Текст книги "Пастка на дурнів"
Автор книги: Джозеф Хеллер
Жанр:
Зарубежная классика
сообщить о нарушении
Текущая страница: 36 (всего у книги 36 страниц)
– У Швеції? – загорлав він.
– Вессл! – горлав капелан.
– Вессл?! – загорлав Йоссар’ян.
– У Швеції! – затрусив головою капелан із блаженною усмішкою і в радісному екстазі почав стрибати по палаті.– Це справжнє чудо, шановні джентльмени! Це чудо. Я знову повірив у бога! Справді повірив! Подумати тільки: хвилі самі винесли його на берег! І де? У далекій Швеції, після стількох тижнів боротьби з відкритим морем! Це чудо, чудо, чудо!
– Кажете, хвилі винесли? Чорта з два! – у захваті вигукував Йоссар’ян, і сам заскакав по палаті, безтямно регочучи до стін, до стелі, до капелана й майора Денбі.– Його не винесло в Швецію, він догріб до Швеції на своїм човнику! Він догрібся туди, капелане, догрібся сам!
– Догрібся?
– Він усе це задумав заздалегідь! Він опинився в Швеції тому, що хотів там опинитися!
– Ет, яка різниця! – відгукнувся капелан з тим самим запалом. – Все одно це чудо, чудо людського розуму і стійкості! Ви тільки подумайте, на що спромігся! – Капелан схопився обіруч за голову і мало не впав од сміху. – Ні, ви уявіть собі! – у захваті вигукнув він. – Уявіть-но, як він пропливає серед ночі на своєму жовтому човнику через Гібралтарську протоку, махаючи отим іграшковим блакитним весельцем…
– А за ним тягнеться нейлонова волосінь з принадою на гачку. До самої Швеції він гризе сиру тріску, а щодня о п’ятій вечора подає собі чай…
– Я бачу його наяву! – врочисто прошепотів капелан і, перевівши подих, знову повторив – Так, так, це справді чудо, чудо людської заповзятливості й волі, друзі мої! Ось кого я відтепер беру собі за зразок! Я теж заповзятливий і вольовий! Тепер мене вже ніщо й ніхто не зігне!
– Він знав, що робитиме, продумав наперед геть усе! – кричав зраділий Йоссар’ян. Він потрясав у повітрі стиснутими кулаками, немов сподівався за їхньою допомогою добути всю правду про Вессла. Потім круто повернувся і глянув у вічі майорові Денбі.– Денбі, ми з вами ідіоти! Виявляється, безвихідних ситуацій немає! Невже ви й досі цього не второпали? Може, й Мудренджер сидить зараз, причаївшись, у тій своїй хмаринці й чекає нагоди вийти звідти, як тільки мине небезпека?!
– Про що ви базікаєте? – бурмотів розгублений майор Денбі.– Про що ви обоє базікаєте?
– Біжіть краще, Денбі, біжіть і принесіть мені яблучок-дичок та кінських каштанів! І не забудьте взяти їх і для себе, вони вам теж згодяться. Тільки швидше, поки ще не пізно! Біжіть!
– Які каштани? Які дички? На біса вони вам?
– А щоб засунути їх собі за щоки, ось на що! – Йоссар’ян у розпачі заломив руки й залементував, картаючи себе: – Ой, чого ж я його зразу не послухався? Чого я йому не повірив?
– Ви що з глузду з’їхали? – збентежено й тривожно запитав його майор Денбі.– Скажіть, ради бога, про що йдеться, Йоссар’яне? Я нічогісінько не розумію.
– Та зрозумійте, нарешті, Денбі, що Вессл задумав усе це заздалегідь! Невже ви й досі не второпали, що цей задум виник у нього ще з самого початку? Ви гадаєте, це випадково виходило так, що його раз у раз підбивали? Дзуськи, голубе, він просто тренував вимушену посадку! І використав для цього кожний бойовий виліт. А я, дурень, не захотів з ним літати! Ой, чого я його не послухав?! Адже він так запрошував мене літати разом, а я не захотів! Ну, чого ж я його не послухався?! Лиш тепер я розумію, що він хотів мені сказати! І тепер мені ясно також, чому та діваха лупила його туфлею по макітрі!
– А чому? – з цікавістю запитав капелан.
Йоссар’ян рвучко повернувся і з благанням учепився в вилоги капеланового мундира.
– Послухайте, друже, поможіть мені! Поможіть! Добудьте мою одежу! Тільки, будь ласка, мерщій! Вона потрібна мені негайно!
– Буде зроблено, Йоссар’яне! – вигукнув капелан, кидаючись до дверей, і вже з порога запитав: – А де її знайти, вашу одежу? І як я її добуду?
– Ідіть на пробій, беріть змором кожного, хто спробує вас зупинити! Без форми не повертайтесь, капелане, вона десь тут, у шпиталі. І хай хоч раз у житті вам пощастить домогтися свого!
Капелан виструнчився і рішуче стиснув щелепи.
– Не турбуйтесь, Йоссар’яне, я добуду вам форму, навіть з-під землі… А все-таки, за що та дівчина лупила Вессла по голові каблучком? Ну, скажіть, прошу вас!
– За що?! За гроші, ось за що: він їй за те платив! Та вона не спромоглася влупити його як слід, тож він і поплив аж до Швеції! Благаю, знайдіть мою форму, капелане, щоб я міг вибратися звідси! Запитайте в сестри Качкіт, вона вам допоможе. Аби лиш спекатись мене, вона погодиться на все!
– Куди ж це ви збираєтесь? – обережно запитав майор Денбі, тільки-но капелан вискочив з палати. – Що ви надумали?
– Я надумав тікати звідси геть! – виразно промовив Йоссар’ян життєрадісним голосом, розстібаючи гудзики своєї шпитальної піжами.
– Ой, тільки не це, – простогнав майор Денбі, плескаючи долонями по своєму знову спітнілому обличчю. – Ви не зможете втекти! Куди звідси втечеш? Куди?
– До Швеції!
– До Швеції? – скрикнув приголомшений майор Денбі.– Бігцем до Швеції?! Та це ж просто маячня!
– Але ж Вессл утік!
– Ні, ні, ні, ні! – зарепетував майор Денбі.– Ні, Йоссар’яне, ви туди ніколи не дістанетеся! Ви ні за що не добіжите до Швеції! А веслувати ви ж не вмієте!
– Але я можу долетіти до Рима, якщо ви будете тримати язика за зубами й допоможете мені сісти на попутний літак. Згода?
– Вони вас усе одно знайдуть, – у розпачі вмовляв його майор Денбі,– привезуть назад і покарають іще суворіше!
– На цей раз їм доведеться стати на голову, щоб мене впіймати!
– Можете не сумніватись: вони стануть і на голову! Та навіть коли вас не впіймають, подумайте, що за життя на вас чекає? Довіку будете самотній – годі чекати від когось підтримки, тільки весь час тремтіти, що хтось вас викаже!
– А я давно вже так живу.
– Але ж хіба можна отак просто відринути всяку відповідальність, розірвати зв’язки з життям, з іншими людьми? Хіба можна втекти від власного сумління? – стояв на своєму майор Денбі.– Це рівнозначне самогубству. Од себе самого ще ніхто не втікав.
Йоссар’ян зареготав з бадьорою зневагою.
– Е ні, старий, – мовив він, хитнувши головою. – Я не тікаю від свого сумління. Навпаки, я біжу йому назустріч. І я не бачу тут самогубства, бо намагаюсь врятуватися від смерті! Своє місце в житті я ще знайду. А тих, хто справді давно втік од власного сумління, ви, Денбі, самі добре знаєте! Хіба ні? Це зовсім не я і не Вессл!
– Капелане, благаю вас, скажіть йому що-небудь! Він вирішив дезертирувати! Хоче тікати до Швеції!
– Та це ж прекрасно! – весело вигукнув капелан і гордовито кинув на ліжко наволоку з Йоссар’яновим манаттям. – Тікайте мерщій до Швеції, Йоссар’яне, а я залишуся тут і витримаю все на світі! Вони ще побачать, до чого я здібний! Я ще дамся взнаки цим Пескарту та Порку, я зацькую їх так, що вони самого духу мого будуть жахатися! Я їх не боюсь! Я навіть самому генералові Бидлу чортів покажу!
– Генерал Бидл був, та загув, – нагадав йому Йоссар’ян, квапливо натягуючи штани й засовуючи в них сорочку. – Зараз тут командує генерал Штирхер.
– Ну, тоді я покажу чортів генералові Штирхеру, – я навіть самому генерал-лейтенантові Шайскопфу чортів покажу! – кокошився й далі капелан. – А знаєте, що я зроблю перш за все? Перш за все я наб’ю пику капітанові Гадду, як тільки його побачу, їй-богу, наб’ю! Отак – кулаком у нюхало! І зроблю це привселюдно, щоб він часом не зміг дати мені здачі!
– Ви що, обидва зовсім сказилися? – хвилювався майор Денбі. Його булькаті очі відчайдушно вирячились, як від пекучого болю. – Та ви просто подуріли! Послухайте, Йоссар’яне…
– Чудо! Сталося велике чудо, майоре! – відказав капелан і, схопивши майора Денбі за талію, елегантно відставивши лікті, закружив його у вальсі.– Це справжнє чудо! Якщо Вессл зміг на веслах добутись до Швеції, то невже ж я не зможу втерти носа якимось нікчемним полковнику та підполковнику?! Тільки б стало мені стійкості!
– Будьте такі ласкаві, капелане, затуліть пельку! – чемно попросив майор Денбі, вивільнюючись із його обіймів і гарячково стираючи піт з обличчя. Потім схилився над Йоссар’яном, який саме діставав черевики. – І все-таки, як же нам бути з пол…
– Вони вже мене не обходять!
– Але ж вони мо…
– Під три чорти їх обох!
– Але ж вони можуть скористатися з цього у власних інтересах, – не здавався майор Денбі.– Ви не подумали про це?
– Нехай ці мерзотники раюють та жиріють, на жаль, тут я нічого не вдію! Хоча моя втеча буде для них добрячим ляпасом! Тепер у мене інші клопоти й інші обов’язки, Денбі. Думками я вже у Швеції!
– У думках воно, звичайно, легше, бо насправді ви туди ніколи не дістанетеся! Це неможливо. Навіть географічно це немислимо! Уявіть собі тільки – де острів П’яноса, а де та Швеція!
– Облиште, Денбі, я теж вивчав географію. Я втішатимусь бодай з того, що не побоявся спробувати, навіть коли в мене нічого не вийде! В Римі гине одна зовсім маленька безпритульна дівчинка, і врятувати її – ось мій обов’язок! Я врятую її, якщо тільки знайду, і заберу з собою до Швеції!.. Тож, як бачите, я дбаю не лише про власну шкуру!
– Усе це суцільна маячня! Так чи інакше, вам довіку не дасть спокою власне сумління!
– То вже на волю господа! – осміхнувся Йоссар’ян. – Чого було б варте людське життя, коли б не гризоти сумління?! Гірше, коли сумління спить, правду я кажу, капелане?
– Я неодмінно розквашу пику капітанові Гадду, як тільки його зустріну! – хвалився капелан, уражаючи повітря серією незграбних ударів з лівої руки та неймовірним хуком з правої.– Ось так!..
– І вас не страшить довічна ганьба? – не вгавав майор Денбі.
– Яка ганьба? Більшої ганьби, як зараз, і бути не може! – Зав’язавши до ладу шнурка на другому черевикові, Йоссар’ян схопився на рівні ноги. – Ну, Денбі, я готовий. То що? Ви, може, все-таки потримаєте язика за зубами, а тим часом спробуєте мене примостити на попутний літак, га?
Денбі мовчки розглядав Йоссар’яна з дивною, сумною посмішкою. Він зненацька перестав потіти і здавався тепер цілком спокійним.
– А що б ви зробили, якби я спробував затримати вас? – із гіркою іронією запитав він. – Поламали б мені ребра, чи як?
– Та ні ж бо, звичайно, ні,—відказав здивований і вражений до живого Йоссар’ян. – Навіщо ви так?..
– Це я поламав би вам ребра! – хвацько вигукнув капелан, боксуючи в повітрі перед самим майоровим носом. – І вам, і капітанові Гадду, і навіть, можливо, самому капралові Безбогу. О, яке б то щастя було – не боятись більше капрала Безбога!
– Ви що, справді надумали мене затримати? – запитав Йоссар’ян майора Денбі, пильно вдивляючись йому у вічі.
Той відскочив від капелана і на якусь хвилину завагався.
– Ну, що ви, що ви! – раптом вигукнув він і тут же замахав обома руками, з надмірною метушливістю показуючи на двері.– Чого б це я мав вас затримувати? Господь з вами, ідіть – тільки мерщій! Може, вам гроші потрібні?
– В мене трохи є.
– Ось вам іще! – в гарячковому пориві майор Денбі квапливо простяг Йоссар’янові грубеньку паку італійських лір і обіруч потиснув йому руку: не стільки щоб підбадьорити Йоссар’яна, скільки вгамувати тремтіння власних пальців. – А в Швеції, мабуть, зараз гарно! – з тугою проказав він. – Там такі славні дівчата! І такий культурний народ!
– До побачення, Йоссар’яне! – мовив капелан. – І хай вам щастить. Я залишаюсь тут, але буду триматися стійко. Ми ще стрінемось, коли відгримлять бої!
– Бувайте здорові, капелане! Спасибі вам, Денбі!
– Як у вас на серці, Йоссар’яне?
– Чудово! Ні, брешу, мені страшно. Мені ще ніколи не було так страшно, як зараз.
– Тоді все гаразд, – мовив майор Денбі.– Це значить, що ви ще живий. І вам не позаздриш…
– А ви позаздріть! – одказав Йоссар’ян, прямуючи до дверей.
– Ви ще пригадаєте мої слова, Йоссар’яне! Вам доведеться бути насторожі щохвилини – день у день, усі двадцять чотири години на добу! Вони перевернуть увесь світ догори ногами, щоб вас упіймати!
– Я весь час буду насторожі!
– Ой, як вам доведеться поплигати!
– Я й поплигаю.
– Плигайте! – вигукнув майор Денбі.
Йоссар’ян плигнув. За дверима, причаївшись, стояла Кристієва краля. Шулікою проблиснув ніж, на волосинку від нього.
Йоссар’ян дав драла.
notes
Примітки
1
Ірвінг Вашінгтон (1783–1853) – американський письменник.
2
Анабаптист – член християнської секти, яка вимагає повторного хрещення (звідси й назва) у свідомому віці, при вступі в анабаптистські громади.
3
Буря і натиск (нім.) – іронічна алюзія з відомим літературно-громадським рухом у Німеччині часів Гете і Шіллера.
4
Де торішній сніг? (лам. фр.)
5
Говоріть по-англійському… Я не розумію французької (фр.).
6
Еліот Томас Стернз (1888–1965) – відомий англо-американський поет і критик.
7
Так, так, так! (іт.)
8
Міщанин (фр.).
9
Мінівер Чіві – герой однойменної поеми американського поета Е. А. Робінсона (1869–1935) – мріяв жити в давно минулі часи.
10
Джон Мільтон (1608–1674) – видатний англійський поет-гуманіст.
11
Розумієш? (іт.)
12
Що означає (іт.).
13
Як? (іт.)
14
Хутчій, хутчій (іт.).
15
Живе, як скотина! (іт.)
16
Кінчай! (іт.)
17
Де? (іт.)
18
В Неаполі (іт.).
19
Американці (іт.).
20
Ти божевільний (іт.).
21
Тому що не можу вийти заміж (іт.).
22
Але я не можу вийти за тебе заміж (іт.).
23
Тому, що ти божевільний (іт.).
24
Тому, що хочеш одружитися (іт.).
25
Чому? (іт.)
26
Дурень! (іт.)
27
Не можу вийти за тебе заміж! Невже не розумієш? Я не можу вийти за тебе заміж (іт.).
28
Люба, я кохаю тебе (іт.).
29
Сильно кохаю тебе (іт.).
30
Багато грошей (іт.).
31
Швидше! Швидше! (фр.)
32
Швидше! (іт.)
33
«До побачення» (іт.).
34
Журнал із стислим оглядом найцікавіших останніх публікацій.
35
Відзначається четвертого четверга у листопаді на знак подяки богові за зібраний врожай.
36
Уже бачене (фр.).
37
Розлад пам’яті, при якому події, що відбуваються в даний момент, здаються вже пережитими колись.
38
Життєвого досвіду (фр.).
39
Мішок з теплозахисної тканини для дезинфекції та тривалого зберігання води.
40
Медаль за поранення в бою.
41
Це війна (фр.).
42
Дядечко (англ.).
43
Нога (англ.).
44
Чому? (іт.)
45
Що сталося? (іт.)
46
Ти божевільний! (іт.)
47
Ідіот! Ти слабоумний псих! (іт.)
48
Він божевільний! (іт.)
49
Так, дуже божевільний! (іт.)
50
Матір божа! (іт.)
51
Та западись ти! (іт.)
52
Припини! (іт.)
53
Дурень! (іт.)
54
В містечку Пілтдауні на півдні Англії на початку XX ст. археологами було знайдено кістки древньої людини незвичайного виду. Пізніше було доведено, що ця знахідка являє собою антропологічну фальшивку.
55
Ньюкасл – центр вуглевидобутку в Англії. Англійське прислів’я: «Возити вугілля до Ньюкасла» – ідентичне за сенсом російському: «Їздити в Тулу зі своїм самоваром».
56
Прощавайте (латин.).
57
Тварюка! (іт.)
58
Любий мій!.. (іт.)
59
Дякую, дякую (іт.).
60
Вбивця! (іт.)
61
Чортівня! (ісп.)
62
Маркіз (іт.).
63
Почуття товариства (фр.).
