Текст книги "Дотик"

Автор книги: Колін Маккалоу

сообщить о нарушении

Текущая страница: 11 (всего у книги 39 страниц)

Александр до останнього не повідомляв Чарльзу та Констанцїї Дьюї про свої плани одружитися, бо мав неприємне передчуття, що це прозвучить для них як грім серед ясного неба. Констанція марно намагалася привернути його увагу до своєї найстаршої доньки – Софії, яку вона в глибині душі вважала прекрасною парою для Александра, – досить приваблива і принадлива, розумна, освічена, з прекрасним почуттям гумору та нальотом світськості. Але хоча Софія і вмирала за Александром, той поводився так, як і боялася Констанція: дивився на дівчину як на порожнє місце.

Рубі Костеван була для родини Дьюї негативним соціальним чинником, якого вони цуралися, як той кіт, що цурається калюжі, обережно обходячи її десятою дорогою. Чарльз зустрічався з нею кожного разу, коли в готелі «Кінрос» збиралося керівництво компанії «Апокаліпсис Ентерпрайз», а Констанція – лише тоді, коли керівництво влаштовувало в готелі прийоми. Усі мешканці Гілл-Енда і Кінрос-тауна знали, що Рубі віддана Александру тілом і душею (хоча в наявності останньої були великі сумніви). Але ніхто не знав ось чого: як Александр ставитиметься до Рубі після свого одруження, бо ж одружитися він мусив.

Коли Александр повідомив Констанції та Чарльзу Дьюї про неминуче прибуття Елізабет до Сіднея, вони були приголомшені.

– Господи, чоловіче, ну ти й скритний! – мовила Констанція, бадьоро обмахуючись віялом. – Наречена з Шотландії!

– Так, до того ж – двоюрідна сестра, Елізабет Драмонд.

– Мабуть, вона гарненька, якщо тобі сподобалася.

– А звідки мені знати? – відповів Александр байдужим тоном. – Я знав її старшу сестру, Джин, – жваву і вродливу дівчину. Але коли я востаннє був у Шотландії, ця Елізабет іще пішки під стіл ходила.

– Як так? А скільки ж їй зараз? – спантеличено спитала Констанція.

– Шістнадцять.

Чарльз аж похлинувся своїм віскі, утім, це дало змогу обміркувати відповідь.

– Майже вдвічі молодша за тебе, – зауважила Констанція і сліпуче посміхнулася: – Це ж просто прекрасно, Александре!

Тобі підійде дуже молода дівчина. Чарльзе, дивись, не вдавися від жадібності. Це ж віскі, а не вода!

Дивно, що динаміт прибув на тому ж самому кораблі, що й Елізабет; а накладну на нього принесли з тією ж поштою, що й лист-відповідь від Джеймса Драмонда. Звістка про те, що Елізабет вирушить у подорож на «Аврорі», не обрадувала Александра: «Аврора» могла взяти лише з десяток пасажирів, а це означало другокласні умови проживання, харчі та устаткування. А також мандрівку тривалістю два з половиною місяці повз мис Доброї Надії замість набагато коротшого маршруту через Суецький канал.

Після того як він кинув свій жереб і вороття назад не було, Александр став знервованим, стурбованим і зганяв серце на кожного, у тому числі на Самерса. Чи не заведе його уражена гордість у якусь халепу? Чи не доведеться потім жалкувати? Чому він відразу не здогадався, що наречена його виявиться вкрай молодою? Чому не порахував роки? Єдиними знайомими дівчатами були доньки Чарльза Дьюї; з ними він познайомився і відразу ж забув про їхнє існування. Кожного разу, коли він бачив Рубі, вона була в іншому настрої: то як Клеопатра, що старається всіляко догодити в ліжку змученому та засмученому Цезарю, то як Аспазія, котрій стала цікавою політика, то як Катерина Медичі, яка вигадує отруту для вбивчого персня, то як Медуза, чий погляд міг перетворити чоловіка на камінь. І, як Даліла, завжди готова зрадити.

Тож Александр вирушив в середині березня до Сіднея – і зіштовхнувся на узбережжі з морем липкої духоти та смородом сіднейської каналізації, чиї проблеми ще чекали на своє розв’язання. Однак він зробив усе, що міг, щоб на початку огородити Елізабет від суворих реалій життя, бо знав, у якому дусі Джеймс Драмонд виховував своїх дівчат. До речі, саме через суворе виховання він і збирався з нею побратися. Добропорядна та нерозбещена, малоосвічена, недосвідчена, наївна провінціалка, яка бачила на столі варення тільки у вихідні, а смаженю – лише у великі свята. Александр надто добре знав світ і ненавидів його. Він сподівався, що Елізабет також ненавидить той затхлий світ, у якому вона жила, і тому страшенно зрадіє випадковому шансу вирватися з нього і почати нове життя.

Та коли він побачив, як вона акуратно сидить на валізі, склавши руки на сумочці, вдягнена з голови до п’ят в оте страшенно жарке клітчасте плаття, Александр збагнув, що надії його не справдилися. Уся її поза нагадувала про сироту, викинуту напризволяще у світ, якого вона не знала і якого боялася. Маленька сіра мишка. З волею, зламаною її батьком і – поза всяким сумнівом – її священиком. Життєвий досвід підказав йому поводитися з нею по-діловому і різко, а серце стислося від жалю та огиди. «Господи, та з цього нічого ж не вийде!»

Біля нього не опинилося на той момент мудрої та досвідченої жінки, яка б сказала йому, що він усе робить не так. Тому Александр і гадки не мав, що робить усе не так. Він виконував свій план: зустріти наречену і якомога швидше з нею побратися.

Майже цілий день, що він провів з нею до одруження, у чомусь його порадував, у чомусь – розчарував. Хоча її вбрання й було жахливим і лише відштовхувало, добре придивившись до дівчини, Александр помітив, що Елізабет має добрий потенціал стати дуже красивою та привабливою жінкою. І йому сподобалися її очі, великі й виразні, їхній темно-голубий колір. Коли її вдягнули в дороге плаття та прикрасили коштовностями, він переконався, що з нею не соромно буде виходити на люди. Сором’язливість і небагатослівність – як він переконав себе – з часом зникнуть, а її нерозбірливий шотландський акцент – ослабне. Його неприємно вразило, як Елізабет сприйняла діамантову каблучку, але два тижні по одруженні вона вже не заперечувала проти зміни свого одягу та прикрас.

До першої шлюбної ночі він поставився з упевненістю чоловіка, досвідченого в коханні, чоловіка, для якого в жінках не лишилося таємниць. Але він не спромігся врахувати той факт, що всі жінки, яких він завоював, самі запрошували його до свого ложа, тобто вони бажали його. І він задовольнив усіх і кожну, змусивши бажати його ще і ще. Звісно, Александр знав, що Елізабет надто молода, щоб бути у сприйнятливому настрої перед першою шлюбною ніччю, але не мав жодного сумніву, що за дві хвилини зможе збудити її настільки, що вона сама його забажає. Коли ж цього не сталося, у нього не виявилося резервів: Александр Кінрос не був донжуаном. Він був просто талановитим інженером з сильним статевим потягом, який він до одруження звик спрямовувати в русло взаємного задоволення. Але те дурне дівча навіть не дозволило йому зняти нічну сорочку! Що б він не робив, він не зміг її збудити! Вважається, що жінки в шістнадцять років знаходяться в зеніті своєї сексуальної стиглості, але Елізабет була як зелена недозріла вишня. Вона ввічливо перетерпіла його домагання, тобто не відкинула їх відверто. Звісно, вона була готова виконувати свій подружній обов’язок, обов’язок простий та нехитрий, – і все. Тому після трьох спроб узяти штурмом цитадель під назвою «моя дружина» Александр залишив її ложе жорстоко розчарованим чоловіком. Ба більше: він залишив її ложе з думкою: а чи не помилявся він глибоко усі ці роки? Чи не вдавали задоволення всі ті жінки, яких він знав? Чи й справді вони його відчували?

Провівши безсонну ніч у роздумах у власному ліжку, Александр заспокоївся стосовно цих вагань. Чоловік, який міг відрізнити справжнє золото від підробки, не міг легко купитися на обман, і поведінка Рубі в його ліжку не залишала стосовно цього жодних сумнівів. Вона не вдавала оргазм, вона його відчувала, вона була надто хтивою, надто ненаситною. Але ж як принизливо було відчувати, що не такий він уже й суперкоханець, врешті-решт! Чому ж він не спромігся завести Елізабет? «Я – людина не марнославна, – подумав Александр (хоча дехто міг сказати і протилежне, дивлячись на його одіж з оленячої шкіри), – я не марнославний, маю добру фігуру і досить привабливе обличчя. Я – багатий, успішний та всіма шанований. Чому ж я не можу задовольнити у ліжку свою дружину?»

На це запитання він не мав відповіді.

Не з’явилося відповіді і на той час, коли вони покинули Сідней, хоча він переспав з Елізабет кільканадцять разів – але завжди без належної реакції з її боку. Вона просто лежала під ним і мовчки терпіла.

Якби ж то Елізабет могла здогадатися, то вона б зрозуміла, що немає кращого способу заінтригувати свого чоловіка, аніж бути такою, як вона є: жінкою, яку не можна обвести навкруг пальця, заворожити своєю чарівливою посмішкою, довести до шаленства, до пристрасті і до несамовитого дикого задоволення. Йому було однаково, що одружитися з бурулькою, яка не була повністю льодяною; якби він лише спромігся знайти спосіб розтопити її, то став би в її очах володарем світу. Він покохав її, тому що не міг збурити її почуттів, не міг зробити так, щоб очі її спалахували радісним вогнем, коли він заходив до кімнати, він не міг викликати у неї ніякої реакції, окрім покірливого виконання свого обов’язку.

У ту ніч, коли вона повернулася до нього і поцілувала на знак подяки за доброту до Теодори Дженкінс, він зробив страшенну помилку, вирішив скористатися цією нагодою відразу ж:

– Скинь свою нічну сорочку. Тіло має відчувати тіло.

Він гадав, що дотик тіла до тіла неодмінно викреше в ній іскру – бо у нього завжди так було. Але нічого не вийшло. Елізабет як стоїчно виконувала свій обов’язок, так і виконувала його далі. Тепер Александр збагнув, що Елізабет не лише не любила його: можливо, вона взагалі його ніколи не полюбить. Він був для неї як тягар.

Тому він не став рвати свої стосунки з Рубі, а це ускладнило ситуацію, бо йому довелося докладати зусиль, щоб це залишалося таємницею. Якщо він дозволить Елізабет самостійно прогулюватися містом, то якась мстива стара карга обов’язково увіп’ється в неї своїми пазурами; можливо, навіть сама Рубі може виказати їй таємницю. Бо вона відразу ж витягнула з Александра всю правду, коли він повернувся до міста і до неї – жінки, без якої не міг жити.

– Ти розлюбив мене і покохав свою свіжозаморожену дружину, – злостиво зауважила вона.

– Навіть гірше, – похмуро мовив він. – Я кохаю обох жінок одночасно, через різні причини та з різними намірами. Хіба ж таке не буває? – спитав він, спираючись ліктем на подушку. – Ви настільки різні, наскільки це може бути між жінками.

– А звідки мені знати, що ти не брешеш? – стомлено спитала Рубі. – Я навіть жодного разу не бачила місіс Кінрос.

– І ніколи не побачиш! – відрізав він.

– Інколи, Александре, з твоїх вуст вискакує лайно.

Однак усі ці проблеми відійшли на задній план, коли він дізнався, що Елізабет завагітніла. Вона завагітніла швидко, а це означало, що в них буде велика родина з купою хлопчиків та дівчаток. Приблизно через кожні двадцять місяців народжуватиметься нова дитина. Такий ритм забезпечить їй достатній інтервал для того, щоб відпочити між пологами. «Може, Елізабет і погана коханка, але матір’ю вона буде бездоганною; вона стане володаркою в цьому домі», – подумав Александр. Дізнавшись про її вагітність, він прийшов у такий захват, що розповів їй про своє аж ніяк не шляхетне походження, про те, з яких глибин йому довелося прокладати собі дорогу в люди. Таємниця зачаття пеком його пекла і вимагала оприлюднення – і це було цілком логічно для чоловіка на кшталт Александра, чиє походження було оповите загадковістю, чия мати настільки утаємничила свого коханця, що навіть спеціально запрошені ним приватні детективи не змогли зламати мовчанку мешканців маленького шотландського містечка. Але він не знав і не міг знати, що його зізнання лише ускладнило ситуацію і навіть сильніше відштовхнуло Елізабет від нього. Він мав намір прокласти кладку крізь провалля, яке їх розділяло, а натомість лише розширив його.

«Так, – повторював він сам собі, – Елізабет стане прекрасною матір’ю, вона стане володаркою цього маєтку. Вона виявила неабияку сміливість, коли поставила на місце Меґґі Самерс через конфлікт з приводу Джейд і слуг-китайців. Ти диви, що витворяла ця жінка у мене за спиною! Цікаво, чому жінки нешляхетного походження, такі, як Меґґі Самерс, так зневажливо ставляться до китайців і вважають їх нижчими за себе істотами? А моя дружина каже, що я схожий на чорта. Якби ж то я раніше про це знав! Якби ж то!»

Елізабет навіть посміхнулася, побачивши його поголене обличчя – з білим підборіддям та бронзовими від засмаги щоками.

– От молодець! Тепер ти схожий на рябого коня, Александре.

Розділ 4
Прописні істини та несподіваний альянс

Завдяки Теодорі Дженкінс та Джейд життя Елізабет у Кінрос-тауні стало не таким нудним, як одразу по прибутті, але у неї і досі було дуже багато вільного часу, і це її обтяжувало, бо вона звикла постійно бути при роботі. Окрім візиту, який зробили їм Дьюї і під час якого Александр влаштував гучний прийом, вона й далі жила, не зустрічаючи нових людей. Сунь Чжоу, який теж був на прийомі, вразив її своєю незвичністю, але його розмова була такою ерудованою, а англійська – такою вишукано-правильною, що після від’їзду Дьюї Елізабет негайно взялася за читання книжок, щоб розширити власний лексикон, пом’якшити свій акцент та покращити вміння висловлювати думки. Коли виявилося, що вона не має таланту до акварельних та олівцевих малюнків, Александр запропонував їй зайнятися вишивкою.

– З часом вага твоя збільшуватиметься, і пересуватися тобі стане важче, тож якась ручна робота зможе тебе розважити, – сказав він, намагаючись бути приязним та доброзичливим. Але він чудово знав, що його власне життя не зосереджується довкола молодої вагітної дружини.

Саме від Джейд Елізабет дізналася про Рубі Костеван. Їхні стосунки довго залишалися строго офіційними через острах Джейд переступити межу формальності, але, коли вона якось застала Елізабет в сльозах після чергової невдалої спроби накласти сатинову нитку на вишитого на подушці метелика, від усієї офіційності та формальності вмить і сліду не лишилося.

– О міс Лізі! Мені завжди хотілося бути нянькою! Будь ласка, можна я няньчитиму вашу дитинку? А за вами ходитиме Перлина, їй страшенно цього хотілося відтоді, як я розповіла їй про вашу доброту і приязність, – стала палко благати Джейд.

Елізабет скористалася можливістю.

– Я дам згоду, – мовила вона з металевою ноткою в голосі, – але тільки тоді, коли ти розкажеш мені все про оту жінку – Рубі Костеван. Можеш почати з пояснення: чому всі її робітники – китайці?

– Через зв’язки міс Рубі з принцом Сунем.

– Ти сказала «принцом»?

– Так. Він – з Пекіна, принц мандаринського походження. Ми – всі його піддані – мандаринці, а не кантонці. – Джейд зітхнула і сплеснула тоненькими руками. – Він такий красивий, міс Лізі! Хіба ж ви цього не бачили, коли він приходив на вечерю? Справжній володар. Два роки тому я сподівалася, що він вибере мене наложницею, але натомість він віддав перевагу моїй сестрі Рожевій Пташці.

– Наложницею? Це слово з Біблії, яке мені так ніхто до пуття й не пояснив. Що значить «наложниця»?

– Жінка, котра є власністю чоловіка, але не має шляхетного походження, щоб стати однією з його дружин.

– О-о-о-о… А який зв’язок існує між міс Рубі та принцом Сунем? Вона що – одна з його наложниць?

Джейд хихикнула:

– Ой, міс Лізі! Ні, звісно ж, ні. Зараз міс Рубі є власницею готелю «Кінрос», а колись вона була власницею готелю в Гілл-Енді, де і принц Сунь колись жив. У них є син, якого звуть Лі.

– Тож вона – одна з дружин принца Суня.

Джейд розсміялася іще веселіше.

– Ні, міс Лізі, ні! Міс Рубі ніколи й нікому не була ані дружиною, ані наложницею. Вона – з Сіднея, але її родина приїхала на золоті родовища ще тоді, коли вона була дитиною. Її готель у Гілл-Енді мав погану славу. Вона не китаянка, але курить маленькі чорні сигари і дихає вогнем, як той дракон.

«Жінка, яка стояла на ґанку готелю „Кінрос“! Саме так і мені здалося – дихає вогнем, наче той дракон! Така красива, така безпутна й нахабна на вигляд. Та ще й має дитину від китайського принца!»

– А де її син, Джейд? Тут, у Кінросі?

– Лі зараз у школі для дітей великих цабе в Англії. Міс Рубі виховувала його британцем, і він носить її прізвище – Костеван.

– А скільки йому років?

Джейд зосереджено насупилася, пригадуючи.

– Точно не знаю, міс Лізі. Десь близько одинадцяти.

– А ця міс Рубі – вона й досі має зв’язок з Сунем?

– Тільки дружній.

Елізабет хутко поклала нитку і нетерпляче відсунула шитво – яке нудне заняття це рукоділля!

– Тоді скажи мені, Джейд, ким є міс Рубі для містера Александра. Вони – друзі?

– Е-е-е… Мабуть.

– Вони були коханцями?

– Е-е-е… Мабуть, були.

– І досі залишаються коханцями?

– Благаю вас, міс Лізі! Міс Рубі сказала, що, коли я щось розпатякаю, вона переріже мені горлянку бритвою – а вона на це здатна!

Елізабет узяла ножиці для шитва.

– Якщо ти мені не скажеш, Джейд, я переріжу тобі горлянку ось цим – і це буде набагато болючіше, аніж бритвою!

– У вас такий акцент, міс Лізі, я геть нічого не розумію, що ви кажете!

– Дурниці! Я працюю над моїм акцентом кожного дня, і у тебе досі не було з ним жодних проблем! Припини придурюватися і негайно скажи мені правду. Інакше помреш.

– Вони були коханцями відтоді, як містер Александр приїхав до Гілл-Енда приблизно три роки тому, – перелякано пробелькотіла Джейд. – Коли він перебрався сюди, міс Рубі поїхала слідком і збудувала тут готель. Він не дозволив їй відкрити будинок розпусти, але їй більше і не треба заробляти гроші: вона є партнером у копальні «Апокаліпсис».

– Вона – проститутка. Вона торгує власним тілом, – категорично заявила Елізабет. – Вона – гірша за хробака, що копирсається у грязюці.

– Ні, міс Лізі, вона – не проститутка! – вигукнула Джейд, засмучена такою характеристикою. – Вона ніколи не продавала свого тіла! Вона тримала групу дівчат і торгувала їхніми тілами! І за весь час вона мала лише двох коханців: принца Суня та містера Александра. Мій батько, Сем Вонґ, працює в неї кухарем. – На обличчі китаянки з’явився знічений вираз. – Зараз вона кличе мого тата шеф-кухарем, хоча я й не знаю, що це означає. І йому це подобається; до того ж вона вдвічі підвищила його платню.

– Тоді вона гірша за звичайну проститутку. Вона заробляє на проституюванні інших, – відрізала Елізабет з камінним виразом обличчя. – А мій чоловік і досі підтримує з нею стосунки?

Джейд швидко розв’язала дилему, що виникла: вона розридалася і прожогом вискочила з кімнати.

Елізабет хвицнула ногою п’яльці для вишивання так сильно, що рамка впала і розбилася. Потім вона підвелася, підійшла до вікна і уставилася на сад, сама не своя від люті.

«Так ось чому він не хоче відпускати мене саму в Кінрос-таун! – подумала Елізабет. – Бо там я можу випадково зустріти його коханку. Або вона сама стане до мене чіплятися – ця злостива й невихована істота без честі та гордості. Як же ж йому не хочеться, щоб місцеві люди стали свідками нашої зустрічі! Багато з них працюють на його підприємстві. Так я й знала. Александр – як той стіл з шухлядами, і кожна з шухляд відіграє свою окрему роль. Шухляда для коханок позначена написом „Рубі Костеван“. Шухляда для дружини підписана моїм іменем. О, як же ж багато я узнала відтоді, як поїхала з Шотландії! Але навіть там, навіть ті, кому ледве виповнилося шістнадцять, знають, що у чоловіків бувають коханки. І Біблія також містить чіткий та недвозначний приклад: Давид і Вірсавія. І ця Вірсавія крутила Давидом, як хотіла!»

Александр сказав, що приїде на обід рано, бо хоче зробити їй якийсь подарунок. Вона приміряла на себе нове плаття з Сіднея – бургундський шовк з темно-пурпуровими цяточками; воно було скроєне так, щоб продемонструвати більше її грудей, аніж їй це сподобалося. Джейд послала Перлину, щоб та допомогла Елізабет вбратися та зробити зачіску: китаянка не давала їй можливості витягнути з неї додаткову інформацію. Перлина надягла на шию Елізабет гранатове намисто, а у дірочки в мочках вух проштрикнула сережки. Діамант на каблучці вбирав, здавалося, усе світло і віддзеркалював його променями, що переливалися всіма кольорами райдуги. Тепер Елізабет уже знала, що гранати не є дуже коштовними каменями, але встигла їх полюбити, і, коли чоловік хотів придбати їй рубіни, вона наполягла на гранатах.

Ще тоді, нічого не знаючи, вона інстинктивно сахалася всього, що нагадувало ім’я Рубі.

– Люба, ти маєш розкішний вигляд, – мовив Александр, чиї щоки та підборіддя були тепер однакового кольору. Елізабет здалося, що так йому істотно краще, – «і чому це чоловіки відпускають бороди та бакенбарди, якщо їм не треба ховати під ними якісь фізичні вади?» – дивувалася вона.

– Як стосовно трохи винця перед обідом? – грайливо спитав він.

– Дякую, залюбки вип’ю, – стримано відповіла Елізабет.

Раптом він нахмурився.

– А тобі можна – у твоєму стані? – Ця фраза прозвучала так, наче його дружина була п’яничкою.

– Гадаю, що потроху можна все.

– І то правда. – Але однаково він налив їй лише півсклянки амонтильядо.

Елізабет осушила його одним ковтком і стукнула склянкою, різко поставивши її на низенький стіл, що стояв між ними.

– Ще, будь ласка.

– Іще?

– Так, іще! Не будь таким скнарою, Александре!

Він поглянув на неї так, наче вона його вкусила, а потім знизав плечима і знову наповнив склянку – лише наполовину.

– Більше не отримаєш, тому не поспішай і розтягуй на довше. Що сталося, чим ти невдоволена?

Елізабет набрала повні груди повітря і відповіла, дивлячись Александру просто у вічі:

– Я дізналася, хто така Рубі і чим вона займається. Вона – твоя коханка і власниця борделю. Ти й досі схожий на диявола, Александре, тому що ти – дволикий.

– Яка ж пташечка прощебетала тобі цю історію? – спитав він, тамуючи злість.

– Хіба це має значення? Однаково якась пташка прощебетала б мені її рано чи пізно. Яка… Яка жахлива й огидна ситуація! У долині у тебе повія-коханка, на горі – доброчесна дружина, і їхнім шляхам ніколи не суджено перетнутися! Якщо вона – Клеопатра, Медуза чи як там ще, то хто ж тоді для тебе я?

– Геморой! – грубо відрізав він.

Елізабет нахилила голову і стала нервово смикати складки на своєму платті, намагаючись заспокоїтися і зосередитися.

– Хоч яка б темна і недосвідчена я не була, я починаю розуміти, як працює твій мозок, Александре. Тобі потрібен нащадок від дружини з бездоганною репутацією, бо репутація Рубі вже заплямована. Я – не дурна, хоча й молода і недосвідчена. Але я швидко позбуваюся цих двох вад.

– Вибач за грубі слова, сказані хвилину тому, Елізабет.

– Не треба вибачень. То були твої почуття на той момент, значить – то була правда. А за правду не слід вибачатися, бо вона – як ковток свіжого повітря. – У голосі Елізабет чулася зла іронія, але вона цього не усвідомлювала. – Розкажи правду про себе і про міс… місіс?.. Костеван.

Александр міг почати завоювання її серця, якби в той момент кинувся їй у ноги і став благати прощення, але йому не дозволила це зробити його вперта шотландська пихатість. Натомість він перейшов у наступ, сподіваючись поставити її на місце, а він краще за Елізабет знав, де її місце.

– Дуже добре, якщо ти так наполягаєш. Рубі Костеван – дійсно моя коханка. Але не поспішай засуджувати її, люба моя. Подумай спершу, ким би ти сама стала, якби тебе зґвалтував твій рідний брат, коли тобі було одинадцять? Подумай, ким би ти сама стала, якщо була б, як Рубі, – і як я – дитиною-байстрюком. Я захоплююся Рубі Костеван більше, аніж будь-якою жінкою з тих, кого я зустрічав. Більше, аніж тобою, – у цьому не сумнівайся. Ти сповнена отих дріб’язкових забобонів, упереджень та лицемірства, таких типових для провінційного містечка, де злий і фанатичний священик займається тим, що вселяє в маленьких дітей почуття страху та провини. Цей священик спалив би Рубі живцем на багатті, якби була на те його воля.

Елізабет почервоніла, їй стало зле.

– Розумію. Я справді розумію. Але чим ти кращий за доктора Маррі, Александре? Ти придбав мене для власних потреб – приблизно так само, як ти придбав би шматок телятини.

– Не винувать мене за це. Винувать свого пожадливого батька, – відказав він з навмисною жорстокістю.

– А я й так винувачу його! – Її зіниці розширилися, а очі стали такими ж темними, як і у нього. – Мені не залишили вибору, бо жінки не мають права вибирати. Замість них вибирають чоловіки. Але якби я могла вибирати, я б не вийшла за тебе заміж.

– Звучить зловісно, але правдиво – мушу визнати. Тобі просто сказали, яка доля тебе чекає, і все. – Він наповнив їй склянку, щоб у неї пішла обертом голова. – Які ще варіанти в тебе були, Елізабет? Залишитися старою дівою, незаміжньою тіткою. Ти й справді віддала б перевагу такому статусу замість вийти заміж за мене? Стати матір’ю? – Його голос пом’якшав, ослаб. – Дивно те, що я і справді тебе кохаю. Ти така дивовижно гарна, незважаючи на своє благочестя та сором’язливість. – На його обличчі спалахнула і вмить згасла посмішка. – Я вважав тебе сіренькою мишкою, але помилився, хоча в тобі більше впертості, аніж хоробрості. Ти – спокійна левиця. І це мені подобається. Я радий, що ти будеш матір’ю моїх дітей.

– А навіщо тоді тобі потрібна Рубі? – спитала Елізабет, допиваючи херес.

Ох же ж ця терплячість! Йому бракувало терплячості і тактовності, коли йшлося про жінок та їхні проблеми. Чому вона на нього напустилася, чому виставляє його винуватцем?

– Ти мусиш зрозуміти, – безкомпромісно відповів Александр, як відрізав, – що фізичні потреби чоловіка – це як ті страхіття, якими лякав вас старий телепень Маррі. Чому б мені не піти до ліжка Рубі, якщо у твоєму я не отримую задоволення? Хоч як би я не старався збудити тебе і задовольнити, у мене однаково не виходить. Ти кудись відлітаєш, і я кохаюся, наче з лялькою, зшитою у майстерні кравця. Я хочу, щоб статеві бажання рухалися в обох напрямках, Елізабет! Ти терпиш мене у своєму ліжку, бо тебе навчили, що дружина має виконувати свої подружні обов’язки. Але отаке кохання – це просто жах! Твоя холодність робить кохання простим механічним актом для продукування дітей, і все! А він має бути чимось набагато більшим – взаємним та пристрасним задоволенням, радістю для нас обох! Якби ти мені таке дала, я б не став шукати втіхи у Рубі.

Таке тлумачення «акту» вразило Елізабет як блискавка з ясного неба. Те, що сказав Александр, суперечило всьому, чого її навчили, а також її власним відчуттям, коли він з нею кохався. Те, що робив її чоловік, можна було терпіти лише як Божий промисел, призначений для продовження роду людського. Але очікувати, що вона теж стогнатиме та ревітиме, як і він, братиме в «акті» активну участь! Невже він і справді гадає, що їй приємно, коли він доторкується пальцями до найінтимніших частин її тіла? Ні, ні, і ще раз – ні! Полюбити «акт» за ті відчуття, які він дає, за його сороміцьку природу? Ні, ні, і ще раз – ні!

Елізабет облизала губи, намагаючись знайти слова, які він прийме як остаточні.

– Що б ти не казав про вибір, Александре, я тебе не вибирала. Ти ніколи не став би моїм вибором. Краще бути старою дівою та незаміжньою тіткою. Я тебе не люблю! І я не вірю, що ти любиш мене. Якби ти мене любив, ти не ходив би до Рубі Костеван. І це все, що я тобі скажу.

Він підвівся і допоміг підвестися Елізабет.

– У такому разі, люба моя, нам більше немає про що говорити, еге ж? Я більше ні секунди не збираюся перед тобою виправдовуватися. І все це означає лише одне: ти вийшла заміж за чоловіка, якого тобі доведеться ділити з іншою жінкою. Одна з вас – для задоволення мати дітей, а друга – для задоволення тілесного. То як – може, продовжимо нашу вечерю?

«Я програла, – крутилося у неї в голові. – Я програла – але як це могло статися? Мені дали зрозуміти, що я помиляюся, і це робить посміховиськом усе те, у що я вірю. Як йому вдалося мене перемогти? Як йому вдалося виправдати свій зв’язок з проституткою Рубі Костеван?»

На столі стояв маленький бархатистий коробочок. З тремом у серці вона розкрила його і побачила великий перстень з прямокутним коштовним каменем дюйм завдовжки. Один його кінець був світло-зелений, а другий – злегка рожевий. Камінь оточували діаманти.

– Це так званий кавуновий турмалін, який я придбав у одного бразильського торговця, – пояснив Александр, сідаючи на стілець. – Подарунок майбутній матері. Зелений колір означає хлопчиків, яких ти народиш, а рожевий – дівчат.

– Який красивий, – механічно мовила Елізабет і наділа прикрасу на палець. – Тепер рукавички сидітимуть гарно.

Вона з’їла курячий мус із гострим соусом, потім – кислий шербет, який за наполяганням Александра подавали між стравами, і без особливого бажання поглянула на біфштекс із вирізки. Їй хотілося хоча б шматочка риби, але вся риба в річці загинула, а до Сіднея було надто далеко, щоб возити звідти рибу. Ще один погляд на біфштекс – і вона прожогом кинулася до туалету, де виблювала мус і шербет в унітаз.

– Забагато хересу чи забагато гіркої правди? – спитала вона, хапаючи ротом повітря.

– Скоріше ні перше, ні друге, – відповів Александр, витираючи губкою її обличчя. – Мабуть, просто вранішня нудота, яка чомусь сталася увечері. – Він підняв її руку і злегка поцілував. – Іди лягай спати. Обіцяю, я до тебе не чіплятимуся.

– Еге ж, – сказала Елізабет. – Іди в готель «Кінрос» і чіпляйся до Рубі.

«Цікаво, – подумала вона, засинаючи, – а який на вигляд син Рубі, якого вона народила від принца Суня? Яка екзотична комбінація! Одинадцять років – і у школі для великих цабе в Англії. Скоріш за все, мати послала його так далеко, щоб приховати той факт, що вона – аж ніяк не велике цабе. Розумний крок з її боку».

Та Александр не відразу пішов до Кінрос-тауна, щоб «чіплятися» до Рубі; спочатку він вийшов на терасу, де світло з будинку кидало золотисті прямокутники на галявину.

«Сьогоднішній вечір став важким ударом, – подумав він. – Елізабет мене не кохає. До сьогоднішнього вечора я іще вірив, пестячи її тіло, яке вона таки стала для мене оголяти, що незабаром прийде мій час. Що вона одного разу прокинеться, збуджена моїм дотиком, вигне спину, застогне, і зашепоче ласкаві слова, і власними руками та губами торкнеться тих частин мого тіла, від яких вона сахається, коли я намагаюся її спрямувати туди. Але сьогоднішній вечір не залишив сумніву, що так буде завжди, що вона завжди сахатиметься. Що ж ви зробили з дівчиною, невимовно огидний докторе Маррі? Ви отруїли її на все життя. Вона ставить знак рівняння між сексом та розпустою, тож якого хлопця вона покохає, якщо коли-небудь на це спроможеться? Допомагай йому Боже, якщо він наважиться доторкнутися до неї!»

– Я ж казала тобі, що вона фригідна, – таким був вердикт, що його винесла Рубі після того, як Александр розповів їй про свою сварку з Елізабет. – Є такі жінки, яких нічим у світі збудити не можна. Вона – одна із них. Айсберг. Ти – прихильник витонченого кохання, ти вправний коханець, і якщо вже тобі не вдається викликати в неї сексуальне збудження, то це не вдасться нікому. Тому бери задоволення там, де тобі його дають, Александре. – Рубі розсміялася глибоким гортанним сміхом. – Елізабет там – на небесах, я – тут, у пеклі. Мені завжди здавалося, що у пеклі набагато цікавіше, аніж у раю. Мусить бути цікавіше, особливо якщо ти тримаєш бордель. Тепер тобі доведеться вживатися з двома жінками. Гарненька перспективочка, нічого не скажеш!