Текст книги "Талiсман"

Автор книги: Стівен Кінг

Соавторы: Пітер Страуб
сообщить о нарушении

Текущая страница: 26 (всего у книги 50 страниц)

– Сонячний Ґарднер не може їм пробачити. Тому Сонячний Ґарднер відрядив їх назад, на дорогу. Вони попрямували на Території, але їх там не годуватимуть; навіть дерева можуть їх зжерти, наче звірі, що блукають уночі.

У залі запанувала сповнена жахом тиша. Навіть Кейсі за скляною панеллю здивовано зблід.

– Книга каже, що Господь відіслав Каїна на Схід від Раю, до землі Нод. Із тими, хто опинився на дорозі, те ж саме, хлопчики мої. Тут у вас є безпечна гавань.

Він оглянув усіх…

– Але якщо ви дасте слабину… якщо збрешете… тоді горе Вам! Пекло чекає на віровідступника так само, як воно чекає на хлопчика або чоловіка, що свідомо рине в це. Пам’ятайте, хлопчики. Пам’ятайте. Помолімося.

Розділ двадцять третій
Ферд Дженклов

1

Менше ніж за тиждень Джек збагнув, що повернення на Території – єдиний можливий спосіб утекти з «Дому Сонця». Він хотів спробувати це, але з’ясував, що ладен на будь-що інше, на будь-який інший ризик, аби лишень не переноситися просто з «Дому Сонця».

На це не було жодної конкретної причини, але внутрішній голос підказував, що те, що погано тут, стане ще гіршим там. Певно, це місце було поганим у всіх світах… наче плямка на яблуці, що йде аж до серцевини. У будь-якому разі, «Дім Сонця» був і так досить поганим, і без зайвої потреби йому не хотілося дивитися, який же там у нього територіальний аналог.

Мав же бути й інший вихід.

Вовку, Джеку та іншим хлопцям не пощастило опинитися в Зовнішньому Штаті. Власне, більшості інших також. Вони проводили дні в Дальньому Полі, як називали це місце старожили. Це було за півтори милі далі дорогою, на межі Ґарднерових угідь, і хлопці прибирали з поля камінці. Цієї пори року не було жодної іншої роботи на полях. Останні злаки зібрано ще в середині жовтня, але, як зазначав Сонячний Ґарднер на проповідях у каплиці, завжди є час для збирання каміння[184]184
  Алюзія на «Книгу Екклезіаста»: «Час розкидати каміння і час його збирати» (Еккл. 3 : 5).


[Закрыть].

Джек сидів у кузові однієї з двох пошарпаних вантажівок «Дому» й дивився на Дальнє Поле. Вовк сидів біля нього, схиливши голову, наче з похмілля. На Середньому Заході осінь була дощовою, тому Дальнє Поле перетворилося на в’язке й липке брудне місиво. Позавчора один із хлопців вилаявся про себе і назвав це місце «справжнім чоботосмоком».

«Що, як ми просто спробуємо втекти? – уже сороковий раз думав Джек. – Припустімо, я просто крикну Вовку: «Вперед!» — і ми щодуху помчимо? Куди? У північний край, до тих дерев і кам’яної стіни. Там закінчуються його володіння».

А ще там може бути паркан.

Ми переліземо через нього. Як на те, Вовк може перекинути мене, якщо знадобиться.

Може бути колючий дріт.

Проліземо під ним. Або…

Або Вовк голими руками може розірвати його. Джеку не хотілося думати про це, але він знав, що у Вовка є сила… і якщо його попросити, він це зробить. Дріт міг би пошматувати цьому богатиреві руки, але зараз його куди гірше шматували на частини.

А що тоді?

Звісно ж, перенестися. Саме так. Якщо їм удасться вибратися за межі земель, що належали «Дому Сонця», вони виборють собі шанс уникнути лиха й там.

Ні Сінґер, ні Баст (які здавалися Джекові Братчиками-Горлорізами) не зможуть скористатися вантажівками, щоб переїхати їх. Перша ж вантажівка, що заїде на Дальнє Поле до того, як вдарять грудневі морози, зав’язне в болоті по дверцята.

Це буде проста і цікава прогулянка. Треба спробувати. Все ж краще, ніж пробувати це там, у «Домі». І…

І керувало ним не лише те, що Вовк дедалі більше марнів. Хлопчик мало не божеволів через Лілі, яка там, у Нью-Гемпширі, поступово вмирала, доки Джек змушений тут виспівувати «алілуя».

Треба ризикнути. З магічним соком чи без нього. Спробувати.

Але доки Джек надумався, Ферд Дженклов спробував. Усі блискучі уми мислять однаково, скажіть «амінь».

2

Трапилося це швидко. Мить тому Джек слухав звичні цинічні й кумедні побрехеньки Ферда Дженклова. А вже тепер Ферд летів на північ крізь багнисте поле до кам’яної стіни. Доки Ферд не наважився на таке, день видавався смертельно буденним, як і всі решта днів у «Домі Сонця». Було холодно і хмарно. Небо пахло дощем, а можливо, навіть і снігом. Джек підвівся, щоб випростати втомлену спину і роздивитися, чи нема поруч Сонні Сінґера. Сонні не втрачав нагоди зачепити Джека. То були незначні надокучання: Джеку наступали на ноги, його штовхали зі сходів, три походи в їдальню поспіль йому вибивали з рук тарілку – аж доки він не навчився затуляти її тілом і тримати мертвою хваткою.

Джек не знав напевне, чому Сонні не влаштував на нього масове цькування. Йому спало на думку, що причиною тому був інтерес Сонячного Ґарднера до новенького. Він не хотів так думати, але логіка в цьому була. Сонні Сінґер стримувався, бо так йому наказав Сонячний Ґарднер. Саме тому треба було хутчіше забиратися звідси.

Джек озирнувся праворуч. За двадцять ярдів від нього Вовк витягував камінці, й волосся спадало йому на обличчя. Ближче до нього стояв худий як жердина хлопець із великими зубами на ім’я Донні Кіґан. Донні побожно всміхався йому, вищиривши ті неймовірні кролячі зуби. Слина стікала з кінчика його висунутого язика. Джек швидко відвернувся.

Ліворуч стояв Ферд Дженклов, юнак із тонкими порцеляновими руками і розкішним вдовиним мисом. За тиждень, відколи Джека і Вовка ув’язнили в «Домі Сонця», Ферд став його хорошим другом.

Ферд цинічно ошкірився.

– Донні закохався в тебе, – сказав він.

– Та пішов ти, – збентежено відповів Джек і відчув, що його щоки червоніють.

– Закладаюся, Донні відсмоктав би тобі, якби ти дозволив, – сказав Ферд. – Правда, Донні?

Донні гучно, хрипко розсміявся, й гадки не маючи, про що саме вони розмовляли.

– Покинь ти це, – сказав Джек, геть збентежившись.

Донні закохався в тебе.

Найдивнішим було те, що, певно, бідний відсталий Донні Кіґан і справді закохався в нього… і, певно, не лише Донні. Несподівано для себе Джек збагнув, що думає про приємного чоловіка, який запропонував Джеку погостювати в нього, але зрештою висадив біля з’їзду до торговельного центру Зейнсвілла. «Він першим помітив це, – подумав Джек. – Щоб там у мені не змінилося, а той чоловік першим помітив це».

Ферд вів далі:

– Джеку, ти тут стаєш дуже популярним. Гадаю, навіть старий Гек Баст відсмоктав би тобі, якби ти попросив.

– Чувак, це бридко, – сказав Джек, червоніючи. – Тобто…

Раптом Ферд кинув витягувати камінь і випростався. Він швидко озирнувся, перевіряючи, чи ніхто з білих гольфів не дивиться на нього, а тоді повернувся до Джека.

– А тепер, любчику, – сказав він, – ця вечірка стає аж надто нудною, тож мені час іти.

Ферд послав Джекові повітряний поцілунок, і на його вузькому блідому обличчі засяяла промениста посмішка. А вже за мить він летів повним ходом до кам’яної стіни з краю Дальнього Поля великими журавлиними кроками. Йому і справді вдалося заскочити охоронців зненацька – принаймні до певної міри. Педерсен базікав про дівчат із Ворвіком і ще з одним хлопцем з конячою пикою на ім’я Пібоді, членом Зовнішнього Штату, якого на певний час знову перевели в Дім. Гек Баст переживав миті найближчої насолоди, бо йому дозволили супроводжувати Сонячного Ґарднера до Мансі у справах. Ферд отримав хорошу фору, перш ніж у повітря зринув вражений крик.

– Гей! Гей, хтось тікає!

Джек витріщався на Ферда, що вже був далеко попереду і біг так, наче за ним женуться всі чорти пекла. Попри те що Джек бачив, як хтось інший втілює його план, він відчув мить тріумфального захвату і глибоко в душі бажав йому лише добра. «Біжи! Біжи, саркастичний сучий сину! Заради Джейсона, біжи!»

– Це Ферд Дженклов, – булькнув Донні Кіґан, а тоді зайшовся гучним крикливим сміхом.

3

Того вечора хлопці, як завжди, зібралися для сповіді у спільній кімнаті, але сповідь було скасовано. Енді Ворвік зайшов, різко і трохи нахабно оголосив, що все скасовується, і сказав, що вони можуть влаштувати годину «братання» перед вечерею. А тоді вийшов.

Джеку здалося, що під маскою великого цабе Ворвік приховує страх.

І Ферда Дженклова тут не було.

Джек оглянув кімнату і з чорним гумором подумав, що коли це було «братання одне з одним», то страшно подумати, що відбувалося б, якби Воврвік оголосив «тиху годину». Усі тридцять дев’ять хлопців віком від дванадцяти до сімнадцяти сиділи по периметру великої кімнати й роздивлялися власні руки, розчухували струпи і похмуро гризли нігті. Вони всі мали вигляд нариків, котрих позбавили дози. Вони хотіли слухати сповідь, ба більше – вони самі хотіли сповідатися.

Ніхто не згадував про Ферда Дженклова. Так, наче Ферда з його кривлянням на проповідях Сонячного Ґарднера і блідими порцеляновими руками взагалі ніколи не існувало.

Джек збагнув, що ледь-ледь стримується, аби не встати і не закричати. Натомість він почав думати так напружено, як ніколи у своєму житті.

Він не тут, бо його вбили. Всі вони божевільні. Гадаєш, божевілля не заразне? Просто поглянь, що трапилося в тому забитому кутку Південної Америки, де чоловік у сонцезахисних окулярах наказав їм випити бузковий виноградний напій, а вони казали «так, босе» і випили до дна [185]185
  Джонстаун – ідейна громада американської релігійної організації «Храм народів», названа на честь її засновника Джима Джонса. 18 листопада 1978 року сектанти здійснили «акт революційного самогубства». Того дня загинуло 909 осіб, з них 270 – діти.


[Закрыть] .

Джек придивився до похмурих, порожніх, заглиблених у себе облич – і подумав, як би вони засяяли, як би пожвавилися, якби сюди зайшов Сонячний Ґарднер – зайшов сюди просто тут і зараз.

Вони б також вчинили так, якби їм наказав Сонячний Ґарднер.

Вони б випили його, а тоді схопили б мене та Вовка і залили б нам трунок у горлянки. Ферд мав рацію — вони бачать щось на моєму обличчі (чи то в ньому), щось, що прийшло до мене з Територій, тому, можливо, вони в мене трохи закохані… Гадаю, саме тому Гек Баст смикає свій стручок. Цей жмот не вміє любити нікого і нічого. Тож і справді, може, вони й трохи закохані в мене… але його вони люблять значно більше. Вони б так і зробили. Вони божевільні.

Ферд міг розповісти йому про це, сидячи тут, у спільній кімнаті. Швидше за все, він і справді розповів про це Джекові.

Він розповів Джекові, що в «Дім Сонця» його відіслали власні батьки, новонавернені християни, які щоразу падали на коліна у вітальні, коли хтось у «Клубі 700» починав читати молитву. Ніхто з них не розумів Ферда, який був зовсім іншого ґатунку. Вони вважали Ферда дитиною Сатани – комуністом і радикальним гуманістом. Коли він вчетверте втік з дому і його впіймав той самий Френкі Вільямс, батьки приїхали до «Дому Сонця» – куди, звісно ж, запхали Ферда – і з першого погляду закохалися в Сонячного Ґарднера. Тут ховалося рішення всіх проблем із їхнім розумним, але неспокійним і бунтівним сином. Сонячний Ґарднер наверне їхнього сина до Бога. Сонячний Ґарднер покаже йому хибність обраних шляхів. Сонячний Ґарднер позбавить їх клопотів і забере їхнього сина з вулиць Андерсона.

– Вони побачили сюжет про «Дім Сонця» в «Сандей репорт», – казав Ферд Джеку. – І надіслали мені листівку, що Бог покарає брехунів і несправжніх пророків у вогненному озері. Я написав їм відповідь – Рудольф з кухні таємно кинув листа за мене. Дольф – непоганий хлоп. – Він змовк на хвильку. – Джеку, ти знаєш визначення Ферда Дженклова щодо «непоганого хлопця»?

– Ні.

– Той, кого можна купити, – сказав Ферд і засміявся цинічним, болісним сміхом. – Дольфові послуги поштаря коштують два бакси. Тож я написав їм відповідь, що коли Бог покарає брехунів визначеним ними способом, то я сподіваюся, що Сонячний Ґарднер знайде в іншому світі азбестові кальсони, бо про те, що відбувається тут, він бреше, як дихає. Усе, що вони читали в «Сандей репорт» – плітки про гамівні сорочки і Ящик, – усе правда. О, вони не змогли довести це. Цей хлопець – псих, Джеку, але розумний псих. Якщо ти припустишся хоча б однієї помилки, він завдасть справжньої шкоди тобі й Філу Безстрашному Хлопцю-Вовку.

Джек сказав:

– Ті хлопці з «Сандей репорт» уміють ловити людей, чиє рильце в пушку. Принаймні так каже моя мама.

– О, він злякався. Пищав і верещав. Бачив Гемфрі Богарта в «Заколоті на Кейні»[186]186
  «Заколот на Кейні» – американська воєнна драма 1954 року, знята за книжкою Германа Вука.


[Закрыть]? Він був таким весь тиждень до їхнього приїзду. Коли журналісти нарешті приїхали сюди, він утілював розум і доброту, от тільки за тиждень до того ми жили в справжньому пеклі. Містер Морозиво наклав собі в штани. Того тижня він зіштовхнув Бенні Вудрафа зі сходів третього поверху, бо піймав його з коміксом про «Супермена». Бенні вирубився на три години, а тепер не може навіть пригадати, ким він був і що робив до тієї ночі.

Ферд ненадовго змовк.

– Він знав, що вони приїдуть. Так само, як і завжди знає, що федеральна інспекція приїде з несподіваною перевіркою. Сховав гамівні сорочки на горищі і вдав, ніби Ящик – лише хлів для сушіння сіна.

Ферд знову засміявся – цинічно і болісно.

– Джеку, а знаєш, що наробило тоді моє сімейство? Вони надіслали Сонячному Ґарднеру ксерокопію мого листа до них. «Для мого ж добра», – як сказав татусь у наступному листі до мене. І здогадайся що? З їхньої ласки Ферд сидить у Ящику.

Знову болісний сміх.

– Скажу тобі ще одну штуку. Він не жартував на вечірній проповіді. Усі діти, які спілкувалися з журналістами «Сандей репорт», – зникли. Принаймні ті, до кого він дістався.

«Так само, як і сам Ферд зник тепер», – подумав Джек, дивлячись на Вовка, що кроками міряв кімнату. Він тремтів, і його руки дуже, дуже змерзли.

Твій друг Філ Безстрашний Хлопець-Вовк.

Невже Вовк знову ставав волохатішим? Так швидко? Звісно ж, ні. Але це насувалося – невблаганно, як припливи і відпливи.

І до речі, Джеку, доки ми сидимо тут і хвилюємося про небезпеки, які чигають на нас, доки ми сидимо тут, як там твоя мама? Як там люба Лілі, королева «бешок»? Втрачає вагу? Корчиться від болю? Вона нарешті почала відчувати, як воно пожирає її своїми гострими, як у щурів, дрібними зубчиками, доки ти сидиш і пускаєш коріння в цій дивній в’язниці? Можливо, Морґан уже готує свої блискавки, аби допомогти раку?

Джека вразила думка про гамівні сорочки, і хоча він бачив Ящик – велику бридку металеву штуку на задньому дворі, схожу на дивний покинутий холодильник – він не міг повірити, що Ґарднер справді садить туди хлопців. Ферд повільно переконав його, тихо розповідаючи про все, доки вони виривали каміння в Дальному Полі.

– Він тут чудово прилаштувався, – сказав Ферд. – Ніби отримав ліцензію на карбування грошей. Його релігійні шоу грають по радіо на всьому Середньому Заході, його транслюють по більшості кабельних каналів та радіостанцій. Ми – його захоплена аудиторія. Ми чудово звучимо по радіо і чудово виглядаємо по телевізору – звісно, коли Рой Овдерс не колупає свій грьобаний прищ на кінчику носа. У нього є Кейсі – кишеньковий радіо-і телепродюсер. Кейсі знімає на відео всі ранкові проповіді й веде аудіозапис усіх вечірніх. Нарізає всі картинки і звуки й поєднує їх, доки Ґарднер не виглядає, як Біллі Ґрем [187]187
  Біллі Ґрем (нар. 1918) – американський релігійний і громадський діяч, євангеліст-християнин, служитель баптистської церкви. Член найбільшого баптистського об’єднання у світі – Південної Баптистської Конференції. Духовний порадник багатьох президентів США.


[Закрыть], а ми не звучимо, як натовп на стадіоні «Янкі» протягом сьомої гри Світової Серії[188]188
  Світова Серія – вирішальна серія ігор у сезоні Головної ліги бейсболу. Право грати в ній мають найкращі команди Американської та Національної ліг.


[Закрыть]. І це ще не все, що робить Кейсі. Він – справжнісінький геній місця[189]189
  Алюзія на genius loci – персонажа давньоримської міфології, духа-покровителя якогось місця.


[Закрыть]. Бачив «жучка» у своїй кімнаті? Це Кейсі наставив «жучків». Усе стікається до його контрольної кімнати, і єдиний шлях до тієї кімнати пролягає через офіс Ґарднера. «Жучки» вмикаються автоматично від звуків голосу, тож він не марнує жодної плівки. Коли трапляється щось «соковите» – від віддає це Сонячному Ґарднеру. Я чув, що Кейсі встановив Ґарднеру блакитну скриньку[190]190
  Розроблений Стівом Возніком та Стівом Джобсом пристрій, за допомогою якого можна було зламувати телефонні коди та здійснювати безкоштовні телефонні дзвінки по всьому світу.


[Закрыть], тож він тепер може безкоштовно дзвонити на будь-яку відстань. А ще я точно знаю, що він «врізався» у платний телекабель, що проходить повз нас. Як тобі думка про те, що після цілого дня просування Ісуса в маси Містер Морозиво вмощується і дивиться спарений сеанс на «Сінемакс»? Мені подобається. Цей хлопець – абсолютно американський, як і ковпачки для покришок, Джеку. І тут, в Індіані, його люблять не менше, ніж баскетбол у старшій школі.

Ферд прокашлявся, скривився, повернув голову і виплюнув мокротиння на землю.

– Ти жартуєш, – сказав Джек.

– Ферд Дженклов ніколи не жартує щодо Механічних Дундуків[191]191
  «Механічні дундуки» – науково-фантастичне оповідання Сирила Корнблата, опубліковане 1951 року. Це оповідання потрапило до другого тому «Зали Слави наукової фантастики».


[Закрыть] «Дому Сонця», – врочисто мовив Ферд. – Він багатий, але не зобов’язаний декларувати податки. Він залякав керівництво місцевої школи – вони до смерті бояться його. Одна жіночка буквально сахається, коли приходить сюди, і має такий вигляд, ніби хотіла б дістати амулет від пристріту в його присутності. І, як я вже сказав, він завжди знає, коли сподіватися на несподівану інспекцію з Федерального Управління Освітою. Ми вимиваємо все від верху й до низу, Байстрюк Баст ховає парусинові пальта на горище, а Ящик заповнює сіном з хліва. І коли вони приїжджають, ми завжди сидимо в класі. Джеку, скільки класів бачив ти тут, відколи опинився на індіанській версії «Корабля любові»?

– Жодного, – відповів Джек.

– Жодного! – погодився Ферд. І знову болісно, цинічно засміявся, і той сміх казав: «Вгадай, що я дізнався, коли мені виповнилося вісім чи близько того? Я з’ясував, що життя трахає мене по повній, і найближчим часом нічого не зміниться. Або взагалі ніколи нічого не зміниться. І хоча мене це трохи дратує, але ж є і веселий бік. Ти ж знаєш, про що я, друже?»

4

Ось так міркував собі Джек, аж доки жорсткі пальці не схопили його ззаду за шию і не натиснули на больові точки під вухами, піднявши зі стільця. Хлопчика повернули, занурили в хмару гнилого дихання і припросили до спілкування – якщо це слово було доречним – до стерильної пощербленої пики Гека Баста.

– Ми з Превелебним досі були в Мансі, коли вони привезли твого дивного бунтівливого друга в лікарню, – сказав Гек. Його пальці й далі мацали і стискали, мацали і стискали. Біль став пекельним. Джек застогнав, і Гек вишкірився. Від того вищиру ще більше поганого духу вирвалося назовні. – Превелебний отримав новини по біперу. Дженклов мав такий вигляд, ніби пролежав хвилин сорок п’ять у мікрохвильовій печі. Мине багацько часу, доки вони зможуть забрати того хлопця назад.

«Він говорить не зі мною, – подумав Джек. — Він говорить із усією кімнатою. Ми маємо отримати повідомлення, що Ферд досі живий».

– Ти, брехливий смердюче, – сказав Джек. – Ферд…

Гек Баст ударив його, і Джек розповзся на підлозі. Хлопці відсахнулися від нього. Звідкілясь гигикав Донні Кіґан.

Пролунав лютий крик. Вражений Джек підвів погляд і затрусив головою в надії просвітлити її. Гек обернувся і побачив Вовка, який став над Джеком, захищаючи його. Верхня губа вовкулаки відтягнулася, а в його круглих окулярах відбивалися дивні помаранчеві спалахи ламп.

– Нарешті тупак хоче потанцювати, – сказав Гек і знову ощирився. – Гей, згода. Я люблю танцювати. Ну ж бо, придурку. Іди сюди, і потанцюємо.

Не припиняючи гарчання, Вовк рушив уперед, і на його нижній губі виблискувала слина. Гек ступив крок йому назустріч. На лінолеумі заскрипіли стільці – люди поспіхом відсовувалися назад, лишаючи суперникам вільний простір.

– Що відбувається…

У дверях з’явився Сонні Сінґер. Не було потреби закінчувати запитання – він і так бачив, що тут відбувається. Він із посмішкою зачинив двері й притулився до них, спостерігаючи. Сонні склав руки на вузьких грудях, а його темне худе обличчя враз просвітліло.

Джек знову перевів погляд на Вовка й Гека.

– Вовку, будь обережним! – крикнув він.

– Я буду обережним, Джеку, – відповів Вовк голосом, що більше скидався на гарчання. – Я…

– Нумо танцювати, козел, – зарохкав Гек і швидко, рішуче вдарив Вовка навідліг. Він потрапив Вовку в праву вилицю, від чого той відступив на три чи чотири кроки.

Донні Кіґан тихо пронизливо гигикав. Джек знав, що так він виражав не лише радість, а й переляк.

Удар навідліг був добрячим і важким. За інших умов бійка могла закінчитися просто там. На жаль, для Гека Баста цей удар був єдиним із тих, що влучив. Він упевнено рушив уперед, виставивши великі кулаки на рівні грудей, і знову розігнався для удару. Та цього разу Вовк виставив руку вперед на випередження. Вовк перехопив Геків кулак. У Гека була велика рука, але у Вовка – більша. Вовків кулак схопив Гекового. Кулак Вовка стиснувся. Зсередини долинув тріск, ніби сухі патички луснули, а тоді зламалися. Спершу впевнена посмішка Гека потьмяніла, а тоді примерзла йому до вуст. Наступної миті він закричав.

– Не треба було шкодити своєму стаду, байстрюче, – прошепотів Вовк. – Твоя Біблія те, твоя Біблія се… Вовк! А все, що тобі треба зробити, це послухати шість рядків із «Книги Доброго Господаря», щоб знати, що ти ніколи

Трісь!

– … ніколи…

Хрусь!

– НІКОЛИ не маєш шкодити своєму стаду.

Гек Баст упав навколішки, ридаючи і завиваючи. Вовк досі стискав Геків кулак у своєму, тому рука наглядача вигнулася під неприродним кутом. Гек скидався на фашиста, який на колінах намагався відтворити вітання «Хайль Гітлер». Рука Вовка була міцною, наче камінь, але на обличчі не читалося жодного зусилля. Якщо не брати до уваги палаючих очей, воно було абсолютно спокійним. З Вовкового кулака почала текти кров.

– Вовку, годі! Досить!

Джек швидко роззирнувся навкруги і побачив, що Сонні пішов, настіж прочинивши двері. Практично всі хлопці тепер скочили на ноги. Вони відійшли від Вовка настільки далеко, наскільки дозволяли стіни кімнати, а обличчя їхні повнилися благоговійним жахом. Німа сцена й досі тривала посеред кімнати: Гек Баст на колінах, руки зведені вгору, кулак затиснутий у руці Вовка, і кров стікає на підлогу.

У дверях знову з’явилися люди. Кейсі, Ворвік, Сонні Сінґер, ще троє великих хлопців. І Сонячний Ґарднер з маленькою чорною скринькою, схожою на футляр для окулярів, у руці.

– Годі, я сказав. – Джек зиркнув на новоприбулих і рушив до Вовка. – Посто тут і зараз! Просто тут і зараз!

– Згода, – спокійно сказав Вовк.

Він відпустив Гекову руку, і Джек побачив огидне місиво, що нагадувало потрощену дзиґу. Гекові пальці вигиналися під неймовірними кутами. Гек захлипав і притиснув розчавлену руку до грудей.

– Згода, Джеку.

Шестеро з них накинулися на Вовка. Вовк зробив напівоберт, випростав одну руку, штовхнув – і раптом Ворвік відлетів до стіни. Хтось скрикнув.

– Тримайте його! – волав Ґарднер. – Тримайте його! Тримайте його, заради Бога!

Він розкривав плаский чорний футляр.

– Ні, Вовку! – вигукнув Джек. – Облиш це!

Якусь мить Вовк ще пручався, а тоді відступив, дозволивши їм притиснути себе до стіни. Джеку вони здавалися ліліпутами, які вчепилися в Гуллівера. Зрештою було помітно, що Сонні злякався Вовка.

– Тримайте його, – повторив Ґарднер, витягуючи блискучий шприц із футляра. На його обличчі з’явилася тонка, майже сором’язлива посмішка. – Тримайте його, заради Ісуса!

– У цьому нема потреби, – сказав Джек.

– Джеку? – раптом перелякано запитав Вовк. – Джеку? Джеку?

Ґарднер рушив до Вовка і відштовхнув Джека, що стояв у нього на шляху. Відштовхнув сильно, і м’язи його здавалися міцними, як батіг. Джек вдарився об Мортона, а той скрикнув і відсахнувся, ніби Джек був заразним. Вовк запізніло почав пручатися, але мучителів було аж шестеро – забагато навіть для Вовка. Можливо, під час Перевтілення він би швидко впорався з ними.

– Джеку! – завив він. – Джеку! Джеку!

– Тримайте його, заради Бога, – прошепотів Ґарднер, люто вищирив зуби, а тоді встромив шприц у Вовкову руку.

Вовк закляк, відкинув голову назад і закричав.

«Уб’ю тебе, виблядку, – хаотично подумав Джек. – Уб’ю тебе, уб’ю тебе, уб’ю тебе».

Вовк пручався і відбивався. А Ґарднер стояв і холодно спостерігав. Вовк ударив коліном по велетенському череву Кейсі, від чого той видихнув повітря, заточився, а тоді знову повернувся. За хвилину чи дві Вовк почав слабнути… а потім завмер.

Джек скочив на ноги, ридаючи від люті. Він спробував пробратися крізь клубок білих гольфів, що тримали його друга. Він бачив, як Кейсі вдарив Вовка кулаком по обличчю і з носа перевертня потекла кров.

Руки стримали його. Він виривався, а тоді роззирнувся і побачив перелякані очі хлопців, з якими витягував каміння на Дальньому Полі.

– Відведіть його в Ящик, – сказав Ґарднер, коли Вовкові ноги остаточно підкосилися. Він повільно озирнувся на Джека. – Якщо… якщо тільки містер Паркер не захоче мені розповісти, де ми зустрічалися раніше.

Джек стояв, роздивлявся свої ноги і мовчав. Гарячі сльози ненависті випікали його очі.

– Отже, в Ящик, – сказав Ґарднер. – Можливо, ти зміниш свою думку, коли він почне кричати, містере Паркер.

Ґарднер пішов геть.

5

Вовк досі плакав у Ящику, доки Джек із іншими хлопцями йшов на ранкову проповідь. Очі Сонячного Ґарднера іронічно розглядали бліде, напружене обличчя Джека.

Можливо, зараз, містере Паркер?

Вовку, це моя матір, моя матір…

Вовк досі плакав, коли Джека й інших хлопців розділили на дві групи для польових робіт і вони рухалися до вантажівок. Коли Джек проходив повз Ящик, йому ледь вдалося подолати негайну потребу затулити вуха руками. Це гарчання, це нерозбірливе ридання.

Враз Сонні Сінґер опинився біля нього.

– Превелебний Ґарднер чекає у своєму офісі на твою сповідь просто зараз, плюгавчику, – сказав він. – Сказав мені, що випустить тупака з Ящика тієї ж миті, як ти розкажеш йому те, що він хоче знати. – Голос Сонні був шовковистим, а обличчя – загрозливим.

Вовк вив і кричав, щоб його випустили, люто бився об залізні стіни саморобної скрині.

Ох, Вовку, вона ж моя МАТІР…

– Я не можу сказати йому те, чого він хоче, – відповів Джек, різко повертаючись до Сонні й спрямовуючи на нього всю силу, яку здобув на Територіях. Сонні відступив назад на два величезних кроки, а на його обличчі читалися тривога і глибинний страх. Він перечепився через власну ногу і врізався в бік однієї з вантажівок. Якби її там не було, посіпака б упав.

– Гаразд, – сказав Сонні… говорив він хапливим, задиханим голосом, наближеним до хлипання. – Гаразд, забудь. – І тут його худе обличчя знову набрало зверхнього вигляду. – Превелебний Ґарднер сказав, що в разі відмови я маю повідомити, що твій друг кличе тебе. Зрозумів?

– Я знаю, кого він кличе.

– Залазьте у вантажівку! – похмуро сказав Педерсен, проходячи повз них… Але коли він проминав Сонні, то скривився, ніби почув якийсь гнилий запах.

Джек чув Вовкові крики, навіть коли вантажівки вже поїхали, хоча старі глушники давно обернулися на металеве мереживо і двигуни сильно гриміли. Та Вовкові крики не стихали. У Джека з Вовком утворився ментальний зв’язок, тож він чув його скімлення, навіть коли робочі групи прибули на Дальнє Поле. Та усвідомлення того, що ці крики лунають лише в його голові, зовсім не покращувало ситуацію.

Ближче до обіду Вовк замовк, і Джек збагнув, що Ґарднер, очевидно, наказав витягнути його з Ящика, щоб не привертати небажаної уваги. Після того що трапилося з Фердом, він не бажав жодного зацікавлення «Домом Сонця».

Коли робочі групи надвечір повернулися, двері Ящика були відчиненими, а сам він виявився порожнім. Вовк лежав на нижньому ліжку їхньої кімнати нагорі. Коли Джек зайшов, вовкулака мляво всміхнувся.

– Як твоя голова, Джеку? Синець має трохи кращий вигляд. Вовк!

– Вовку, з тобою все гаразд?

– Я кричав, так? Нічого не міг із собою вдіяти.

– Вовку, мені шкода, – сказав Джек.

Вовк виглядав дивно – надто блідим і навіть якимось меншим.

«Він помирає», – подумав Джек. «Ні, – підправив мозок, – Вовк почав помирати тієї миті, коли вони перенеслися в цей світ, аби втекти від Морґана. От тільки тепер Вовк помирав швидше. Надто білий… менший… але…»

Джека охопило холодом.

Голі руки й ноги Вовка насправді не були голими: їх укривав тонкий шар волосся. Джек був певен, що дві ночі тому його не було.

Хлопчик відчув потребу кинутися до вікна і глянути на Місяць, переконатися, що він жодним чином не загубив сімнадцять днів.

– Ще не час Перевтілення, Джекі, – сказав Вовк сухим, захриплим голосом. Голосом інваліда. – Але я почав змінюватися в темному смердючому місці, куди вони мене запхали. Вовк! Почав. Бо я був дуже розлюченим і наляканим. Бо я вив і кричав. Якщо Вовк довго виє і кричить, Перевтілення може відбутися саме по собі. – Вовк розчесав волосся на ногах. – Це зникне.

– Ґарднер призначив ціну за твоє звільнення, – сказав Джек. – Але я не зміг заплатити її. Хотів, але… Вовку… моя мама…

Його голос потонув у сльозах і затремтів.

– Тссс, Джекі. Вовк знає. Просто тут і зараз. – Вовк знову жахливо, мляво всміхнувся і взяв Джека за руку.