Текст книги "Янголи і демони"

Автор книги: Ден Браун

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 36 страниц)

18

Руки жінки були зв’язані. Зап’ястя, туго стягнуті мотузкою, по-і ипіли й розпухли. Смаглявий убивця лежав поруч, спустошений, і милувався своєю оголеною винагородою. Цікаво, думав він, попа справді заснула чи лише так удає, щоб уникнути подальшої роботи?

Зрештою, йому це байдуже, бо він достатньо наситився. Задо-молений, убивця сів на ліжку.

У його країні жінки – це власність. Слабкі створіння. Засіб для i п римання насолоди. Товар, яким торгують, як худобою. І там вони шлють своє місце. Тут же, у Європі, жінки вдають, що вони сильні ii незалежні. Це його потішало і водночас збуджувало. Він завжди діставав особливе задоволення, змушуючи їх до фізичної покори.

Тепер, задовольнйіши плоть, убивця відчув, як у ньому наростає інше бажання. Минулої ночі він убив. Убив і скалічив кортву, а вбивство діяло на нього, як наркотик… Кожна нова су тичка задовольняла лише ненадовго, а потім з’являлася ще оіж. ша потреба вбивати. Відчуття ейфорії минуло. Жага вбивати повернулася.

Він уважно подивився на жінку, що спала поруч, провів рукою по тонкій шиї. Думка, що він може вмить позбавити її життя, туджувала. Але яка від цього користь? Адже це істота нижчого порядку, створена, щоб служити й давати насолоду. Сильні пальці обхопили ніжне горло, убивця відчув її пульс. Однак, переси-ппиши бажання, забрав руку. На нього чекає робота. Служіння иищій меті важливіше за особисті бажання.

Уставши з ліжка, убивця знову подумав про велич своєї місії. Кін і досі не міг осягнути всього масштабу влади цього чоловіка на ім’я Янус і давнього братства, яке той очолює. Дивовижно, що братство обрало його. Якимсь чудом вони довідалися про його ненависть… і про майстерність. Як вони це зуміли – назавжди залишиться для нього таємницею. Янус сказав, у них довгі руки.

Тепер вони удостоїли його найвищої честі. Він буде їхніми руками й голосом. їхнім месником і посланцем. Тим, про кого його співвітчизники кажуть Малк аль-хак —Янгол істини.

19

Лабораторія Ветри нагадувала науково-фантастичне кіно.

Абсолютно, біле приміщення, заставлене по периметру комп’ютерами та іншим електронним обладнанням, трохи скидалося на операційну. Цікаво, що за таємниці криються тут,думав Ленґдон, що заради них хтось наважився вирізати іншій людині око?

Опинившись усередині, Колер насторожено роззирнувся, ніби сподіваючись застати злодія. Але в лабораторії було порожньо. Вітторія теж ішла повільно… начебто без батька лабораторія стала їй чужою.

Увагу Ленґдона відразу привернули невисокі сталеві стовпчики у центрі приміщення. їх було близько десятка, і стояли вони колом – такий собі Стоунхедж у мініатюрі. Приблизно три фути заввишки, вони нагадали Ленґдонові вітрини, на якйх у музеях викладають дорогоцінні камені. Однак ці стовпці були призначені аж ніяк не для демонстрування дорогоцінних каменів. На кожному з них стояв грубий прозорий контейнер формою приблизно як коробка для тенісних м’ячів. На вигляд усі контейнери були порожні.

Колер здивовано подивився на цю конструкцію, однак вирішив, очевидно, розмову про неї відкласти на потім. Він повернувся до Вітторії.

– Нічого не зникло?

– Зникло? Як?Сканер сітківки дозволяє доступ тільки нам двом.

– Просто подивися, чи все на місці.

Вітторія зітхнула і кілька хвилин оглядала кімнату. Тоді зникала плечима.

– Усе виглядає так, як звик залишати батько. Упорядкований хаос.

Ленґдон відчув, що Колер зважує, як діяти далі. Наскільки сильно тиснути на Вітторію… скільки варто їй розповідати. Схоже, він вирішив поки що облишити цю тему. Виїхав у своєму кріслі на середину лабораторії і якусь мить споглядав загадкове і купчення начебто-порожніх контейнерів.

– Таємниці, – мовив він нарешті, – це розкіш, якої ми більше не можемо собі дозволити.

Вітторія мовчки кивнула. Вона здавалася схвильованою, так п.ічебто тут на неї раптом навалилася ціла лавина спогадів.

Дай їй час оговтатися,подумав Ленґдон.

І Іемов збираючись з духом перед тим, як відкрити таємницю, Нітторія заплющила очі й глибоко вдихнула повітря. Тоді ще раз. І ще раз. І ще…

Дивлячись на неї, Ленґдон занепокоївся. З нею все гаразд?Він глянув на Колера. Той був незворушний, так ніби йому не вперше дшюдилося спостерігати цей ритуал. Минуло десять секунд, і Віт-трія розплющила очі.

Ленґдон не повірив очам. Вітторія Ветра разюче змінилася.

І Іонні вуста посвіжіли, плечі розслабилися, очі пом’якшали. Зда-імпося, вона перелаштувала кожнісінький м’яз тіла на те, щоб ширитися з горем. Біль і образа сховалися під глибоким холодним спокоєм.

З чого ж почати?.. – рівним голосом спитала вона швидше і.іма себе.

З початку, – підказав Колер. – Розкажи нам про батькові експерименти.

Усе життя батько мріяв удосконалити науку за допомогою релігії, – почала Вітторія. – Він сподівався довести, що наука й релігія цілком сумісні – як два різні шляхи, що ведуть до тієї самої істини. – Вона замовкла, наче сама була нездатна осягнути те, що збирається сказати. – І нещодавно… він здогадався, як це можна зробити. – Колер мовчав. – Він задумав один експеримент, який мав би врегулювати найгостріший конфлікт між наукою й релігією.

Цікаво, який саме конфлікт вона має на увазі,подумав Ленґдон. Історія знає їх чимало.

– Міф про настання світу, – уточнила Вітторія. – Суперечку про те, як з’явився всесвіт.

Он як! Найголовніший конфлікт.

– Біблія, як відомо, каже, що світ створив Бог, – пояснила Вітторія. – Бог сказав: «Нехай буде світло», і з безмежної пустки виникло все, що ми бачимо навколо. На жаль, один із фундаментальних законів фізики свідчить, що матерію неможливо створити з нічого.

Ленґдон читав про цей глухий кут. Ідея, що Бог начебто створив «щось із нічого», повністю суперечить загальновизнаним законам сучасної фізики, і тому науковці стверджують, що біблійний міф про настання світу з погляду науки – абсурд.

– Містере Ленґдон, – звернулася до нього Вітторія, – сподіваюся, ви чули про теорію великого вибуху?

– Щось чув. – Ленґдон знизав плечима. Великий вибух – це визнана наукою модель утворення всесвіту. До кінця її Ленґдон не розумів, знав лише, що, згідно з цією теорією, всесвіт утворився з неймовірно стиснутої в одній точці енергії, яка вибухнула й розширилася в усі боки. Або щось у такому дусі.

– Коли 1927 року католицька церква висунула теорію великого вибуху, – вела далі Вітторія, – то…

– Перепрошую? – перебив її Ленґдон. – Ви хочете сказати, що ідея великого вибуху належить католицькій церкві?

Питання здивувало Вітторію.

– Звичайно. Її висунув 1927 року монах-католик на ім’я Жорж Леметр.

– А я думав… – він завагався. – Хіба автор цієї ідеї не гарвардський астроном Едвін Габбл?

– Ось іще один приклад американської самовпевненості, – сердито зауважив Колер. – Габбл опублікував свою статтю 1929 року, тобто на два роки пізніше від Леметра.

Ленґдон наморщив чоло. Усім відомо про телескоп Габбла, сер. Я ніколи не чув, щоб існував ще й телескоп Леметра!

– Містер Колер каже правду, – мовила Вітторія, – ця ідея належала Леметру. Габбл лише підтвердив її, зібравши дані, які свідчили, що великий вибух теоретично можливий.

– Он як, – мовив Ленґдон, застановляючись, чи шанувальники Габбла з кафедри астрономії в Гарварді бодай мимохідь згадують Леметра у своїх лекціях.

– Коли Леметр уперше висунув теорію великого вибуху, – вела далі Вітторія, – науковці заявили, що це цілковита нісенітниця. Наука каже, що матерію неможливо створити з нічого. І тому, коли Габбл приголомшив світ, підтвердивши науково, що великий вибух можливий, Церква тріумфувала й оголосила це доказом істинності Святого Письма. – Ленґдон кивнув. Тепер він слухав дуже уважно. – Звісно, науковці були, не в захваті від того, що Церква використовує їхні відкриття для пропаганди релігії. Тому вони швидко математизували теорію великого вибуху, позбавили її всього релігійного підтексту і присвоїли. Однак, на прикрість для науки, у математичних рівняннях дотепер залишається одна істотна вада, на яку любить вказувати Церква.

– Сингулярність, – пробурчав Колер. Він вимовив це слово так, наче це було найбільше зло в його житті.

– Саме так, – підтвердила Вітторія. – Сингулярність. Мить, створення. Нульовий час. – Вона подивилася на Ленґдона. – Навіть сьогодні наука не може пояснити первинної миті виникнення всесвіту. Наші рівняння доволі переконливо описують ранні фазиіснування всесвіту, проте, коли ми наближаємося до нульового часу, математика раптом розсипається і все втрачає сенс.

– Усе правильно, – нетерпляче мовив Колер. – І Церква трактує це як доказ чудодійного Божого втручання. А тепер, будь ласка, ближче до суті.

Обличчя Вітторії набуло відстороненого виразу.

– Суть у тому, що батько завжди вірив, що великий вибух не обійшовся без Божого втручання. Хоч наразі наука не здатна осягнути божественної миті настання світу, він вірив, що колись вона доросте до цього. – Із сумом дівчина показала на гасло, видрукуване на лазерному принтері і прикріплене до стіни над батьковим столом. – Щоразу, як я починала втрачати впевненість, тато розмахував мені перед очима оцим.

Ленґдон прочитав:

НАУКА Й РЕЛІГІЯ НЕ СУПЕРЕЧАТЬ ОДНА ОДНІЙ.

ПРОСТО НАУКА ЩЕ НАДТО МОЛОДА,

ЩОБ ЗРОЗУМІТИ ЦЕ.

– Тато хотів піднести науку на вищий рівень, – сказала Вітторія, – де б вона прийняла концепцію Бога. – Вона меланхолійно провела рукою по довгому волоссю. – Він замірився зробити щось таке, що досі не спадало на гадку жодному науковцеві. Щось таке, для чого досі не існувало навіть технологій. – Вона змовкла, наче не наважуючись договорити. – Він задумав експеримент, який мав справдити біблійну версію настання світу.

Біблійний міф про настання світу?здивувався Ленґдон. Нехай буде світло? Матерія з нічого?

Колер подивився на неї холодними очима.

– Пробач, як ти сказала?

– Батько створив усесвіт… абсолютно з нічого.

– Що?! – Колер різко підвів голову.

– Точніше, він відтворив великий вибух.

Здавалося, Колер зараз зірветься на ноги.

Ленґдон уже нічого не розумів. Створив усесвіт? Відтворив великий вибух?

– Звичайно, у значно меншому масштабі, – поспішно додала Вітторія. – Експеримент був дивовижно простий. Батько розігнав у прискорювачі два ультратонкі пучки частинок у протилежних напрямках. Вони зіштовхнулися на величезній швидкості, взаємопроникли, і вся їхня енергія стиснулася в точку. Щільність цієї енергії була надзвичайно висока. – Вона почала швидко називати цифри, і в директора щораз більше круглішали очі.

Ленґдон намагався стежити за розповіддю. Отже, Леонардо Ветра змоделював точку зі стиснутою енергією, з якої начебто утворився всесвіт.

– Результат без перебільшення можна назвати дивом, – сказала Вітторія. – Коли його опублікують, він струсоне самі основи сучасної фізики. – Тепер вона заговорила повільно, ніби насолоджуючись грандіозністю відкриття. – У цю мить, коли вся енергія стиснулася до точки, у прискорювачі раптом з нічого почали з’являтися частинки матерії.

Колер ніяк не відреагував. Він тільки мовчки дивився на Вітторію.

–  Матерії,– повторила вона. – Яка виникла з порожнечі. Це був дивовижний феєрверк субатомних частинок. У нас на очах народжувався мініатюрний всесвіт. Батько довів не тільки те, що матерія може утворюватися з нічого, а й те, що великий вибух і біблійну версію походження світу можна пояснити просто присутністю надзвичайно потужного джерела енергії.

– Тобто Бога? – уточнив Колер.

– Бога, БудДи, Сили.-Єгови, сингулярності, одиничної точки… Називайте це, як хочете, результат залишається незмінний. Наука й релігія стверджують ту саму істину: всесвіт утворився з чистої енергії.

Коли Колер нарешті заговорив, голос його звучав сумно.

– Не знаю, що й думати, Вітторіє. Ти стверджуєш, що твій батько створивматерію… з нічого?

– Так. І ось доказ. – Вітторія показала на прозорі контейнери. – У цих контейнерах – зразки матерії, яку він створив…

Колер відкашлявся і попрямував до контейнерів. Він був насторожений, як звір, що інстинктивно чує небезпеку.

– Я, мабуть, чогось не дочув, – сказав він. – Чому хтось має вірити, що в цих банках зберігаються частинки матерії, яку ваш батько створивсам? Ці частинки можуть бути взяті звідки завгодно.

– Не можуть, – упевнено відповіла Вітторія. – Ці частинки унікальні. Такого виду матерії на Землі не існує… отже, її мусивхтось створити.

– Про який вид матерії ти говориш, Вітторіє? – Колер спохмурнів. – Існує лише один вид матерії, і це… – Колер змовк на півслові.

Вітторія тріумфувала:

– Ви ж самі нас учили, директоре. У всесвіті є двавиди матерії. Це науковий факт. – Вона повернулася до Ленґдона. – Містере Ленґдон, що каже Біблія про настання світу? Що Бог створив?

Ленґдон розгубився, не розуміючи, до чого тут це запитання.

– Гм… Бог створив… світло і тьму, рай і пекло…

– Саме так, – перебила його Вітторія. – Він усе створив парами. Симетрично. У повній рівновазі. – Вона знову обернулась до Колера. – Директоре, наука твердить те саме, що й релігія: усе, що створив великий вибух, має у всесвіті свою протилежність.

– У тому числі й матерія, – прошепотів ніби сам до себе Колер.

Вітторія кивнула.

– І в результаті батькового експерименту, зрозуміло, виникло двавиди матерії.

Цікаво, що це означає, думав Ленґдон. Леонардо Ветра створив протилежність матерії?

– Речовина, про яку ти говориш, – сердито мовив Колер, – існує деіндеу всесвіті. На Землі її напевно немає. Можливо, її немає навіть у всій Нашій галактиці!

– Саме так, – підтвердила Вітторія. – І це доводить, що частинки в цих контейнерах мусили бути створені штучно.

– Вітторіє, – обличчя Колера пожорсткішало, – ти серйозно стверджуєш, що тут лежать зразки цієї екзотичної речовини?

– Ще й як серйозно! – Вона з гордістю подивилася на прозорі контейнери. – Директоре, перед вами перші у світі зразки антиматерії.

20

Другий етап розпочався, думав убивця, крокуючи темним тунелем.

Смолоскип у руці був непотрібний. Він це знав. Смолоскип був лише для того, щоб справити враження. А враження – понад усе. Він давно зрозумів, що страх – його союзник. Страх паралізує краще, ніж будь-яка зброя.

У тунелі не було дзеркала, у якому він міг би помилуватися новим убранням, однак тінь від широкої ряси переконувала, що виглядає він ідеально. Проникнення до табору ворога було частиною змови… найцинічнішою деталлю плану. У найсміливіших мріях він не уявляв себе в цій ролі.

Ще два тижні тому він подумав би, що місія, яка чекає на нього по той бік тунелю, нездійсненна. Рівнозначна самогубству. Це все одно, що опинитися беззбройним у– лігві лева. Однак Янус змусив його переглянути поняття нездійсненного.

Упродовж минулих двох тижнів Янус відкрив йому чимало таємниць… Однією з них був цей тунель. Давній, утім, і досі цілком придатний для використання.

Наближаючись до цитаделі ворога, убивця застановлявся, чи завдання, що чекає на нього там, буде й справді таким простим, як обіцяв Янус. Янус запевнив, що хтось усередині про все подбає. Хтось усередині. Неймовірно.Що більше він думав про свою місію, то простішою вона йому здавалася.

Вахад… тінтаїн… тхалатха… арбаа,подумки сказав він арабською, дійшовши до кінця тунелю. Один… два… три… чотири…

– Здається, ви чули про антиматерію, містере Ленґдон? – Вітторія уважно дивилась на нього. Її смаглява шкіра різко контрастувала з білими стінами.

Ленґдон звів очі. Раптом він відчув себе невігласом.

– Можна так сказати… У певному сенсі.

– Ви дивилися «Стар трек». – Вона ледь помітно всміхнулася. Ленґдон почервонів.

– Мої студенти люблять цей серіал… – Він наморщив чоло. – Здається, антиматерія слугує паливом для «Ентерпрайза»?

– Добра наукова фантастика черпає ідеї зі справжньої науки.

– То антиматерія реальноіснує?

– Це закономірність природи. Усе має свою протилежність. Протони мають електрони, «верхні» кварки мають «нижні» кварки. На субатомному рівні панує досконала симетрія. Матерія й антиматерія – це іньі янфізики. Антиматерія забезпечує фізичну рівновагу. – Ленґдон пригадав про дуальність Галілея. – Науковцям відомо ще з 1918 року, що в результаті великого вибуху утворилося двавиди матерії. Один із них – це та матерія, яку ми бачимо навколо. З неї створені гори, дерева, люди – все на Землі. Другий вид – протилежність знайомої нам матерії. Вона ідентична з нею в усьому, за винятком того, що її частинки мають протилежний заряд.

– Добре, але ж зберігатиантиматерію практично неможливо, – нарешті отямився Колер. У його голосі забриніли нотки сумніву. – Як вам із батьком вдалося її нейтралізувати?

– Батько сконструював вакуумний контейнер з протилежною полярністю, щоб витягувати позитрони антиматерії з прискорювача, перш ніж вони зникнуть.

– Але ж вакуум витягував би і матерію! – сердито вигукнув Колер. – Відділити ці частинки одні від інших неможливо!

– Батько розділив їх за допомогою магнітного поля. Матерія перемістилася вправо, антиматерія – вліво. Вони, як відомо, мають протилежні заряди.

Стіна невіри, якою оточив себе Колер, схоже, нарешті дала тріщину. Він подивився на Вітторію з німим подивом і раптом сильно закашлявся.

– Неймо… вірно, – вимовив, витираючи вуста, – однак… – Здавалося, його здоровий глузд усе ще опирається. – Добре, припустімо, що ідея з вакуумом спрацювала,але ж самі контейнери створені з матерії. Антиматерію неможливо зберігати всередині матерії. Від контакту вона вмить…

– Антиматерія не торкається стінок контейнера. – Вітторія, очевидно, чекала, що він про це запитає. – Вона висить у вакуумі. Ці контейнери називаються «пастками для антиматерії», бо вони втримують антиматерію в центрі на безпечній відстані від стінок і дна.

– Утримують? Як?

– За допомогою двох магнітних полів, що перетинаються. Ось, подивіться.

Вітторія перейшла через усю кімнату і взяла якийсь великий електронний прилад. Ленґдонові він нагадав променеву гармату з мультфільмів – широченна труба з оптичним прицілом і безліч електронних причандалів. Вітторія встановила прилад на рівні одного з контейнерів, подивилася в окуляр і покрутила якісь регулятори. Тоді відступила вбік, запрошуючи Колера. Той розгубився.

– Ви що, зібрали видимийобсяг?

– П’ять тисяч нанограмів, – відповіла Вітторія. – Це рідка плазма, що містить мільйони позитронів.

– Мільйони? Але ж досі ще нікому й ніде не вдавалося виявити більше, ніж кілька частинок…

– Ксенон, – спокійно пояснила Вітторія. – Батько пускав пучок частинок у струмінь ксенону і так відривав електрони. Усіх подробиць він мені не розповідав. Знаю лише, що він одночасно пускав у прискорювач ще й вільні електрони.

Ленґдон перестав будь-що розуміти і навіть засумнівався, чи розмова й досі ведеться англійською. Колер замислився, зморшки в нього на чолі поглибшали. Раптом він уривчасто зітхнув і обм’як, наче в нього влучила куля.

– У результаті цього всього мало б залишатися…

Вітторія кивнула:

– Саме так. Чималочастинок антиматерії.

Колер знову подивився на прозорий контейнер. Тоді невпевнено витягнувся в своєму кріслі і приклав око до окуляра мікроскопа. Він довго дивився, ніяк не реагуючи. Коли ж нарешті відірвався від окуляра і знову опустився в крісло, на чолі в нього був піт. Зморшки на обличчі розгладилися.

– О Боже, – прошепотів він. – Ви справді це зробили…

Вітторія кивнула.

– Це зробив мій батько.

– Я… не знаю, що й казати.

Вітторія повернулась до Ленґдона.

– Не хочете подивитися? – Вона показала на мікроскоп.

Не певний, чого сподіватися, Ленґдон підійшов. За два фути контейнер здавався порожнім. Усередині мусило бути щось надзвичайно мале. Ленґдон приклав око до окуляра. За якусь мить картинка набула чіткості.

І тоді він це побачив.

Об’єкт був не на дні контейнера, як він очікував, а плавав десь у центрі – блискуча крапелька рідини, схожої на ртуть. Вона плавно підскакувала в повітрі, і по її поверхні пробігали металічні хвильки. Це видовище нагадало Ленґдонові відеосюжет про те, як поводиться крапля води в невагомості. Він знав, що кулька плазми в контейнері мікроскопічна, однак бачив кожну ямку й кожну опуклість, що утворювались на її поверхні від руху.

– Воно… плаває, – вимовив він.

– Так і має бути, – сказала Вітторія. – Антиматерія дуже нестабільна. В енергетичному плані, антиматерія – це дзеркало матерії, тож при контакті обидві вмить зникають. Ізолювати антиматерію від матерії, звичайно, – надскладне завдання, бо всена Землі утворене з матерії. Антиматерію можна зберігати тільки так, щоб вона не торкалася нічого – навіть повітря.

Ленґдон був вражений. І скажіть після цього, що неможливо працювати у вакуумі!

– А ці пастки для антиматерії, – втрутився Колер, зацікавлено водячи пальцем по одному з контейнерів, – теж спроектував твій батько?

– Насправді це була моя ідея, – скромно відповіла Вітторія. Колер звів на неї очі. – Батько створив перші частинки антиматерії, але не знав, як їх зберігати. Я запропонувала йому цю схему – герметична оболонка з нанокомпозитів, на кінцях – магніти з протилежними полюсами.

– Схоже, тобі передався батьків геній. '.

– Геній тут ні до чого. Я запозичила цю ідею в природи. Фізалїї ловлять щупальцями рибу за допомогою електричних зарядів. Такий самий принцип діє і тут. Контейнер має з кожного боку по одному електромагніту. Два магнітні поля протилежної дії перетинаються в центрі контейнера й утримують антиматерію посеред вакууму.

Ленґдон іще раз подивився в мікроскоп. Антиматерія плавала у вакуумі й не торкалася абсолютно нічого. Колер мав рацію. Це було геніально.

– Звідки надходить електрика для цих магнітів? – поцікавився Колер.

– Зі стовпців під контейнерами. Кожний контейнер прикручений до джерела живлення і постійно підзаряджається, – пояснила Вітторія.

– А що, як магнітне поле зникне?

– Це ж очевидно. Антиматерія впаде на дно контейнера, і відбудеться анігіляція.

Ленґдон нашорошив вуха. Останнього слова він не зрозумів.

– Анігіляція?

– Матерія й антиматерія при контакті взаємно знищуються. Фізики називають це явище «анігіляцією», – спокійно мовила Вітторія.

– Зрозуміло, – кивнув Ленґдон.

– Це найпростіша реакція в природі. Частинка матерії з’єднується з частинкою антиматерії, й утворюються дві новічастинки – їх називають фотонами. Фотон – це, по суті, мікроскопічний спалах світла.

Про фотони Ленґдон читав – це частинки світла, найчистіша форма енергії. Він стримався й не запитав про фотонні ракети, що їх капітан Кірк застосовує проти клінґонів у «Стар трек».

– Отже, якщо антиматерія впаде, ми побачимо крихітний спалах світла?

Вітторія знизала плечима.

– Залежить, що вважати крихітним. Зараз я вам покажу. – Вона почала відкручувати контейнер від підставки.

Колер раптом злякано скрикнув, кинувся вперед і відштовхнув Вітторію від контейнера.

– Вітторіє! Ти що, збожеволіла?!