Текст книги "Нафта"

Автор книги: П’єр Пазоліні

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 43 страниц)

Нотатка 22с
ТАК ЗВАНА ІМПЕРІЯ РОДИНИ ТРОЯ.
БЛОХА ЛИХОСЛОВИТЬ ПРО ВОШУ

На чолі двох інших відгалужень імперії родини Троя стоять два чудових втілення ломбардійсько-венетійської угоди, яка складає (хай і з невеличким тьмяним південним корінням) основу такої імперії. Один з них – Ермініо Косут з Порпето, чий портрет ми вже намалювали й розповіли про дитячі роки, не згадавши хіба лише дружбу зі старшим братом Трої – Ардуїно. А інший теж «сміливо ризикнув перейти» «coram montes», проте не понурі пагорби провінції Венеція-Джулія, а повітряні, перед альпійські ххх; він теж блукав білою галькою та нескінченними небесно-блакитними потоками, але іншої річки, не Ізонцо, а Ольйо. Родом він був з наразі вже сильно промислово-розвиненого містечка між Бергамо та Брешією. Отож був він частиною системи ххх, женоподібної: Ерменеджильдо ххх. Хтозна чому, але порпетійцю Ермініо Косуту та хххцю Ерменеджильдо ххх випала на долю безкінечна й загадкова ворожнеча, яка, втім, не заходила далі якогось дошкульного жарту, від якого кожен по черзі не міг утриматися.

У цю мить завжди втручався Ардуїно Троя, котрий любив говорити одну й ту саму готову фразу, яка, втім, завжди досягала мети: «Блоха лихословить про вошу». Ермініо Косута поставили на чолі «Petrolifere dirette», а Ерменеджильдо очолив «Metanifere indirette».

Від обох цих маткових організацій, які не позбавлені сучасної як не гомерівської, то гесіодівської епічності, виростають чудово організовані нові відгалуження: ніби гілки зі стовбура, які згодом перетворюються на буйну листяну крону.

Почнімо з «Petrolifere dirette» й зробімо це лише з тої простої причини, що, оскільки «Metanifere indirette» має власну користь для нашої розповіді, нею ми мусимо закінчити.

Гаряче прошу тебе, читачу, не забувай, що цей, швидкий, як вихор, екскурс має певну мету, а те, що затягує розповідь, – то, зрештою, не що інше, як звичайнісінька «сюжетна інтрига». Роздивившись кожне відгалуження імперії Трої, ми маємо врешті-решт дістатися до останньої гілочки, останнього паростка, за яким, одначе, як ви самі переконаєтеся, буде поставлено величезний знак питання неоднозначної природи: ми опинимося, як ви побачите, на перехресті двох світів, частково там, частково тут, частково в одному володінні, частково в другому. Але його неоднозначність стане сенсом історії Карло, та тим, що визначатиме його рішення. Все, годі. У слушну мить читач чудово все зрозуміє. Отож не будемо бігти поперед батька в пекло.

Втім, давайте прискоримо наш рух, бо, гадаю, подумки ми вже назбирали прикладів, які допоможуть у подальшому краще пізнати суть.

Компанія «Petrolifere dirette» має три відгалуження: «Мссс» («Газове пальне та спресоване паливо»), керує яким той самий Косут; «Usi Meta» («Промислове та господарське використання газу»), управління яким здійснює Косут; «Petrolchimical International Instrument Со» (?): трубопроводи, цистерни, баки – звісно, вони отримують добрі прибутки не лише з газу та нафти, але й із сировини та «видобувної інфраструктури», а також із зберігання та переробки. Технічний директор фірми – ххх ххх (ломбардієць), комерційний директор – ххх ххх (венетієць), головний менеджер – ххх ххх (ломбардієць), директор з інновацій – ххх ххх (венетієць). Ермініо відповідав за Іран, що все одно, що сказати, за країну Бенґоді[82]82
  Уявна країна достатку й багатства.


[Закрыть]. І, певна річ, хоч я й досі про це не сказав, Ермініо Косут мав брата. А як же без нього? Звали його Мар’яно. Отже, Мар’яно Косут (який лише керував роботою в Кормонсі[83]83
  Містечко на півночі Італії, в області Фріулі-Венеція-Джулія.


[Закрыть]) – прораб. (А ще він є президентом однієї фірми, зветься «Lassem», яка не є частиною Троєвої імперії, але у складі її ради директорів бачимо ломбардійця ххх ххх та венетійця ххх ххх.)

Наразі ми знаходимось на самісінькій верхівці густо вкритого листям дерева, і я волів би, послуговуючись дуже поважними моделями, що раніше використовувались у літературі, обмежитись «переліком». Та спочатку я зроблю ще один відступ, аби розповісти про одну з восьми фірм, розташованих у два ряди, хоч і не за важливістю, позаяк вона найпровідніша. Першою у першому ряду стоїть «Брати Панціні», згодом «Sti» («Італійське товариство термопластмас»). Років із шість тому воно мало дев’ятимільйонний капітал; на час, коли відбуваються наші події, воно має триста мільйонів (тих, що задекларовано). Річ у тім, що саме Альдо Троя став у фірмі радником з управління, а разом з ним вірний йому Леоне Панціні, який працював ще й у «Стейм» (ЕНІ) та агенції друкованих видань «Інформація». Потім Троя навіть стає президентом цієї малоприбуткової фірми «Пресування пластикових та суміжних матеріалів». Певна річ, за президентства Трої напрямки діяльності організації розширяються: вони не лише пресують, але й виробляють, випускають, продають речі, зроблені з пластику, синтетичної ґуми, особливо звертаючи свою увагу на вироби технічного, домашнього вжитку, сантехнічного призначення, канцелярію, електрифікування, для церковного вжитку. Також у першому ряду знаходимо «Fecit», «Italo americano Prentice» (?), «Деревна промисловість А. Бортото». У другому: «Srm», «Ро-Petrol», «Stilgraf», «Ломбардська панчішна фабрика Л. ххх». В адміністративних та керівних радах усіх цих фірм бачимо одні й ті самі обличчя у гурті з різних областей, що юрбиться навколо того, що в народі прозвали «коритом».

Нотатка 22d
ТАК ЗВАНА ІМПЕРІЯ РОДИНИ ТРОЯ.
ВІДГАЛУЖЕННЯ, ЯКИМ КЕРУЄ ВОША

Де Сад наполягає, що не варто «вимагати від читача надто багато». Розповідаючи про «Metanifere indirette», на чолі якої стоїть Ерменеджильдо ххх, намагатимуся бути надзвичайно небагатослівним, майже завжди послуговуючись «стилем переліку». «Metanifere indirette» має три основних відгалуження: «Група Альфа» на чолі з ххх ххх (він ломбардієць), «Група Бета», якою керує ххх ххх (венетієць) та «Група Ґама», якою керує тосканець ххх ххх (небіж Джоакіно).

Підпорядковується цим фірмам уже звична комашиста пліснява: «Фабріке Ріуніте Фіоралі», «Банк ххх», «Лінеа Сочієта Публічіта Італьяна», «ххх Продуцйоні чінетелевізіве», «Анонімне товариство Таціо Джубертоні», «Товариство спеціальних перевезень», «Штучне текстильне волокно».

І, врешті, організація, чи то пак самостійна економічна одиниця, прихована справа, яку ми не можемо позначити інакше, як лише знаком питання: «?».

Нотатка 22f
САЛОН ПАНІ Ф.
ТА ЇЇ МИСТЕЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Згадана пані Ф., до якої Карло саме йшов тієї весняної ночі ніби бідолашний іронічний початківець, була жінкою повнотілою, майже як карлиця. На голові мала фактично один чубчик, білявий віник, здебільшого зв’язаний на потилиці у кінський хвостик, жінка мала великі, манірні, трохи навіжені очі; мала бліду шкіру, подекуди вона досі була трохи пухкенька, ніби дитя; у неї був малесенький носик і рот, особливо рот, трішки більший за безбарвну вишеньку; і, певна річ, пухке обличчя, власне, як і все її тіло. Пані Ф. була неаполітанкою, ба більше – вона мешкала біля підніжжя Везувію, вище муніципалітету Кастеламаре. Там вона залишила свого чоловіка, знайшовши, завдяки його смерті, у чому, нарешті, може бути корисною. Окрім маєтку біля підніжжя Везувію (неподалік місцини, де доживав віку Леопарді, звісно, поруч тих самих кущів дроку), чоловік залишив пані Ф. у спадок ще гарну колекцію картин, найліпші зразки котрої замінили на рідкісну добірку Бамбочади^{18} (за дослідженням Роберто Лонґі[84]84
  Роберто Лонґі (1890—1970) – історик мистецтва.


[Закрыть]). Пані Ф. надзвичайно пишалася всім цим, перетворивши їх на невичерпне джерело своєї радості: фактично на своє «особливе» місце у суспільстві. У Римі у пані Ф. була лише ця невеличка квартирка, в яку наразі, із серцем, сповненим незрозумілими, безладними й досить болісними надіями, прямує Карло; однак це маленьке помешкання стало справжнісіньким осередком поширення культури. Вона й справді свою завзятість спрямовувала на культурні справи. Вона не лише влаштовувала майже сентиментальні прийоми (як ось цей наразі), на яких збиралися разом письменники, журналісти, науковці та політики, але й займалася ще деякою, більш специфічною діяльністю: вона створила маленьку театральну школу-студію, центр «аудіовізуальних» пошуків. Але для школи потрібна була зовсім незначна сума коштів, якийсь мільйончик, скажімо, мільйонів з двадцять щороку. Але хто ж був спонсором, якщо тут доречно говорити про спонсорство? Власне, гроші, як видається, отримувала вона від дуже прихильної організації чи товариства, яку ми раніше назвали «?». Позаяк рука, котра у буквальному й переносному сенсі «протягувала» цю маленьку суму пані Ф., належала такій собі Елеонорі Чаффі чи Чоффі, подрузі, з якою жінку пов’язували непрості стосунки (через родину чоловіка, чоловікові картини, «темний» та незаконний продаж їх за кордон, а ще певні зв’язки з літературними колами Флоренції), пані Ф. лише неясно бачила у цьому фінансуванні лише політичне підґрунтя. Передусім мала вона таке ставлення через свій характер – характер, у якому була схильність штучно перебільшувати цинізм, притаманний жіночності, яку сприймали як ххх ідеологію як-от куртизанську, якщо не сказати розпусницьку, – як деякі попи, що аніскільки не соромлячись брешуть чи скуповують навіть не надто чисті речі, аби лишень поліпшити свої сиротинці чи притулки. А по-друге, через особливий тогочасний спосіб культурного мислення, через який усе було дещо заповзятим, освяченим чимось на кшталт лівого «естеблішменту», комуністичним культурним домінуванням, частиною якого було чимало інтелектуалів, які все одно так і лишилися буржуа. Ось причина, чому така людина, як Троя, чи – його ім’я промовляється шанобливо, навіть з поклонінням, майже пошепки – Бонокоре, учасник руху Опору, – видавалась абсолютно поза підозрою, цілком навпаки.

Нотатка 22g
ПРОДОВЖЕННЯ ПОПЕРЕДНЬОГО РОЗДУМУ

Втім, пані Ф. переслідувала й «вищі» цілі. Суперечності між ціллю та засобами лишили у стані особливої несвідомості, яку називають розсудливістю. Певних людей цінять, незважаючи на їхні політичні кольори: на певному рівні шанованих та успішних людей поєднує якась тотожність, – примарно, через сутність відповідних «риторичних структур» – яку можна порівняти з угодою чи договором.

Та я повторюю, що салон пані Ф. був салоном інтелектуальним, де гуртувалися люди лівих поглядів. Утім, у пані Ф., окрім нахилу до тогочасної культури, був ще й нахил всеосяжніший, радницький. Я не стверджую, що вона така сама, як «Губернаторша» Юлія Михайлівна з «Бісів»… а, зрештою, чому б і ні? Жінка ж бо полюбляла згуртовувати навколо себе саме молодь, догоджаючи їм, аби вони догоджали їй. Мета такого показного догоджання й полягала саме в тому, щоб «тримати молодь (яка, вочевидь, не мала лівих поглядів) на краю прірви»; чи принаймні зменшити напруження й зробити з них презентабельних, через їхній розум та мистецький нахил, відвідувачів свого лівого салону. Згодом дізнаємось, до чого я веду, розповідаючи все це, а головне дізнаємось, який стосунок до розповіді має моя згадка про «Бісів».

Отож найостанніше відгалуження Троєвої імперії, яке наразі вже цілковито проникло у царину влади, навіть попри вже давнішнє прийняття демократичних цінностей, яке відбулося завдяки рухові Опору, товариство «?» щедро подарувало близько дванадцяти мільйонів. Адже у ті часи (як і багато років опісля) антифашизм навіть близько ніхто не думав розглядати як «чесноту».

Я б також волів нагадати читачеві, що між гілок та гілочок, які були розташовані безпосередньо над товариством «?», є «Лінеа Сочієта Публічіта Італьяна» (всі ж бо знають, яким у часи «викриттів» тісним був зв’язок між інтелігенцією та пресою: газетярство стали вважати майже літературним жанром), але головне, була дуже красномовна «ххх Продуцйоні чінетелевізіве». Отож із цих галузей, які не надто очевидно були пов’язані з нафтою, текла у салон пані Ф. половина грошей, потрібних на втілення її мистецьких задумів. А от звідки текла інша половина?

Нотатка 22h
МОДЕЛЬ НАЙПРОСТІШОГО ПАЗЛУ
ТА ЙОГО ГРАЙЛИВА РАДІСТЬ

Не хочу рахувати чужі гроші. Не зміг би зробити цього у «споглядальницькому» дусі, ніби людина, що пересилює й знищує у собі потяг до таких речей, як колись Бальзак; як, вочевидь, не буду цього робити з цікавості, через те, що мене підштовхнула до цього любов до грошей. А тому можу вчинити так, лише сприймаючи все як надзвичайно цікаву гру. Я кажу так, бо невдовзі ми муситимемо відкрито розпочати гру. Отже, те, що половина грошей надходила до салону пані Ф. через відгалуження імперії Трої (який, мабуть, про це анічогісінько не знав), було досить відомим фактом, або, принаймні, про це мали знати. А ось те, звідки береться друга половина, – цілком слушно, ніхто не мав здогадатись. Але ж де там, про це всі прекрасно знали. І знали через чи ліпше завдяки заслузі самої пані Ф. І не тому, що пані Ф., наша маленька «Губернаторша» з П’яца Буоці, не вміє тримати язика за зубами. Вона просто забувала це робити. А надто, коли жадання розкрити таємницю буде надзвичайно-солодко непереборне. Можливо, таємницю так ніколи б і не було розкрито, якби не особливості поведінки пані Ф., які цілком їй личили й через які все це видавалось дуже природним. І особливості ці мали лінгвістичний характер. І дійсно, з роками пані Ф. створила собі ідіолект, що мав мало не параноїдальний характер: справжнісінька тобі мова, у якій речі називали за допомогою риторичних хитромудрощів (чи то пак краще сказати «ораторських», адже ірокезька мова[85]85
  Так звуться мови, якими досі розмовляє незначна кількість нащадків корінних індіанських племен у Північній Америці, яких називали ірокезами.


[Закрыть] мадам Ф. виражалася виключно усно), що передавалися через певні семантично-фонологічні звороти, яких не має жодна інша знакова система. Як у певних мовах, якими розмовляють у Китаї (а також червоношкірі у Північній Америці), де для того, щоб повністю змінити сенс вислову, достатньо лише змінити інтонацію: і йдеться не про відтінки значень (Якобсон зазначає, що чув десь із шістдесят «намірів» у різних інтонаціях, з якими актор вимовляє «доброго вечора» в російській мові)^{19}, а саме про буквальне значення вислову. Й саме в один зі своїх несподіваних несамовитих нападів мовного натхнення пані Ф. «розкрила» ім’я свого Другого Спонсора, який, одначе в її салоні зливався з Першим, незважаючи на те, що, як ми згодом побачимо, це є зовсім ідеологічно не сумісним. (1)[86]86
  (1) «Біси». ˂


[Закрыть]

Нотатка 22і
ПРОДОВЖЕННЯ ПАЗЛУ ТОЩО

Та щоб пояснити все, як я вже казав, нам треба пограти. Мені було нелегко прийняти це «зайве та невпорядковане» рішення, яке по суті нічого не варте, але водночас є геть усім. Коли письменник божиться більш ніколи не вживати (як це було з Петраркою) слова «стопа», яке саме по собі нічого не варте, а сам вживає його – це неподобство^{20}. Отож у своїй розповіді я вирішив не вдаватися до жодних хитрощів, які б порушили, сказати б майже сувору, ба навіть аскетичну (1)[87]87
  (1) Слово «аскетичний» (austerus) у тому значенні, що його вживають Арістотель та Фома Аквінський, яких цитував у своєму творі «Гостинність»^{79} австрійський соціолог Іван Іліч, я вживаю саме в такому сенсі, створюючи цим твором «радість використання застільних засобів». Знаю, що таке «convivencialidad» чи «Mitmenschlichkeit». Отже, я теж аскетичний. «Austeritas secundum quod est virtus non excludit omnes delectationes, sed superfluas et inordinatas: unde videtur pertinere ad affabilitatem, quam Philosopus, lib. 4, Ethic, cap. VI amicitiam nominat vel ad eutrapeliam, sive jocunditatem» («Сума теології»). Читач, який уже знає про цього не надто відомого соціолога Івана Іліча, зрозуміє, що у мене є причина посилатися на нього у першій частині нотаток цього роману.


[Закрыть] норму. Втім, необхідність у цілковитій ясності змушує мене на мить перетворити сторінки своєї розповіді на «зайві та невпорядковані» сторінки журналу головоломок. Отже, читачеві доведеться спостерігати за цією схемою. Прямокутники, що втілюють різні товариства та організації, що належать Трої, – заштриховані: штриховка – це число, яке в даному випадку є задекларованим та справжнім уставним капіталом фірми. Останній прямокутник заштриховано лише наполовину. Це «Культурні проекти» пані Ф., про фінансову складову яких наразі ми знаємо лише наполовину.

Нотатка 23
ДРУГА СКЛАДОВА ПАЗЛУ

Задля того, щоб домалювати наш невеличкий малюнок, що замість того, щоб просуватися справа наліво, йде навпаки, зліва направо, тобто задля того, аби дізнатись, хто фінансує проекти пані Ф., нам слід зробити саме те, що роблять, складаючи пазли: рівномірно знову повторити вже пройдений шлях, але пройти зліва направо, а не справа наліво, й разом з тим, зважаючи на наш випадок, піднятися знизу вгору, замість того щоб йти зверху вниз: ніби спочатку спуститися, а потім знову піднятися двома поєднаними між собою сходами, які мають одну спільну сходинку – останню.

Людиною, яка маленькою та волохатою рукою із плоті та крові передавала пані Ф. (завжди рівними частинами) brevi manu («з рук у руки»), інші майже дванадцять мільйонів на рік, був…

Нотатки 20—30
ІСТОРІЯ ПРОБЛЕМИ НАФТИ
І ТЕ, ЩО ДІЯЛОСЬ ЗА ЛАШТУНКАМИ

↓

* БЛИСКАВИЦІ НАД ЕНІ

Нотатки 20—25 (Передмова): Джерела

Нотатки приблизно з 25-х до 30-ї (сюжет): детективні доповнення

*

роман є не «рожном», а «роєм», чи навіть «шиш-кебабом»^{21}

↑

уся розповідь є величезним відступом у манері Стерна, завдяки якій Карло полишають, коли він збирається йти на прийом до пані Ф. і знову повертаються до нього, коли герой уже заходить.

– Коротеньке зведення про імперію «ЕНІ», згодом «Монтедісон».

– Коротеньке зведення про імперію Монті, складене на основі цієї схеми:

– Пані, яка проводить прийом, є власницею Культурної організації, яку спонсорують (як друзі чи родичі) Чефіс та (фашист) Монті^{22}. Одначе власне салон є салоном лівих інтелектуалів.

– За таких умов Карло запримітили і взяли до однієї з двох великих фірм, та, просуваючись спільними для обох організацій нафтохімічними відгалуженнями, Карло згодом став великим цабе (штабу Беолкіні) в іншій.

* Розповідь, яка підведе до перехрестя із салоном пані Ф., геть уся складається з розповідей про спільні справи та родичів тощо (нотатки 20—30). Але крім того, на перехресті розповідається про справи, інтереси, махінації, клієнтелу[88]88
  Особисті зв’язки між політиками, підприємцями та політиками тощо.


[Закрыть], які є підготовчими для другої частини

↑

Саме у цей історичний момент (ПЕРШИЙ ПОЛІТИЧНИЙ БЛОК) Троя (!) ось-ось має стати президентом ЕНІ: для цього потрібно прибрати з дороги свого попередника (справа Матеї, про яку у часовому порядку розповідатиметься згодом). Троя разом з політичною клікою має стати противником комунізму (’68): бомби, в яких звинувачували фашистів

(Про все дізнаємось у салоні пані Ф.)

ДРУГИЙ ПОЛІТИЧНИЙ БЛОК (до речі, його особливістю є те, що у цей час та сама людина (Троя) збирається очолити «Монтедісон»). Наразі він укупі з політичною клікою потребує фашистської невинності (бомби, в яких звинувачували фашистів)^{23}

** вписати слова Чефіса: вони потрібні для того, щоб розділити роман на два однакові та чіткі розділи (щось трішки подібне до двох розділів про двадцятку хлопців тощо)

(16 жовтня 1974 року)

– Карло завзято бере участь в обидвох злочинах:

несвідомо стаючи у І БЛОЦІ (через дуже міцні зв’язки між «Я» та «Воно») активним учасником змови

а в II БЛОЦІ – примарно (підірвавши уявну бомбу на туринському вокзалі)

(16 жовт. 1974 року)

˃ Нотатка 31

У моїй розповіді, – з цього приводу я маю висловлюватись надзвичайно чітко, – психологія, не витримавши тиску, поступилася місцем ідеології. Проте читачеві не варто сподіватися – він ніколи не зустріне персонажів, які загадково зникають і з’являються перед очима інших героїв та читача, вміру того, як події, – котрі вони самі спричинили чи жертвами яких стали, – змушують їх різко стати взаємопов’язаними. Тому жодної такої появи у моєму творі ви не знайдете. Отож немає жодного сенсу та задоволення у тому, щоб розповідати про прийоми. Я не заперечую, що це гарне виправдання, щоб не описувати те, чого я не полюбляю й у чому я насправді не надто досвідчений (хоча насправді це передовсім досвід мовний). Проте є й інше виправдання цьому: у психології завжди є щось інше й щось більше за власне психологію. А тому в соціальному героєві завжди є щось інше й щось більше за соціального героя. Зважте, я не сказав «за межами» чи «над» психологією чи соціальним героєм, а саме в них самих. Я б не сказав, що не обізнаний, – хоч би за допомогою психоаналізу, – із психологією. Та обізнаність у людській душі – саме це й є щось відмінне, щось більше. Так само я б міг стверджувати – й цього разу теж хоч би посилаючись на обізнаність у марксистському вченні, – що непогано знаюся на тому, що таке «соціальність» особистості. Однак у такому разі розуміння людської душі є чимось більшим за таке соціальне розуміння. Що таке людська душа? Це буття, дійсність, от і все. Вона тягарем нависає перед особистістю, якій належить, і над нею, ніби величний, але водночас невловимий її двійник. Ця «фігура, що нависає» (попри те, що є теж у певній мірі загадковою, все ж має плотське втілення), є саме там, де й має бути. Вона має всі властивості тіл. Отож я у своїй розповіді ніколи не звернуся до психології. Та моя обізнаність у людській душі, безперечно, не дасть мені помилитися в тому, як використати психологію на службі ідеології. Іншими словами, кожен персонаж «буде таким» і «буде поводитися» достоту так, як він має «поводитися» та яким має «бути» відповідно до найтрадиційніших поглядів психології: кожен буде на своєму місці, цього читач може бути цілком певен.

Крім того, у розповіді є й «вигадані персонажі», завдяки яким розвивається сюжет чи дія. На тому прийомі, що відбувався частково у тісному садочку просто неба, частково під дахом приємно прохолодної та гарно освітленої квартири, – поміж веселого й неспішного ходіння з боку в бік щонайменше сотні гостей, – ці «вигадані персонажі» цілком очевидно мало чим поєднані психологічно й соціально з тими, які вирішили пустити по п’ятах Карло шпигуна, аби вивідати геть-чисто все про його життя, – та як, можливо, засвідчить непослідовне, дуже непослідовне продовження історії, – між двома видами «вигаданих персонажів» існують зв’язок та подібність.