Текст книги "Втрачений символ"

Автор книги: Ден Браун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 26 (всего у книги 40 страниц)

РОЗДІЛ 84

Настоятель Геловей відчув приплив життєвих сил.

Як і всі смертні, він знав, що близько час, коли він скине земну оболонку, але це станеться точно не цієї ночі. Його сильне серце билося швидко, а гострий розум міркував проникливо. «Я ще маю виконати деяку роботу».

Пробігшись ревматичними пальцями по гладеньких гранях піраміди, він ледве повірив тому, що відчував. «Ніколи й не уявляв, що доживу до цієї миті». Впродовж поколінь складові цієї мапи-символону тримали на безпечній відстані одна від одної. І тепер вони, нарешті, з'єдналися. Геловею стало цікаво, чи про цей час ішлося в пророцтвах?

Дивним чином розпорядилася доля – піраміду зібрали докупи двоє немасонів. Однак це чомусь видавалося доречним.

Таємниці виходять за межі внутрішніх кіл... з темряви – на світло.

– Професоре! – Настоятель повернув голову в тому напрямку, де чулося дихання Ленґдона. – А Пітер не казав, чому саме вам він ввірив на зберігання цей маленький пакунок?

– Він сказав, що його хочуть викрасти впливові люди, – відповів Ленґдон.

Священик кивнув.

– Так, Пітер і мені сказав те саме.

– Невже? – раптом озвалася Кетрін, що сиділа ліворуч. – Ви говорили з моїм братом про цю піраміду?

– Звісно, – відповів Геловей. – Ми говорили з вашим братом багато про що. Колись я був Верховним магістром Храмового дому, і він інколи приходить до мене за порадою. Десь рік тому він прийшов до мене глибоко стривожений. І сів саме туди, де ви сидите зараз, і спитав, чи вірю я в надприродні лиховісні передчуття.

– Лиховісні передчуття? – перепитала Кетрін. – Ви маєте на увазі... видіння?

– Не зовсім. То було якесь передчуття. Пітер сказав, що відчув, як зростає присутність якоїсь темної сили в його житті. Відчув, наче щось стежило за ним і вичікувало, збираючись заподіяти йому велике зло.

– Вочевидь він мав рацію, – зауважила Кетрін, – якщо зважити на те, що той самий чоловік, який вбив нашу матір та мого племінника, прибув до Вашинґтона і став одним із братів-масонів Пітера.

– Це дійсно так, – сказав Ленґдон, – але це не пояснює втручання ЦРУ.

Та Геловей був іншої думки.

– Люди при владі завжди зацікавлені у посиленні своєї влади.

– Але ж... – заперечив Ленґдон, – ЦРУ і містичні таємниці? Це якось не клеїться.

– Ще й як клеїться, – втрутилася Кетрін. – Вплив ЦРУ посилюється завдяки технічним досягненням. Вони завжди експериментували з містичними науками – екстрасенсорикою, дистанційним баченням, різким обмеженням сенсорної інформації та посиленням розумових здібностей за допомогою хімічних препаратів. І всі ці експерименти зводилися до одного: розкрити невивчений потенціал людського розуму. Якщо я й навчилася чогось у Пітера, то ось чого: наука та містика тісно пов'язані, різні лише підходи до розв'язання проблем. Їхні цілі – ідентичні, відрізняються тільки методи.

– Пітер сказав мені, – зауважив Геловей, – що цариною ваших студій є сучасна містична наука?

– Якщо конкретніше, то ноетика. І вона доводить, що людина має силу та здібності, про які ми навіть не здогадуємося. – Кетрін кивнула на мозаїчне вікно із відомим образом «Сяйного Христа», де Ісус зображений із променями світла, що виходять з його голови та рук. – Взагалі-то, нещодавно я використала переохолоджений прилад із зарядовим зв'язком, щоб сфотографувати руки цілителя під час сеансу. І ці фото вийшли дуже схожими на оцей образ Христа у вашому вікні... З пучок цілителя струменіла енергія.

«Добре тренований інтелект», – подумав настоятель і спитав:

– А як ще, по-вашому, Ісус зцілював хворих?

– Я чудово знаю, – продовжила Кетрін, – що сучасна наука висміює цілителів та шаманів, але я бачила це на власні очі. Мої відеокамери чітко зафіксували чоловіка, що випромінював потужну енергію з кінчиків своїх пальців... він змінював клітинний склад тіла свого пацієнта. Якщо це не божественна сила, тоді я не знаю, як це назвати.

Настоятель Геловей не зміг стримати посмішку. Кетрін мала таку саму палку пристрасть до предмета своїх інтересів, як і її брат.

– Колись Пітер порівняв ноетичну науку з твердженнями тих древніх дослідників, з яких глузували, бо ті схилялися до єретичної концепції про сферичність Землі. Але зненацька ці єретики перетворилися на героїв, відкривши нові світи і розширивши обрії світобачення для кожного на цій планеті. Пітер гадає, що вам вдасться зробити те саме. Він покладає великі сподівання на вашу роботу. Зрештою, всі значущі філософські зрушення у світі починалися з однієї сміливої ідеї.

Звісно, Геловей знав: не треба йти до лабораторії, щоб пересвідчитися, як реалізовано цю нову ідею, це сміливе припущення про величезний нерозкритий потенціал людини. У його соборі практикували цикли цілющих молитов, і він не раз бачив їхні чудесні результати та задокументовані медиками фізичні перетворення. Питання полягало не в тому, наділив чи не наділив Господь людину величезною силою, а в тому, як цю силу вивільнити.

Старий настоятель побожно обхопив долонями піраміду і тихо мовив:

– Друзі мої. Я не знаю достеменно, куди показує ця піраміда, але я знаю ось що. Десь неподалік заховане величезне духовне багатство... Багатство, що терпляче чекало в темряві упродовж багатьох поколінь. Я вірю, що це каталізатор, котрий має силу трансформувати наш світ. – І він торкнувся золотого вершечка горішнього каменя. – Тепер, коли піраміду складено, цей час швидко наближається. А чому б ні? Про перспективу фундаментальної трансформації та просвіти пророкували з незапам'ятних часів.

– Отче, – почав Ленґдон виклично. – Ми знаємо про Одкровення святого Іоанна і про справжній сенс Апокаліпсису, але навряд чи біблійне пророцтво...

– Заради Бога, Книга Одкровення – це така плутанина! – вигукнув настоятель. – Ніхто не знає, як її тлумачити. Я кажу про світлі голови, що писали зрозумілою мовою: про пророцтва святого Августина, сера Френсіса Бекона, Ньютона, Ейнштейна – і далі за списком. Усі ці генії передвіщали трансформаційний момент просвіти. Навіть Ісус сказав: «Ніщо не сховане так, що не вийде назовні, жодна таємниця не уникне світла».

– Таке передбачити неважко, – завважив Ленґдон. – Бо кількість знань зростає експонентно. Що більше ми знаємо, то більшою є наша здатність навчатися і то швидше ми розширюємо базу своїх знань.

– Так, – додала Кетрін. – У науці ми спостерігаємо це постійно. Кожна нова, тобто винайдена, технологія стає інструментом для винаходження інших нових технологій... Це як снігова куля, що зростає під час руху. Саме тому наука за останні п'ять років пройшла шлях більший, аніж за попередні п'ять тисяч. Експонентне зростання. В математичному виразі з плином часу експонентна крива прогресу перетворюється майже на вертикаль, саме тому розвиток нині відбувається неймовірно швидкими темпами.

У кабінеті настоятеля запала тиша, і Геловей відчув, що його гості й досі не уявляють собі, як ця піраміда допоможе їм дізнатися щось нове. «Саме тому доля й привела вас до мене, – подумав він. – Настав час мені відіграти свою роль».

Багато років преподобний отець Геловей та його брати-масони були охоронцями. Але тепер все змінилося.

«Я більше не охоронець. Я проводир».

– Професоре Ленґдон, – сказав Геловей, нахиляючись над столом. – Візьміть, будь ласка, мене за руку.

Роберт Ленґдон непевно дивився на розгорнуту долоню настоятеля Геловея.

«Ми що – молитись зібралися?»

Професор ввічливо простягнув руку і поклав її в змарнілу долоню старого. Той міцно стиснув її, але не почав молитви. Натомість він намацав вказівний палець Ленґдона і спрямував його донизу, на кам'яний футляр, у якому колись зберігався золотий горішній камінь.

– Ви дивитеся, але не бачите, – сказав настоятель. – Якби ви дивилися пучками своїх пальців, так як я, то дізналися б, що цей куб іще не все вам розповів.

Ленґдон слухняно провів пучкою всередині коробочки, але не відчув нічого. Внутрішня поверхня була абсолютно гладкою.

– А ви ще пошукайте, – підказав Геловей.

Нарешті палець Ленґдона щось намацав – малесеньке випукле кружальце, мікроскопічну цятку в центрі основи куба. Витягши руку, він придивився. Маленьке кружальце було майже невидиме для неозброєного ока.

«Що це?»

– А ви не впізнаєте цей символ? – поцікавився настоятель.

– Символ? – перепитав Ленґдон. – Та я майже нічого не бачу.

– Натисніть на нього.

Ленґдон зробив, як йому сказали – натиснув пучкою на малесеньку цятку. «І що ж, на його думку, станеться?»

– Тримайте палець, – підказав настоятель. – Тисніть сильніше.

Ленґдон зиркнув на Кетрін, але та спантеличено поправила за вухом пасмо волосся.

Нарешті за кілька секунд старий кивнув.

– Гаразд, приберіть руку. Сеанс алхімії завершено.

«Алхімії?» Роберт Ленґдон витяг руку з кам'яної скриньки й ошелешено замовк. Не змінилося анічогісінько. Скринька так і стояла на столі.

– Нічого не сталося, – нарешті озвався професор.

– А ви погляньте на пучку свого пальця, – порадив настоятель. – І побачите там трансформацію.

Ленґдон поглянув на палець, але єдиною трансформацією, що він побачив, був маленький рівець від крихітного виступу: малесеньке кружальце з цяткою посередині.

– А тепер ви впізнаєте цей символ? – спитав настоятель.

Так, Ленґдон упізнав його, але більше вразила здатність старого відчути деталі цього кружальця. Вочевидь, Геловей вже добре натренувався бачити кінчиками пальців.

– Це алхімічний символ, – зауважила Кетрін, підсовуючи своє крісло і вдивляючись у палець Ленґдона. – Древній символ, що означає золото.

– І справді. – Настоятель посміхнувся і поплескав кам'яну скриньку. – Мої вітання, професоре. Ви щойно досягли того, до чого прагнув кожен алхімік упродовж усієї історії людства. З непотрібної речовини ви утворили золото.

Ленґдон насупився. Почуте не справило на нього враження. Звичайнісінький дешевий фокус – який у ньому сенс?

– Цікава думка, пане настоятелю, але боюся, що цей символ – кружальце з цяткою посередині – має десятки значень. Він називається «циркумпункт» і є одним з найпоширеніших символів у світі.

– Про що ви кажете? – скептично перепитав настоятель.

Ленґдон не міг повірити, що масон не знає духовного значення цього символу.

– Пане, циркумпункт має незчисленну кількість значень. У Давньому Єгипті цей символ означав Ра – бога-сонце, а в сучасній астрономії він і досі використовується на позначення сонця. У східній філософії він означає духовне внутрішнє бачення третім оком, а також божественну троянду і знак просвітлення. Кабалісти використовують його для позначення Кетери – найвищої сфіроти і «найприхованішої з усіх прихованих речей». Древні містики називали цей символ Божим Оком, від якого походить Всевидяче Око на великій печатці Сполучених Штатів. Піфагорійці використовували циркумпункт як символ Монади – Божественної Істини, Prisca Sapientia [21]21
  Древня мудрість (лат.).


[Закрыть], як символ поєднання та примирення розуму й душі, а також...

– Та годі вам, – розсміявся настоятель. – Дякую, професоре. Звісно, ви маєте рацію.

Тепер Ленґдон збагнув, що його пошили в дурні. «Він і так все це знає».

– Циркумпункт, – сказав Геловей, і досі посміхаючись, – є загалом символом древніх таємниць. І тому я припускаю, що його знаходження в цьому футлярі – це не випадковість. Згідно з легендами, секрети цієї мапи сховані в найменшій з її деталей.

– Прекрасно, – мовила Кетрін, – але навіть якщо цей символ зображено там не просто так, то він аж ніяк не наближає нас до розшифрування цієї мапи, правда ж?

– Ви раніше сказали, що розламану печатку було втиснено перснем Пітера?

– Так.

– І ви сказали, що цей перстень з вами?

– Так, він у мене, – відповів Ленґдон. Засунувши руку в кишеню, він дістав пластиковий пакет і поклав його на стіл перед настоятелем.

Геловей взяв перстень і почав обмацувати його.

– Цей унікальний перстень виготовили одночасно з масонською пірамідою, і, згідно з традицією, його носив масон, який відповідав за її збереження. Сьогодні, коли я намацав маленький циркумпункт в основі кам'яної скриньки, то збагнув, що цей перстень є насправді частиною символону.

– Невже?

– Я в цьому не сумніваюся. Пітер – мій близький друг, і він носив цей перстень багато років. Я його досить добре знаю. – З цими словами Геловей подав перстень Ленґдонові. – Можете самі пересвідчитися.

Ленґдон узяв перстень, уважно до нього придивився і пробігся пальцями по двоголовому феніксу, цифрі 33, написам «Порядок із хаосу» та «Усе відкривається на тридцять третьому ступені». Але нічого незвичного не відчув. Та коли його пальці почали обводити зовнішнє коло древньої прикраси, він раптом зупинився. Спантеличено перевернувши перстень, професор вдивився у самісінький його край.

– Знайшли? – спитав настоятель.

– Гадаю, що так! – відповів Ленґдон.

Кетрін ближче підсунула стілець.

– А що там?

– Знак «градус» на краю, – сказав Ленґдон, демонструючи їй свою знахідку. – Він такий малий, майже непомітний для очей, але на дотик цей знак вигравіруваний і схожий на малесеньку насічку.

Знак градуса розташовувався скраю, здавалося, наче його навмисне зробили одного розміру з випуклим кружальцем в основі кам'яного футляра.

– Він має той самий розмір? – збуджена й зацікавлена Кетрін присунулася ще ближче.

– Є лише один спосіб перевірити це. – Ленґдон взяв перстень, опустив його в скриньку і з'єднав два крихітних кружальця. Потім натиснув, кружальце-виступ у скриньці сумістилося з круглим отвором на персні – і почулося слабке, але чітке «клац!»

Вони всі аж підскочили.

Ленґдон чекав, але не сталося нічого.

– Що то було? – спитав священик.

– Нічого, – відповіла Кетрін. – Кружальця з'єдналися... Але більше нічого не відбулося.

– Жодного великого перетворення? – спантеличено спитав Геловей.

«Ми ще не закінчили», – здогадався Ленґдон, поглянувши на двоголового фенікса та число 33, вирізьблені на персні. Все відкривається на тридцять третьому ступені. На думку про фесорові одразу спав Піфагор, священна геометрія та кути; він подумав, а чи не означає в цьому випадку слово degree математичне поняття «градус», а не «ступінь»?

Завмерши серцем, Ленґдон простягнув руку і взявся за перстень, який неначе прикипів до основи скриньки. А потім почав повільно повертати його праворуч.

Все відкривається на тридцять третьому «градусі».

Професор повернув перстень на десять градусів... двадцять... тридцять...

Ленґдон аж ніяк не очікував того, що сталося потім.

РОЗДІЛ 85

Перетворення.

Настоятель Геловей почув, як щось сталося, але не побачив.

Потойбіч стола мовчки заклякли Ленґдон та Кетрін, мабуть, оніміло витріщившись на кам'яний куб, який щойно з гучним ляскотом трансформувався просто перед їхніми очима.

Геловей не втримався і посміхнувся. Він очікував на такий результат і, хоча й досі не знав, як це допоможе їм розшифрувати піраміду, насолоджувався рідкісним шансом навчити символознавця з Гарварду дечого з царини символів.

– Професоре, – сказав настоятель, – мало хто знає, що масони побожно ставляться до форми цього куба – ми його називаємо ашлар, бо він є тривимірним відтворенням набагато древнішого двовимірного символу. – Настоятелю не треба було питати, чи впізнав професор древній символ, що лежав тепер перед ними на столі. Бо то був один з найвідоміших символів у світі.

Роберт Ленґдон дивився на трансформовану скриньку, що лежала перед ним на столі, і в його голові здійнявся вихор думок. «Я й гадки не мав...»

Кілька секунд тому він засунув руку в кам'яну скриньку, взявся за масонський перстень і потихеньку прокрутив його. Перстень повернувся на тридцять три градуси – і куб зненацька зазнав перетворення просто в нього на очах. Квадратні грані, що утворювали сторони куба, розпалися, коли розімкнулися їхні приховані замочки. І скринька водномить розклалася навсібіч, лунко ляснувши кришкою та боками об стіл.

«Куб став хрестом, – подумав Ленґдон. – Відбулося щось на кшталт алхімічного перетворення одного символу на інший».

Кетрін приголомшено витріщилася на розкладений куб.

– Масонська піраміда має стосунок до християнства?

На мить Ленґдонові спало на думку те саме. Зрештою, християнське розп'яття було шанованим символом серед масонів і багато з них були християнами. Однак серед масонів були і юдеї, мусульмани, буддисти, індуїсти, а також ті, що не спромоглися дати визначення богу, якому вони поклонялися. Тому присутність виключно християнського символу скидалася на обмеження.

– Це не розп'яття, – дійшов висновку Ленґдон, підводячись з-за стола. – Цей хрест з циркумпунктом посередині є подвійним символом, тобто таким, у якому два символи поєднуються, щоб утворити один.

– Ти про що? – спитала Кетрін, супроводжуючи поглядом Ленґдона, який схвильовано ходив туди-сюди.

– Хрест, – відповів професор, – став християнським символом лише в четвертому столітті нашої ери. А задовго до цього його використовували давні єгиптяни, щоб показати перетин двох вимірів – людського та небесного. Що вгорі, те і внизу. Він слугував візуальним зображенням того перехрестя, де людина і Бог стають єдиним цілим.

– Зрозуміло.

– Відомо, – вів далі Ленґдон, – що циркумпункт має багато значень, найбільш езотеричне з них означає троянду, алхімічний символ бездоганності. Але якщо розташувати її в центрі хреста, то вийде зовсім інший символ – роза і хрест.

Геловей усміхнено відкинувся на спинку крісла.

– О Господи, твоя воля. Ви точно перебрали міру!

Кетрін теж підвелася.

– Може, я чогось не розумію?

– Роза і хрест, – пояснив Ленґдон, – є для франкмасонства звичним символом. Один із титулів масонів шотландського обряду навіть має назву лицар Рози і Хреста; колись ним нагороджували розенкрейцерів, що зробили значний внесок у масонську містичну філософію. Цього звання удостоїлися багато великих науковців: Джон Ді, Еліас Ешмол, Роберт Флудд...

– Саме так, – підтвердила Кетрін. – Під час своїх досліджень я прочитала всі маніфести розенкрейцерів.

«Це має робити кожен науковець, – подумки схвально відзначив Ленґдон. Древній містичний орден рози і хреста ( Ancient and Mystical Order Rosae Crucis) справив сильний вплив на науку, а його історія дуже нагадувала легенду про древні таємниці: стародавні мудреці володіли секретною мудрістю, яку передавали через віки і вивчали лише найгеніальніші уми. Слід визнати, що історичний перелік відомих розенкрейцерів дивовижним чином збігався зі списком «хто є хто» з європейських знаменитостей доби Відродження: Парацельс, Бекон, Флудд, Декарт, Паскаль, Спіноза, Ньютон, Лейбніц.

Згідно з доктриною розенкрейцерів «порядок вибудовувався з езотеричних істин давнього минулого», істин, які слід було «ховати від пересічної людини» і які обіцяли перспективу глибокого проникнення в «духовну сферу». З роками символ братства розенкрейцерів розквітнув, перетворившись на красиву троянду на оздобленому хресті, хоча починався він як скромна цятка в кружальці на простому неоздобленому хресті.

– Ми з Пітером часто обговорювали філософію розенкрейцерів, – сказав Геловей, звертаючись до Кетрін.

Настоятель стисло змальовував взаємозв'язок між масонами та розенкрейцерами, а Ленґдон знову подумки повернувся до фрази, яка весь вечір не давала йому спокою. Jeova Sanctus Unus. «Ця фраза якось пов'язана з алхімією». Він силувався пригадати, що саме казав йому колись Пітер про цю фразу, і згадка про розенкрейцерів знову наштовхнула його на цю думку. «Міркуй, Роберте!»

– Засновником розенкрейцерів, – розповідав Геловей, – був здогадно якийсь німецький містик, відомий під ім'ям Крістіан Розенкрейц – вочевидь, псевдонім, під яким, можливо, ховався сам Френсіс Бекон, котрий, як вважають деякі історики, сам заснував це братство, але не існує доказів того, що...

– Псевдонім! – озвався раптом Ленґдон, аж сам спантеличившись цим несподіваним вигуком. – Авжеж! Jeova Sanctus Unus! Це псевдонім!

– Про що ти кажеш? – вимогливо спитала Кетрін.

Професор відчув, як пришвидшився його пульс.

– Всю ніч я намагався пригадати, що ж казав мені колись Пітер про Jeova Sanctus Unusта про зв'язок цієї фрази з алхімією. І нарешті я пригадав! Йдеться не стільки про алхімію, скільки про алхіміка! Дуже відомого алхіміка!

Геловей хихикнув.

– Давно час було здогадатися, професоре. Я двічі згадав його ім'я, а також слово «псевдонім».

Ленґдон витріщився на старого.

– Так ви знали?!

– Ну, у мене виникли припущення, коли ви розповіли про напис Jeova Sanctus Unus, який ви розгадали за допомогою магічного квадрата Дюрера, але коли ви згадали про розу і хрест, то у мене вже не лишилося сумнівів. Як вам, певно, відомо, серед особистих паперів науковця, про якого йде мова, був примірник маніфесту розенкрейцерів, рясно вкритий нотатками.

– А про кого йде мова? – спитала Кетрін.

– Про одного з найталановитіших науковців світу! – відказав Ленґдон. – Він був алхіміком, членом Лондонського Королівського наукового товариства, розенкрейцером; деякі зі своїх найзагадковіших праць він підписав псевдонімом Jeova Sanctus Unus!

– Тобто Єдиний Істинний Бог? – спитала Кетрін. – Скромний хлопець, нічого не скажеш.

– Радше, напрочуд талановитий, – виправив її Геловей. – Він підписувався таким ім'ям, бо, як і давні адепти – магістри езотеричної філософії, мислив себе божественним. До того ж шістнадцять літер у Jeova Sanctus Unusможна переставити і вийде ім'я цього науковця латиною, тобто маємо довершений псевдонім.

На обличчі Кетрін з'явився здивований вираз.

– Отже, Jeova Sanctus Unus– це латинська анаграма імені відомого алхіміка?

Ленґдон схопив аркуш паперу та ручку зі стола священика і почав щось писати, водночас пояснюючи.

– Якщо поміняти літеру J на І, а літеру V на U, то цей вираз можна переробити таким чином, що матимемо ім'я цього чоловіка.

І Ленґдон написав шістнадцять літер: Isaacus Neutonuus.

Він подав папірець Кетрін і сказав:

– Гадаю, що ти про нього чула.

– Ісак Ньютон? – здивовано спитала Кетрін, уп'явшись очима в аркуш. – То он про що каже нам напис на цій піраміді!

На мить Ленґдон подумки повернувся до Вестмінстерського абатства, до пірамідальної гробниці Ньютона, біля якої він відчув схоже прозріння. «А сьогодні цей великий науковець знову нагадав про себе». Звісно, це не було збігом обставин... піраміди, таємниці, приховане знання... все це було взаємопов'язаним. Ім'я Ньютона завжди було незмінною віхою на шляху тих, хто прагнув здобути приховане знання.

– Ісак Ньютон, – зауважив Геловей, – мусить мати стосунок до розшифрування цієї піраміди. Не знаю, який саме стосунок, але...

– Геніально! – скрикнула раптом Кетрін, і очі її розширилися. – Я знаю, як треба розшифровувати піраміду!

– Ти здогадалася? – спитав Ленґдон.

– Так! – вигукнула вона. – Як же ми раніше цього не побачили! Відповідь просто у вічі нам впадала! Це проста алхімічна процедура. Я можу трансформувати цю піраміду, використовуючи базову науку! Ньютонівську науку!

Ленґдон напружено намагався збагнути, куди хилить Кетрін.

– Отче Геловей, – сказала Кетрін. – Якщо прочитати напис на персні, то...

– Годі! – Старий раптом підняв угору палець, закликаючи до тиші. Потім злегка схилив голову набік, наче до чогось прислухаючись. За мить він різко підвівся з-за стола. – Друзі мої, безперечно, ця піраміда розкрила нам іще не всі свої таємниці. Я не знаю, на що натякає міс Соломон, але якщо вона дізналася, який наступний крок ви маєте зробити, тоді мою роль завершено. Збирайте свої речі і більше нічого мені не кажіть. Залиште мене в невіданні. Я би волів не мати інформації – на той випадок, якщо наші візитери спробують витягнути її з мене силою.

– Візитери? – спитала Кетрін, прислухаючись. – Я нічого не чую.

– Невдовзі почуєте, – відповів Геловей, рушаючи до дверей. – Мерщій.

А на іншому краю міста вежа стільникового зв'язку намагалася встановити контакт з телефоном, який лежав, розбитий на шматки, на асфальті. Не знайшовши сигналу, вона переадресувала виклик на голосову пошту.

– Роберте! – почувся панічний вигук Ворена Беламі. – Де ти є?! Зателефонуй мені негайно! Відбувається щось жахливе!