Текст книги "Яйцепос (трикнижжя)"
Автор книги: Дюк Брунька
сообщить о нарушении
Текущая страница: 29 (всего у книги 104 страниц)
– Ну от, знову скульптура короля верхи на коні! Скільки можна! У Жорикбурзі вже є пам'ятники з такою композицією. І Жорику Четвертому, і Жорику П'ятому, і Жорику Шостому. А скільки їх в решті світу! Куди не сунешся – король на коні, король на коні, король на коні! Суцільні мідні вершники! Невже не можна придумати щось свіже, оригінальне, незвичайне?!
– Що, наприклад? – знизав плечима скульптор.
– Що, наприклад? – обернувся король до свого радника, герцога Єрофія на прізвисько Хитросплетена Звивина.
– Наприклад, коня верхи на королі, – машинально випалив той, витираючи об доспіх вийнятий із ніздрі ніготь.
– Ха-ха-ха, – залився монарх, плескаючи в долоні. – От це дійсно свіжа ідея. Такого пам'ятника напевно ще ніде немає. Ми будемо перші!
– А чи не принизить така композиція Вашу Величність? – засумнівався Вносіколупайченко.
– Принизить, якщо опустити її в яму. А якщо підняти на постамент, то, навпаки – вознесе. Валяй, ліпи, не сумнівайся!
Так виникла екстравагантна скульптура напроти недавно побудованого будинку міського суду. Король зображений осідланим, він стоїть рачки, а кінь, котрий сидить на ньому, задумливо вказує кудись удалину переднім правим копитом.
От на цю вулицю, до будинку напроти цього потішного пам'ятника притупали делегати від Стайні Опери та Балету.
У стіні, з якої випинаються мінеральні кати, Іполит Четвертий відкрив двері, настільки великі, що навіть дракон міг увійти не пригинаючись і не стискаючись, і вштовхнув усередину так званого віртуоза Траляляліні. За ним туди ж впровадилися сам брутальний патріарх, дракон Інокентій Карлович (із Гавриїлом Святославовичем у кишені), касир Джульєт Грошенятко, маг Акмус, механік Вакула Нетребенько, пенсіонер Ілля Шнапс, бібліотекар Бізончик Солом'яний і лицар Річард Левове Копито...
ЩОСЬ ДВАДЦЯТЬ ДРУГЕ. Державні Двері
– Дослухайтеся, добродію, до моєї поради: дочекайтеся потягу, що одинадцятої тридцять; він прямує до Лондона; а ондечки й зал очікування є.
Льюїс Керролл, «La guida di Bragia».
Вирушу найближчим потягом... Тільки б не виявилося занадто пізно!
Карел Чапек, «Телеграма».
21 вересня 1995 року.
Після розмови біля моргу Варлаама Оникійовича Папірусюка із чарівником-ясновидцем Глібом Любомировичем Цвяхом та від'їзду чарівника в Королівський замок, слідчий вирішив податися до Великих Дрібок. До цього його спонукали приблизно такі міркування:
Певно, викрадення драконячого яйця, виконане покійним Бандюгою, було задумано якимось таємничим прибульцем із Великого Світу: малоймовірно, щоб ця штука знадобилася комусь із терентопців, для яких драконяче майно – табу. А якщо яйце потрапило до рук хапуги з Великого Світу, то він напевно спробував якомога швидше повернутися із цим скарбом у Великий Світ. Для цього йому треба потрапити з Жорикбурга до Державних Дверей, що біля Великих Дрібок. Потрапити з нинішньої столиці в колишню можна або на таксі, або на попутці, або на потязі вузькоколійки. На таксі долати таку дистанцію дуже дорого, автомобілів у королівстві відносно небагато й попутний можна прождати кілька годин, а на попутному возі, запряженому волами, або кіньми, чи ще якими їздовими бестіями, тягтися надто довго. (Якщо читач не володіє латинською мовою, то для такого Автор перекладе: bestia – звір, тварина).
Той факт, що прибулець зустрівся з Бандюгою й одержав від нього яйце на залізничному вокзалі за кілька хвилин до відправлення потягу до Великих Дрібок, що ту інформацію чарівник Цвях добув із трупа Бандюги за допомогою ясновидіння, свідчить про вибір прибульцем останнього варіанта переміщення. Цією гілкою вузькоколійки ходить тільки один потяг, який відправляється з Жорикбурга в 9.00, у Великі Дрібки прибуває близько полудня, а потім рушає в 14.00 з Великих Дрібок і близько 17 годин приходить назад у Жорикбург. Виходячи із цього, можна припустити, що 19 вересня близько полудня прибулець із драконячим яйцем дістався потягом Великих Дрібок й попрямував до Державних Дверей для виходу у Великий Світ.
Але відомо, що Жорик Дев'ятий дізнався про викрадення дев'ятнадцятого ж вересня приблизно о десятій сорок п'ять (тобто коли прибулець наближався до Великих Дрібок), перебуваючи в Гірчичній печері у дракона Інокентія Карловича, і відразу зателефонував до управління жорикбурзької міліції. Жорикбурзька міліція вмент послала телеграму великодрібкинській міліції, і та прожогом установила біля Державних Дверей пост, незважаючи на заливну зливу, про що терміново повідомила відповідною телеграмою. Виходить, коли прибулець із контрабандою, то пак яйцем, опинився у Великих Дрібках, біля Державних Дверей уже була міліцейська митниця, що перевіряла багаж виходячих з королівства. Можливо, спілкування із цими постовими дасть інформацію, яка допоможе повернути украдене, вирішив Варлаам Оникійович.
Поруч із цегляним моргом була жовта телефонна будка з місцями облупленою фарбою й цятками іржі. Папірусюк увійшов, набрав номер генерала Бобика й повідомив начальникові про своє рішення. Антін Петрович дав Варлааму Оникійовичу «добро» на відрядження до колишньої столиці й запропонував надіслати автомобіль. Детектив заперечив, що немає необхідності витрачати казенне паливо, що він прекрасно добереться потягом. Потім Варлаам Оникійович впровадився у вагон трамвая й поїхав у ньому до вокзалу.
У цьому трамваї на ймення «Бичок» працював легальний злодій Богдан Топець (кличка Горбок). Пильно вдивляючись у маніпуляції Горбка, слідчий переконався, що той трудився чесно, тобто замість віртуозно витягнутих з кишень і сумок громадян предметів він вкладав туди візитні картки з адресою салону «Золоті Пальці», щоб обікрадені могли за скромну плату одержати назад украдене. Тому полковник не став відволікати трамвайного трудівника від роботи...
Будинок залізничного вокзалу не великий, але симпатичний, почасти салатного, почасти кремового кольору. Своїм виглядом він натякає, що архітектор найбільше поважав два стилі: бароко й конструктивізм. Тому в проекті змішав обидва. На майдані перед вокзалом, від якого розходяться п'ять вузькоколійних гілок, споруджено невидимий пам'ятник символу столиці...
– Невидимий пам'ятник? Зачарований, чи що? – заінтриговується Ліва півкуля авторського мозку.
– Ні, не зачарований, а просто дуже маленький, майже мікроскопічний. А оскільки він стоїть на високому постаменті, то громадяни, що ходять унизу, його не бачать. Щоб його роздивитися, треба видратися на постамент із збільшувальним склом, – відповідає Автор.
– Дивний пам'ятник! – дивується Ліва. – А чо...
– Плювати на пам'ятник! – перебиває нетерпляча Права. – До біса пам'ятники, не до них, не відволікайтеся на дрібнички, треба ж скоріше довідатися, де украдене яйце й хто цей підступний прибулець, організатор викрадення!
– Ну, ні, на це не розраховуй! – вигукує Автор. – Бач, яка шустра вишукалася! Я пишу не якесь куце детективне оповіданнячко, де – ой! бах! трах! – і злочинця швидко знешкодили, не пройшло й десятка сторінок. Ні, я пишу як би, м'яко висловлюючись, епос. А епос – штука громіздка, розгониста, багатошарова, нашпигована безліччю фактів, сюжетів і подробиць. Тому запасися терпінням, бо розгадки яєчної таємниці, а також таємниці іншого викрадення, ти довідаєшся не так скоро, як тобі хотілося б. Мені поспішати нікуди. Я поставив за мету познайомити безцінного читача з новою для нього територією, з культурою й історією невідомого народу, а детективна лінія – справа, у загальному, можна сказати, другорядна.
– А яке інше викрадення ти тільки-но згадав? – ловить Автора на слові півкуля Ліва.
– Ой, прохопився завчасно, – ляскає себе пальцями по губах Автор. – Слово не шмаркля, вилізло – не витреш, як кажуть терентопці. Так, за двадцять сім днів після подій цього розділу трапиться ще одне безпрецедентне викрадення.
– А що украдуть? – цікавиться Ліва.
– Не лізь поперед батька в пельку, як могла б сказати своєму дитинчаті миша, побачивши кота, – обсмикує її Автор. – Прийде час – довідаєшся...
Отже, пам'ятник.
Пам'ятник Рятівній Бджолі був споруджений в 1895 році, коли вона ще вважалася мухою, за розпорядженням короля Жорика Сьомого...
– Закладемося, що я вгадаю ім'я скульптора! – самовпевнено заявляє Права півкуля.
– На що закладемося? – азартно погоджується Автор.
– На щигля! – пропонує півкуля.
– Згодний! Хто?
– Ієронім Вносіколупайченко.
– Проспорила, проспорила! – засміявся Автор. – Отримуй щигля!
Автор з бузувірською посмішкою на фізіономії наносить виграний удар нігтем вказівного пальця по власному черепу, у якому укрилася та що програла.
– Це щоб ти надалі знала, як сперечатися, не маючи точної інформації, – повчає мозкову півкулю Автор, кривлячись від болю й масажуючи пальцями вдарене чоло. – Якщо я згадував Ієроніма Вносіколупайченка як найвідомішого терентопського скульптора тієї епохи, то це не означає, що всі статуї в ті часи спорудив тільки він.
Цей пам'ятник створив не скульптор Вносіколупайченко, а Борис Левович Фаберштейн, який взагалі був не скульптором, а ювеліром. Саме він виготовив до того дорогоцінний шедевр за назвою «Бурштинова какашка, всіяна золотими мухами», а також інші коштовні й шикарні цяцьки.
Хоча спочатку замовлення на пам'ятник дісталося все-таки Вносіколупайченку.
Коли Ієронім Остапович Вносіколупайченко показав королю ескізи й маленьку модель майбутнього пам'ятника, глава держави проект схвалив і дав розпорядження будувати на майдані Рятівної Мухи солідний гранітний постамент – висотою 5 метрів, довжиною 4 метри, шириною – 3. (Майдан незабаром частково перейменують: замінять у назві Муху на Бджолу. А згодом, після будівництва залізниці й вокзалу, майдан стане називатися Привокзальним; що, втім, не приведе до зникнення імені Рятівної Бджоли з мапи столиці: так буде названий інший, новий майдан.)
Скульптор же у своїй майстерні, схожій на скляний ангар, почав ліпити глиняний прообраз майбутнього бронзового виливка – муху величиною більше коня. Вносіколупайченко за допомогою збільшувальної лінзи та навіть мікроскопа ретельно вивчив анатомію комахи, і в скульптурі зберіг усі пропорції й деталі до останньої щетинки на лапках, до останньої жилки на крилах.
Перш ніж віддавати глиняну модель металургам-бронзоварам, щоб ті за нею зробили форму й відлили остаточний виріб, творець запросив монарха оцінити виліплене.
Коли він перед Жориком Сьомим зірвав зі скульптури покривало, король сполотнів, зробив інстинктивно три кроки назад, узявся за серце й почав осідати на підлогу. І не дивно, адже муха, збільшена до розмірів більше кінських, виглядає жахливим чудовиськом, від виду якого холоне кров у жилах, волосся витягається за стійкою «струнко», спиною тупцює череда мурашок, а серце миттєво емігрує в п'яти.
Коли герцог Єрофій Хитросплетена Звивина, котрий супроводжував главу держави та був не настільки вразливим і відбувся тільки легким тремтінням й гикавкою, побризкав в обличчя сидячого на підлозі короля холодною водою, люб'язно піднесеною скульптором, монарх отямився й вимовив:
– Уффф... Ні, ну це... Бррр... Так... Ну й ну... Треба ж...
Коли ж Жорик Сьомий устав на ноги й отряхнув доспіх, він додав:
– Ні, таких мух нам не треба. Раптом цей пам'ятник побачить людина із хворим серцем – їй же відразу жаба цицьки дасть! Ні-ні, в жодному разі.
– Як не потрібна! – засмутився великий скульптор. – Це ж символ нашої дорогої столиці! Це ж героїчна комаха, що врятувала вашого предка, Ваша Величносте! Скільки сил витрачено! Як же без неї! І постамент на майдані вже готовий! Тепер усе це – кроту під хвіст?
– Так, постамент... – замислився король.
– Пам'ятник гик Рятівній гик Мусі гик потрібний гик, – заговорив герцог Єрофій, – але гик не такий гик величезний, а в натуральну гик величину.
– Муха в натуральну величину? – перепитав Вносіколупайченко. – Але її ж ніхто не побачить, тим більше – на п'ятиметровому постаменті!
– До постаменту гик треба прилаштувати драбину, щоб бажаючі гик могли залізти й роздивитись, а біля поставити пункт гик прокату збільшувальних стекол. Захотів подивитися пам'ятник – узяв лінзу, заліз по драбині гик на постамент, і розглядай на здоров'я, – придумав мудрий герцог.
– Прекрасна ідея! – схвалив монарх. – І пам'ятник буде, і нікому не страшно. А цей жах анулюй.
– Штучна муха в натуральну величину – це не скульптура, а ювелірний виріб. Я не ювелір, я цього не вмію, – знітився скульптор.
Виготовлення мініатюрного пам'ятничка було доручено ювелірові Фаберштейну. За три тижні ювелір підніс королю монумент, на оксамитовій подушечці в атласній коробочці.
27 серпня 1895 року при великім скупченні народу Жорик Сьомий власноручно пригвинтив срібну муху посередині великого постаменту. Знизу в мухи стирчав відповідний гвинтик, а в граніті просвердлена дірка, в котру намертво була вколочена бронзова втулка з різьбою; от у ту втулку і був вгвинчений гвинтик мухи. А щоб муху не міг відгвинтити якийсь колекціонер малесеньких монументів, різьба гвинтика та втулки була змащена міцним клеєм, що щільно зафіксував штучну комаху на цьому величезному кам'яному, так би мовити, муходромі.
Аби люди, що видиратимуться на постамент заради споглядання мікропам'ятника, не падали через неуважність з такої височини, верх постаменту був обнесений по периметру поруччям. До постаменту була прикріплена залізна драбина на кшталт пожежних, а поруч поставлений кіоск – пункт прокату лінз. До обов'язку видавальника збільшувальних стекол входив і відгін від пам'ятника голубів та інших птахів за допомогою тичини з чучелом кота нагорі, адже, по-перше, птахи полюбляють дзьобати комах, а від постійного дзьобання навіть срібло руйнується, а по-друге, однієї краплі пташиного посліду достатньо, щоб повністю накрити такий пам'ятник.
☼ ☼ ☼
Пройшовши повз значний гранітний постамент із бронзовим відполірованим написом: «Рятівній Бджолі від жителів Жорикбурга», що на тому постаменті в той час бовванів замість штучної комахи якийсь натуральний чоловік, схиляючись із лінзою в руці, і повз кіоск із різного розміру й форми збільшувальними стеклами на будь-який смак, Папірусюк увійшов у будинок вокзалу й у касі придбав квитка на потяг до Великих Дрібок. Не купив, а одержав безкоштовно, пред'явивши касирові підписане й припечатане королем розпорядження надавати допомогу слідству, що той текст був у його блокноті, а також посвідчення слідчого.
До відходу потяга до Великих Дрібок було більш сорока хвилин. Щоб згаяти час, лисий худий полковник повитріщався на фрески пензля відомого живописця Мікеланджело Бутербродова, що ними був розписаний зсередини вокзальний купол. Там були зображені сцени з життя засновника міста, Жорика Четвертого. На одній фресці був подвиг Рятівної Бджоли: зігнутий над кресленнями король, кузен Олександр Мирополкович, що заніс над ним сокиру, та бджола, яка вдаряє Олександра в око. Бджола для солідності була завбільшки з курчати, а її політ прокреслений пунктирною лінією.
Потім детектив перекусив у вокзальному буфеті зимкукурою і варениками з м'ясом раків, та запив це свіжим капустяним соком.
Потім він почитав тексти на «Дошці оголошень». Це був довгий фанерний щит, пригвинчений до залізних рурок, уритих нижньою частиною у ґрунт, що до тієї деревинної площини усі бажаючі приклеювали свої об'яви. Там Папірусюк вичитав, крім іншого, й таке:
«Куплю слину перевертня, молоко русалки й лупу велетня для магічних дослідів. Тел. 07-13-99, з 13.00 до 15.00».
«Здам напрокат лицарський доспіх. Тел. 55-55-65. Запитати лицаря Геннадія з 311 кімнати».
«Обміняю телескопічний спис, що був у використанні, на повний комплект усіх номерів журналу "Гарнюнізм!" Тел. 55-55-65. Запитати барона Панаса з 307 кімнати».
«Найму башту з усіма зручностями в лицарському замку. Пропозиції надсилайте до запитання на адресу: Жорикбург, пошт. від. № 8, пред'явникові носової хустки з вишитими ініціалами "Ї. Ь."».
«Обміняю серію сірникових етикеток зі зображеннями терентопських лицарських замків на серію поштових листівок із фотографіями ката Інкогнітечка з кремовими тортами. Конт. тел. 84-99-03. Для Максима Каламутного».
«Даю уроки гри на нервах. Безкоштовно. Шмокиконський замок. Покликати привиду Васька».
«Редакції журналу "Буряківництво та гній" потрібні перекладач і переносник. Перекладач із білоруської мови на терентопську і переносник з 1 поверху на 2-й меблів».
«Похоронне бюро "Бідний Йорик" пропонує новинку: "кришталеву" труну з плексигласу. Бездоганна прозорість гарантована. Вул. блазня Горохового 13. Тел. 66-69-99».
«Терміново куплю запчастини для авіамітли. До запитання, Жорикбург-7, феї Гризодубовій».
«Хто знайшов загублене людське око із сірою роговицею – прохання: принесіть його опівночі 8 жовтня на Старий міський цвинтар до могили Казимира Яничарова. Винагороду гарантую, зуб даю».
«Познайомлюся з милою цікавою дівчиною не нижче 2,5 метрів для серйозних відносин. Село Лисїжаки. Запитати велетня Корифеєва-молодшого».
«Зоологи й натуралісти! За помірну плату я вам покаджу, де раки зимують! Човнова станція. Запитати русалку Катю».
«Витатуюю на вашім тілі свій автопортрет за півціни. Подібність гарантую. Салон тату "Бджілка" у Ніздресвистівському провулку. Запитати Рубенса».
«Жорикбурзьке товариство альпіністів раніше повідомляло про намір ознаменувати двохсотліття від дня народження короля Жорика Шостого (4 жовтня 1995 р.) сходженням на Холодну Гору, що в місті Харкові, з поставленням на її вершині терентопського державного прапора, і закликало приєднатися до цього заходу всіх бажаючих (тим більше що для скорення Холодної Гори не потрібні альпіністські навички й велика фізична витривалість, у крайньому разі її можна скорити за допомогою трамвая, автобуса, метрополітену, тролейбуса або таксі). Повідомляємо, що альпіністське товариство відмовилося від цього наміру, не через побоювання, що поставлення терентопського прапора може спричинити викриття нашої батьківщини (звичайно, харків'яни просто не второпають, що символізує це світло-коричневе полотнище), а у зв'язку з тим, що ми просто не змогли визначити, у якому місці Холодної Гори знаходиться її вершина. У зв'язку із цим вирішили відзначити ювілей вищезгаданого монарха сходженням на вершину Колінного пагорба, що на Каменіані, тим більше, що він на 47 метрів і 44 сантиметри вище за харківську Холодну. Запрошення до всіх бажаючих приєднатися до заходу залишається в силі».
«Ремонтую коней, підковую автомобілі. Вул. Франсуа Рабле 39. Майстерня Нетребенька. Інтим не пропонувати».
«Кат надасть послуги у вас вдома. Дорого. Королівський замок. Запитати Інкогнітечка».
«Віддам задурно в добрі руки молодняк ручних декоративних п'явок чорної масті. Ці милі істоти віддячать вам за турботу своєю прихильністю і стануть вам кровними братами. Зі слізьми відриваю їх від себе, щоб поділитися з іншими. Залиште заявку на Старому цвинтарі в поштовій скриньці на двері родового склепу родини Дриґало».
«Виготовлю фальшиві паспорти для безпечного перебування у Великому Світі. Обміняю терентопські шурхотики на українські купоно-карбованці, російські рублі, американські долари, німецькі марки. 11-33-72».
«Громадяни! Позбавлю вас таких книг: "Матеріали XXII з'їзду КПСС", "Матеріали XXIII з'їзду КПСС", "Матеріали XXIV з'їзду КПСС", "Матеріали XXV з'їзду КПСС", "Матеріали XXVI з'їзду КПСС", "Матеріали для спорудження повітряного замку" і "Матеріали для будівництва замку на піску". За позбавляння візьму недорого. Гроші й книги приносити в салон "Що не сіємо, то пожнемо", вул. Безіменного Незнайомця 21. Запитати Бояна Семенова. За додаткову плату позбавляння можна здійснити у вас на дому».
«Продам ефективний засіб для росту вух. Тел. 77-82-21».
«Цінителеві музичних раритетів продам рукопис партитури свого балету "Засідання". Союз композиторів Терентопії. Запитати Модеста Моцартського».
«Продам коштовні делікатеси, що були у вживанні. Дуже дешево. Тел. 12-31-14».
«Товариство захисту тарганів 25 вересня 1995 року проведе мітинг протесту перед головним офісом Служби дезінсекції. Початок о 13.22. Запрошуємо всіх співчуваючих».
«Для любителів дивитися на інших зверхньо – польоти на повітряній кулі. За додаткову плату можна начхати всім на голову. Вул. Шпаківньобудівельників 10/12 кв. 2».
«Любителям гострих відчуттів, досить гострих: є крісло зі цвяхами в сидінню. Незабутні враження! Тел. 09-98-87. Запитати кравця Ізвєргова».
«Продам антикварний чавунний паровий комп'ютер, що працює на кам'яному вугіллі й дровах, роботи безіменного вмільця середини XIX століття. Колір іржавий, вага приблизно 3,5 тонни. Тел. 12-34-56. Запитати Піпу й сказати йому, щоб він знайшов Зязю, щоб той розшукав Перевертайбабчука, який передасть ваше послання Фуфику для Гогогонідзе».
«Жорикбурзький Театр Абсурду імені зжертої ковбаси для постановки спектаклю "Довга непорушність коричневої у помаранчеву смужку машини" візьме в оренду автомобіль "Запорожець" моделі ЗАЗ-966 (так званий "вухастий"), коричневого кольору у помаранчеву смужку. Тел. 56-47-38».
«Продам високомистецькі ескізи художника-авангардиста Сисоя Сопляєва: "Композиція з 18 ляпок", "Композиція з 19 ляпок", "Композиція з 20 ляпок" та інші. А також добутки художника-колажиста Роланда Вирєзаєва-Приклеїна: "Мони Лізи пишуть листа турецькому султанові", "Мона Ліза з персиками", "Бояриня Мона Ліза", "Три богатирські Мони Лізи", "Мона Ліза й син її Іван", "Мона Ліза, що відрізала собі вухо", "Купання червоної Мони Лізи", "Ходаки в Мони Лізи", "Зустріч Мони Лізи з робітниками Чебоксарського тракторного заводу, що схвалюють рішення партії". Тел. 65-43-21».
«Продам посібник "Як оздоровитися за допомогою пукання», а також квитки на сеанс групового оздоровлення. Стайня Опери та Балету. Запитати бабу Клаву».
«Кооператив еротичних послуг "Збудження" пропонує послугу "Секс по телеграфу", за допомогою якої клієнти зможуть обмінюватися зі спокусливими працівницями нашого кооперативу еротичними збуджуючими телеграмами. Послуга, зрозуміло, платна. Тож крім телеграм клієнти мають відсилати на нашу адресу і поштові грошові перекази. Більш докладну інформацію можна отримати, зателефонувавши нам на номер 95-67-33».
«Терміново куплю 2 центнери блошиних екскрементів. Тел. 56-85-54. Тільки не питайте – навіщо. Це не ваше діло».
«Потрібний сезонний працівник на ферму Христофора Оладьєва для допомоги в зборі врожаю. Екологічно чиста робота на свіжім повітрі вдалині від індустріальної суєти, сільська патріархальна ідилія й споглядання мальовничих ландшафтів гарантуються».
Низ цього останнього оголошення, як і деяких інших, був розрізаний на пелюстки, на кожній з яких було дрібним почерком написано, як добратися до ферми Христофора Оладьєва, що загубилася в полях поміж Жорикбургом і Великими Дрібками: «Потягом "Жорикбург – Великі Дрібки" до станції Іканьки, а там запитати дорогу до ферми Наполеона». Судячи з того що жодна з пелюсток не була відірвана, столичних городян аромат гною й вокал півнів не занадто приваблювали. Папірусюк знав цього худого (як і сам Варлаам Оникійович) і пухнатоголового фермера Оладьєва, на прізвисько Наполеон, тому що кілька років тому слідчому довелося розбирати справу про побиття цього селянина-атеїста патріархом Іполитом Четвертим на ґрунті розмови про релігію. Пам'ятається, розгонистого священника за таке хуліганство на тиждень засунули у в'язницю...
– Ну от якого біса засмічувати мозкові звивини читача зайвою інформацією у вигляді безглуздих оголошень?! – обурюється Права півкуля авторського мозку. – Яке відношення вони мають до сюжету? Як на мене, це абсолютно зайві подробиці, без яких цілковито безболісно можна було обійтися.
– Не можу погодитися, – парирує Автор. – По-перше, вони трохи розширюють читачеві світогляд щодо Терентопії, а по-друге, серед цих оголошень є два, які зіграють істотну роль у пошуках украденого драконячого яйця.
– А, ну якщо так... – здається Права.
З вокзального гучномовця жіночий голос гугняво оголосив посадку на потяг до Великих Дрібок.
Варлаам Оникійович пройшов у вагон, не набагато більший за трамвайний, і зайняв місце біля вікна, щоб любуватися гарними пейзажами.
Незабаром паровоз свиснув, даючи знати, що рух починається, відбулися брязкіт і легкий ривок, від якого в чоловіка, що сидів поруч із Папірусюком, ледве не звалилися з перенісся окуляри, а потім переміщення з набранням швидкості набуло більш плавної форми. Гарний будинок вокзалу за вікном відповз назад, і потягнулися уздовж рейок господарські будівлі: склади, майстерні тощо, набагато менш гарні.
Потім біля колії замиготіли приватні житлові будиночки.
А коли паротяг із вагонами виповзли за межі міста, за вікном розгорнулася мальовнича панорама ландшафтів, що радують очі. Варлаам Оникійович милувався то полями, то невеликими гаями, то луками, то борами, то пагорбами й іншими краєвидами, що плавно змінювали один одного.
Це його залізничне переміщення є для Автора приводом розповісти безцінному читачеві про види транспорту в загубленім королівстві. («Тьху!» – каже нетерпляча Права півкуля мозку Автора.)
☼ ☼ ☼
У Терентопії не було великих заводів, тільки маленькі заводики, невеликі фабрики й майстерні ремісників. Тому масового виробництва техніки в дивовижнім королівстві не спостерігалося. Що благотворно відбилося на стані тамтешньої природи. Кожний створений там автомобіль, або, тим більше, потяг був ексклюзивним одиничним екземпляром. Тому сучасного транспорту там було менше, чим по інший бік Державних Дверей. Але все-таки він був. І Автор повідомляє про нього наступне... Чи, може, знову викликати терентопознавця Ім`яна Побатьковича Прізвищенка, аби він повідомив?.. Ні, вирішує Автор, цього разу й без нього впораюся. Отже:
Щодо залізничного.
Цей вид транспорту представлений міськими трамваями, метрополітеном й міжміськими вузькоколійками.
Трамваї були тільки в столиці. Невеликі, але гарні, акуратні, створені столичними ремісниками поштучно, індивідуально, без стандарту в дизайні, тому різні на вигляд. І в кожного власне ім'я, а не номер. Наприклад, один трамвайчик називався «Бичок». Інший – «Сонечко». Третій – «Капітонич». Четвертий – «Табакерка» тощо. Стандартною була лише відстань між колесами, адже колія одна на всіх. Усього їх було 14.
Жорикбуржці старшої генерації іноді по старинці називають трамваї рембулями. Так колись іменували трамваї харків'яни, у яких жорикбуржці це запозичили, але в Харкові цей термін застарів і вийшов із ужитку. Це слово походить від німецької фірми, що виготовила перші харківські трамваї.
Рейковою підземкою теж може похвалитися лише столиця. Метро там з'єднує Старий цвинтар із Новим. Але користуються ним тільки вампіри. Прокладене воно спеціально для того, щоб упирі з одного кладовища могли оперативно переміщатися в гості до упирів іншого навіть у денний час, не виходячи на сонце. Самі вурдалаки прорили цей тунель, проклали шпали й рейки. Забезпечила їх цими предметами на їхнє прохання мерія міста, зваживши, що для живих городян буде безпечніше, якщо мертві кровожери шастатимуть поміж цвинтарів під землею, а не міськими вулицями.
Цей міжкладовищний метрополітен є похмурим підземеллям шириною 3,5 метри, заввишки 2,5 метри і довжиною 4 кілометри 38 метрів, без усякого прикрашення. Курсує тунелем не електричка, а дрезина у вигляді маленької чотириколісної платформи із дванадцятьма сидіннями. Мотора вона не має, ані електричного, ані бензинового, а рухається за рахунок сили мускулів пасажирів, що качають відповідний важіль. Спробуй угадати, безцінний читачу, прізвище того Вакули Охрімовича, що змайстрував цей транспорт. Оплатила матеріали і його роботу знов-таки мерія Жорикбурга.
А ідею будівництва вампірського метро першим висловив ще в 1975 році відомий упир граф Дриґало. Після того як він довідався про відкриття метрополітену в Харкові. Але здійснилася ідея тільки за майже двадцятиріччя: жорикбурзька вампірська підземка почала функціонувати в березні 1994 року.
Паровозиків наземної вузькоколійної міжміської залізниці було тільки п'ять. Вони возили пасажирів зі столиці відповідно в п'ять міст – Великі Дрібки, Апчхиград, Замийськ-на-Замийці, Дримпельзябськ, Задвірполь – і назад у столицю в вагонах більших за трамвайні, але менших за залізничні з Великого Світу. Кожний паровозик тяг по дев'ять таких вагончиків, з яких сім було пасажирськими, а ще два – поштово-багажним і скотовозом.
Зрозуміло, і паротяги й вагони були цілком місцевого виготовлення, адже запхнути крізь двері, оббиті дерматином, великосвітський паротяг (тобто паротяг із Великого Світу) було цілковито нереально. Навіть у розібраному вигляді. Зрозуміло, ці кустарні паровозики були не великими, не набагато крупніші за автомобіль.
Щодо автомобільного.
Усі автомобілі в королівстві можна умовно розділити на три категорії: 1) чисто терентопські саморобки; 2) гібриди, зібрані частково із саморобних деталей, частково з деталей від автомобілів з Великого Світу; 3) автомобілі з Великого Світу.
Першим терентопським автомобілем офіційно вважається механізований віз винахідника Патрикея Стрибунця (1899 р.). Це був просто звичайний дерев'яний віз, колеса якого приводив в обертання мотор, що працює на чистому самогоні. Хоч їздив він не дуже шпарко – зі швидкістю 1,5 метра на годину, все-таки цей транспортний засіб став символом науково-технічного прогресу в королівстві. Зараз механічний віз Стрибунця працює експонатом історичного музею у Великих Дрібках.
Потім винаходилися апарати шустріші.
Розвитку цього виду транспорту у королівстві сприяв винахід чарівника Казимира Пупочки. Він у 1921-му році вигадав заклинання, що перетворюють будь-яке сміття органічного походження на рідке паливо. Це було дуже до ладу, адже на території королівства не виявилося покладів нафти, а доставляти рідке паливо з Великого Світу в потрібних кількостях було б дорого і клопітно. Вироблення палива для автомобілів та інших потреб відбувається таким чином. У великі металеві баки всипається органічне сміття: деревні тріски та тирса чи хмиз, старі ганчірки, макулатура, трупи тварин, опале листя і хвоя, старі непотрібні вироби з гуми або пластику та інше. Потім чарівник вимовляє відповідні заклинання, і весь цей мотлох стає або мазутом, або соляркою, або гасом, або бензином, залежно від заклинання. З баків це зливають до автоцистерн, які розвозять паливо на заправні станції. Вважається, що й нафта, з котрої виробляють мазут, солярку, гас, бензин, утворилася з органічного сміття, але природі на це знадобилися мільйони років, а терентопська магія дуже прискорила цей процес.
