Текст книги "Поліція"

Автор книги: Ю Несбьо

сообщить о нарушении

Текущая страница: 20 (всего у книги 33 страниц)

Розділ 29

На плечі у неї висіла сумка. Вона зісковзнула вниз і впала на підлогу із напрочуд важким звуком.

– Що ти тут робиш? – запитав Харрі захриплим голосом і несподівано подумав, що у нього сталося дежав’ю.

І відповідь її прозвучала знайомо:

– Тренувалася в залі для єдиноборств.

– Це не відповідь, Сільє.

– Ні, відповідь, – вимовила Сільє Гравсенг, виставивши вперед стегно. Вона була одягнена в тонку спортивну куртку, чорні легінси й кросівки, а волосся зібрала у хвіст. Дівчина хитро посміхнулася: – Я була в спортзалі і побачила, як ти виходиш з академії. І пішла за тобою.

– Навіщо?

Вона знизала плечима:

– Можливо, для того, щоб дати тобі ще один шанс.

– Який ще шанс?

– Зробити те, що ти хочеш.

– А саме?

– Гадаю, про це не обов’язково говорити вголос, – вона трохи схилила голову до плеча. – Я прочитала це на твоєму обличчі в кабінеті у Крона. Твоє обличчя не можна було назвати безстороннім, Харрі. Ти хочеш мене.

Харрі кивнув на сумку:

– Ці твої тренування – щось подібне до курсів для ніндзя з використанням різної зброї?

Він говорив захриплим голосом, бо в роті у нього пересохло.

Сільє Гравсенг обвела поглядом кімнату:

– Щось на кшталт того… У нас тут навіть ліжко є.

Вона підняла сумку і пройшла повз Харрі, відставивши убік стілець, поклала сумку на ліжко й спробувала відсунути диван, який заважав пройти до ліжка, але той застряг. Сільє нахилилася, вхопилася за спинку дивана і потягла. Харрі дивився на її сідниці, що випиналися з-під куртки, на м’язи напружених стегон. Він почув її тихий стогін:

– Ти що, не допоможеш мені?

Харрі глитнув.

Дідько, дідько.

Він подивився на світлий пучок волосся, що танцював на її спині. На матерію, що врізалася між сідницями. Сільє припинила рухатися й завмерла, неначе щось помітила. Так. Його думки.

– Справді? – прошепотіла вона. – Ти хочеш узяти мене?

Харрі не відповів, тільки відчув наближення ерекції, схожої на запізнілий біль від удару в живіт, який розливався вниз по тілу з точки нижче пояса. У голові в нього завирувало, бульбашки з наростаючим шумом піднімалися вгору й лопалися. Він зробив крок уперед. Спинився.

Сільє злегка повернула голову, але опустила очі в підлогу.

– Чого ти чекаєш? – прошепотіла вона. – Ти хочеш… ти хочеш, щоб я чинила опір?

Харрі глитнув. Він не діяв на автопілоті. Він знав, що робить. І він був таким. Саме таким він і був. І навіть попри те, що він заявив про це собі вголос, він збирався це зробити. Чи ні?

– Так, – почув він власний голос. – Зупини мене.

Дівчина легко зігнулася в попереку, і Харрі подумав: точнісінько як у приматів… Може, й він так запрограмований? Він торкнувся рукою її поперека і відчув спітнілу шкіру під поясом її легінсів. Просунув два пальці під пояс. Залишалося тільки… Сільє трималася однією рукою за спинку дивана, іншою – за сумку. Рука її була у відкритій сумці.

– Я постараюся, – шепотіла вона, – я постараюся…

Харрі глибоко зітхнув і затремтів.

Він помітив порух. Усе сталося так швидко, що він не встиг зреагувати.

– Щось не так? – запитала Ула, прибираючи піджак Мікаеля до шафи.

– А що не так? – відповів він питанням, потираючи обличчя долонями.

– Йди сюди, – сказала Ула, провела його до вітальні, всадовила на диван і стала позаду нього.

Вона поклала долоні на те місце, де шия переходить у плечі, намацала кінчиками пальців середину трапецієвидного м’яза і натиснула. Мікаель голосно застогнав.

– Ну? – вимовила вона.

Він зітхнув:

– Ізабель Скоєн. Вона запропонувала, щоб колишній начальник поліції допомагав нам до закінчення розслідування вбивств поліцейських.

– Ну то й що? Хіба це погано? Ти сам казав, що вам потрібно більше ресурсів.

– На практиці це означає, що він виконуватиме обов’язки начальника поліції, а я – підносити йому каву. Це було б виразом крайньої недовіри, з якою я не міг би змиритися, адже ти розумієш.

– Але ж це тимчасово!

– А потім? Коли справа буде розкрита під його, а не моїм керівництвом? Гадаєш, член міської ради скаже, що тепер не так страшно, і я можу знову зайняти свій пост? Ой!

– Вибач, але в цьому місці м’язи напружені. Спробуй розслабитися, коханий.

– Вона так помщається, ти ж розумієш. Ох уже ці жінки… Ой!

– Ох, я знову торкнулася цього місця?

Мікаель вивернувся з її рук.

– Найжахливіше в тому, що я нічого не можу зробити! Вона – ас в цій грі, а я – новачок. Якби у мене була невелика фора, якби був час знайти союзників, зрозуміти, хто кому чеше спинку…

– Користуйся тими союзниками, що в тебе є, – сказала Ула.

– Усі найважливіші союзники знаходяться на її половині поля, – відповів Мікаель. – Бісові політики! Вони не думають про результати, як ми. У них усе обчислюється голосами виборців, їм важливо, як події виглядають в очах ідіотів, що мають право голосу.

Мікаель схилив голову. Руки її повернулися. Цього разу вони рухалися м’якше. Вона масажувала його, гладила по волоссю. І у той момент, коли він збирався відключитися від усіх думок, вони застопорилися і повернулися до її слів: "Користуйся тими союзниками, що в тебе є".

Харрі був засліплений. Відчувши рух позаду себе, він автоматично випустив Сільє і обернувся. Поліетиленова фіранка була відсунута убік, і в очі йому било світло. Харрі підняв руку, щоб прикрити очі.

– Пробач, – пролунав знайомий голос, і промінь світла опустився вниз. – Прихопила з собою ліхтарик. Ти не думав…

Харрі зі стогоном видихнув:

– Дідько, Катрино, ти мене налякала. Е-е-е… нас.

– А, так, це ж… студентка. Бачила тебе в академії.

– Я пішла з академії, – вимовила Сільє цілком незворушно, ніби знудившись від цієї розмови.

– Он як? І що ви тут.

– Соваємо меблі, – сказав Харрі, шмигнув носом і показав на діру в стелі. – Намагаємося знайти якусь стійкішу підставку.

– Зовні стоїть драбина, – зауважила Катрина.

– Правда? Зараз принесу.

Харрі пройшов повз Катрину і вийшов з вітальні. Хай йому грець…

Драбина була притулена до стіни будинку поряд із відром для фарби.

Коли він повернувся, в кімнаті стояла мертва тиша. Харрі відсунув крісло і встановив алюмінієву драбину прямо під дірою. Ніщо не вказувало на те, що дівчата розмовляли між собою. Вони стояли, склавши руки, із байдужими обличчями.

– А чим це так смердить? – запитала Катрина.

– Дай ліхтарик, – попросив Харрі, узяв його і виліз на драбину.

Він відірвав шматок гіпсу від стелі, засунув у отвір ліхтарик, а слідом за ним – голову. Дістав зелений електричний лобзик. Полотно було не нове. Харрі простягнув його Катрині, тримаючи двома пальцями:

– Обережно, на ньому можуть бути відбитки.

Він спрямував промінь ліхтарика у глиб ніші, на мертве тіло, що лежало збоку, затиснуте між старою і новою стелею. От халепа, він заслуговує на те, щоб стояти тут і вдихати запах мертвого гниючого м’яса, ні, він заслуговував нате, щоб самому бути гниючим м’ясом. Адже він, Харрі Холе, хворий, дуже хворий. І якщо його не пристрелити на місці, то йому знадобиться допомога. Адже він трохи не вчинив це, хіба ні? Чи він зупинив себе? Або ж думку про те, що він, можливо, зупинився б, він вигадав, щоб принаймні засумніватися?

– Бачиш що-небудь? – запитала Катрина.

– Так, – відповів Харрі.

– Нам потрібні криміналісти?

– Поки не знаю.

– Чому?

– Залежить від того, чи захоче убійний відділ зайнятися цим випадком.

Розділ 30

– Про це важко говорити, – сказав Харрі і загасив недопалок об підвіконня.

Він не став зачиняти вікно, що виходило на вулицю Спурвейсгата, а повернувся до свого стільця. Коли Харрі подзвонив Столе Еуне о шостій ранку і сказав, що він уже на ногах і в дорозі, той запропонував йому прийти о восьмій годині, перед першим пацієнтом.

– Ти й раніше приходив сюди поговорити про непрості речі, – сказав Столе.

Наскільки Харрі пам’ятав, Столе був психологом, до якого співробітники відділу розслідування вбивств і КРИПОСу бігали, коли бувало непереливки. І робили вони це не лише тому, що в поліції був номер телефону Еуне, але й тому, що він був одним із небагатьох психологів, які уявляли собі поліцейські будні. І вони знали, що можуть бути впевненими в його мовчанні.

– Так, але тоді йшлося про пиятику, – сказав Харрі. – Це… це щось цілком інше.

– Хіба?

– Ти так не думаєш?

– Гадаю, оскільки ти насамперед подзвонив мені, це означає, що ти думаєш, буцімто у тебе проблема схожого характеру.

Харрі зітхнув, зігнувся і поклав лоба на сплетені руки.

– Може, й так. У мене завжди було відчуття, що я починав пити у найбільш непідходящий час. Що я завжди ламався саме тоді, коли потрібно було зберігати свіжу голову. Неначе усередині мене жив демон, який бажав послати все до біса. Який прагнув запроторити мене до пекла…

– Така у нечистого робота, – Столе приглушив позіх.

– У такому разі цей демон попрацював на славу. Я трохи не зґвалтував дівчину…

Позіх у Столе вмить зник.

– Що? Коли?

– Учора ввечері. Дівчині – колишня студентка Поліцейської академії, вона з’явилася, коли я обшукував квартиру, де жив Валентин.

– Ого? – Столе зняв окуляри. – Знайшов щось?

– Лобзик із зламаним полотном, який, судячи з усього, пролежав там кілька років. Звичайно, його могли забути робітники, що обшивали стелю, але тепер щербини на полотні звіряють зі знахідками з Бергсліа.

– Іще щось?

– Ні. Так. Дохлого борсука.

– Борсука?

– Еге ж. Напевно, він зробив собі кубло під стелею.

– Хе-хе. Майже як у пісні. У нас був борсук, але, на щастя, він жив у саду. У нього страшний укус. А цей що, здох під час зимівлі?

У Харрі смикнувся куточок рота.

– Якщо тобі цікаво, я можу притягти судових медиків…

– Пробач, я… – Столе похитав головою і знову начепив окуляри. – Прийшла дівчина, і ти відчув спокусу зґвалтувати її, так було діло?

Харрі підняв руки над головою:

– Я нещодавно покликав заміж жінку, яку люблю понад усе на цьому світі. Я бажаю тільки одного: прожити з нею щасливе життя. І коли я про це думаю, з мене вискакує цей диявол, і… і… – Він знову опустив руки.

– Чому ти зупинився?

– Бо я сиджу тут і придумую якогось диявола. Я знаю, як ти його назвеш. Відмова од відповідальності.

– А хіба ні?

– Дідько, та звичайно ж, так! Той самий хлопець, тільки в іншій одяганці. Я гадав, його звали "Джим Бім". Бо його звали "зарано померла мати" чи "велике навантаження на роботі". Чи "тестостерон", або "гени алкоголіка". І може, я й маю рацію, але якщо здерти оту одяганку з цього хлопця, то під нею виявиться Харрі Холе.

– І ти стверджуєш, що Харрі Холе трохи не зґвалтував цю дівчину учора ввечері?

– Я потай мріяв про це…

– Про те, щоб зґвалтувати? У принципі?

– Ні. Справа у дівчині. Вона благала мене про це.

– Зґвалтувати? Ну, тоді, строго кажучи, йдеться не про зґвалтування.

– Уперше вона попрохала мене просто її трахнути. Вона мене провокувала, але я не міг, вона була студенткою академії. А після цього я став ґвалтувати її у своїх фантазіях. Я… – Харрі провів рукою по обличчю. – Я не думав, що в мені є таке. Ґвалтівник. Що зі мною, Столе?

– Значить, у тебе було як бажання, так і можливість зґвалтувати, але ти вважав за краще цього не робити?

– Дехто прийшов і завадив. Зґвалтування – не зґвалтування, але вона запросила мене взяти участь у рольовій грі. А я був готовий зіграти запропоновану роль, Столе. Та ще й як готовий.

– Добре, але я, як і раніше, не бачу тут зґвалтування.

– Можливо, не в юридичному сенсі, але…

– Але що?

– Але якби ми почали і вона б попросила мене зупинитися, я, чорт забирай, не знаю, чи зупинився б.

– Не знаєш?

Харрі знизав плечима:

– Діагноз готовий, лікарю?

Столе подивився на годинник:

– Ти повинен усе-таки розповісти мені детальніше, але зараз до мене прийде перший пацієнт.

– У мене немає часу на терапію, Столе, нам потрібно ловити вбивцю.

– У такому разі, – сказав Еуне, погойдуючись своїм гладким тілом на кріслі, – тобі доведеться задовольнятися експрес-діагнозом. Ти прийшов до мене, бо переживаєш відчуття, визначити яке ти не в змозі. А зробити це ти не можеш через те, що твоє почуття маскується під щось, чим не є. Того, чим насправді є це почуття, ти не хочеш. Це класичне заперечення, таке саме, як у чоловіків, що заперечують свою гомосексуальність.

– Але я ж не заперечую, що я – потенційний насильник! Я прямо про це говорю.

– Ніякий ти не насильник, Харрі, насильником не стають ось так, ні з того ні з сього. Гадаю, йдеться про одну річ із двох. А може, про обидві відразу. У тебе може бути певна форма агресії проти цієї дівчини, і йдеться про контроль. Чи, кажучи непрофесійною мовою, про секс як покарання. Є таке?

– М-м-м. Можливо. А що друге?

– Ракель.

– Себто?

– Тебе не тягне ні до здійснення насильства, ні до цієї дівчини. Тобі хочеться бути невірним. Невірним Ракелі.

– Столе, ти…

– Спокійно. Ти прийшов до мене, бо тобі потрібно, щоб хтось сказав тобі те, що ти і сам уже зрозумів. Сказав тобі вголос і відверто. Сам собі ти цього сказати не можеш, ти не хочеш переживати такі почуття.

– Переживати що?

– Смертельний страх при думці про те, щоб зв’язати себе із нею. Думка про одруження викликала у тебе справжнісіньку паніку.

– Он як? Чому?

– Оскільки я наважуюся стверджувати, що після усіх цих років трохи тебе знаю, гадаю, що в твоєму випадку йдеться про страх узяти на себе відповідальність за інших людей. У тебе був кепський досвід у цій сфері.

Харрі відчув, як щось починає наростати в грудях, як ракова пухлина, тільки в скаженому темпі.

– …ти починаєш пити, коли навколишній світ залежить від тебе, бо ти не зносиш цієї відповідальності. Ти хочеш, щоб усе покотилося к бісу. Знаєш, що коли ти майже закінчив зводити картковий будиночок, напруга настільки велика, що ти її не витримуєш, і, замість того щоб продовжити будівництво і подивитися, чи зможеш ти дійти до кінця, ти руйнуєш цей будиночок. І переживаєш поразку. Мені здається, зараз ти робиш те саме. У тебе є бажання зрадити Ракель якнайшвидше, оскільки ти переконаний, що це рано чи пізно все одно станеться. Ти не в змозі довго мучитися і щосили намагаєшся зруйнувати проклятий картковий будиночок, адже ти відчуваєш, що саме таким будиночком є твоє ставлення до Ракелі.

Харрі хотів щось сказати. Але грудка вже підійшла до горла і перекрила шлях словам, тому він задовольнився всього одним:

– Деструктивно.

– Твоє базове ставлення насправді конструктивне, Харрі. Ти просто боїшся. Боїшся, що буде дуже боляче. Як тобі, так і їй.

– Я боягуз – це ти хочеш сказати?

Столе подивився на Харрі довгим поглядом, зробив вдих, немов збирався його поправити, але передумав:

– Так, ти боягуз. Ти боягуз, бо, мені здається, хочеш ним бути. Ти хочеш отримати Ракель, ти хочеш опинитися з нею в одному човні, ти хочеш прив’язати себе до щогли, щоб або рухатися вперед у цьому човні, або піти з нею на дно. Так завжди з тобою відбувається, Харрі, в тих окремих випадках, коли ти даєш обіцянки. Як там у пісеньці?

Харрі пробурмотів:

– "No retreat, baby, nо surrender".[41]41
  "Не відступати, люба, не здаватись" (англ.).


[Закрыть]

– Ось у цьому вся суть, у цьому вся твоя суть.

– У цьому моя суть… – тихо повторив Харрі.

– Подумай про це, і ми поговоримо з тобою після зборів у Котельні у другій половині дня.

Харрі кивнув і підвівся.

У коридорі неспокійно совався і пітнів якийсь хлопець у тренувальному костюмі. Він демонстративно подивився на годинник, а потім невдоволено – на Харрі.

Харрі пішов по вулиці Спурвейсгата. Сьогодні вночі він не спав, а вранці не поснідав. Йому дещо було потрібне. Він знав це. Йому хотілося випити. Він відкинув цю думку, зайшов у кафе на розі Бугстадвейєн і замовив потрійний еспресо. Харрі проковтнув каву прямо біля стійки і попросив повторити. Він почув за своєю спиною тихий сміх, але не обернувся. Другу чашку Харрі випив повільно. Він розгорнув газету, що лежала на столі, проглянув передовицю й став гортати сторінки далі.

Рогер Єндем роздумував про те, що через нерозкрите потрійне вбивство поліцейських міська рада збирається зробити кадрові перестановки в Поліцейському управлінні.

Після того як Столе впустив Пола Ставнеса, він знову зайняв своє місце за письмовим столом, а Ставнес попрямував у куток, щоб одягти суху футболку, витягнувши її з рюкзака. Столе скористався нагодою відверто позіхнути, висунув верхню шухляду і поклав туди телефон так, щоб добре його бачити. Потім підвів голову і подивився на голу спину свого пацієнта. Відтоді як Ставнес став їздити на сеанси велосипедом, він узяв собі за звичку перевдягатися в кутку кабінету. Він стояв, як завжди обернувшись до Столе спиною. Єдине, що було не як завжди, – це те, що вікно, перед яким курив Харрі, як і раніше, було відчинене. Світло падало так, що Столе Еуне побачив у шибці відображення голих грудей Пола Ставнеса.

Ставнеc швидким рухом натягнув футболку й обернувся.

– Що стосується часових рамок…

– …їх потрібно чітко дотримуватися, – підхопив Столе. – Згоден. Подібне більше не повториться.

Ставнес підвів очі:

– Щось сталося?

– Та ні, просто встав сьогодні раніше, ніж зазвичай. Давайте залишимо вікно відчиненим, тут так мало повітря.

– Тут багато повітря.

– Як хочете.

Ставнес почав зачиняти вікно, але зупинився. Уважно подивився на нього і повільно обернувся до Столе. На його обличчі з’явилася тінь посмішки.

– Проблеми з диханням, Еуне?

Столе Еуне відчув біль у грудях і руці. Відомі симптоми інфаркту. Тільки це був не інфаркт, це був чистий, первозданний страх.

Столе Еуне змусив себе говорити зі спокійною інтонацією й тихо:

– Востаннє ми знову говорили про те, що ви слухали "Dark Side of the Moon". До кімнати увійшов ваш батько і вимкнув підсилювач, і ви сиділи й дивилися на червоний вогник, як він згасав, а потім померла і дівчина, про яку ви думали.

– Я сказав, що вона оніміла, – роздратовано відповів Пол Ставнес. – Не померла, це інше.

– Так, інше, – сказав Столе Еуне, обережно простягаючи руку до телефону в шухляді столу. – Вам би хотілося, щоб вона могла говорити?

– Я не знаю. Але ви спітніли. Ви нездужаєте, лікарю?

Знову це кепкування в голосі, трохи помітна зухвала посмішка.

– Зі мною все гаразд, спасибі.

Пальці Столе лягли на кнопки телефону. Йому потрібно було змусити пацієнта говорити, щоб той не чув звуку клавіш.

– Ми не говорили про ваш шлюб. Що ви можете розповісти про свою дружину?

– Та мало що. Чому ви хочете поговорити про неї?

– Близький зв’язок. Судячи з усього, ви відчуваєте неприязнь до людей, які вам близькі. Самі ви використали слово "презирство".

– Значить, не дивлячись ні на що, ви все-таки трохи мене слухали? – Короткий злісний сміх. – Я зневажаю більшість людей за те, що вони слабкі, тупі й невдахи. – Знову сміх. – Три промахи з трьох можливих. Скажіть, ви допомогли тому Іксу?

– Що?

– Поліцейському. Гомику, який намагався поцілувати іншого лягавого в сортирі. Він одужав?

– Навряд чи так можна сказати.

Столе Еуне набирав повідомлення, посилаючи прокляття своїм товстим пальцям-сосискам, які, здавалося, від збудження роздулися ще більше.

– Але якщо ви гадаєте, що я такий же, як він, чому ви вважаєте, що зможете вилікувати мене?

– Ікс був шизофреніком, він чув голоси.

– А у мене з мізками краще, на вашу думку?

Пацієнт злісно засміявся, а Столе продовжив набирати повідомлення. Він намагався натискати на клавіші, поки пацієнт говорив, намагався закамуфлювати звуки, човгаючи ногами по підлозі. Одна буква. Ще одна. Чортові пальці. Ось так. До нього дійшло, що пацієнт замовк. Пацієнт Пол Ставнес. Звідки б не взялося це ім’я, нове знайти не складно. Як і позбутися старого. А ось із татуюванням складніше. Особливо з великим, що вкриває усі груди.

– Я знаю, чому ви спітніли, Еуне, – сказав пацієнт. – Ви побачили відображення у вікні, коли я перевдягався, так?

Столе Еуне відчув, як у грудях поновилися болі, немов серце не могло вирішити, битися йому сильніше чи не битися зовсім. Він сподівався, що маска, яку він начепив на обличчя, виражає повне нерозуміння, як йому й хотілося.

– Що? – голосно запитав він, щоб заглушити натискання на клавішу, що відправила повідомлення адресатові.

Пацієнт задер футболку до шиї.

З грудей на Столе Еуне дивилося німе волаюче обличчя.

Обличчя демона.

– Розповідай, – сказав Харрі, прикладаючи до вуха телефон і допиваючи другу чашку кави.

– На лобзику відбитки пальців Валентина Єртсена, – сказав Бйорн Гольм. – І щербини на полотні збіглися. Це той самий лобзик, яким користувалися у Бергсліа.

– Значить, Валентин Єртсен був Пильщиком! – вигукнув Харрі.

– Схоже, що так, – відповів Бйорн Гольм, – але от що мене дивує: Валентин Єртсен ховає знаряддя вбивства у себе вдома, замість того щоб десь утопити.

– Він планував знову ним скористатися, – пояснив Харрі. Він відчув вібрацію телефону. Есемеска. Він поглянув на екран. Посилач – "С", тобто Столе Еуне. Харрі прочитав. І перечитав.

"валентин тут sos"

– Бйорн, давай патрульну машину в офіс Столе на Спурвейсгата! Хутко! Валентин там.

– Алло? Харрі? Алло?

Але Харрі вже побіг.