Текст книги "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Автор книги: Стіг Ларссон

сообщить о нарушении

Текущая страница: 23 (всего у книги 35 страниц)

Але, звичайно, найголовнішим залишалося питання, чи є зв’язок між убивством Ребеки в 1949 році, убивством Магди Лувіси в 1960-му і зникненням Харієт Ванґер у 1966-му. І звідки ж у такому разі Харієт Ванґер могла про ці справи дізнатися?

У товаристві Бурмана Мікаель зробили суботню прогулянку по Нуршьо, але результат виявився невтішним. До обіду вони навідали п’ятьох колишніх працівників фабрики, які жили відносно недалеко: троє в центрі містечка, а двоє – на околиці, в Сьорбюн. Всі пригощали гостей кавою, вивчали фотографії і хитали головами.

Після легкого обіду вдома у Бурманів вони взяли машину, щоб зробити візити на дальшій відстані, і відвідали чотири селища в околицях Нуршьо, де жили колишні працівники деревообробної фабрики. У кожній оселі господарі тепло вітали Бурмана, але допомогти нічим не могли. Мікаель уже почав утрачати надію і думати, що вся поїздка до Нуршьо виявилася марною і цей слід веде у глухий кут.

Близько четвертої години Бурман привіз Мікаеля в околиці селища Нуршьоваллен, розташованого на північ від Нуршьо. Тут він зупинив машину біля хутора з типовим для Вестерботтена темно-червоним будинком і відрекомендував гостя Хеннінґові Фореману, колишньому майстрові столярного цеху.

–  Та це ж син Ассара Бреннлунда, – сказав Хеннінґ Фореман, як тільки Мікаель показав йому фотографію.

Нарешті успіх!

–  Он як, Ассарів синок? – сказав Бурман. І, звертаючись до Мікаеля, додав: – Він був закупником.

–  Де я можу його побачити?

–  Хлопця? Ну, для цього вам доведеться взятися до розкопок. Його звали Гуннаром, і він працював на фірму «Буліден». У середині сімдесятих років він загинув під час вибуху.

От чорт!

–  Але дружина його жива, оця ось, що на знімку. Її звуть Мілдред, і вона живе в Бюрселе.

–  Що таке Б’юрселе?

–  Треба проїхати трохи більше десяти кілометрів дорогою на Бастутреск. Вона живе у довгастій червоній хаті, по праву руч, як в’їдеш у село. Третій будинок. Я знаю цю сім’ю досить добре.

Добрий день!

Мене звуть Лісбет Саландер, і я пишу дисертацію з кримінології про насильство над жінками в XX сторіччі. Я б хотіла відвідати поліцейський округ Ландськруни і познайомитися з документами однієї справи 1957 року. Йдеться про вбивство сорокап'ятилітньої жінки на ім'я Ракель Лунде. Чи відомо вам, де знаходяться ці документи тепер?

Село Б’юрселе, коли уважніше глянути, виглядало так, ніби зійшло з рекламної картинки сільської місцевості Вестерботтена. У ньому було десь із двадцять будинків, що вишикувалися досить компактним півколом уздовж кінцевої частини озера. В центрі села – роздоріжжя з одним дороговказом на Хеммінґен, 11 км, і другим – на Бастутреск, 17 км. Біля роздоріжжя був маленький міст через річку – як подумав Мікаель, тут було те саме плесо – «сель» – на річці Б’юр, яке й дало назву селу. Зараз, у розповні літа, тут було гарно, як на поштівці.

Мікаель припаркувався у дворі перед зачиненим магазином «Консум», через дорогу від третьої хати по правому боці. Він подзвонив у двері, але вдома нікого не було.

Після цього він приблизно годину прогулювався дорогою на Хеммінґен, дістався до того місця, де плесо переходило в бурхливі пороги, стрінув двох котів, поспостерігав за косулею і повернувся назад, так і не вгледівши жодної людини. Двері Мілдред Бреннлунд як і раніше залишались замкнутими.

На стовпі біля моста Мікаель помітив пошарпану афішу за 2002 рік, яка запрошувала відвідати ЧБПА, що розшифровувалося як Чемпіонат Б’юрселе з приборкання автомобілів. «Приборкання» автомобіля, яке вочевидь було популярною зимовою розвагою, полягало в тому, що транспортний засіб нівечили, ганяючи по закутому в лід озеру. Мікаель задумливо оглянув афішу.

Прождавши до десятої вечора, він втратив надію і поїхав назад до Нуршьо, де підживився пізньою вечерею й улігся в ліжко дочитувати детектив Вел Макдермід.

Розв’язка книги виявилася жахливою.

Близько десятої години вечора Лісбет Саландер додала до списку Харієт Ванґер ще одне ім’я. Зробила вона це з великими сумнівами і після багатогодинного обмірковування.

Лісбет знайшла найкоротший шлях. Відомості про нерозкриті вбивства публікувалися досить регулярно, і в недільному додатку до однієї з вечірніх газет вона знайшла статтю 1999 року під заголовком «Багато вбивць жінок розгулюють на волі». Стаття мала оглядовий характер, проте там були імена і фотографії кількох жертв широко відомих злочинів, зокрема, Соловейґ з Норртельє, Аніти з Норрчьопінґа, Марґарети із Сельсинґборґа та деяких інших випадків.

Найдавнішими з включених до огляду були вбивства 60-х років, і жодне з них не мало нічого спільного з даними переліку, що його вона отримала від Мікаеля. Але один випадок усе-таки привернув увагу Лісбет.

У червні 1962 року тридцятидвохлітня повія Леа Персон з Ґетеборга поїхала в Уддеваллу, щоб навідати свою матір і дев’ятилітнього сина, що проживав у неї. Провівши з ними кілька днів, Леа недільного вечора обійняла матусю, попрощалася й пішла на потяг, аби повернутися назад у Ґетеборг. Через два дні її знайшли за старим контейнером на покинутій промисловій ділянці. Її зґвалтували і з особливою жорстокістю поглумилися над тілом.

Убивство Леа привернуло велику увагу, газета все літо, з числа в число, давала про нього матеріали, але вбивцю так і не знайшли. Ім’я Леа в списку Харієт Ванґер не значилося. І вбивство не відповідало жодній з вибраних нею біблійних цитат.

Разом з тим у ньому була одна така дивна обставина, що чутливий прилад у голові Лісбет відразу ж на неї відреагував. Приблизно за десять метрів од тіла Леа було знайдено квітковий горщик, а всередині нього голуба. Хтось обв’язав мотузок навколо шиї голуба і пропустив його в дірочку на дні горщика. Потім горщик поставили на маленьке багаття, влаштоване між двома цеглинами. Не було ніяких доказів того, що знущання з птаха якось пов’язане з убивством Леа; цілком можливо, що якісь дітлахи просто віддавалися жорстоким і огидним літнім забавкам, проте в ЗМІ справа дістала назву «Вбивство голубки».

Лісбет Саландер зовсім не належала до старанних читачів Біблії і навіть її не мала, але цього вечора вона сходила до найближчої церкви і, доклавши деяких зусиль, зуміла позичити потрібне джерело. Всівшись на лавку в парку перед церквою, вона почала читати Третю книгу Мойсееву і, діставшись до розділу 12, вірша 8, звела брови. У 12-му розділі йшлося про очищення породіль.

«А коли не може спромогтися на ягнятко, то нехай візьме пару горлиць або пару голубенят; одне на всепалення, а друге на жертву за гріх. І відслужить священик за неї покуту, й вона стане чистою».

Леа цілком могла значитися в телефонній книжці Харієт Ванґер як «Леа – 31208».

Раптом Лісбет Саландер усвідомила, що жоден з проведених нею раніше пошуків за масштабом не йшов ні в яке порівняння з нинішнім.

Близько десятої ранку в неділю Мікаель Блумквіст знову з’явився коло будинку Мілдред Бреннлунд, по другому чоловікові Мілдред Берґґрен, і цього разу вона відчинила. Жінка була тепер майже на сорок років старшою і приблизно на стільки ж кілограмів важчою, але Мікаель відразу впізнав обличчя з фотографії.

–  Добрий день, мене звуть Мікаель Блумквіст. Ви, мабуть, Мілдред Берґґрен?

–  Так, справді.

–  Даруйте, що зайшов без попередження, але я вже деякий час розшукую вас у справі, яку досить важко пояснити. – Мікаель усміхнувся їй. Можна мені ввійти і забрати у вас трохи часу?

Чоловік і тридцятип’ятилітній син Мілдред були вдома, і вона без особливих вагань запросила Мікаеля на кухню. Він потиснув усім руки. За останні кілька діб Мікаель випив більше кави, ніж будь-коли, але до цього моменту він вже засвоїв, що в Норрланді вважається непристойним відмовлятися. Наповнивши всім філіжанки, Мілдред всілася і з цікавістю запитала, чим вона може стати у пригоді. Мікаель заледве розумів місцевий діалект, і вона перейшла на державний варіант шведської мови.

Мікаель набрав у груди повітря:

–  Це довга і дивна історія. У вересні шістдесят шостого року ви разом з тодішнім чоловіком, Гуннаром Бреннлундом, приїжджали до Хедестада.

Жінка вочевидь дуже здивувалася. Він почекав, поки вона кивнула, і поклав перед нею фотографію з Йєрнвегсґатан.

–  Тоді було зроблено цей знімок. Ви пам’ятаєте, що тоді відбувалося?

–  О Боже, – мовила Мілдред Берґґрен. – Це ж було сто років тому.

Її нинішній чоловік із сином стали позаду неї і подивились на фотографію.

–  У нас була весільна подорож. Ми їздили машиною до Стокгольма і Сипуна, а по дорозі назад просто десь зупинялися. Ви сказали, це Хедестад?

–  Так, Хедестад. Знімок було зроблено приблизно о першій годині пополудні. Я деякий час намагався вас вирахувати, і справа, скажу я вам, виявилася не з легких.

–  Ви знаходите стару фотографію і відшукуєте мене по ній. Навіть уявити не можу, як вам це вдалося.

Мікаель виклав фотографію з автостоянки.

–  Я знайшов вас завдяки цьому знімкові,зробленому трохи пізніше того ж дня.

Мікаель пояснив, як він через деревообробну фабрику Нуршьо знайшов Бурмана, котрий, у свою чергу, вивів його на Хеннінґа Форемана з Нуршьоваллен.

–  Очевидно, для ваших дивних пошуків є вагомі причини.

–  Так. Дівчину, яка стоїть на фотографії попереду вас, навскоси, звали Харієт. Того дня вона зникла, і все вказує на те, що вона стала жертвою вбивці. Дозвольте мені показати вам, що сталося.

Мікаель дістав ноутбук і, поки комп’ютер запускався, пояснив ситуацію. Потім він прокрутив слайд-шоу і показав, як змінювався вираз обличчя Харієт.

–  Вас я побачив, коли проглядав ці давні знімки. Ви стоїте з фотоапаратом в руках позаду Харієт і трохи збоку і, схоже, фотографуєте якраз те, на що вона дивиться і що викликає в неї таку реакцію. Я розумію, що шансів у мене майже немає. Але я шукав вас для того, щоб запитати, чи не збереглися у вас фотографії з того дня.

Мікаель не здивувався б, якби Мілдред Берґґрен відмахнулася і сказала, що ті знімки давно пропали, що плівки так і не проявили або що вона їх давно викинула. Проте вона подивилася на нього своїми яскраво-блакитними очима і відповіла, мов нічого природнішого й бути не могло, що, зрозуміло, вона зберігає всі свої старі відпускні фотографії.

Мілдред пішла в кімнату і буквально за хвилину повернулася з коробкою, в якій у неї були зібрані альбоми з безліччю фотографій. Якийсь час вона шукала потрібне. У Хедестаді вона зробила всього три знімки. Один був нечітким і показував головну вулицю. На другому опинився її тодішній чоловік. Третій зафіксував клоунів у святковій ході.

Мікаель з нетерпінням схилився над цією фотографією. Він побачив на тому боці вулиці якусь постать, але знімок абсолютно нічого йому не сказав.

Розділ
20

Вівторок, 1 липня – середа, 2 липня.

Повернувшись у Хедестад, Мікаель насамперед просто зранку навідався до Дірка Фруде, щоб розпитати про стан Хенріка Ванґера. Він дізнався, що за минулий тиждень старому стало значно краще. Хенрік був як і раніше слабкий і далекий від кращої форми, але міг уже сидіти в ліжку, і його стан більше не вважався критичним.

–  Слава Богу, – сказав Мікаель. – Я зрозумів, що справді прив’язався до нього.

Дірк Фруде хитнув головою:

–  Я це знаю. Хенрік вас теж полюбив. Як пройшла поїздка до Норрланда?

–  Успішно, але незадовільно. Я розповім про це пізніше. У мене до вас є одне питання.

–  Будь ласка.

–  Що трапиться з «Міленіумом», якщо Хенрік раптом помре?

–  Нічого. Його місце в правлінні займе Мартін.

–  Чи існує ризик, суто теоретично, що Мартін зможе створити проблеми для «Міленіуму», якщо я не припиню розслідувати обставини зникнення Харієт?

Дірк Фруде раптом насторожено подивився на Мікаеля:

–  Що сталося?

–  Власне кажучи, нічого.

Мікаель переказав йому свою розмову з Мартіном Ванґером святкового вечора.

–  Коли я їхав додому з Нуршьо, мені зателефонувала Еріка й розповіла, що Мартін розмовляв з нею і просив наголосити на необхідності мого перебування в редакції.

–  Розумію. Певно, на нього натиснула Сесілія. Але я не думаю, що Мартін почне вас шантажувати. Він для цього надто порядний. І не забудьте, що я теж входжу до правління маленької дочірньої компанії, яку ми утворили, коли купували акції «Міленіуму».

–  А якщо ситуація ускладниться, яку позицію займете ви?

–  Умови контракту мають виконуватись. Я працюю на Хенріка. Ми з Хенріком дружимо сорок п’ять років і в подібних ситуаціях діємо однаково. Якщо Хенрік помре, то його частку в дочірній компанії успадкую я, а не Мартін. У нас підписано жорсткий контракт, згідно з яким ми зобов’язані підтримувати «Міленіум» протягом чотирьох років. Якщо Мартін захоче зробити щось проти вас – чого я не думаю, – він зможе, наприклад, зупинити невелику частину нових рекламодавців.

–  Рекламодавці – це основа існування «Міленіуму».

–  Так, але погляньте на це з другого боку – такі дрібниці вимагають часу. Мартін зараз бореться за виживання своїх підприємств і працює по чотирнадцять годин на добу. На інше в нього просто немає часу.

Мікаель замислився.

–  Я знаю, що це не моє діло, але можна спитати – як справи концерну?

Дірк Фруде посерйознішав:

–  У нас є проблеми.

–  Ну, це зрозуміло навіть такому простому смертному з числа економічних журналістів, як я. Я маю на увазі, наскільки вони серйозні?

–  Між нами?

–  Суто між нами.

–  За останні тижні ми втратили два великих замовлення в електронній промисловості, і нас намагаються витіснити з російського ринку. У вересні нам доведеться звільнити тисячу шістсот працівників в Еребру і Тролльхеттані. Звільнення – не кращий подарунок для людей, що пропрацювали в концерні багато років. Щоразу, коли ми закриваємо яку-небудь фабрику, довіра до концерну ще більше підривається.

–  Мартін Ванґер у важкому становищі.

– Він працює як віл і весь час ходить по тонкій кризі.

Мікаель пішов до себе додому і зателефонував Еріці. Її в редакції не виявилось, і він поговорив з Крістером Мальмом.

–  Розумієш, учора, коли я повертався з Нуршьо, мені телефонувала Еріка. До неї дістався Мартін Ванґер і, як би це сказати, хотів з її допомогою змусити мене більше уваги приділяти справам редакції.

–  Я теж думаю, що тобі слід ними зайнятися, – сказав Крістер.

–  Розумію. Але я підписав контракт з Хенріком Ванґером і не можу його розірвати, а Мартін діє за дорученням однієї людини з місцевих, якій хочеться, щоб я припинив тут копирсатися і поїхав. Тобто Мартінова пропозиція– це просто спроба мене звідси спровадити.

–  Ясно.

–  Передай Еріці, що я повернуся до Стокгольма, коли все тут закінчу. Не раніше.

–  Зрозуміло. Ти остаточно з'їхав з глузду. Так я і передам.

–  Крістере, послухай. Тут починає відбуватися щось важливе, і я не маю наміру давати задній хід.

Крістер важко зітхнув.

Мікаель пішов до Мартіна Ванґера. Двері відчинила Ева Хассель і приязно привіталася.

–  Добридень. Мартін удома?

Відповідь на його питання дав сам Мартін Ванґер, з’явившись з портфелем в руці. Він поцілував Еву в щоку і привітався з Мікаелем.

–  Я їду в офіс. Ви хочете зі мною поговорити?

–  Якщо ви поспішаєте, це може зачекати.

–  Викладайте.

–  Я не поїду і не почну працювати в «Міленіумі», доки не виконаю завдання, яке мені дав Хенрік. Я інформую вас про це зараз, щоб ви не розраховували на мою участь у справах правління до кінця року.

Мартін Ванґер хвилину похитався на підборах.

–  Ясно. Ви гадаєте, що я хочу вас позбутися? – Він зробив паузу. – Мікаелю, ми поговоримо про це пізніше. У мене й справді немає часу на сторонні захоплення на зразок «Міленіуму», і я шкодую, що погодився на пропозицію Хенріка увійти до правління. Але вірте мені – я зроблю для виживання журналу все, що зможу.

–  Яв цьому ніколи не сумнівався, – ввічливо відповів Мікаель.

–  Якщо ми домовимося про час наступного тижня, то зможемо розглянути фінансовий бік питання і я розкажу про свою позицію. Але головне полягає ось у чому: я вважаю, що «Міленіум» не може собі дозволити, щоб один з найбільш важливих його співробітників сидів у Хедебю і нічим не займався. Я опинився перед моральним вибором: або йти за побажаннями Хенріка, або серйозно виконувати обов’язки в правлінні «Міленіуму».

Мікаель переодягнувся в спортивний костюм і пробігся по пересіченій місцевості до Укріплення й будиночка Готфріда, а потім, у повільнішому темпі, повернувся назад понад берегом. За садовим столиком сидів Дірк Фруде. Він терпляче почекав, доки Мікаель випив пляшку води і витер піт з лоба.

–  Навряд чи корисно бігати у таку спеку.

–  Е-е, – відгукнувся Мікаель.

–  Я помилився. Найбільше на Мартіна тисне не Сесілія. Це Ізабелла мобілізує весь клан, щоб умочити вас головою в смолу і пір’я[51]51
  Спосіб покарання, описаний у давньошведських законах.


[Закрыть], а може, ще й спалити на вогнищі. Її підтримує Бірґер.

–  Ізабелла?

–  Вона злостива й дріб’язкова людина і за великим рахунком нікого не любить. Зараз їй, схоже, особливо ненависні ви. Вона пускає поголос про те, що ви дурисвіт і спочатку вмовили Хенріка найняти вас на роботу, а потім розхвилювали його так, що в нього стався інфаркт.

–  Хтось у це вірить?

–  Завжди знаходяться люди, які охоче вірять лихослівникам.

–  Я намагаюся розібратися в тому, що сталося з її дочкою, а вона мене ненавидить. Якби це стосувалося моєї доньки, я б реагував по-іншому.

Близько другої години в Мікаеля задзвонив мобільний телефон.

–  Доброго дня, мене звуть Конні Турссон, і я працюю в «Хедестадс-курірен». У вас знайдеться час відповісти на мої запитання? До нас дійшла звістка, що ви живете в Хедебю.

–  У такому разі звістки до вас доходять повільно. Я живу тут уже з Нового року.

–  Я не знав. Що ви робите в Хедестаді?

–  Пишу. Я взяв щось на кшталт творчої відпустки на рік.

–  Над чим ви працюєте?

–  Вибачте, але про це ви дізнаєтеся, коли вийде публікація.

–  Вас щойно випустили з в’язниці...

–  Невже?

–  Як ви ставитеся до журналістів, котрі фальсифікують матеріал?

–  Журналісти, котрі фальсифікують матеріал, ідіоти.

–  Ви хочете сказати, що ви ідіот?

–  При чому тут я? Я не займаюсь фальсифікацією матеріалу.

–  Але вас засудили за наклеп.

–  І що з цього?

Репортер Конні Турссон задумався так надовго, що Мікаелю довелося прийти йому на поміч:

–  Мене засудили за наклеп, а не за фальсифікацію матеріалу.

–  Але ж ви опублікували той матеріал.

–  Якщо ви телефонуєте, щоб обговорювати зі мною вирок, то ніяких коментарів не буде.

–  Я хотів би приїхати і взяти у вас інтерв’ю.

–  Шкодую, але мені нема чого сказати із цього приводу.

–  Отже, ви не хочете обговорювати судовий процес?

–  Цілком вірно, – відповів Мікаель і припинив розмову.

Він досить довго сидів у роздумах, а потім повернувся до

комп’ютера.

Дотримуючи даних їй інструкцій, Лісбет Саландер спрямувала свого «кавасакі» через міст, до острівної частини Хедебю, і зупинилася біля першого маленького будиночка лівобіч. Тут була справжня глухомань, але поки працедавець платить, вона не відмовилася б поїхати хоч на Північний полюс. Крім того, було приємно з вітерцем мчатися вдалину дорогою Е-4. Вона припаркувала мотоцикл і відстебнула з багажника сумку з речами для ночівлі. Мікаель Блумквіст відчинив двері і помахав їй рукою. Потім він вийшов і став з неприхованим подивом вивчати її мотоцикл.

–  Круто. Значить, водиш мотоцикл.

Лісбет Саландер нічого не відповіла, але пильно стежила за тим, як він оглядає кермо і пробує регулятор газу. їй не подобалося, коли хтось торкався до її речей. Потім вона побачила його наївну, хлоп’ячу посмішку і вирішила, що за цю посмішку йому можна вибачити все. Більшість байкерів зазвичай лише пирхали, побачивши її стодвадцятип’ятикубовий «кавасакі».

–  У мене був мотоцикл, коли мені було дев’ятнадцять, – сказав він, обертаючись до неї. – Дякую, що приїхала. Заходь, і будемо влаштовуватись.

У Нільссонів, що жили через дорогу, Мікаель випросив розкладачку і постелив Лісбет у кабінеті. Вона з підозрінням пройшлася по будинку, але не виявила ніяких очевидних ознак підступної пастки і начебто розслабилась. Мікаель показав, де ванна кімната.

–  Якщо хочеш, можеш прийняти душ і освіжитися.

–  Мені треба перевдягнутись. Я не збираюся розгулювати в шкіряному комбінезоні.

–  Приводь себе до ладу, а я займуся вечерею.

Мікаель приготував баранячі відбивні у винному соусі і, поки Лісбет Саландер приймала душ і перевдягалася, накрив стіл на вулиці, під променями вечірнього сонця. Вона вийшла босоніж, у чорній майці і короткій потертій джинсовій спідничці. їжа пахтіла дивовижно, і вона проковтнула дві великі порції. Мікаель нишком косував на татуювання в неї на спині.

–  П’ять плюс три, – сказала Лісбет Саландер. – П’ять випадків із списку твоєї Харієт і три, яким, по-моєму, слід було б там бути.

–  Розповідай.

–  Я працювала над цим тільки одинадцять днів і просто не встигла розкопати матеріали всіх справ. У декількох випадках справи вже здані до архіву, а в декількох – як і раніш у поліцейському окрузі. Я три дні їздила поліцейськими округами, але все об’їхати не встигла. Проте п’ять потрібних випадків ідентифіковано.

Лісбет Саландер виклала на кухонний сгіл чималу пачку паперів, близько пятисот аркушів формату А-4, і швидко розсортувала матеріал по різних купках.

–  Давай підемо в хронологічному порядку. – Вона простягнула Мікаелю список.

1949 – Ребека (Ревека) Якобссон, Хедестад (30112)

1954 – Марі (Марія) Хольмберґ, Кальмар (32018)

1957 – Ракель (Рахіль) Лунде, Ландскруна (32027)

1960 – (Магда) Лувіса Шьоберґ, Карлстад (32016)

1960 – Лів Ґуставссон, Стокгольм (32016)

1962 – Леа (Лія) Персон, Уддевалла (31208)

1964 – Сара Вітт, Роннебю (32109)

1966 – Лена Андерссон, Уппсала (30112)

– Першою в цій серії, схоже, йде Ребека Якобссон, про яку тобі вже все детально відомо, сорок дев’ятий рік. Наступною я знайшла Марі Хольмберґ, тридцятидволітню повію з Кальмара, убиту в себе вдома в жовтні п’ятдесят четвертого. Точна дата її смерті невідома, бо вона якийсь час пролежала, перш ніж її знайшли. Либонь, днів дев’ять-десять.

–  А як ти її прив’язуєш до списку Харієт?

–  Вона була зв’язана і страшно побита, але причина смерті – задушення. Убивця засунув їй у горлянку жіночу гігієнічну прокладку.

Трохи помовчавши, Мікаель розгорнув указану під шифром сторінку Біблії – 20-й розділ, 18-й вірш Третьої книги Мойсеевої:

–  «А хто буде лежати із жінкою, часу хвороби місячними і відкриє її наготу, – він джерел своєї обнажив, а вона відкрила джерело своєї крові, – то будуть вони обоє знищені з-посеред народу свого!»

Лісбет кивнула.

–  Харієт Ванґер міркувала так само, – сказав Мікаель. – Добре. Наступна.

–  Травень п’ятдесят сьомого року, Ракель Лунде, сорок п’ять років. Ця жінка працювала прибиральницею і була відома різними дивацтвами. Вона була ворожкою і захоплювалась ворожінням на картах, по руці і так далі. Ракель жила під Ландскруною, в будинку на відшибі, де її одного разу рано-вранці і вбили. Її знайшли голою, прив’язаною до сушарки на задньому дворі, із заклеєним скотчем ротом. Смерть настала в результаті того, що її закидали важким камінням. У неї було безліч саден і переломів.

–  Хай йому чорт! Лісбет, яка мерзота.

–  Далі буде гірше. Ініціали «РЛ» відповідають – бачиш цитату?

–  Більш ніж виразно. «А чоловік або жінка, коли будуть вони викликати духа мерців або ворожити, – будуть конче забиті, камінням закидають їх, кров їхня на них».

–  Далі йде Лувіса Шьоберґ із Ранма, під Карлстадом. Її Харієт записала Магдою. Її повне ім’я Магда Лувіса, але звали її просто Лувісою.

Мікаель уважно слухав, поки Лісбет переказувала дивні деталі вбивства в Карлстаді. Коли вона закурила, він запитливо показав на пачку Лісбет підштовхнула пачку до нього.

–  Значить, убивця напав і на тварину?

–  У біблійній цитаті говориться, що коли жінка займається сексом з твариною, то вбити слід обох.

–  Те, що ця жінка займалася сексом з коровою, звучить украй малоправдоподібно.

–  Цитату можна тлумачити і не буквально. Досить, аби вона близько спілкувалася з твариною, а це будь-яка фермерша, безумовно, робить щодня.

–  Гаразд. Далі.

–  Наступним у списку Харієт йде ім’я Сара. Я вияснила, що мається на увазі Сара Вітт, тридцяти семи років, яка проживала в Роннебю. Її вбили в січні шістдесят четвертого року. Її було знайдено зв’язаною у власному ліжку. Вона зазнала грубого сексуального насильства, але причина смерті – задушення. Її задушили. Вбивця також вчинив підпал. Він, мабуть, хотів спалити весь будинок дотла, але вогонь частково потух сам, та й пожежники приїхали дуже швидко.

–  А зв’язок?

–  А ось послухай. Сара Вітт була дочкою пастора і дружиною пастора. У ті вихідні її чоловік кудись поїхав.

–  «А священикова дочка, коли зачне робити блуд, вона безчестить батька свого, – ув огні буде спалена». Добре. Це відповідає нашому списку. Ти сказала, що знайшла ще випадки.

–  Я знайшла ще трьох жінок, убитих за таких дивних обставин, що вони б мали бути в списку Харієт. Перший випадок – це жінка на ім’я Лів Ґуставссон. їй було тридцять два, і вона жила в стокгольмському районі Фарста. Вона захоплювалася кіньми – брала участь у змаганнях і мала досить гарні перспективи. Вони з сестрою тримали також невеликий зоомагазин.

–  Ясно.

–  У магазині її і знайшли. Вона затрималася там після роботи з бухгалтерськими книгами і була сама. Вбивцю вона, мабуть, впустила доброхіть. Її зґвалтували і задушили.

–  Звучить не зовсім підходяще для списку Харієт?

–  Не зовсім, коли б не одна деталь. Убивця під кінець засунув їй у піхву папужку і випустив усіх тварин, що були в магазині. Котів, черепах, білих мишей, кроликів і птахів. Навіть рибок з акваріума викинув. Отож її сестра вранці побачила досить непривабливу картину.

Мікаель хитнув головою.

–  Її вбили в серпні шістдесятого року, через чотири місяці після вбивства фермерші Магди Лувіси з Карлстада. В обох випадках ми маємо справу з жінками, що працювали з тваринами, і в обох випадках жертвами також стали тварини. Щоправда, корова з Карлстада вижила, але мені думається, що корову досить важко вбити колючою зброєю. З папужкою буде простіше. Крім того, в ролі жертви виникає ще одна тварина.

–  Яка?

Лісбет розповіла про дивне «Вбивство голубки» – про справу Леа Персон з Уддевалли. Мікаель так надовго поринув у думки, що навіть Лісбет почала втрачати терпець.

–  Гаразд, – сказав він нарешті. – Я згоден з твоєю теорією. Залишається один випадок.

–  Один з тих, що я знайшла. Не знаю, скільки випадків я могла пропустити.

–  Розкажи про це.

–  Лютий шістдесят шостого року, Уппсала. Наймолодшою жертвою виявилася сімнадцятилітня гімназистка Лена Андерссон. Вона пропала після зустрічі класу і була знайдена в канаві на Уппсальській рівнині, досить далеко від міста. Її вбили десь в іншому місці, а потім перетягли туди.

Мікаель хитнув головою.

–  Про це вбивство дуже багато писали, але про точні обставини смерті ніде не повідомлялося. Дівчину жахливо катували. Я читала звіт патологоанатома. Її катували вогнем. У неї були страшенно обпалені руки і груди, і все тіло раз по раз припікали в різних місцях. На ній виявили плями стеарину, які свідчили, що використовували свічку, але руки в неї були такі обвуглені, що їх, безперечно, тримали на сильнішому вогні. Під кінець убивця відпиляв їй голову і кинув поряд з тілом.

Мікаель зблід.

–  О Господи, – сказав він.

–  Я не знайшла цитати, яка б точно підходила, проте в багатьох розділах мовиться про спалення і про принесення жертви за гріх, а в кількох місцях пропонується розчленовувати жертовну тварину – найчастіше теля, – відокремлюючи голову від тіла. Використання вогню нагадує також про перше вбивство – смерть Ребеки в Хедестаді.

Коли ближче надвечір почали роїтися комарі, Мікаель з Лісбет прибрали все із садового столика й перебралися на кухню, щоб продовжити розмову.

–  Відсутність цитат, які б точно підходили, особливого значення не має, цитати тут не головне. Це жахлива пародія на біблійний текст – швидше спроба викликати асоціацію з окремими цитатами.

–  Я знаю. Там відсутня навіть логіка; взяти, наприклад, цитату про те, що треба знищити обох, якщо хтось кохається з дівчиною, в якої місячні. Якщо тлумачити її буквально, злочинцеві слід було б учинити самогубство.

– І до чого ж усе це, по-твоєму, веде? – поцікавився Мікаель.

– Або в твоєї Харієт було досить дивне хобі – підбирати відповідні цитати з Біблії до вбивств, про які їй доводилося чути... Або вона повинна була знати про зв’язок цих убивств між собою.

– Убивства скоєні між сорок дев’ятим і шістдесят шостим роками, а можливо, ще були випадки до і після. Виходить, що більше сімнадцяти років по Швеції розгулював абсолютно божевільний серійний убивця-садист із Біблією під пахвою і нищив жінок, а ніхто ці злочини між собою не пов’язав. Такого просто не може бути.

Лісбет Саландер засунула стілець і принесла з плити ще каву для них обох. Вона закурила, наповнюючи простір навколо себе димом, і Мікаель, подумки вилаявшись, вициганив у неї ще одну сигарету.

– Ні, в принципі це не так уже неймовірно, – сказала Лісбет і підняла палець. – За двадцяте сторіччя в Швеції не розкрито кілька десятків убивств жінок. Професор Перссон, який веде по телебаченню програму «Розшукується», якось сказав, що серійні вбивці в Швеції велика рідкість, але що деякі з них напевно просто не виявлені.

Мікаель хитнув головою. Вона підняла другий палець.

– Ці вбивства коїлися протягом дуже тривалого часу і в різних місцях країни. Два вбивства сталися одне за одним в шістдесятому році, але обставини були досить різними – фермерша в Карлстаді і тридцятидвохлітня жінка в Стокгольмі.

Вона підняла третій палець.

–  Відсутня яскраво виражена схема. Вбивства здійснювались різними способами, і єдиний почерк не простежується, проте в різних випадках є деталі, що повторюються. Тварини. Вогонь. Жорстоке сексуальне насильство. І, як ти відзначив, якісь натяки на біблійний текст. Але ніхто з поліцейських слідчих вочевидь не намагався тлумачити сенс усього цього, спираючись на Біблію.

Мікаель хитнув головою і покосився на свою напарницю. Лісбет Саландер, з її тендітною статурою, чорною майкою, татуюваннями і кільцями на обличчі, виглядала в гостьовому будиночку Хедебю щонайменше дивно. Коли за вечерею він пробував зав’язати бесіду на загальні теми, вона відповідала коротко і майже не підтримувала розмову. Але про робочі справи вона говорила як бувалий професіонал. Її квартира в Стокгольмі виглядала немов після бомбардування, проте Мікаель прийшов до висновку, що з мізками у Лісбет Саландер, безумовно, усе гаразд. Дивно!

–  Важко побачити зв’язок між повією з Уддевалли, – почав він, – убитою за контейнером у промзоні, і дружиною пастора з Роннебю, яку задушили і намагалися спалити. Якщо, звичайно, не мати ключа, що його дала нам Харієт.