Текст книги "Поліція"

Автор книги: Ю Несбьо

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 33 страниц)

– Що саме?

– Що ми завжди міняємо колір, не можемо зупинитися на чомусь одному. Спочатку машини були чорно-білими, потім стали білими з синіми й червоними смужками, тепер вони будуть білими з чорними і жовтими смужками. Така непостійність не сприяє запам’ятовуванню торгової марки. Як ці стрічки огородження в Драммені.

– Які ще стрічки?

– Кім Ерік був на місці вбивства Міттета і знайшов шматки якоїсь поліцейської стрічки огородження, він вирішив, що вона залишилася там після попереднього вбивства, він… ми обоє були на тому вбивстві, але я увесь час забуваю ім’я того педика.

– Рене Калснес.

– Але молоді люди на зразок Кіма Еріка не пам’ятають, що того разу стрічки поліцейського огородження були біло-блакитними, – сказав Мідтстюен. І поспішив додати, неначе боявся створити неправильне враження: – Проте Кім Ерік може стати хорошим фахівцем.

– Я теж так думаю.

– Добре, – м’язи Мідтстюена працювали, наче він жував. – Значить, ми зійшлися в думках.

Бйорн подзвонив Катрині, як тільки повернувся у свій кабінет. Він попросив її заглянути у відділення поліції на другому поверсі, відскребти трохи лаку з кийка й прислати Бйорну з кур’єром.

Потім він сидів і думав про те, що машинально попрямував до кабінету в кінці коридору, куди завжди ходив у пошуках відповідей. Він так захопився роботою, що просто забув: її там більше немає. І тепер цей кабінет займає Мідтстюен. І деякий час він роздумував про те, що може зрозуміти Руара Мідтстюена, може зрозуміти, як туга за людиною висмоктує тебе зсередини, не дозволяє нічого робити і примушує відчувати безглуздя кожного пробудження. Він відігнав від себе ці думки. Відігнав від себе спогади про кругле одутле лице Мідтстюена, тому що у них щось з’явилося, він це відчував.

Харрі, Катрина і Бйорн сиділи на даху Оперного театру і дивилися на острови Хуведея і Грессхольмен.

Прийти сюди запропонував Харрі, він вважав, що їм потрібен ковток свіжого повітря.

Стояв теплий вечір, погода була хмарною, туристи вже давно здиміли, і в їх розпорядженні був увесь мармуровий дах і спуск до Осло-фіорду, який сяяв, відбиваючи вогні району Екебергосен, порту і порома до Данії, що стояв біля причалу у Віппетангені.

– Я наново вивчив усі вбивства поліцейських, – сказав Бйорн. – Як і у випадку з Міттетом, дрібні частки лаку були виявлені на місцях вбивства Веннесли та Нільсена. Це звичайнісінький лак, який використовується для багатьох речей, у тому числі для покриття поліцейських кийків.

– Добре, Бйорне, – сказав Харрі.

– Потім ці залишки стрічки огородження на місці вбивства Міттета. Вони не могли завалятися там після розслідування вбивства Калснеса, у той час стрічки були іншими.

– Ця стрічка залишилася від попереднього дня, – сказав Харрі. – Вбивця подзвонив Міттету, попросив приїхати на місце, яке Міттет вважав місцем, де вже вбили поліцейського і де раніше був скоєний інший злочин. Тому коли Міттет під’їжджав туди і побачив стрічку поліцейського огородження, він нічого не підозрював. Можливо, вбивця навіть був одягнений у свою поліцейську форму.

– Дідько! – вилаялася Катрина. – Я цілий день витратила на те, щоб перевірити зв’язки Калснеса зі співробітниками поліції, але нічого не знайшла. Але я розумію, що ми нині йдемо по якомусь сліду.

Вона жваво подивилася на Харрі, що прикурював сигарету.

– Ну і що ми тепер робитимемо? – запитав Бйорн.

– Тепер, – відповів Харрі, – ми проведемо балістичну експертизу службових пістолетів, щоб перевірити, чи не була наша куля випущена з одного з них.

– Деяких пістолетів, напевно?

– Усіх.

Вони мовчки втупилися в Харрі.

Катрина першою перервала мовчанку:

– Що ти маєш на увазі під "усіма"?

– Усі службові пістолети в поліції. Спочатку в Осло, потім у Східній Норвегії і, якщо знадобиться, в усій країні.

Знову запанувала тиша, і тільки чайка кричала хрипким голосом у темному небі над ними.

– Ти що, жартуєш? – з надією запитав Бйорн.

Сигарета легко стрибала між губами Харрі, коли він сказав:

– Зовсім ні.

– Це неможливо, забудь, – сказав Бйорн. – Люди думають, що балістична експертиза одного пістолета займає п’ять хвилин, бо таке враження створюється після перегляду серіалу "CSI: місце злочину". Навіть поліцейські, які звертаються до нас, так думають. Насправді перевірка одного пістолета займає майже цілий день. Усіх? Тільки в поліцейському окрузі Осло… скільки поліцейських?

– Тисяча вісімсот сімдесят два, – відповіла Катрина.

Вони поглянули на неї.

Вона знизала плечима:

– Прочитала у річному звіті Поліцейського управління Осло.

Вони не зводили з неї очей.

– Телевізор в гуртожитку не працює, а я не могла заснути, вдоволені?

– У будь-якому випадку, – сказав Бйорн, – у нас не вистачить ресурсів. Це неможливо.

– Найважливіше зі сказаного тобою – це те, що навіть поліцейські думають, ніби експертиза займає п’ять хвилин, – вимовив Харрі, випускаючи сигаретний дим у вечірнє небо.

– Он як?

– Вони гадають, що цю операцію цілком можна провести. Отже, що станеться, коли вбивця дізнається, що його службовий пістолет перевірятимуть?

– От хитрий чортяка, – пирхнула Катрина.

– Що? – запитав Бйорн.

– Він поспішить заявити про пропажу або крадіжку пістолета, – відповіла Катрина.

– А це ж бо нам і потрібно, – сказав Харрі. – Але може статися й так, що він нас випередив, тому ми розпочнемо з того, що роздобудемо список службових пістолетів, оголошених утраченими після вбивства Калснеса.

– З цим є проблема, – зауважила Катрина.

– Атож, – сказав Харрі, – чи піде начальник поліції на те, щоб розіслати наказ, який на практиці оголошує усіх його підлеглих підозрюваними? Звичайно, він насамперед уявить собі газетні заголовки, – Харрі вказівним пальцем намалював у повітрі витягнутий прямокутник. – "Голова поліції підозрює усіх своїх", "Керівництво втрачає контроль"?

– Ну, не надто правдоподібно звучить, – сказала Катрина.

– Гаразд, – відповів Харрі. – Можеш говорити про Бельмана усе, що завгодно, але він принаймні не тупак і знає, що для нього краще. Якщо нам вдасться довести вірогідність того, що вбивцею може бути один із поліцейських, якого ми рано чи пізно візьмемо, незалежно від його бажання співпрацювати, він зрозуміє, що скоріше виглядатиме ще гірше в очах громадськості порівняно із начальником поліції, який гальмуватиме розслідування з чистого боягузтва. Тому ми повинні переконати його, що перевірка своїх людей покаже світові: поліція хоче перевернути усі камені в цій справі, яка б гидота під ними не ховалася. Що це продемонструє мужність, уміння керувати, мудрість, ну і таке інше.

– І ти думаєш, що тобі вдасться переконати його в цьому? – пирхнула Катрина. – Якщо я добре пам’ятаю, ім’я Харрі Холе стоїть одним із перших у списку тих, кого він ненавидить.

Харрі похитав головою і загасив сигарету:

– Я доручив це Гуннару Хагену.

– І коли це станеться? – запитав Бйорн.

– Прямо зараз, – сказав Харрі й подивився на сигарету.

Вона була докурена майже до фільтра. Він відчував бажання викинути її, подивитися, як хвіст з іскор намалює параболу у мороці, злетівши вниз по похилій, трохи сяйливій мармуровій поверхні, поки не впаде в чорну воду і не згасне. Що йому завадило? Сама дія чи покарання? З росіянином, якого він убив у барі "Нірвана", було просто: самооборона, або він тебе, або ти його. Але в так званому нерозкритому вбивстві Густо Ганссена був вибір. І проте серед усіх примар, що повсякчас відвідували його, він ніколи не бачив молодого красивого юнака з вампірськими зубами. Ще одна нерозкрита справа, хай їй грець…

Харрі струсив попіл із сигарети. Зотлілі частки тютюну попливли в морок, який врешті-решт їх поглинув.

Розділ 37

Уранішнє світло просочувалося в кабінет крізь жалюзі на маленьких віконцях ратуші Осло. Голова міської ради кашлянув, і кашель цей став сигналом до початку засідання.

Навколо столу сиділи дев'ятеро членів міської ради, що відповідали кожен за свою ділянку роботи, а також колишній начальник поліції, якого запросили для короткої доповіді про те, коли він має намір почати розслідування вбивств поліцейських, або "справи ката поліцейських", як його постійно називали у пресі. Формальності були завершені за декілька секунд, у відповідь на ключові слова члени міської ради відповідали повними розуміння кивками, а секретар, що складав звіт про засідання, заніс усе необхідне в протокол.

Голова міської ради передав слово.

Старий начальник поліції підвів очі, побачив сповнений ентузіазму підбадьорливий кивок Ізабель Скоєн і почав мову:

– Дякую, пане голова. Я буду лаконічний і не стану віднімати сьогодні багато часу в міської ради.

Він глянув на Скоєн, у якої поменшало ентузіазму після такого неврочистого вступу.

– Я вивчив справу, як мене й просили. Вивчив роботу поліції і її просування в цьому розслідуванні, методи керівництва, обрану стратегію, шляхи дотримання цієї стратегії. Чи, кажучи словами пані Скоєн, яку стратегію вони, можливо, опрацювали.

Ізабель Скоєн розсміялася глибоким самовдоволеним сміхом, але швидко замовкла, напевно помітивши, що сміється вона одна.

– Я використав усі свої знання й досвід і дійшов однозначного висновку про заходи, яких необхідно вжити.

Старий начальник поліції побачив, як Скоєн кивнула, блиск, що з’явився в її очах, надав їй подібності до дикого звіра, він тільки не міг зрозуміти, якого.

– Нині розкриття якого-небудь окремо взятого злочину не обов’язково означає, що у поліції хороше керівництво. Так само нерозкритий злочин не означає, що в поліції працюють погані керівники. Ознайомившись із заходами, вжитими діючим керівництвом на чолі з Мікаелем Бельманом, я не впевнений, що сам зміг би зробити щось інакше. Скажу ясніше: я не думаю, що мені вдалося б зробити щось краще.

Він помітив, як потужна нижня щелепа Скоєн почала опускатися, і з подивом відчув від цього якусь садистську радість.

– Теорія слідства нині розвивається, як і всі інші сфери діяльності суспільства, і, наскільки я зміг побачити, Бельман і його люди розуміють і використовують нові методи і технологічні новинки у такий спосіб, як це навряд чи вдалося б мені і моїм ровесникам. Бельман користується великою довірою серед своїх людей і славиться як прекрасний мотиватор, а його організацію роботи поліції колеги з інших скандинавських країн називають зразковою. Не знаю, чи відклалося в голові у пані Скоєн, що Мікаеля Бельмана нещодавно запросили виступити з доповіддю на щорічній конференції Інтерполу в Ліоні на тему про ведення слідства і керівництво ним, ґрунтуючись на цій справі. Скоєн згадала, що Бельман недостатньо зрілий для своєї посади, і це так, Мікаель Бельман – молодий керівник. Але він не просто людина майбутнього. Він – людина сьогодення. Іншими словами, він – саме та людина, яка вам потрібна в цій ситуації, пане голова. Що робить мою участь у справі зайвою. Такий мій переконаний висновок.

Старий начальник поліції випростався, склав обидва аркуші із замітками, що лежали перед ним на столі, і застебнув верхній ґудзик піджака, ретельно вибраного просторого піджака з твіду, що їх носять пенсіонери. Він зі скрипом відсунув назад свій стілець, неначе для того, щоб, піднімаючись, йому було потрібно більше місця. Скоєн недовірливо дивилася на нього, роззявивши рота. Він трохи почекав, почув, як голова зробив вдих, збираючись щось сказати, і тоді почав останній акт. Завершальний. Удар у спину.

– І якщо мені буде дозволено, то я хочу дещо додати, пане голова, оскільки йдеться про компетентність і керівні здібності міської ради в серйозних справах на зразок убивств поліцейських.

Кошлаті брови голови, зазвичай вигнуті високими арками над усміхненими очима, зараз були опущені й нависали сіруватими козирками над оскаженілими очима. Начальник поліції дочекався кивка голови і продовжив:

– Я розумію, що член міської ради особисто зазнала величезного тиску, адже це її сфера відповідальності, до того ж ця справа викликала колосальну увагу з боку преси. Але коли член міської ради здається під натиском преси, впадає в паніку і намагається відрубати голову власному начальникові поліції, то виникає питання: можливо, сама член міської ради ще не доросла до займаної посади? Ми розуміємо, що ця справа може вимагати надто багато чого від щойно призначеного члена міської ради. І що обставини склалися так невдало, що ситуація, яка вимагає наявності досвіду і навичок роботи, з'явилася на такій ранній стадії кар'єри члена міської ради.

Голова нахилив голову назад і вбік, зрозумівши, на що натякає його співбесідник.

– І що було б набагато краще, якби ця справа лягла на стіл колишнього члена міської ради, враховуючи його досвід і заслуги.

Старий начальник поліції побачив, як несподівано зблідла Скоєн, і зрозумів, що вона впізнала власні формулювання висловлювань про Бельмана на минулому засіданні. І він повинен був визнати, що давно йому не було так весело.

– А цього, – закінчив він, – напевно хотіли б усі присутні в цьому залі, включаючи діючого голову міської ради.

– Спасибі вам за виняткову ясність і відвертість, – сказав голова. – Я розумію так, що ви не розробили ніякого альтернативного плану дій.

Літній чоловік кивнув:

– Не розробив. Але там, зовні, стоїть одна людина, яку я узяв на себе сміливість запросити, щоб вона зайняла моє місце. Цей чоловік дасть вам те, про що ви просили.

Він підвівся, коротко вклонився і попрямував до дверей. Йому здавалося, він відчуває, як погляд Ізабель Скоєн пропалює діри в його твідовому піджаку десь між лопатками. Але йому було все одно, вона не зможе йому завадити. І він знав, що, сидячи з келихом вина сьогодні увечері, найбільше насолоджуватиметься тими двома словами, які вплів до своєї промови учора ввечері. У них містився увесь підтекст, який був потрібен міській раді. Ці слова були "намагається" у реченні "намагається відрубати голову власному начальникові поліції". А це – "діючий", себто "діючий голова міської ради".

Як тільки відчинилися двері в зал засідань, Мікаель Бельман підвівся.

– Твоя черга, – вимовив чоловік у твідовому піджаку і пройшов повз нього до ліфтів, не удостоївши його поглядом.

Бельман спочатку вирішив, що помилився, коли розгледів на його губах ледь помітну посмішку.

Він ковтнув слину, зробив вдих і увійшов до того ж залу, де нещодавно його вбили й розчленували.

Довгий стіл оточувало одинадцятеро осіб. Троє з них очікували, як публіка на початку другого акту вистави після дуже успішного першого. Одне обличчя було напрочуд блідим. Таким блідим, що спочатку він навіть не упізнав її. То було обличчя ката.

За чотирнадцять хвилин він закінчив. Він виклав їм свій план. Пояснив, що терпіння винагородилося, що систематична робота поліції привела до прориву в розслідуванні. Що прорив цей був і радісним, і хворобливим, оскільки міг вказувати на те, що злочинець знаходиться в їх власних рядах. Але через це вони не повинні відступати, вони повинні показати громадськості, що готові перевернути усе каміння в цій справі, які б мерзенності не знаходилися під ним. Що вони не бояться. Він готовий до того, що підніметься буря, але в подібних ситуаціях необхідно виявляти мужність, лідерські якості й мудрість. Не лише у Поліцейському управлінні, але й у ратуші. Що він готовий стояти біля керма, високо піднявши голову, але йому потрібна довіра міської ради для того, щоб прийняти бій.

Слова його прозвучали досить пишномовно, особливо у кінці, набагато пихатіше, ніж коли їх вимовляв Гуннар Хаген у його вітальні вчора ввечері. Але він знав, що принаймні частина з цих людей у нього на гачку, у кількох жінок навіть рум’янець проступив на щоках, особливо після того, як він вимовив завершальну тираду. Про те, що, коли вони оголосять про свій намір перевірити усі службові пістолети в країні і порівняти їх із наявною кулею, тобто провести операцію, схожу на пошук Попелюшки принцом, він першим здасть свою зброю на балістичну експертизу.

Але зараз головним був не успіх у жінок, головною була думка голови міської ради. А його обличчя залишалося безпристрасним.

Трульс Бернтсен засунув мобільник до кишені й кивнув тайській дівчині, подаючи знак принести йому ще одну чашку кави.

Вона усміхнулася й зникла.

Люблять вони догоджати, ці тайці, на відміну від небагатьох офіціантів-норвежців, що залишилися у подібних установах. Ті були ледачими і вічно невдоволеними, і з їхніх облич не сходив вираз страждання через те, що їм доводиться чесно виконувати свою роботу. Усе не так було у цієї тайської сім’ї, що тримає маленький ресторанчик в районі Турсхов: тут до нього кидалися, щойно він піднімав брову. І коли він платив за скромний спрінг-рол або каву, обслуговуючий персонал усміхався до вух і кланявся йому, склавши долоні біля грудей, неначе він був великим білим богом, що зглянувся на них. Йому на думку спадали варіанти про переїзд до Таїланду. Але тепер навряд чи вийде. Він мав повернутися до роботи.

Мікаель тільки що подзвонив і сказав, що їх план спрацював. Що усунення скоро буде скасоване. Він не захотів уточнити, що мав на увазі під "скоро", тільки повторив ще раз: "скоро".

З’явилася кава, і Трульс зробив перший ковток. Кава була не дуже хороша, але Трульс дійшов висновку, що насправді йому не подобається той напій, який інші люди називають хорошою кавою. Він повинен мати саме такий смак: смак звареного на вивареній кавоварці напою. У кави має бути присмак паперового фільтру, пластмаси і в'їдливої застарілої олії какао-бобів. І тому Трульс був тут єдиним відвідувачем, інші люди пили каву в інших місцях, а сюди приходили пізніше, щоб дешево пообідати або узяти їжу з собою.

Тайська дівчина пішла і сіла за кутовий столик, за яким інші члени сім'ї, як здалося Трульсу, займалися бухгалтерією. Він прислухався до звуків їхньої дивної мови. Він не розумів жодного слова, але мова йому подобалася. Йому подобалося сидіти поряд з ними і прихильно кивати у відповідь на їхні посмішки. Він майже відчував себе частиною цієї спільноти. Цікаво, чи не тому він приходить сюди? Трульс відкинув цю думку і знову зосередився на проблемі.

Про це теж повідомив Мікаель.

Експертиза службової зброї.

Мікаель сказав, що вона робитиметься у зв'язку зі вбивствами поліцейських, і він сам – щоб показати, що ця акція торкається абсолютно усіх, від нижчих чинів до вищих, – сьогодні вранці здав свій власний пістолет на балістичну експертизу. І що Трульсу належить зробити те ж саме якнайскорше, незважаючи на тимчасове усунення.

Мабуть, уся справа в кулі з Рене Калснеса. Напевно, вони зрозуміли, що вона була випущена з поліцейського пістолета.

Сам Трульс був у безпеці. Він не лише підмінив кулю, але й дуже давно заявив про крадіжку пістолета, яким скористався того разу. Він, звичайно, чекав, прочекав цілий рік, аби бути впевненим у тому, що ніхто не стане пов'язувати крадіжку його зброї зі вбивством Калснеса. А потім він розтрощив ломом двері у власній квартирі, щоб усе виглядало правдоподібно, і повідомив про злом. Він склав довгий список зниклих речей і отримав близько сорока тисяч страховки. Плюс новий службовий пістолет.

Проблема полягала не в цьому.

Проблемою була куля, яка нині лежала в коробці з доказами. У той момент це здалося – як вони там кажуть? – хорошою ідеєю. Але тепер Мікаель Бельман був йому потрібен. Якщо Мікаеля усунуть з посади начальника поліції, він не зможе скасувати усунення Трульса. У будь-якому разі нині вже пізно що-небудь міняти.

Усунення.

Трульс насолодився цією думкою і підняв чашку, щоб відсалютувати своєму відображенню в скельцях сонцезахисних окулярів, які він поклав на стіл перед собою. Мабуть, він розсміявся вголос, бо тайці з підозрою подивилися на нього.

– Не знаю, чи встигну зустріти тебе в аеропорту, – сказав Харрі.

Він проходив повз те місце, де повинен був знаходитися парк, але де члени міської ради в нападі колективного божевілля вирішили відтворити схожу на в’язницю будівлю легкоатлетичного стадіону. Цього року тут проводилися міжнародні змагання, а поза тим не відбувалося нічого. Харрі довелося щільно притискати мобілку до вуха, щоб чути її голос у шумі вечірнього руху.

– Я забороняю тобі зустрічати мене, – сказала Ракель. – Тепер у тебе є справи куди важливіші. А я саме хотіла запитати: може, мені залишитися на ці вихідні тут? Щоб не заважати тобі.

– Не заважати в чому?

– Не заважати бути поліцейським, Холе. Приємно, коли ти робиш вигляд, що я тобі не заважаю, але нам обом прекрасно відомо, в якому стані ти перебуваєш, коли занурюєшся у розслідування.

– Я хочу, щоб ти була тут. Але якщо ти не хочеш…

– Я хочу бути з тобою увесь час, Харрі. Я хочу сидіти верхи на тобі, щоб ти нікуди не міг піти, ось чого я хочу. Але мені здається, що того Харрі, разом з яким я хочу бути, зараз немає удома.

– Мені подобається, коли ти сидиш верхи на мені. І я нікуди не піду.

– Саме так. Ми нікуди не підемо. І в нашому розпорядженні буде увесь час світу, добре?

– Добре.

– Чудово.

– Ти впевнена? Ну, якщо моє бурчання приносить тобі радість, я із задоволенням ще побурчу.

Її сміх.

– Як Олег?

Вона розповіла. Пару разів він усміхнувся. Принаймні один раз посміявся.

– Зараз я мушу раз’єднатися, – сказав Харрі, дійшовши до дверей ресторану "Шрьодер".

– Так? А що у тебе за зустріч?

– Ракель…

– Я знаю, що не повинна запитувати, просто тут так нудно… Слухай!

– Що?

– Ти мене любиш?

– Я люблю тебе.

– Я чую шум руху, значить, ти знаходишся в громадському місці і вголос говориш, що мене любиш?

– Так.

– Люди обертаються?

– Я не дивився.

– Напевно, буде виглядати дитинно, якщо я попрошу тебе зробити це ще раз?

– Так.

Знову сміх. Господи, він зробить що завгодно, тільки щоб мати можливість її чути.

– Ну і?

– Я люблю тебе, Ракель Фауке.

– А я люблю тебе, Харрі Холе. Подзвоню завтра.

– Привіт Олегу.

Вони закінчили розмову, Харрі відчинив двері та увійшов.

Сільє Гравсенг наодинці сиділа біля вікна в глибині приміщення. Стіл, за яким вона влаштувалася, колись був постійним місцем Харрі. Її червона спідниця і червона блуза на тлі великих старих столичних пейзажів, що висіли на стіні позаду, здавалися плямами крові. А рот її був ще червоніший.

Харрі всівся навпроти неї.

– Привіт, – сказав він.

– Привіт, – кивнула вона.