Текст книги "Яйцепос (трикнижжя)"
Автор книги: Дюк Брунька
сообщить о нарушении
Текущая страница: 40 (всего у книги 104 страниц)
– Не навіщо... – Яна густо почервоніла, і на її очах з'явилися сльози.
– Добре, іди, ми це після з тобою обговоримо, – зм'якшилася Аня, і Яна, похнюпившись, пішла.
– Може, роз'ясните, чому ваша помічниця так на вас схожа? – запитав Леонід Коліно. – Ми до позавчорашнього дня думали, що ви й вона – одна людина.
– Роз'ясню. Я не роблю із цього таємниці, – відповіла фея Аня Окнечук і стала розповідати...
☼ ☼ ☼
Одного разу в місті Тупому Куті, у міському архіві, де Аня Окнечук шукала інформацію про свого прадіда за батьківською лінією (цей прадід був першим тупокутським мером), їй цілковито випадково трапився на очі прадавній манускрипт із якимось зашифрованим текстом. Працівникам архіву шифр не був відомий. Зате у своєму домашньому архіві, що дістався від предків за материнською лінією, фея виявила ключ до цього шифру.
Знявши в архіві копію з манускрипту, Аня вдома її розшифрувала.
Виявилося, це був старовинний магічний рецепт матеріалізації віддзеркалення. Тобто за допомогою цієї інструкції можна було витягти із дзеркала відображення будь-якого об'єкта й зробити це витягнуте відбиття абсолютно реальним предметом або організмом.
Не дивно, що прадавні чарівники зашифрували це керівництво. Адже потрап воно до рук непорядних, корисливих, войовничих людей, – і лиха не оберешся. Оскільки, наприклад, поклавши перед дзеркалом злиток золота й матеріалізувавши відбиття, така людина одержала б два злитки, поклавши два й матеріалізувавши відбиття, одержала би чотири, і так далі в геометричній прогресії. А копіюючи таким же способом до ясен озброєного солдата, можна було дістати до ясен озброєну армію... (Автор написав «до ясен», а не «до зубів», оскільки ясна знаходяться у роті, а зуби можуть бути і поза ротом; наприклад після сильного удару у щелепу. Буває, що зуби перебувають доволі далеко від людини, котрій початково належали. В такому випадку фраза «озброєний до зубів» є неправдивою і безглуздою.)
Фея Аня не була корисливою й войовничою особою й скористалася інструкцією лише в чисто експериментальних цілях, цікавості заради.
Спочатку вона матеріалізувала віддзеркалення ляльки й декількох інших неживих об'єктів.
Потім матеріалізувала відображення живих білих мишей, морських свинок і кроликів.
Переконавшись в ефективності цього методу, наважилася, нарешті, матеріалізувати власне віддзеркалення.
Особливість матеріалізації відображення живого організму полягала в тому, що в процесі цієї операції астральне тіло, або, інакше кажучи, душа першоджерела, тобто того, хто перебував перед дзеркалом, роздвоювалася, і ця копія душі заповнювала витягнуту із дзеркала й упредметнену копію тіла. Однак генетично цей новий організм відрізнявся від першоджерела настільки ж, наскільки будь-яка людина відрізняється від іншої людини, що не є її близьким родичем. (А твоїми далекими родичами, безцінний читачу, є абсолютно всі представники людства, крім твоїх близьких родичів; що можна сказати і про будь-якого іншого гомо сапієнса). Бо, відповідно до цієї чарівної технології, генотип матеріалізованого віддзеркалення не був копією генотипу першоджерела, а був чимсь середнім від генотипів усіх представників цього виду, що живуть у радіусі 100-150 кілометрів. Тобто аналіз ДНК, зроблений обом організмам, показав би, що вони не є ріднею, незважаючи на зовнішню та душевну ідентичність.
Коротше кажучи, Аня Окнечук матеріалізувала своє віддзеркалення. І одержала помічницю, яка була дуже схожа на неї душею й зовнішнім виглядом, але генетично була зовсім іншою людиною, не родичкою.
Іменем цієї помічниці стало дзеркальне відбиття імені Ані Окнечук – Кученко Яна.
У тому люстрі, звідки було витягнуте відображення, Аня і Яна вже більш не віддзеркалювалися, зате в інших дзеркалах відображалися. Так, це було те саме дзеркало в коридорі, що спантеличило Леоніда Коліно.
☼ ☼ ☼
– Я не знала, що Яна не бажає, аби хтось із вас став моїм чоловіком. Це для мене повна несподіванка. Я все з'ясую, – закінчила розповідь Аня Окнечук.
Увечері, після вечері, Кученко Яна в спальню вже не прийшла, безумовно, а гості-бранці перед сном обговорювали останні події.
– Може, я помиляюся, – говорив зброєносець Зиґфріденко, – але в мене склалось враження, що Кученко Яна закохана в Аню Окнечук і тому ревнує її до чоловіків і не хоче, щоби вона вийшла за когось із нас заміж. Бачили, як вона червоніє? Так червоніють закохані. Цим і пояснюються її погрози нам.
– Відображення закохалось у того, кого воно віддзеркалювало? Оце так! – викликнув лицар Євстафій Купріянович Горобинович, на хвилинку виколупавши з вушних раковин навушники аудіоплеєра.
(Касета, яку він слухав, була новинкою з Великого Світу – альбомом «Мова риб» молодого українського гурту «Скрябін». До речі, читачу, великий кольоровий портрет лідера цього гурту, співака і автора пісень Андрія Кузьменка, відомого також як Кузьма Скрябін, тепер можна бачити в Харкові на вулиці Римарській в якості муралу, що прикрашає бічну стіну будинку № 23-а.)
– Я читав книжку за назвою «Метаморфози», давньоримського поета Овідія. Так там є зокрема історія про те, як один парубок, на ім'я Нарцис, закохався у своє віддзеркалення, побачивши його на водній гладі, – зауважив герцог Леонід Коліно. – Але я ніколи не читав і не чув, щоб віддзеркалення закохалось у людину, яку відображало!
Здогад зброєносця Зиґфріденка підтвердився наступного дня.
Ранком у кімнату відпочинку ввійшла спантеличена фея Аня Окнечук і в присутності всіх своїх бранців повідомила:
– Я з'ясувала, як і обіцяла, чому моя помічниця Кученко Яна вам погрожувала. Виявляється, вона сама мене кохає. Тому ревнує мене до вас і не воліє, щоби хтось із вас став моїм чоловіком, щоби я жила з кимсь іншим, а не з нею. А я не помічала її почуттів. От така ситуація.
Зброєносець Зиґфріденко подивився на решту бранців із виразом обличчя «ну, що я казав!»
– Якби вона була не жінкою, а мужчиною, ми з нею були б ідеальною парою, – продовжувала фея, – бо ж у нас однакові характери, однакові темпераменти, однаковий світогляд, однакові смаки, однакові пристрасті... І не дивно, у нас же одна душа, тобто дві, але однакі. Так, якщо б вона була мужчиною, то могла б стати моїм чоловіком, ідеальним чоловіком, кращого й бути не може. Але, на жаль, вона не мужчина, а мені треба мужчину. Бо я жінка зі стандартною сексуальною орієнтацією. Я можу зробить за допомогою магії ідеального чоловіка з будь-якого мужчини, але, на жаль, не можу зробить із жінки мужчину. Тому я вимушена вийти заміж за якогось мужчину, а вона вимушена страждати від ревнощів...
– Панно Аню, я хотів би побалакати з вами тет-а-тет, – сказав раптом Лицар Пухнатого Замку, схвильовано намотуючи на палець волосся своєї розкішної каштанової бороди.
– Гаразд, ходімо, – погодилася вона.
І фея з Лицарем Пухнатого Замку вийшли з кімнати відпочинку.
Вони усамітнилися у вітальні на першому поверсі, сівши в крісла під портретом веселого чоловіка в напудреній перуці.
– Є прекрасний спосіб вирішити цю ситуацію усім на втіху, – почав Лицар Пухнатого Замку. – Треба, щоби Яна поміняла стать, стала мужчиною, і тоді ви з нею...
– Це не годиться! – перебила його Аня. – Після хірургічних операцій зі зміні статі жінки не стають повноцінними мужчинами. А мені треба повноцінного мужчину, від якого я могла б родити дітей.
– Ні, хірургія отут ні до чого. Я говорю про магію. Скажу по секрету, я сам замолоду був дівчиною на ім'я Февронія. Так-так, не дивуйтеся, це правда. Я був від народження жінкою, але праг стати чоловіком. І от одного разу я звернувся із проханням до чарівника Хоми Лукича Манюні...
– Манюні? – перебила його фея. – Це, напевно, мій родич, але я з ним не знайома. Моя мама – уроджена Манюня, її предком був сам Гектор Манюня! От це його прижиттєвий портрет, до речі...
(– Ну я ж казав! – репетує Права півкуля авторського мозку.
– Ясно, виходить, мамою цієї феї Ані була якась громадянка Манюня, а татом – якийсь громадянин Окнечук, – припускає півкуля Ліва.
– Ні, не зовсім, – говорить Автор. – Маму Ані в дівоцтві кликали Ольгою Манюнею, дійсно, але тата – Ромео Кацманштейновичем. У свідоцтві про народження Аня записана під подвійним прізвищем: Кацманштейнович-Манюня; таке ж прізвище було й у її першому паспорті. Коли Аня вийшла заміж за такого собі Плутарха Первухіна, вона узяла прізвище чоловіка, поміняла паспорт і стала з Ані Кацманштейнович-Манюні – Анею Первухіною. Потім розвелася з першим чоловіком і вийшла за такого собі Ярополка Кінзадзе. Поміняла паспорт і стала Анею Кінзадзе. Потім розвелася із другим чоловіком і вийшла за такого собі Адріана Черезтойтинногузадерищенка. Поміняла паспорт і стала Анею Черезтойтинногузадерищенко. Потім розвелася із третім чоловіком і вийшла за такого собі Івана Цюллера. Поміняла паспорт і стала Анею Цюллер. Потім розвелася із четвертим чоловіком і вийшла за такого собі Франсуа Чекушкіна. Поміняла паспорт і стала Анею Чекушкіною. Потім розвелася з п'ятим чоловіком і вийшла за такого собі Леся Окнечука. Поміняла паспорт і стала Анею Окнечук. Потім розвелася й із шостим чоловіком. Оскільки після цього на той момент ні за кого не вийшла, то зберігала останній паспорт із останнім прізвищем.)
– Чарівник Хома Лукич Манюня – теж нащадок Гектора Манюні, – погодився Лицар Пухнатого Замку й продовжив: – Так от звернувся я до нього із проханням перетворити мене з дівчини на парубка. Він зайнявся цією проблемою й придумав чарівну технологію сексуального перетворення. Результат: перед вами абсолютно повноцінний мужчина. У мене є дружина й шестеро дітей. Я зараз, незважаючи на жіноче минуле, нічим не відрізняюсь від інших чоловіків! У тому числі й в аспекті батьківства.
– Це просто чудо! – захопилася Аня Окнечук. – Скажіть, де живе цей чарівник! Я упевнена, що Яна погодиться зробитися мужчиною, щоби стати моїм чоловіком! І це буде для мене ідеальний чоловік, якого мені й треба! А це не боляче?
– Ні, абсолютно! Чарівник кладе тебе на стіл, читає заклинання, ти на пару хвилин непритомнієш, або, якщо завгодно, засинаєш. Потім отямлюєшся й – готово: ти вже мужчина. Ані болі, ані неприємних відчуттів. Хома Лукич мешкає біля селища Могоричів, що в семи кілометрах від Свистоніздрінська. У Могоричах його кожний знає й покаже дорогу...
– Негайно злітаю до нього! Дуже дякую за пораду! – викликнула фея.
– Передайте йому велике привітання від Лицаря Пухнатого Замку, якого він знає як Февронію Двокрапку, і скажіть, що я про нього не забуваю й усе життя вдячний за моє перетворення!
– Гаразд, передам.
І відразу вона вийшла з вітальні в дзеркальний коридор, зняла зі стіни одну з мітел, відкрила вхідні двері, осідлала мітлу й вилетіла з будинку, після чого вхідні двері самі собою захлопнулися.
А Лицар Пухнатого Замку повернувся в кімнату відпочинку й повідав колегам-бранцям, що, мовляв, так і так, існує, мовляв, якийсь чарівник, який здатний змінити Кученко Яні стать, перетворити її на мужчину, і т.д.; промовчавши, втім, що сам він, Лицар Пухнатого Замку, колись був дівчиною й піддався такому ж перетворенню. Не те щоб він цього дуже соромився, але й не афішував без крайньої необхідності.
☼ ☼ ☼
Аня була відсутня весь день, прилетіла назад на тій же мітлі лише ввечері, коли вже смеркло.
Втім, незважаючи на її відсутність, гості одержали своє триразове харчування, що зробило безпосадковий переліт із кухні до їдальні.
Повернувшись, першим ділом фея поговорила наодинці з Кученко Яною, а потім відвідала бранців і обрадувала їх повідомленням, що незабаром вони зможуть покинути її житло і при цьому нікому з них не доведеться ставати її чоловіком.
Лицареві ж Пухнатого Замку окремо повідомила, що Хома Лукич Манюня передав йому величезний привіт. І що, мовляв, цей чарівник уже давно не робив статевих перетворень і не мав такого бажання, але після її емоційних умовлянь, навіть і зі сльозами, погодився допомогти Ані і Яні. Після того як він змінив стать майбутньому Лицареві Пухнатого Замку, він, мовляв, лише два рази провів аналогічні магічні операції більш двадцяти років тому, але вони дали непередбачені наслідки, викликані тим, що чарівництво було застосовано до статевонезрілих організмів. У Яни ж організм статевозрілий, тому їй непередбачені наслідки не загрожують, можна сміливо перетворювати.
Яна, мовляв, згодна й уже аж тремтить із нетерпіння, так їй хочеться скоріше стати чоловіком коханої Ані. Завтра ж вони вдвох полетять на мітлах до Хоми Лукича. Перетворення займе всього пару хвилин; так що завтра ж Аня повернеться в супроводі нареченого. А післязавтра вони вже зможуть зареєструватися в ЗАГСі. І тоді будинок випустить бранців. Але Аня з Яною, яка на той час стане Яном, бажали б, щоб мужчини не втікали так відразу, а були гістьми на їхнім весіллі.
☼ ☼ ☼
Так усе й відбулося.
Фея Аня Окнечук з феєю Кученко Яною (так, і Яна була феєю, адже, матеріалізувавшись із дзеркального відбиття й одержавши копію душі Ані, вона здобула і її знання), осідлавши мітли, полетіли на південь – до Шриньзякобубудецького герцогства, або, інакше кажучи, Свистоніздрінської області, де жив Хома Лукич. А назад Аня Окнечук прилетіла в супроводі чарівника Яна Кученка (мужчин же не заведено називати феями). Ян Кученко, до речі, після цього зворотного польоту заявив, що він більше не сяде на мітлу чи щось подібне, оскільки, як з'ясувалося, сидіти на мітлі, маючи нову, чоловічу анатомію – справа дуже незручна і навіть болісна; і цей останній політ виявився для Яна мукою.
Потім Ян Кученко й Аня Окнечук зареєстрували шлюб у найближчому ЗАГСі. Причому фея знову узяла прізвище чоловіка, і стала Анею Кученко...
(– А чи не видається тобі, громадянине Авторе, що ти повторюєшся? – єхидно зауважує Ліва півкуля авторського мозку. – Знову ти мусолиш тему двійників, хоча двійники у твоєму так званому епосі вже є – Бандюга й Лицар Пивної Кружки. Знову мусолиш тему чарівної зміни статі; яка була присутня в щосі тридцять шостому «Що начудив Хома Лукич». Знову, як і в щосі тридцять третьому «Викопні цяцьки», ти граєшся з паліндромами («Аня Окнечук і Кученко Яна» – явний паліндром)... Такі повтори, таке тупе топтання на тих самих темах указує на те, що ти вже списався, що твоя фантазія вичерпалася й ти загруз у повторах...
– Цить! Замовкни! Заткнися! – верещить Автор.
– Ага! Не любиш критики! – зловтішно радіє, потираючи звивини, Права півкуля.
– Не люблю! – тужно ричить Автор і люто скрегоче зубами...)
Потім було життєрадісне весілля, на яке затрималися всі дванадцять колишніх бранців, хоча замкоподібна вілла завдяки цьому шлюбу вже була розчаклована й більш мужчин не втримувала.
На тому весіллі були також батьки Ані – Ромео Кацманштейнович і Ольга Кацманштейнович-Манюня. Був і їхній далекий родич Хома Лукич Манюня із дружиною, феєю Маланкою Чаклуненко-Манюнею, яких Аня з Яном запросили на весілля за хвилину після чарівного перетворення останнього. Була й інша рідня, друзі й знайомі Ані, у тому числі навіть поромник Ігорок із сестрою Інною...
Після весілля дванадцять чоловіків – брат Силантій, лицар Гійом Тютьченко, Лицар Зимуючих Раків, лицар Євстафій Купріянович Горобинович зі зброєносцем Зиґфріденком, Лицар Пухнатого Замку зі зброєносцем Олімпієм Орестовичем, лицар Ван дер Єрємєєв зі зброєносцем Юліаном, лицар Тимур Шафа, граф Кузьма й герцог Леонід Коліно – попрощалися з Яном і Анею Кученками й безперешкодно покинули їхнє житло, котре недавнім бранцям уже набридло, а щаслива чета молодят залишилася жити-поживати та добра наживати...
☼ ☼ ☼
Ян з Анею житимуть душа в душу, як говориться, що й не дивно, бо ж душі в них однакові. І призведуть на світ трьох дітей: дочку Олечку (в 1996 році) і двох синів: Назара (в 1998) і Нестора (в 2000). Автор нагадує, що, незважаючи на душевну ідентичність і деяку зовнішню подібність Яна й Ані навіть після того, як вони стали різностатевими, генетично вони не були кревними родичами, будь-яка експертиза їхної ДНК це б підтвердила. Тому говорити про кровозмішення, про інцест не можна. Чого немає, того немає.
Так, вони житимуть душа в душу, будуть одностайними однодумцями, і їхній шлюб виглядатиме ідеальним... Та все ж...
Ти не повіриш, безцінний читачу, але 2003-го року Ян із Анею розведуться! Ти можеш викликнути: та якого ж рожна їм ще не вистачало! Адже вони ж такі схожі одне з одним! От у цій подібності, безцінний читачу, й буде критися причина розпаду їхньої сім'ї. Вони аж такі подібні, що кожний з них знатиме, що інший подумає, скаже й зробить. Тому в їхньому житті не буде ніяких несподіванок, ніяких сюрпризів. А жити без сюрпризів, зрештою, стає нудно! Так, життя без сюрпризів прісне й десь навіть майже нестерпне. Тому-то подружжя Кученків, стомлене одноманітною єдністю, і вирішить розійтися. Їхнє розлучення буде мирним, дружнім, без скандалів і нервування.
Припинивши бути чоловіком і дружиною, вони залишаться дуже хорошими друзями.
Того ж таки 2003-го року Аня знову зустрінеться з Юліаном Бузком, який гостював у неї 8 років тому, будучи зброєносцем лицаря Ван дер Єрємєєва. Між ними спалахне кохання, і вони одружаться (без усяких його перетворень). Хоч Юліан не ідеальний, зате він наповнить її життя сюрпризами, несподіванками й відкриттями, за якими вона так скучить.
А Ян покохає сестру поромника Ігорка, Інну, і вони одружаться теж.
Незважаючи на розлучення Яна та Ані, їхні діти матимуть можливість щодня спілкуватися з татом і мамою, оскільки Аня з новим чоловіком і Ян з новою дружиною будуть дуже близькими сусідами, бо Аня з Юліаном житимуть у правому крилі замкоподібної вілли, а Ян із Інною – у лівому крилі будівлі. І дружитимуть сім'ями...
До речі, цього разу Аня вже не візьме прізвище нового чоловіка й не поміняє паспорт, вирішивши, що вже неабияк набридла цими формальностями працівникам паспортного столу, і, ставши дружиною Юліана Бузка, залишиться Анею Кученко...
☼ ☼ ☼
Що ж стосується Кузьми Оскаровича П’ятьніздрівколупальського й Леоніда Германовича Лойковицького – такі повні імена графа Кузьми й герцога Леоніда Коліно – то вони, покинувши місце позбавлення волі, переміщалися з колективом колег по ув'язненню. Незабаром той колектив розсмоктався, й подальші яєчні пошуки у своєму дванадцятому секторі ці лицарі Напівкруглого Столу робили знову тільки вдвох...
Так Автор закінчує розділ сорок пер...
– Стоп-стоп-стоп! – репетує Права півкуля авторського мозку. – А де ж фрагмент пророцтва Гектора Манюні?! У минулих розділах, де фігурували нащадки цього чарівника, ти, пане Авторе, показував читачеві фрагменти його пророцтва. А в цьому розділі нащадки Гектора Манюні фігурували, однак черговий фрагмент його пророцтва ти читачеві не показав! Порушуєш традицію!
– Ну гаразд вже, гаразд. Так і бути... – погоджується Автор. – Дійсно, і в цієї феї Ані, що поміняла багато прізвищ, був один із дев'яти фрагментів пророцтва її предка Гектора Манюні. Аня цей фрагмент пророцтва своїм гостям не показала, зате Автор його читачеві покаже. От цей фрагмент:
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЕ. Рожева в червоний горошок Магія
– Цього разу, шановні синьйори, я прийшов розповісти вам незвичайні речі. Рівно п'ять років тому прийшов у це місто Серендіпп великий астрономічний чарівник, який володів таємницями магії білої, чорної, червоної, зеленої й навіть, здається, синьої.
Карло Ґоцці, «Король-олень».
– ... Адже кажуть, що мистецтво магії володіє такою силою, що всупереч природі може повернути течію ріки назад, прогнати сонце, зірвати місяць, прибрати день і зупинити ніч. Звичайно, все це можна поставити під сумнів. Але докази впливу магії на кохання ми бачимо щодня.
Джордано Бруно, «Свічник».
– Тоді позич собі чуже тіло, – вкинув Михаїл.
Юрій Клен, «Пригоди архангела Рафаїла».
17 жовтня 1992 – 20 вересня 1995 року.
Осіннім вечором сімнадцятого жовтня того ж 1992 року в корчмі «Під Рятівною Мухою» серед декількох десятків відвідувачів відпочивали й троє відомі читачеві: фермер Наполеон, касир Грошенятко й маг Акмус.
Пухнастоголовий сухорлявий селянин скаржився низькому кремезному співробітникові турагенства, що, мовляв, терміново треба купити новий мотор для трактора, а грошей на цю покупку немає. На що Джульєт Дездемонович порадив йому продати бабусин клавесин, на якому Наполеон однаково не грає. Фермер сказав, що продав би, так не знає кому. На що касир відповів, що має на прикметі одного, що цікавиться...
У цей час авіатор, присівши до піаніно й тикаючи в клавіші одним пальцем, добував із інструмента мелодію, почуту в Харкові в період купівлі там старої авіаторської куртки й аналогічного шкіряного шолома. І тихенько наспівував під ноти, що вискакували з музичної меблі, приспів, котрий тоді недочув та неточно запам'ятав:
Все мыши, мыши, все мыши
Средь мимов полощутся спиц.
И кашей пропел, терем вышиб,
С покойником краше гробниц.
(А якби Акмус розчув та запам'ятав цю пісню точно, то приспів у його виконанні звучав би так:
Всё выше, выше, и выше
Стремим мы полёт наших птиц;
И в каждом пропеллере дышит
Спокойствие наших границ.)
Отут-от й підвалив до нього корчмар із серйозною розмовою:
– Потрібна магічна допомога.
– Я вас слухаю, Ісаку Марковичу, – сказав Акмус, закриваючи кришку піаніно.
– Я із приводу Мгобокбекбе. Хороший хлопець, розумний, добрий, а от зовнішність у нього... Треба перетворити його зі скляного келиха на людину, на чоловіка.
Маг тихо свиснув.
– Що? Неможливо? – запитав Гільденштерн.
– У прадавніх переказах і казках є згадування про перетворення людей на об'єкти, що імітують неживі предмети, а потім повернення їм первісних форм, – відповідав чарівник з очима кольору сталі й випнутим квадратним голеним підборіддям, як завжди одягнений у шкіряну авіаторську куртку. – Але щоби зробити людину з посудини, виготовленої на скляному заводику, – такого навіть у казках не буває! Перетворити мінерал на живу плоть – зовсім не те, що зробити біологічний об'єкт із іншого біологічного об'єкта, наприклад, яблуко із груші чи курку з фазана. Там досить просто поміняти місцями молекули. А тут йдеться про перетворення на атомному рівні, про переробку елементів. А це ядерна фізика. Ви ж знаєте, до чого в тисяча дев'ятсот сорок п'ятому році перетворення елементів призвело в Японії, у Хіросімі й Нагасакі! Ні, експерименти з метаморфозами елементів занадто небезпечні. Можна спровокувати таку катастрофу, що... Навіть і не думайте! Викиньте з голови думки про таке перетворення!
– Ну от... кажуть – магія робить чудеса, а такого потрібного чуда... – засмутився Іцхак Маркович.
– Магія не всемогутня, – розвів руками чарівник. – Чарівниками називають-от тих суб'єктів, чиї магічні можливості досить обмежені, а тих, чиї чудотворні можливості менш обмежені, або взагалі безмежні, називають богами. Я не бог, а всього лише чарівник... І мої колеги теж. Тож...
– Виходить, Мгобокбекбе ніколи не судилося... – змарнів корчмар, відходячи від піаніно...
Так, читачу, у літературі дуже легко перетворити банана на барана, миску на мишку, косу на козу тощо. Для цього треба всього лише поміняти в слові одну букву. А в реальному житті таке неможливо навіть за допомогою магії. От, скажімо, за допомогою Рожевої в червоний горошок Магії перетворити свіжий огірок на кактус ще можна. А вже перетворити свіжий огірок на живого жирафа – ні, не під силу.
☼ ☼ ☼
Побажання гарного брюнета проте засіло в голові Акмуса, і маг вільно або невільно вертався в думках до цієї розмови.
І приблизно за рік, 28-го вересня 1993-го, під час чергового польоту на однокрилому літаку, його осінило. І, забравши руку зі штурвала, чарівник ляснув себе долонею по чолу й мисленув: «Бовдуре! Для цього зовсім не обов'язково перетворювати скло на плоть! Можна піти іншим шляхом! Нехай келих залишається келихом! Треба просто переселити душу Мгобокбекбе з одного тіла в інше – з келиха в людський організм! Колега Перевертайло-Замийський займається ж темою переселення душ і добився визначного успіху! Ну, безумовно, так і треба!» (Замість звичайного слова «подумав» Автор ужив отут незвичайне «мисленув», оскільки думання – процес, що займає певний час, а тут мисль спалахнула миттєво, наче блискавка).
5-го жовтня цього ж таки 1993-го року авіатор навідався до старого Перевертайла-Замийського, щоб обговорити із цим фахівцем в області прижиттєвого метемпсихозу можливість такої магічної операції.
Особнячок Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського знаходився у тихому Ніздресвистівському провулку, поруч із громадською лазнею, де колись здійснював трудові подвиги стахановець Ілля Шнапс (що було відзначено на меморіальній дошці, котра прикрашала стіну лазні).
Акмус натиснув кнопку дзвінка й почув зсередини мавпячий голос старого мага: «Входьте, відклито».
Житло Леоніда Леонідовича було і його магічною лабораторією. Половину вітальні займали стелажі з магічними книгами, якісь великі колби й реторти, опудала гадів, пучки сухих трав і інший чарівний «мотлох», а другу половину – велика клітка.
– Здластуй, Акмусе, – сказав зверху Перевертайло-Замийський, що сидів на люстрі із книжкою в руках.
– Здрастуйте, Леоніде Леонідовичу, – відповів авіатор і обернувся до клітки, де, побачивши гостя, радісно застрибав рачки з лементом «у-у-у» голий брудний старигань. – А тобі, Жвавчику, я банана приніс.
Голий старий Жвавчик кинувся до ґратів, просунув крізь них руку й хапнув протягнене Акмусом частування, потім відбіг на трьох інших кінцівках у далекий кут клітки й, сівши просто на підлогу, зачав діловито чистити плід, гримасуючи й почухуючись.
– Балуєс ти його, Акмусе, – вимовив Леонід Леонідович, спритно спускаючись із люстри по строкатій мотузці зі зв'язаних краваток (тримаючись при цьому за мотузку руками й лівою ногою, а пальцями ноги правої втримуючи книгу).
– Нічого, нехай поласує.
– Сідай, мій юний длузе, – запропонував хазяїн, указуючи на крісло, а сам сів на столі між чучелом кажана й кістяком варана.
Акмусу було вже п'ятдесят років, але Замийському – аж вісімдесят три, тож він міг називати гостя ЮНИМ другом.
Акмус присів і почав розповідати хазяїнові про задум олюднити мовця Мго...
– Постривай-но, – перебиває Автора Ліва півкуля його мозку, – перш ніж перейти до розмови Акмуса й Перевертайла-Замийського, треба уточнити ряд незрозумілостей. Хто цей голий старий Жвавчик? Чому він сидить у клітці й так дивно поводиться? Чому сам чарівник читає книгу, сидячи на люстрі? І як прадавній восьмидесятитрьохрічний старець міг спритно, начебто юний акробат, дертися по мотузці зі зв’язаних краваток?
– От що значить неуважність! – гнівається Автор. – У минулому щосі, дев'ятнадцятому, коваль Нетребенько сказав же, що маг Перевертайло-Замиський мав мавпячий організм.
– А старий Жвавчик? – запитує Права.
– Тьху, невже ж незрозуміло, що цей старий і був первісним людським організмом старого мага! Але тепер він був мавпою.
– Стоп, ще раз, хто був мавпою – Жвавчик або Перевертайло? – задумливо супить звивини Ліва.
– Господи, та Жвавчик, звичайно, Жвавчик був мавпою виду макак-резус, але в анатомічному аспекті мавпою тепер був Перевертайло, у той час як Жвавчик в анатомічному аспекті був магом Перевертайлом, хоча насправді магом Перевертайлом був маг Перевертайло, але у вигляді мавпи Жвавчика, яка мала організм мага Перевертайла, що мав організм Жвавчика, що ж отут незрозумілого!
– Бррр, – потрясли собою обидві авторські мозкові півкулі, у яких від настільки мудрого пояснення звивини заплуталися, наче звалені в купу шнурки.
Ну добре, для «особливо кмітливих» Автор цей випадок спочатку розжує, а вже потім розкладе по поличках.
☼ ☼ ☼
Мага Леоніда Леонідовича Перевертайла-Замийського (зауваж, Ліва, – людину!) здавна цікавив феномен метемпсихозу, який полягає в тому, що, мовляв, після смерті живої істоти, її душа може, покинувши старе тіло, вселитися в нове і продовжувати жити вже іншою живою істотою. За іншими теоріями, душа після смерті переміщається в інший світ, або розтікається у Всесвіті й служить матеріалом для виготовлення нових душ.
Леонід Леонідович у результаті багаторічних спостережень дійшов висновку, що деякі особливо обдаровані душі, дійсно, не відходять і не розтікаються, а ухитряються пережбурюватися з тіла в тіло й проживати багато життів. Але переселення відбувається після смерті організму, що приютив душу. Магові захотілося добитися того, щоб переселятися з тіла в тіло ще при житті організмів. Це може мати практичну користь. Наприклад, під час пожежі в оточенні вогню опиняється людина, що не має досвіду дій у таких умовах. Через невміння й паніку вона приречена на смерть. Але тут у її організм входить короткочасно душа пожежника, і, завдяки досвіду й звичці, виводить організм із небезпечної зони. Або людина вивалилася з балкона й зависла на підтяжці, і отут у її організм впроваджується на хвилину-другу душа альпініста-скелелаза... І так далі.
Коротше кажучи, Леонід Леонідович основною темою своїх досліджень і дослідів вибрав саме цю.
Перші розрахунки снадобій і заклинань, необхідних для переходу в інший організм, маг почав ще наприкінці тридцятих років, але реального успіху добився тільки за сорок п'ять років.
В 1984 старому чарівникові, завдяки випитому магічному зіллю з 73 компонентів і вимовленому магічному заклинанню з 813 звуків, удалося ввійти в тіло макака-резуса на кличу Жвавчик, якого він купив на пташиному ринку спеціально для експериментів, а душа мавпи автоматично перейшла в звільнений організм старого.
Порадівши здійсненню своєї давньої мрії, Перевертайло-Замийський спробував повернутися назад у людське тіло, та ба. Зілля в мавпячу глотку він влив без зусиль, а от вимовити заклинання мавпячим ротом виявилося справою непосильною. Мавпа, у яку вселився маг, була не розмовляюча, а звичайна, які живуть у Великому Світі, і її рот не був пристосований для виголошення людської мови. Язик і губи не слухалися, і замість заклинання видавалися якісь дикі звірині лементи, верески, ухання.
Так, Леонід Леонідович передбачив і розрахував усе, крім цього аспекту. Якби його душа переселилася в тіло розмовляючого папуги, здатного чітко виголошувати людські звуки, наприклад, птаха виду сірий жако, то він без проблем вимовив би заклинання й повернувся васявася. Але його збили з пантелику видова близькість і зовнішня схожість людини з мавпою й несхожість із птахом.
Через те, що маг не передбачив непридатності мавпячого рота для заклинання, він опинився в мавпячому організмі наче у пастці, з якої не вибратися. Довелося Леоніду Леонідовичу продовжувати своє життя у вигляді макака-резуса. А власне людське тіло тримати в клітці, з жалем спостерігаючи, як воно бігає рачки, розкидає свої мерзенні екскременти, шукає комах у своєму волоссі (і не тільки на голові) і, вловивши, суне їх до рота; і витребенькує інші потворні витівки, що принижують вид поважного старця.
