Текст книги "Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 33 (всего у книги 41 страниц)

– Реальність не можна випробувати… – знову затягнув Мудрий.

– Скажи мені, як – якщо ти носиш пов'язку на очах, щоб не бачити, віск у вухах, щоб не чути, і щільні рукавички, щоб не відчувати, – як ти зможеш зробити навіть найпростішу річ? Наприклад, відшукати редиску на сніданок. Навіть так. Можеш вийняти віск із вух і не надягати рукавичок. Залиш тільки пов'язку і покажи мені, як зібрати редиску для їжі. Вона росте на городі біля хати. Я навіть допоможу тобі знайти двері, але потім будеш діяти сам. Підемо. Ну ж бо.

Мудрий облизав губи.

– Ну, я…

– Якщо ти позбавляєш себе зору, слуху, відчуттів… як ти будеш вирощувати їжу, щоб підтримати життя, або навіть збирати ягоди та горіхи? Якщо ніщо не реальне, чи багато пройде часу до того, як ти помреш від голоду, чекаючи поки внутрішній голос «істини» нагодує тебе? – Гримів лорд Рал.

Один з Розмовляючих кинувся до Річарда, намагаючись відіпхнути його. Але той відштовхнув чоловіка так, що той осів на підлогу. Розмовляючі стовпилися в декількох кроках від піднесення. Річард поставив одну ногу на платформу, поклав руку впоперек коліна і нахилився до Мудрого.

– Відповідай на мої запитання, Мудрий. Розкажи, як сліпий, який так далеко бачить всередину себе, отримає божественне одкровення щодо способу приготування сиру. Ну ж бо, дай нам почути!

– Але… це нечесне питання.

– Та невже? Питання, що стосується їжі – нечесне? Життя вимагає бути успішним в знаходженні їжі, якщо хочеш вижити. Птах помре, якщо не зловить черв'яка. Це основа буття. Для людей все так само.

– Зупини ненависть, – продовжував торочити Мудрий.

– Ти завжди носиш пов'язку? Чому б тобі не замазати вуха і не дзижчати собі під ніс, щоб перестати думати, – Річард нахилився, небезпечно стишивши голос. – Адже тоді ти прийдеш у стан вищої внутрішньої мудрості, правда, Мудрий? Спробуй тоді здогадатися, що я з тобою зроблю.

Хлопчик заверещав і схопився з місця.

Келен, відштовхнувши Річарда і Енсона, сіла на платформу. Вона обняла перелякану дитину і притиснула її міцніше до грудей, щоб заспокоїти. Той прикипів до неї в пошуках притулку і захисту.

– Любий, ти лякаєш бідного хлопчика. Поглянь – він тремтить як осиковий лист.

Річард зірвав з хлопчика пов'язку. У сум'ятті і переляку той втупився на незнайомого чоловіка.

– Чому ти підійшов до неї? – М'яко запитав Річард.

– Тому що ви хотіли мене вдарити.

– Тобто, ти сподівався, що моя дружина захистить тебе?

– Звичайно, ви, ж набагато більші, ніж я.

– Ти зрозумів, що сам сказав? – Посміхнувся Річард. – Ти злякався і сподівався, що тебе захистять від небезпеки. Хіба це неправильно? Хотіти бути в безпеці? Відчувати захист? Шукати допомоги у того, хто досить великий і може усунути небезпеку?

Хлопчик зніяковів.

– Ні. Звичайно, ні.

– А якби у мене був ніж? Хіба ти б не захотів, щоб хто-небудь не дав мені зарізати тебе? Ти ж хочеш жити?

– Так, – кивнув хлопчик.

– Ось у цьому і полягає сенс того, про що ми тут розмовляємо.

– Що ви маєте на увазі? – Насупився хлопчина.

– Життя, – відповів Річард. – Ти хочеш жити. Це прекрасно. Ти не хочеш, щоб хтось робив замах на твоє життя. Це справедливо.

– Всі створіння хочуть жити. Кролик втече, помітивши небезпеку. Для цього йому й дано сильні ноги. Йому не потрібні сильні ноги і великі вуха для пошуку і поїдання молодих пагонів. Вуха призначені для того, щоб почути небезпеку, а ноги – втікати від неї, – заявив хлопчик.

– Олень, в разі небезпеки, попереджуюче пирхне. Змія зайдеться тріском. Вовк заричить. Ніхто з них не буде шукати бійки, але вони попереджують, що будуть захищати себе. Людина – єдина істота, яка добровільно віддасться в кігті хижакові. Тільки людина, через постійне навіювання, подібне до того, якому піддавався ти, відкине цінності, складові життя. Отже ти інстинктивно вчинив правильно, підійшовши до моєї дружини.

– Правда?

– Так. Твоє вчення не змогло б захистити тебе, і ти ризикнув припустити, що це зможе зробити Келен. Якби я насправді мав намір заподіяти тобі шкоду, то вона стала б битися, щоб зупинити мене. – Він з гордістю глянув на усміхнену Келен. – Ти б стала, правда?

– Так, звичайно, дорогий. Я теж вірю у велич життя. – Мудрий підвів голову від грудей жінки і здивовано витріщився на неї. Келен повільно похитала головою. – Твій інстинктивний пошук захисту міг би заподіяти тобі зло, якби ти звернувся за захистом до людей, що живуть за тими ж переконаннями, які ти завчив. Згідно з цими догмами, інстинкт самозбереження визнається формою ненависті. Твоїх однодумців переріжуть просто завдяки їх власним переконанням.

Хлопчик здавався приголомшеним.

– Але я не хочу цього.

– Як і ми, – посміхнулася Келен. – Ось чому ми прийшли, і Річард показав тобі, що ти можеш дізнаватися істину реальності, і, роблячи так, допоможеш собі вижити.

– Спасибі вам, – звернувся Мудрий до Річарда.

Лорд Рал посміхнувся і легенько поплескав хлопця по білявій голові.

– Вибач, якщо сильно налякав тебе. Я це зробив для того, щоб показати: те, про що ти говорив, насправді не мало ні найменшого сенсу. Мені треба було пояснити тобі, що завчені слова тобі не допоможуть. По них неможливо жити, так як вони далекі від реальності і здорового глузду. Ти здався мені хлопчиком, що піклується про всіх, що живе в цьому світі. Я був таким же в твоєму віці, таким залишаюся і зараз. Життя прекрасне. Знайди в ньому хороше, придивись до нього своїми очима, і ти побачиш його блиск і пишність.

– Ніхто досі не говорив зі мною так про життя, – поскаржився дитина. – Мені не дають що-небудь побачити. Я повинен весь час залишатися всередині.

– Знаєш, можливо, перед тим як піду, я візьму тебе на прогулянку в ліс і покажу деякі з чудес світу – дерева та кущі, птахів і метеликів. Може, нам навіть вдасться побачити лисицю, і ми поговоримо ще про чудеса і радощі життя. Тобі б це сподобалось?

– Правда? Ви зробите це для мене? – Хлопчик заусміхався у весь рот.

На обличчі Річарда заграла одна з тих посмішок, від яких тануло серце Келен.

– Звичайно, – пообіцяв він, грайливо ущипнувши хлопчика за ніс.

Оуен підійшов ближче і провів пальцями по волоссю хлопчини.

– Я був колись таким як ти – Мудрим, поки не підріс і не став трохи старшим, ніж ти зараз.

– Правда? – Насупився хлопчик, дивлячись на нього. Оуен кивнув.

– Інші думали, що я обраний. Вони вважали мене особливим за мою здатність якимось чином спілкуватися з деякими потойбічними силами. Я вірив, що обдарований великою мудрістю. Тепер, озираючись назад, мені стає соромно, коли я розумію, наскільки все це було нерозумно. Я повинен був весь час слухати чужі уроки. Мені ніколи не дозволяли бути просто хлопчиком. Великі Розмовляючі вихваляли мене за те, що я правильно повторював почуте. А коли я з величезним презирством звертався до людей, вони говорили про те, як я мудрий.

– Мені теж, – підтвердив хлопчик.

Річард повернувся до Розмовляючих.

– Ось те, що ви визнавали джерелом мудрості – повторення дітьми безглуздих фраз, – звернувся він, пильно дивлячись на одного з них. – У вас є розум, щоб думати і розуміти світ навколо. Цей самообман зі сліпотою – злочин, спрямований вами проти самих себе.

З того місця, де вона тримала хлопчика, Келен бачила, як усі люди в передніх рядах повісили від сорому голови.

– Лорд Рал правий, – промовив Енсон, повернувшись до них. – До цього дня я ніколи всерйоз не замислювався над тим, як все це насправді безглуздо.

– Це не по-дурному! – Затряс головою один з Розмовляючих.

Інший, той, що з гострим підборіддям, нахилився і вихопив ніж з піхов на поясі Енсона.

Келен не могла повірити своїм очам. У неї виникло відчуття, що вона спить і бачить раптовий страшний сон, кошмар, який не можна ні зупинити, ні навіть уповільнити. Схоже, Мати-Сповідниця знала, що трапиться ще до того, як це сталося.

З лютим криком Розмовляючий раптово вдарив Енсона, перш ніж юнак зміг якось відреагувати. Охоплений сліпою люттю, Розмовляючий стрімко висмикнув закривавлений ніж і знову вдарив жертву. Лице Енсона спотворилося в шоці, і він почав опускатися на підлогу.

Вогонь свічок відбився на виблискуючій поверхні клинка, який перетворився на сталеву смужку, коли меч Річарда промайнув повз Келен. Меч Істини блискавично описав дугу, сталь заспівала особливим вібруючим дзвоном, який завжди наводив жах на ворогів. Ведений магічною силою Річарда клинок зі свистом розітнув повітря. Рука Розмовляючого досягла вершини замаху і вже почала свій смертоносний шлях вниз, коли меч Річарда увійшов в шию напалого на Енсона безумця і, без видимої затримки проходячи крізь плоть і кістки, відсік голову і плече тримаючої ножа руки. Блискавичний удар залишив довгі бризки крові на кам'яній стіні фундаменту підвалу Імперії Бандакар.

Поки голова Розмовляючого і плече з рукою летіли в повітрі по нерівній спіралі, його тіло купою обрушилося на підлогу. Нарешті голова з нудотним звуком ударилася об каміння і, відскочивши, покотилася по килимах, залишаючи за собою криваві сліди.

Річард змахнув закривавленим клинком, направляючи його до джерела загрози – решти Розмовляючих. Келен притиснула обличчя хлопчика до свого плеча, закриваючи йому очі.

Кілька людей схилилися над Енсоном. Жінка не знала, наскільки важко він був поранений – якщо ще залишався в живих.

Неподалік, перед столиком із свічками, валялися закривавлена голова з рукою. Рука як і раніше стискала мертвою хваткою ніж. Раптова бійня, що вибухнула перед ними, кров, яка залила підлогу, нажахали людей. Всі завмерли в приголомшливій тиші.

– Перша кров, пролита вами, Великі Розмовляючі, – тихо промовив Річард, звертаючись до купки зіщулених мешканців палацу. – Це кров не тих, хто прийшов вбивати ваших людей, а одного з вас. – Він показав на юнака, що лежав, втративши свідомість, в оточенні друзів. – Ця людина не здійснювала проти вас насильства і не замишляла його. Він прийшов до вас за порадою і поділився своєю думкою: всього лише піднявся і сказав, що хоче звільнитися від гніту страху, бути вільним і думати самостійно.

Келен помітила, що в кімнаті стало набагато більше народу, ніж було раніше. Більшість їх не були людьми Оуена. Коли Кара тихенько проходила повз, Келен взяла її за руку.

– Хто всі ці люди? – Запитала вона Морд-Сіт, притягнувши її ближче до себе.

– Це люди з міста, – повідомила Кара. – Гінці принесли їм вістку про те, що місто Уілтертон звільнене. Вони почули, що наші люди прийшли побачити Мудрого і захотіли теж подивитися на цю зустріч і послухати. Сходи та зали нагорі заповнені ними. Слова, сказані тут, внизу, передавалися вгору, проходячи через цілу юрбу.

Кара, як завжди, прагнула знаходитися поблизу від Річарда і Келен, щоб захистити їх у випадку небезпеки. Багато людей в цій будівлі знаходилися під впливом промови лорда Рала, але жінки не знали, чого від них можна чекати.

Схоже, що Розмовляючі разом з втратою своєї переконаності втратили і трохи пихи. Їм не хотілося, щоб їх сприймали заодно з тим з них, хто тільки що напав на Енсона. Один з Розмовляючих остаточно покинув своїх приятелів і підійшов до хлопчика, що стояв під захистом руки Келен на обтягнутій тканиною платформі.

– Пробачте, – щиро звернувся він до хлопчика, а потім повторив ще раз, повернувшись до людей, які уважно дивилася на нього. – Пробачте. Я не хочу більше бути Розмовляючим. Пророцтво здійснилося. Наше спасіння в наших руках. Думаю, нам краще послухати те, що скажуть ці люди. Я особисто волів би жити без страху бути убитим людьми Ордена. Без страху за життя кожного з вас.

Не було ні вигуків, ні дикої овації. Було відчуття мовчазної згоди всього народу. Келен бачила людей, що кивають з таким переконаним виглядом, ніби їх таємне бажання звільнитися від жорстокості Імперського Ордена було не злочинною, таємною думкою, а єдино законним бажанням. Втім, Мати-Сповідниця і сама так вважала.

Річард стояв на колінах поруч з Оуеном, поки інші перев'язували шматком тканини плече Енсон. Юнак сидів, притулившись до стіни. З руки сочилася кров, але, схоже, пов'язка сповільнювала кровотечу. Келен полегшено зітхнула, побачивши, що Енсон живий і поранений не надто серйозно.

– Схоже, доведеться зашивати, – вимовив Річард. Кілька людей погодилося з його думкою. Через натовп протиснувся літня людина і вийшов вперед.

– Я можу це зробити, – запропонував він. – Ще в мене є трави для припарки.

– Спасибі вам, – подякував Енсон друзям, які допомогли йому встати. Було схоже, що у хлопця паморочиться голова, і люди підтримали його. Більш-менш міцно ставши на ноги, він повернувся до Річарда. – Дякую вам, лорд Рал. Відповідаючи на заклик, я повторював слова посвяти: «Магістр Рал захистить нас». Але я не міг і припустити, що стану першим, чия кров проллється в боротьбі за нашу справу. А тим більше – що цю кров проллє один з нашого народу.

Річард ласкаво поплескав Енсона по здоровому плечу, показуючи, наскільки високо цінує сказане ним.

Оуен обвів поглядом присутніх.

– Думаю, ми всі вирішили бути вільними. – Люди в згоді кивнули, і Оуен повернувся до Річарда. – Як ми звільнимо Нотвік від солдатів Ордена?

Їх новий ватажок начисто витер меч об одяг мертвого Розмовляючого і подивився на присутніх людей.

– Хто-небудь приблизно уявляє, скільки солдатів стоїть в Нотвіку? – Запитав Річард.

В його голосі не прозвучало злості. Келен помітила, що з того моменту, як чоловік витер меч, магія Меча Істини пішла з його очей. Ні сліду люті не лишилось в очах Шукача, ні танцюючого вогню магії, і не було жодного сліду вагання в його поведінці. Річард просто зробив те що вважав необхідим, щоб зупинити загрозу. Однак, оскільки це сталося так миттєво, варто було серйозно побоюватися, що магія меча більше не прийде.

Те, що колись завжди допомагало йому, мало не призвело до провалу. Відсутність магії меча наповнило Келен холодком поганого передчуття.

Люди переглядалися і говорили, що бачили в місті сотні солдатів Ордена. Інший чоловік сказав, що тут їх кілька тисяч.

– Ні, їх менше, хоча і багато, близько двох тисяч, – підняла руку якась літня жінка.

Оуен повернувся до Річарда.

– Їх дуже багато для нас, – зробив висновок він.

Жодного разу не побувавши в великій битві, він не знав і половини про реальний стан справ. Річард, здавалося, не почув слів Оуена. Він вклав меч у піхви, заховані під чорним плащем.

– Звідки ти знаєш? – Запитав він у жінки.

– Я – одна з тих, хто допомагає готувати їм їжу.

– Ти маєш на увазі, що ваші люди готують для солдатів?

– Так, вони не хочуть робити цього самі, – підтвердила жінка.

– Коли наступного разу ти будеш готувати їм їжу?

– Ми недавно поставили великі казани, щоб готувати їжу на завтра. Для приготування м'яса нам знадобиться ціла доба, так що ми будемо готувати його цю ніч і завтра вдень, солдатам на вечерю. Крім того, нам велено приготувати галети, яйця і кашу на сніданок, а значить, ми будемо працювати всю ніч.

Келен подумала, що солдатам, можливо, приносить задоволення змушувати цих людей, немов рабів, готувати їм їжу. Річард міряв кроками невеликий простір між нею і Оуеном. Лорд Рал стиснув тонкі губи, обдумуючи проблему. Що ж робити? У них дуже мало людей, і замало доброї зброї, а проти них близько двох тисяч куди краще озброєних і навчених вбивати ворогів. До того ж треба враховувати, наскільки недосвідчені в бою його люди. В очах Річарда загорівся вогник, і Келен зрозуміла, що чоловік дещо придумав.

– Ти сказав, що розбираєшся в рослинах. Як багато ти знаєш про подібні речі? – Запитав він, торкнувши за руку старого, який перев'язував бинтом рану Енсона.

– Не дуже, але достатньо, щоб приготувати найпростіші ліки.

Келен засмутилася. Вона сподівалася, що, можливо, ця людина зможе приготувати ще протиотруту.

– У долині достатньо лілій, олеандрів, тиса, аконитів, болиголови? – Поцікавився Річард.

– Думаю, більш ніж достатньо, – здивовано блимнув чоловік. – Особливо на півночі, в лісистих областях.

Річард повернувся до чекаючого натовпу.

– Ми повинні вивести з ладу людей Ордена. Чим менше з них зможуть битися, тим краще. Поки темно, ми повинні вибратися з міста і зібрати необхідні рослини. – Він повернувся до жінки, яка готувала солдатам. – Ти покажеш нам, де ви готуєте їжу на завтра. Ми принесемо тобі деякі особливі трави. Треба непомітно додати їх в м'ясо, тоді солдати будуть мучитися від гострого болю в животі як мінімум кілька годин. Треба покласти різні добавки в різні котли, щоб в отруєних виявлялися різні симптоми. Це допоможе створити безлад і паніку. Якщо ми покладемо достатню кількість зілля в м'ясо, багато з них помруть протягом декількох годин, страждаючи від слабкості і сильних конвульсій. Пізно вночі ми увійдемо туди, де вони зазвичай сплять, і прикінчимо тих, хто ще не помер або взагалі не їв. Якщо ми ретельно приготуємось, Нотвік буде вільний від Імперського Ордена майже без бою. Все закінчиться просто, і ніхто з наших людей не постраждає.

У кімнаті на мить стало тихо, потім Келен побачила усмішки на обличчях людей. Промінь світла з'явився в їхньому житті.

Наповнені передчуттям довгоочікуваної свободи, деякі заплакали, тому що раптово відчули гостре бажання помститися за страждання тих, кого вони любили – за своїх близьких, кого гвалтували, катували, гнали або вбивали.

Тепер, отримавши шанс на життя і свободу, ці люди вже не хотіли повертатися до старого. Вони добре взнали, що таке гноблення, і готові були на все заради його знищення.

– Це знищить наш спосіб життя, – сказав один з присутніх, не з гіркотою, а з подивом.

– Звільнення в наших руках, – твердо заперечив інший.

53

Стоячи в каламутному світлі пізнього сонця, Зедд в очікуванні погойдувався на п'ятах. В стоячому поблизу наметі Сестра Тахіра тільки що дістала маленький ящичок. Поки вона обережно розпаковувала його і за допомогою магії готувалася до перевірки вмісту, охоронці стояли неподалік, обговорюючи між собою, чи вдасться їм випити елю цієї ночі. Вони не особливо хвилювалися про худого старого. Весь побитий, донезмоги виснажений – в чому тільки душа тримається, – з Рада-Хань на шиї і скутими за спиною руками він навряд чи зміг би втекти.

Зедд використав надану можливість і притулився до заднього колеса вантажного возу. Він хотів тільки, щоб йому дозволили прилягти й поспати. Не боячись бути поміченим, старий чарівник подивився через плече на Еді. Вона зухвало хоробро посміхнулася йому.

Віз, до якого він притулився, був наповнений різними незрозумілими предметами, які награбували в Замку. Наскільки Зедд знав, він міг стояти поруч з чим завгодно – і з простими магічними пристосуваннями для розваги або навчання дітей, і з чимось достатньо могутнім, здатним за кілька хвилин подарувати Джегану перемогу.

Деякі з речей, принесених з Замку, були незнайомі Зедду. Вони були замкнені за такими щитами, які він ніколи не міг пробити. Навіть в далекі часи його дитинства старі чарівники в Башті не могли дістати те, що лежало за багатьма щитами.

Але люди, які штурмували і брали Замок Чарівників, не мали ніякого відношення до магії і, очевидно, без проблем подолали щити, які тисячоліттями спокійно і надійно захищали древні секрети. Як зрозумів Зедд, вони там все перевернули догори дном. Схоже, це стало не тільки кінцем Замку Чарівників, як це передбачали і пророкували чародії минулого, але й певним чином кінцем життя самого Зедда і заходом цілої епохи в житті світу.

Захоплені в Замку предмети, призначення яких Зедд визначав до цього дня, не надто могли допомогти Джегану виграти війну. Кілька речей, покладених назад в захисні ящики, залишилися загадкою і для самого Зедда. Він знав тільки, що вони можуть виявитися по справжньому небезпечні. Він бажав тільки одного: щоб їх знищили перш, ніж яка-небудь Сестра Тьми здогадається про спосіб, як їх використовувати для руйнування.

Зедд підняв очі, помітивши одного з солдатів елітного підрозділу, всього в шкірі і блискучій кольчузі, що зупинився неподалік. Його увага напружено зосередилася на чомусь. У верхній частині його вуха була V-подібна відмітина. Так деякі фермери мітять своїх свиней. Хоча він і носив таке ж спорядження, що і відпочиваючі солдати елітних частин, взуття відрізнялося і явно не було частиною стандартної екіпіровки. Коли ця людина озирнулася, Зедд побачив, що його ліве око розкривається не так добре, як праве. Але потім він приєднався до групи патрулюючих солдатів.

Коли Зедд дивився на постійно метляючу перед очима юрбу солдатів, Сестер і інших людей, перед його думкою проносилися бентежачі його розум образи людей з його минулого і тих, яких він знав. Ці блукаючі вогники – ілюзії, породжені довгої безсонням, – приводили старого чарівника в зневіру. А може, це позначалося постійна напруга? Обличчя деяких елітних стражників здавалися лякаюче знайомими. Він припустив, що бачив їх протягом декількох днів, і тому вони почали здаватися знайомими.

Вдалині Зедд зауважив проходячу мимо Сестру, схожу на якусь з його давніх знайомих. Швидше за все, він недавно зустрічав її, от і все. Останнім часом він бачив безліч Сестер, і в цьому немає нічого незвичайного. Зедд нагадав собі про те, що потрібно зосередитися.

Одна маленька дівчинка, з тих дітей, яких охороняв величезний стражник, спостерігала за Зеддом і, коли він кинув на неї швидкий погляд, посміхнулася йому. Старий подумав, що це дуже дивний вчинок для переляканої дитини, що знаходиться в центрі подібної мішанини солдат, ув'язнених та військових дій. Зедд пошкодував дівчинку. Напевно, дитина просто не може розуміти, яка страшна доля її очікує. Коли ворогам знадобиться переконатися в тому, що Зедд розповів їм все до кінця, вони при необхідності візьмуться катувати це малятко. Він відвів погляд від світлого волосся дівчинки, що струмувало по її плечах, від її прекрасного, дивно знайомого обличчя. Так багато знайомих облич! Якби це був поодинокий випадок, старий чарівник вирішив би, що йому привиділося. Тепер же сумніви відпали: це вже божевілля.

Горбоноса Сестра вийшла з намету.

– Введіть їх, – уривчасто прогавкала вона.

Четверо стражників схопилися на ноги. Двоє схопили Еді, двоє інших узяли Зедда. Ці чоловіки були настільки великими, що Зедд не являв для них значного вантажу. Вони тримали його під руки, і половина кроків старого не досягала землі. Стража втягла Зедда в намет. Потім вони обійшли стіл, розвернули бранця і жбурнули його на стілець з такою силою, що повітря з хрипом вирвалося з його легенів.

Скривився від болю, Зедд заплющив очі. Він бажав тільки одного – смерті, і тоді йому не потрібно буде знову відкривати очі. Але коли кати його вб'ють, вони відішлють його голову Річарду. Зедд терпіти не міг думати про те, яку біль це може заподіяти онуку.

– Ну? – Поставила запитання Сестра Тахіра.

Зедд знехотя розплющив очі і втупився в об'єкт, який лежав перед ним в центрі столу. У нього перехопило подих.

Старий чарівник моргнув, надто здивований для того, щоб знову почати дихати. Ця магічна конструкція називалася «заклинанням заходу сонця». Зедд сковтнув. Звичайно, ніхто з Сестер не відкривав її. Ні, вони не змогли відкрити її. Інакше і він сам не сидів би тут.

На столі перед Зеддом лежала шкатулка, розміром з половину його долоні. Вона була виконана у вигляді стилізованої верхньої частини сонця – половини диска з шістьма відходячими від нього променями, і символізувала заходяче за горизонт сонце. Скринька була покрита ошатним яскраво-жовтим лаком. Промені теж були жовтими, але з помаранчевими, зеленими і блакитними лініями на кінцях.

– Ну? – Повторила Сестра Тахіра. – Ах… Що це? – Вона дивилася не на жовту коробочку, а в свою книгу.

– Я… Я не впевнений, що згадав, – ухильно відповів Зедд.

Сестра, мабуть, перебувала не в найкращому настрої.

– Ти хочеш, щоб я…

– О, так, – сказав він, намагаючись, щоб його голос прозвучав недбало. – Я згадав. Це скринька з заклинанням, що створює коротеньку мелодію.

За великим рахунком, це було правдою. Сестра продовжувала читати свою книгу. Зедд швидко озирнувся через плече на Еді, яка сиділа на лаві, і прочитав у її очах розуміння. Між ними за стільки років слова були не потрібні. Стара подруга по його поведінці й інтонації здогадалася, що сталося щось особливе. Зедд тільки сподівався, що Сестра не помітила того ж.

– Отже, це музична шкатулка, – пробурмотіла Сестра Тахіра, більше захоплена своїм каталогом магічних речей.

– Так, правильно. Скринька містить музичне заклинання. Коли зняти кришку, вона зіграє мелодію. – Крапля поту сповзла по його шиї і поповзла між лопатками. Зедд сковтнув і спробував не дати своєму голосу затремтіти. – Зніміть кришку і побачите.

Сестра підозріло глянула на нього поверх книги.

– Зніми кришку сам, – наказала вона.

– Ну… я не зможу. У мене руки зв'язані за спиною.

– У тебе є зуби.

– Мої зуби?

Протилежним кінцем ручки Сестра підштовхнула до нього жовту скриньку.

– Так, твої зуби.

Зедд розраховував на її підозрілість, але ризикував переграти. Він провів язиком по роті, відчайдушно намагаючись виробити хоч трохи слини. Кров підійшла би краще, але старий розумів, що, якщо прокусить собі губу, Сестрі може видатися це підозрілим. Кров занадто часто є каталізатором різних магічних реакцій.

Попереджаючи новий спалах підозрілості з боку Сестри, Зедд нахилився вперед і спробував обхопити губами кришку. Він намагався підвести нижню щелепу під дно коробки, а верхньою щелепою зачепити розфарбований промінь. Скринька виявилася трохи завелика. Поклавши руку на його потилицю, Сестра Тахіра притиснула Зедда до неї. Це було все, чого він потребував. Він взявся зубами за кришку, вчепившись у неї щосили.

Старий чарівник вхопив кришку, але при цьому підняв над столом і всю шкатулку. Він затряс головою, і нарешті кришка піддалася. Зедд відштовхнув її вбік.

Якщо група, що вкрала предмети, що зберігалися в Башті, не відкривала скриньку, то заклинання могло активуватися чарівником, якщо тільки воно його визнає. Швидко, до того, як мучителька змогла помітити, що він робить, він капнув трохи слини в шкатулку з наказом запустити закляття.

Зедд відчув запаморочення, коли зазвучала музика. Спрацювало. Закляття ще було живим. Він нахилився подивитися у вузьку щілину між краями намету. Сонце ось-ось повинно було сісти.

Старому чарівникові захотілося стрибати і танцювати під веселу мелодію. Йому хотілося кричати. Незважаючи на те що жити залишалося зовсім недовго, Зедд відчував небувалу радість. Випробування майже закінчилися. Скоро всі вкрадені магічні предмети будуть знищені, і він зможе вмерти. Вороги нічого не зможуть випитати в нього. Він не зрадив справу, якій віддав усе своє життя.

Зедду ставало погано від усвідомлення того, що захоплені в полон сім'ї, яких використовували для одержання його згоди на співробітництво, теж загинуть. Але, принаймні, нещасні і їхні діти не будуть більше страждати. Раптово Зедд відчув укол печалі від того, що Еді теж помре. Він ненавидів цю думку так само сильно, як і думку про її муки.

– Дуже мило, – вимовила Сестра, піднімаючи кришку і кладучи її на місце.

Музика замовкла. Хоча це вже не мало значення. Заклинання було активізовано. Музика просто була знаком підтвердження цього і попередженням про те, що потрібно покинути радіус ураження. На це у Зедда з Еді не було жодних шансів.

Але це вже не мало значення.

Сестра Тахіра згребла скриньку зі столу.

– Я збираюся покласти це назад, – повідомила вона стражникам і нахилилася до Зедда. – Перед тим як піти, я збираюся наказати варті привести сюди ще одну дівчинку і дати тобі як слід подивитися на неї. Дати тобі подумати про те, що без вагань зроблять з нею в сусідній палатці ці люди, якщо ти знову будеш обманювати нас і витрачати наш час.

– Але я…

Мова старого обірвалася, так як мучителька використала Рада-Хань на його шиї, щоб послати удар болю, обпалюючий від основи черепа до стегон. Спина Зедда зігнулася. Майже втрачаючи свідомість, він закричав. Зедд впав на стілець, голова відкинулася назад, і він був не в змозі навіть підняти її.

– Ходімо зі мною, – звернулася до сторожі Сестра Тахіра. – Мені потрібна допомога. Стражник, який приведе наступну дитину, може подивитися за ними кілька хвилин.

Задихаючись від нестерпного болю, очима, що сльозилися Зедд втупився у стелю. Димовий клапан намету був відкритий, і він побачив світ. Тіні грали на матерії, поки Сестра і четверо стражів виходили і вона посилала всередину стражника з дитиною. Не бажаючи бачити обличчя чергової дитини, Зедд дивився у стелю.

Нарешті, отямившись від нападу болю, він сів. В стороні стояв один з елітних стражників, одягнений у шкіру і кольчугу, з великим арсеналом на широкому поясі. Перед собою він тримав світловолосу дівчинку. Ту саму, яка недавно посміхнулось Зедду. Старий чарівник прикрив на секунду очі, страждаючи від думки, що вони можуть зробити з цієї бідної крихтою, яка так нагадувала йому когось, кого він знав. Коли він відкрив очі, дівчинка знову посміхалася. Потім вона підморгнула йому. Зедд моргнув. Крихітка ледь-ледь підвела поли свого ситцевого платтячка, зовсім небагато, але так, щоб Зедд зміг побачити два ножі, прикріплені до її стегнах. Побачивши зброю, він знову недовірливо моргнув, а потім глянув у її усміхнене лице.

– Рейчел, – прошепотів старий чарівник, не вірячи своїм очам.

Її усмішка зробилася ще ширше.

Зедд вдивився в обличчя здорованя, що стояв позаду дівчинки.

– Великі духи… – прошепотів Зедд. Це був охоронець кордону Чейз.

– Я чув, що в тебе неприємності, – мовив Чейз.

В цю мить Зедд подумав, що старий друг напевно тут з-за предметів. І ще він зрозумів, чому Рейчел здавалася йому одночасно і знайомою і чужою. Минуло два з половиною роки з тих пір, як він востаннє її бачив. Обрізане світле волосся відросло. Вона підросла приблизно на фут.

Чейз засунув за пояс великі пальці.

– Еді, знаючи тебе як вельми врівноважену особу, насмілюся припустити, що в цю неприємність тебе втягнув Зедд.

Старий чарівник глянув поверх його плеча. На обличчі Еді застигла прекрасна, наповнена печаллю посмішка. Зедд не міг пригадати, коли останній раз бачив її усміхненою.

– Він сам весь ходяча неприємність, – відповіла Еді колишньому охоронцю.

Минуло вже два з половиною роки з тих пір, як він бачив Чейза. Охоронець кордону був старим другом їхньої родини. Він був тим, хто привів їх до Еді, тим, завдяки кому вона змогла показати Річарду шлях через кордон до того, як Даркен Рал осліпив її. Чейз був старше Річарда, але був одним з його найулюбленіших довірених друзів.

– Фрідріх, старший охоронець, прийшов побачитися зі мною, – пояснив Чейз. – Сказав, що лорд Рал послав його в Замок попередити вас про якусь небезпеку. Він сказав, Річард розповідав йому про мене, і, так як ви зникли, а Замок захопили, Фрідріх пішов в Західні землі, шукаючи мене. Охоронцй кордону завжди можуть покластися один на одного. Загалом, ми з Рейчел вирішили прийти і витягнути ваші худі шкури з вогню.