Текст книги "Яйцепос (трикнижжя)"
Автор книги: Дюк Брунька
сообщить о нарушении
Текущая страница: 99 (всего у книги 104 страниц)
Так і сталося б. Якби не один притаманний чаклунові Арсенію Архипову згубний порок. Чаклуни теж люди, і ніщо людське їм не чуже, зокрема і згубні ґанджі. Тож, можна сказати, наявність у чудотворця такої вади врятувало Терентопське королівство від кривавих реформ із безліччю жертв.
Цим пороком була небайдужість Арсенія до алкоголю. Він не був хронічним алкоголіком, і міг місяцями не брати до рота ні краплі спиртного. Але іноді випивав, і під впливом перших чарок випивав ще більше, і ще... Так що період запою затягувався на години, а то і на дні. («Найгіршою прикметою горілки є те, що як вип'єш одну чарку, стаєш іншою людиною, а ця інша людина хоче теж випити одну чарку», як сказано в гумористичному романі Юрія Тиса «Щоденник народного героя Селепка Лавочки»). Протверезівши, він лаяв себе за таку слабкість, брав себе в руки, і міг знову кілька місяців уникати «зеленого змія». Але потім знову зривався.
Цього ж вечора 18 вересня, коли вже Арсеній зібрався переміститися до столиці за яйцем, несподівано, без запрошення, до нього приперся Микола Корок, мешканець села Великих Мотлохів, що з тим громадянином Арсеній дружив із дитинства. Цей Микола був не чарівником, а простим столяром. Він теж змалку полюбив давньогрецькі міфи, що й зробило друзями на довгі роки цих двох чоловіків.
Приперся столяр не з порожніми руками, а з сумкою, в якій побулькували пляшки з алкоголем. Микола Корок запропонував приятелеві, відклавши діла, посидіти за чаркою-другою та поспілкуватися по-дружньому. Арсеній спробував був відмовлятися, мовляв, у мене термінові справи, але Микола, який звик, що той не відказував зазвичай у спілкуванні товаришеві, не дуже прислухаючись до його відмовок, став виставляти пляшки з сумки на стіл. І, як на гріх, це був не абиякий алкоголь, а саме самогон із села Верхніх П'яток. А цей напій Арсеній любив більше, ніж решту спиртного. Протягом життя він пробував самогон із різних населених пунктів країни. Найкращими сортами визнав ті, що вироблялися в селах: Гвідонівка (Тупокутна область), Кропивні Бубни та Добринівка (Задвірпольська область), Лицарчуки (Манюнинська область), Полканівка (Жорикбурзька область), Зелені Гілки (Великодрибкінська область) та Півторихатки (Мізерноградська область). Але самогон із села Верхніх П'яток (Апчхиградська область) був поза конкуренцією. Верхньоп'яткинський самогон манив чаклуна, як котів валеріанка. Опиратися цій тязі було дуже важко.
Вирішивши, що пара чарок не завадить, після чого він таки обов'язково сьогодні вирушить до Жорикбурга, Арсеній швидко приготував і виставив на стіл закуску.
Пара чарок подіяла розслаблююче і навіяла думку, що не зашкодить ще пара чарок...
І ще...
І ще...
Потім затуманена і весела свідомість сказала йому, що оскільки чарівна скляна куля налаштована слідкувати за викрадачем яйця, то яйце нікуди не подінеться, і його можна буде здобути і в інший день, можна не метушитися.
П'янка продовжилася і наступного дня...
І наступного...
І...
Остаточно протверезів Арсеній лише двадцять третього вересня. Очухавшись від похмільного синдрому і усвідомивши, що згубна пристрасть забрала даремно чотири дні, він, звичайно, негайно вирушив до Жорикбурга, прихопивши у сумку про всякий випадок чарівну кришталеву кулю.
Тут треба сказати, що, будучи досить сильним магом, Арсеній Архипов мав здатність, якої не мали багато інших терентопських чудотворців. Він умів швидко рухатися без допомоги будь-якого транспорту. Читачеві відомо, що, наприклад, чарівник Гліб Цвях переміщався або пішки, або на трамваї, або на автобусі, або (у Великих Дрібках) на тролейбусі, або на велосипеді... А чарівник Акмус, крім іншого, – на однокрилому літаку, рожевому в червоний горошок. І так далі. Схильні до чарівництва люди літали так само на мітлах, швабрах, коцюбах тощо, але ці люди були жінками, феями. Серед чарівників-чоловіків польоти на мітлах тощо не практикувалися, це вважалося привілеєм чарівних дам. Автор Терентопського так званого епосу не знає, чому чарівники чоловічої статі ігнорували такий, так би мовити, транспорт. Автор може лише припустити, що неприхильність чоловіків до сидіння на мітлах тощо була пов'язана з відмінністю чоловічої анатомії від жіночої, тобто наявністю органів, що робили таке сидіння вельми незручним.
А от Арсеній Архипов умів левітувати. Тобто літати без допомоги транспорту чи будь-яких предметів. Міг силою волі змусити свій організм шугонутися вгору і досить швидко перелетіти в потрібне місце. При цьому він, на відміну від птахів, кажанів, багатьох комах та інших летючих тварин, навіть не махав кінцівками. Міг летіти, склавши руки на грудях, або засунувши до кишень. Це була абсолютно унікальна навіть за терентопськими мірками здатність. Багато, дуже багато, майже всі (а може, і просто всі) інші чарівники могли позаздрити йому в цьому, оскільки таке вміння їм було не до снаги.
Отже, Арсеній прилетів у Жорикбург. Точніше, до Жорикбурга. Якби він приземлявся в людних місцях, це привертало б увагу людей і викликало ажіотаж. А він не любив бути у центрі уваги. Вважав за краще злітати і приземлятися в безлюдних місцях, і летіти на такій великій висоті, що з землі його не помічали. Тож приземлився не безпосередньо у столиці, а на безлюдній околиці. Дійшов до зупинки трамвая, і транспортом доїхав до вокзалу. Там підійшов до камери зберігання і знайшов комірку 97... На жаль, вона виявилася відкритою і порожньою.
Арсеній жорстоко вилаяв себе за слабкість до верхньоп'яткинського самогону. Через цю слабкість придбання драконячого яйця ускладнювалося і відкладалося на невизначений час. Але в тому, що дістанеться рано чи пізно цього яйця, Арсеній не сумнівався, оскільки викрадач яйця був, завдяки чарівній скляній кулі, у нього, так би мовити, на гачку.
Чаклун перейшов від вокзалу до найближчого парку, сів на лаву на безлюдній алеї, дістав із сумки чарівну кулю і наказав показати, де знаходиться і що робить цей викрадач. Куля «ввімкнулась». Але нічого не показала. Замість рухомого зображення була темрява. Прикинувши, що стався якийсь збій, Арсеній кулю «вимкнув» і знову «ввімкнув». Думаючи, що таке «перезавантаження» збій виправить. Ні, куля знову показала темряву. Чаклун знову і знову «перезавантажував» чарівний предмет, але результат був нульовий. І викрадач яйця, і, отже, саме яйце було втрачено.
Арсеній знову вилаяв себе, а заразом і алкоголь, і приятеля Миколу Корка. І, покинувши Жорикбург, перелетів назад до свого особняка.
Після цього він щодня по кілька разів «умикав» чарівну кулю, але результат був той самий... Аж до вечора третього жовтня.
☼ ☼ ☼
Мрії...
Мрійники...
Багато корисних, потрібних та славних явищ та справ починалося з мрій.
Талановиті письменники мріяли написати чудові книги. Здійснювали цю мрію, і людство отримало літературні шедеври. Талановиті художники мріяли написати великі живописні полотна. Здійснювали мрію, і людство отримало образотворчі шедеври. Талановиті композитори мріяли про чудові музичні твори. І людство отримало музичні шедеври. Винахідники мріяли про технічні досягнення. І людство має потрібні механізми чи гаджети. І так далі. Чудово мріяти! Від цього життя стає кращим.
Але це дивлячись, які саме мрії. От, наприклад, Адольф Гітлер теж мріяв, теж був махровим мрійником. Мріяв змінити світ за власним смаком, встановити у ньому новий порядок. Усім відомо (а якщо комусь невідомо, то може дізнатися з книг, фільмів чи Інтернету), яку жахливу катастрофу пережило людство через потуги цього мрійника втілити в життя свою мрію. Десятки мільйонів людей загинули, сотні мільйонів пережили жахливі страждання через те, що негіднику заманулося помріяти. І, на жаль, Гітлер був далеко не єдиним мрійником, чиї мріяння страшенно насолили людству.
Тож можна сказати: хай живуть добрі мрії! Але хай будуть прокляті мрії злі! Слава гуманним мрійникам! Але ганьба та ненависть мрійникам негуманним!
От і Арсеній Архипов був великим мрійником. Мріяв про перебудову батьківщини. Величезну кількість співвітчизників прирік би на горе цей мрійник, якби йому вдалося здійснити мрію.
Отже, третього жовтня, пізно ввечері, цей мрійник, як завжди за останні дні, «ввімкнув» чарівну скляну кулю. Скоріше машинально, ніж із надією, що та нарешті стане нормально працювати.
І раптом, на його радість, куля після внутрішнього освітлення заходилася показувати рухливе зображення!
Чаклун припав жадібними очима до скляної сфери.
У ній він знову побачив знайому зовнішність викрадача яйця. Цього разу незнайомець перебував у якійсь кімнаті. І він був не один. І він був не одягнений. Зовсім неодягнений, повністю. Друга особа теж була неодягнена, теж абсолютно. І була ця друга особа дуже вродливою дівчиною. І вдавалися цей хлопець та ця дівчина до тілесної любовної пристрасті. Так що видовище у скляній кулі виглядало, наче порнографічне кіно. Як читачеві відомо, ніщо людське чудотворцям не чуже. Отже, і порнографія може приковувати їхню увагу і збуджувати. Тому Арсенію важко було відірвати погляд від парочки, особливо від неприхованих тілесних красот дівчини. Але силою волі чаклун змусив свої очі зійти з відданих сексу, щоб пройтися очима по їхній кімнаті. Уважно пройшовся, але драконячого яйця в інтер'єрі не побачив. Тому повернув очі на пару, що обійнялася всіма кінцівками.
Видовище, можна визнати, було настільки збуджуючим, що чаклун не зміг утриматися, щоб... як би це сказати пристойніше... щоб не задіяти руки для закінчення збудження.
Спостереження за неодягненою парочкою та сильна інтуїція підказали Арсенію, що цей викрадач яйця та його коханка дуже люблять одне одного. Дуже-дуже. Дуже-дуже-дуже. І навіть більше. Що кожен із них готовий пожертвувати чим завгодно заради іншого.
Їхнє кохання мені може стати в нагоді для придбання яйця, прикинув чаклун.
І він знову дав чарівній кулі наказ стежити за цим хлопцем, але ще ретельніше, не допускаючи таких збоїв, що мав місце останніми днями. Куля секундним підвищенням яскравості підтвердила, що готова виконувати наказ.
Автор Терентопських хронік не сумнівається у кмітливості читача. Не сумнівається, що читач збагнув: цей так званий «збій» чарівної кулі стався через те, що Бандюга, за яким куля стежила, був убитий і опинився в могилі. А що в могилі можна бачити, окрім темряви? От куля і показувала темряву. Але крім Бандюги, існувала його тілесна копія, тобто Мгобокбекбе, він же Лицар Пивної Кружки. Оскільки вони генетично були абсолютно ідентичні, то не дивно, що з погляду чарівної кулі (якщо, звичайно, можна говорити, що у скляної кулі може бути погляд) Бандюга та Мгобокбекбе були одним і тим самим. Тому в якийсь момент куля й переключилася: замість стеження за нерухомим трупом у непроглядній темряві, стала стежити за живою копією.
Коли Мгобокбекбе і Естер, щасливі й втомлені, погасивши світло, нарешті заснули, чаклун Арсеній Архипов, звісно, «вимкнув» чарівну кулю, бо спостерігати за сплячими, та ще й у темні, справа нудна і марна.
☼ ☼ ☼
Наступного дня, тобто четвертого жовтня, спостереження в чарівній скляній кулі за чоловіком, якого Арсеній вважав викрадачем драконячого яйця, привели чаклуна до відкриття, що той живе в лицарському гуртожитку, в квартирі № 303. Злітавши цього ж дня до столиці і навівши довідки, з'ясував, що мешканець цієї квартири є лицарем Напівкруглого Столу і зветься Лицарем Пивної Кружки. А його коханою є така собі Естер Гільденштерн із корчми «Під Рятівною Мухою».
Це відкриття приголомшило чаклуна Архипова. Статус шляхетного лицаря не в'язався зі статусом злодюги, та ще викрадача драконячого яйця. Справжній лицар у принципі не може опуститись до такої підлоти. (Власні спроби вкрасти яйце дракона Арсеній підлотою не вважав, бо, мовляв, це робиться в ім'я великої мети, в ім'я світлого майбутнього. А аналогічні дії інших вважав підлотою, оскільки у них не може бути таких великих цілей, як у нього, адже він сам, мовляв, великий та унікальний.) Отже, зробив висновок Арсеній, це не справжній лицар, а підступний лиходій, який приховує свою істинну лиходійську сутність під маскою шляхетного лицаря. Вовк в овечій шкурі.
Припустивши, що яйце може бути заховано в цій його квартирі в лицарському гуртожитку, чаклун вирішив ретельно квартиру обшукати.
Найкращим часом для обшуку був завтрашній День Шляхетного Мордобою, оскільки всі лицарі та інші мешканці гуртожитку, напевно, підуть на лицарський турнір та інші святкові заходи, і гуртожиток буде порожнім, безлюдним.
Справді, прилетівши п'ятого жовтня у святкуючий Жорикбург і прийшовши до лицарського гуртожитку, Арсеній не виявив там зайвих свідків і спокійно проникнув у квартиру № 303. Цьому сприяло його магічне вміння відкривати за допомогою заклинання будь-які дверні замки, крім тих, хіба, що зачакловані потужними магами. Замок на дверях квартири не був, звичайно, зачаклованим.
Арсеній ретельно оглянув квартиру, витягнувши всі речі з шафи, тумбочки, столу та інших меблів, зазирнувши у всі куточки та щілини. Виявив, крім іншого, дитячі фотографії тутешнього мешканця. На них викрадач яйця був у віці від двох до п'ятнадцяти років. Чаклун Архипов мав і дар ясновидіння. Не був видатним ясновидцем, як Гліб Цвях, але на середньому рівні цією здатністю володів. Просканувавши ясновидінням ці фотографії, він остаточно і безповоротно переконався: так, яйце дракона з Абрикосової печери вкрала саме ця людина, і ніяка інша. Стовідсотковий факт.
А яйця у квартирі не знайшлося. Це так розлютило чаклуна, що замість того, щоб акуратно покласти назад усі предмети, приховавши відзнаки обшуку, він махом руки спихнув речі на підлогу. І в гніві пішов, не забувши, втім, замкнути замок дверей за допомогою заклинання.
Отже, вирішив Арсеній, цей підступний тип ховає вкрадене яйце деінде. Треба з'ясувати – де.
☼ ☼ ☼
Наводячи довідки наступними днями, Арсеній дізнався, що лицарі Напівкруглого Столу 9 жовтня вирушать у мандри, щоб шукати викрадене яйце дракона. У тому числі і Лицар Пивної Кружки, який сам, як був упевнений Арсеній, і є викрадачем цього яйця. От який підступний, який лицемірний суб'єкт, от як він усіх обкрутив кругом пальця! Арсеній був упевнений, що тільки він один знає правду про злочин і підступність цього, так би мовити, «перевертня в доспіху».
У час, що залишився перед початком Великої Яєчної Експедиції, чаклун продовжував за допомогою чарівної скляної кулі спостерігати за «підступним псевдолицарем», сподіваючись побачити, де ж він все-таки ховає яйце. Але чи то викрадач, приховавши яйце, до нього не навідувався, чи то навідувався в ті хвилини, коли Арсеній відволікався від чарівної кулі. Тож місцезнаходження схованки чаклун не з'ясував.
І тоді вирішив здобути таємницю безпосередньо з голови Лицаря Пивної Кружки за допомогою телепатії.
У ніч з восьмого на дев'яте жовтня свідомість Арсенія дистанційно проникла в мозок сплячого викрадача і заходилася там робити ретельний обшук, оглядаючи всі його спогади. Як ні намагався чаклун, спогадів про викрадення драконячого яйця та місце його знаходження виявити в мозку злодія не вдалося. Арсеній повторив обшук. Ні, не виявив. Повторив ще – той самий нульовий результат. Але ж Арсеній точно знав: яйце вкрав саме цей суб'єкт. Це підтвердило ж сканування ясновидінням його дитячих фотографій.
Чим же можна пояснити, що телепатові не вдалося знайти в мозку лиходія слідів його злочину? Пояснення може бути лише одне. Цей викрадач – не проста людина. Він маг. Бо тільки маг міг так закодувати свій мозок, що в ньому неможливо знайти за допомогою телепатії секретної інформації. І не просто маг, а маг досить сильний. Доказом цього було й те, що правдиві спогади про викрадення яйця підступний чудотворець зумів замінити небилицею, котра ні в які ворота не лізе, що він, мовляв, взагалі не людина, а скляний пивний келих. От Арсеній вважав себе сильним магом, але навіть він не зміг би так закодувати свій мозок проти телепатії.
Про всяк випадок чаклун учинив і телепатичний обшук мозку сплячої поруч із викрадачем його коханої, сподіваючись: а може він їй пробовкнувся про яйце, і в її пам'яті є ця інформація. Але ні, і в її мозку цього не було. А значить, він і від неї приховав цю таємницю.
Відкриття про магічні можливості викрадача засмутило Арсенія. Якби це була звичайна людина, то за допомогою магії можна було б змусити його віддати яйце. Але якщо він настільки сильний чудотворець, що здатний так захистити свій мозок від телепатії, і напевно не лише телепатії, а й іншого чарівного впливу, то немає сенсу навіть намагатися впливати на нього магією. Магія не допоможе, він від неї стовідсотково уберігся. Отже, якщо є спосіб змусити його віддати яйце, то спосіб не магічний, а якийсь інший. Треба подумати, який саме, вирішив чаклун.
Отже, читачу, як бачимо, в полюванні за драконячим яйцем Арсеній Архипов пішов помилковою доріжкою. Доріжкою, яка його аж ніяк не могла привести до бажаного яйця. На щастя для Терентопії. Якби чаклун знав, що викрадене драконяче яйце перебуває у такого собі Вітольда Крисопупова на фермі Христофора Оладьєва, тобто Наполеона, то не уникло б королівство нашестя кровожерливих демонів і страшних жертв. Якби... Якби... Якби та якби, то в роті росли б гриби, як каже народ. Але гриби у людських ротах, як відомо, не ростуть. Втім, один персонаж у романі «Укріплені міста» американського російськомовного письменника Юрія Милославського (що той письменник, до речі, народився і виріс у Харкові), стверджує, що бачив гриби (здається, печериці), які дійсно виросли у людини в роті. А саме в роті людини давно померлої, але не похованої.
☼ ☼ ☼
У той час як Лицар Пивної Кружки з напарником Річардом Левове Копито верхи на Ігорі Святославичі та Тутанхамоні їздили сімнадцятим сектором королівства, під наглядом чарівної скляної кулі Авдія Мотлоха, чаклун Арсеній Архипов придумував спосіб змусити Лицаря Пивної Кружки віддати йому – Арсенію – вкрадене драконяче яйце. Спосіб не чарівний, а звичайний.
Цей спосіб придумався на основі впевненості, що Лицар Пивної Кружки так кохає доньку корчмаря, що заради неї готовий на все. А значить, і на те, щоб попрощатися з викраденим драконячим яйцем. Треба просто дочку корчмаря взяти у заручниці, і поставити викрадачу умову: повертаю дівчину в обмін на яйце. Напевно ж дівчина для нього дорожча за яйце, нехай навіть і драконяче. Таким чином, підступний лицарюючий маг-викрадач віддасть яйце без допомоги впливу на нього будь-якої магії.
І чаклун став стежити за Естер Гільденштерн, складаючи план її викрадення.
Сам цей, висловлюючись по-іноземному, кіднепінг, тобто викрадення людини з метою викупу, відбувся тринадцятого жовтня.
Знаючи час повернення студентки з університету додому, чаклун чекав її на перехресті проспекту Григорія Сковороди з вулицею Арістофана. При її наближенні Арсеній «включив» гіпноз, під впливом якого вона прийняла його за коханого Лицаря Пивної Кружки. І вона справді кинулася до нього, як до коханого, дивуючись його такому ранньому поверненню з експедиції.
Читач, можливо, пам'ятає, що в цей час їх побачили патріарх Іполит Четвертий та винахідник Вакула Нетребенько. При цьому винахідник теж прийняв чаклуна за Мгобокбекбе, а патріарх побачив чаклуна таким, яким він є. Це пов'язано з тим, що винахідник опинився у полі дії гіпнозу, а патріарх дивився з достатньої відстані, і гіпноз до нього «не дотягнувся».
Під впливом гіпнозу дівчина впала в сомнамбулічний стан, і слухняно, наче маріонетка, виконувала накази викрадача. Він наказав їй йти поруч, а сам рушив вулицею Арістофана.
Вони йшли у західному напрямку, тобто у напрямку Неголених гір. При цьому чаклун вибирав малолюдні, майже безлюдні вулиці, щоби було мінімум свідків.
Так поступово вони вийшли за межі столиці і опинилися на пустельній дорозі серед ланів, що веде до села Салоскочеве. Там Арсеній присів навпочіпки і наказав дівчині сісти йому на плечі, що вона безвольно і слухняно виконала. І вони злетіли, оскільки чаклун мав настільки потужні здібності у ділі левітації, що міг літати не лише порожнем, а й із достатнім вантажем.
І заручниця опинилася в «лігві» чорнокнижника, тобто в особняку серед Неголених гір поблизу села Великих Мотлохів.
Він продовжував тримати її в загіпнотизованому стані, тому вона нічого не могла ні усвідомити, ні запам'ятати. Аби перебування в полоні не позначилося негативно на її здоров'ї, він забезпечив її хорошим триразовим харчуванням, восьмигодинним сном у зручному ліжку, гігієничними процедурами, прогулянками на свіжому повітрі біля особняка... Але все це вона робила механічно, підкоряючись навіянню.
Оскільки Естер була дуже красива і, відповідно, сексуально приваблива, то самотній чоловік, який не страждає на імпотенцію, не міг не відчувати до неї потягу. Але треба віддати йому належне: він не скористався своїм становищем, не вдався до похоті з безвільною жертвою. Його плани захопити країну за допомогою кровожерливих демонів були жахливими. Але деяка шляхетність у його душі була. Тому, щоб не згрішити з чужою нареченою, він вселив собі байдужість до неї, силою волі погасив хіть.
Він планував заманити Лицаря Пивної Кружки сюди, у свій особняк, і тут поставити перед фактом: хочеш забрати кохану – віддай драконяче яйце або повідом, де його ховаєш. Він думав, що це краще зробити тут, у рідному особняку, а не деінде, оскільки вдома, як то кажуть, і стіни допомагають. Тут жив сильний чаклун Авдій Мотлох. Завдяки цьому будинок насичений чаклунською аурою, яка, у поєднанні з чарівними здібностями самого Арсенія, допоможе досягти свого, навіть незважаючи на те, що суперник сам є чарівником.
Стоячи в залі особняка, Арсеній так прямо й сказав:
– Так, удома і стіни допомагають. Чи не так, стіни?
– Так, – відповіла передня стіна, рохнувши рилом дикого кабана, чия голова висіла на ній як мисливський трофей.
– Так, – відповіла права стіна губами пастушка, зображеного на гобелені, що прикрашав її.
– Так, – відповіла задня стіна ротом сатира, чия голова випиналася з неї у вигляді кам'яного барельєфу.
– Так, – відповіла ліва стіна вустами Авдія Мотлоха на живописному портреті, котрий висів на ній (що той портрет Арсеній знайшов свого часу на горищі цього особняка).
– Отож, – підсумував чаклун Архипов.
Для початку він від імені доньки корчмаря змусить викрадача яйця переміститися до міста Безбаштового Замку. Там підсуне йому розпорядження приїхати до міста Шмарклова. У Шмарклові – команду пересунутись до села Геннадьївки. А в Геннадьївці – вже наказ дістатися безпосередньо особняка поблизу Великих Мотлохів.
☼ ☼ ☼
Ще до викрадення Естер, чаклун Архипов, періодично спостерігаючи за мандрівками «підступного лжелицаря» з його напарником, зазначив, що той отримує телеграми від коханої. Тому 15-го жовтня, коли донька корчмаря вже стала заручницею, Арсеній, побачивши в чарівній кулі, що Лицар Пивної Кружки в'їжджає до села Заповідні Прищі і починає там опитування населення, і знаючи, що в цьому селі є телеграф, а отже, лицар туди обов'язково зайде, поспішив на телеграф у Великих Мотлохах, і відправив звідти телеграму у Заповідні Прищі до запитання на ім'я Лицаря Пивної Кружки. Що у тій телеграмі було сказано:
«ЧЕКАТИМУ В МІСТІ БЕЗБАШТОВОМУ ЗАМКУ НА ГОЛОВНОМУ МАЙДАНІ КМ ТЕРМІНОВО ПРИЇДЬ КМ ПОДРОБИЦІ ПРИ ЗУСТРІЧІ КРП ЦІЛУЮ КРП ЕСТЕР».
Читачеві відомо, що Мгобокбекбе не встиг отримати цієї телеграми: поінформований телеграмою від Ісака Гільденштерна про зникнення Естер, кинувся із Заповідних Прищів назад до Жорикбурга, а вищепроцитована телеграма прийшла за пару хвилин після його вибігання з телеграфу. Затримка пов'язана з тим, що наближаючись до великомотлохівського телеграфу, Арсеній Архипов знову зустрів приятеля Миколу Корка. Той причепився до чаклуна з розмовою, і Арсеній кілька хвилин не міг від нього відкараскатися.
Відкараскавшись, відправивши телеграму, і «ввімкнувши» чарівну скляну кулю, щоб побачити, як лицар цю телеграму отримає і як на неї відреагує, Арсеній зрозумів, що через нав'язливого друга знову запізнився.
Утямивши, що лицар із напарником повертаються до столиці, вирішив там усучити йому листа від Естер.
Вранці сімнадцятого жовтня він надиктував загіпнотизованій жертві, а вона слухняно написала, такий текст:
«Коханий!
Зі мною все гаразд, я жива, здорова, знаходжусь у місті Безбаштовому Замку. Негайно їдь до мене, це дуже важливо. Усі подробиці – при зустрічі. Чекатиму на тебе щодня в центрі Безбаштового Замку, на майдані Питання біля пам'ятника. До зустрічі! Цілую!
Твоя Естер».
А на поштовому конверті: «Лицарю Пивної Кружки».
З цим листом перелетів на околицю Жорикбурга, звідки трамваєм під'їхав на вулицю Франсуа Рабле, оскільки був упевнений, що адресат насамперед навідається до оселі коханої, тобто до корчми «Під Рятівною Мухою». І справді, за деякий час чаклун побачив, як потрібний «фальшивий» лицар із напарником під'їхали до корчми, спішилися та увійшли. Впевнений у сильних чарівних здібностях «фальшивого» лицаря, Арсеній не ризикнув вручати йому листа власноруч. Він передав листа через молодого чоловіка, який прийшов до корчми, що в того чоловіка голова була прикрашена пір'ям (так, читачу, це був бібліотекар Бізончик Солом'яний). Під впливом гіпнозу той прийняв чаклуна за місцевого листоношу.
Продовжуючи спостерігати за «викрадачем яйця», Арсеній переконався, що лист подіяв, і той (як і раніше з напарником) виїхав зі столиці у західному напрямку, тобто у бік Неголених гір.
Вранці двадцять другого жовтня чаклун надиктував заручниці другого листа:
«Коханий!
Термінові обставини, про які я розповім при особистій зустрічі, змушують мене, не дочекавшись тебе в Безбаштовому Замку, негайно покинути це місто й переміститися в Шмарклів. Тепер я буду чекати на тебе в Шмарклові на майдані Краплі, знову біля пам'ятника.
Цілую, твоя Естер».
Прилетівши до Безбаштового Замку, зайшов у крамницю «Сувеніри» на майдані Питання. Привітавшись із її господарем, вгодованим чоловіком із пишними вусами (котрому іноді казали, що зовнішністю він дещо нагадує кінорежисера Валентина Тюхтія), Арсеній сказав:
– Прошу вас мені допомогти. Я на цьому майдані призначила побачення своєму нареченому. Але мушу терміново виїхати. Він приїде сюди завтра і на мене чекатиме. Ви зможете побачити його крізь вітрину. Він лицар, у якого на щиті зображено білого пивного кухля у чорному полі. Я прошу вас передати йому листа від мене.
– Звичайно, панночко, я вам допоможу. Давайте листа.
Коли Арсеній вийшов з крамниці, торговець пробурмотів:
– Яка гарна дівчина! Пощастило тому лицарю, що в нього така наречена.
Наступного дня, вдивляючись у чарівну кулю, чаклун переконався, що торговець виконав прохання, і з Безбаштового Замку два лицарі рушили у бік Шмарклова.
Арсеній вирішив перевірити, наскільки сильними є можливості підступного чудотворця, викрадача яйця, який прикидається лицарем. З'ясувавши, що в цьому секторі королівства пошуками яйця займаються також лицарі Напівкруглого Столу Остап Окрошколюб і Остап Електричка, вирішив використати їх як приманку. Вирішив їх зачаклувати, і подивитися: чи зможе розчаклувати викрадач, чи ні. Якщо зможе, значить, він справді дуже сильний чародій. А якщо ні, значить, Арсенію можна трохи розслабитися: викрадач не такий уже й сильний у магічних справах.
Двадцять четвертого жовтня, коли лицарі Остапи наближалися до селища Сортирославля, чаклун Архипов дистанційно наслав на них чари: їм почало верзтися, начебто на них напала зграя страшних чудовиськ. Щоб від них врятуватися, лицарі сховалися у старому вітряку. І протягом трьох днів вони бачили неіснуючих страховиськ, які нібито оточили цей прихисток.
Двадцять сьомого жовтня туди приїхали Лицар Пивної Кружки з напарником. Арсеній на рекламному плакаті біля дороги дистанційно розмістив напис:
«На допомогу! Ми в старому млині!
Остапи Окрошколюб і Електричка».
І стрілку, що вказує у бік млина.
Коли Мгобокбекбе з Річардом Левове Корито, збочивши з дороги, попрямували до споруди, Арсеній напис із плаката вилучив так само дистанційно.
Коли «викрадач яйця» наблизився до млина, чари розвіялися, тобто лицарі Остапи припинили бачити будь-яких чудовиськ. Це остаточно переконало Арсенія, що він має справу із сильним суперником, магом високого рівня. Тим не менш, він не втратив надії, що заманивши його в свій особняк, зможе добитися свого, тобто, шантажуючи закоханого заручницею, забрати у нього драконяче яйце.
Автор, не сумніваючись у кмітливості читача, упевнений: читач збагнув, що Остапів розчаклував не Мгоцько, який не володів насправді ніякою магією, а меч Халазюк, який був у нього, адже той меч обладував властивістю знищувати навколо себе дії всякого злого чаклунства. Але, на відміну від читача, Арсеній не знав ні про наявність у двох лицарів чарівного меча, ні про його магічні здібності. По-перше, коли лицарі викопали цього меча з-під трьох зрослих дубів в Оксамитовій пущі, чаклун за ними не спостерігав. А якби й спостерігав... Про те, що це не проста зброя, а чарівний меч Халазюк, стало ясно з розмови лицарів із ясновидцем Глібом Цвяхом. Якби Арсеній навіть бачив за допомогою чарівної кулі ту розмову, то не чув би її, оскільки звуки куля не транслює.
Вранці тридцять першого жовтня Арсеній надиктував дочці корчмаря, що продовжувала перебувати покірною сомнамбулою, третього листа, де її коханому наказувалося їхати до села Геннадьївки, що в тому селі вона чекатиме на нього, мовляв, у тамтешньому шинку.
Перемістившись у Шмарклів на площу Краплі, він попросив бабу, яка щодня торгувала там соняшниковим насінням, віддати завтра цього листа Лицареві Пивної Кружки. У свідомості тієї баби Арсеній залишився прекрасною дівчиною.
Другого листопада Естер під диктовку написала четвертого листа:
«Коханий!
І в Геннадьївці тебе не дочекалася. Зустрінемось біля особняка поблизу села Великих Мотлохів. Щоб дістатися цього особняка, тобі треба, приїхавши в дане село, навідатися до столярної майстерні на вулиці Дені Дідро. Тамтешній столяр Микола Корок і вкаже тобі дорогу до особняка. Там ми зустрінемося, і ти, нарешті, дізнаєшся таємниці мого зникнення і переміщень.
Твоя Естер».
Арсеній перелетів до Геннадьївки, увійшов у шинок і попросив шинкаря віддати листа Лицареві Пивної Кружки, який завтра неодмінно зайде до цього пункту громадського харчування. І шинкар, звичайно, під дією гіпнозу прийняв чаклуна за красуню, пообіцявши виконати прохання...
☼ ☼ ☼
Отут Автор нарешті вертається до Жирпатьївки, де ми залишили трьох лицарів: Лицаря Пивної Кружки, Річарда Левове Копито й Лицаря Рожевого Ведмедика; і трьох велосипедисток: Катрю, Віру й Аню.
