Текст книги "Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця"
Автор книги: Террі Гудкайнд
Жанр:
Классическое фэнтези
сообщить о нарушении
Текущая страница: 20 (всего у книги 43 страниц)
Їй не хотілося, щоб хтось почув, як вона говорить з Ніккі. Ніккі теж дуже не хотілося, щоб Джеган дізнався, що вона може бачити Келен.
Келен вирішила, що якщо немає в тому абсолютної необхідності, то буде мудро не наділяти ворога якими б то не було знаннями. Швидше за все, Ніккі дотримувалася тієї ж думки.
Наскільки б незручно не було перегинатися через край ложа, Келен не ризикувала вставати з килима. Вона знала наслідки, якщо Джеган довідається, що вона встала, в той час, як він наказав їй залишатися на підлозі.
Зазублена глибока рана, яка смугою розсікала праву сторону її чола, все ще кровоточила. Коли він ударив кулаком по дотичній, кільця на його пальцях глибоко розсікли її шкіру.
Келен відірвала невеликий шматок тканини, скрутила її і м'яко доклала уздовж рани на лобі Ніккі, притискаючи розпорений шматок шкіри на місце, вона придавила, намагаючись зупинити кровотечу.
У лічені секунди тканина просочилася кров'ю. Незважаючи на все своє прагнення допомогти, вона тільки й могла, що частково зупинити кровотеча, та запропонувати Ніккі ковток води.
Рана від проткнутого кільця крізь нижню губу Ніккі продовжувала повільно сочитися, залишаючи смужку крові на підборідді і на шиї, але вона була не така серйозна, як рана на лобі, і тому Келен не намагалася що-небудь з нею робити.
Вона акуратно зняла пасмо світлого волосся, що прилипло до обличчя Ніккі.
– Мені так погано від того, що він з тобою зробив.
Ніккі злегка кивнула, її підборіддя трохи тремтіло і вона ледве стримувала сльози.
– Мені так сильно хотілося зупинити його, – зізналася Келен.
По щоці Келен покотилася сльоза, і Ніккі, тильним боком пальця, змахнула її.
– Ти б цим нічого не добилася, – втішила її Ніккі, – Нічого б не добилася.
Її голос був слабкий, але, незважаючи на це, в ньому, як і раніше залишалася ніжна прихильність. Цей голос абсолютно точно відповідав всьому її становищу.
Келен ніколи б не змогла передбачити, що такий гарний голос був у змозі висловити те праведне презирство, яке вона висловила в обличчя Джегану.
– Ніхто з нас нічого не зможе зробити, – прошепотіла Ніккі, прикривши віка. – Можливо за винятком Річарда.
Келен з хвилину вивчала блакитні очі жінки.
– Ти й справді вважаєш, що Річард Рал зможе що-небудь зробити?
Ніккі посміхнулася собі.
– Вибач. Я не подумала, коли голосно вимовила останню фразу. А де Джеган?
Келен подивилася і побачила, що рана у Ніккі під притиснутою до голови тканиною, нарешті перестала кровоточити.
– Ти хіба не чула, як він пішов? – Запитала вона, намагаючись відібрати просякнуту кров'ю ганчірку.
Ніккі похитала головою з боку в бік, даючи зрозуміти, що ні. Келен підняла бурдюк з водою, тим самим виражаючи німе запитання. Ніккі кивнула. Вона здригнулася, коли спробувала ковтнути, і все ж, проковтнула.
– Ну от і славно, – сказала Келен, коли Ніккі напилася, – Хтось покликав його. Він підійшов до входу і людина заговорила з ним тихим голосом. Я не все розчула, але здається, мова йшла про те, що вони щось знайшли. Джеган повернувся і одягнувся. З тієї поспішності, з якою він натягував одяг, йому, очевидно, не терпілося поглянути на знахідку. Він наказав мені залишатися там, де я була. А потім він встав одним коліном на ложе, нахилився до тебе й прошепотів, що він жалкує.
У Ніккі прорвався сміх, але тут же урвався, коли вона здригнулася від болю.
– Він не здатний відчувати жалість до кого б то не було, крім себе самого.
– Не буду наводити ніяких доводів, – відповіла Келен. – Але, так чи інакше, він обіцяв прислати Сестру, щоб вилікувати тебе. Він провів рукою по твоєму обличчю і ще раз повторив, що шкодує. Потім він завмер, спрямувавши на тебе неспокійний погляд. Він нахилився трохи ближче до тебе й вимовив: «Будь ласка, Ніккі, не вмирай». Потім рвонувся до виходу, на ходу нагадавши мені залишатися на підлозі.
– Не знаю, чи надовго він пішов, але підозрюю, що Сестра, по крайній мірі, буде тут з хвилини на хвилину.
Ніккі кивнула, не виглядаючи при цьому особливо задоволеною з приводу свого зцілення. Келен могла, в якомусь сенсі, зрозуміти, що Ніккі швидше воліє зісковзнути у вічний морок смерті, ніж стикатися з тим, що зараз являло собою її життя.
– Мені дуже шкода, що він тебе схопив, але ти навіть не уявляєш, як це добре бути з іншою людиною, яка в змозі бачити мене і з тим, хто не з Орденом.
– Можу тільки здогадуватися, – відповіла Ніккі.
– Джилліан розповідала, що вона бачила тебе раніше. З Річардом Ралом. Вона трохи встигла мені розповісти про тебе. Ти виявилася такою ж красивою, як і в її оповіданнях.
– Моя мати мала звичай твердити мені, що бути красивою корисно тільки для повій. Можливо, вона була права.
– Можливо, вона ревнувала до тебе. Або була просто дурною.
Ніккі посміхнулася настільки широко, що було схоже, що вона ось-ось засміється.
– Швидше останнє. Вона ненавиділа життя.
Пильний погляд Келен блукав далеко за Ніккі, поки вона смикала вільні нитки на покривалі.
– Значить, ти майже все знаєш про Річарда Рале?
– Майже все, – підтвердила Ніккі.
– Ти закохана в нього?
Ніккі звернула свій погляд на Келен, пильно вдивляючись в очі Келен протягом довгого часу.
– Все набагато складніше, ніж ось так. На мені лежать зобов'язання.
Келен злегка посміхнулася.
– Ясно, – вона була рада, що Ніккі не намагалася збрехати, заперечуючи цього.
– У тебе гарний голос, Келен Амнелл, – прошепотіла Ніккі, втупившись на Келен. – І це правда.
– Спасибі тобі, але він не здається красивим мені. Іноді я думаю, що я схожа на жабу.
Ніккі посміхнулася.
– Навряд чи.
Келен насупилася.
– Так ти мене знаєш?
– Не зовсім.
– Але ти знаєш моє ім'я. Ти щось знаєш про мене? Про моє минуле? Хто я така насправді?
Блакитні очі Ніккі роздивлялися її найскрупульознішим чином.
– Тільки те, що мені довелося почути.
– І що ж ти чула?
– Те, що ти – Мати-сповідниця.
Келен завела пасмо волосся за вухо.
– Я чула, що я – вона і є.
Вона ще раз глянула у бік входу і, переконавшись що завіса покоїться нерухомо і ніяких голосів не лунає поблизу, повернулась назад до Ніккі.
– Але я боюся, що абсолютно не розумію, що це значить. Я взагалі абсолютно нічого про себе не знаю. Впевнена, ти можеш уявити, наскільки це сумно. Часом, мене так сильно засмучує ця моя нездатність бодай щось згадати…
Голос Келен перервався, коли очі Ніккі зажмурилися від нападу гострого болю. Вона важко задихала.
Келен поклала руку на плече Ніккі.
– Ніккі, тримайся. Будь ласка, тримайся. Сестра ось-ось зцілить тебе. Мене якось ще до тебе так понівечили – просто по-звірячому – але вони зцілили мене, тому я знаю, що вони впораються з цим. Ти будеш в повному порядку, як тільки вони з'являться тут.
Ніккі злегка кивнула, але очей не відкрила. Келен згоряла від нетерпіння, очікуючи будь-яку з Сестер. Не знаючи, що ж ще можна зробити, Келен дала Ніккі ще трохи води і потім промочила ще одну ганчірку і ніжно протерла її брови.
Келен розривалася між наказом залишатися на місці і поривом вибігти і зажадати, щоб хтось привів Сестру. Однак вона розуміла, що нашийник на шиї зупинить її ще до того, як вона зробить хоча б пару кроків.
Було трохи дивно, що жодної Сестри не виявилося поблизу зовні. Як правило, хоча б одна з них завжди була під рукою.
– Ніколи не бачила, щоб хтось так пручався і не піддавався Джегану, як зробила це ти, – промовила Келен.
– Насправді, не мало значення, пручалася б я чи ні. – Ніккі перервалася, щоб перевести подих. – Він все одно б виконав те, що мав намір зробити. Але я не збиралася з цим миритися.
Келен посміхнулася, захоплюючись силою духу Ніккі.
– Джегана з'їдала злість на тебе, ще до того як ти з'явилася. Сестра Юлія казала йому, що ти любиш Річарда. Вона знову і знову твердила йому про це.
Очі Ніккі відчинилися, але вона не вимовила ні слова, втупившись у стелю.
– Саме тому Джеган шукав тебе – і все через те, що Сестра Юлія наговорила йому. Він був одержимий ревнощами.
– У нього немає ніяких підстав ревнувати. Скоріше, йому потрібно потурбуватися про те, що, рано чи пізно, я переконаю його.
Келен посміхнулася з цього доводу. Але їй стало цікаво, що ж мала на увазі Ніккі – чи то, що у Джегана немає підстав ревнувати, остільки між нею і Річардом нічого не було, чи то, по тій простій причині, що у імператора немає ніякого права претендувати на серце Ніккі.
– Ти думаєш, що тобі коли-небудь представиться шанс убити його?
Від сплеску досади Ніккі підкинула рукою, потім опустила її близько себе збоку.
– Можливо, що й ні. Думаю, що я з тих, хто приречений на смерть.
– Може нам вдасться придумати що-небудь до того, як це зможе статися, – припустила Келен. – А яким це чином йому вдалося захопити тебе?
– Я була в цей час під Народним Палацом.
– Вони знайшли спосіб проникнути туди?
– Так. Через підземні ходи, що розкинуті під Рівниною Азеріта і під плато, які давно забуті. Ці підземні кімнати і тунелі, схоже, закинуті ще тисячоліття тому. Думаю, що це була розвідувальна експедиція, яка і захопила мене. Вони ще не почали вторгнення у палац, але все ж я впевнена, як тільки зроблять всі необхідні приготування, вони неодмінно нападуть.
Келен здогадалася, що це те саме виявлене поховання в котловані. Тепер було лише питанням часу, коли вони штурмом захоплять Палац і виріжуть там все населення.
Вона розуміла, що помре всяка надія, коли це станеться. Джеган тоді зломить останній оплот опору Імперському Ордену. Тоді він зможе правити світом.
І все ж, щонайменше, йому необхідно дістати в свої руки третю шкатулку Одена. Келен не сумнівалася з приводу його слів, що незабаром, так чи інакше, він її отримає.
Складалося так, що час не працював лише для Річарда Рала, хоча і без усякої надії, що свобода, як така, зуміє вижити.
Ніккі ще з тремтячим підборіддям подивилася на Келен.
– Будь ласка, не могла б ти мене накрити?
– Ой, пробач, – відповіла Келен. – Я повинна була здогадатися про це.
Насправді, вона вже думала про це, але боялася, що Ніккі може стати гірше, якщо вона накриє її і покривало прилипне до ран. Але вона звичайно розуміла, чому Ніккі хотілося сховатися.
Келен потягнулася, схопила край золотистого покривала і потягнула його. Не забуваючии про нашийник, їй потрібно було діяти акуратно, щоб не відірватися від підлоги.
– Спасибі, – подякувала Ніккі, коли виявилася здатною дотягнути на себе шовкове покривало.
– Ти не повинна соромитися, – звернулася Келен.
Ніккі злегка насупилася.
– Ти це про що?
– Ти ніколи не повинна соромитися з того приводу, що виявилася жертвою. Ти не повинна судити себе за те, що потрапила в полон. Єдине, що ти повинна відчувати в собі, так це гнів від подібного насильства. Ти не зробила нічого такого, щоб допустити це. Це – те саме насильство, про яке ти й говорила.
Ніккі натягнуто посміхнулася і торкнулася щоки Келен.
– Спасибі тобі.
Келен глибоко зітхнула.
– Джеган пообіцяв зробити те ж саме зі мною, що він вже створив з тобою.
Тепер Ніккі в свою чергу притиснулася рукою до Келен, пропонуючи їй якусь розраду.
Келен сповільнила мову, але все ж продовжила.
– Його утримує лише одна обставина, через яку він досі не вчинив цю мерзенність. Він сказав мені, що хоче дочекатися, поки я не дізнаюся, хто я. Він говорить, що момент, коли я згадаю своє минуле і зрозумію, хто я – виявиться найгіршим для мене. Джеган говорить, що він хоче знищити нас обох самим мерзенним способом з тих, яким йому доводилося знищувати інших.
Ніккі закрила очі і накрила їх рукою, ніби не в змозі була перенести саму думку про це.
– Вельми очевидно, що він має на увазі когось з мого минулого. Ти не знаєш, хто цей «він»?
Довелося чекати дуже довго, перш ніж послідувала відповідь Ніккі.
– Мені дуже шкода, але я не пам'ятаю твого минулого. Все, що мені відомо про тобі, так це те, що я чула про тебе – твоє ім'я і що ти Мати сповідниця.
Келен кивнула. Вона розуміла, що не почула всієї правди. Вона відчувала в собі явну впевненість, що Ніккі знала більше, і не договорювала їй. І все ж, Келен вирішила не тиснути на Ніккі з цього приводу.
Враховуючи той стан, в якому зараз перебувала Ніккі, докучати їй було б надто жорстоко. Можливо, у неї були особисті причини, по яких вона не могла розповісти Келен більше. А можливо ці причини були вельми особистого характеру і не торкалися Келен.
Келен посміхнулася, вирішивши триматися подалі від такого покритого мороком предмета розмови.
– Мені абсолютно все сподобалося з того, що ти розповіла про Річарда Рала. Цей Річард відноситься до того типу чоловіків, які мені подобаються.
Губи Ніккі торкнула тінь посмішки.
– Ти і він – ви обидва хороші люди.
Келен великим пальцем поводила по покривалу взад і вперед.
– На кого він схожий? Я зберігаю в собі те, що чую про нього. Кожен раз, коли я оглядаюся навколо, мені здається, немов фантом Річарда Рала якимось чином реально слідує за мною по життю. – Келен глянула по сторонам. – На що він схожий в реальності?
– Ну, навіть не знаю. Він Річард. Він та людина, яка глибоко піклується про тих, кого він любить.
– З того, що ти розповіла Джегану, здається, ти знаєш, як він сприймає безліч різних речей. Ти, начебто, довго була поруч з ним. Здається, він досить багато часу приділяв турботі про тебе.
Ніккі клацанням пальців відкинула подібне припущення. Вона оглянула Келен.
– За наметом Джегана патрулюють звичайні солдати. Знаєш чому?
Різка зміна теми дала зрозуміти Келен, що вона пустилася в розмову про ті речах, про які Ніккі не хотілося говорити. Келен стало цікаво, чому вона не хотіла говорити про це.
Вона звернула свою увагу на питання Ніккі.
– Ті солдати там з тієї причини, що вони можуть бачити мене. Лише небагато людей в змозі бачити мене. Сестра Юлія сказала Джегану, що вона вважає, що це всього лише аномалія. Це трапилося після того, як я вбила двох його охоронців і Сестру Цецилію.
Сильно напружившись, Ніккі підвела голову.
– Ти вбила Сестру Цецилію?
– Так.
– Як тобі вдалося вбити Сестру Тьми?
– Це сталося в Каска, в тому місці, де ти і Річард бачили Джилліан.
– Хто тобі розповів про це?
– Джилліан.
Голова Ніккі відкинулася назад.
– Ох.
– Джилліан розповіла, що вона допомогла Річарду знайти книгу «Заклинання Вогняного Ланцюга», за якою він полював у підземеллі Каска. І там же Джеган, пізніше, схопив Сестер Юлію, Ерміну і Цецилію. Вони думали, що вони зустрінуть там Сестру Тові, коли вони доберуться туди. Як з'ясувалося, Сестра Тові була вже мертва, а замість неї їх там чекав Джеган. Вони були шоковані тією зустріччю.
– Б'юсь об заклад, що так воно і було, – підтвердила Ніккі.
– Так само, як і всі інші охоронці Джегана, ті двоє не могли бачити мене, і в той момент, коли соноходець був зайнятий суперечкою з Сестрами з приводу якоїсь книги, я витягла ножі з піхов охоронців. Раз вже вони не могли бачити мене, вони й гадки не мали про ту небезпеку, яка їх підстерігала. Оскільки вони спокійно стояли й стежили за своїм імператором, я скористалася їх власною зброєю, щоб проткнути їх ззаду. Ще до того, як вони звалилися на підлогу, я виштовхнула Джилліан вперед себе в лабіринт тунелів. Оскільки всі кинулися за мною, вибігаючи за двері позаду нас, я метнула ніж. Я сподівалася потрапити ножем в Джегана, але саме Сестра Цецилія першою вискочила з дверей. Звичайно, вони зловили мене незабаром, але цієї заминки цілком вистачило, щоб Джилліан врятувалася.
Келен важко зітхнула.
– Але в підсумку, від цього не було ніякого пуття. Хоч і Джеган повернувся в табір з двома іншими Сестрами і зі мною, він все ж відправив солдатів, щоб ті знайшли Джилліан. І ось вони, нарешті, знайшли і привели її сюди. Вона інструмент Джегана, щоб змушувати мене слідувати його побажанням. Він пригрозив мені, що якщо я зможу розсердити його тим, що не буду робити те, що мені велять – він буде заподіювати їй немислимі страждання.
– Він безжальний чоловік.
Келен кивнула.
– І ось, після того, що я зробила, Джеган зрозумів, що йому необхідні ті особливі охоронці, які можуть бачити мене, і тому він пустився по табору в пошуку солдат з такими здібностями. Він знайшов їх досить багато. Зараз їх залишилося тридцять вісім.
Ніккі знову оглянула Келен.
– Ти хочеш сказати, що спочатку їх було більше?
– Так.
– І що ж тоді сталося з рештою?
Келен рішуче подивилася в очі Ніккі.
– Кожного разу, коли мені надається шанс, я вбиваю їх.
Ніккі широко посміхнулася.
– Мила дівчина.
Келен посміхнулася разом з нею, але потім її посмішка згасла.
– Тепер, якщо я ще раз когось вб'ю, то це буде Джилліан коштувати катування.
У Ніккі проступив вираз неспокою за Джилліан.
– Ніколи не сумнівайся в його намірах. Він зробить це без всяких коливань.
– Я знаю. У тебе є якісь ідеї з приводу того, чому деякі люди в змозі бачити мене, в той час, коли майже ніхто не може? Чи можеш ти сказати, що це дійсно аномалія, як і говорить Сестра Юлія?
– Сестри задіяли заклинання Вогняного Ланцюга на тобі. І це змусило кожного забути тебе. Річард виявив, що в це заклинання закралося зараження від…
– Ну, от бачиш, що я мала на увазі? І знову Річард, він якось пов'язаний з моїм життям, – вона струснула головою. – Іноді я не знаю, до чого це відносити – до хорошого чи ні.
Так і не дочекавшись відповіді Ніккі, вона спробувала переконати її продовжувати.
– Ну, так як же він виявив це зараження?
– Це довга історія. Якщо в загальних рисах, це сталося, коли ми намагалися знайти спосіб знищити заклинання Вогняного Ланцюга.
– Ви намагалися допомогти мені? Але ж ти ж сказала, що ви не пам'ятаєте мене. З якого дива ви це робили, якщо ніхто не пам'ятає мене?
Коли Ніккі довелося відкинутися назад, щоб опанувати над своїм диханням, Келен сказала:
– Прости. Я розумію, що ставлю занадто багато питань, це тільки через…
– Ми намагаємося зупинити пошкодження, завдане кожному.
Ніккі, нарешті, змогла впоратися з собою, коли пройшов напад болю.
– В цілому, ця проблема виходить далеко за рамки лише того, що люди забули тебе. Заклинання Вогняного Ланцюга собою заплутало і всіх нас. Якщо воно безперешкодно продовжить свій вплив, це може призвести до загибелі і самого життя.
Келен мовчки вилаяла себе за ті фантазії, ніби Річард Рал насправді намагався врятувати її, і ніби-то він знав її і що вона щось для нього значить.
– Я запустила перевірочну мережу, – продовжила Ніккі. – Річард помітив в заклинанні ознаки – дивні переплетіння – які й підказали йому, що воно забруднене. Це багато що пояснювало. Нам необхідно знищити заклинання Вогняного Ланцюга, оскільки, хоча воно дійсно кожного змушує не пам'ятати тебе, воно ще й є причиною величезних проблем.
– І якого виду ці величезні проблеми?
Ніккі зробила паузу і кілька разів шумно зітхнула, здригаючись від болю, і потім продовжила.
– Оскільки воно забруднено, ефект руйнації цим заклинанням несподіваним чином розширився. Ми побоюємося, що воно безконтрольно, з цим своїм зараженням, зруйнує взагалі всяку пам'ять.
Мені думається, що саме це забруднення відповідальне за те, що заклинання працює не так, як це було задумано. І, як наслідок, з'явилися деякі випадкові люди, яких оминув вплив заклинання.
– А чому я в центрі всього цього?
У тиші Келен могла розчути м'яке шипіння масляної лампи. Звуки, які доносилися від табору за наметом, походили на те, ніби вони долинали абсолютно з іншого світу.
– Сестри використали заклинання на тобі для того, щоб ти змогла проникнути в Палац і, будучи невидимою, змогла викрасти шкатулки Одена для них. А ключем до скриньок є «Книга Зниклих Тіней». Їм також необхідна сповідниця, щоб ти могла підтвердити, чи буде книга, якою вони скористаються, істинним ключем до скриньок.
– Я бачила ту книгу, – продовжила Келен.
Вона знала, що Ніккі говорить правду відносно цієї частини, оскільки Джеган вже вимагав від Келен, щоб вона дала підтвердження на рахунок тієї книги, чи була книга точною копією чи фальшивкою. Вона оголосила, що та помилкова.
Вона знала, що до цього має більше відношення, але з якихось причин Ніккі ретельно витанцьовувати навколо цих таємниць.
Келен потягнула за нитку на покривалі.
– Мені дуже б хотілося поговорити з Річардом Ралом. Цікаво, чи зміг він дати відповіді на мої запитання.
– Сподіваюся, що ти зустрінешся з ним. Правда, тепер, схоже, малоймовірно, що це хоч коли-небудь станеться.
Келен хотіла запитати, чи могло статися таке, якщо б не останні події. Але вона вирішила, що можливо Ніккі і так розкрила набагато більше того, що припускала або мала намір розкрити.
– Мені дуже не хотілося б це говорити, але я підозрюю, що ти і я не зможемо колись побачити підсумок цієї боротьби, але я бачу, що ти й справді вважаєш, що Річард Рал виявиться в змозі зупинити це безумство. Ну, для інших людей, я маю на увазі.
– Не знаю, Келен. Але можу сказати тобі, що він єдиний, хто може це зробити.
Келен знову взяла Ніккі за руку.
– Ну, раз він може, я сподіваюся, що він зможе врятувати тебе. Ти повинна бути поруч з ним. Ти любиш його.
Ніккі заплющила свої закриті очі. Вона відвернула своє обличчя, коли просочилася сльоза, яка повільно прокладала доріжку крізь плями засохлої крові.
– Пробач, – вимовила Келен. – Я не мала права говорити що-небудь подібне. Ти напевно нестерпно сумуєш без нього.
– Ні, – впоралася з собою Ніккі і похитала головою, – все це зовсім не через нього. Все це через той біль, якого мені завдав Джеган. Мені боляче навіть дихати. Мені здається, що у мене зламані ребра.
– Це точно, – сказав Келен. – Якісь з них з цього боку, так чи інакше. Я чула, як вони тріснули, коли він ударив тебе кулаком сюди. Якби у мене в руці виявився ніж в цей момент, я б каструвала цього виродка.
Ніккі заусміхалася.
– Вірю, що ти могла б це зробити, Келен Амнелл. Для мене тепер уже надто запізно, але якщо тобі випаде шанс, зроби це до того, як він візьметься за тебе.
– Ніккі, не втрачай надії.
– Немає достатніх підстав сподіватися на краще.
– Ні, є! Поки є життя, завжди буде можливість змінити речі на краще. Зрештою, хіба не ти чи Річард ввели в гру шкатулки Одена?
– Це зробила я, – відповіла Ніккі. – Від імені Річарда.
– А що, власне, являють собою ці скриньки? Чому в них укладена така магічна сила, що варто заволодіти нею і можна буде дійсно опинитися в змозі, ну не знаю, розтрощити будь-який опір і правити світом?
– Вони призначені зовсім не для цього. Вони були створені, як протидія заклинанню Вогняного Ланцюга.
І тут Келен зрозуміла, що Річард Рал намагається допомогти саме їй. Навіть якщо тепер він і намагається врятувати інших людей від впливу заклинання, це він робить вже після того, як виявив дефект, через який і поширювалося пошкодження на людей. І лише після того, коли він вже намагався знайти спосіб, як йому відновити пам'ять самої Келен.
Оскільки Ніккі було важко дихати, вона знову зайшлася в нападі кашлю, який, очевидно, доставляв їй новий біль. Їй не вистачало повітря. Келен могла почути булькання рідини в її легенях. Ніккі почала панікувати від безуспішних спроб вдихнути повітря. Вона затисла в кулак покривало і вигнула спину, відчайдушно намагаючись втягнути повітря.
Келен швидко стягнула покривало геть і поклала руку безпосередньо поверху живота Ніккі.
– Ніккі, слухай мене. Дихай слідом за моєю рукою. Повільно.
Спантеличені очі Ніккі звернулися на Келен, але вона не могла говорити через те, що задихалася від своїх спроб заковтнути повітря. У неї проступили сльози.
Келен обережно повела рукою по маленькому колу і заговорила настільки незворушно, наскільки могла.
– Заспокойся, Ніккі. Зосередь свої думки на моїй руці. Відчуй де вона лежить. Втягни повітря повільно і рівномірно слідом за рукою. Тобі стане краще. Ти всього лише, намагаєшся вдихнути надто швидко. Ти не одна. Все буде добре. Обіцяю тобі. Вдихни, повільно вдихни, і ти зможеш дихати з легкістю. Дозволь повітрю потрапити в те місце, де ти відчуваєш мою руку.
Келен відчувала, як під її рукою скажено билося серце Ніккі. Вона продовжувала плавно розтирати і говорити обнадійливим голосом.
– Все чудово. Ти отримаєш стільки повітря, скільки захочеш, варто лише тобі заспокоїтися і втягнути його.
Ніккі дивилася на Келен так, немов чіплялася за кожне вимовлене нею слово.
– Ти все робиш правильно. Ти в порядку. Я не дозволю тобі померти. Всього лише зосередься на моїй руці. Дозволь повітрю дістатися до моєї руки. Повільніше. Повільніше. Ось так, трохи легше… легше. Ось так. Ти все робиш правильно. Думай тільки про мою руку і продовжуй повільно дихати.
Дихання Ніккі заспокоїлося. Було схоже, що вона нарешті отримала те повітря, якого вона так відчайдушно потребувала. Келен продовжувала м'яко потирати живіт Ніккі трохи нижче ребер і переконувати заспокоюватися.
Весь цей час Ніккі міцно трималася за іншу руку Келен. По закінченні деякого часу криза минула, і Ніккі почала дихати вільніше. Їй була необхідна набагато більша допомога, ніж та, що могла запропонувати Келен. Їй захотілося, щоб швидше з'явилася Сестра.
– Слухай, Ніккі, можливо нам більше не представиться шансу поговорити знову, але ти не думай зневірятися. Тут є людина, яка, як мені здається, збирається щось придумати.
Ніккі проковтнув, оскільки вона відновила самовладання собою.
– Про що ти верзеш? Яка ще людина?
– Він гравець Джа-Ла. Він ключовий у своїй команді, яка належить командеру Карго.
– Карго, – вимовила вона з огидою. – Я знаю його. Те, що він творить з жінками, набагато мерзотніше по винахідливості, навіть в порівнянні з Джеганем. Карго – збоченець. Уникай його.
Келен вигнула брову.
– Ти хочеш сказати, що якщо на черговому святковому балу йому надумається запросити мене на танець, мені потрібно буде відхилити його пропозицію?
Ніккі злегка посміхнулася.
– Буде чудово, якщо ти вчиниш саме так.
– Так чи інакше, я дещо знаю про ключового з команди коммандера Карга. Він мене знає. Я бачу це по його очах. Ти побачиш його на грі Джа-Ла.
– Я ненавиджу Джа-Ла.
– Ти мене не так зрозуміла. Ця людина зовсім інша. Він – небезпечний.
Ніккі насупилася на Келен.
– Небезпечний? Яким чином?
– Я думаю, що він чогось домагається.
– На що це схоже?
– Не знаю. Він хоче, щоб в таборі ніхто не зміг його впізнати.
– Та як же ти змогла ти змогла дізнатися про це?
– Це довга історія, але він придумав спосіб обвести кожного, хто міг би впізнати його. Він пофарбував червоною фарбою своє обличчя – а також всіх гравців у своїй команді – дикими символами, – Келен нахилилася ближче. – Можливо він убивця чи хтось в цьому роді. Може статися і так, що він має намір прикінчити Джегана.
Ніккі знову закрила очі, втрачаючи інтерес.
– Я б не живила свої надії подібними речами на твоєму місці.
– Якщо ти побачиш очі цієї людини, ти зміниш свою думку.
Келен хотілося поставити Ніккі тисячу запитань, але тут почулися голоси за входом. Потім вона почула, як якась жінка прогнала раба.
– Здається, йде Сестра. – Келен стиснула руку Ніккі. – Будь сильною.
– Не думаю, що…
– Будь сильною задля Річарда.
Ніккі втупилася в неї, не здатна вимовити ні слова.
Келен стрімголов відскочила подалі від ліжка. Покров над входом відкинувся і Сестра Ерміна переступила через поріг, тягнучи за собою Джилліан.
* * *
– Ну, і чого ти від мене хочеш? – Запитала Верна, коли вони пройшли повз факел, паруючий в залізному утримувачі. – Щоб я дістала Ніккі з повітря?
– Я хочу, щоб ти з'ясувала, куди пішли вони з Енн, – сказала, Кара. – Ось, чого я хочу.
Що б не говорила Морд-Сіт, Верна теж хотіла знайти Ніккі і Енн, не менше, ніж Кара. Просто вона не показувала це так явно.
Наряд з червоної шкіри, який наділа Кара, виділявся на тлі дівочої білизни мармурових стін подібно кривавій плямі. Настрій Морд-Сіт здавався під стать кольору її одягу і ставав тільки гіршим, по мірі того, як дні проходили, а пошук не давав результатів.
На деякій дистанції за ними слідували ще кілька Морд-Сіт, разом з підрозділом Внутрішньої гвардії палацової варти. Трохи позаду була Еді, в той час, як Натан особисто очолював пошуки.
Верна розуміла почуття Кари й була дивним чином рада їм. Нікі була більше, ніж завдання охорони для Кари, більше, ніж жінка, яку Річард доручив Карі охороняти. Нікі була такою ж, як і Кара.
Звичайно, вона не зізналася б у цьому, якби її запитали, але тліюча в ній лють видавала її. Ніккі, як і сама Кара, надовго втратила себе, віддавши себе темній справі. Вони обидві недавно звільнилися від цього жаху тому що Річард дав їм не тільки шанс змінитися, але і причину для цього.
Верна думала, що короткі і ділові питання Морд-Сіт куди гірші, ніж якщо б вони просто кричали і злилися. Її волосся від цього ставало дибки, тому що Морд-Сіт цим давала зрозуміти, що вона налаштована серйозно, а коли Морд-Сіт налаштована серйозно, це зовсім неприємно.
Краще було не опинятися на шляху Морд-Сіт, коли вона дійсно хотіла відповідей. Вірна лише бажала, щоб вона їх отримала.
Вона розуміла роздратування Кари. Вона сама була не в меншій мірі стурбована і налякана тим, що могло трапитися з Ніккі і Енн. Однак вона знала, що, повторюючи одні й ті ж питання і наполягаючи на відповідях, ці відповіді не отримати, так само, як і двох зниклих жінок.
Вона підозрювала, що Морд-Сіт просто робила те, що вміла найкраще, не бачачи ніякого іншого рішення.
Кара зупинилася, вперлася руки в стегна і, обернувшись, оглянула мармуровий коридор. Позаду них кілька сотень людей Внутрішньої гвардії сповільнили крок і зупинилися, щоб не обігнати тих, хто йшов попереду.
Луна від ударів черевиків по каменю стихла, перетворившись на ледве чутний шерех. У кількох солдатів були напоготові арбалети з червоним оперенням. При вигляді цих стріл Верна покривалася потом. Їй майже хотілося, щоб Натан їх ніколи не знаходив. Майже.
Здавалося нескінченний лабіринт залів позаду закутих у важку броню солдат був порожній. У ньому не було звуків, не рахуючи шипіння факелів. В роздумі, Кара на мить спохмурніла, а потім продовжила рух.
У четвертий раз після того, як минулої ночі пропали Енн і Ніккі, вони спускалися в зали, які вели до гробниць. Верна навіть близько не могла уявити, що намагається з'ясувати Морд-Сіт.
Порожні коридори були порожніми коридорами. Несхоже було, що дві зниклі жінки вийдуть з мармурових стін.
– Вони, напевно, пішли кудись в інше місце, – сказала, нарешті, Верна, – хоча їх ніхто не бачив.
Кара обернулася.
– Куди, наприклад?
Верна підняла руки, а потім дала їм впасти назад.
– Я не знаю.
– Це великий палац, – сказала Еді. Світло смолоскипів надавало абсолютно білим очам чаклунки моторошнуватого напівпрозорого відтінку.
Верна махнула рукою вздовж проходу, з якого не долинало ні звуку.
– Кара, ми годинами блукаємо взад-вперед по цих залах і те, що вони порожні, зараз так само очевидно, як це було, коли ми спускалися сюди в останній раз – або в перший, якщо вже на те пішло.