Текст книги "Пан Володийовський"
Автор книги: Генрик Сенкевич
Жанр:
Зарубежная классика
сообщить о нарушении
Текущая страница: 35 (всего у книги 35 страниц)
Величезні внутрішні зусилля, надзвичайна сконцентрованість психіки, напружена робота фантазії візіонера, що супроводжує копітку щоденну працю (зокрема публіцистичну діяльність) – призвели до абсолютного внутрішнього виснаження письменника. Так було під час створення романів «Quo vadis», «Хрестоносці», так сталося і після написання «Пана Володийовського».
Після року надзвичайно напруженої, але плідної праці він реалізував свій творчий задум, виснажений п’ятирічним творчим марафоном – (також трагічними обставинами в особистому житті – безнадійною боротьбою за життя коханої Марії та її смертю 19 жовтня 1885 р.). Результатом цих п’яти плідних років стали три обсягові історичні романи у тринадцяти томах, об’єднані в вагомий цикл польської історичної романістики. Сенкевичу вдалося піднятися до вершини свого неперевершеного епічного таланту та вписати свої твори в скарбницю світової літератури.
Під час написання роману, автора супроводжувало чимало цікавих подій. Наприклад, під час роботи над твором, який на той час уже мав розголос у пресі, він несподівано дізнався, що якась пані Романова-Водзіцька мала намір написати роман-конкурент про Володийовського і звернулася до Сенкевича з проханням (за посередництвом його родички Ядвіги Янчевської) допомогти у пошуку ... історичних матеріалів. На це Сенкевич із властивою йому іронією радив пані Водзіцькій звернутися до героїчних вчинків та сміливої втечі з полону з турецьких галер Марека Якимовського, який так само «гідний» літературного опрацювання. Можливо, тут ішлося про Якуба Кіміковського, який 9 років перебував у поганській неволі, а його життєву історію описав поет Мартин Пашковський у досить обширному польськомовному стародруку «Турецькі діяння» (1615 р.)
Незабаром з’явилися нові виклики, пов’язані з ключовими жіночими образами твору, зокрема Басею Володийовською, відкриттям письменником реальної долі історичної дружини Володийовського – Кристини Єзьорковської, яка на момент одруження з Володийовським уже тричі мала статус удови. Про це Сенкевич, приступаючи до написання роману, не знав. Письменник, напрочуд чутливий до правдивості історичного матеріалу, довго роздумував, наскільки історично достовірно зобразити життєпис головного героя твору. Професор Тарновський радив змінити всю концепцію Басі і «переписати» майже готову частину роману! Можливо, ми зобов’язані мудрості краківського вченого, за порадою якого від історичного прототипу Кристини Єзьорковської одна з головних героїнь твору успадкувала лише дівоче прізвище та грайливе прізвисько «вдова трьох чоловіків». Ім’я Кристини Єзьорковскої знайшло відображення відразу в двох образах героїнь роману «Пан Володийовський» – в образах Кристини Дрогойовської і Басі Єзьорковської.
Єжи Володийовський, сорокадворічний на той час холостяк, знайшов свою рятівницю в особі дочки сусіда пана Єзьорковского. Кристина, так звали благодійницю гордого, але бідного Володийовського, встигла поховати вже трьох чоловіків. Після чергової жалоби знову вийшла заміж за войовничого сусіда. Бася Езьорковська, мила, смілива, названа в книзі «козачком», за винятком прізвища – персонаж, породжений фантазією Сенкевича. Справжня дружина Володийовського була жінкою розважливою, корисливою і, як свідчать сучасники, не дуже відданою своєму чоловікові. Тому у письменника відбувся невимушений інцидент із «вдовою чотирьох чоловіків» (адже невідома історична пані Володийовська після смерті чоловіка невдовзі знову стояла на весільному рушнику).
Генрик Сенкевич у зображенні історичних подій провадив далі традиції попередників, зокрема Юзефа Ігнація Крашевського. Так, наприклад, можна виявити паралелі між Марeком Собiюхою, персонажем з роману Крашевського «Королівські сини», і Заглобою, персонажем трилогії Г. Сенкевича. Іншим джерелом історичних відомостей для письменника послужили шляхетські мемуари Яна Хризостома Пасека.
Історичну основу останнього роману трилогії становить війна Речі Посполитої з Османською імперією у XVII столітті. Сенкевич детально описував війни між Польщею і Туреччиною, зокрема змалював битви, в яких брав участь Ян Собеський (що перебував у приятельських стосунках із Іваном Сірком) та зображував якраві перемоги полководця, наприклад, під Хотином (1673 року). Читач став свідком подій, що відбувалися всередині Польщі, зокрема політичних інтриг, пов’язаних з обранням короля Міхала Вишневецького та його правлінням. Остання частина трилогії присвячена долі «малого лицаря», улюбленого героя автора, який (як і незрівнянний Заглоба) промандрував крізь усі частини трилогії, однак перебував завжди ніби на другому плані. Проте врешті настав час стати і йому головним героєм окремого роману. Естетика, своєрідний шарм, особливості наративної стратегії роману відрізняють його від попередніх шедеврів: «Вогнем і мечем» (1883–1884) та «Потоп» (1884–1886). Цей роман різниться від попередніх також своєрідністю художньої концепції та жанрової структури, відмінної настроєвості й ідеологічного спрямування. Фабула твору сповнена катастрофізму, низки трагічних моментів, відчуття незворотнього лиха. Цей настрій супроводжує читача з перших сторінок роману. Новаторство роману простежується також у площині наративу та динамічної фабули.
Середина XVII ст. – для Речі Посполитої час жорстоких і кривавих подій. Економічний занепад країни супроводжувала криза політичного устрою і соціальних відносин. Феодальна експлуатація селянства, позбавленого елементарних прав, досягла крайніх меж. Центральна влада була суттєво обмежена й ослаблена. Внутрішню слабкість Речі Посполитої супроводжувало і погіршення її становища на міжнародній арені. Далися взнаки згубні наслідки польської феодальної експансії на Схід. Швеція використовувала внутрішні негаразди і поразки Речі Посполитої. На півдні відновила військові дії Туреччина. Новоутворена Прусська держава стала для поляків ще однією загрозою ззовні. Постійні війни ослабили країну, особливо постраждали міста, настав критичний час для польської культури – матеріальної і духовної. Речі Посполитій довелося змиритися з втратою значної частини своїх територій, зокрема споконвічно польських земель на півночі і заході країни.
«Пана Володийовського» можна окреслити як абсолютно новий жанровий різновид в історії польської романістики. Завдяки шедеврам епічної майстерності, а саме у «Вогнем і мечем», «Потопі», де він досягнув найвищого рівня літературного хисту, Сенкевич зумів відповісти на особливо чутливі художні очікування читачів та отримати схвальні рецензії вимогливих критиків. Він створив твір, що виразно відрізняється від попередніх, містить багато новаторських елементів, зокрема автор модифікував відомі мотиви, піддав їх художній стилізації, додав елементи гумору та іронії.
Роман «Пан Володийовський» складається із трьох окремих сюжетних ліній, події яких об’єднані просторово змінними характеристиками, що можуть створювати окремі розлогі епізоди – зокрема варшавський і кам’янецький. Ці частини об’єднані прологом та подвійним завершенням – сценою поховання й Великим епілогом до «Трилогії».
На відміну від двох попередніх романів циклу – героїко-лицарських епосів «дороги», заснованих на мотивах безперервного руху, природи, боротьби в дорозі, тут відбувається подолання перешкод, героїчних битв у символічному просторі (Кам’янець-Подільський як героїчна Троя поляків).
Потужними у творі є мотиви, що нагадують засади романтичного роману з його екзотикою аркадійського простору, ретроспективними спогадами про трагічні події минулого (спогади Мушальського, священика Камінського, Ненашинця), воєнні поразки, дику, приховану пристрасть, викрадення, «татарські сватання», зраду, штурм, вбивства та жорстоку помсту (помста Нововейському).
У попередніх творах циклу польський письменник здебільшого відтворював пригодницькі та воєнні перипетії Володийовського, подекуди фрагментарно зображуючи його поразки на любовному фронті. У однойменному ж романі Пан Володийовський – єдиний серед головних героїв «Трилогії» – постає на першому плані у ролі лицаря і чоловіка – як в Іліаді – захисника приреченої на загибель польської Трої.
Кам’янець-Подільський описаний у романі досить детально і, що не менш важливо, правдиво. Зокрема, барвисто змальовано історію Хотинської битви 11 листопада 1673 p., коли коронний гетьман Ян Собеський на чолі 30-тисячного польсько-литовсько-козацького війська вщент розгромив у Хотині 40-тисячну турецьку армію. Вирішальним моментом битви стала атака гусарів воєводи Яблоновського. Від загибелі або полону врятувалось лише декілька тисяч турків. Сценами цієї перемоги завершив свій роман «Пан Володийовський» Генрик Сенкевич. Архітектурні складові також розкриті досить точно і легко впізнавані, що є безумовною заслугою письменника.
Кам’янець (якого Сенкевич ніколи не бачив на власні очі) у романі постає як легендарна фортеця, польська трагічна Троя. Це третій великий батальний епізод облоги в «Трилогії», мабуть, найскладніший із погляду письменницького хисту. Аналогічна схема самої події, всі її мотиви (такі, як прихід ворогів, наради захисників, дипломатична акція, битва в фортеці та в полі, індивідуальні сутички, підступність нападників, ситуація в облоговому таборі, фінал епізоду) характеризуються особливою експресією. Опис сцени оточення Кам’янця є однією з найдосконаліших в історії польської літератури. Він вражає драматичним героїзмом та фаталізмом неминучої поразки.
Ця сцена має символічний вимір і як спільний вияв героїзму громади, об’єднаних високою ідеєю та особою видатного вождя-героя: калана, ксьондза, вояка. Це була також демонстрація індивідуального героїзму окремої особистості: Підбип’яти, Скшетуського, Володийовського, а водночас яскравий, хоч і складний приклад індивідуальної та колективної моделі поведінки в цілому, необхідної кожному народові в усі часи (це одна з базових універсальних жанрових функцій епосу). Однак Кам’янецька фортеця, значна частина якої була зухвало знищена загарбниками, як і її мужні захисники, вписані в історичний контекст як героїчні воїни втраченої території (цей мотив також є в універсальній топіці епосу). Кам’янець – це також і перш за все стихійний протест проти меншовартості, опортунізму та боягузтва. Це приклад величної боротьби за утвердження національної ідентичності й людської гідності. Такий універсальний взірець потрібен кожному народові в усі часи.
Дослідники звертали увагу на те, що «Пан Володийовський», роман на перший погляд досить «простий» і «легкий», насправді виявляється складним твором, з власною оригінальною художньою формою, що відрізняє його від попередніх частин циклу. Цей твір має довершену композицію, побудовану за зразком крещендо (музичний термін, що означає поступове збільшення сили звуку) : від любовного роману до національного епосу, від комічної естетики жарту до патетичної трагедії поразки. Це своєрідна (як і попередні частини Трилогії) довершена синкретична структура – сума жанрів, що органічно поєднує елементи хроніки (Пролог) та історичний репортаж (Великий епілог), психологічний, політичний, любовний, пригодницький роман з елементами детективу, мемуарів та легенд, елементів риторики – промов, повчань, проповідей, а також ліричних пісень.Тут відчутна поліфонічна мелодія звуків живої мови, численних діалогів і монологів, які становлять половину усієї лексико-синтаксичної субстанції художнього тексту.
«Пан Володийовський» відзначається ще однією значущою рисою – потужною психологічною складовою. Усі персонажі (навіть другорядні) живуть яскравим «внутрішнім життям»; головні герої – аналітичні, багатогранні, перебувають у незмінному розвитку, їм властиві виразні ситуативно-вмотивовані психологічні портрети, що творять їхню особистість. Другорядні або епізодичні герої відзначаються індивідуалізованою характерологією. Світ відчуттів, переживань, емоцій героїв відтворено у романі різноманітно та обширно. Майстерно і багатоаспектно представлена письменником психологія любовної драми зі всіма емоційно-етичними перипетіями і її розвитком від перших поглядів, флірту, залицянь, зізнань аж до еротичних зближень. Зрештою, у цьому романі автор майстерно подає різні типи кохання: просте й природне (можна сказати «солдатське» Міхала та Басі), піднесене (кохання Кристини та Кетлінга), чуттєве, пристрасне кохання, еротичне божевілля (Азія-Тугайбейович) та жорстоку, садистську, патологічну любов. Зокрема психоз, патології, «темні» сторони людської природи – цю сферу чуттів яскраво подано в останній частині «Трилогії». Психологічний досвід смутку, болю, страждань, тривоги, страху, терору, патологій свідомості (знаходить вияв у самотній одіссеї Басі після звільнення від рук викрадача та психічної хвороби Нововейського) із симптомами шизофренії, деменції, втрати пам’яті, психічних зривів, що призводить до незворотних розладів особистості.
І все ж, у центрі уваги роману Г. Сенкевича перебуває неординарна постать Володийовського, поставленого в центрі подій епохи, якого романіст художньо змалював як щирого поляка, великого польського патріота, першого Лицаря Речі Посполитої, славетного войовника, непереможного дуелянта тощо. Цей образ не вигаданий Сенкевичем. Такий діяч справді існував у другій половині ХVII століття, в часи, описані в трилогії Сенкевичем. Образ головного героя виконує функцію репрезентації та об’єднанння всіх верств суспільства. Володийовський – благородний і справедливий воїн. Якщо у попередніх частинах Володийовський постав перед читачем у образі сміливого лицаря, то у цій книзі він перевтілюється у відчайдушного «жовніра», виконуючи понадчасову місію, – боротьбу за честь і цілісність Речі Посполитої. І хоча це був непереможний боєць на шаблях, блискучий фехтувальник – віртуоз, який славився, як зазначав Сенкевич, у всій Речі Посполитій, він ніколи даремно не застосовував своєї грізної зброї. Таким, як свідчать давні джерела, був і той, хто послужив прототипом героя оповіді, – справжній пан Володийовський, досвідчений, нездоланний воїн, який провів більшу частину свого життя в численних військових походах. Відомості про життя цього сміливого солдата письменник міг почерпнути із давніх матеріалів, тогочасних сімейних хронік та історичних джерел. Наприклад, у родича Володийовського стольника Станіслава Маковецького з його «Історії про падіння Кам’янця і останні роки життя Єжи Володийовського» (на відміну від книжкового героя, якого звали Міхал, ім’я справжнього – Єжи).
Єжи Володийовський був шляхтичем, що належав до гербу Корчак, перемишльським стольником, мав чин полковника волоської хоругви Яна Собеського. У Кам’янці володів невеликим маєтком, який успадкував від батька. Він народився 1620 р. і пережив з усією своєю родиною облогу Кам’янця. З історичних джерел відомо лише, що він не був полковником хоругви, але служив у ній під час війни з Хмельницьким. Головного героя та його історичний прототип об’єднують такі риси характеру, як завзяття, відвага, весела вдача, гостинність і чуйність. Він відомий як відважний лицар, воював із козаками і татарами. Амурні справи та майстерне володіння шаблею Г. Сенкевич додав від себе. У 1662 році він одружився з донькою шляхтича Валента Єзьорковского Кристиною. Це був вдалий вибір. По-перше, незабаром вона отримала велику спадщину, а по-друге, дружина його була сувора, хоч у господарських справах кмітлива. Доки Єжи воював, дружина примножувала їхній добробут, наскільки це було можливо в умовах постійної війни, яку вела Річ Посполита. Невдовзі Єжи Володийовський став одним із найзаможніших представників подільської шляхти. Натомість усі зусилля він спрямував на військову кар’єру, а, розбагатівши, зміг утримувати власний загін, із яким брав участь у військових походах. У тогочасних звітних документах зазначалося, що Володийовський зі своїми людьми і за своєю власною ініціативою відстежували й ловили місцевих злодіїв та бандитів. У 1669 році він отримав у командування загін угорської піхоти і, приєднавши до нього власний кавалерійський загін, став «полковником». Завдяки протекції Яна Собеського обійняв посаду ротмістра в Кам’янці.
У війні, що почалася в 1672 році, Володийовський став полковником волоської хоругви і організовував розвідувальні рейди. Коли турки підійшли до Кам’янця і почалася облога міста, він був одним із помічників командувача Потоцького, який керував обороною міста. Облога розпочалася 15 серпня 1672 року, а 18 серпня до фортеці приїхав султан Магомет IV. У численних спогадах та документах повідомляється, що, хоча, Володийовський був одним із найхоробріших захисників міста, мусив погодитися на капітуляцію. Відтворюючи обставини смерті Володийовського і його похорону Сенкевич відійшов від історичної правди. Трагічна смерть пана Міхала, описана в книзі, який вважав за краще закінчити життя самогубством ніж погодитися на ганебну капітуляцію, більше відповідала характеру цього героя, ніж випадкова загибель під час вибуху. Втім, образ пана Володийовського в цілому отримав у творі більш романтичне забарвлення, ніж це було насправді. Сенкевич широко використовував історичну канву, вишиваючи на ній яскраві візерунки своєї фантазії.
Прагнучи зміцнити дух співвітчизників, Г. Сенкевич відмовився від критичного ставлення до минувшини Польщі, відтворив XVII ст. барвисто і героїчно, що надало сюжетові особливої динамічності й розгорнутості, тому в трилогії наявні історичні неточності, які, проте, відповідають світовідчувттю головних дійових осіб. Читачам була потрібна передусім не історична достовірність, а «правда художня», знання національного характеру, жвавість образів, тому роман став величною піснею про героїчне минуле польського народу.
В останніх розділах роману знову звучить епічний пафос, властивий романам «Вогнем і мечем» і «Потоп». Кам’янець зображується як польська Троя (в попередніх частинах «Трилогії» у цій ролі виступали Збараж і Ченстохова). Славна оборона закінчується героїчною смертю коменданта і його товариша Кетлінга. Епілог, де зображено перемогу Собеського під Хотином, завершується словами: «На цьому закінчується наша трилогія – шість книжок, які писалися упродовж кількох років і в трудах великих – щоб міцнішали серця».
В однойменному романі описується історія Польщі на основі середньовічних подій. Чому ж тоді ці твори належать до позитивізму? Відповідь проста. Через те, що Польща ще перебувала під владою різних держав, Сенкевич хотів підтримати свою націю у її державницьких спрямуваннях та надіях. Подаючи у «Трилогії» часи, коли поляки здобували численні перемоги, він мав на меті підтримувати віру у вільну, незалежну країну. Усі романи «Трилогії» справді виконали місію зміцнення сердець поляків та утвердження в серцях поневоленого народу віру у відновлення державних кордонів.
«Пан Володийовський» – це художньо довершений роман і надзвичайно цінний у своєму ідейно-етичному вимірі – він є ідеальним доповненням та завершенням величної «Трилогії». За словами видатного польського дослідника Леха Людоровського, «Цей витвір високого і справжнього патріотизму – це також роман, що наближає нас до братнього українського народу. Він є жестом приязної дружби та «приватної любові». Містить послання до «всенародної любові» – однієї нації до іншої». Написаний зі щирим наміром у великій і нелегкій справі примирення та зближення двох народів, для якої герої роману Сенкевича відчайдушно діють: пан Мушальський, ксьондз Камінський, Володийовський та всі ті, хто, за визначенням Л. Людоровського, є дітьми «eiusdem matris», (які не без гордості ідентифікували свій родовід: Gente Rutheni, natione Polonia, тобто рутенсько-українського походження, польського громадянства)».
Саме аспект єднання та порозуміння, який подекуди не брався до уваги і не був внесений до інструментарію інтерпретації цього твору, дає нову мотивацію звернутися до роману «Пан Володийовський». Таке прочитання твору сприятиме оптимістичному потрактуванню спільних польсько-українських сторінок історії та успішному подальшому історичному діалогу Польщі й України.
Ростислав Радишевський
Лiтературно-художнє видання
Сенкевич Генрик
Пан Володийовський
Роман
Переклад із польської й редагуванняЄ. Литвиненка
На обкладинці використано фрагменти такі джерела:
www.kinokopilka.pro
www.culture.pl
www.evan-gcrm.livejournal.com
Головний редактор Богдан Будний
Редактор Петро Ктитор
Обкладинка Володимира Басалиги
Комп’ютерна верстка Івана Бліща
Технічний редактор Неля Домарецька
Підписано до друку 20.09.2020. Формат 84×108/32. Папір офсетний. Гарнітура Academy. Умовн. друк. арк. 35,28. Умовн. фарбо-відб. 35,28
«Навчальна книга – Богдан», просп. С. Бандери, 34а, м. Тернопіль, Україна, 46002.
«Навчальна книга – Богдан», a/c 529, м. Тернопіль, Україна, 46008.
У випадку побажань та претензій звертатися: т/ф (0352) 520 607; 520 548 office@bohdan-books.com
Інтернет-магазин «НК Богдан»: www.bohdan-books.com; mail@bohdan-books.com
т. (0352) 519 797, (067) 350 1870, (066) 727 1762
Електронні книги: www.bohdan-digital.com
Гуртові продажі: т/ф (0352) 430 046, (050) 338 4520 м. Київ, просп. Гагаріна, 27: т/ф (044) 296 8956; (095) 808 3279, nk-bogdan@ukr.net
Інтернет-магазин «Дім книги»: www.dk-books.com; т. (067) 350 1467; (099) 434 9947
c761341cd2edb82010b0026d




























