Текст книги "Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 41 страниц)

42

Коли люди з'юрмилися біля ніг Річарда, принижено дякуючи за припинення тисячолітнього покарання, він обмінявся поглядами з Келен. Каре, схоже, не подобалося все це дійство, але вона мовчала.

Намагаючись зупинити раболіпні завивання, Річард жестом підняв людей.

– Є ще дещо, про що я повинен вам розповісти. Слухайте.

Вони відійшли, обіймаючись і дивлячись на нього, як якщо б Річард був їх давно втраченим братом. Посміхаючись крізь сльози, вони повертали до нього як би омиті радістю обличчя. Лорд Рал подивився на цих людей – змучених, забитих, нещасних. Пара чоловіків – майже старики, кілька – середнього віку, більшість була молодими, від юнаків, як Оуен, до таких, як Річард, постарше. Всі вони пройшли через страшний час.

Залишалася найважча частина. Річарду було потрібно розгорнути їх обличчям до теперішніх подій.

Дивлячись на Дженнсен, яка самотньо стояла в стороні, він жестом попросив сестру вийти вперед.

Привертаючи увагу, дівчина вийшлала з тіні статуї і підійшла до брата. Всі чоловіки спостерігали за її появою. Дженнсен виглядала настільки сліпуче, що Річард не зміг стримати посмішку, дивлячись, як вона йде по камінню. Натягуючи червону накидку, вона кинула на чоловіків полохливий погляд.

Річард простягнув руку, і вона кинулася під її захист, нервово поглядаючи на чоловіків, які, подібно їй, йшли до усвідомлення дуже важливих речей.

– Це моя сестра, Дженнсен Рал, – промовив Річард. – Вона народилася необдарованою, як і ви. Наш батько намагався вбити її, як це робили протягом тисячоліть з необдарованим потомством.

– І ти? – Скептично запитав чоловік. – Ти не відкинув її?

Річард обійняв однією рукою Дженнсен.

– За що? За який злочин, скоєний нею, я повинен був її відкинути? За те, що вона народилася жінкою, а я – чоловіком? Тому, що вона не така висока, як я? З-за того, що у неї руде волосся, а у мене темне? Що її очі блакитні, а не сірі? Тому що у неї немає дару?

Чоловіки переступали з ноги на ногу або ховали руки. Деякі після всього сказаного ним відводили очі і виглядали занадто збентеженими, щоб поставити запитання.

– Дженнсен красива, кмітлива, використовує голову за призначенням. Вона теж бореться за право на життя, і пройшла через найстрашніше. Так, як і ви, Дженнсен від народження позбавлена дару. Я прийняв її, тому що вона розуміє цінність життя.

Річард почув мекання і обернувся. Волочачи за собою мотузку, до них піднімалася Бетті. Дженнсен витріщила очі, коли, дивлячись на неї, коза підійшла ближче, помахуючи хвостиком від захвату зустрічі з господинею.

Дженнсен схопила мотузку і почала вивчати її кінець. Річард побачивв, що він був пережований.

– Бетті, що ти наробила? – Лаяла свою улюбленицю дівчина, шльопаючи неслухняну козу кінцем мотузки.

Пишаючись учиненим, Бетті весело промекала у відповідь.

Дженнсен важко зітхнула і подивилася на брата, лише знизавши плечима в своє виправдання.

Перешіптуючись, люди відійшли на кілька кроків назад.

– Я не відьма, – гаряче сказала Дженнсен. – Так, у мене руде волосся. Але це ще не означає, що я відьма. Людей це не переконало.

– Я мав справу з відьмами, – сказав їм Річард. – І стверджую, що руде волосся не ознака відьми. Це один із старих і безглуздих забобонів. Думати, що Дженнсен відьма – нерозумно. Це неправда.

– Ні, правда, – заперечив один з чоловіків. Він показав на Бетті. – Це супроводжуючий її дух.

Річард підняв брову.

– Супроводжуючий дух?

– Правильно, – сказав інший. – У відьми завжди поруч близький дружок. Вона закликає свого супроводжуючого духа, і він приходить до неї.

– Закликає? – Дженнсен продемонструвала їм перекушенний кінець мотузки. – Я прив'язала козу до дерева, а вона пережувала мотузку.

Інший чоловік показав на Бетті пальцем.

– Ти закликала її за допомогою магії, і вона прийшла.

Стиснувши кулаки, Дженнсен ступнула назустріч чоловікам.

Неструнким натовпом вони відступили.

– У вас всіх є сім'ї і друзі – суспільство людей. У мене не було друзів, все життя не було нікого, крім матері. Я повинна була втікати від батька все життя. Якби Даркен Рал зловив мене, він би катував мене і вбив. І те ж саме він зробив би з вами. У мене не було в дитинстві друзів, тому мати подарувала мені козеня. Бетті тоді тільки народилася, і ми росли разом. Ця коза перегризла мотузку, тому що я – єдина родина, яку вона знає, і їй просто захотілося бути ближче до мене. Всі тоді відкинули мене через відсутність дару, прямо як ваших предків. Ви знаєте, що таке вигнання несправедливе, знаєте, як це боляче. А тепер ви, виганяєте мене, з-за того, що у мене руде волосся і ручна коза? Ви просто безхребетні боягузи і лицеміри! – Дівчина тремтіла від обурення. – Спочатку ви труїте отрутою єдину людини в світі, яку ви визнали своїм рятівником. Єдиного, хто досить хоробрий, щоб закінчити ваше вигнання від більшої частини людства. А тепер ви боїтеся і відкидаєте мене з-за дурних підозр. Якщо б у мене була магія, я б спалила всіх вас в золу за вашу безсердечність!

Річард поклав руку їй на плече і притягнув до себе.

– Все буде гаразд, – прошепотів він. – Тільки дай мені поговорити з ними.

– Ти говорив нам, що ти чарівник, – викрикнув ззаду чоловік постарше. – Ти сподівався, ми беззастережно повіримо всім твоїм словам, але дав нам дуже мало доказів правдивості твоїх промов. І в той же час ти закликав нас відмовитися від наших переконань – таких, як страх, що вона може виявитися відьмою з супроводжуючим духом, – але ми просто віримо в це, віримо з дитинства.

– Правильно, – вигукнув інший. – Ти претендуєш на володіння справжнім чаклунством і одночасно відкидаєш наші переконання. Багато чого з того, що ти говориш, має сенс, але я не можу погодитися з усім.

«Не можна погодитися з частиною істини. Заперечувати частину істини означає заперечувати її всю цілком. – Річард напружено роздумував. – Як же він може пояснити людям, що не володіють і іскрою дару, не здатним побачити магію, в чому полягає справжня магія? Подивившись на свою промову їх очима, він відчув себе винуватим. Так, мабуть, він помилився. Хіба можна показати сліпому кольори веселки?»

– Ви маєте рацію, – сказав Річард. – Почекайте секунду, і я доведу вам реальність магії, про яку говорив.

Він повернувся до Кари.

– Дістань мені сигнальний маяк, – тихо попросив він.

Кара негайно почала спускатися з пагорба. Він бачив, що гнівні блакитні очі Дженнсен повні сліз, але дівчина не плакала. Келен відсунула її подалі, коли Річард звернувся до чоловіків.

– Є ще одна річ, яку я повинен вам сказати, а ви, сподіваюся, зрозумієте. Я завершив вигнання, але це не означає, що я діяв необдумано і взяв на себе відповідальність за вас як за своїх підданих, як за частину мого народу.

– Але ти сказав, що нас раді бачити вдома, – заперечив Оуен.

– Мені здавалося, я висловився зрозуміло, сказавши, що ви маєте право на власне життя. Моє рішення було актом доброї волі. Ним я запросив вас, якщо ви того побажаєте, стати частиною Д'хари – частиною тієї нової Д'хари, яка зараз тільки будується. Але, запрошуючи вас назад, я чудово усвідомлював, навіщо це роблю. Усі люди мають право бути вільними і жити власним життям, але в суспільстві вони не повинні грати за власними правилами і порушувати такі ж права інших. Є величезна різниця між свободою й анархією. Якщо ми досягнемо успіху в нашій справі, ви можете стати вільними громадянами Імперії Д'Хари, в якій свобода та повага прав іншої людини є цінностями. Наприклад, ви можете думати все, що тільки побажаєте, і намагатися переконати інших у цінності ваших поглядів. Але ви не маєте права стверджувати, що ті, хто б'ється за цю свободу, – дикуни або злочинці, навіть якщо ви відмовляєтеся скористатися плодами їхньої боротьби. Вони заслужили, принаймні, вашу повагу і вдячність. Їх життя вартують не менше ваших, і вони не повинні бути принесені в жертву вашому благу. Інакше це рабство.

– Але ви поступаєте як варвар і вплутуєте нас в битву за країну, якої ми ніколи не бачили, – заперечив один з молодших чоловіків Він показав рукою в бік Бандакара. – Єдина країна, яку ми знаємо, лежить тут, і ми, безумовно, відкидаємо вашу любов до насильства.

– Країна? – Розвів руками Річард. – Ми не боремося за країну. Ми вірні ідеалу – ідеалу свободи. Вона повинна існувати скрізь, де б не жила людина. Ми не охороняємо якусь визначену територію, проливаючи кров за шматок землі. І безглуздо думати, що ми боремося з любові до насильства. Ні, ми боремося за свободу для всіх людей жити своїм життям, б'ємося за власне виживання і щастя. Так, ви безумовно заперечуєте насильство. Ви переповнені самовдоволенням, немов надуті індики, думаючи про себе, як про благородних і освічених. Але насправді все це не більше, ніж принижена капітуляція злу. Відмова від самозахисту, тому що ви не хочете бруднити свої чисті руки насильством, не залишає вам нічого, крім благання про пощаду або політики умиротворення супротивника. Але від зла не дочекатися пощади, і, закликаючи його до миру, ви тільки ганебно здаєтеся йому в полон. У кращому випадку вас чекає рабство, в гіршому – смерть. Ви вважаєте, що заперечуєте насильство? Відмінно! Хочете, я скажу, що ви робите насправді? Ви віддаєте перевагу життю перед смертю. І ви досягнете цього без особливих зусиль. Основою виживання є право і абсолютна необхідність чинити опір тому, хто повертає проти тебе свою силу. Мораль самозахисту полягає в захисті права особистості на життя. Вона не терпить насильства і проявляється у стійкій рішучості дати відсіч будь-кому, хто напав на вас. Несвідоме бажання знищити будь-якого, хто повертає проти тебе силу – це шанобливе ставлення до цінності і унікальності життя. Відмовитися передати право розпоряджатися своїм життям і смертю якому-небудь вбивці чи тирану, що посягає на нього, – означає віддати перевагу життю. Якщо ви не наважуєтеся захищати ваше право на власні життя, то ви схожі на мишей, які намагаються сперечатися з совами. Ви думаєте, ваші вороги чинять неправильно? Аж ніяк. Просто вони думають, що ви – їх обід. Імперський Орден проповідує, що люди продажні і злі, і людські життя нічого не варті. Всі їх дії говорять про це. Вони просторікують про набуття порятунку і щастя в іншому світі і переконують вас, що заради цього ви повинні пожертвувати життям в цьому світі. Самопожертва – прекрасна річ, але лише коли вона відбувається з доброї волі. Переконувати інших у необхідності пожертвувати своїми життями – те ж саме, що наказати зробитися рабами. Ті, хто кажуть, що самопожертва є вашим обов'язком і чеснотою, лише намагаються закрити вам очі на ланцюги, якими вони вже міцно обмотали ваші шиї. – Голос Річарда став урочистим. – Якщо ви побажаєте і станете громадянами Д'Хари, ви не будете повинні приносити свої життя в жертву заради інтересів інших людей, але також ви не зможете вимагати від них самопожертви заради вашого блага. Ви можете продовжувати зберігати вірність своїм переконанням і навіть відчувати, що не зможете підняти руки і битися заради нашого виживання. Але ви повинні підтримати нашу справу, і не повинні прагнути до знищення наших матеріальних і духовних цінностей і, отже, наших життів – це те, чого ми побоюємося. Імперський Орден вторгається в безневинні країни, на зразок вашої. Вони поневолюють, катують і вбивають по праву загарбників всюди, де б не з'явилися. Те ж саме війська Ордену творять в Новому світі. Вони позбулися права бути почутими і самі поставили себе поза межі всіх моральних норм. Перед нами не стоїть проблема вибору, що з ними робити – вони повинні бути стерті в пил. Вперед вийшов чоловік.

– Але загальноприйнята благопристойність вимагає, щоб ми поблажливо ставилися до помилок людей, з якими ми спілкуємося.

– Немає нічого дорожче життя. У ваших головах все змішалося, і навіть жаліти ви вмієте якось дивно. – Кожен подих як і раніше давався Річарду з болем, так що він ні на мить не міг забути про отруту, якою отруїли його бандакарці. – Але ви це частково усвідомлюєте. Свідома, навмисна дія людей Імперського Ордена – вбивство. Воно забирає непередавану цінність життя в іншого. Вбивцею людина стає, коли вона вбиває іншу через свої низькі бажання. І тоді загарбник позбавляється права на власне життя. Пощадити подібне зло означає погодитися з ним. І тоді вбивця подвійно торжествує – і віднявши безневинне життя, і не розплатившись за нього власним грішним життям. Пощада додає цінності життю вбивці і в той же час заперечує цінність життя невинної жертви. У такому випадку життя вбивці визнається більш цінним, ніж життя його жертви. Це зміна добра на зло. Перемога смерті над життям.

– І тому що Орден напав на вашу країну і вбив ваших людей, ви збираєтеся спробувати убити кожного живучого в Старому світі? – Голосно запитав Оуен.

– Ні. Орден – зло і для Старого світу. Я не кажу, що всі люди з Старого світу злі, просто їм не пощастило, що вони народилися в місці, яким правлять злі люди. Деякі активно підтримують своїх правителів-лиходіїв і стають на бік зла, але далеко не всі. Багато з народів Старого світу також жертви правління Імперського Ордена і дуже страждають від його жорстокості. Багато борються за звільнення від його тиранії. Як я вже говорив, багато людей тут ризикують життям заради того, щоб звільнитися від цих лиходіїв. Ми б'ємося за те ж – за свободу. Ми віримо в цінність окремого життя. Це означає, що якщо хтось живе в Старому світі, то ми не будемо огульно вважати його своїм ворогом. Таким його можуть зробити лише його власні переконання та вчинки. Але не обманюйтесь – багато людей активно підтримують Імперський Орден і беруть участь в його кривавих справах. Вони повинні за це розплатитися. Орден має бути знищений.

– Впевнений, ви повинні піти на якийсь компроміс, – промовив один із чоловіків постарше.

– Сподіваючись на нього, людина йде на угоду з абсолютним злом, дозволяє йому запустити в себе пазурі і впустити отруту. День від дня отрута буде текти по венах, поки нарешті не вб'є, – заперечив лорд Рал.

– Ну, це занадто сильні почуття, – мовив чоловік. – Лише упертість, що перешкоджає конструктивному підходу. Завжди є місце для компромісу.

Річард ткнув його в груди великим пальцем.

– Ви вирішили дати мені отруту. Вона вбиває мене. Отрута в моїй крові – безсумнівне зло. Який компроміс, по-вашому, я повинен знайти з отрутою?

Ніхто не відповів.

– Компроміс доречний при вирішенні спору між двома свідомими сторонами, які поділяють спільні етичні цінності та шанобливо і чесно ставляться один до одного. У питаннях етики або істини не може бути компромісу. Погоджуючись з убивцями – а, судячи з того, що ви стверджуєте, справа йде саме так, – ви зрівнюєте їх із собою, і тоді ніхто не може виявитися правий. Ваша віра говорить, що ви не краще, ніж вони. Більш того, вони переконані в тому, що повинні катувати, гвалтувати чи вбивати вас. І це з точки зору їх етики нормально. Ви переконані, що маєте право жити вільними від насильства з їхнього боку. Так говорить ваша етика. Але чому ви думаєте, що вбивці будуть слідувати вашій етиці, а не своїй? Етичний компроміс неможливий, оскільки він заперечує концепцію правильного і неправильного. Він каже, що всі рівні, бажання всіх людей рівноцінні, і кожен повинен прагнути до підтримання компромісу. Як ви зможете знайти його з тими, хто катував, гвалтував і вбивав людей? З тими, хто, ймовірно, гвалтував тих, кого ви любили? І скількох з ваших сімей ще вб'ють? У цій ситуації немає і не може бути етичної рівноцінності, тому тут не може бути компромісу. Тільки самогубство! Навіть коли ви просто висуваєте припущення, що з подібними людьми можливий компроміс, ви даєте їм тим самим дозвіл на вбивство ваших близьких, прирікаючи їх на страшну смерть.

Велика часть чоловіків були шоковані і перелякані тим, що з ними говорять настільки прямолінійно. Схоже, вони вичерпали свій запас порожніх висловів. Багатьох душ торкнулися слова Річарда, а деякі навіть надихнулися їх прозорістю. Йому здалося, що в очах людей почало пробиватися світло розуміння, ніби вони по новому поглянули на відомі їм речі.

Ззаду до Річарда підійшла Кара і протягнула сигнальний маяк. Він не був упевнений, але, схоже, поверхня статуетки стала трохи більше чорнильно-чорною, ніж коли він її бачив востаннє. Усередині фігурки пісок продовжував сипатися, утворюючи купку в нижній її частині.

– Кейджа Ранг розташував кордон на цьому перевалі, щоб запечатати людей усередині. Він той, хто дав вам назву. Чарівник знав, що ваш народ не терпить насильства, і боявся, як би ви не впали жертвою злочинців. Він той, хто допоміг вам виганяти їх з вашої країни, щоб ви могли вести мирне життя, до якої ви прагнули. Саме цей чоловік розповів вашим людям про проходи через кордон, за допомогою якого ви могли позбуватися злочинців, якщо побажаєте.

Оуен виглядав стривоженим.

– Якщо цей великий чарівник Кейджа Ранг не хотів бачити наш народ серед жителів Старого світу, оскільки ми могли змішатися з ними і стати родоначальниками необдарованого потомства, як ви це називаєте, то як щодо вигнаних нами злочинців?

– Дуже добре, Оуен, – посміхнувся Річард. – Ти починаєш думати самостійно.

Оуен посміхнувся у відповідь. Річард показав на статую Кейджа Ранга.

– Ви бачите, куди він дивиться? Це місце називається Стовпи Творіння. Це смертельно гаряче місце, де немає нічого живого – земля там наповнена смертю. Кордон, проведений Кейджем Рангом, проходить прямо по його сторонах. Коли ви виганяли зі своєї країни людей через кордон, то смертельні стіни не давали їм бігти у великий світ. У них залишався тільки один шлях – в Стовпи Творіння. Навіть маючи воду і припаси і добре знаючи дорогу, намагатися пройти через долину, відому як Стовпи Творіння, – це безумство. Будь-кого там чекає загибель. А без води і припасів, не знаючи місцевості, і того, як пройти через неї і куди йти у людини не залишалося жодного шансу на порятунок. Всі, кого ви вигнали, дивилися в обличчя безжалісної смерті.

Люди втупилися широко розкритими очима.

– Тоді, виганяючи злочинців, ми фактично страчували їх? – Сказав один з них.

– Правильно.

– Тоді цей Кейджа Ранг обдурив нас, – продовжив чоловік. – Він обдурив нас, фактично змусивши вбивати тих людей.

– Ви думаєте, це був жахливий обман? – Запитав Річард. – Ваші люди навмисно посилали завзятих злочинців у зовнішній світ, де вони могли грабувати і вбивати невинних людей. Ви усвідомлено звільняли жорстоких людей від відплати і створювали їм такі умови, при яких невинні люди могли стати жертвами насильства. Замість того щоб присудити вбивць до смерті, ви, протягом всієї історії, дозволяли їм вбивати інших. Ви були сліпі, намагаючись відмовитися від насильства, адже це призвело до того, що ви насправді йому потурали. Ви сказали собі: «Не має значення, що станеться з іншими людьми, оскільки вони не такі освічені, як ми. Ми кращі за них тим, що стоїмо над насильством і відкидаємо його». Якщо ви навіть коли-небудь і замислювалися про це, то все одно рахували людей, що живуть за кордонами, дикунами, а їх життя менш цінними, ніж ваші власні. Так що, у повній відповідності з вашими благородними намірами і цілями, невинні люди зовні повинні були розплачуватися своїми життями за скоєні і в Бандакарі злочини. Розплачуватися замість жорстоких вбивць, які народилися і були виховані вами самими, у вашій вільній від насильства країні. Тому Кейджа Ранг створив ще два кордони, щоб не дати необдарованим злочинцям проникати у зовнішній світ, не дати цим вигнаним з вашої Імперії вбивцям заподіювати шкоду іншим людям. Ви вважаєте себе благородними, тому що відкидаєте насильство, але своїми діями ви підгодовували його. Тільки те, що зробив Кейджа Ранг, поклало цьому край.

– Всемилостивий Творець! – Оуен важко опустився на землю. – Все набагато гірше, ніж ви говорите.

Інші теж були вражені до жаху. Деякі сіли на землю, як і Оуен, інші сховали обличчя в руках або відійшли на кілька кроків.

– Про що ти? – Запитав Річард.

Оуен подивився на нього, його обличчя було мертвотно блідим.

– Я розповідав вам про нашу країну… про наше місто та інші великі міста? Що в моєму місті ми всі живемо разом і щасливі жити так? – Річард кивнув. – Але це не зовсім так.

Келен нахилилася до хлопця.

– Про що ти?

Оуен безпорадно підняв руки.

– Деяким хочеться більшого, ніж наше просте приємне життя. Деякі люди… вони хотіли змінити наше життя. Вони говорили, що можна жити краще. Вони збиралися збудувати собі окремі будинки, хоча це і проти наших звичаїв.

– Оуен правий, – суворо підтвердив старий чоловік. – У мій час було багато людей, які не могли витримати того, що вони називали «дратівливими принципами нашої імперії».

– І що сталося, коли люди захотіли змінити порядки або не змогли виносити принципи вашої імперії? – Запитав Річард.

Оуен подивився на пригнічений особи оточуючих.

– Великі Розмовляючі не визнали їх ідеї. Мудрий сказав, що вони принесуть розкол в наше життя. Їх надії на нове життя розтоптали, а їх самих засудили. – Чоловік проковтнув. – Так що ці люди змушені були покинути Бандакар. Вони пішли з нашої країни стежкою вигнанців, щоб знайти нове життя. Жоден з них не повернувся назад.

Річард провів рукою по обличчю.

– Значить, вони померли, бажаючи знайти нове життя, краще, ніж ви пропонували їм.

– Але ти не зрозумів, – Оуен встав. – Ми як і ті люди. – Він показав на тих, що прийшли з ним. – Ми відмовилися повернутися додому і здатися солдатам Ордена, хоча знали, що безневинних будуть катувати за нашу відмову виконати вимоги загарбників. Ми знали, що це не зупинить Орден, тому і не повернулися. Щоб спробувати врятувати наш народ, ми пішли проти волі Великих Розмовляючих і Мудрого. За це нас засудять. Ми зважилися і перейшли перевал в пошуках відповідей, у пошуках способу позбавитися від влади Імперського Ордена. Розумієте? Ми такі ж, як і ті, інші, люди. Як і вони, ми вибрали життя і спробували змінити порядок речей, оскільки теж не могли більше терпіти те, що відбувається.

– Тоді, можливо, ви починаєте розуміти, що все, що мало до вас відношення до цього моменту, вело до смерті, а не до життя, – сказав Річард. – Можливо, тепер ви бачите, що ваше так зване «освічене вчення», не більше ніж пов'язка, що закриває вам очі.

Річард поклав руку на плече Оуена. Він подивився на власну статуетку, міцно затиснуту в іншій руці, і перевів погляд на похмурі обличчя.

– Ваші люди залишились далеко позаду, не впоравшись з випробуваннями. Тільки ви зайшли так далеко. Тільки ви почали використовувати розум, щоб спробувати знайти рішення, яке звільнило б вас і ваших коханих. Вам ще багато чому належить навчитися, але, нарешті, ви намацали правильний шлях. Тепер не час зупинятися. Ви повинні мужньо зустріти те, що нам належить зробити, якщо дійсно хочете врятувати своїх близьких.

Вперше бандакарці виглядали гордими. Розуміння прийшло до них, коли вони перестали повторювати завчені з чужих слів безглузді промови і почали говорити те, що думають самі.

Дженнсен насупилася, розмірковуючи.

– Річард, чому ті люди не повернулися назад, коли пішли через кордон? Якщо вони хотіли знайти нове життя, але виявили, що їм доведеться йти через Стовпи Творіння, чому вони не повернулися назад, хоча б для того, щоб взяти з собою припаси і необхідне спорядження, щоб пройти там?

– Точно, – підтвердила Келен. – Джордж Сайфер пройшов за кордон через Королівські Ворота і повернувся назад. Еді говорила, що в кордоні є проходи, отвори, подібні тим, через які жителі Бандакара виганяли злочинців. Тоді чому ж ті люди не повернулися? Чому вони не скористалися проходом?

Всі закиваликивали, погоджуючись з Келен. Вони теж хотіли почути розгадку.

– Спочатку я теж замислювався про це, – Річард погладжував великим пальцем блискучу чорну поверхню статуетки, – Я думаю, кордони в Серединних землях мають проходи, тому що вони дуже великі, тобто тягнуться далеко. Тут кордон був набагато менш протяжний, і я сумніваюся, що тут були подібні проходи. Оскільки в цьому кордоні лише один пролом, і при цьому не дуже довгий, я думаю, Кейджа Ранг спеціально влаштував цей прохід, щоб злочинці, яких виганяли, могли вийти назовні, але не могли повернутися. Інакше вигнані злочинці, виявивши, що вони не можуть врятуватися, могли повернутися. А чарівник хотів запобігти такій можливості.

– Хіба можна так зробити? – Поцікавилася Келен. Річард поклав руку на руків'я меча.

– Звичайна гадюка може проковтнути жертву багато більшого розміру. Їх зуби нахилені всередину, так що поки змія пожирає жертву, та не може вибратися, врятуватися. Я вважаю, прохід в кордоні працює приблизно так само, дозволяючи рухатися тільки в одному напрямку.

– Думаєш, це можливо? – Перепитала Дженнсен.

– Такі випадки відомі, – сказала Келен.

Річард кивнув.

– Великий бар'єр між Новим і Старим світами влаштований так, щоб запобігати проникненню певних людей. Один прохід дозволяє пройти туди і назад, а другий – ні, – він вказав статуеткою на монумент. – Кейджа Ранг був великим чарівником. Він повинен був знати, як створити в кордоні такий прохід, який не дозволить нікому повернутися. Зрештою, саме він викликав кордон з потойбічного світу і поставив на місце майже три тисячі років тому.

– Так що всі, хто переходили кордон, вмирали, – сумно вимовив Оуен.

– Боюся, що так, – ще раз похитав головою Річард. – Кейджа Ранг розраховував, що він буде працювати, як він запланував, весь цей час. Він навіть передбачив падіння кордону.

– Я дечого не розумію, – сказав молодий чоловік. – Якщо цей чарівник був такий великий, і його магія настільки могутня, що він зміг звести стіну смерті, яка відділяла нас від решти світу протягом трьох тисяч років, то як же стіна могла впасти? В останні два роки її просто не було. Чому?

– Думаю, це через мене, – виступила вперед Келен.

Вона підійшла ближче. Річард не намагався її зупинити. У людей не повинно було з'явитися відчуття, ніби від них щось приховують.

– Пару років тому, відчайдушно намагаючись врятувати життя Річарду, я необережно закликала потойбічні сили, які, як ми тепер знаємо, повільно знищували магію в нашому світі. Річард вигнав ці злі сили, але вони пробули в світі деякий час, так що їх вплив цілком міг мати незворотні наслідки.

Люди обмінялися стривоженими поглядами. Жінка, що стояла перед ними, хвилину назад зізналася у скоєнні вчинку, що призвів до зникнення захисту, що оберігав їх тисячі років. Це через дії Келен жахливе насильство і грубість зовнішнього світу обрушилися на них. Це через неї звичний їм мирний спосіб життя звалився.