Текст книги "Дотик"

Автор книги: Колін Маккалоу

сообщить о нарушении

Текущая страница: 29 (всего у книги 39 страниц)

– Я читаю, – просто відповіла вона. – У Кінросі не було іншого заняття, поки тітонька Рубі не дала мені роботу. Тому інженерна справа і є для мене такою легкою – я спочатку вивчила практику, а теорія прийшла потім. Мені просто потрібен диплом.

– Ви й досі не сказали, за чим прийшли.

– Я хочу, щоб ви поговорили зі злобним старим шотландцем на ім’я Анґус Робертсон, який працює профспілковим старостою цеха на підприємстві «Константин Дріллз». Мені потрібно набути досвіду в їхньому цеху, власники дали мені згоду, але Робертсон навідріз відмовився.

– А, слюсарі! Не розумію, чому вони бояться жінок! Невже вони думають, що жінкам тільки й хочеться, що паяти, бурити та клепати? Навіть вам – і то цього не дуже хочеться.

– Ні, я просто хочу навчитися обробляти сталь на токарному верстаті. Жоден інженер не буде справжнім інженером, якщо не знатиме, що таке токарний станок і як він працює.

– Згоден, практичний досвід має вкрай важливе значення. – Він задумливо опустив куточки рота і уставився у свою недопиту чашку. – Гаразд, я поговорю з Анґусом. Але я також поговорю з профспілковими лідерами. Вони зможуть натиснути на нього сильніше, ніж я.

– Це все, про що я вас прошу, – мовила Нелл, підводячись, щоб піти.

– Як мені з вами зв’язатися?

– Я маю телефон у своєму будинку. Будинок знаходиться в районі Гліб. Якщо відповідь буде позитивною, приходьте в гості – і скуштуєте здорову і корисну їжу.

– До речі, скільки вам років, Нелл?

– Шістнадцять і… вісім десятих.

– Господи! – вигукнув він, вкриваючись холодним потом.

– Не панікуйте, – зневажливо кинула вона, виходячи з будинку. – Я здатна за себе постояти.

«Ще б пак, звісно, що можеш, – подумав він, спостерігаючи, як її екіпаж зник за поворотом. – Господи! Заковтни наживку – і опинишся за ґратами! А вона заходила до мене додому! Утім, ніхто цього не бачив, тож яка різниця?»

І вона мала рацію, це безперечно. Усі мешканці його округу жаліли його як холостяка, який живе в жахливому будинку і не може дати собі раду. Саме тому вони й підгодовували його, коли він з ними зустрічався. Як пояснити цим людям, що у парламенті кожного сесійного дня організовувалися обіди? Що Рада профспілок – не така вже й бідна організація і в змозі забезпечувати своїх членів харчуванням? Він стане працювати на своєму городі і найме – за пристойну платню – якусь дуже бідну жінку, яка йому прибиратиме. Розставить пастки для пацюків та мишей, розкладе отруту для тарганів, накупить липучок від мух, які ловитимуться на їхні отруйні липкі поверхні. «Я не хочу померти, не доживши до сорока, – сказав він сам собі, – але помітив, що у мене останнім часом якісь негаразди з травленням. Якщо будинок стане чистим, то, може, у мене припиняться оті напади розлиття жовчі? Нелл Кінрос, усього шістнадцять років, а нахабства – на всі двадцять шість!»

Відповідь була позитивною, але за однієї умови: що Нелл склепає дві сталевих плити. Якщо їй вдасться це зробити, вона зможе опанувати токарний станок. І хоч як не хотілося Анґусу Робертсону це визнавати, клепати Нелл уміла добре. Але коли вона прийшла через три дні, щоб приступити до навчання, то побачила, що увесь цех стоїть.

– Зламався паровий двигун, – з тихою радістю в голосі заявив Анґус Робертсон, – а наш паровий інженер захворів, його скрутило від корчів.

– Який жах, – сказала Нелл, підійшовши до двигуна, від якого валив пар, і відсунула від нього трьох чоловіків, які безпорадно уставилися на нього. – Скрутило, кажете? А що в нього таке? Сподіваюся, не пропасниця?

– Та ні, – відказав Анґус, з подивом і захватом спостерігаючи, як Нелл оглянула регулятор обертів, який відповідав за кількість пари, що проходила крізь ковзний клапан до камери згоряння. – У нього ревматизм.

– Завтра я принесу ліки, і ви йому їх передасте. Скажіть, нехай приймає по три пакетики порошку на день, запиваючи великою кількістю води. Це – старий і надійний китайський засіб проти ревматичних болів та пропасниці, – сказала Нелл, рукою намацуючи ключа, якого не було на місці. – Дайте мені, будь ласка, отой накидний ключ.

– Якийсь китайозний отруйний порошок? – аж відсахнувся Анґус і перелякано розкрив рота. – Та ні, я не стану давати його Джонні!

– Не меліть дурниць! – відрізала Нелл, змахнувши ключем. – Той порошок містить, головним чином, вербову кору та інші корисні трави – немає там очей тритонів чи жаб’ячих лапок! – Вона поглянула на регулятор з видом людини, безмежно здивованої тим, що таку просту проблему не змогли розв’язати раніше. – Противаги перекосилися, містере Робертсон. Перервалися два хомутики. Тут роботи ненадовго.

Через дві години махові противаги регулятора – мідні кульки завбільшки з кульки для пінг-понгу, а також стійка в зборі були встановлені на місце, а хомутики – знову припаяні до стойки. Кульки крутнулися, рухомі відцентровою силою, ковзний клапан відкрився, подавши достатню кількість пари в камеру згоряння, і маховик закрутився, знову приводячи в рух усю машинерію, яка працювала від парового двигуна.

Бід Тальгарт зайшов подивитися, а з ним – молодший компаньйон підприємства «Константин Дріллз» – містер Артур Константин.

– А є щось таке, чого б вона не знала чи не могла б зробити? – спитав Артур Константин у Біда.

– Я знаю про неї не більше, ніж ви, сер, – відповів Бід з формальністю, належною при зустрічі капіталіста з соціалістом. – Але мені здається, що її батько з тих людей, що все хочуть пізнати самотужки і помацати, а вона з дитинства завжди була при ньому. Професор Воррен каже, що ця дівчина настільки переважає своїх співучнів, що немає потреби навіть улаштовувати їй екзамен.

– Жахлива перспектива, – мовив Артур Константин.

– Та ні, скоріше попереджувальний дзвін, – відказав Бід. – І він каже мені, що серед слабшої половини нашого населення є жінки, чиї здібності пропадають намарно. На щастя, більшість жінок задоволені своєю долею. А Нелл Кінрос є прикладом жінки, яка з презирством ставиться до своєї долі і кидає їй виклик.

– Тоді нехай ідуть у медсестри чи у вчительки.

– Це якщо їхні здібності не лежать в інженерній сфері, – відрізав Бід, не тому, що став палким прихильником жіночої рівноправності, а тому, що хотів вивести цього франтуватого чоловіка з рівноваги. Він та його однодумці дедалі більше займалися проблемами робітників, то ж чому не додати до цього суспільного спектру жінок?

– Пропоную вам, містере Константин, – сказала Нелл, підходячи до них, – придбати новий регулятор для вашого парового двигуна – гарне вкладання грошей. Оті хомути вже підварювалися багато разів, тому їх не вистачить надовго. Дійсно, один паровий двигун рухає всю вашу машинерію, але лишень тоді, коли він працює. Ви втратили сьогодні три виробничі години, а це – неприпустимо для хазяїна, який використовує лише один паровий двигун.

– Дякую, міс Кінрос, – стримано мовив Константан, – цим питанням займуться.

Нелл підморгнула Біду і важно пішла геть у своєму комбінезоні, гукнувши Анґусу Робертсону, який відразу ж поквапився до неї з виглядом чоловіка, якого присоромили – принаймні тимчасово.

Радісно вишкіряючись, Бід навмисне вирішив залишитися, щоб побачити, як міс Кінрос іще глибше посадить у калюжу Артура Константина та Анґуса Робертсона, зайнявшись токарним станком, до якого їй було не звикати, як качці – до води.

У ній є якась поезія руху, подумав Бід; вона рухається зі впевненістю та гнучкою грацією, а обличчя її зосереджене і несприйнятливе до всього того, що знаходиться поза межами сфери її діяльності.

– Не можу не дивуватися, які ви сильні, Нелл, – сказав він їй, коли прийшов на обід до її будинку. – Ви обходитеся зі сталевими предметами, наче з пушинками.

– Треба вміти піднімати, – сказала вона, зовсім не вражена виявом його захоплення її здібностями. – Ви знаєте, як це робиться, не можете не знати. Ви ж не завжди протирали штани у парламенті чи на переговорах з роботодавцями.

Бід аж скривився.

– Що мені дуже в вас подобається, так це ваша тактовність і дипломатичність.

Коли він прийшов, то виявив, що обід буде не затишною та комфортною розмовою тет-а-тет, а жвавою та гучною вечіркою, на якій були також присутні троє китайців та Донні Вілкінс. Смачна китайська їжа, гарна компанія.

Однак Бід швидко збагнув, що ніхто з хлопців не був закоханий у Нелл; вони радше були як брати та старша владна сестра, хоча насправді вона була наймолодшою.

– У мене звістка від Анґуса Робертсона, – повідомив він, коли обід скінчився і «брати» розійшлися до своїх підручників – екзамени були не за горами.

– А, отой противний інженер-шотландець, – сказала вона з приязністю в голосі. – Як я йому носа втерла, га? Не встигла я навчитися працювати на токарному станку, як він уже готовий був за мене і у вогонь, і в воду.

– Ви ствердилися у чоловічому світі і довели, що дечого варті, змусивши рахуватися з собою.

– Так що він хотів мені передати?

– Що ваші китайські порошки сотворили чудо. Інженер-паровик повернувся на роботу, видужалий і легкий як пір’їнка.

– Я напишу Анґусу кілька рядків, щоб він сказав тому чолов’язі, де можна ще придбати порошків у китайського травника в Геймаркеті. Хоча якщо він хоче приймати їх регулярно, то краще їх запивати не водою, а молоком. Це – потрясаюче зілля, але воно важке на шлунок.

– Я починаю підозрювати, що попри ваші інженерні здібності з вас вийшов би іще кращий лікар, – сказав Бід.

Нелл провела його до дверей, задоволена цим компліментом більше, аніж будь-яким іншим, що він їй висловив за увесь час їхнього короткого знайомства.

– Дякую, що прийшли.

– Дякую, що запросили, – відповів Бід, швидко ставши на нижню сходинку і стараючись не торкатися дівчини. – Після екзаменів і перед від’їздом до Кінроса приходьте в гості до мене додому. Хочете вірте, хочете ні, але я – вправний кухар, якщо в мене є стимул готувати. У нашій родині всі діти мусили по черзі працювати на кухні. Моє помешкання буде чистішим, я обіцяю.

– Дякую, я залюбки прийду. Просто зателефонуйте мені через комутатор, – відказала Нелл і зачинила двері.

Бід Тальгарт задумливо ішов до Редферна, сумніваючись у своїх почуттях. Щось у ній його вабило – мабуть, оті безстрашність і впертість. Те, як вона бралася і добивалася того, що хотіла, але ніколи не починала завчасно. Цікаво, її батько знає, що їй страшенно хочеться бути лікарем? Медицина – це найбільш захищений чоловічий бастіон, мабуть тому, що коли вдуматися, то медицина – це найліпша стезя для жінки. Але сер Александр хоче, щоб вона допомагала йому в його бізнесі, і він звик наполягати на своєму. З іншого боку, маленька міс Нелл теж звикла наполягати на своєму.

Вони не бачилися від тієї вечері і аж до екзаменів, які Нелл здала з легкістю надзвичайною, бо після «практичних занять», які були корисними та пізнавальними, вона стала іще впевненішою в своїх силах. У якомусь куточку її свідомості крилося запитання: а що, як викладачі спробують її «зарізати» і поставлять завідомо низькі оцінки? Але на цей випадок у неї вже була заготовка. Тоді вона представила б свої екзаменаційні папери кому-небудь у Кембриджі, хто не знав би про її жіночу стать. І тоді факультету точних наук та його інженерному відділку світила б неприємна перспектива мати справу з судовим рішенням.

Але, мабуть, професор Воррен та його колеги вже затямили, що ця жахлива дівчина не зупиниться ні перед чим, а може, вони просто прагнули щедрих пожертв від її батька; якими б не були їхні мотиви, вони спонукнули їх поставити Нелл справедливі оцінки. І це в такій дисципліні, як інженерна справа, де відповіді були здебільшого «правильно-неправильно», означало, що Нелл випередила свій клас із жахаючим відривом між нею та Чань Мінем, який вийшов на друге місце, випередивши Во Чіня. Донні Вілкінс посів перше місце в цивільному будівництві та архітектурі, а Ло Чі – в інженерній механіці.

Нелл написала Біду на його домашню адресу і поцікавилася, чи й досі він готовий прийняти її у своєму будинку і почастувати вечерею. Бід теж відповів листом, указавши точну дату і час.

Однією із загадок стосовно Нелл, яка не давала Біду спокою, було її небажання демонструвати власну заможність. Коли Нелл, як і домовлялися, з’явилася о шостій через два тижні в суботу, вона спочатку під’їхала на трамваї, а потім пройшла кілька кварталів від торгового центру. Вона ж запросто могла гукнути екіпаж біля свого будинку і з комфортом проїхатися до Арнкліфа. На ній знову було сіре безформне плаття, край якого на цілі п’ять дюймів піднімався над її щиколотками – що було б дуже сміливо, якби плаття було, скажімо, яскраво-червоного або якогось іншого крикливого кольору. Капелюха на голові не було – іще одне порушення загальноприйнятих правил, – не було на ній і коштовностей, а її звична шкіряна сумка висіла через плече.

– А чому на тобі таке коротке плаття? – спитав він, зустрівши її біля хвіртки на вході у двір.

Нелл відповіла не відразу, бо її захоплений погляд був прикутий до подвір’я.

– Біде, а ти молодець! Добряче посмикав бур’яни. А можна подивитися на город за будинком?

– Так, звісно, що можна, до речі, якщо придивитися, то видно, що й черевце зникло, – відповів він. – Ти мала рацію, мені потрібні були фізичні вправи. Та все ж таки – чому на тобі таке коротке плаття?

– Тому що я не люблю платтів, які згрібають пилюку, – відказала Нелл, скорчивши міну. – Погано, коли вимазується підошва й низ черевиків. А іще гірше, коли вимазується те, що не можна кожного разу мити.

– А ти що – миєш свої черевики?

– Звісно, якщо доводиться бувати в якихось жахливих місцях! Ти подумай лишень, яка тільки гидота може до них прилипнути! На вулицях повно шмарклів, коли якийсь тип просто так бере і шмаркається на тротуар – бр-р-р, яка гидота! Не кажучи вже про ригачку, собаче лайно та гнилу капусту.

– До речі, про шмарклі та плювки. Нам доведеться ввести штраф за плювання у трамваях та залізничних вагонах. Бачиш, штори – чисті, вікна – також, – сказав Бід з прихованою гордістю.

Але провів він її до будинку вже без гордості, бо пристойних меблів там не було: старий диван з проваленими пружинами, конторка і великий подряпаний стіл зі стільцем, підсунутим до нього. Однак біля кухонного столу тепер гордо стояли аж два стільці, а коробок з-під апельсинів зник. Підлога являла собою або голі дошки, або дешевий лінолеум, але хтось повідшкрібав зі стін мушині кізяки, а на підлозі вже не було видно пацючого та мишачого лайна. Не було також ані тарганів, ані слідів їхньої «життєдіяльності».

– Хоча мені ще не повністю вдалося позбутися цих огидних істот, – поскаржився він, садовлячи Нелл за кухонний стіл. – Мені здається, що вони – безсмертні.

– А ти спробуй розставляти тарілочки з червоним вином, – порадила вона. – Вони не втримаються від спокуси і повтоплюються. – Нелл захихотіла. – Ліга тверезості буде задоволена, еге ж? – Вона ввічливо кахикнула і спитала: – Гадаю, ти орендуєш цей будинок, а не володієш ним?

– Так.

– Тоді спробуй переконати власника обнести всю маєтність шестифутовими палями. Тоді ти зможеш завести з десяток курей, вони тобі нестимуть яйця і виступатимуть як перша лінія оборони від тарганів. Кури полюбляють ласувати тарганами.

– Звідкіля ти все це знаєш?

– Звідтіля. Ми живемо в районі Гліб, який кишить тарганами. Крильце Метелика примудряється перемагати їх за допомогою блюдець із червоним вином та курей, які вільно ходять подвір’ям.

– А чому на тобі немає капелюха? – спитав він, відкриваючи піч і зазираючи всередину.

– Ой, як смачно пахне! – сказала Нелл. – Я терпіти не можу капелюхів, оце і все. Вони вкрай непрактичні, і з кожним роком їхній фасон стає дедалі огиднішим. Коли я подовгу буваю на сонці, то ношу китайський капелюшок кулі – досить зручно, до речі.

– Ага, я помітив це на заводі «Константин Дріллз», на тобі ще був комбінезон. Не дивно, що дідуган Анґус заперечував проти твоєї присутності.

– Останнє, чого не вистачає фабриці або цехові, – це якась дурепа, чиє плаття потрапить у маховик. Комбінезон не надто жіночний, але кому це потрібно на заводі?

– Та отож, – погодився Бід, ставлячи чайник на плиту.

– А що в нас на вечерю?

– Смажена ягнятина, рагу з картоплі та гарбуза, трохи смачного мускатного гарбуза та зарізані боби.

– Зарізані боби?

– Нарізані тоненькими шматочками. Ну, в підливі, звісно ж.

– Став на стіл! Я така голодна, що з’їла б коняку!

Їжа була традиційно англійською, але дуже смачною. Бід не перебільшив, сказавши, що він – гарний кухар. Навіть боби – і ті були приготовані як слід. Нелл налягла на їжу з ентузіазмом і ум’яла стільки, скільки і господар будинку.

– Мені залишити місце для солодкого десерту чи можна добавки? – спитала вона, вимазуючи залишки підливи шматочком хліба.

– Мені треба пильнувати своє черевце, тому можна і добавки, – відповів Бід і посміхнувся. – Судячи з твого апетиту, ти не страждаєш схильністю до повноти.

– Ні, я пішла в батька – худорлява.

Після того як з їжею було покінчено, а тарілки – прибрані (він не дав їй мити та витирати тарілки, сказавши, що не заспокоїться, поки не помиє їх сам), Бід поставив на стіл великий чайник з чаєм і дві порцелянові чашки та два блюдечки зі срібними ложками. Цукорниця була бездоганно чистою, а молоко – прохолодне після ув’язнення в холодильній камері. Після чого, поставивши перед собою тарілку вівсяного печива, приготованого місіс Чарлтон, яка приходила прибирати, вони заходилися розмовляти про те і се, але тема розмови щоразу поверталася до його пристрасті – соціалізму та щастя робочого люду. Нелл часто з ним не погоджувалася, наводила вагомі аргументи, особливо стосовно китайців. Час пролетів непомітно, бо обидва вони були людьми, що жили у своїй свідомості, і подавляли те, що Бід назвав би своїми хтивими бажаннями, а вона – своїми романтичними мріями.

Нарешті, коли Бід здогадався, що надворі вже дуже пізно, він наважився підняти тему, про яку він мав право знати, хоча затруднявся раціонально пояснити – чому.

– Як ся має ваша сестра? – спитався він.

– Дуже добре – якщо вірити тому, що пише моя матір, – відповіла Нелл і відразу ж спохмурніла. – Може, вам це й нецікаво, але Анна чомусь налаштувалася проти мене, тому мені й не надто хотілося їхати додому на канікули. Натомість я проходила додаткову практику в цеху.

– А чому б це їй було налаштовуватися проти вас?

– Це якась загадка. Зрозумійте, хід її думок – обмежений і часто буває непередбачуваним. Газети свого часу писали, що вона простодушна, але правда полягає в тому, що вона є розумово відсталою – і дуже сильно. Її лексикон складається з приблизно п’ятдесяти слів, в основному – іменників, кількох прикметників і зовсім рідко – з дієслів. Той тип міг маніпулювати нею так само легко, як і своєю собакою. Анна майже за всіх обставин є дуже доброзичливою.

– Значить, ви вірите, що то й справді був Сем О’Доннел?

– Абсолютно, – з притиском відповіла вона.

– А дитина?

– Дитину звати Доллі. Так назвала її Анна, подумавши, що то – лялька. Тому мій батько і зареєстрував її на ім’я Доллі. Їй уже вісімнадцять місяців, і вона – хіба це не диво? – є дуже кмітливою. Рано пішла, рано заговорила і, як пише моя мати, вже починає завдавати клопоту. – Обличчя Нелл спохмурніло іще більше. – У понеділок мені доведеться їхати додому, бо почалося щось таке, що мати не хоче обговорювати у своїх листах.

– Важкий тягар, еге ж?

– У всякому разі, незвичний. Досі мені не доводилося нести й ні грана з цього тягаря, але це – помилка, це – неправильно. Я відчуваю, що там є багато чого неправильного, але не можу вам про це розповісти, бо то не факти, а лише інстинктивні здогадки. Терпіти не можу інстинкти! – мовила Нелл зі злістю в голосі.

Зеленувате світло газової лампи, відбившись від кахлів, заграло на його густій кучерявій чуприні, перетворивши її мідний відтінок на бронзово-зелений. Його очі, такі ж темні, як і в Александра, сиділи глибоко в орбітах і здавалися досить вузькими; бездонними – подумала Нелл, зненацька заінтригована. Людину можна узнати з того, що вона каже, а не з того, як вона виглядає, а особливо з вигляду оцих загадкових очей.

– Ви навчитеся більше поважати інстинкти та інтуїцію, коли подорослішаєте, – зауважив Бід і посміхнувся, оголивши рівні білі зуби. – Свій світ ви вибудували на фактах – і це не дивно для людини з математичним складом розуму. Але великі філософи всі були математиками, тому мали інтелект, що продукував абстрактні ідеї. Інстинкти – це абстрактні емоції, але вони не є повністю бездумними та нераціональними. Мої інстинкти завжди уявляються мені такими, що ґрунтуються на подіях та досвіді, які я ще не встиг оцінити свідомо, однак якась підсвідома частина мого інтелекту все ж таки дає їм оцінку.

– Я не думаю, що Карл Маркс був математиком, – зауважила Нелл.

– Та він і не філософ. Він радше якоюсь мірою дослідник людської поведінки. Розуму, а не душі.

– Ваше зауваження стосовно інстинктів… Воно означає, що мені треба їхати додому якомога швидше? – спитала вона зі слабким жалем у голосі. – Що ви також маєте якісь інстинктивні передчуття стосовно цього?

– Точно не знаю. Однак мені буде шкода, коли ви поїдете. Мені було дуже приємно куховарити для людини, здатної належним чином оцінити моє кулінарне вміння, і мені дуже хочеться, щоб це було не востаннє.

Однак він не натякав цим на якісь чисто чоловічо-жіночі стосунки, і Нелл була йому за це вдячна.

– Мені у вас дуже сподобалося, – сказала вона дещо неприродним тоном.

– Для вас старався. – Бід підвівся. – Ходімо, я проведу вас до дороги, а там ви спіймаєте візника.

– Я можу поїхати на трамваї.

Він витягнув з кишені годинника, клацнув кришкою і подивився час.

– Ні, тільки не о цій годині. Уже пізно. Ви маєте гроші на екіпаж?

– О Господи, ну аякже! – закотила очі Нелл. – Знаєте, це той випадок, коли наймані екіпажі – як інстинкти: я не люблю стирчати у тісному смердючому закапелку. Невідомо, хто був тут до тебе.

– Дозвольте мені за вас заплатити.

– Ні в якому разі! Хочете, щоб ці гроші додалися до моїх старих гріхів – холодильної камери та прибиральниці? Скільки коштує на тиждень брила льоду? Три пенси? Шість пенсів?

– Насправді – чотири. Але наразі в мене достатньо грошей: депутати парламенту, включно з лейбористами, отримують гарну платню та щедрі привілеї. Тому мені вдалося заощадити досить пристойну суму. – Він глибоко зітхнув, узяв Нелл під лікоть і повів її до парадних дверей. – Я навіть став подумувати: а чи не спитати у власника, скільки він хоче за цей будинок? Якщо ми зійдемося в ціні, я його придбаю.

Донька Александра Кінроса на якусь мить замислилася над його заявою, злегка примруживши очі та стиснувши губи.

– Ви зможете збити ціну до менше ніж двох сотень. Тут же немає каналізації. Він не отримає за цей будинок багато від промисловця, який захоче придбати його під знос, щоб потім збудувати на його місці фабрику. А агенти нерухомості змістили свою діяльність ближче до узбережжя. Будинки з терасами вже не котуються, натомість котуються цегляні будинки зі спільною з сусідами стіною. А ця споруда має таку форму, що до неї неможливо приліпити іще з десяток сполучених будинків. Запропонуйте йому сто п’ятдесят і подивіться на його реакцію.

– Вам просто казати, а мені важко зробити! – вибухнув сміхом Бід. – Я не маю схильності торгуватися.

– Я теж гадаю, що не маю, – здивовано сказала Нелл. – Але ви мені подобаєтеся, Біде, тому я б навіть поторгувалася – заради вас.

– Приємно чути. Ви мені теж подобаєтеся, Нелл.

– От і добре, – резюмувала вона, махаючи рукою до екіпажа. – Ти диви, як пощастило! Сподіваюся, він захоче відвезти мене аж до Гліба.

– Дайте йому три пенси зверху – і він повезе вас хоч на край світу. І не сходьте на Параматта-роуд. Там шастають бандити та хулігани.

– Симптоми важких часів, як сказав би мій батько. Безробітна молодь повинна мати якийсь вихід для своєї енергії. Але гарний час купувати знецінену нерухомість. – Вона увібралася в малесенький транспортний засіб. – Я напишу вам з Кінроса.

– Будь ласка, – сказав він і почекав, поки зморена конячина сіпнулася і екіпаж поторохтів геть.

«Але ж ти не напишеш, – сказав він сам собі, зітхнув і пішов додому. – Однаково з цього нічого не вийде: син-соціаліст шахтаря-валлійця і донька найбагатшого капіталіста Австралії. Дитина, якій ще й сімнадцяти немає. Ще не почала жити, не спіймала свою хвилю. Людина з принципами – а я є людиною з принципами – не стане спокушати цю дівчину міняти своє життя і жити в цьому лігві. Тож нехай так і буде. Прощавайте, Нелл Кінрос».

Але Нелл потрапила до Кінроса аж після Нового року, на свій сімнадцятий день народження. Її батько та тітонька Рубі несподівано заявилися до Сіднея, щоб, як він сказав, «розгулятися»: театри, музеї, мистецькі галереї, виставки і навіть вистави-пантоміми. Нагулявшись досхочу, Нелл забула про свої інстинкти – та про інстинкти Біда Тальгарта.