Текст книги "Чоловіки, що ненавидять жінок"

Автор книги: Стіг Ларссон

сообщить о нарушении

Текущая страница: 2 (всего у книги 35 страниц)

У Мікаеля раптом поліпшився настрій. Коли піарник зі своєю тупуватою компанією подався до магазину на тому боці острова, щоб потанцювати на святі літнього сонцестояння, він залишився на яхті М-30 поговорити за стопочкою зі шкільним приятелем.

За деякий час вони, втративши надію в боротьбі з сумно відомими місцевими комарами, перебралися до каюти. Було прийнято вже добрячу кількість стопочок, коли розмова перейшла в дружнє взаємне шпигання на тему моралі та етики в світі бізнесу. Обидва вони вибрали кар’єру, якоюсь мірою пов’язану з державними фінансами. Роберт Ліндберґ після гімназії пішов до Стокгольмського інституту торгівлі, а потім у банківську сферу. Мікаель Блумквіст потрапив до Вищої школи журналістики і значну частину своєї професійної діяльності присвятив розкриттю сумнівних о6орудок,у тому числі й банківських. Розмова закрутилася навколо морального боку окремих «золотих парашутів»[14]14
  Договір наймання з керівниками компанії, що передбачає виплату їм великої компенсації в разі зміни контролю над компанією і/або звільнення.


[Закрыть] – договорів, укладених у 1990-х роках. Ліндберґ спочатку виголосив гарячу промову на захист деяких з найбільш широко обговорюваних «золотих парашутів», а потім поставив стопку і знехотя визнав, що серед бізнесменів усе ж таки трапляються окремі мерзотники і шахраї. Його погляд, звернений до Мікаеля, раптом став серйозним:

–  Ти ж проводиш журналістські розслідування і пишеш про економічні злочини, то чому ж ти нічого не напишеш про Ханса Еріка Веннерстрьома?

–  А про нього є що писати? Я цього не знав.

– Копай. Копай, чорт візьми. Що тобі відомо про програму УПП?

–  Ну, було в дев’яностих роках щось подібне до програми підтримки з метою допомогти промисловості країн колишнього Східного блоку стати на ноги. Кілька років тому її скасували. Я про неї нічого не писав.

–  «Управління промислової підтримки» – проект, за яким стояв уряд, а очолювали його представники десятків великих шведських підприємств. УПП отримало державні гарантії на низку проектів, узгоджених з урядами Польщі і країн Балтії. Центральне об’єднання профспілок теж брало посильну участь, виступаючи гарантом того, що шведська модель сприятиме зміцненню робітничих рухів цих країн. З формальної точки зору це був проект підтримки, заснований на принципі «вчися допомагати собі сам» і покликаний дати країнам колишнього соцтабору можливість реорганізувати свою економіку. Проте на практиці вийшло, що шведські підприємства отримали державні субсидії і з їх допомогою зробилися співвласниками підприємств цих країн. Наш чортовий міністр від християнських демократів був гарячим прихильником УПП. Мова йшла про те, щоб побудувати целюлозно-паперовий комбінат у Кракові, оснастити новим устаткуванням металургійний комбінат у Ризі, цементний завод у Таллінні і так далі. Кошти розподілялися керівництвом УПП, яке суціль складалося з важковаговиків банківської і промислової сфер.

–  Тобто гроші бралися від податків?

Приблизно п’ятдесят відсотків уклала держава, а решту додали банки і промисловість. Але вони навряд чи керувалися альтруїстичними мотивами. Банки й підприємства розраховували заробити кругленьку суму. Інакше дідька лисого вони б на це пішли.

–  Про яку суму йшлося?

–  Почекай, ти послухай. В основному до УПП підключилися солідні шведські підприємства, що прагнули потрапити на східний ринок. Могутні компанії типу «АВВ»[15]15
  «АВВ» – «Asea Brown Boveri» – енергетичний концерн, утворений в 1988 р. в результаті злиття шведського підприємства «ASEA» зі швейцарським «Brown Boveri».


[Закрыть], «Сканська»[16]16
  «Skanska АВ» – будівельний концерн.


[Закрыть] тощо. Іншими словами, не якісь там спекулянти.

–  Ти стверджуєш, що «Сканська» не займається спекуляціями? А хіба не в них виконавчий директор був звільнений за те, що дозволив комусь зі своїх хлопаків розтринькати пів-мільярда на сумнівні оборудки? І як щодо їх поспішного вкладення колосальних сум у будинки в Лондоні й Осло?

–  Ідіоти, зрозуміла річ, є на будь-якому підприємстві світу, але ти ж розумієш, що я хочу сказати. Ці компанії бодай щось виробляють. Вони хребет шведської промисловості і таке інше.

–  А при чому тут Веннерстрьом?

–  Веннерстрьом у цій історії виступає як темна конячка. Такий собі хлопчина, що взявся нізвідкіль, без будь-яких зв’язків у важкій промисловості, якому тут, здавалося б, і робити нема чого. Проте він зібрав на біржі колосальний статок і вклав капітал у стабільні компанії. Вписався, так би мовити, кружними шляхами.

Мікаель налив собі ще горілки, прихилився до перегородки і почав пригадувати, що ж йому відомо про Веннерстрьома. По суті справи, знав він небагато. Народився Веннерстрьом десь у провінції Норрланд[17]17
  Норрланд – найпівнічніша і найбільша з трьох головних частин Швеції.


[Закрыть] і в 70-х роках заснував там інвестиційну компанію. Заробив грошей і перебрався до Стокгольма, де в «золотих» 80-х зробив блискавичну кар’єру. Він створив компанію «Веннерстрьомгруппен», потім відкрив офіси в Лондоні і Нью-Йорку, після чого підприємство змінило назву на англійську «Веннерстрьом груп» і почало згадуватися в одних статтях з компанією «Бейєр»[18]18
  Велика шведська компанія.


[Закрыть]. Він прокручував спритні оборудки з акціями й опціонами, і глянсові журнали зображали його одним з наших численних нових мільярдерів – у нього був пентхаус на набережній Стокгольма, розкішна літня вілла на острові Вермдьо і двадцятитриметрова крейсерська яхта, яку він купив у збанкрутілої тенісної зірки. Менеджер, цього не відбереш, але 80-ті роки були десятиліттям менеджерів і спекулянтів нерухомістю, і Веннерстрьом нічим не виділявся серед інших. Швидше навпаки, він залишався в тіні «солідних хлопців». Йому бракувало великосвітських манер Стенбека[19]19
   Ян Стенбек– шведський фінансовий магнат.


[Закрыть], і він не вивертав душу в пресі, як Барневик[20]20
  Персі Барневик – великий шведський промисловець.


[Закрыть]. Нерухомістю він не займався, а замість цього робив великі інвестиції в країнах колишнього Східного блоку. Коли в 90-ті роки красиве життя закінчилося і директори були змушені один за одним розкривати «золоті парашути», компанії Веннерстрьома впорались із ситуацією на диво добре. Не пролунало й натяку на скандал. «Шведська історія успіху» – резюмувала сама «Файненшл тайме».

–  Справа була в дев’яносто другому році, – розповідав Роберт. – Веннерстрьом несподівано звернувся до УПП і повідомив, що хоче отримати гроші. Безперечно заручившись заздалегідь підтримкою зацікавлених осіб у Польщі, він подав план, який передбачав створення підприємства з виробництва упаковок для продукції харчової промисловості.

–  Тобто збирався виробляти консервні банки.

–  Не зовсім, але щось у цьому дусі. Гадки не маю, які в нього були зв’язки в УПП, та він спокійнісінько дістав шістдесят мільйонів крон.

–  Це стає цікавим. Мабуть, я не помилюся, якщо припущу, що більше цих грошей ніхто не бачив.

–  А от і ні, – сказав Роберт Ліндберґ.

Багатозначно посміхаючись, він підкріпився кількома ковточками горілки.

–  Після цієї класичної бухгалтерської операції сталося ось що: Веннерстрьом дійсно заснував у Польщі, в Лодзі, фабрику з виробництва упаковок. Вона називалася «Мінос». Протягом дев’яносто третього року УПП отримувало захоплені звіти, потім настала тиша. У дев’яносто четвертому підприємство «Мінос» несподівано лопнуло.

Роберт Ліндберґ поставив порожню стопку з голосним дзенькотом, ніби бажаючи показати, як саме лопнуло підприємство.

–  Проблема УПП полягала в тому, що не існувало якої-небудь налагодженої системи звітності щодо проектів. Ти ж пам’ятаєш той час. Падіння Берлінської стіни сповнило всіх оптимізмом. Очікувався розквіт демократії, загроза ядерної війни залишилась позаду, і більшовики повинні були за одну ніч зробитися справжніми капіталістами. Уряд хотів підтримати демократію на сході. Кожен бізнесмен прагнув не відстати і допомогти будівництву нової Європи.

–  Я й не знав, що капіталісти з таким ентузіазмом ударилися в добродійність.

–  Та вже повір, це було кришталевою мрією будь-кого з них. Росія і східні держави, мабуть, найбільший у світі незаповнений ринок після Китаю. Промисловість допомагала уряду без великого клопоту, тим паче що компанії відповідали лише за малу частку витрат. УПП поглинуло в цілому щось із тридцять мільярдів податкових крон. Очікувалося, що гроші повернуться у формі майбутніх прибутків. Формальним ініціатором створення УПП був уряд, але вплив промисловості був такий великий, що на практиці керівництво програми мало цілковиту незалежність.

–  Зрозуміло. За цим теж щось приховується?

–  Не поспішай. Коли проекти запускалися, жодних проблем з фінансуванням не виникало. Фінансовий ринок Швеції ще відзначався стабільністю. Уряд був задоволений тим, що завдяки УПП міг говорити про великий шведський внесок у справу встановлення демократії на сході.

–  Все це, значить, відбувалося за уряду консерваторів.

–  Не мішай сюди політику. Мова йде про гроші, і глибоко наплювати, призначають міністрів ліві чи праві. Отже, справа пішла повним ходом вперед, а далі виникли валютні проблеми, та ще кілька недоумків з числа нових демократів – пам’ятаєш «Нову демократію»[21]21
  «Нова демократія» – шведська політична партія, заснована в 1991 році.


[Закрыть]? – завели пісню про те, що громадськість не отримує інформації про діяльність УПП. Один з їхніх грамотіїв переплутав УПП з Управлінням в галузі міжнародного співробітництва і вирішив, що йдеться про якийсь безглуздий проект підтримки реформ на кшталт танзанійського. Навесні дев’яносто четвертого року була призначена комісія для перевірки діяльності УПП. На той час уже накопичилися претензії до кількох проектів, але першим перевірили «Мінос».

–  І Веннерстрьом не зміг відзвітувати, на що пішли гроші.

–  Навпаки. Веннерстрьом подав чудовий звіт, з якого виходило, що в «Мінос» було вкладено близько п’ятдесяти чотирьох мільйонів крон, але у відсталій Польщі є дуже серйозні проблеми структурного характеру, які перешкоджають роботі сучасного підприємства з виробництва упаковок, і його підприємство не витримало конкуренції з аналогічним німецьким проектом. Німці якраз скуповували увесь Східний блок.

–  Ти сказав, що він отримав шістдесят мільйонів крон.

–  Саме так. Гроші УПП працювали за принципом безпроцентної позики. Звичайно, передбачалося, що компанії протягом кількох років частину грошей повернуть. Проте «Мінос» збанкрутів, і проект зазнав невдачі, але звинувачувати в цьому Веннерстрьома було неможливо. Тут почали діяти державні гарантії, і збитки Веннерстрьому відшкодували. Від нього просто не зажадали повернення грошей, зниклих під час банкрутства «Міноса», а він зумів до того ж довести, що позбувся відповідної суми з власних коштів.

–  Стривай, чи правильно я все розумію? Уряд, отримавши мільярди від податків, забезпечив ними дипломатів, і ті відкрили дорогу. Гроші перейшли в руки промисловців, і ті використали їх для інвестицій у спільні підприємства, від яких потім було отримано рекордний прибуток. Іншими словами, все як завжди. Хтось виграє, а хтось оплачує рахунки, і ми знаємо, хто в якій ролі виступає.

–  Ти цинік. Позики повинні були повертатися державі.

–  Ти сказав, що вони були безпроцентними. Отже, це означає, що платникам податків, які надали свої кошти, в результаті не дісталося нічого. Веннерстрьом отримав шістдесят мільйончиків, п’ятдесят чотири з яких він інвестував. А куди поділася решта шість мільйонів?

–  Тієї ж хвилини, коли стало відомо, що проекти УПП будуть перевірятися, Веннерстрьом відправив до УПП чек на шість мільйонів і повернув різницю. Тим самим, суто юридично, у справі було поставлено крапку.

Роберт Ліндберґ замовк і подивився на Мікаеля з викликом.

–  Звучить, начебто Веннерстрьом розтратив трохи грошей УПП. У «Сканська» зникло півмільярда, а історія з «золотими парашутами» директорів «АВВ» обійшлася десь у мільярд – ось що вже справді обурило народ. А тут, схоже, і писати особливо ні про що, – сказав Мікаель. – Сьогоднішній читач вже переситився статтями про некомпетентних ділків, навіть якщо йдеться про гроші від податків. У цій історії є що– небудь іще?

–  Це тільки початок.

–  Звідки тобі відомо про махінації Веннерстрьома в Польщі?

–  У дев’яностих роках я працював у Торговельному банку. Вгадай, хто проводив перевірки для представника банку в УПП?

–  Он воно що. Ану ж бо, розкажи.

–  Так от, двома словами все відбувалося так. УПП отримує від Веннерстрьома пояснення. Складаються папери. Гроші, що залишилися, повертаються. Повернути шість мільйонів – це було придумано дуже спритно. Якщо хтось з’являється на порозі з мішком грошей, які він хоче тобі віддати, адже ти, хай йому біс, ні за що не засумніваєшся в чесності його намірів.

–  Ближче до справи.

–  Але, дорогий Блумквісте, я ж бо і кажу про справу. В УПП звітом Веннерстрьома залишилися задоволені. Капітал, зрозуміла річ, пішов під три чорти, але до того, як його вкладали, ніяких претензій не було. Ми проглянули рахунки, трансферти і всі інші папери. Із звітністю скрізь усе гаразд. Я в це повірив. Мій шеф теж. В УПП повірили, і уряду було нічого додати.

–  То в чому ж заковика?

–  Ось тепер історія набуває делікатного характеру, – сказав Ліндберґ. Раптом він якось різко протверезів і більше не здавався п’яним. – Позаяк ти у нас журналіст, зваж, що це не для преси.

–  Облиш. Ти ж не можеш спершу видати мені інформацію, а тоді взяти та й заявити, що я не маю права нею скористатися.

–  Звичайно, можу. Але те, що я тобі розповів, зовсім не є таємницею. Якщо маєш бажання, можеш піти й ознайомитися із звітом. Про решту – про що я поки ще не розповів – ти теж можеш написати, але за умови, що я там фігуруватиму як анонімне джерело.

–  А, отак? Але, згідно із загальноприйнятою термінологією, «не для преси» означає, що мені повідомили щось по секрету і писати про це я не маю права.

–  Плювати я хотів на термінологію. Пиши, що тобі здумається, але я – твоє анонімне джерело. Домовилися?

–  Авжеж, – відповів Мікаель.

Заднім числом, звичайно, стало ясно, що він зробив помилку, коли дав таку відповідь.

–  Ну гаразд. Значить, уся історія з «Міносом» розігрувалася років десять тому, відразу після падіння Берлінської стіни, коли більшовики почали ставати доброчесними капіталістами. Я був одним з тих, хто перевіряв Веннерстрьома, і мені весь час здавалося, що в цій історії щось нечисто.

–  Чому ти нічого не сказав у процесі перевірки?

– Я обговорював це зі своїм шефом, проте зачепитися виявилося ні за що. Всі папери були в порядку, і мені залишалося тільки поставити свій підпис під звітом. Але потім кожного разу, коли я натрапляв на ім’я Веннерстрьома в пресі, мої думки поверталися до «Міноса».

–  Ясно.

–  Бачиш, за кілька років по тому, в середині дев’яностих, мій банк вів деякі справи з Веннерстрьомом. Правду кажучи, справи досить великі. І вийшло не дуже вдало.

–  Він надув вас на грошах?

–  Ні, не так грубо. Обидві сторони на цьому заробили. Проблема швидше в тому, що... навіть не знаю, як це пояснити. Зараз я вже починаю говорити про власного працедавця, і мені б не хотілося вдаватися в подробиці. Проте мене вразило, яке несхвальне загальне враження від усього цього залишилося. А в ЗМІ Веннерстрьом зображується як великий економічний оракул і за рахунок цього живе. Довіра – його капітал.

–  Я розумію, що ти маєш на увазі.

–  У мене ж склалося враження, що ця людина просто блефує. Ніякими особливими економічними талантами він не міг похвалитися. Навпаки, у деяких питаннях його знання здавалися мені неймовірно поверховими. У нього було кілька справді тямущих молодих бійців у ролі радників, але сам він мені відверто не подобався.

– Ну і що далі?

–  З рік тому я їздив до Польщі у зовсім іншій справі. Наша компанія вечеряла разом з кількома інвесторами з Лодзі, і я випадково опинився за одним столом з бургомістром. Ми говорили про те, як важко поставити на ноги польську економіку, і якось само собою вийшло, що я згадав «Мінос». Бургомістр якийсь час дивився на мене явно здивовано – ніби він ніколи і не чув про «Мінос», – а потім пригадав, що було якесь брудне дільце, з якого так нічого і не вийшло. Він із сміхом відмахнувся і сказав – цитую: «Якби це було все, на що здатні шведські інвестори, його країна незабаром би геть розорилася». Уловлюєш?

–  Вислів означає, що в Лодзі розумний бургомістр, але кажи далі.

–  Ця фраза засіла у мене в голові і не давала спокою. Наступного дня у мене вранці була зустріч, а решта дня залишалась вільна. Власне із зловредності я поїхав подивитися на фабрику «Мінос», що вже закрилася, вона була зовсім поряд із Лодзю, в маленькому селищі з одним шинком у якомусь сараї і з нужником у дворі. Величезна нібито фабрика «Мінос» насправді виявилася старою розвалюхою, ветхим складським приміщенням з гофрованого заліза, побудованим Червоною армією в п’ятдесятих роках. Неподалік я надибав сторожа, який трохи шпрехав по-німецьки, і дізнався, що його двоюрідний брат працював на «Міносі». Той жив зовсім поряд, і я пішов до нього додому. Сторож зголосився мене провести і бути за перекладача. Хочеш почути, що мені розповіли?

–  Просто згораю з нетерплячки.

–  Фабрику запустили восени дев’яносто другого року. Працювало там максимум п’ятнадцятеро людей, в основному старі жінки. Зарплата була близько ста п’ятдесяти крон на місяць. Спершу в них повністю було відсутнє устаткування, і робітники прибирали розвалюху. На початку жовтня прибули три картонажні машини, придбані в Португалії. Старезні, зношені й абсолютно застарілі. Ціна цьому мотлоху була щонайбільше кілька тисяч. Машини, правда, працювали, але безперервно ламалися. Запчастини, звісно, були відсутні, і виробництво доводилося постійно зупиняти. Найчастіше хто– небудь з робітників лагодив машини підручними засобами.

–  Це вже починає бути схожим на матеріал, – визнав Мікаель. – Що ж фабрика насправді виробляла?

–  Протягом дев’яносто другого року і половини дев’яносто третього вони гнали найзвичайнісінькі коробки для мийних засобів, упаковки для яєць і таке інше. Потім почали робити паперові пакети. Але фабриці постійно бракувало сировини, і про масове виробництво мова ніколи не йшла.

–  Якось не дуже схоже на велике капіталовкладення.

–  Я все підрахував. Загальна вартість оренди за два роки склала п’ятнадцять тисяч. На зарплати могло піти максимум сто п’ятдесят тисяч – якщо взяти із запасом. Закупівля машин і перевезення... автофургон, що перевозив упаковки для яєць... приблизно двісті п’ятдесят тисяч. Додай експедиційні збори за дозвіл, декілька поїздок туди-сюди – схоже, що село неодноразово відвідала одна-єдина людина із Швеції. Ну, скажімо, що вся операція не вийшла за межі мільйона. Якось влітку дев’яносто третього на фабрику прибув начальник і повідомив, що її закрито, а незабаром після того приїхала угорська вантажівка і вивезла устаткування. Прощай, «Мінос».

Під час суду Мікаель часто повертався думками до того літнього вечора. їхня розмова в основному мала характер дружнього взаємного шпигання однокласників, як у роки навчання в гімназії, коли вони ділили тяготи, властиві їх вікові в цілому. Подорослішавши, вони стали, по суті, чужими, абсолютно різними людьми. Весь вечір Мікаель намагався і ніяк не міг пригадати, що саме так зближувало їх в гімназії. Роберт запам’ятався йому як тихий, замкнутий хлопець, страшенно сором’язливий у стосунках з дівчатками. Постаршавши, він став успішним співробітником банку... можливо, навіть кар’єристом. Мікаель ні на мить не сумнівався в тому, що нинішні погляди приятеля йдуть урозріз з більшістю його власних уявлень про світ.

Напивався Мікаель рідко, але випадкова зустріч під час невдалої прогулянки на яхті привела до приємного вечора, під час якого рівень спиртного в пляшці неухильно наближався до дна. Саме тому, що розмова почалася як базікання шкільних приятелів, він спочатку не сприйняв розповідь Роберта про Веннерстрьома всерйоз. Але зрештою в ньому прокинувся інстинкт журналіста, він почав уважно вслухуватися в Робертові слова, і в нього з’явилися логічні заперечення.

–  Зажди хвилинку, – сказав Мікаель. – Веннерстрьом – це ж помітне ім’я серед біржовиків. Якщо не помиляюся, він мільярдер.

–  «Веннерстрьом груп» сидить приблизно на двохстах мільярдах. їй хочеш запитати, навіщо мільярдерові взагалі напружуватися, щоб привласнити жалюгідні п’ятдесят мільйонів?

–  Ну, швидше, навіщо йому ризикувати всім, йдучи на відвертий обман?

–  Не знаю, чи можна назвати його обман відвертим. Веннерстрьомів звіт одностайно схвалило керівництво УПП, схвалили співробітники банку, уряд і ревізори риксдагу.

–  У будь-якому разі йдеться про дріб’язкову суму.

–  Звичайно. Але вдумайся. «Веннерстрьом груп» – це інвестиційна компанія, що торгує всім, на чому тільки можна зірвати куш: цінними паперами, опціонами, валютою... всього не перелічити. Веннерстрьом уклав контракт з УПП в дев’яносто другому році, якраз коли ринок захитався. Пам’ятаєш осінь дев’яносто другого?

–  Атож. У мене якраз були взяті на квартиру позики з плаваючими процентними ставками, а в жовтні ставки центрального банку злетіли до п’ятисот відсотків. З мене цілий рік тягнули ренту в дев’ятнадцять відсотків.

–  Мгу, суворі були часи, – посміхнувся Роберт. – Я сам добряче постраждав того року. І Хане Ерік Веннерстрьом, так само як і всі інші на ринку, боровся з тими ж проблемами. У його компанії були мільярди, вкладені в усякі цінні папери, але готівки було на диво мало. Аж раптом виявилося, що роздавати нові позики більше неможливо. У таких випадках зазвичай продають яку-небудь нерухомість для покриття збитку і зализують рани, але в дев’яносто другому жоден собака не хотів купувати нерухомість.

–  Проблеми з ліквідністю.

–  Авжеж. І такі проблеми були далеко не в одного Веннерстрьома. Кожен бізнесмен...

–  Не кажи «бізнесмен». Називай їх як хочеш, але називати їх бізнесменами – означає ображати серйозних представників цієї професії.

–  Гаразд, кожен біржовий ділок мав проблеми з ліквідністю. Дивися: Веннерстрьом отримав шістдесят мільйонів крон. Шість він повернув, але тільки через три роки. Витрати на «Мінос» не могли вилитися більш ніж у мільйон. Тільки сама рента з шістдесяти мільйонів за три роки вже дещо коштує. Залежно від того, як він вкладав гроші, він міг подвоїти або потроїти отриманий від УПП капітал. І годі говорити про лайно. Давай краще вип’ємо.