Текст книги "Острів Дума"

Автор книги: Стівен Кінг

сообщить о нарушении

Текущая страница: 50 (всего у книги 50 страниц)

– 3 —

В будинку на Айстра-лейн я встановив мольберт у вітальні, там було найбільше світла. Підрамник на ньому був накритий рушником. Поряд на столі з фарбами лежало кілька зроблених з повітря знімків острова Дума, але я на них ледь поглянув. Я бачив Думу в своїх снах, та й зараз бачу.

Я кинув рушник на канапу. На передньому плані моєї останньої картини височіла Велика Ружа, передана так реалістично, що мені почулося, як скрегочуть мушлі під кожною набігаючою хвилею.

Під однією палею – перфектний сюрреалістичний штрих – рядком сиділи дві рудоволосі ляльки. Та, що зліва, була Реба. Справа сиділа Фенсі, лялька, котру Камен притаскав аж з Міннесоти. Та, на яку його напоумила Ілса. Затоку – зазвичай таку голубу весь час мого перебування на острові Дума – я намалював потемнілою, зловісно-зеленою. Небо вкривали чорні хмари, вони купчилися вгорі картини, виходячи за поле видимості.

Права рука в мене почала свербіти і те, пам’ятне, відчуття могутності спершу потекло в мене, а далі крізь мене. Я бачив свою роботу ледь не божественним зором... чи зором богині. Я міг би зупинитися, але це було б важко.

Коли я працював з картиною, я кохав весь світ.

Коли я працював з картиною, я почувався цілісним.

Відтак я поклав пензля. Змішав коричневу і жовту фарби великим пальцем і, ледь торкаючись полотна, провів ним по намальованому пляжу... так легесенько... і пісок димкою здійнявся вгору, немов від першого, непевного подиху повітря.

На острові Дума, під чорним небом нежданого червневого шторму, почав підніматися вітер.

Як намалювати картину (XIІ)

Відчуйте, що ви вже закінчили, і покладіть олівець або пензель. Усе решта – просто життя.

лютий 2006 – червень 2007

Насамкінець

Я дозволив собі вільно повестися з географією західного узбережжя Флориди, та й з його історією також. Хоча Дейв Девіс існував насправді і дійсно зник, тут він виступає як вигаданий персонаж.

І ніхто, крім мене, не називає у Флориді позасезонні урагани «Алісами».

Я хочу подякувати моїй дружині, романістці Табіті Кінг, котра прочитала ранню версію цієї книги і подарувала мені цінні поради, жерстяна коробка з-під печива «Ніжна Зваба» – лише одна з них.

Я хочу подякувати Расу Дору, моєму давньому товаришу, медику, котрий терпляче пояснив мені все про зону Брока й ефекти від контртравми.

Я також хочу подякувати Чаку Верілу, котрий редагував цю книгу зі звичною для нього терплячістю вкупі з безкомпромісністю.

Теді Розенбауму, моєму літсекретареві: muchas gracias.

І тобі, мій старий друже Постійний Читачу, завжди тобі.

Стівен Кінг

Бенгор, Мейн