Текст книги "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Автор книги: Стіг Ларссон

сообщить о нарушении

Текущая страница: 35 (всего у книги 35 страниц)

–  Я тут тільки для того, щоб сказати, що вважаю роботу закінченою.

Хенрік Ванґер скривив губи.

–  Ти ще не завершив роботу, – сказав він.

–  Я знаю.

–  Ти ще не написав хроніку сім’ї Ванґер, як ми домовлялися.

–  Я знаю. Але я її не писатиму.

Вони трохи помовчали, обдумуючи порушення контракту. Далі Мікаель сказав:

–  Я не можу написати цю історію. Я не можу розповісти про сім’ю Ванґер, умисно пропустивши головний сюжет останніх десятиліть: про Харієт, її батька і брата, а ще про вбивства. Як би я міг написати розділ про той час, коли Мартін обіймав посаду генерального директора, вдаючи при цьому, що не знаю про жахи його підвалу? До того ж я не можу написати історію, не спаскудивши ще раз життя Харієт.

–  Я розумію твою дилему і вдячний за той вибір, який ти зробив.

–  Отже, я вільний від обов’язку писати цю хроніку?

Хенрік Ванґер хитнув головою.

–  Вітаю. Вам удалося мене підкупити. Я знищу всі замітки і магнітофонні записи наших розмов.

–  Взагалі-то я не вважаю, що ти продався, – сказав Хенрік Ванґер.

–  Я сприймаю це саме так. А отже, мабуть, так воно й є.

–  Тобі довелося вибирати між обов’язком журналіста і обов’язком близької людини. Я майже впевнений у тому, що не зміг би купити твоє мовчання і ти б волів виконати обов’язок журналіста і виставив би нас напоказ, якби не хотів поберегти Харієт або вважав мене за мерзотника.

Мікаель промовчав. Хенрік подивився на нього:

–  Ми все розповіли Сесілії. Наших з Дірком Фруде днів лишилося небагато, і Харієт невдовзі знадобиться підтримка кого-небудь із членів сім’ї. Сесілія долучиться і братиме активну участь у роботі правління. У перспективі вони з Харієт переберуть на себе керівництво концерном.

–  Як вона це сприйняла?

–  Для неї, зрозуміло, це стало шоком. Вона відразу виїхала за кордон. Колись я боявся, що вона не повернеться.

–  Але вона повернулася.

–  Мартін був одним з небагатьох членів сім’ї, з ким Сесілія завжди жила у згоді. їй було дуже важко почути про нього правду. Тепер Сесілії також відомо про те, що зробив для сім’ї ти.

Мікаель знизав плечима.

–  Дякую, Мікаелю, – сказав Хенрік Ванґер.

Мікаель знову знизав плечима.

–  Крім усього іншого, я не мав би сили написати цю історію, – сказав він. – Сімейство Ванґер стоїть мені кісткою в горлі.

Вони трохи помовчали, а потім Мікаель змінив тему:

–  Що ви відчуваєте, знову ставши через двадцять п’ять років генеральним директором?

–  Це тільки тимчасово, але... хотілося б усе-таки бути молодшим. Зараз я працюю тільки по три години на день. Усі засідання проходять у цій кімнаті, і Дірк Фруде знову став моєю ударною силою, якщо хто-небудь починає ставати дибки.

–  Хай тремтять юніори! Я далеко не відразу зрозумів, що Фруде не просто скромний економічний радник, а ще й людина, яка вирішує за вас проблеми.

–  Саме так. Щоправда, все вирішується разом з Харієт, і в офісі крутиться вона.

–  Як у неї справи? – спитав Мікаель.

–  Вона успадкувала братову і материну частки. Разом ми контролюємо близько тридцяти трьох відсотків концерну.

–  Це досить?

–  Не знаю. Бірґер чинить опір і пробує ставити їй підніжки. Олександр раптом усвідомив, що в нього з’явилася можливість набути власної ваги, і об’єднався з Бірґером. У мого брата Харальда рак, і він довго не проживе. У нього одного залишився великий пакет акцій – сім відсотків, – який успадкують його діти. Сесілія й Аніта об’єднаються з Харієт.

–  Тоді у вас під контролем опиниться понад сорок відсотків.

–  Такого блоку голосів у сім’ї ще ніколи не було. На нашому боці опиниться достатня кількість держателів одного-двох відсотків. У лютому Харієт змінить мене на посту генерального директора.

–  Щастя це їй не принесе.

–  Ні, але така необхідність. Нам потрібні нові партнери і свіжа кров. Ми також цілком можемо співпрацювати з її власним концерном в Австралії. Існують різні можливості.

–  Де Харієт зараз?

–  Тобі не пощастило. Вона в Лондоні. Але вона дуже хоче з тобою побачитися.

–  Я зустрінуся з нею на засіданні правління в січні, якщо вона приїде замість вас.

–  Я знаю.

–  Перекажіть їй, що я ніколи не обговорюватиму події шістдесятих років ні з ким, окрім Еріки Берґер.

–  Я це знаю, і Харієт теж. Ти людина з правилами.

–  Проте перекажіть їй, що вся її діяльність починаючи з цього моменту вже зможе потрапити до журналу, якщо вона не поводитиметься гідно. Щадити концерн «Ванґер» ніхто не збирається.

–  Я її попереджу.

Мікаель покинув Хенріка Ванґера, коли старого поступово почало хилити в сон. Він упакував свої речі в дві валізи. Зачиняючи востаннє двері гостьового будиночка, він трохи завагався, але потім усе-таки пішов до Сесілії Ванґер.

Її не було вдома. Він дістав ліхтарик, вирвав сторіночку з блокнота і написав кілька слів:

Пробач мені. Я бажаю тобі всього найкращого.

Записку він разом зі своєю візитною карткою опустив у поштову скриньку.

Будинок Мартіна Ванґера стояв порожнім, тільки у вікні кухні горіла лампочка у формі свічки.

Вечірнім потягом Мікаель поїхав назад до Стокгольма.

У дні між Різдвом і Новим роком Лісбет Саландер цілковито відключилася від зовнішнього світу. Вона не відповідала на телефонні дзвінки і не підходила до комп’ютера. Два дні вона присвятила пранню одягу і наведенню ладу в квартирі. Зв’язала і викинула упаковки від піци і газети, що назбиралися за рік. Загалом вона винесла шість чорних мішків зі сміттям та близько двадцяти паперових пакетів з газетами. Здавалося, що вона вирішила розпочати нове життя. Зібралась купити нову квартиру – коли знайде що-небудь відповідне, – а доти змусити свій старий будинок сяяти чистотою так, як за її пам’яті він ніколи не сяяв.

Після цього вона довго сиділа немов паралізована, поринувши у роздуми. За все життя їй жодного разу не доводилося відчувати такої туги. їй хотілося, щоб Мікаель Блумквіст подзвонив у двері і... що далі? Підняв би її на руки? Охоплений пристрастю, затягнув би її в спальню і здер з неї одяг? Ні, насправді їй хотілося тільки його товариства. Почути від нього, що вона подобається йому такою, яка вона є. Що вона посідає в його світі та його житті особливе иісце. їй хотілося, щоб він якось продемонстрував їй свою любов, а не тільки дружбу і товариське ставлення.

«Я божеволію», – подумала вона.

Лісбет засумнівалася в самій собі. Мікаель Блумквіст жив у світі, населеному людьми з шанованими професіями, добре організованим життям та безліччю солідних плюсів. Його знайомі займалися важливими справами, виступали по телебаченню і давали поживу для рубрик.

«Для чого тобі я?»

Найбільше в світі – так сильно, що це набувало характеру фобії, – Лісбет Саландер боялася того, що люди насміються з її почуттів. З таким трудом сконструйоване нею відчуття власної гідності, здавалося, враз зійшло нанівець.

Нарешті вона наважилася. Потрібно було кілька годин, щоб мобілізувати всю мужність, та вона знала, що їй конче необхідно зустрітися з ним і розповісти про свої почуття.

Будь-які інші варіанти здавалися неможливими.

Для того щоб подзвонити в його двері,їй був потрібен привід. Вона не подарувала йому різдвяного подарунка, але знала, що саме їй слід було купити. У крамничці лахмітника вона була надибала серію металевих рекламних вивісок 50-х років з рельєфними фігурами. Одна з них зображувала Елвіса Преслі з гітарою на стегні і текстом пісні «Heartbreak Hotel»[70]70
  Готель “Розбите серце”», пісня Елвіса Преслі.


[Закрыть] у словесному «пузирі». Лісбет зовсім не розумілася на інтер’єрах, але навіть їй було ясно, що ця вивіска чудово пасуватиме для будиночка в Сандхамні. Вивіска коштувала сімсот вісімдесят крон, але Лісбет із принципу доторгувалася до семисот крон. Вона попросила загорнути покупку, і з пакунком під пахвою попрямувала до знайомого будинку на Беллмансґатан.

На Хурнсґатан Лісбет випадково кинула погляд у бік кафе-бару і раптом побачила, як звідти вийшов Мікаель, тягнучи за собою Еріку Берґер. Він щось їй сказав, Еріка обвила рукою його стан і поцілувала в щоку. Вони пішли по Бреннчюркґатан, у напрямі Беллмансґатан. Уся манера їх поведінки розвіювала будь-які сумніви – подальші наміри пари були цілком очевидними.

Біль був таким різким і гидотним, що Лісбет різко зупинилася, не маючи сил поворухнутися. їй хотілося наздогнати їх, схопити залізну вивіску і гострим краєм розкраяти голову тій Еріці Берґер. Лісбет завмерла на місці, а в її мозку вітром пролітали думки.

«Аналіз наслідків».

Нарешті вона заспокоїлася.

– Саландер, ти жалюгідна ідіотка, – сказала вона вголос самій собі.

Лісбет обернулася й пішла додому, у свою тільки-но прибрану квартиру. Коли вона проминала квартал Цинкенесдамм, посипав сніг. Елвіса вона шпурнула в сміттєвий контейнер.