Текст книги "Яйцепос (трикнижжя)"

Автор книги: Дюк Брунька

сообщить о нарушении

Текущая страница: 67 (всего у книги 104 страниц)

– А ось цікаво, – каже Ліва півкуля Автору, а Автор передає терентопознавцеві, – що терентопці бачили на своєму небі, крім фей на мітлах, повітряних куль, однокрилого літака, хмар, птахів, драконів і кажанів? Які такі небесні світила? Адже вони жили в інших вимірах, а в інших вимірах, напевно, зірки і планети не ті, що в наших.

– Ті ж самі, от що дивно! – вигукує Прізвищенко. – Те ж саме сонце, той же самий місяць, ті ж самі планети і ті ж самі зірки, що їх бачать і мешканці Великого Світу на своєму небі! У тих же самих положеннях! Астроном з Великого Світу, опинившись за тими дверима в кущах, оббитими дерматином, сказав би, що «терентопські астрономічні карти нічим не відрізняються від наших». Терентопські астрономи в найсильніші телескопи зрять навіть космічні кораблі Великого Світу, з тамтешніми космонавтами на борту, в той час як з точки зору цих космонавтів на Землі немає ніякої Терентопії! От теж феномен, якого навіть я, досвідчений терентопознавець, не можу збагнути!

– Якщо вже ти, Ім'яне Побатьковичу, торкнувся теми космонавтики, і якщо Терентопія пов'язана з Харковом, – перебиває Автор, – то я, з твого дозволу, трохи відволічуся від терентопської географії, аби сказати читачеві кілька слів про зв'язок Харкова з космонавтикою.

– Не заперечую, – погоджується лектор.

– Всі люди, які літали в космос, поділяються на дві категорії: тих, хто ніколи не жив у Харкові або Харківській області, і тих, хто там коли-небудь якийсь період свого життя жив і тому має право називатися харків'янином. Перша категорія є більшістю, друга – меншістю. Цю меншину на даний час складає двадцять одна особа. Так, читачу, серед відвідувачів позаземного простору двадцять одну людину можна назвати в більшій чи меншій мірі харків'янином. Далеко не кожне місто чи регіон на земній кулі може похвастатися, що понад двох десятків його жителів подорожували за межі рідної планети. Навіть переважна більшість столиць цим не може похвалитися. А Харків – може! Крім того, харківські вчені та робітники винаходили та виробляли для космічних кораблів складну апаратуру, без котрої ті кораблі не могли б нормально функціонувати поза межами планети. Якщо цей текст читач з майбутнього прочитає за десятиліття або навіть століття після його написання, то, можливо, хвастощі Автора його насмішать. Можливо, він вигукне: «Всього лише двадцять один? І Автор цим пишається? Ха, та сотні людей, що живуть в нашому селі, літали в космос, і нікому на думку не спадає хвалитися такою звичайною справою». Автор просить такого читача з майбутнього мати на увазі, що Автор і його сучасники живуть на початку двадцять першого століття, що той період, з точки зору людей майбутнього, є епохою первісною і дикою. Тож нам, майбутній читачу, людям диким і первісним, можна пробачити пишання навіть такими сміховинними звершеннями. Але продовжуй, Ім'яне Побатьковичу.

– І ще я не можу зрозуміти, як у Терентопії може працювати компас. У нас – зрозуміло: намагнічена стрілка показує одним кінцем на північний магнітний полюс, що в Арктиці, іншим – на південний магнітний полюс, що в Антарктиці. У терентопських вимірах простір навколо країни закручений сам у себе, там немає ні північних, ні південних полюсів, однак компас працює, як і в нас. Сонце, згідно з компасом, встає на сході й сідає на заході. Якщо виходити з вимірів Великого Світу в ті крізь двері в колючих кущах, оббиті дерматином, дивлячись на компас, то перед дверима компас показуватиме синім кінцем стрілки вправо, червоним кінцем стрілки – вліво; у момент проходження крізь двері стрілка почне скажено крутитися; за дверима стрілка зупиниться в тому ж положенні: синім – праворуч, червоним – ліворуч.

І ще я не розумію терентопських річок, які, по суті, не мають ані початку, ані кінця. У Великому Світі струмки впадають у дрібні річки, ті впадають у великі ріки, а ріки – в моря, озера і океани, як правило. Візьмемо для прикладу харківські річки. Річка Харків у історичному центрі міста впадає в річку Лопань. Річка Лопань південніше на території міста впадає в річку Уди. Річка Уди за межами міста Харкова, але на території Харківської області впадає в річку Сіверський Донець. Сіверський Донець уже за межами Харківщини впадає в річку Дон. Дон впадає в Азовське море. Азовське море через Керченську протоку пов'язане з Чорним морем. Чорне море через протоку Босфор – з Мармуровим морем. Мармурове море через протоку Дарданелли – зі Середземним морем (яке, в свою чергу, складається з одинадцяти морів, але не буду їх перераховувати, щоби не нагромаджувати купу топонімів). Середземне через протоку Гібралтар – з Атлантичним океаном. Атлантичний плавно переходить у Південний, Північний, Індійський і Тихий, і в сумі вони є Світовим океаном. Таким чином, сівши на човника в місті Харкові, людина теоретично може переміститися до будь-якого континенту і будь-якого океанічного острова, рухаючись виключно поверхнею води і ніде не перетинаючи суходолу.

У Терентопії ж немає морів, великих озер і, тим більше, океанів. Там струмки, витікаючи з північної частини Окраїнних Земель і, плазуючи на південь, зливаються в дрібні річки, ті зливаються в більші, і, врешті-решт, в південній половині королівства все це впадає в найбільшу тамтешню річку Замийку, яка нікуди не впадає, або, якщо так можна висловитися, впадає в свої ж витоки.

– Я, Ім'яне Побатьковичу, вже розповів читачеві, як король Жорик Дев'ятий розкреслив карту королівства олівцем на дев'ятнадцять секторів, і пронумерував ці сектори за годинниковою стрілкою, призначивши першим номером той, де Жорикбург, – повідомляє терентопознавцеві Автор. – Так що тепер можеш розповідати читачеві про місцезнаходження географічних об'єктів, маючи на увазі ці сектори.

– Чудово! Замийка випливає з північної частини Окраїнних Земель кволим струмком. У міру її просування на південь, в східній половині королівства, її живлять вологою інші струмочки, що в неї впадають, так що вже на кордоні 17-го і 18-го секторів перетворюється зі струмка на річку, нехай і вузькоруслу-мілководну. У 2-му секторі в Замийку впадає відразу дві річки: Струмище (в яку, в свою чергу, впадає річка Юха, в 18-му секторі) і Текучка. В 4-му секторі в Замийку впадає річка Рідина, що плине також із півночі на південь, але в західній половині королівства (що у ту Рідину, в свою чергу, впадають: Мокриця в 10-му секторі і Волога в 7-му секторі). У Вологу впадають: Краплетека (14-й сектор), Барма (12-й сектор), Хлюпа (10-й сектор), і невелика Піта (9-й сектор); остання протікає крізь Великі Дрібки. У 5-му секторі в Замийку впадає Аквася, в 6-му секторі – Булька. І так пройшовши всю Терентопію з півночі на південь, Замийка входить в південну частину Окраїнних Земель, де розтікається на тисячі дрібних потічків. Ці струмочки всмоктуються в ґрунт, і тільки один кволий перетинає Окраїнні Землі, постійно змінюючи русло, і випливає з Окраїнних Земель на півночі Терентопії, будучи зародком Замийки. Що ж до тих цівок, що всоталися в ґрунт на півдні, то вони на півночі вибиваються на поверхню джерелами, які дають початок усім струмкам та річкам країни. Терентопські гідрологи з'ясували це, підфарбовуючи воду тих що всмоктуються струмків. От така неймовірна природна гідросистема! Річки Терентопії, як я вже, здається, зауважував, неглибокі і неширокі, в зв'язку з чим в країні не було судноплавства. Який-небудь прибережний житель низов'їв Дніпра, Дона або Дунаю, побачивши терентопські річки, презирливо плюнув би і сказав: «Тю! Це вони називають рікою?!». Втім, русалок і водяних глибина і ширина тамтешніх річок цілком влаштовували. І за харківськими мірками ці потічки мали право називатися річками.

Щодо озер і ставків, – продовжує Прізвищенко, – то вони в Терентопії настільки невеликі, що на карті королівства або взагалі не значаться, або зображуються найменшими крапками. Є в країні і болота. Найбільші: Тритонове болото (на північ від міста Свистоніздрінська, в 10-му секторі), Прищаве болото (в 14-му секторі, на схід від Задвірполя і на захід від Манюнинська), і Сатиричне болото (трохи на північ від Жорикбурга, в 1-му секторі).

З лісових масивів найбільшими є: Стовбурова пуща (1-2-й сектори), Рипляча пуща (2-3-й сектори), Кремезна пуща (6-7-8-9-й сектори), Клаптикова пуща (7-8-й сектори), Никандрова пуща (11-12-13-й сектори), Сокирова пуща (11-12-й сектори), Корінна пуща (13-14-й сектори), Оксамитова пуща (15-16-17-18-й сектори), Волохата пуща (16-17-й сектори) і Раптова пуща (18-19-й сектори).

Населені пункти Терентопії – це сотні сіл, селищ, слобод, хуторів і ферм, а також – сімнадцять міст, – веде далі лекцію свіжовимитий Прізвищенко. – Чим ближче до Державних Дверей, тим населених пунктів більше, чим далі від Державних Дверей, тим населених пунктів менше. Переконливий доказ того, що Терентопія заселялася вихідцями з Великого Світу. В Окраїнних Землях люди, зі зрозумілих причин, не жили. Деякі терентопські міста я в першій лекції вже згадував. А ось повний список усіх сімнадцяти міст за алфавітом із зазначенням секторів, в яких ці міста опинилися, коли Жорик Дев'ятий розкреслив карту держави:

Апчхиград – 3 сектор.

Безбаштовий Замок – 11 сектор.

Великі Дрібки (колишня столиця) – всі сектори.

Вухатий Міхур – 16 сектор.

Дримпельзябськ (місто-герой) – 7 сектор.

Жабенятинськ – 19 сектор.

Жорикбург (столиця) – 1 сектор.

Задвірполь – 13 сектор.

Замийськ-на-Замийці – 18 сектор.

Манюнинськ – 15 сектор.

Мізерноград – 4 сектор.

Свіжегнійополь – 17 сектор.

Свистоніздрінськ – 9 сектор.

Тупий Кут – 12 сектор.

Шмарклів – 11 сектор.

Яєчня-Ясна – 9 сектор.

Ямитививінвонавониполь – 14 сектор.

У кожного з міст є свій герб, – продовжує звучати лектор. – У Апчхиграда – білий квадрат у сірому полі (означає носовичок). У Безбаштового Замку – чорний знак питання в бузковому полі. У Великих Дрібок – чорна каляка-маляка в жовтому полі. У Вухатого Міхура – світло-блакитна куля з людськими вухами в рожевому полі. У Дримпельзябська – коричневий квітковий горщик під кутом 45° до горизонту в білому полі. У Жабенятинська – помаранчева жаба в полі кольору слонової кістки. У Жорикбурга – золота бджола (котра до кінця дев'ятнадцятого століття вважалася мухою) в смарагдовому полі. У Задвірполя – чорний летючий грифон в червоному полі. У Замийська-на-Замийці – 23 білі рибки в синьому полі. У Манюнинська – маленька коричнева окружність в полі тілесного кольору (означає пуп). У Мізернограда – білий єдиноріг в позі мислителя в зеленому полі. У Свіжегнійополя – бурий трикутник у жовтому полі (означає купу гною). У Свистоніздрінська – два чорних кола в полі тілесного кольору (означають ніздрі). У Тупого Кута – 63 рудих таргана в білому полі. У Шмарклова – біла крапля в рожевому полі. У Яєчні-Ясної – жовте коло в білому полі (означає яєчню). У Ямитививінвонавониполя – одне тільки біле поле (тобто, на думку тамтешніх жителів, на гербі присутній і лицар, але його не видно).

– Дякую, Ім'яне Побатьковичу, – каже Автор, вручаючи гонорар за лекцію. – Сподіваюся, викладені тобою факти допоможуть читачеві краще уявляти собі Терентопське королівство і орієнтуватися в подальшій розповіді про мандри лицарів під час Великої Яєчної Експедиції.

Терентопознавець теж дякує Авторові за увагу до його персони і, ввічливо ворухнувши обличчям, зникає.

Автор же додає, звертаючись уже до читача, що, читаючи про вищезазначені мандри, він (читач) дізнається ще чимало інших фактів щодо терентопської географії.

– До багатьох писань, де дії відбуваються в чарівних, фантастичних світах, а іноді і не чарівних, не фантастичних, автори або видавці додають мапи цих світів, аби читач краще орієнтувався, – зауважує Права півкуля авторського мозку. – Чом би і тобі, Авторе, не намалювати карту Терентопії і не прикласти її до рукопису?

– Ну, я не картограф, географічних карт зроду не малював, – чухає потилицю Автор. – Не знаю, чи вийде... Втім, не виключено, що спробую. Проте, я постараюся в самому тексті згадувати достатню кількість географічних фактів, щоби сам читач, або найнятий видавництвом художник міг, ретельно проглядаючи текст, скласти приблизну карту. Її в книзі можна було б помістити в вигляді вкладки, або на форзацах. А якщо все ж таки я сам зможу таку карту намалювати, то на ній будуть позначені не всі населені пункти та інші географічні об'єкти Терентопії, а лише ті, які згадуються в моїй книзі, щоб, по-перше, не перевантажувати карти написами, а по-друге, щоб читачеві легше було орієнтуватися, щоб він не заблукав у безлічі назв.

– Боюся, що ці патякання про географію, – продовжує Права півкуля, – читач може визнати обридливим занудством. У них немає ні особливої ​​захопливості, ні гумору.

– Мене теж це турбує, – зізнається Автор. – Але в даному випадку я, можливо, через нестачу розуму і таланту, не знаю, як об'єднати науково-популярну лекцію, мета якої наситити слухача необхідними знаннями, з веселощами. Може, треба було напнути на лектора клоунський костюм і змусити корчити пики і верещати смішним голосом?

☼ ☼ ☼

Отже, лицарі Напівкруглого Столу збиралися в дорогу.

Завдяки тому, що нинішні обладунки та зброя там були з легких сплавів, великої ваги вони не мали, на відміну від споряджень середньовічних лицарів Великого Світу, і тому не вимагали для свого транспортування зброєносців. Якщо нинішні лицарі там і наймали зброєносців, то переважно – для компанії, щоби було з ким поговорити в дорозі. На пошуки яйця дракона напівкруглостолові лицарі відправлялися по двоє, так що було з ким дорогою погомоніти, і потреба в зброєносці повністю відпадала. І великих запасів їжі в дорогу брати не треба, бо шукачі переміщатимуться від населеного пункту до населеного пункту, де гостинні селяни їх досхочу нагодують і дадуть продуктів у дорогу. Гостинність, особливо щодо мандрівних лицарів, – терентопська традиція. Вважалося престижним, якщо саме в твоєму домі зупиниться на відпочинок мандрівник у панцирі або кольчузі.

У неділю 8 жовтня віруючі лицарі відвідали храми, щоб отримати благословення в дорогу від святих отців.

Серед лицарів були представники різних релігій та конфесій, а також – атеїсти та агностики. Наприклад, граф Абдулла був мусульманином; герцог Абрам дотримувався іудаїзму; барон Річард Неголений був лютеранином; граф Леонід Очкарик – католиком; лицар Федір – баптистом; граф Омелян вважав себе буддистом; барон Сергій цікавився кришнаїзмом; граф Остап Електричка зараховував себе до секти ніздрістів; граф Леонід Хихотунчик – до секти чхавців... Але більшість лицарів Напівкруглого Столу були православними християнами, або агностиками, чи атеїстами. Віруючі лицарі не були фанатиками, ортодоксами і мракобісами, не бачили гріха в питті вина, вкушанні свинини, в сексі, в боях і інших радощах життя. Ніяких сварок на релігійному ґрунті між лицарями Терентопії ніколи не було. Лицар Пивної Кружки вірив в існування Вищої Сили, яка змушує матерію Всесвіту підкорятися законам гармонії, але ні до якої конфесії себе не зараховував, тобто був, по суті, агностиком.

Православним лицарям (а такими вважали себе: лицарі Борис, Остап Окрошколюб, Юрій Капітальний, Андрій Схожий, Ярослав, Хома; барони Андрій Цинік, Леонід Насторожений, Тарас, Порфирій, Панас; графи Кузьма і Василь, та й герцог Харитон) своє благословення дав сам патріарх Іполит Четвертий в соборі святого Митрофана, що в Жорикбурзькій Лаврі. Після благословення патріарх-нудист промовив невелику проповідь:

– Ви вирушаєте на святу справу, діти мої, бо порятунок батьківщини від небезпек, що їй загрожують, звичайно ж, – справа богоугодна. Так, боротьба зі злом – труд святий. І я хочу трохи поговорити про зло. Чи помічали ви, лапочки мої, що всіляке зло – і злодійство, і шахрайство, і хабарництво, і побиття, і навіть вбивства – роблять люди одягнені? Особисто мені не відомо випадків, коли який-небудь кишеньковий злодій на базарі спустошував би кишені громадян, будучи абсолютно голим; або коли хабарі брав би абсолютно голий чиновник; або коли здійснювати замовне вбивство відправився б абсолютно голий кілер... Ні! Злочинці завжди одягнені! Чи не видається вам, серденьки мої, такий зв'язок одягу зі злочинами закономірністю? Навіть тропічні дикуни Великого Світу, котрі зазвичай ходили голими, вирушаючи на війну з сусіднім плем'ям, тобто – на душогубство, на гріх, покривали свої тіла бойовими фарбами. Чому? Чи не тому, що нагота – ознака чистоти, невинності, безгрішності, а вдягання – ознака гріховності? Згадайте: навіть у Біблії Господь вигнав Адама і Єву, коли вони одяглися. Господь знав, мабуть, що вдягання – перший крок до морального розкладу. Спочатку людина одягнулася, потім почала брехати, красти, ґвалтувати, принижувати, ображати, бити і вбивати ближніх, і пішло-поїхало. Чи не час нам, пташенята мої, повернутися до витоків божественної чистоти, чи не пора нам відкинути одежі – ці ознаки гріха, ці символи зла? У тих випадках, звичайно, коли без одягу можна обійтися. Звичайно, постійно перебувати без одягу не можна: одежа захищає нас від холоду, від сонячної радіації, від бруду, пилу, комах і так далі. Але хоча б під час літнього відпочинку на природі ми ж можемо, красунчики мої, обійтися без цих непотрібних плавок та купальників! Я вже три роки член товариства нудистів, три роки відчуваю на собі божественну благодать, що зійшла на мене після зречення від гріховних пляжних шат! Діти мої, рекомендую і вам стати на цей шлях повернення до безгрішності і вступити в товариство нудистів. Амінь!

Ця проповідь патріарха була така натхненна, емоційна і переконлива, що ці чотирнадцять православних лицарів Напівкруглого Столу вирішили після закінчення експедиції, коли драконяче яйце буде знайдено, записатися в нудисти. На прощання патріарх роздав їм усім новий номер журналу «Гарнюнізм!» із фотографіями русалки Каті та інших неодягнених красунь, щоб лицарі захопилися діяннями Господніми і дякували Всевишньому за творіння такої краси. А також – по п'ять останніх номерів газети «Під прапором нудизму», редакція якої перебувала на першому поверсі лицарського гуртожитку (що те сусідство не спокусило гуртожитських лицарів захопитись нудизмом). До речі, на відміну від інших номерів «Гарнюнізму!», в даному номері, крім зображень неодягнених дівчат, було і зображення одягненого чоловіка. А саме: портрет так званого Траляляліні, який вважався організатором викрадення драконячого яйця, і якого належало через те розшукати і затримати. Що той портрет намалював дракон Інокентій Карлович. Цей малюнок був надрукований і в газеті «Під прапором нудизму». І там і там – під заголовком: «Розшукується правопорушник»...

Перерахувавши вище чотирнадцять православних лицарів Напівкруглого Столу, Автор має зауважити, що був іще й п'ятнадцятий. Але він не отримав благословення від патріарха на мандри. Оскільки в мандри не вирушав. Цим п'ятнадцятим був король Жорик Дев'ятий.

☼ ☼ ☼

Цього дня Мгобокбекбе і Естер, прогулюючись містом, заглянули і в складений з виноградного листя великий кокон, всередині якого притулився особнячок Гліба Любомировича Цвяха. Кокон вже почав був переходити з категорії зелених в категорію жовтих, аби згодом жовтизна обсипалася, перетворивши кокон на чохол з чорних твердих мережив.

Нова людина нагадала чарівникові, що, за порадою Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського, Цвях за допомогою гіпнозу ввів у Мгобокбекбе особливість, можна сказати, ваду, аби новостворений був не ідеальним, а як усі нормальні люди. За вибором хлопця цією, так би мовити, вадою була пристрасть до розіграшів. Лицар Пивної Кружки поскаржився магові, що розіграші, які вивергаються з нього під дією гіпнозу, йому не подобаються, тому він просить замінити цей недолік на інший. Ну, наприклад, на так звані слова-паразити.

– Я люблю розіграші, але хочу, щоби вони з мене виходили свідомо і обдумано, а не автоматично повз моєї волі.

– Без проблем, – погодився товстун. – Які саме слова?

– Ну... Еее... О, придумав: «най равлик копне».

Гліб Любомирович ввів клієнта в транс, поводив над ним долонями, вивів із трансу і сказав: «Готово».

Мгобокбекбе з вдячністю промовив:

– Дуже дякую, Глібе Любомировичу, най вас равлик копне. А то ті розіграші виходили якимись безглуздими, най їх равлик копне.

Вийшовши з особнячка чародія, Естер запитала коханого:

– А тепер куди підемо?

– Давай у кіно, най його равлик копне. Сьогодні в кінотеатрі «Кінородець» крутять українську еротичну комедію «Кілька любовних історій», зняту за італійськими новелами епохи Ренесансу. Я афішу бачив, най її равлик копне.

– Годиться! – погодилася дівчина, і закохана парочка попрямувала в бік кінотеатру...

☼ ☼ ☼

У ніч із восьмого на дев'яте жовтня Лицареві Пивної Кружки приснився неприємний сон: ніби до нього в голову вдерся якийсь чоловік і заходився порпатися в мозку, наче щось шукав. Обнишпоривши всі мозкові звивини і, мабуть, не знайшовши в них того що треба, чоловік нецензурно вилаявся і зник.

Коли вранці, збираючись вирушити в експедицію, лицар Мгоцько розповів цей сон своїй нареченій, Естер вигукнула:

– Це мені цією ніччю приснився такий сон! Це у мене неприємний чоловік колупався в мізках і, не знайшовши чогось, розсердився!

– Значить, нам обом приснився той самий сон, най його равлик копне! Твій суб'єкт як виглядав?

– Пам'ятаю, у нього був гострий ніс, довге чорне волосся, але бакенбарди білі, сиві. А твій?

– Такий же. Гостроносий довговолосий брюнет із білими баками, най його равлик копне. Якщо нам навіть сни сняться однакові, значить, ми дійсно дві половинки одного цілого, дійсно створені один для одного. А може, один з нас – телепат, і просто вловлює сон іншого.

– Напевно – ти. Ти ж у мене – феномен...

З нагоди початку Великої Яєчної Експедиції заняття в навчальних закладах Жорикбурга були скасовані, щоб школярі і студенти могли проводити лицарів у дорогу або хоча б просто подивитися на їхній від'їзд зі столиці.

Естер проводила коханого до Непарнокопитого Театру, де кульбачили свій непарнокопитий транспорт і інші лицарі Напівкруглого Столу. Закохані пообіцяли обмінюватися телеграмами і відзначили розставання дооовгим ніжним поцілунком.

Після чого Лицар Пивної Кружки з іншими лицарями верхи поїхали до залізничного вокзалу, але так повільно, щоби піші рідні, близькі та просто роззяви могли їх неквапливо супроводжувати.

На вокзалі коні були поміщені в вагони для худоби, а лицарі влаштувалися в вагоні для пасажирів. Зазвичай поїзд складався з семи вагонів для пасажирів, вагона для худоби і вагона для багажу. Для цього спецрейсу склад був інший: один вагон для пасажирів, один для багажу, і аж три для худоби.

Коли поїзд рушив, Мгобокбекбе і Естер помахали одне одному руками. При цьому йому і їй, мабуть, в очі потрапили смітинки, судячи з їхніх маніпуляцій із носовичками...

За дві години з Великих Дрібок виїхали дев'ятнадцять пар лицарів в дев'ятнадцяти напрямках, шукати яйце дракона і типа, який організував викрадення цього яйця.

Барон Панас – верхи на коні Рюрикові, барон Аркадій – на коні Людовику.

Герцог Харитон – верхи на коні Севері, барон Річард Неголений – на коні Синеусі.

Граф Леонід Гострий Лікоть – верхи на коні Комоді, барон Євген – на коні Вазі.

Лицар Федір – верхи на коні Камбізі, граф Леонід Кучерявоногий – на коні Петрі.

Граф Яків – верхи на коні Оттокарі, лицар Хома – на коні Монтесумі.

Лицар Ярослав – верхи на коні Тутмосі, барон Андрій Цинік – на коні Велосипеді.

Лицар Вадим Металорізальний – верхи на коні Хлодвигу, лицар Андрій Схожий – на коні Романі.

Граф Абдулла верхи на коні Ахматі, барон Сергій – на коні Філіпі.

Граф Омелян – верхи на коні Леві, граф Леонід Хихотунчик – на коні Гаруні.

Лицар Юрій Капітальний – на коні Фрідріху, герцог Абрам – на коні Саулі.

Лицар Остап Окрошколюб – на коні Сигізмунді, граф Остап Електричка – на коні Саладині.

Граф Кузьма – на коні Миколі, герцог Леонід Коліно – на коні Рудольфі.

Лицар Юрій Тигровий – на коні Ядвізі, граф Василь – на коні Мамаї.

Барон Порфирій – на коні Лжедмитрії, граф Леонід Жвавий – на коні Ксерксі.

Лицар Борис – на коні Аркадії, граф Остап Влучне Вухо – на коні Борисі.

Граф Леонід Заканавний – на коні Генріхові, граф Леонід Очкарик – на коні Гуго.

Лицар Річард Левове Копито – на коні Тутанхамоні, лицар Мгоцько – на коні Ігорі Святославичеві.

Барон Тарас – на коні Кнуті, лицар Леонід Насторожений – на коні Івані.

Барон Вадим Оптиміст – на коні Гонорії, барон Геннадій – на коні Горбачові.

Так для лицарів Напівкруглого Столу почалася Велика Яєчна Експедиція.