Текст книги "Одинадцяте Правило Чарівника, або Сповідниця"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 18 (всего у книги 43 страниц)

Знаючи, де Джеган міг бути, Ніккі попрямувала вздовж кімнати. Раби стрімко намагалися забратися з її дороги. Штору перед входом вона відкинула сама і зайшла всередину.

Нарешті, в спальні імператора, Ніккі побачила його. Він сидів, повернувшись від неї в інший бік на шикарному ложі, вкритому золотистим шовком. Точки світла від свічок і масляних ламп відбивалися на його поголеній голові.

Його бичача шия лежала на широких, потужних плечах. На ньому був жилет з вовни ягняти, а його масивні руки були оголені.

Він був зайнятий листанням книги і поглинений пошуком тексту. В той час як він легко віддавався насильству, Джеган все ж в певних областях залишався інтелектуальною людиною і цінував знання, які він знаходив в книгах або під час просіювання умів, в які він забирався.

Емоційно переконаний в істинності своїх вірувань, він ніколи не турбував себе тим, щоб зробити ці вірування предметом обговорення. Фактично, він прирівнював подібні питання до єресі.

Замість цього свої зусилля він докладав на збір інформації у вузьких областях. Наприклад, він відносив до потрібного знання відомості про будь-яку зброю. Він був людиною, яка обожнювала бути добре озброєною – зброєю будь-якого виду і форми.

І тут щось привернуло увагу Ніккі. Вона глянула вліво від себе.

Це сталося, коли вона побачила її, сидячу на підлозі, торкаючись її одним стегном і відкинувшись на руку. Вона була самим найбільш бездоганним і прекрасним створінням з усіх жінок, яких Ніккі коли-небудь бачила.

Жодних сумнівів не було в тому, ким була ця жінка. Перед нею була Келен, дружина Річарда.

Їх очі зустрілися. Розум, благородство, життя, яке світилося в її зелених очах просто заворожили Ніккі. Ця жінка була рівнею Річарду.

Енн була неправа. Келен була єдиною жінкою, яка мала право стояти з ним пліч-о-пліч.

Ніккі помітила і Рада-Хань на шиї Келен. Ось чому вона здавалася прикутою до бляклого килиму синього кольору. Келен, в свою чергу, не упустила з уваги нашийник на її шиї. Ніккі подумала, що від погляду Келен навряд чи щось може вислизнути.

Вони подивилися в очі одна одній. Цей погляд був обережним свідченням того, що Ніккі її бачить. У цей момент вони обидві зрозуміли, що їх пов'язує щось більше, ніж просто одинакові нашийники.

Як, мабуть, самотньо і безпросвітно відчувати себе невидимою і зовсім забутою, а все через жахливе заклинання. Невидимою всіма, за винятком Сестер Тьми і Джегана. І навіть погляд абсолютно незнайомої людини, яка помітила тебе, здається промінцем світла і надії в царстві пітьми.

Тепер, дивлячись на Келен, Ніккі не могла второпати, як можна було забути ЦЮ жінку, навіть за допомогою Вогняного Ланцюга. Їй стало повністю ясно, чому Річард ні на мить не залишав спроб розшукати її.

Вона не тільки володіла вишуканою красою, але була втіленням сильної волі і, безсумнівно, проникливого розуму. Ніккі не могла не впізнати в ній ту, кого Річард так майстерно відобразив у статуетці під ім'ям «Сильна Духом».

Вона не повторювала в точності зовнішніх рис Келен. Але була вираженням сили її духу, її внутрішніх якостей. Статуетка настільки точно представляла Келен, що тепер, дивлячись на неї вживу, у Ніккі захоплювало дух.

Вона зрозуміла, чому, незважаючи на свою молодість, Келен була Матір'ю Сповідницею.

Спершу здивувавшись, виявивши Келен тут, Ніккі зрозуміла, що це було закономірно: Сестра Ерміна була однією з Сестер, які захопили її і запалили Вогняний Ланцюг.

Сестра Тові повідала Ніккі про те, як вони зуміли за допомогою присяги Річарду уникнути проникнення Джегана в їх свідомість. Ніккі було цікаво, як Джеган примудрився обійти магічні узи, але, взагалі-то, вона вважала, що вони ніколи по-справжньому не пов'язували Сестер Тьми з лордом Ралом.

Якщо Джеган захопив Сестру Ерміну, то Сестер Юлію і Цецилію спіткала та ж доля. Ось як Келен опинилася тут: вона потрапила в полон разом з Сестрами Тьми.

Ніккі помітила Джилліан і щире здивування в її очах кольору міді. Якщо перебування тут Келен можна було пояснити, то те, як сюди потрапила Джилліан, для Ніккі залишалося загадкою.

Джилліан нахилилася до Келен і прошепотіла їй щось на вухо. Ніккі не сумнівалася, що Джилліан назвала Келен її ім'я. Келен лише злегка кивнула їй у відповідь, але в її очах промайнув вогник, який ясно свідчив – вона вже чула про Ніккі.

Вона жестом звеліла їм зберігати мовчання і нічим не видати, що вона може бачити її, коли побачила Джегана, який відсторонився від книги, що лежала перед ним на столі. Ніккі зовсім не хотілося, щоб він дізнався, що вона бачить Келен або знайома з Джилліан.

Чим менше знає Джеган, тим краще для них, якщо так взагалі можна сказати про будь-яких з його полонених. Не чекаючи у відповідь реакції від Келен і Джилліан, Ніккі повернулась до Імператора.

Коли він обернувся і глянув на неї своїми темними, як ніч очима, Ніккі здалося, що її ноги ось-ось підкосяться. Одна справа пам'ятати його, але стояти перед ним – зовсім інше.

Знову опинившись під пильним поглядом цих жахливих очей, Ніккі втратила колишню наснагу. Вона знала, ЩО її чекає.

– Так, так, – огинаючи ліжко і не зводячи очей з Ніккі, вимовив Джеган, – подивіться-но, хто нарешті до нас завітав! – Широка хижа усмішка ковзнула по його обличчю. – Ти чудова! Така, якою я тебе представляв весь цей час, поки ти була не зі мною!

Ніккі не була захоплена зненацька його ввічливістю, яка, вона знала, рівним рахунком нічого не значила. Ніхто і ніколи не знав, як Джеган поведеться в наступний момент, змушуючи всіх, хто його оточував, постійно танцювати, як на розжареному вугіллі.

Його спокій раптово міг змінитися спалахом найлютішого гніву. Хоча іноді він був спокійний, незважаючи на все і вся, що його оточувало.

Ніккі була свідком того, як він своїми руками задушив слугу за те, що той перекинув випадково тацю з хлібом. А іншого разу він сам підняв що випалу з рук слуги страву з ягнятиною і просто сунув її слузі в руки, не зронивши ні слова при цьому.

В якійсь мірі ця мінливість у характері Імператора відображала ту ж ірраціональну, непередбачувану і незрозумілу поведінку всіх, хто сприйняв на віру вчення Братства Ордена.

Та ж самопожертва заради загального блага – вища чеснота Ордена, – завжди оцінювалася неясним і абсолютно невідомим нікому чином. Будь то удача чи поразка, вона здавалося завжди залежала від Його Величності Випадку.

Всі живучі по вірі Ордена вічно перебували в муках сумнівів про те, що день прийдешній їм готує. Тягар постійного занепокоєння змушував людей бути готовими звинуватити в інакомисленні будь-кого – чи то друга чи члена сім'ї, лише б уникнути лихої долі.

Як і багато інших, Джеган сподівався заслужити розташування Ніккі такими безглуздими заграваннями. Він любив відчувати себе привабливим і звабливим. І, якщо йому це здавалося нормальним, то для неї вже точно було неприйнятно.

Ніккі не піддалася першому враженню. Вона згадала про металевий нашийник, який не дає їй доступу до її дару. Незважаючи на це, вона не збиралася робити вигляд, що слова Джегана справили на неї враження, і не збиралася піддаватися його прихованій у нещирі слова похоті.

Раніше, навіть маючи доступ до свого Хань, справжнім захистом їй служила байдужість стосовно того, що з нею станеться. Тоді її магічна сила не могла врятувати її від здатності Джегана просочуватися в її свідомість, так само, як і решти полонених Сестер.

Її захистом було байдуже ставлення до себе, а не магічний дар.

В ті часи Ніккі не дуже-то турбувало, що спаде Імператору на думку, навіть якщо він захоче позбавити її життя. Вона вважала, що заслуговує всіх страждань, заподіяних їй і навіть власне життя її не хвилювало. Їй було все одно, якщо Джеган раптом надумає її вбити.

Зараз все змінилося. Через Річарда. Вона тепер не могла просто дозволити Джегану вбити себе. Вона могла врятуватися, лише переконавши його в тому, що її ставлення до нього і його витівок залишилося колишнім.

Пані Смерті не важливо чи може вона користатися даром чи ні. Нашийник для неї не має значення.

Джеган злегка потеребив косички під нижньою губою. Обвів її поглядом з ніг до голови. Глибокий подих вирвався з його грудей, ніби він не міг вирішити з чого почати. Ніккі не довелося довго чекати.

Він раптово з такою силою вдарив її тильною стороною руки, що Ніккі перевернулася в повітрі. На щастя для неї, удар головою після падіння пом'якшив товстий килим. Здавалося, що м'язи щелепи були розірвані, а кістки розлетілися вщент. Вона перебувала в шоковому стані від удару.

Незважаючи на пливучу перед очима кімнату, і насилу зберігаючи свідомість, Ніккі твердо мала намір піднятися на ноги. Пані Смерть не може прогнутися, що б не трапилося. Вона зустрічає з презирством навіть смерть.

Піднявшись на коліна, вона витерла рукавом кров в куточку рота, намагаючись балансувати, щоб не впасти. Щелепа Ніккі сильно боліла, але, здається, залишилася ціла. Лише неймовірним зусиллям вона змусила себе піднятися. Тим часом, Джилліан заступила її від імператора:

– Не чіпай її!

Джеган підпер кулаками боки, свердлячи дівчину поглядом, що дало можливість Ніккі крадькома глянути на Келен. В її очах застигла біль, а пальці тремтіли. Ніккі безумовно знала, яку біль завдає їй Джеган за допомогою нашийника. Так він не давав їй зрушитися з місця і перешкодити йому.

Ніккі вирішила, що з його боку це було вірне рішення.

Скільки вона себе пам'ятала, Ніккі завжди могла швидко оцінити, що за людина перед нею. Це якість було незамінною для виживання в цьому жорстокому середовищі, де все залежало від того, як поведеш себе з тими, хто зустрівся на твоєму шляху.

Дивлячись на Келен, відразу було помітно, що це дуже небезпечна жінка, жінка, яка може надати сильну протидію і втрутитися у що завгодно.

Джеган схопив Джилліан за комір і підняв, як шкодливе кошеня. Вона несамовито заволала не стільки від болю, скільки від переляку поки той ніс її по кімнаті до виходу.

Вона безпорадно тріпалася у нього в руках. Її ноги не торкалися землі. Джеган випхав Джилліан назовні, відкинувши важку вовняну завісу на вході в опочивальню.

– Ерміна! Доглянь за дівчиськом! Я хочу побути наодинці зі своєю королевою.

Ніккі помітила Сестру Ерміну, що схопила дівчинку і потягла її в темряву. Келен все так само сиділа на килимі. Легке тремтіння пробігало по її тілу. Від безпорадності по її щоці котилася сльоза.

Чи міг Джеган хоча б уявити, яку біль він заподіював їй? Адже сам він не знав жахливості власної сили. Його непереборна лють не тільки змушувала напружуватися його м'язи, але й активувала його ментальні здатності соноходця.

У минулому він частенько бив Ніккі сильніше, ніж мав намір, або в сліпій люті користувався своєю силою соноходця, заподіюючи їй біль, яка кожного разу могла призвести до летального результату.

Потім, розуміючи, що ледве не вбив її, він просив вибачення, але зазвичай все закінчувалося словами про те, що це вона сама довела його до білого каління і все це – її вина.

Як тільки імператор закрив завісу в свої покої, м'язи Келен розслабилися. Вона прийшла до тями, зітхнувши полегшено, ледь рухаючись після важкого безсловесного випробування.

– Отже, – вимовив Джеган, обернувшись до Ніккі, – ти його любиш?

Ніккі моргнула в замішанні:

– Що?

Він підійшов до неї. Обличчя імператора зашарілось від злості: він видав свою ревність.

– Що значить «що»? Ти мене чула! – Викрикнув він, схопивши Ніккі за волосся і підтягши до себе на відстань кількох сантиметрів. – Не намагайся вдавати, що ти мене не зрозуміла, а ні то я скручу тобі голову!

Усмішка ковзнула по губах Ніккі. Вона як можна вище підняла голову, висловлюючи свою зневагу до його слів:

– Будь ласка, давай! Це позбавить нас обох від багатьох проблем!

Він подивився на неї мить, перед тим, як випустити її волосся. Він провів по них, пригладжуючи так, як вони були раніше. Потім обернувся і зробив кілька кроків по кімнаті.

– Це те, чого ти хочеш – смерті? – Він повернувся. – Щоб зрадити свої зобов'язання перед Творцем і Орденом? Щоб зрадити мене?

Ніккі байдуже хитнула головою:

– А хіба тепер має велике значення, чого я хочу?

– Що ти хочеш цим сказати?

– Ти прекрасно знаєш, що я хочу сказати. Хіба для тебе, коли нибудь було важливо, чого я хочу? Ти завжди робив те, що хотів, незважаючи на те, що б я не сказала на цей рахунок! Адже, незважаючи ні на що, я просто належу Ордену, чи не так? Я б сказала, що те, чого ти хочеш, те, чого завжди хотів – це просто вбити мене!

– Убити тебе? – Джеган розвів руками. – Чому ти думаєш, що я хочу вбити тебе?

– Тому, що ти завжди потакаєш своїм бажанням, і дієш тільки заради них.

– Сам… Я? – Здивувався він, – чи я сам…, я – Джеган Справедливий!

– Якщо ти не забув, то це я присвоїла тобі цей титул. Я зробила це не тому, що це правда, якраз навпаки, я нарекла тебе так, щоб створити образ, відповідаючий цілям Ордену. Я, тільки я, створила цей образ для тебе, знаючи про те, що людці навіть не замисляться над цим, а просто будуть вірити в те, що ми їм піднесли. Ти б не зміг наповнити сенсом це звання, тоді як від цього залежало твоє життя і могутність!

Його примарні очі почорніли, нагадавши Ніккі шкатулку Одена, введену нею в гру від імені Річарда.

– І як у тебе язик повертається вимовляти таке?! Я завжди був з тобою більше, ніж лояльний. Я ділився з тобою тим, чим не ділився більше ні з ким! Навіщо мені це, якщо б я хотів убити тебе?!

Ніккі нетерпляче кивнула головою:

– Звичайно, говори, що хотів сказати, або візьми і проломи мені череп, або відправ мене в палати для тортур. Я не хочу більше цього. Ти віриш в те, у що хочеш вірити, незважаючи на те, чим є насправді. І нам з тобою добре відомо, що те, що я скажу, не має ніякого значення.

– Твої слова завжди мали значення для мене. – Він вказав рукою на Ніккі. Сила його голосу наростала. – Навіть візьми те, що ти тільки що сказала про те, що назвала мене Джеган Справедливий. Це була твоя ідея. Я прислухався до тебе і скористався нею, тому, що це була гарна ідея. Вона відповідала нашим принципам. У тебе це добре вийшло – придумати таке. Я ж казав тобі про те, що по закінченні війни ти будеш зі мною.

Ніккі не відповіла. Джеган зчепив руки за спиною, крокуючи з боку в сторону.

– Ти любиш його?

Ніккі відвела погляд. Келен, сидячи на килимі, не зводила з неї очей. Вираз її обличчя висловлював занепокоєння з приводу повислої в повітрі загрози. Це виглядало так, ніби вона хотіла попередити Ніккі, щоб та перестала провокувати Імператора.

В її очах було побоювання за Ніккі і, разом з тим, вона хотіла не пропустити її відповідь на питання Імператора.

Ніккі повернула голову, намагаючись придумати, що вона переконливо може відповісти Джегану так, щоб її відповідь не зачепила Келен. Їй потрібно було взяти до уваги необхідність збереження стерильного поля.

Хоч вона, напевно, і не доживе до цього, але, якщо у Річарда вийде з шкатулками і випущеною магію Одена, аби врівноважити ефект Вогняного Ланцюга, Келен повинна залишатися стерильним полем, щоб у неї був шанс знову стати тим, ким вона була колись.

– Любиш? – Вимовив Джеган, не повертаючись в її бік.

В остаточному підсумку, Ніккі прийшла до висновку, що, незалежно від її відповіді, вона ніяк не вплине на Келен. Її відповідь не визве ніякого емоційного збурення у неї. Значення мав тільки зв'язок Келен і Річарда, а вона не мала до цього жодного відношення.

– Мої почуття раніше ніколи тебе не турбували, – байдуже промовила Ніккі, – Яке тобі діло до них?

Джеган обернувся і подивився в її очі.

– Яке мені діло?! Як ти можеш ставити такі питання?! Я зробив тебе своєю королевою. Ти просила мене довіряти тобі і дозволити відправитися, щоб знищити Річарда Рала. Я хотів, щоб ти залишилася, але я дозволив тобі відправитися за ним. Я довіряв тобі.

– Ти тільки говориш так. Якби ти насправді довіряв мені, то ти б вірив мені на слово, а не допитував. Ти здається спотворено розумієш, що це означає – довіряти.

– Це було півтора року тому. З тих пір я не бачив тебе. Не чув ні слова від тебе.

– Ти бачив мене очима Сестри Тові.

Він кивнув:

– Так, я багато чого побачив за допомогою Тові, за допомогою всіх тих чотирьох Сестер.

– Вони вважали себе найрозумнішими, думаючи, що використовували узи, що зв'язують їх з лордом Ралом, – легка усмішка торкнула губи Ніккі, – А ти весь час спостерігав за ними. Ти все знав.

Джеган посміхнувся у відповідь на її слова:

– Ти завжди була розумніша Юлії та інших Сестер. – Він вигнув брову. – Я повірив тобі, коли ти сказала, що вирушаєш вбити Річарда Рала. Насправді ж ти не заподіяла йому ніякої шкоди, скориставшись узами, що пов'язали тебе з ним. Як це так, а? Ці узи працюють лише коли ти справді віддана Ралу. Ти мені не поясниш в чому тут справа?

Ніккі схрестила руки.

– Невже ти нічого не розумієш? Ти губиш – він створює. Ти – пропонуєш існування заради смерті, він – пропонує життя. На відміну від твоїх слів, його слова – не просто порожній звук. Він ніколи не бив мене до напівсмерті і ніколи не гвалтував.

Обличчя Джегана і навіть його голена голова почервоніли від злості:

– Гвалтувати?! Якби я хотів тебе згвалтувати, то зробив би це, причому, зробив би це по праву, але я тебе не гвалтував. Ти хотіла мене. Ти занадто вперта, щоб визнати це. Ти ховаєш свої плотські бажання під маскою брехливої відданості ідеям Ордена.

Руки Ніккі опустилися. Вона нахилилася поближче до Імператору і в люті випалила:

– Ти можеш придумувати будь-які відмовки, намагаючись виправдати свої вчинки, але від цього вони не стануть правдою.

У смертельному гніві, спотворити риси його обличчя, Джеган відвернувся від Ніккі. Тоді, як вона в будь-який момент очікувала, що він розвернеться і розтрощить їй щелепу. Вона жадала цього. Такий швидкий результат набагато краще перебування в наметах для тортур в очікуванні страшної і повільної смерті.

Гамір табору, що доносився зовні, був приглушений товстими стінами шатра. Перебувати в ньому, а не в таборі серед простих солдатів було розкішшю.

Все зовні кишіло паразитами. Усередині тенту чистоту постійно підтримувала прислуга. Запах ефірних масел перебивав густий сморід, повислий над стоянкою армії Ордена.

Намет Імператора в якійсь мірі здавався мирним притулком. Насправді ж це було не так. В дійсності це було одне з найнебезпечніших місць у всьому таборі.

В руках Імператора була повна влада над життям і смертю підданих. Щоб він не захотів зробити, він зробить це без питань і втручання з їхнього боку.

– Отже, – нарешті вимовив Джеган, не повертаючись до Ніккі, – відповідай на моє запитання: ти його любиш?

Ніккі пригладила брову:

– З яких це пір тебе займає, що я відчуваю? Раніше це ніколи не заважало тобі гвалтувати мене.

– Що за гвалтування, що за нісенітницю ти несеш?! – Прогримів він, роблячи великий крок у бік Ніккі. – Ти знаєш, які почуття я до тебе відчуваю! І я знаю, що ти теж до мене не байдужа!

Ніккі не поспішала з відповіддю. Джеган був правий у тому, що вона раніше не підносила йому це так, як зараз.

Раніше вона не вірила в те, що її життя належить їй. Як в той час вона могла заперечити проти використання її життя Орденом? Більш того, як вона могла заперечити лідеру Імперського Ордена у використанні себе в ім'я Ордена?

Завдяки Річарду вона змогла усвідомити, що її життя належить тільки їй одній. Це означає, що і її тіло теж лише її. А це означає, що, якщо вона не хоче, то вона не зобов'язана віддавати себе кому б то не було.

– Ніккі, я знаю чого ти хочеш! – Його руки стислися в кулаки, – Ти просто хочеш, щоб я ревнував тебе до нього! За допомогою своїх жіночих штучок, ти насправді хочеш, щоб я кинув тебе на ліжко і розірвав на тобі одяг, – ось чого ти насправді хочеш, і ми обидва знаємо про це. Ти хочеш використовувати його, як приманку, щоб розсердити мене! Насправді ж ти хочеш мене! Але приховуєш свою пристрасть за балаканиною про згвалтування!

Ніккі з холодом сприйняла його експресію:

– Ти робиш неправильні висновки зі своїх спостережень.

Джеган замахнувся на неї. Ніккі продовжувала стояти на своєму, дивлячись в його темніючі примарні очі.

Його рука, врешті-решт, опустилася.

– Я запропонував тобі те, чого не удостоювався більше ніхто. Я пропонував бути тобі моєю королевою. Бути вище всіх інших. Річард Рал нічого не може тобі запропонувати. Тільки я можу запропонувати тобі все, що може запропонувати Імператор. Тільки я можу запропонувати тобі силу, яка буде правити світом!

Ніккі схрестила руки на грудях:

– Ах, цей блиск огортає зло…

– Я пропонував тобі владу, щоб разом правити світом!

Ніккі облила його крижаним поглядом, опустивши руку.

– Ні! Ти пропонував мені бути твоєю повією і вбивати всіх, хто тобі не скорився з доброї волі!

– Це воля Братства Ордена! Це війна не заради моєї слави і ти це знаєш! Ця війна в ім'я Творця, в ім'я порятунку людства! Ми несемо насіння правдивої волі Творця варварам! Ми несемо вчення Ордена всім тим, хто хоче наповнити життя сенсом і метою!

Ніккі мовчала. Він думав, що був правий.

Він, напевно, безмірно насолоджувався пастками, які розставляє влада, але вона-то знала, що він був щиро впевнений, що він лише той, хто несе світло вищого блага, що він воїн, що втілює задуми Творця, шляхом звернення невірних до вчення Ордена в цьому житті заради вічної слави в наступному.

Ніккі знала, що це таке – віра. І тепер сумнівів у неї не було – Джеган вірив.

Вона мало не залилася істеричним сміхом, так її вразила думка про те, що колись вона удосконалювала ідеологію Імперського Ордена, яка тепер виглядала для неї абсолютно дурною.

На відміну від Джегана, Ніккі прийняла її, тому що думала, що вона зобов'язана це зробити, що це для неї єдиний шлях для досягнення в житті високої моралі.

Їй довелося витримати ярмо служіння в ім'я інших людей, осуджуючи себе за те, що вона не щаслива, виконуючи свій моральний обов'язок перед людством.

А бути Сестрою Світла, в дійсності, було не набагато краще: це був все той же несмачний заклик до самовідданого служіння людству і Творцеві. Вони всі так само безпорадно борсалася у рові служіння Братству Ордена.

Вона так і продовжувала залишатися просто маріонеткою в руках Ордену, за ниточки якого смикав Джеган. А вона вірила, що це було лише однією з нескінченних жертв, необхідних, щоб бути хорошою і високоморальною людиною.

А потім все перевернулося з ніг на голову. Все докорінно змінилося… Як їй не вистачає Річарда.

– Те, що ти насправді збираєшся зробити, так це лише ввергнути людей всіх земель в тисячоліття темряви, – вимовила вона, не збираючись вступати в суперечку з справжнім віруючим, переконання якого засновані на проповідях Братства Ордена, а не на реальній суті речей.

– Насправді ти просто збираєшся принести в світ шалені, смутні і темні часи.

Він подивився на неї якусь мить.

– Ніккі, це не ти зараз говориш. Я знаю, це не так. Ти говориш так, тому що лорд Рал люто ненавидить свого майбутнього пана. Ти повторюєш це, намагаючись змусити мене думати, що ти любиш його!

– Може й так.

Він ошкірився.

– Ні, – похитуючи головою промовив Джеган, – ти просто хочеш з його допомогою обвести мене круг пальця. Саме так жінки і намагаються впливати на чоловіків і їздити на них.

Замість того, щоб продовжити розмову про Річарда і видати свої справжні почуття до нього, Ніккі змінила предмет розмови:

– Твої мрії про правління, твої плани про насадження ідей Братства Ордена у всьому світі, їм не судилося здійснитися. Тобі потрібні всі три шкатулки Одена. Я була з Тові, коли та померла. Вона несла третю шкатулку. Але її у неї вкрали.

– А точно, ох вже мені цей сміливець – Шукач Істини, що розмахує своїм мечем, – Джеган зобразив пародію на удар мечем, – який забрав шкатулку у Сестри Тьми, – він обдарував її похмурим поглядом, – я, до речі, був тоді там, я все бачив.

Безсумнівно, очима Тові, Джеган бачив і Ніккі.

– Факт залишається фактом, у Сестер були всі три шкатулки Одена. Тепер ці Сестри твої, але у тебе є лише дві шкатулки!

Лукава посмішка ковзнула по його обличчю, змінюючи роздратування:

– Думаю, що це не така вже велика проблема, як ти гадаєш. І зовсім неважливо, що ти ввела ту шкатулку в гру. Я знаю, як владнати це маленьке непорозуміння.

Ніккі злегка стривожила його обізнаність про запуск нею шкатлуки в гру, але вона не видала і тіні занепокоєння.

– І як же?

Посмішка Імператора стала ширше:

– Який би я був Імператор, якби не передбачав і не передбачив все? Не турбуйся, кохана, все під контролем. Все, що має значення, це те, що незабаром всі три шкатулки будуть у мене. Як тільки у мене з'являться всі шкатулки Одена, я не гаючись використаю їх магію, щоб змести будь-який опір правлінню Ордена.

– Якщо доживеш до цього дня.

Він знову став роздратованим, вдивляючись у бездумне обличчя Ніккі.

– Про що це ти?

– Річард Рал спустив вовків на твоїх улюблених «овечок», – вимовила Ніккі махнувши рукою вдалину.

– Тобто?

Ніккі глянула на нього з-під лоба:

– Армія, яку ти так жадаєш знищити і за якою ганяєшся ось вже скільки часу, зникла звідси. Тобі не вдалося знищити її, чи не так? Вгадай, де зараз ця армія?

– Як це де – забирає все, що залишилося, лише б врятувати свої шкури.

Ніккі посміхнулася йому у відповідь:

– Не зовсім так. Д 'харіанська армія зайнята тим, що несе війну назад в Старий Світ тим, хто її підтримує, тим, хто дозволив народитися цій агресії – вірним апологетам Братства Ордена і тим, хто кинув армію на безневинних жителів Нового Світу. Всім цим людям доведеться зіткнутися з наслідками відправки військ, а точніше, вбивць, на Північ. На їх руках, не менше, ніж на твоїх, кров усіх загиблих невинних ні в чому людей. Вони думають, що відстань зможе їх захистити, але, насправді, як би далеко вони не знаходились від того зла, яке принесли в Новий Світ з власної волі, це не врятує їх від відповіді за вчинені злочини. Вони заплатять дорогою ціною за свої вчинки.

– Я в курсі останніх гріхів лорда Рала, – м'язи на вилицях Джегана напружилися від зусилля, коли той скрипнув зубами, – Річард Рал – боягуз, переслідуючий невинних жінок і дітей, адже він не може помірятися силами з справжніми чоловіками!

– О, це було б найгіршою помилкою з власної волі, якщо ти дійсно і насправді віриш у те, про що говориш. Але ми-то знаємо, що це не так! Ти просто хочеш, щоб усі вірили в це, тому-то ти і говориш цю ретельно підібрану не-зовсім-правду з тих, що є в твоєму арсеналі, а насправді виправдовуєшся сам перед собою за свою псевдомораль. Ти тільки й шукаєш, як знайти прощення того, що пробачити неможливо. Говорячи в такій манері, як зараз, ти ніби випустив стріли, маючи намір сховатися під жіночу спідницю, коли стріли повернуться до тебе. Ти хочеш прикинутися і звинуватити в жорстокості і грі «не за правилами» тих, хто їх в тебе запускає. Справжня ж твоя мета – забрати у людей, яких ти хочеш стерти з лиця землі, право на самозахист.

Річард – той, хто розуміє реальність загрози, що приходить з віруванням Братства Ордена. Його не зіб'ють з пантелику помилкові істини, які затьмарюють прадиву суть речей.

Він розуміє, що для того, щоб вижити, він повинен бути достатньо сильний, щоб впоратися з цією загрозою, причому неважливо якими способами – навіть, якщо для цього потрібно знищувати родючі поля, що дають їжу і силу твоїм солдатам для вбивств мирних людей, що живуть своїм власним життям.

І кожен, хто захищає ті поля – теж отримає частину тих звірств, які ти приніс на цю землю. Річард знає просту істину про те, що для того, щоб вижити, йому потрібна лише перемога.

– Ці люди самі собі приносять страждання, пручаючись праведному вченню Ордена, – відповів Джеган.

Він був збуджений до межі, нервово походжаючи по кімнаті, стиснувши руки в кулаки так, що виступили всі м'язи на його потужних руках. Він не виносив суперечок про свої переконання і, наблизившись до Ніккі, з погрозою в голосі повторив більш наполегливо:

– Річард Рал оголив правду про неправоту і аморальність всіх тих, хто слідує за ним, відправивши своїх людей на вбивства невинних жінок і дітей в Старому Світі, замість того, щоб прийняти бій з нашими доблесними солдатами. Його безчинства проти жінок і дітей доводять який боягуз і лиходій він є насправді. Наше святе завдання очистити світ від таких гріховних людей, як Річард Рал!

Ніккі схрестила руки й обдарувала його поглядом, запозиченим з минулого, що призначався тим, хто не підкориться волі Ордена. Це був погляд, що тягне за собою жорсткі дії, завдяки чому її і прозвали Пані Смерть. Цей погляд осадив навіть Імператора.

– Всі люди Нового Світу ні в чому не винні, – вирвалося в неї, – Це не вони принесли війну на землі Імперського Ордена, це Орден хоче їх поневолити. Це правда, що жителі Старого світу, в тому числі діти, будуть покалічені або убиті в ході війни.

Але який вибір є у жителів Нового світу? Може їм чекати поки їх виріжуть і поневолять, боячись завдати шкоди комусь невинному? Вони всі невинні. Їх діти теж невинні. Зараз велике зло прийшло до них.

Тобі зрозуміла тактика, обрана Сестрою Юлією для захисту від твоїх витівок за допомогою уз, що зв'язують її з лордом Ралом. Вона вважала, що узи захистять її від тебе.

Сестра Юлія знає про те, що Річард цінує життя понад усе, тому вона придумала план, за яким вона б використала магію Одена, щоб випустити Володаря з Підземного світу, при цьому дарувавши Річарду Ралу вічне життя.

Те, що Річард не повірить в те, що така угода взагалі можлива, а вже тим більше, що він на неї не погодиться, мало цікавило Юлію. Вона думала, що поки її пропозиція Річарду про вічне життя дійсна, то незалежно від того, відкинута вона чи ні, у неї є імунітет від твоїх здібностей соноходця.

Однак ти залишався у мозку Юлії. Так-то ти і зрозумів, що для Річарда найбільша цінність – це життя.

Це абсолютно чужа тобі концепція. Для Ордена життя людини не представляє цінності. Орден вчить тому, що наше життя – лише безглузде існування, лише швидкоплинний проміжок на шляху до вічності в потойбічному житті.

Орден стверджує, що наше життя – лише порожня посудина, шкаралупа для нашої душі, що оберігає її тільки для того, щоб досягти високої ступені існування в іншому житті.

Орден говорить про те, що наша найвища цінність – блаженство в світі померлих, в житті після смерті. А заслужити це блаженство можна, тільки приносячи себе в жертву в ім'я його ідей. Тим самим Орден звеличує смерть, як благо.

Ти дивишся на тих, хто цінує життя, зверхньо, як на слабаків. Тобі не дано зрозуміти, що означає життя для Річарда і подібних йому, але ти добре знаєш, як використовувати те, чого тебе навчили.

Ти користуєшся своїми цінностями, щоб спробувати примусити Річарда не вступати в велику битву заради захисту життя.