Текст книги "Яйцепос (трикнижжя)"

Автор книги: Дюк Брунька

– Переглядаючи цей твій список, – говорить Права півкуля, – я бачу, що ти, громадянине Авторе, вирішив частково полегшити собі завдання, і замість того, щоб придумувати імена геть усіх персонажів, всунув туди, у тому числі, імена-з-прізвищами декількох реальних людей, що зустрічалися на твоєму життєвому шляху, деяких з котрих уже, на жаль, немає серед живих, і декотрих, на щастя, живих: родичів, сусідів, друзів, приятелів, знайомих...

– Збіг імен-і-прізвищ літературних персонажів з такими в реально існуючих особистостей не вважається правопорушенням, не заборонений ні кримінальним кодексом, ні конституцією, тому я мав повне право діяти таким чином.

– А я зрозумів, – зауважує півкуля Ліва, – що ряд прізвищ ти утворював зі слів із словнику, беручи спочатку по першому слову на кожну букву, а потім по останньому. Наприклад, першим словом на букву «а» є «абажур», з нього ти зробив Абажурчука, останнім словом на букву «а» є «аякже», з нього ти зробив Аякжекала; першим словом на букву «б» є «баба», з нього ти зробив Бабова, останнім «бязь» – відповідно Бязьєва. І так далі.

– Ну й у якому статуті, правилі, законі, приписанні, постанові тощо сказано, що це заборонено?

– Ні в якому.

– Отож.

☼ ☼ ☼

По закінченню турніру всі лицарі, як і було обіцяно, одержали розтиражований на ксероксі малюнок дракона Інокентія Карловича – портрет організатора викрадення драконячого яйця, тобто суб'єкта, що замовив Бандюзі це злодійство, й оплатив крадіжку.

Потім лицарі розійшлися святкувати в пункти громадського харчування: корчми «Під Мідним Забралом» і «Під Рятівною Мухою», каварні, їдальні, ресторани... Лицарів у той день було так багато, що одна корчма не могла їх усіх почастувати.

Мгобокбекбе й Естер пішли в корчму «Під Мідним Забралом», тому що обіцяли (ти пам'ятаєш, читачу?) відвідати старих Роженкранців.

Погостювавши там, поспілкувавшись зі старими, угамувавши голод, закохана парочка перемістилася на майдан Жорика Четвертого, де вже відбувався концерт поп– і рок-музики.

Читачеві відомо, що 18 вересня 1995 року на, так би мовити, фальшивому концерті так званого Траляляліні в Стайні Опери та Балету були присутні, крім інших, Естер і її кохана пивна кружка. І що той день в оперному театрі закінчився прекрасним концертом фортепіанної музики у виконанні дракона Інокентія Карловича. Отож тепер Автор повідомляє, що той виступ дракона дуже сподобався й Естер, і її кружці. Тому тепер після лицарського турніру дочка корчмаря з коханим лицарем хотіли б сходити в той же оперний театр і на концерт клавесинової музики у виконанні того ж музиканта. Але, на жаль, не могли. Тому що заздалегідь квитків не купили, а коли спохватилися, усі вже були розпродані. От і довелося замість класичного концерту податися на естрадний безкоштовний, куди квитки не були потрібні.

Залишаючись прискіпливим педантом, Автор називає декількох артистів і музичні групи, що брали в ньому участь. Там виступали співаки й співачки: Орест Нержавіючий, Віринея, Тимофій Безкрайній, Параска Чарівна, Парфен Прихильник, Цецилія, Еміль Хахашкін, Євлампія, Місаїл Показник, Солоха Комірець, Микола Бацман, Наталка Тютюн і Інга де Біла; групи: «Атмосфера», «Безбарвні гітари», «Інконтровотобл інконвінйонс», «Дрямсиньлоїд у кишені», «Переґрінус Тіс», «Група № 0,5», «Спіймай облизня», «Неначебто», «Чавунні шнурки»...

– Пам'ятаю-пам'ятаю, – вигукує Ліва півкуля авторського мозку, – в «Чавунних шнурках» грав на бас-гітарі молодий міліціонер Захар Полуящиков.

– Цілком правильно, – хвалить пам'ять Лівої Автор.

У ту хвилину, коли наша закохана парочка вийшла на концертний майдан, на сцені була саме група «Чавунні шнурки», яка виконувала пісню «Цукровий цвях»: Захар Полуящиков і інші музиканти люто трясли довгими патлами, а вокаліст і лідер групи Богдан Пасмо, жагуче вчепившись у мікрофона, вивергав текст...

Автор (не тексту цієї пісні, а Терентопських хронік) не може не сказати кілька слів про тексти пісень «Чавунних шнурків».

Вирішивши створити рок-групу, Богдан Пасмо вивчив тексти пісень багатьох груп з Великого Світу. І помітив, що в деяких тамтешніх груп тексти дуже мрячні за змістом, або взагалі безглузді, просто начебто абияк заримований набір випадкових слів. Але при такому текстовому безглуздю, деякі групи, що співають незрозумілу нісенітницю у Великому Світі, досить популярні й мають безліч фанів.

Пасмо ухвалив рішення піти тим же шляхом, тим більше, що складати пісень, у яких є рими, але нема рації, простіше, чим пісень, у яких є й те й інше.

І Пасмо став рясно майструвати тексти за тим же рецептом, за яким готував страви кухар поміщика Ноздрьова в поемі Гоголя «Мертві душі»:

«Видно, що кухар керувався більш якимось натхненням і клав перше, що потрапляло під руку: чи стояв біля нього перець – він сипав перець, чи капуста попалася – сунув капусту, пхав молоко, шинку, горох – словом, катай-валяй, було б гаряче, а смак якийсь, вірно, вийде».

Пасмо пхав у свої тексти будь-які слова, за які випадково зачіпалися його мозкові звивини. Частенько він просто навмання розгортав орфографічний словник і наосліп тикав у нього пальцем: те слово, яке втрапило під ніготь, і йшло в пісню.

І в традиційних терентопських піснях (деякі з котрих уже представлені читачеві у восьмому щосі) був присутній нонсенс, але в піснях групи «Чавунні шнурки» не було нічого, окрім нонсенсу. За абсурдністю вони не поступалися тому римованому тексту, що є другим розділом першої книги епопеї «Ґарґантюа та Пантаґрюель» веселого Франсуа Рабле.

І уяви собі, безцінний читачу, що серед шанувальників цієї групи були такі, які ухитрялися в цьому повному абсурді знаходити, як їм видавалося, глибокий філософський сенс, глибокодумні натяки, аналогії й асоціації. Це підтверджує наступну тезу: у будь-якій нісенітниці можна, якщо дуже захотіти, побачити філософський сенс, про який не підозрює й сам автор нісенітниці. Самонавіяння – сильна річ! Найекзальтованіші фани навіть почали називати Пасма «новим філософом», «гуру» і «пророком нового покоління». Пасму це було приємно, але одне викликало його досаду: що сам він не був знайомий з тою філософією, яку приписували йому шанувальники. Він став подовгу просиджувати, вчитуючись у свої абсурдні тексти й намагаючись виявити в цьому наборі слів ту глибину, про яку патякали фани. І якщо після довгого корпіння над яким-небудь рядком йому починало видаватися, що він угадує в ньому якийсь сенс, він був задоволений і казав собі: «Ай да Пасмо! Ай да сучий син!»

От тобі для прикладу, безцінний читачу, текст вищезгаданої пісні «Цукровий цвях». Особисто Авторові Терентопських хронік, то пак твоєму покірному слузі не вдалося виявити в ній сенсу, але, може, ти маєш чималі криптоаналітичні здібності, і тобі поталанить більше.

 
Кефір отой гойдався як небритий
І всі сварили каруселлю піч
Діра дурила рило над коритом
Думки надувши, наче могорич
Не треба баяти, що чхають коридори
Не треба розфарбовувати кіз
Не треба, адже в синьої потвори
Уже не пахне нафталіном ніс
Усе це цілковито не пернато
Мереживних комашок повний рот
Але скакати зась об цім, хлоп'ята
Бо камені ждуть кучерявий флот
З тобою ми заковані в нірвану
Але з пластмаси пір'я одкровень
П'ять киснів кинувши в ніздрю шаману
Вони вже збудували новий пень
Гнучкою дудкою струмок лякати треба
Красивий палець пурхнув у вікно
Не вір кроту, що колупає небо
А я дірявив цегляне вино
Ми музику жбурнемо в бісектрису
Корявим салом мучачи кульбіт
Хоча курортники намилюють маркізу
Хоча диплом свистить, а вухо спить
Безмежжя липне до пухкої пані
Хрумтить душа та булькає астрал
Ех, довести б, що штопори рум'яні
А капці п'яні, наче капітал
Та треба лізти, бо трамвайний кокон
Потіє в думці грішного хруща
І на світань плює сталевий локон
Що вже три дні нема на нім куща
 

Естер і Лицар Пивної Кружки поставилися до пісень «Чавунних шнурків» з почуттям гумору, потанцювали на майдані під ритмічні звуки, «відтягнулися й протяглися», виражаючись молодіжним сленгом.

А по закінченню концерту (уже за північ) перемістилися в лицарський гуртожиток.

Там на них очікував неприємний сюрприз.

Відімкнувши ключем свою квартиру № 303, відкривши двері та вмикнувши світло, Лицар Пивної Кружки з Естер остовпіли.

У квартирі лицаря Мгоцька був цілковитий розгардіяш. Усе шкереберть: дверцята шафи й тумбочки розчахнуті, шухляди витягнуті та випорожнені, на підлозі валялися скинуті з полиць та шухляд речі, серед яких були, наприклад, і світлини юного Бандюги, подаровані Мгоцькові Роженкранцами.

– Хто це отут «погосподарював», поки нас не було?! – вжахнулася Естер.

І одразу ж під столом знайшовся рудий кіт Мурло. Хоча було сумнівно, щоб кіт міг відчинити тумбочку й шафу, але через брак іншої версії, Мгоцько з Естер вирішили, що кіт непомітно прошмигнув у квартиру, коли Лицар Пивної Кружки з неї виходив, і, будучи замкненим у чужій обителі, виявив невдоволення таким варварським способом.

Мгоцько з подругою, повернувши Мурла його хазяям – Остапу Окрошколюбу із дружиною, – навели порядок, після чого настала їхня друга ніч кохання...

А Автор повідає читачеві істину, якої не знали Мгобокбекбе з Естер. Істина полягає в тому, що запідозривши Мурла у вандалізмі, закохані звели на нього наклеп. Мурло дійсно непомітно прошмигнув у їхню квартиру. Але не тоді, коли Лицар Пивної Кружки виходив із неї, направляючись на лицарський турнір, а коли лицар із коханою повернулися з турніру, тобто тільки-но, коли квартира вже була жертвою обшуку, у проміжок часу поміж відчиненням дверей і вмиканням світла. Не маючи інших версій, крім котячого бешкетування, наші герої навіть і не думали шукати справжнього винуватця. Автор сподівається, що він заінтригував читача й цією таємницею. Хто був цей винуватець? Що він шукав у квартирі Лицаря Пивної Кружки? Які висновки зробив з обшуку? І як це вплине на подальший хід подій? Про це читач довідається аж у щосі п'ятдесят шостому за назвою «Заручниця мрійника».

(До слова, згадавши про ніч кохання Мгобокбекбе й Естер, Автор вважає своїм обов'язком зауважити, що хоча в сексуальному аспекті вони почали жити як чоловік і дружина, офіційно вони поки не одружилися, тобто не пройшли ні церковного обряду вінчання, ні цивільного обряду розпису в ЗАГСі. Офіційно вони розпишуться й одержать відповідні штампи в паспортах уже в наступному 1996 році, приблизно за три місяці після повернення до Жорикбурга, по закінченню Великої Яєчної Експедиції Лицаря Пивної Кружки та знаходження Естер у... Ні, де Естер пропадатиме в період з 13 жовтня по 6 листопада 1995 року, Автор поки читачеві не скаже, поки це таємниця, необхідна для інтриги. А до відвідування ЗАГСу в лютому 1996 року, ці закохані перебуватимуть у неплатонічних, але не оформлених законом близьких стосунках. Як Шекспірівська Джульєтта і її коханий Клавдіо.

«Ти, Авторе, здається, помилився, – поправляє Права півкуля авторського мозку, – бовкнувши, що коханого Джульєтти кликали Клавдіо. Усім відомо, що його кликали Ромео».

«Ні, – заперечує Автор, – Ромео та Джульєтта в однойменній п'єсі Шекспіра обвінчалися, хоча й таємно. А от із Клавдіо Джульєтта співмешкала й завагітніла від нього, будучи не вінчаною. Але, звичайно, я маю на увазі не італійську Джульєтту з міста Верони, а австрійську Джульєтту з міста Відня, у п'єсі Шекспіра "Міра за міру"».

«А», – каже Права півкуля, згадавши, що веронська Джульєтта, дійсно, була не єдиною Шекспірівською героїнею з таким іменем.

Якщо ти, безцінний читачу, мав честь прочитати «Міра за міру», або бачив спектаклі чи фільми за цією п'єсою, то тобі відомо, що за позашлюбне співжиття із Джульєттою бідолаху Клавдіо присудили до відрубування голови. І голова була відрубана. Але ця що набула автономії голова була не частиною організму коханого Джульєтти, а частиною організму якогось пірата, якого підсунули під сокиру ката замість Клавдіо. Так що для закоханих ця халепа закінчилася щасливо. Чого не скажеш про обезголовленого морського розбійника. Втім, розбійник не дожив до контакту своєї шиї з лезом сокири, оскільки ще до цього контакту помер від лихоманки.

Адже це дійсно велике щастя – залишитися в живих після того, як тебе присудили до страти. Таке щастя, наприклад, пережили російський письменник Федір Достоєвський і український Остап Вишня. Цих славних літераторів, що не скоїли жодних злочинів, нелюдські власті засудили до розстрілу. Але потім, слава Богу, замінили переміщення в могили переміщенням у концтабори, звідки за роки обидва літературні генії повернулися живими.)

Наостанку, закінчуючи цей розділ, Автор повідомляє читачеві, що концерт клавесинової музики, який дав у День Шляхетного Мордобою дракон Інокентій Карлович, мав великий успіх: слухачі влаштували овацію й завалили крилатого музиканта квітами. Крім квітів від публіки, він дістав і грошовий гонорар від Лазаря Дулівки, заступника адміністратора Стайні Опери та Балету.

Після концерту до дракона підійшов незнайомий чоловік, який пред'явив йому посвідчення керівника філармонії в місті Ямитививінвонавониполі, столиці Футилекрюмського герцогства, і запропонував Інокентію Карловичу дати концерт у тій філармонії. Але про це Автор трохи докладніше скаже в щосі сорок третьому за назвою «Народний людожер».

ЩОСЬ ВОСЬМЕ. Терентопські застільні

– Ти засумувала? – засмутився Лицар. – Давай я проспіваю тобі в розраду пісню.

Льюїс Керролл, «Аліса в Задзеркаллі».

– ... Давай хором співати. Я повеселів.

Євгеній Шварц, «Урочисте засідання».

Будь-який день будь-якого року.

У попередньому щосі, сьомому, за назвою «Корчма "Під Мідним Забралом"» Автор пообіцяв тобі, читачу, що представить для прикладу трохи терентопських пісень, які жителі підпільного королівства виконують хором під час застіль, як правило, після вживання спиртних напоїв. І отут Автор втілює дану обіцянку.

Правда, Автор представить пісень не повністю, а частково. Пісні, як відомо, складаються із двох компонентів, один з яких називається текстом, а інший мелодією. Автор представить лише тексти, тому що мелодії позначаються нотами, а нотною грамотою Автор, не маючи музичної освіти, на жаль, не володіє.

Правда серед текстів, що містяться нижче, немає згаданої в минулому щосі «Балади про доблесного лицаря Адама, злого дракона та гарну даму», оскільки Автор планує представити її читачеві в щосі тридцять п'ятому за назвою «Єдинорогарський колгосп».

Пісенька про Мирополка

 
Тірлі-помпірлі та тірлі-помполк
Жив в Терентопії князь Мирополк.
 
 
Тірлі-помпірлі та тірлі-помпін
В мандри Європою вирушив він.
 
 
Тірлі-помпірлі та тірлі-помпав
Книг пребагато він там назбирав.
 
 
Тірлі-помпірлі та тірлі-помпав
В книжках про лицарів він прочитав.
 
 
Тірлі-помпірлі та тірлі-помпер
Країну змінив на книжковий манер.
 
 
Тірлі-помпірлі та тірлі-помпесть
Від нас Мирополку пошана і честь.
 

Здіймання склянок

 
Склянки піднімемо й вип'єм коньяк,
А той, хто не вип'є, той просто кізяк.
 
 
Склянки піднімемо й вип'єм вина,
А той, хто не вип'є, той купа лайна.
 
 
Склянки піднявши, п'ємо самогон,
А той, хто не п'є, той какашок вагон.
 
 
Склянки піднімемо й пива ковтнем,
А хто не ковтне, просто гною об'єм.
 
 
Склянки піднімемо й вип'єм кефір,
А той, хто не п'є, той смердючий сортир.
 
 
Склянки піднявши, чай дудлимо вмент,
А той, хто не дудлить – гидкий екскремент.
 
 
Склянки піднімемо й вип'єм какао,
А той, хто не п'є, той... такий, що й рими для нього не підбереш!
 

Дві неголені корови

(повітроплавно-тваринницькі куплети)

 
Дві неголені корови,
Пролітаючи крізь хату,
Загубили три підкови
І квітневу ще зарплату.
 
 
Дві неголені корови,
Пролітаючи крізь хату,
Не знайшли оті підкови,
Їх пригнітило це надто.
 
 
Дві неголені корови
Бризкали слізьми у вату.
Бач, підкови були нові,
І зарплата, бач, багата.
 
 
Дві неголені корови,
Пролітаючи, не кайтесь.
Пролітасти всіх країн,
В стадо поспіхом єднайтесь!
 

Ревнощі з пивом

(жорстокий романс)

 
Ми пили пиво з Федькою й таранькой.
У тіні банки швендявся тарган.
Таранька Федьці до смаку, як банка,
Як банка пива, плюс іще стакан.
 
 
А той тарган, мабуть, був спец в любові,
Вигадник еротичних викрутас,
Адже тараньці, не сказавши й слова,
Серденько запалив, як ловелас.
 
 
Її торкав вусами похітливо,
Всіляко загравав отой любас...
І на столі, у тіні банки пива,
Тарганові таранька віддалась.
 
 
Ревнивий Федька не пробачив зради!
Тараньці з хрустом мізки відкусив!
А ловеласа в піні без пощади
Як той німий Герасим утопив!
 

Лицарювання

 
Ми своїх прекрасних дам
Не дамо у кривду!
Хрусь по мордах ворогам!
Розімнем в повидло!
 
 
Ми драконів не страшімось!
Не побиті гадами.
«Зуби» є у нас на них, ось,
Ті що в піхви вкладені!
 
 
Ми на лицарськім турнірі
Ворушили списами.
А вже потім пили, пили,
Пили... Згодом пісяли.
 
 
Любки панцирі розверсті
Залатають саме в строк,
Накують шкарпеток з жерсті,
Був щоб в замку затишок.
 

Політ паровоза

(орнітологічний марш)

 
Наш паровоз вперед летить,
Мчить, не страшачись злих словес!
Гній вабить його кожну мить,
В якому він клює овес.
 
 
Нехай летить пернатий друг,
І гній клює, і дзьоба мух.
 
 
Наш паровоз вперед летить,
Ретельно крилами маха.
Під ним юрба людей кипить,
До його щебету глуха.
 
 
Нехай летить пернатий друг,
І гній клює, і дзьоба мух.
 
 
Наш паровоз роззявив дзьоб,
Неясно цвенькнув в льоті плину,
І хвостиком телепнув, щоб
Вниз капнуть посліду краплину.
 
 
Нехай летить пернатий друг,
І гній клює, і дзьоба мух.
 

Рояль у кущах

(дещо вульгарний романс)

 
Колупаючи нігтем в ніздрі,
Ви сказали: «Ах, друже мій,
Заспіваймо романс на зорі.
Я не дуже-то кваплюсь домів».
 
 
Я сказав, як сякнув на пісок:
«Ах, панянко, який сюрприз!
Ніжний милий ваш голосок
Є дорожчим мені за приз».
 
 
Рукавом ви витерли ніс
І сказали: «Ах, друже мій,
Ах, співаймо про дивний той ліс,
Що росте в світі наших мрій».
 
 
«Я від захвату вже очманів,
О панянко, це справді шик!
Мальовничо лузга з гарбузів
Так присохла до ваших щік!»
 
 
Пукнув гучно я й плюнув в кущі,
Освіжаючи цю пастораль,
І по клавішах пальці пустив.
Бач, як томно озвався рояль!
 
 
І колупаючи рискалем між зубів,
Романс співали ви, а я шалів!
 

Бадилля та насилля

(мрячна пісня заслужених герцогів)

 
Я заслужений герцог смішного союзу,
Ти – звичайна графиня трудів,
Та коли я вступаю в ряди кукурудзи,
Ти врубаєшся також туди.
 
 
Там, не знаючи сорому, пестимо вату,
Ревучи «Інтернахрініал»,
І куєм кукурудзу, бо ж треба кувати
Кукурудзи зелений метал.
 
 
Потім грузнемо ми у не зіграних спорах,
Тих, що краще вже їх і не знать,
В результаті чого трахбабахає порох,
Й ти шепотиш: «Ліпи його мать!»
 
 
Я ліплю його мать. От закінчена ліпка,
І готова скульптура от:
Броньовик, на нім мать, пальці жмакають кепку.
Мать на бій спокушає народ!
 
 
«Буде битва, – говориш ти, – просто у Паску.
Будь, заслужений герцог, герой!
Ужену тебе в ласку! Озуй себе в каску,
Затули амбразуру губой!»
 
 
Сполохнуть грозові очманілі сюжети –
В кукурудзі нестриманий бій...
Буде сік ананаса стікати з манжетів...
Буде хлюпати борщ в кобурі...
 
 
Я поправлю неспішно бюстгалстук на шиї
І вступлю в рукопашний злий сон...
І відступлять мілорди, зашивши траншеї
Й еполети зірвавши з кальсон.
 
 
Буде різко й зухвало хрумтіть кукурудза
Під копитом гнідого клопа...
І завмру я, заслужений герцог союзу:
Під осколок секс-бомби попав.
 

Самозахист без цьомкання

(жорстокий романс)

 
Ви йшли вздовж алеї надвечір,
І місяць гілля лоскотало,
Троянди, ці липня предтечі
Пелюстки згорнули в сувій.
Казала ти дещо про Ґріґа,
Бетховена, Баха, Шопена,
Чуттєво стискаючи книги,
І пестив його погляд твій...
 
 
Він бачив твій бархатний локон,
Що вився край вушка колечком.
Натхнений романтики током,
Шепнув він: «Один лише цмок...»
Ти враз зашарілась як перець,
І крикнула враз: «Гріховодник!
Розпусник! Самець! Сластолюбець!
Маніяк ти, спокусник жінок!»
 
 
І гарною ніжною ручкой
Так бахнула сильно в щелепу,
Що він на шипи та колючки
В розарій звалився ничком.
Кричала ти: «Аби я знала,
Що ти жеребець похітливий...»
І лик той ногами топтала,
І цілилась в ніс каблучком...
 
 
Коли в нього пхала булавку,
Та книжками била у зуби,
Коли ти альтанку і лавку
Громила його головой,
Він мляво благав, щоб пробачить,
Турчав, що «я більше не буду»,
І клявся, що помилку бачить,
Милуючись слізно тобой...
 
 
Був ранок, ти стишилась тоді.
(А може, вже сили не стало?)
Ти тихо сказала: «Ну годі,
Тебе я прощаю. Забудь».
Від в'яза його відв'язала
І з рота вже вирвала кляпа,
Вже зонтик йому не встромляла
Меж ребер в широку ту грудь.
 
 
Він виплюнув зламані зуби,
Поправив обривки одежі,
Лизнув посинілії губи
І з ніздрів висякував кров.
Сконфужено ти посміхнулась,
І знизала зимно плечима,
До моря нараз відвернулась,
Сказавши: «Гуляємо знов»...
 
 
І бесіда йшла про Ґоґена,
Ван Ґоґа, Деґа, Модільяні.
І сонце світило скажено.
І вранішніх пташок чуть спів...
Він бачив твій бархатний локон,
Що вився край вушка колечком.
Натхнений романтики током,
Хотів цілувать... та не смів!
 

Пісня про те, чого цій в пісні немає

 
У цій пісні не буде ні слова
Про людей, що шмагали крупу,
Про папір, що зварила корова,
І рушницю, як пряник, сліпу.
 
 
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
Геть ніщо не дізнаєшся з пісні
Про той камінь, що стрибнув на днях,
І вдову, що могла в піднебессі
Збудувати бавовняний шлях.
 
 
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
Не співатиму, тож не просите,
Про того, хто розрубував дим,
І про те, як просіять крізь сито
Із галушок збудований дім.
 
 
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
У цій пісні чудесній, прекрасній
Жодних свідчень немає об тім,
Як варенням намазатись рясно,
Шкіру тручи котищем простим.
 
 
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
І тим більше нема інформацій,
Як підстригти волосся жука,
І про те, як у носі длубаться,
Сівши зручно на злого бика.
 
 
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
Не чекайся почути про бабу,
Що убила дракона цебром,
Або про помаранчеву жабу,
Що жила під алмазним горбом.
 
 
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
Тут співатися зовсім не буде,
Як два лицарі їли букет,
І про те, як шриньзякобубудець
Зимкукуру сховав у буфет.
 
 
От про що, от про що
Ти з цієї пісні
Не дізнаєшся ніщо,
Хоч кричи, хоч трісни.
 
 
Так про що же тоді оця пісня?
Слухай пильно, не кажу дарма.
Пісня ця виняткова є, звісно!
В ній про те... ЧОГО В ПІСНІ НЕМА!
 

Звичайно, цей десяток пісень є лише дуже малою частиною від багатого пісенного надбання Терентопського королівства. Звичайно, вони репрезентують це надбання дещо однобоко. У читача може скластися після прочитання цих текстів омана, начебто в Терентопії геть усі пісні суцільно жартівні, абсурдні й несерйозні. Це не так. Є й серйозні, і драматичні, і навіть трагічні, при виконанні яких слухачі, а іноді й виконавці ридають. Але оскільки даний Терентопський так званий епос Автор намагається робити веселим (виходячи із тези, що сміх корисний для здоров'я, а здоров'я є одним із найважливіших для людини факторів), то й пісень для цього щося підібрав саме таких.

Дурнуваті тексти цих пісень викликали в свідомості Автора Терентопських хронік, тобто твого, безцінний читачу, покірного слуги, згадки, по-перше, про висловлення російського поета Олександра Пушкіна: «Поезія, прости Господи, має бути дурнувата»; а, по-друге, про чотиривірш терентопського поета Франческо Губанедурського «Переваги»:

 
Люблю я веселу дурню-глупоту
На вус намотать чи повісить на вушка.
Хотів би я мешкать в Парнаськім саду
І лірою, бач, окалачувать грушки.
 

До речі, пісня «Бадилля та насилля», хоч і є доволі абсурдною, показує, що терентопцям, принаймні деяким з них, знайомі революційний роман «Мать» Максима Горького та скульптурна ленініана.

– У піснях «Здіймання склянок» і «Рояль у кущах», – каже раптом Права півкуля авторського мозку, – згадуються явища, м'яко кажучи, не апетитні, тобто здатні відбити апетит і навіть викликати нудоту під час трапези в людині з підвищеною гидливістю. Навіть дехто з твоїх персонажів, громадянине Авторе, в інших розділах цієї книги, зауважує, що недобре під час застіль згадувати про такі нудотні явища. І ТАКІ пісні потрапили до категорії терентопських ЗАСТІЛЬНИХ? Це якось дивно.

– Це пов'язано з такою рисою терентопського національного характеру, як прагнення зберігати традиції, що дісталися від предків, – пояснює Автор. – Не сучасні терентопці стали першими виконувати хором цих пісень під час застіль, а їхні предки. І коли на одній, образно висловлюючись, шальці терезів опинилася традиція, а на інший гидливість, то переважила все ж традиція.

Оскільки застільні пісні співаються часто-густо після вживання спиртних напоїв, то Автор скаже тут кілька слів і про сп'яніння. Про людину, що вжила дуже багато алкоголю, кажуть, що вона мертвецьки п'яна. Автор вважає таке порівняння несправедливим, оскільки мерці спиртного не п'ють. Деякі мерці п'ють кров (або натуральну, або як в сучасному Терентопському королівстві, сурогатну); вони називаються вампірами, або упирями, або вурдалаками, і таких меншість. Але навіть упирі не п'ють горілки, самогону і тому подібного. Переважна ж більшість мерців, які називаються звичайними небіжчиками, не п'ють ані крові, ані горілки, ані кефіру (де, як Автор чув, теж присутній алкоголь, але в дуже малесеньких і нешкідливих дозах), і взагалі нічого не п'ють, навіть води. Через те трупи п'яними не бувають. Вони хронічні непитущі. Тому порівнювати п'яного з мерцем – це наклеп на мерців. Правильніше про людину, що не вжила ані краплі спиртного, сказати, що вона мертвецьки твереза.

– У мене з цього приводу є сумнів, – каже Ліва півкуля. – Хіба не можна мерця назвати п'яним, якщо перед смертю він випив, наприклад, горілки, і в його крові присутній алкоголь?

Автор замислюється, чухає потилицю і, нарешті, відповідає:

– Я думаю, що навіть у цьому випадку мерця не слід називати п'яним. От дивись: припустимо, хтось розлив на підлогу самогон і витер цю калюжу ганчіркою. Ганчірка просякнута самогоном, в ній присутній алкоголь. Але нікому і на думку не спаде на цій підставі називати ганчірку п'яною. Або пляшка горілки. Алкоголь усередині неї є? Є. Але яка розсудлива людина назве пляшку п'яною? П'яним об'єкт, що містить в собі алкоголь, називають тільки в тому випадку, якщо об'єкт живий. А якщо не живий, то п'яним не називають, навіть якщо алкоголю в ньому повнісінько. Будь то пляшка горілки, будь то ганчірка, просочена самогоном, будь то труп, який випив перед смертю спиртного. Як сказала одна з героїнь гумористичного роману Євгена Гуцала «Позичений чоловік» (першої частини трилогії про пригоди Хоми Прищепи – надлюдини з колгоспу «Барвінок»): «В пляшку по самісіньку шийку наливають горілку, й то не п'яніє...»

– Як на мене, в такому аргументі присутня логіка, – погоджується Ліва, яка до логіки ставиться з пієтетом.

Цей розділ про пісні Автор закінчує абзацом про пісні ж, але не лише застільні. Не дуже давно Автора зацікавило: а скільки існує пісень про його рідне місто Харків? Зробивши розшуки, Автор виявив приблизно 100 таких пісень. Ні-ні, читачу, Автор не збрехав, не перебільшив і не обмовився. Дійсно, близько сотні пісень про Харків він почув на власні вуха. Складених різними композиторами і поетами. У різних темпах, ритмах і стилях. Від шансону до хіп-хопу, від класичних вальсів до року, зокрема і важкого металу. Як українською, так і російською мовами. Харків не є найбільшим і найвідомішим містом на земній кулі. Тому Автор може припустити, що про міста крупніші і популярніші складено ще більше пісень, може, по кілька сотень, а може й тисячі. Але і одна сотня – це теж не хухри-мухри, теж число солідне. Чи не так, читачу? А після того, як Автор зробив ті розшуки і підрахунки, з'явилося ще кілька нових пісень про Харків. І з'являються новіші. І, напевно, з'являтимуться ще. Отже, розпочата вже друга сотня.