Текст книги "Десяте Правило Чарівника, або Фантом"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 39 (всего у книги 40 страниц)

Одного разу, після того, як відбулася особливо запекла гра, яку вони все ж таки виграли, Джонрок зізнався Річарду, що здивований тим, чому Річард дозволив так легко захопити себе. Тоді Річард повністю повідав йому правду про те, що сталося. Джонрок спочатку не повірив йому. Тоді Річард попросив його розпитати про це зміїну морду. Той так і вчинив і зрозумів, що Річард говорив правду. Джонрок дуже цінував свободу і вважав, що за цю цінність варто боротися. Це було, коли Джонрок попросив Річарда бути правим веденим.

Куди Річард одного разу направив свій гнів через Меч Істини, тепер він направляв його через броц і гру Джа-Ла. Навіть його власна команда, настільки, наскільки вони любили свого веденого, в такій же мірі і боялася його. Крім Джонрока. Джонрок не боявся Річарда. Він розділив спосіб гри Річарда – наче гра була життям-чи-смертю.

Це було продемонстровано на деяких з їхніх супротивників зі складу військ Імперського Ордена, які були про себе надто високої думки. Зовсім нічого незвичайного не було в тому, що гравці, особливо противники команди Річарда, можуть бути серйозно поранені, або більше того, бути убитими протягом змагання. Один з людей команди Річарда загинув під час гри. Йому в голову вдарили важким броцем, коли він дивився в іншу сторону. Удар зламав його шию.

Річард пам'ятав прогулянки з Келен по вулицях Ейдіндріла, коли вони спостерігали гру дітей в Джа-Ла. Він видавав офіційні м'ячі, і вони обмінювали свої важкі броці на більш легкі, які були придумані Річардом. Він не хотів, щоб вони ранились, граючи в цю гру. Тепер всі ті діти втекли з Ейдіндріла.

– Схоже, це буде поганим місцем для нас, Рубен, – вимовив тихим голосом Джонрок, роздивляючись велетенський табір через невелике вікно. Його голос прозвучав нехарактерно похмуро. – Дуже погане місце для нас, як для рабів.

– Якщо ти думаєш, що ти – раб, тоді ти – раб, – сказав Річард.

Джонрок озирнувся і дивився на Річарда довгі хвилини.

– Тоді я – теж не раб, Рубен.

Річард кивнув.

– До твоїх послуг, Джонрок.

Людина повернулася до спостереження нескінченно протяжного табору перед очима. Він, ймовірно, ніколи не бачив нічогоподібного цьому у своєму житті. Річард пам'ятав своє власне здивування, коли він у перший раз покинув свій Хартлендський ліс, щоб відкрити для себе те, що знаходилося за його межами.

– Подивися на це, – пробасив Джонрок низьким голосом, втупившись крізь прути.

Річард не відчував бажання дивитися.

– А що там?

– Багато чоловіків – солдат – але не таких, як інша частина солдатів. Вони всі виглядають однаково. Краще озброєні, більш організовані. Побільше. Виглядають люто. Їм кожен намагається звільнити дорогу.

Джонрок озирнувся назад через плече на Річарда.

– Готовий тримати парі, що це – імператор, прийшов подивитися на нас проїздом, прийшов подивитися, які претенденти проти його команди прибувають на турнір. Як з чуток, тримаю парі, що тип, що охороняється усіма тими великими охоронцями в кольчузі – Джеган власною персоною.

Річард повернувся до маленького отвору, щоб поглянути. Він схопився за прути і ткнувся в них обличчям, щоб розгледіти краще, оскільки вони прої'жджали близько від охоронців і їх підопічного.

– Схоже, ймовірно він і є Імператор Джеган, точно, – сказав Річард Джонроку.

Імператор дивився в іншу сторону, розглядав деякі з інших команд Джа-Ла із числа Імперських солдатів Ордена. Вони не були замкнені в фургони, оббиті залізом. Джеган спостерігав за їх гордим маршем в шеренгах, супроводжуваним знаменами їх команд.

А потім – він побачив її.

– Келен!

Вона обернулася на його голос, не розуміючи, звідки він пролунав; Річард схопився за прути щосили так, що вони мало не зігнулися. Незважаючи на те, що вона не була далеко, він зрозумів, що вона, ймовірно, не може почути його у всьому цьому шумі. Всі солдати навколо вітали парад прибуваючих команд.

Її довге волосся розсипалися по її плащу. Річард подумав, що його серце розірветься, – так сильно воно билося в його грудях.

– Келен!

Вона ще більше повернулась у його бік.

Їх очі зустрілися. Він дивився прямо в її зелені очі.

Коли Джеган почав обертатися, вона тут же відвернулася, дивлячись туди, куди й він. Він повернувся разом з нею. А потім вона пішла, сховавшись позаду солдатів, фургонів, коней, і наметів, що розчинялися вдалині.

Річард сповз по стіні, задихаючись.

Джонрок сів біля нього.

– Рубен – щось не так? Ти виглядаєш так, ніби побачив примару, що гуляє серед усіх тих солдатів.

Річард зміг тільки з болем поглянути на нього, його очі розширилися від того, що він задихався.

– Це була моя дружина.

У Джонрока вивільнився безрозсудний сміх.

– Ти маєш на увазі, що бачив жінку, яку ти захочеш, коли ми переможемо? Коммандер говорить, що, якщо ми поб'ємо команду імператора, ми зможемо добратися до того, щоб робити подібний вибір. Ти бачив ту, яку ти хочеш?

– Це була вона…

– Рубен, ти схожий на людину, яка тільки що закохалася.

Річард зрозумів, що його посмішка, ймовірно, зможе розірвати його обличчя.

– Це була вона. Жива. Джонрок, мені шкода, що ти не можеш бачити її. Вона жива. Вона виглядає точно так само. Добрі духи, це була Келен. Це була вона.

– Я думаю, що ти б краще притримав своє дихання, Рубен, або ти ризикуєш втратити свідомість перш, ніж ми отримаємо шанс зламати деякі голови.

– Ми будемо грати з командою імператора, Джонрок.

– Нам доведеться виграти багато ігор для початку, щоб мати такий шанс.

Річард ледь чув його. Він тріумфально сміявся, будучи нездатним зупинити себе.

– Це була вона. Вона жива. – Річард перекинув свої руки навколо Джонрока, сильно обнявши його. – Вона жива!

– Як скажеш, Рубен.

* * *

Келен обережно стежила за диханням, пробуючи змусити своє гупаюче серце сповільнитися. Вона не могла зрозуміти, чому вона була настільки вражена. Вона не знала тієї людини в клітці. Вона тільки мигцем побачила його обличчя, поки фургон котився повз, але з якихось причин це пробрало її до самої душі.

Коли вдруге людина викрикнув її ім'я, Джеган відреагував так, ніби подумав, що почув дещо. Келен встигла обернутися назад так, щоб він нічого не запідозрив. Вона не розуміла, чому це здавалося їй таким відчайдушно важливим. Це було б невірно. І вона дійсно знала, чому. Людина сиділа в клітці. Якщо він знав її, Джеган, можливо, захотів би побачити його, а потім би напевно убив.

Але це було ще не все. Той чоловік знав її. Мабуть, він був пов'язаний з нею в минулому. Минулому, яке вона хотіла забути. Але коли вона подивилася в його сірі очі, все змінилося в один удар її серця. Її рішення заціпеніти провалилося. Більше вона не хотіла, щоб її минуле було поховане. Їй раптом захотілося дізнатися все.

Погляд цих очей був настільки глибоко потужним – настільки заповнений чимось важливим, чимось життєвим – наскільки могло бути важливе її власне життя. Спіймавши погляд його сірих очей, Келен зрозуміла, що вона зобов'язана дізнатися, ким вона була. Незважаючи на наслідки, незважаючи на ціну, їй потрібно дізнатися правду. Вона повинна повернути своє життя собі. Правда – єдиний шлях.

Загрози Джегана з приводу того, що він зробить з нею, могли б бути цілком реальними наслідками, але вона раптово зрозуміла, що реальна небезпека полягала в тому, що він залякував її, щоб вона зреклася життя, бажань, свого існування… щоб вона перейшла під його контроль. Своїми погрозами того, що він зробить з нею, як тільки вона знову дізнається, ким вона була, він намагався розпорядитися її життям, поневолити її. Якби вона погодилася з його бажанням, то це сталося б тільки тому, що вона інстинктивно вже здалася.

Вона не могла дозволити собі так мислити. Її життя означало щось більше ніж це. Вона може бути його полоненою, але вона не була його рабинею. Раб – це стан розуму. Вона не була рабом. Вона не здасть йому свою волю. Вона поверне своє життя назад. Її життя належить тільки їй, і вона поверне його собі. Нічого Джеган не зможе зробити, нічим він не зможе загрожувати їй, щоб це відняти в неї.

Келен відчула сповзаючу сльозу радості вниз по її щоці. Той чоловік, якого вона навіть не пам'ятала, тільки що подарував їй волю повернути своє життя, розпалив вогонь пристрасті, щоб жити. Вона відчула себе, як ніби вперше реально вдихнула повітря, з тих пір, як вона втратила свою пам'ять. У неї залишилося тільки одне бажання – подякувати йому.

* * *

Ніккі пройшла через величезний зал Народного Палацу, замикаючи групу з Кари, Натана, і натовпу охоронців. Кожен раз, коли хтось називав Натана «лордом Ралом», її нерви натягалися мов струна. Вона знала, що це було необхідно, але в її серці єдиним лордом Ралом був Річард.

Вона б усе віддала, щоб побачити його сірі очі знову. Перебуваючи в палаці, у неї складалося враження, що вона майже могла відчути його присутність у всьому оточуючому її. Вона передбачала, що у всій будові Палацу була магія. Палац був побудований у формі заклинання для лорда Рала. Річард був лордом Ралом. По крайній мірі, в її думках.

Справедливості ради, вона знала, що були й інші – Кара, наприклад – хто відчував те ж саме. Коли вона залишалася наодинці з Карою, а це бувало часто, обидві вони, здавалося, розуміли одна одну без слів. Обидві поділяли однакову біль і тугу. Обидві хотіли повернути Річарда.

Кара вийшла вперед, очолюючи хід процесії крізь мережу маленьких службових приміщень до залізних сходів, ведучих вгору до темного тунелю. Діставшись до вершини, вона одним рухом відчинила двері. Вони були вітально зустрінуті люмінесцентним освітленням, коли вийшли на оглядову веранду. Відчуття, коли стоїш на самому краю зовнішньої стіни, на краю плато, були такі, немов стоїш на краю світу.

Нижче, біля основи плато, поширившись до самого горизонту подібно чорній інфекції, стояла армія Імперського Ордена.

– Тепер бачиш, що я мав на увазі? – Сказав Натан, підійшовши до неї, і показав на будівництво вдалині. Спочатку було важко помітити, але потім вона розгледіла.

– Ви маєте рацію, – сказала вона. – Це дійсно схоже на будівництво схилу. Ви думаєте, що вони зможуть насправді добудувати схил досюди?

Натан пильно подивився в той бік, витративши хвилину на вивчення.

– Я не знаю, але повинен сказати, що, якщо Джеган вплутався у всю цю неприємну затію, то тільки з одним настроєм – добитися цього.

– Якщо вони добудують досюда схил такої ширини, – сказала Кара, – то ми в біді.

– Більше того – мерці, – додав Натан.

Ніккі досліджувала, що споруджували солдати Ордена і відстань до місця робіт.

– Натан, Ви – Рал. Це місце підсилює вашу силу. Ви більш ніж в стані наслати якусь магічну вогненну кулю туди і цим ударом рознести все на шматки.

– У мене теж була така думка, – сказав він. – Але підозрюю, що вони за допомогою Сестер встановили там щити, щоб запобігти будь-яким подібним атакам з нашої сторони. Тому я поки не дослідив їх обороноздатність і ще нічого не робив. Я хочу вичекати, дати їм можливість перебувати в спокої трохи довше, щоб змусити їх відчути самозадоволення. Потім, коли вони ще трохи добудують і будуть ближче, тоді я, нарешті, завдам по ним удар і мої шанси на успіх будуть трохи кращими, щоб нанести деякі справжні пошкодження. Якщо мені вдасться зруйнувати це зараз, вони дуже постараються більше не програвати. Краще почекати, поки вони не вкладуть у це набагато більше часу і зусиль.

Ніккі насупилася на високого пророка.

– Натан, Ви дуже хитрий чоловік.

Він посміхнувся посмішкою Рала.

– Я волію, щоб про мене думали, як про винахідливого чоловіка. Ніккі повернулась до вивчення табору за межами ділянки будівництва. Правда він знаходився дуже далеко, і буде потрібно маса часу, щоб отримати оцінку їх здібностям реагувати на напад. Ніккі провела достатньо часу з армією Джегана і багато знала про способи їх мислення. Вона знала всі круги обороноздатності, яку офіцери Джегана і люди з Даром створять навколо армії. І деякі з людей, наділених Даром, були Сестрами Тьми.

– Подивіться на це, – сказала вона показуючи. – Це схоже на прибуття обозу постачання.

Натан кивнув.

– Дуже скоро настане зима. Схоже, для армії, яка не рухається нікуди, буде потрібно більший обсяг запасів, щоб підтримувати всіх тих солдатів взимку ситими.

Ніккі, осмислюючи, що можна було б зробити, нарешті вирішила, що з того місця де вони стояли, видно дуже небагато.

– Між іншим, добре, що Річард відправив нашу армію в Старий Світ, щоб нападати на їх обози постачання. Будемо сподіватися, що така тактика виявиться ефективною і воїни зможуть впоратися із завданням. Якщо всі ці солдати помруть з голоду, то це вирішить нашу проблему. Тим часом, я займуся роздумами з приводу того, що ми в змозі зробити, щоб допомогти їм померти.

Вона відвернулася від пригнічуючого виду табірної стоянки та обозу постачання, призначеного для всіх тих солдатів, що стояли внизу табором і осаджували плато.

– Ходімо, – сказала вона Натану. – Мені треба повертатися, але чому б не подивитися на те, що ти хотів показати мені до від'їзду.

Натан провів їх назад до палацу через маленькі службові проходи, а не просторі зали. Це був швидкий спуск через кам'яні проходи палацу, що заводив їх все нижче, в темні, внутрішні області нижче палацу, які більшість людей ніколи і не бачило. Навіть у цих секретних місцях були витончені зали, хоча і зроблені з простого каменю. Без складного художнього оформлення, вони були зроблені з полірованого каменю в одних місцях, і з добротного дерева в інших. Це були особисті коридори, призначені для лорда Рала і його службовців.

Ніккі прибула в Народний Палац, щоб відвідати Сад Життя. А потім вона затрималася з Бердіною, щоб подивитися які у неї успіхи в пошуку відомостей і як поживав Натан. Вони хотіли розповісти їй про тонкощі їх труднощів; вона дійсно хотіла поквапитися, але змусила себе з терпінням вислухати їх.

Після того, як вона знову побачила місце, де лежали скриньки Одена, вона занадто відволіклася, щоб дійсно бути в змозі зосередитися на тому, що вони їй говорили. На цей раз вона бачила пустельний Сад Життя по-іншому, повна переживань того, що це було місце, де розташовувалися шкатулки, відкриті Даркеном Ралом. Вона вивчила розташування кімнати, кути падіння світла, кути по відношенню до різних відомих карт зоряного неба на додаток до того, як сонце і місяць перетинали це місце і область, де була зосереджена магія.

Після перекладу «Книги Життя», Ніккі дивилася на Сад Життя вже іншими очима. Вона дивилася на нього в контексті магії Одена і того, як це місце використовувалося. Це дало їй цінну можливість проникнутись цим останнім місцем, де були використані шкатулки. Таке практичне пізнання відповіло на деякі запитання, які були у неї, і підтвердило деякі з висновків, до яких вона прийшла до того.

Нарешті, Натан досяг ряду подвійних дверей з охоронцями, які стояли перед ними. Він зробив жест, і чоловіки розчинили пару білих дверей. По іншу сторону була стіна з білого каменю, яка виглядала так, ніби була частково розплавлена.

– Ви там були? – Запитала вона пророка.

– Ні, – зізнався він. – У моєму віці я намагаюся триматися подалі від гробниць.

Ніккі переступила через низький виступ і тут же пірнула в низький отвір.

– Чекай тут, – сказала вона Карі, яка зібралася було піти за нею.

– Ти впевнена?

– У це залучена магія.

Кара, зморщила ніс, ніби учула запах прокислого молока і залишилася чекати зовні разом із пророком.

Ніккі іскрою свого Хань спробувала запалити факел в стороні. Пройшло вже достатньо часу, а він все ще міг запалитися. Після цього вона побачила, що величезна склепінчаста кімната була побудована з рожевого граніту. Підлога з білого мармуру. Всі стіни навколо були усіяні безліччю і безліччю золотих ваз, кожна з яких понизу доповнювалася вбудованим в стіну факелом. Ніккі неуважно порахувала їх. П'ятдесят сім. Їй здалося, що це число мало значення. Ймовірно, вази і факели представляли вік людини в труні в центрі кімнати.

Місце турбувало, і не тільки через те, що це був склеп. Вона провела пальцями по символах, вирізаних в гранітній стіні трохи нижче ваз. Слова, які бігли навколо всієї кімнати і навколо золотої могили, були на древнєд'харіанській мові. Написи були знаннями, що переходили від батька до сина для здійснення переходу в Світ мертвих і назад.

Такі заклинання мали в собі Магію Збитку. Саме це змушувало стіни плавитися. Те, що стіни містили ці заклинання і було причиною. чому вони плавилися, – спеціальний камінь сильно уповільнював процес, але не зупиняв повністю.

– Ну? – Запитав Натан, просунувши голову через зяючий отвір. – Є які-небудь ідеї?

Ніккі вийшла, струшуючи руками.

– Я не знаю. Не думаю, що є якась неминуча небезпека, але в це залучені темні сторони таким способом, що є шанси, що я можу виявитися неправою. Думаю, що було б краще відгородитися заклинанням трійок.

Натан кивнув у задумі.

– Ти хочеш зробити це? Створити кокон за допомогою магії Збитку?

– Було б краще, якщо б це зробили ви. Ви – Рал. Це було б більш ефективно. Навіть якщо я використаю Магію Збитку, вона перемішається з тією, що вже тут була і була призвана Ралом. Така сила може порушити будь-яке заклинання, яке я спробую тут створити, адже я обмежена захисним заклинанням Палацу.

Він задумався тільки на мить.

– Я відразу ж це побачу, – Натан кинув погляд назад в усипальницю. – Є якась ідея? Що змушує просочуватися це заклинання?

– Раніше з самим авторитетним виглядом я б сказала, що воно було приведено в дія однією з шкатулок Одена, відкритою в Саду Життя. Я підозрюю, що вона створила відповідну реакцію деякого виду. Що до мене, то вона ще не достатньо активна, щоб можна було сказати про призначення елемента магії Збитку, але слова, надписані на труні і стінах вказують, що цей елемент, включений у структуру, призначений, щоб використовуватися при здобутті влади, схованої в шкатулках Одена, таким чином, що вони будуть діяти в гармонійному взаємозв'язку після того, як наблизяться до тієї особливої сили.

Натан задумливо кивнув.

– Добре. Я створю заклинання трійок і буду його тримати під наглядом.

– Мені треба повертатися. Я пориюсь серед старих книг, потім загляну дізнатися чи є що-небудь від Річарда і подивитися, як там поживає Орден.

– Скажи Зедду, що я тримаю все під контролем і, що я оточив ворога.

Ніккі посміхнулася.

– Я передам йому.

По дорозі через просторі зали Палацу разом з Карою, Ніккі знову пішла в свої роздуми. Вона не була повністю впевнена в тому, що робити далі. Турбували проблеми, що насуваються з усіх боків. Здебільшого вони відчувалися похмурими і болючими. Не було нікого, з ким вона могла б дійсно обговорити всі ті речі, що проходили через її думки. Зедд міг допомогти по частині з них, в той час, як Кара була хороша, щоб обговорити інші речі.

Але Річард був єдиним, хто був би в змозі оцінити шляхи, якими вона починала вивчати фундаментальні проблеми. Річард, фактично, був тим, хто зміг би зрозуміти її концепцію творчої магії. Вона все ще чудово пам'ятала ту розмову з ним однієї ночі в криївці. Це був один з багатьох характерних моментів спілкування з Річардом.

Були також речі, які Річард повинен був знати. Були моменти, які торкалися його і шкатулок Одена, які, м'яко кажучи, спантеличували. В деякому розумінні, він розпалив вогонь під інгредієнтами, які були не просто небезпечними, але починали пузиритися і кипіти, і мали здатність об'єднуватися самостійно найбільш підступними способами, якщо не вжити жодних додаткових дій.

Були пророцтва, впливаючі на це, але, будучи не пророком, вона не довіряла собі настільки, щоб осмислювати їх. Були й інші пророцтва, про які вона починала думати, що зрозуміла їх занадто добре і не могла уникнути того, щоб не приймати їх до уваги.

Первинним серед них було пророцтво, яке говорило: «У році цикад – той рік, що йшов зараз, – коли захисник принижених і страждаючих під прапором Світла і людяності, нарешті, розколе зграю – це зробив Джеган – це послужить знаком того, що пророцтво пробуджено і вирішальна заключна битва близька. Будьте обережні, всі істинні вилки та їх похідні в цьому корені поплутані. Істинним є тільки основний стовбур цього пророцтва».

Зараз і був той час, перемогти або програти, все або нічого, переломний момент, який назавжди встановить курс для майбутнього. «Якщо fuer grissa ost drauka не очолить цей фінальний бій, світ, який вже стоїть на краю тіні, впаде в жахливу темряву».

Вона почала бачити, що це пророцтво було хитромудро переплетено зі скриньками Одена, але вона не могла повністю осмислити, яким чином. Час від часу вона відчувала себе на грані прозріння, але вона ніколи не могла подолати невидиму перешкоду. Було щось трохи нижче поверхні цього пророцтва, яке вона знала, і це було ключовим моментом.

У той же самий час вона відчувала, як події відбуваються випадковим чином, і вона повинна була зробити щось перш, ніж ті події стануть неконтрольованими. Вона бачила, як з кожним йдуть днем можливі варіанти продовжують танути один за іншим. Сестри Тьми, що запустили шкатулки в гру, вже відрізані від можливості використати владу Одена для ними ж наміченої мети: протидіяти поширенню безпам'ятства від дії заклинання Вогняного ланцюга. З Вогняним ланцюгом, забрудненим шимами, вони швидко втратили здатність використовувати цей подарунок для того щоб виправити пошкодження.

Ніхто не міг сказати, як довго кожен з них буде мати достатній контроль над їх подарунком, який необхідний для використання при подоланні будь-якої з перешкод, перед якими вони опинилися.

У той же час «Книга Життя» дала їй розуміння, яке, можливо, вона не змогла б навіть уявити. Також вона вивчила кілька дуже неясних книг, які знайшов Зедд для неї з теорії Одена. Вони також додали глибину до її розуміння, але всі вони, здавалося, тільки відкривали черговий простір до ще більших питань.

Вражена, Ніккі зупинилася і подивилася.

– Що це було?

– Дзвін молитовного дзвону, – сказала Кара, виглядаючи трохи здивованою реакцією Ніккі.

Ніккі спостерігала, як люди почали збиратися перед найближчою площею з басейном в центрі. Басейн, з великою темною скелею в центрі, був під відкритим небом.

– Напевно нам треба піти помолитися, – сказала Кара. – Іноді це допомагає, коли гризе неспокій, я хочу сказати тобі, що ти виразно стурбована.

Ніккі, насупившись, подивилася на Морд-Сіт, дивуючись з того, як це вона дізналася, що дещо її турбує. Вона припустила, що Карі дійсно зовсім неважко було визначити і сказати їй про це.

– У мене немає часу, щоб піти помолитися, – сказала Ніккі. – Мені потрібно повернутися і осмислити все.

Не було схоже, що Кара вважала це хорошою ідеєю. Вона простягла руку в сторону площі.

– Подумки виявитися разом з лордом Ралом може допомогти.

– Не буде ніякого пуття від того, що подумки я буду з Натаном. Мене не дуже-то турбує, що кожен думає, що Натан – Лорд Рал. Річард – Лорд Рал.

Кара посміхнулася.

– Я знаю. Точно так само вважаю і я, – вона взяла руку Ніккі, тягнучи її до басейну. – Ходімо.

Ніккі втупилася на жінку, ведучу її, а потім сказала.

– Припускаю, що нам не зашкодить затриматися на короткий час, щоб подумати про Річарда.

Кивнувши, Кара виглядала чомусь дуже мудрою в той момент. Люди шанобливо давали дорогу Морд-Сіт, коли вона прямувала до місця близько басейну. Ніккі побачила, як риби плавно рухалися в темній воді. Перед тим, як дізнатися про це, вона опустилася на коліна разом з Карою, потім вона торкнулася підлоги лобом.

– Магістр Рал веде нас, – натовп почав співати в унісон, – Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї – наша сила. У милосерді твоєму – наш порятунок. В мудрості твоїй – наше смирення. Все наше життя – служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Голос Ніккі приєднався до голосів інших, і разом вони віддавалися луною в залах Палацу. Слова «Магістр Рал» і Річард виглядали нерозрізненими для неї. Вони означали одне й те ж.

Майже проти її бажання, бурхливі думки Ніккі заспокоювалися, коли вона м'яко наспівувала слова поряд з усім рештою.

– Магістр Рал веде нас, Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї – наша сила. У милосерді твоєму – наше спасіння. В мудрості твоїй – наше смирення. Все наше життя – служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Вона розчинилася в словах. Сонячні промені зігрівали її спину. Наступний день був першим днем зими, але всередині Палацу лорда Рала сонце було теплим, точно так само, як і в Саду Життя. Здавалося дивним те, що Даркен Рал і його батько, Паніз, який був лордом Ралом до нього, намагалися зробити це місце вмістилищем зла.

Вона зрозуміла, тим не менш, що місце залишалося місцем. Людина – ось що мало значення. Людина створювала відмінності у визначеннях. Людина задавала загальну атмосферу, якою слідували інші – або правильно, або неправильно. У певному сенсі, відданість була формальним затвердженням тієї концепції.

– Магістр Рал веде нас, Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї – наша сила. У милосерді твоєму – наше спасіння. В мудрості твоїй – наше смирення. Все наше життя – служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Ці слова відбивалися в думках Ніккі. Вона дуже сумувала за Річардом. Оскільки його серце належало іншій, вона тужила про те, щоб побачити його, побачити його усмішку, поговорити з ним. Якщо це все, на що вона може коли-небудь розраховувати, то і цим вона буде задоволена. Тільки його дружба, його цінність в її житті, і його в ній самій.

Лише б Річард був щасливий, був живим, був… Річардом.

«Наші життя належать тобі».

Ніккі різко скочила на коліна. Вона зрозуміла.

Спантеличена Кара насупилася на неї, в той час, як інші продовжували наспівувати.

– Що трапилося?

«Наші життя належать тобі».

Вона зрозуміла, що повинна зробити. Ніккі стрімко понеслася.

– За мною. Я повинна повернутися в Вежу.

Оскільки вони разом бігли через зали, Ніккі чула нашіптуючий звук голосів, що розповсюджуювалися разом, відбиваючись у шанобливій луні крізь незліченні коридори.

– Магістр Рал веде нас, Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї – наша сила. У милосерді твоєму – наше спасіння. В мудрості твоїй – наше смирення. Все наше життя – служіння тобі. Все наше життя належить тобі.

Ніккі відчувала себе розчиненою в цих словах, які раптово отримали зміст для неї, такий, якого ніколи не мали раніше. Вона зрозуміла, як все переплетене разом і, нарешті, знала те, що вона повинна зробити.

* * *

Зедд піднявся зі стільця з-за столу в невеликій кімнаті, коли він помітив Ніккі, що стояла в дверному отворі. Штучне освітлення пом'якшило його знайоме обличчя.

– Ніккі, ти повернулася! Як там справи в Народному Палаці?

Ніккі ледь почула його запитання. Думками вона була десь далеко, щоб давати відповіді. Зедд підійшов ближче, в його горіхових очах читалося занепокоєння.

– Ніккі, що трапилося? Ти схожа на привид, блукаючий по замку.

Вона примусила себе говорити.

– Ви довіритеся Річарду?

Брову Зедда сіпнулася.

– Про що ти хочеш запитати таким питанням?

– Ви довірите Річарду своє життя?

Зедд зробив жест однією рукою.

– Звичайно. А до чого це ти?

– Ви довірите Річарду життя кожного?

Зедд м'яко взяв її руку.

– Ніккі, я люблю цього хлопчика.

– Будь ласка, Зедд, Ви довірите Річарду життя кожної людини?

Занепокоєння з його очей поширилося по всьому обличчю, роблячи зморшки глибше. Нарешті він кивнув. – Звичайно, довірю. Якщо коли-небудь був би хтось, кому я довірився б своїм життям чи життям будь-кого, так це тільки Річарду. Врешті решт, я той, хто назвав його Шукачем.

Ніккі кивнула й повернулася.

– Спасибі, Зедд.

Він злегка підняв свою мантію, коли поспішив за нею.

– Чи потрібно допомогти тобі чим-небудь, Ніккі?

– Ні, – відповіла вона. – Спасибі. Я в порядку.

Зедд наостанок кивнув, прийнявши сказане нею і повернувся до книги, яку він вивчав.

Ніккі йшла через зали Замку, не помічаючи їх. Вона рухалася, ніби слідуючи невидимій палаючій лінії до її мети шляхом, який Річард називав, що він може слідувати за палаючими лініями форми заклинання.

– Куди ми йдемо? – Запитала Кара, їдучи, щоб встигати за нею слідом.

– Ти довіряєш Річарду? Довіриш йому своє життя?

– Звичайно, – сказала Кара, жодної секунди не вагаючись.

Ніккі кивнула на ходу. Вона проходила коридори, відгалуження, кімнати та сходи, абсолютно не помічаючи їх. Охоплена задумом, вона, нарешті, досягла укріпленої області Замку й головної кімнати, де контрольна мережа майже відняла її життя. Вона б померла, не виявися поруч Річарда. Він тоді клопотався над тим, щоб знайти спосіб врятувати її, коли ніхто більше не вірив, що це може бути зроблено.

Вона тоді довірила Річарду своє життя, а її життя стало великою коштовністю для неї завдяки йому. У двостулкових дверях Ніккі повернулася до Кари.

– Мені треба залишитися одній.

– Але я…

– У це залучена магія.

– Ох, – сказала Кара. – Ну що ж, гаразд. Тільки я буду чекати тут в залі на випадок, якщо знадоблюся тобі.

– Спасибі, Кара. Ти – справжній друг.

– У мене ніколи не було справжніх друзів – дійсно цінних друзів – поки не з'явився лорд Рал.

Ніккі злегка посміхнулася.

– Я ніколи взагалі не мала нічого вартого в житті, поки не з'явився Річард.

Ніккі закрила двостулкові двері. Позаду неї двоповерхові вікна знову мерехтіли від спалахів блискавок. Ніккі не пам'ятала випадку, коли б вона була в цій кімнаті, і не було б грози. Тепер весь світ був охоплений грозою.

Коли зблиснула блискавка, кімната освітилася різким яскравим світлом. Але все ж була одна річ в кімнаті, яка не відзначила на собі контакт навіть такого сильного світла. Вона вичікувала, як сама смерть.

Ніккі розкрила «Книгу Життя», поклавши її на стіл перед чорною, як смола, шкатулкою Одена, встановленої по центру стола. Здавалося, що кожен раз, як блискавка намагалася спалахнути, чорна скринька поглинала світло ще до того, як дійсно зблисне спалах. Вдивлятися в неї – це було все одно, що вдивлятися у вічність.

Ніккі промовила перші заклинання, викликаючи назовні темряву, таку ж неможливо чорну, як і у зловісної шкатулки, встановленої перед нею. Вона нагадала собі про те, що у Народному Палаці був чоловік, який проробляв це. Разом з гуркотом грому сила магії заповнила кімнату, двері заблокувалася. Ніхто не міг увійти. Простору, огородженого вікнами, більше не існувало. Вона викликала заклинання ще більш потужне. Кімната була безмовною і чорною, як смола. Ніккі отримала магічний зір від сил, які вона закликала.

Вона вимовляла слова, написані на наступній сторінці, закликаючи наступну магію, яка відкрила стежку для ключових формул. Вона застосувала розщеплення Магії Збитку для знищення бритвенно-тонкої частини плоті на кінці свого пальця і використала кров, що почала сочитися, щоб почати малювати потрібні діаграми перед скринькою Одена. Продовжуючою бігти кров'ю з відкритої ранки вона промалювала область стримування безпосередньо навколо шкатулки. Це було трохи схоже на захисний простір кімнати, але в набагато більш значущому масштабі. Будучи не обмеженою з самого початку, така міць, звільнена з шкатулки Одена, може ненавмисно порушити завісу, але будучи замкненою в обмеженому просторі, вб'є тільки людину, що почала цю спробу, чого і намагалася добитися Ніккі.