Текст книги "Щит і меч"

Автор книги: Вадим Кожевников

сообщить о нарушении

Текущая страница: 57 (всего у книги 61 страниц)

Шелленберг уже з першої хвилини помітив не без тривоги, що у графовій поведінці з'явилося щось нове. Якщо раніше, на попередніх зустрічах, він завжди був діловито заклопотаний, цілеспрямовано поспішав перейти від світської балаканини, неминучої на початку серйозної розмови, до суті справи, то тепер він раптом заговорив про околиці Хоенліхену, зацікавився його мисливськими вгіддями і виявив при цьому тонкі знання у мисливському мистецтві.

Намагаючись зрозуміти, якими таємними причинами викликано таке відхилення від звичайної поведінки, Шелленберг вирішив підтримати розмову на цю тему і простежити за графом. Але Гіммлер, сам витончений облудник, не вмів угадувати цей дар в інших. Сівши поряд, він скористався короткою паузою і зразу перейшов до справи.

Розпочав він урочисто, наче готувався повідомити графові важливу політичну таємницю.

– Ми, німці, – заговорив він глухим голосом, – повинні оголосити себе переможеними перед західними державами.

Гіммлер витримав паузу, чокаючи, яке враження це приголомшливе признання справить на грифи. Бернадотт, схилившись, розглядав нігті на своїх руках так уважно, мов побачив їх уперше, потім вийняв з жилетної кишеньки замшеву подушечку і став орудувати нею.

Гіммлер сказав трохи розгублено:

– Це те, що я прошу вас переказати через шведський уряд генералові Ейзенхауеру для того, щоб уникнути дальшої безглуздої боротьби й кровопролиття.

Граф підвів голову, запитав співчутливо:

– Здається, тепер втрати німецької армії на Східному фронті досягають в окремі дні понад сто тисяч? – Сказав без усякого виразу на обличчі: – Це жахливо.

Гіммлер пробурмотів:

– Перед росіянами нам, німцям, і насамперед мені, неможливо капітулювати.

– Це зрозуміло, – сказав граф.

Ніби діставши схвалення, Гіммлер палко заявив:

– Там ми будемо й далі боротися, поки фронт західних держав не змінить воюючий німецький фронт.

– Атож, звичайно, – погодився граф і зразу ж сказав: – Але за відомостями, які я маю, американські та англійські воєначальники не мають дивізій, подібних есесівським. Крім того, вони потребуватимуть часу, щоб домовитись із своїми солдатами, які досі були переконані, що вони союзники росіян. – Спитав несподівано: – Як здоров'я фюрера?

Гіммлер відповів похмуро:

– Я не маю права повідомляти це для дальшого розголошення. Але вам особисто скажу, що при теперішньому розвитку подій – це питання двох, найбільше трьох днів. Гітлер розлучиться з життям у цій драматичній боротьбі. – Додав сумно: – Втішати може тільки те, що він впаде в боротьбі з більшовизмом – з тим лихом, відверненню якого він присвятив усе своє життя.

– Ви точно знаєте день, коли фюрер впаде в цій боротьбі? – задав запитання граф.

Гіммлер збентежився:

– Я, власне, керуюсь міркуваннями, які висловлювали лікарі фюрерові.

– Ах, лікарі! – тільки й сказав граф.

Шеллснбергові довелося втрутитись, щоб скерувати розмову більш певним річищем: адже головна мета сьогоднішнього побачення – це організація зустрічі Гіммлера з Ейзенхауером. Внаслідок граф погодився на те, щоб Гіммлер написав листа Гюнтерові і виклав у ньому свою просьбу, сподіваючись, що його превосходительство підтримає його. Посилаючись на невідкладні справи, Гіммлер попрощався й пішов, а Шелленберг під якимось приводом затримався ще на кілька хвилин. Він зробив це, щоб ще раз настійливо повторити просьбу Гіммлера до Бернадотта: негайно летіти до Ейзенхауера і добитися для Гіммлера побачення з ним.

Граф дружньо взяв під руку Шелленберга, бо до нього він завжди відчував особливий нахил, вважаючи його розумним і сміливим, пройдисвітом. Коли б Шелленберг був на місці Гіммлера, він діяв би куди рішучіше і день смерті Гітлера визначив би, не радячись з його особистими лікарями.

М'яко ступаючи темною алеєю, граф сказав:

– Рейхсфюрер не розуміє справжнього стану речей. – Зітхнув – Я тепер нічим не можу допомогти йому. – Додав після паузи: – Я міг це зробити після моїх перших відвідин, якби він тоді повністю прийняв на себе керівництво справами рейху. Тепер, на мою думку, він не має ніяких шансів. – Люб'язно усміхнувся, порадив:-А ви, мій милий Шелленберг, діяли б розумніше, дбаючи про самого себе.

Коли Шелленберг повернувся до Гіммлера, той, натхнений розмовою з графом, став говорити про те, з чого він почне насамперед, коли стане фюрером. І одразу сказав, заклопотано наморщивши лоба, що доведеться якось інакше назвати партію. Націонал-соціалістська – од цієї назви західні держави вимагатимуть відмовитись.

– Національна партія об'єднання. Як ви вважаєте? – запропонував Шелленберг.

– Чудово! – вигукнув рейхсфюрер і похвалив: – Ви на диво швидко міркуєте, Вальтер!

Потім Гіммлер почав нарікати на Кальтенбруннера: той втручається в його розпорядження і касує його накази, зв'язані із звільненням невеликих груп ув'язнених. А це ж потрібно у зв'язку із зобов'язаннями, прийнятими під час переговорів з Музі й Бернадоттом. Сказав з прикрістю:

– Я розумію, для фюрера всі ці в'язні й іноземні робітники – заложники. До останньої хвилини він може загрожувати західним державам, що накаже зробити побоїще в таборах. Але я також маю право створити собі деяку гарантію перед Заходом шляхом загрози знищення всіх таборів з усім їхнім змістом.

Гіммлер дав наказ Шелленбергові створити секретну групу з особливо надійних осіб його служби.

З одного боку, цій групі доручалось перешкодити повному знищенню в'язнів у таборах, коли такий наказ буде від Гітлера або Кальтенбруннера. З другого боку, люди, які складають цю групу, повинні бути готові виконати такий самий наказ, якщо він ітиме від Гіммлера.

67

Вайс відвідав салон масажу.

Тут усе йшло так, наче ніякої війни й не було. Вимуштруваний персонал, як завжди, напрочуд люб'язний і послужливий. Тиша, спокій, стерильна чистота кабін і халатів. Після процедур професор запросив Вайса до себе для «медичного огляду».

Штутгоф схуд, змарнів, обличчя його мало вигляд ще більш виснажений і стомлений.

Вайс доповів про все, що йому вдалося за ці дні взнати.

Професор мовчки слухав, робив часом позначки у крихітному блокноті. Спитав:

– Це все?

– Тільки найістотніше.

Професор сказав:

– Гітлерівці одностайні в своєму намірі знищити концтабори і ув'язнених у них людей, знищити, як доказ, як свідків обвинувачення. Така звичайна тактика злочинців. Крім того, Гітлер сподівається, що це величезне лиходійство змусить націстів, які бояться покарання, піти в підпілля і продовжувати боротьбу. Щодо спроб деяких владарів рейху сотнями або навіть тисячами звільнених відкупитися тепер за вбивство мільйонів, то це справжнє шахрайство. Але скористатися ним треба, щоб звільнити більше ув'язнених, ніж намічено у списках. Головне наше завдання тепер – відвернути масове знищення людей. І це – вказівка Центру. Можу повідомити, – він ледь усміхнувся, – ваші відомості про секретні бази терористичних підпільних фашистських організацій вивчено в Центрі, перевірено. І, відповідно до цих відомостей, оперативні групи нашої контррозвідки кинуто в зазначені райони. Таким чином, Радянській Армії підготовлено безпеку в тилових районах. – Усміхнувся. – До речі, масажист Гіммлера одержує в мене консультацію з суто медичних питань. Він довірчо сказав мені, що чув розмову Шелленберга з Музі по телефону. Шелленберг казав Музі, що він особисто кілька разів робив послуги єврейським сім'ям, а також тим, хто вступив у мішаний шлюб. Він запевняв навіть, що його вважають «неблагонадійним» з точки зору партійної ієрархії і він має владу тільки в державному апараті. Фашисти пробують зректися фашизму, сподіваючись вціліти. Вони будуть виказувати один одного і ладні віддати все за рятівну фальшивку своєї немовби «неблагонадійності» – вважайте.

У двері постукали.

– Прошу, – сказав професор.

До кімнати ввійшла дівчина у формі допоміжного жіночого підрозділу служби нагляду повітряної оборони. Вишукана, мініатюрна, з неприємним, пихатим виразом ляльково-холодного зарозумілого обличчя.

– Це моя Надійка! – сказав доктор по-російськи і, кивнувши на Вайса, запропонував їй: – Знайомся!

Підняті плечі дівчини якось зразу опустились, обличчя стало зовсім інше, наче вмить змінили його на соромливе, миле і трохи розгублене.

– Це ви! – вигукнула вона і, червоніючи, простягла руку Вайсові. – А я заходжу, бачу – фріц. – Сказала, жадібно вдивляючись у Вайса – От ви, значить, який!

Вайс засоромився, одвів погляд.

– Ну ви там, молодь, досить, – чогось розсердився професор і вимогливо сказав дочці: – Доповідай!

Дівчина сіла на стілець так, щоб можна було дивитись і на Йоганна, й на батька. Заговорила, дивлячись смішливими очима на Вайса, але таким сухим і суровим тоном, що, здавалося, ці слова вимовляє якась інша людина:

– Операція під кодовим позначенням «Вольке» планує бомбардування німецької території підрозділами німецького повітряного флоту. Бомбардувальники будуть замасковані під авіацію союзників. База цих підрозділів позначена на карті. Об'єкти нальоту поки що не відомі. Є думка, що це концентраційні табори, бо план операції затвердили Гіммлер і Кальтенбруннер.

– От бачите, – сказав доктор. – Кальтенбруннер перешкоджає Гіммлерові звільнити з концтабору кількасот чоловік. Гіммлер заважає зробити те саме Кальтенбруннерові, – щоб жоден з них не мав ще одного шансу перед союзниками. І обидна при цьому одностайно розробляли акції масового знищення сотень тисяч. – Схилився, потер коліно, поморщився. Заявив, строго дивлячись на Вайса: – Ваше завдання – виявити, які саме табори намічено знищити з повітря. Друге, я не заперечую проти того, щоб включити вас у бойову групу, яка повинна буде на місці перешкодити цьому. – Підвівся. – Все!

Вайс дивився на дівчину і нерішуче усміхався.

– Все! – повторив професор. Дівчина попросила:

– Можна, я проведу товариша?

– От ще! – розсердився Штутгоф. – Не маленький, сам знає дорогу.

– Ну, тату! – благально вигукнула дівчина.

– Я сказав – ні. І взагалі – нічого…

– Що нічого? – уперто перепитала дівчина. – А може, нам по дорозі?

– Знаєте, – сказав професор, підштовхуючи Вайса до дверей, – провалюйте! – Озирнувся на дочку. Сказав жалібно – Ти ж в опергрупі, потерпіть – на базі зустрінетесь…

Чи то від сліпучої чистоти голубого дня, чи то від лагідного погляду радянської дівчини, чи то просто тому, що до нього раптом прийшло нез'ясовне почуття радості життя, але Вайс відчув, що його більше не мучить самотність. Він відчув себе часткою величезного світу, створеного людиною для людини, і в цьому дивному, світлому стані духу він прийшов до Генріха.

Генріх був похмурий. Він дав Вайсові кілька аркушиків паперу, на них було щось надруковано.

– Прочитай! З особистої канцелярії Віллі Шварцкопфа.

Йоганн сів до стола й почав читати:

«Адміністративно-господарське управління СС.

Секретно.

Рейхсфюрерові СС.

Рейхсфюрере! Золоті зуби померлих в'язнів за вашим наказом здаються санітарному управлінню. Там це золото використовується при виготовленні зубних протезів для наших людей. Обер-фюрер СС має вже запас золота понад 50 кілограмів; цього вистачить для покриття гаданої потреби у благородних металах на найближчі п'ять років.

Як з міркувань безпеки, так і в інтересах належного використання я не вважаю доцільним скупчувати велику кількість золота для цієї мети.

Прошу дозволу надалі весь лом золотих зубів померлих в'язнів направляти в Рейхсбанк. Хайль Гітлер!

Виконуючий обов'язки Франк, бригаденфюрер СС і генерал-майор військ СС».

Другий папір повідомляв:

«Список поношених виробів з текстилю, вивезених за розпорядженням Головного адміністративно-господарського управління СС із таборів Освенцім і Люблін:

Старий чоловічий одяг 92 000 комплектів

жіночий 26 000 "

Жіноча білизна шовкова 3 900 "

Разом 34 вагони

Ганчір'я – 400 вагонів.

Перини й подушки – 130 вагонів.

Жіноче волосся – 1 вагон.

З оригіналом згідно:

Гауптштурмфюрер СС».

Дивлячись на Вайса, Генріх вигукнув:

– І далі всі такі самі! Йоганне, я більше не можу. Я уб'ю його!

– Якщо ти це зробиш, – сказав сухо Вайс, – ти будеш винуватцем загибелі сотень тисяч людей. Твій дядько для нас тепер джерело тих відомостей, за допомогою яких ми зможемо врятувати сотні тисяч. Стривай, – зупинив він Генріха, – зараз усе буде ясно. Скажи, чи надходили до Віллі накази про списання з забезпечення яких-небудь таборів?

– Так, недавно, здається, в Дахау, Мюльдорфі і ще десь.

– Дізнайся точно! Справа в тому, що тепер готується операція по знищенню в'язнів. Ті табори, які призначені на першу чергу, відповідно знімаються з забезпечення. Зрозумів?

– Так.

– Сьогодні зможеш дізнатися приблизно до вечора?

– Так.

– Ну, от і все.

– Зажди, – попросив його Генріх. – Але це ще не «все». Як ти любиш це слово «все»! Треба зробити ще щось, головне, щоб врятувати людей.

– Це покладається на бойові групи.

– А я?

– Що ти? Ти робиш величезну справу.

– Ні, – заморочив Генріх. – Ні. Я теж повинен бути там, де ти, обіцяєш?

– Гаразд, – сказав Вайс. – Це ми ще обміркуємо.

Зубова Вайс навіть не пізнав: вулицею до місця побачення йшов сутулий чоловік, погано поголений, з почорнілим обличчям, на якому гострими виступами позначалися вилиці.

Вислухавши Вайса, Зубов пожвавішав.

– Люди? Є! І четверо німців – теж з таборовиків. – Додав трохи винувато: – Вільного від роботи часу виходив з ними на операції. Народ у бойовому відношенні грамотний.

– Зброєю забезпечені?

– Та ще як! – сказав Зубов. – Можемо продати лишки.

– Так от, з цього моменту, – Йоганн усміхнувся, – щоб тихо і смирненько… Тільки бути в готовності номер один.

– Ясно! – відповів Зубов.

Вайс поклав руку йому на плече:

– Ти, друже, держись.

– Важко мені, – пожалівся Зубов. – Коли б хоч не в її будинку, здається, всюди її бачу… Ниє, як зуб. – Попросив: – Може, можна виїхати, га?

– Не можна, – сказав Вайс.

– Значить, терпіти?

– Так, – відповів Вайс.

Очевидно, переконавшись після розмови з Бернадоттом у повній безнадійності всіх спроб провести Гіммлера в сан нового фюрера, Шелленберг не надавав уже ніякого значення «особливій групі», до якої входив і Вайс. І хоч ця група чудово справилася з завданням евакуації осіб, звільнених з табору за списками Бернадотта й Музі, її тепер включили до складу іншої групи СС, повністю зайнятої розробленням планів і техніки винищення в'язнів, а також іноземних робітників на секретних об'єктах.

Працюючи в цій загальній, розширеній групі, Вайс зумів познайомитись із списком уповноважених СД, яких надсилали в табори для загального керівництва операцією. Скоротити кількість осіб, які щасливо прибувають до місця призначення, мали бойовики.

Крім того, використовуючи бланки, зразки печаток, підписів, різні секретні грифи, що їх здобув Вайс, удалося виготувати накази, що касують «евакуацію» табору на певний час або падалі до особливого розпорядження. Ці накази привозили в табори «кур'єри» з числа бойовиків-німців або таких, які досконало знали німецьку мову.

Звичайно такі накази привозили офіцери СС або чини гестапо. Отже, прибувши до табору, бойовики не могли його зразу покинути, як це належить рядовим. Щоб не викликати підозри, їм доводилось користуватись якийсь час гостинністю табірної адміністрації. Але кожна година перебування в таборі загрожувала смертю…

Дванадцять уповноважених СД повинні були вилетіти через три дні в райони Західної Німеччини і керувати там знищенням таборів так, щоб ніяких слідів від них не залишилось.

Штутгоф, діставши цю інформацію від Вайса, сказав йому за день, що союзників попереджено і їхня винищувальна авіація буде в повітрі. Але, якщо німецькому транспортному літакові з уповноваженими СС все-таки вдасться щасливо зробити посадку, запобігти дальшому буде неможливо.

Зразу ж після вторгнення союзників на Заході спеціальні загони «Командос» починають полювати на науково-дослідні матеріали, на самих дослідників, патенти й технічну документацію. Інших вказівок вони не мають. Це полювання на документи й людей носить назву «Пейпер-Кліпс». І хоча серед «Командос» є групи, які, безсумнівно, могли б відвернути бійню в концтаборах, наказу на це їм не дадуть. Що робити?

Вайс сказав Штутгофу:

– До складу пасажирів секретного рейсу ми нікого включити не можемо: список підписали Гіммлер і Кальтенбруннер. Але екіпаж формується тільки в день вильоту, і люди не знають один одного. Можна зробити от що: я приїду на аеродром до чергового гестапо і разом з ним візьмусь перевіряти екіпаж. До одного з його членів я викличу підозру і зніму його з польоту. Якщо буде потрібно, з'єднаю чергового з Дітріхом – той скаже те, що я йому скажу. Часу буде обмаль, черговий почне хвилюватись, і якщо в цей час поблизу буде наша людина, спеціально підготовлена, я перевірю її документи, і вони не зустрінуть з мого боку заперечень. Члени екіпажу мають парашути. Він зможе відкрити люк і вистрибнути після того, як встановить міну. Іншого шляху не бачу.

– Але ця людина має бути льотчиком, інакше вона зразу викриє себе.

– Атож, звичайно, я ж і кажу: спеціально підготовлена.

– Але в нас таких немає.

– Може, в групі Зубова?

Коли Вайс звернувся до Зубова з цим запитанням, той радісно заявив:

– Та я ж у тсоавіахімівській школі вчився, ходив уже самостійно в повітря без інструктора, ще година – і був би пілот.

– І цієї години не вистачило?

Зубов зніяковів.

– Та, розумієш, пришили повітряне хуліганство за передчасне чкаловське пілотування. Одне слово, за бриючий поряд з поїздом потерпів. – Усміхнувся хвалькувато: – Пасажирам сподобалось: хусточками з вікон махали, я одним оком наглядів..

– Слухай, – сказав Вайс. – Цей політ, ти розумієш…

– Здоров був! – перебив його Зубов. – Я ж безсмертний. До того ж у мене понад двадцять стрибків з парашутом, це моя головна гарантія. Не турбуйся, чудово виживу.

Документи для Зубова роздобула Надя. Передаючи їх Вайсові, вона сказала:

– Тільки потрібна інша фотографія. – Додала: – А так документи дуже хороші. – Попросила: – Але, якщо можна, поверніть сьогодні ж: я повинна покласти їх на місце.

– А якщо не вдасться?

Надя підняла на Вайса очі, сказала тихо:

– Татові це було б особливо тяжко після того, як ми втратили маму.

Дізнавшись, що операцію доручено Зубову, професор невдоволено поморщився:

– Я не маю сумнівів в авіаційних здібностях товариша Зубова, але хуліганити на «У-2» – це одне, а водити великий транспортний літак – друге. – Додав: – Я рішуче проти.

– А коли борт-механіком?

– Він же незнайомий з конструкцією німецької машини. Завалиться!

– Слухайте, – сказав Вайс. – Борт-стрілець!

– Оце, мабуть, підійде. – І професор закінчив уже зовсім іншим тоном: – Найкраще – це те, що він має: досвід парашутних стрибків. Посилати іншого – означало б на вірну загибель.

Все вийшло далеко простіше, ніж сподівався Вайс.

Викликавши до чергового гестапо членів екіпажу для додаткової перевірки, визначивши за армійськими книжками, хто з них борт-стрілець, Вайс підозріливо глянув на цього чоловіка і з величезним напруженням утримав на обличчі озлоблено-обшукуючий вираз.

Низький на зріст, кремезний хлопець, на якого він дивився, дихав на нього таким горілчаним перегаром, що Вайс відчув захоплення.

– Свиня! – гримнув Вайс. – Свиня і боягуз! Надудлився перед вильотом. – І, звертаючись до чергового гестапо, сказав: – Це злочинна недбалість з вашого боку. – Наказавши екіпажу вийти, спитав: – Що ви маєте намір робити?

– Я зараз викличу іншу людину.

– Скільки на це потрібно часу?

– Двадцять хвилин, не більше.

– Літак має вилетіти за дванадцять хвилин: його супроводитимуть винищувачі, вони вже, напевне, в повітрі. Ви зірвали завдання надзвичайної державної ваги.

Черговий стояв, виструнчившись, блідий, губи його висохли, він їх облизував.

Увійшов Зубов в авіаційній формі, з рюкзаком. Віддав привітання. Вайс накинувся на нього:

– Чому без супровідника? Документи! – Подивився, сунув черговому, сказав недбало: – Вам страшенно пощастило. – Підморгнув йому: – Підозріваю, що я даремно докоряв вам: очевидно, ви передбачливіші, і цей ваш чоловік з'явився не через двадцять хвилин, а миттю. – Поплескав чергового по плечу – Вмієте працювати, га?

Черговий побіжно глянув на документи, наказав Зубову:

– Марш у машину!

Зубов сказав:

– Але, пане унтерштурмфюрер, у мене призначення на другий рейс.

– Марш, не розмовляти!

Зубов пішов. Пішов, поклавши документи в кишеню.

А якщо документи не будуть сьогодні ж повернені Наді, Штутгоф, що втратив тут дружину, завтра, а може, вже сьогодні вночі втратить і дочку.

Вайс запропонував черговому пройти з ним до літака. Черговий записував у книгу, що знято з польоту борт-стрільця і замінено іншим.

Пасажири були вже в кабіні. Зубов не показувався.

Гестапівець поглядав на годинник, його попросили піднятись у літак.

Вайс залишився сам і вже готовий був піти за черговим, щоб шукати Зубова, але Зубов з'явився коло дверцят, тримаючи ранець-парашут. Він кинув його на злітну площадку і встиг передати Йоганнові свої документи.

Вайс був надзвичайно щасливий і радий, що документи Зубова у нього в руках. Він здивувався, але спочатку не надав великого значення фактові, що Зубов викинув свій парашут і що за цим парашутом були викинуті й інші.

Як тільки гестапівець спустився з літака східцями, східці було прибрано, люк туго й лунко пристукнув, і машина, гудучи прозорими німбами пропелерів, покотила по злітній смузі, дедалі більше набираючи швидкості. Одірвавшись від землі, транспортник став круто брати висоту.

Повертаючись разом з гестапівцем з аеродрому, Вайс спитав:

– А чого викинули з літака парашути? Хіба вони зайві?

– Ні, – сказав гестапівець, – не зайві. Просто старший групи – штандартенфюрер – дуже схвилювався, дізнавшись, що один з членів екіпажу знятий з польоту, бо не заслуговує довір'я. І поставив вимогу, щоб у всіх членів екіпажу відібрали парашути. Він вважає, так більше гарантії, що льотчики не покинуть літак, якщо машину підіб'ють ворожі винищувачі. Вони будуть старатися до останньої хвилини врятувати машину, отже, і пасажирів. – Схвалив: – Що ж, у цьому є логіка. Мені залишилось тільки виконати його категоричний наказ.

Вайс дивився в порожнє небо, велетенське, мов безодня. Він відчував непереможний розпач, порожнечу, немов втратив власне життя. А все навколо здавалось йому мертвим.