Текст книги "Співробітник ЧК. "Тиха" Одеса"

Автор книги: Олександр Лукін

Соавторы: Дмитро Поляновський
сообщить о нарушении

Текущая страница: 37 (всего у книги 37 страниц)

ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ

У повітову ЧК Олексій потрапив тільки наприкінці ночі.

Недригайла на місці не було: він звечора поїхав у Паркани. Олексій насилу розшукав начальника секретного відділу.

– Литвиненко? – здивувався він. – Так вона ж… Стій, а навіщо тобі?

– Треба! – нетерпляче сказав Олексій. – Отак треба!

– Доручення якесь?

– Ну так!

– Е, тоді поквапся, а то не застанеш: вона вранці має виїхати. Знаєш, де вона живе?

Олексій не став питати, куди й навіщо їде Галина. Він тепер знав, що вона жива, і це було найголовніше.

Щодуху помчав він на околицю міста, де жила дівчина. Тільки б застати! Хоч би мигцем побачити!

Над Тирасполем займався туманний світанок. Місто ще міцно спало, відпочиваючи від учорашніх подій. Кричали перші півні.

За квартал від будинку Галини Олексій почув постукування коліс. Високий буланий жеребець виніс із-за рогу легку бідарку. В ній сиділи селянський парубок у чорному картузі і дівчина в темному поганенькому пальті і білій, запнутій корячком косинці.

– Галино! – закричав Олексій.

Дівчина обернулась, придивилась і щось сказала своєму супутникові. Той придержав віжки.

Як і Павка, Галина не одразу впізнала Олексія в новій формі. Тільки як підійшов зовсім близько, вона нерішуче промовила:

– Сивий?.. – І раптом скочила з бідарки, схопила його за руки: – Альошо, ви?! Оце зустріч!..

Обличчя її світилося, очі сміялись. Вона раділа зустрічі з ним, і цього було досить, щоб Олексій відчув себе щасливим.

– Здрастуйте, Галю, – промовив він несподівано хрипким голосом.

– Здрастуйте! Звідки ви взялися? Чого приїхали?

Як можна було пояснити їй – чого? От по це і приїхав!..

Замість відповіді він спитав:

– Ви куди, Галю?

– Далеко. В Балту.

Він одразу все зрозумів:

– До «лісового звіра»? До Заболотного?..

– До нього. Посилають доводити справу до кінця. Мене і ось його, – вона показала на свого супутника. – Та ви його знаєте: це ж Саричев!

– Бажаємо здоров'я! – Саричев усміхаючись підняв картуз.

– Жаль, що поспішаю! – сказала Галина. – Навіть поговорити не пощастить. Як у вас? Усе гаразд?

Олексій кивнув. Йому чомусь не вистачало повітря.

– Ну, будьте здорові, Альошо, ні секундочки часу! Привіт Олов'яникову! Скажіть, що інструкцію я дістала, через два дні буду на місці…

Вона ще щось говорила про шифровані матеріали, передані Недригайлу, але Олексій погано розумів її. Він бачив її жваві карі очі, оксамитні доріжки брів на обличчі, що посмаглявіло від загару, і йому було зрозуміло тільки одне: вона їде, між ними знову ляже сповнена тривожного чекання невідомість, а він не сказав їй чогось дуже важливого, і хтозна, чи скаже колись…

Бідарка заторохтіла по вулиці. Галина, повернувшись, помахала йому рукою, і до нього долинуло в дзвінкій тиші наступаючого ранку:

– Буду в Одесі, побачимось!..