Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 64 (всего у книги 70 страниц)

¹²) Акты Моск. гос. II с. 326. Короткі звістки ще в листі воєводи руського, з Кракова, 16 червня: “Під'їзд наш ходив під Ілинці, але не пощастило йому: дуже його козаки перетріпали, а саме поручика Яскульского, знищено наших коло тисячі”-Збірка Піноччі ркп. 310. Также Архив ЮЗР III. VI. с. Судячи з того, що Єрлич записує сей інцідент під травнем ст. ст., він стався перед 10 червнем, а 16 вже знали про нього в Кракові. Приблизно мабуть се 7 або 8, бо Яцина мабуть не дав би себе довго затримати.

¹³) Вище с. 536 і 538.

¹⁴) Акты Москов. Госуд. II с. 325-7.

¹⁵) Тамже с. 326-7.

ГЕТЬМАН ПІД ГОРОДКОМ, ПОЛЬСЬКІ ПОЯСНЕННЯ ЙОГО ВІДСТУПУ.

Виходить, що головне козацьке військо в тім часі стояло на Побужу, приблизно на лінії: Липовець-Винниця-Бар, і гетьманська кватира зчаста мінялась. Потім, в середині червня н. с., воно посунуло далі в глибину Поділля, і як останнє місце гетьманської кватирі відомости зібрані Матвеевим вказують Бедрихів Городок (тепер просто Городок над Смотричом) ¹). В вістях королівського секретаря Доні з королівської кватири з 30 червня знаходимо се як свіжу відомість, що козаки захопили Городок “не стільки силою, як зрадою” (себ то він добровільно піддався), а на Гусятин козаки наступали, але їх відбито ²). Инші польські джерела як останні козацькі позиції означають місцевість між Городком і Сатановим, себ то між Смотричем і Збручом ³). Тут стояв гетьман в 20-х днях червня н. ст., поки раптом повернув відси назад до Корсуня, з незрозумілих для неприятелів причин. Анонімна польська повість про воєнні операції другої половини року підчеркує се як вияв крайнього з козацького боку легковаження польської сили, і свідоцтво її убожества, що “неприятель по батозькій війні так покладався на свої сили, що без Орди і якої небудь сторонньої помочи, з самим тільки козацьким військом став обозом між Городком і Сатановим-певно щоб викликати нас на відправу і привести до нового погрому. Але ми воліли тратити час обозуючи під Глинянами та переговорювати з московськими послами про порушеннє царських титулів” ⁴).

Розуміється, таке поясненнє сього походу-що Хмельницький покладаючись на свої сили хотів вивабити Поляків на бій і задати їм новий погром, цілком не правдоподібне. Я думаю, що гетьман ані не мав охоти мірятися з Поляками, не маючи з собою цілої Орди, ані не сподівався їх провокувати своїм походом на Поділлє, при такім розпаді коронного війська, що для нього не був, очевидно, секретом. В дійсности своїм походом він перед усім прикривав волоську операцію свого сина і відстрашував ріжних Потоцких від спокуси вмішатися більш активно до сієї справи; правдоподібно стоючи на Поділлю, він тримав звязок з сином і висланими з ним полковниками, і підтримував їх операції військом і амуніцією-хоч ми й не маємо про се докладніших відомостей. Для операцій же против польського війська він чекав хана, котрого пильно викликав з Криму. Не дочекавшися, все таки рушив в середні червня далі на захід– мабуть у звязку з відомостями про погром під Торговищем, щоб не дати Полякам спокуситися на інтервенцію-поки раптом не кинув сих позицій, десь коло 25 н. с. червня і спішно подався назад.

Ся несподівана й швидка ретірада дуже тоді здивувала Поляків, і за недостачею яких небудь реальних пояснень в королівський кватирі львівській, в польськім таборі під Глинянами уложено фантастичну, але приємну для польських слухів байку, що се такий респект навів на козаків приїзд короля до війська. Коли, мовляли, король приїхав до Львова, до війська (16 червня) ⁵), щоб взяти участь в ліквідації його залеглостей і мобілізації на війну,-Хмельницький довідавшися про сей королівський приїзд і великість польського війська, зараз як найскорше ретірувався під Білу Церкву. Так читаємо в “авізах з обозу від 21 червня до 24 липня” у Ґоліньского: “Хмельницький запишавшися попередніми побідами, підійшов був під Сатанів і ставши обозом коло Городка, пустив під'їзди під Бережани, шукаючи нагоди підійти обоз наш і повторити батозький погром. Король й. м. довідавшися про його замисли, ледво випочивши з дороги, поспішив до обозу, бажаючи привести справи до найліпшого порядку. А хоч неприятель вже чекав приготовившися на нас, він вислав ще пана Пясочиньского по язика. Той під'їхав під Зборів з кількадесятьма кіньми, але далеко більший неприятельський під'їзд його розпорошив, так що кождий пурхнув в свій бік, а два язики дістались неприятелеві. Довідавшися про присутність і силу нашого війська, в числі 38 тисяч, а що найбільше-прочувши, що воєвода мультанський з новим волоським господарем сина його Тимошка і старого господаря на сором побили-тої ж години відступив від Городка і Сатанова, кинувшися назад так хижо, що потім нам від певних язиків відомо стало, що він одним цуґом по 12 миль пробігав до Білої Церкви.

“Язики п. Кондрацкого, захоплені зараз по тім, одностайно оповідали, що під той час було з Хмельницьким ледви 30 тисяч козаків, а Орди з братом ханським 12 тис., і найбільший козацький полк уважався, де 3 тис. людей раховалося ⁶). При тім повороті Хмельницького татари помітивши такий страх, зараз покинули козаків– маючи охоту вдарити по ясир, там де сховки та жінки козацькі пробували. І справді вдарили, та набравши величезної здобичи пішли з поля, а на Хмельницького з тої причини було серед своїх сильне незадоволеннє, і він мусів за ними спішити немалими цуґами, щоб вчас їм того перебити і утримати заключений союз ⁷).

Зложив нараду-що далі робити, а то з тої причини, що прийшли до нього посли від Порти, жадаючи піддання тих країв, котрі стільки разів цісарові обіцяв, і нагадуючи про харач. Чернь почала на то кричати і домагатися загальної ради в тій справі ⁸). Тому хоч сам (Хмельницький) з Джеджалиєм і з иншою присутною старшиною приставав на те щоб і присягу турецькому цісареві зложити, і краї віддати і харач заплатити, але що чернь почала тому всьому противитись, бажаючи краще зверхність давнішого панства, аніж поганську неволю, мусів Хмельницький черни попустити, і згодився на те щоб вислати до короля посла-просити милосердя. Вислано від Хмельницького і від черни полковника київського Антона, чоловіка справного і часто в посольствах московських і турецьких бувалого, а турецьких послів чи то затримано до пізнішої деклярації, чи то їх Хмельницький відправив-мабуть щоб чернь їх з ним разом не порубала ⁹).

Коли наші від певних язиків довідались, що Хмельницький несподівано відступив до Білої Церкви, вислав й м. п. гетьман Ясноґурского і Білиніцкого щоб довідатися, чи то не для штуки якої вжив неприятель тої стратеґеми: удав той відступ, аби з боку щастя пробувати. Але вони пробігши ледво кільки миль, здибали козацького посла Антона, висланого від гетьмана і черни-їхав в 12 коней простою дорогою, і його замісць язика привели до обозу. Мав він листи тільки до гетьмана– проханнє іменем черни і Хмельницького, щоб просив за них короля і перед усею Річпосполитою вставився, аби далі кров християнська не лилася з обох сторін. Казав при тім, що більше воювати вони не хочуть ані мислять, а коли б військо Річипосполитої й король далі мали на них завзяттє, вони облишать всяку оборону і підуть в світ за очі. (Далі доволі вірно пересказується відома нам документально інструкція дана від війська Антонові, до котрої далі перейдемо).

Оповіданнє се-використане потім Коховским ¹⁰) і новішими часами положене в основу свого висліду Кубалею, доволі вірно оповідає те що було відомо в Глинянськім таборі. Відомісти про утечу Татар до Криму і їх пустошення на Україні доволі близько підходять до реальної ситуації в козацькім таборі. Але тільки відомости зібрані Матвеевим, в новознайденім його звідомленні дали нам докладне уявленнє, що діялося в війську і змусило гетьмана до повороту.

Примітки

¹) л. 47, 53, 66, 118.

²) Депеші Доні в юбіл. збірнику Д. І. Багалія с. 535.

³) Або "між Городком і Камінцем”, як у листі з Львова 3 липня-Архив ЮЗР III. VI с 63.

⁴) Krotka Narratywa expedytiey w roku 1653 рo swiątkach przeciwko rebelliey kozackiey z potegą tatarska po szosty ras staczaney-ркп. різноязич. F. XVII л. 6 дд., инша копія в Теках Нарушевича 147 ст. 141 дд.

⁵) Сю дату приїзду короля до Львова дає нунцій в реляції з 29 червня– Жерела XVI с. 179.

⁶) Так спростовує і Доні раніше ним самим дані відомости, що в козацькому війську 60 тис. і 20 тис. Татар: козаків нема більше як 10 полків і найбільші полки не переходять за 3 тис., а декотрі значно меньші; Татар не більше 20 тис.-с. 535.

⁷) Наступає оповіданнє про Лупула, с. 628-далі його подамо.

⁸) poczela wołac і до spolnego między sobą zniesienia się to propositum brac.

⁹) na mięsne yatki nie wydali. Далі знов про Лупула.

¹⁰) Коховский дещо змінив і літературно доповнив; так у нього Хмельницький скликав під Тернополь сю козацьку раду і ставить питаннє, як далі бути– зондуючи настрої війська. Сам Ґоліньский далі ще раз переказує від себе зміст сеї “авізи” як “новини з України”(с. 635)-очевидно за устними оповіданнями. Тут додано, що король, затримавши Антона, післав “до черни”-“довідуючись їx правди”. Адерсбах доносить поголоски, що Хмельницький дуже був збентежений вісткою про смерть сина (Acte c. 222).

НЕПОРОЗУМІННЯ З ТАТАРАМИ, БУНТ У ВІЙСЬКУ, В 20-х ДНЯХ ЧЕРВНЯ 1653, ГНІВ ГЕТЬМАНА НА ВИГОВСЬКОГО, ОПОВІДАННЯ ВИГОВСЬКОГО, РАДА ПРО ТУРКА.

Перші, дуже загальні, глухі відомости дав Бурлій 27 н. с. червня в Білій Церкві; він розповів тоді Матвееву і Фомину: “Була у гетьмана з усіма полковниками рада, щоб вернутися назад, а за Ляхами не ганятись. Татари просяться у гетьмана на Ляхів, але він мабуть відправить їх назад. Вам до нього їхати не можна, поки він вам не пришле наказу, щоб вам Татари не наробили якого лиха; чекаємо від нього відомости невдовзі” (30).

В Ставищу, коли прийшли від гетьмана і Виговського листи і вісти, що [їхати треба до Чигрина, Бурлій і Мужилівський розповіли Матвееву і Фомину таке: “Гетьман іде з військом з-під Камінця до Чигрина, тому що під Камінцем і по инших тамошніх місцях стала пустка, нема ніякої живности, а у Ляхів в тій стороні пішла пошість на людей. І в гетьманськім листі до нас написано (закид), що се ми поїхали до гетьмана не написавши йому (наперед) і не повідомивши про все: трохи ви не наїхали на Орду, а з Ордою у нас вийшла довга сварка за полон, а якби ще вона взяла царських послів, то цілком прийшло б до незгоди-і так вони безнастанно розвідують, чого се царські посли до нас ходять. Що ви мині з Білої Церкви писали-пише гетьман-що посилали мині листа і 12 чоловіка гінців з Борзни, з Ніжина і Переяслава, то вони до мене не приїздили, і стало мині відомо, що забрали їх Татари. А як би і з послами то саме сталося, ви б на мене і на військо навели гнів вел. государя”.

Коли Матвеев і Фомин стали розпитувати, з чого вийшла у гетьмана сварка з ханом і мурзами, Бурлій і Мужилівський сказали: “Як хан з Ордою йшов у поміч гетьманові, вони під Білою Церквою і під Ставищем на передмістю (посаді) і в околиці (уезде) забрали богато людей в полон. Гетьман велів у них той полон відбирати, і з того вийшла сварка, був і бій-не великий, але писаря Івана Виговського трохи що не вбили-як би не наспів кримський товмач; а коня його з сідлом таки забрали”.

На запитаннє, чи після того гетьман з Татарами прийшов до згоди, Бурлій і Мужилівський сказали: “Та ,ссора' була чотири дні, і після того помирилися; гетьман відібраний від Татар полон велів розпустити по городах, кого звідки взяли; але Татари зібрались і тих полоненників знову по дорогах переловили і відіслали в Орду, мало хто з них урятувався”.

При тій нагоді Мужилівський розповів послам ту історію, як Татари допитувалися у них в Москві, чого то від козаків так часто бувають посли в Москві; Матвеев і Фомин очевидно поставилися до сього оповідання скептично (л. 40-5).

Другого дня 4 н. с. липня Матвеев і Фомин здибали під Стеблевим козака Черкаського полку Ониська Долговського, що повертався з війська. Він оповідав, що під Камінцем у війську був голод, і козаки рядові і навіть старшина-окрім тільки полковників, прийшли до гетьмана з великим гнівом і кричали: “Доки нам так мучитись? безнастанно, зимою і літом у війську, ніколи не маємо спокою, дома жінки і діти наші помирають голодною смертю, і вже не знаємо, що з нами далі буде-де нам свої голови приклонити! З королем у тебе досі нема згоди! Тоді підемо всі своїми головами з жінками і дітьми до царя, щоб нас прийняв на віки!” Гетьман, вийшовши до них, говорив: “Я ж послав послів-просити царя щоб прийняв нас, а коли не може прийняти, щоб помирив нас через своїх послів з королем і панами; досі ті післанці не вернулись, але маю відомість, що цар шле з своїми післанцями своїх послів” ¹). І після того гетьман відправив з-під Камінця все військо, і хана, калґу, нуреддіна, перекопського князя і ногайських мурз з усіми Татарами-лишив при собі тільки Келебет-мурзу з 200 Татарами, а хан з усіми людьми пішов поза Богом”.

Тоді другого дня Матвеев і Фомин стали допитуватися Мужилівського, щоб він їм розповів, чи не було якоїсь військової ради проти гетьмана (ради на гетьмана от войска). Мужилівський згодився розповісти в секреті-“щоб гетьманові і писареві того не казали”. Справді була рада війська, без полковників, против гетьмана. Коли гетьманич Тимофій поніс утрату-вбито на ріці Яловиці 4 тис. козаків, а до того ще настав у війську голод, стали козаки приходити до отаманів і сотників щоб ішли з ними до гетьмана. І прийшли до нього без усякої пошани, почали кричати: “Бачимо нашу останню погибіль! Тікаєш від смерти, а даєш на все волю синові! Ходив твій син ратувати свого тестя, а нашу браттю до смерти приправив, 5 тисяч стратив своїм пянством і нерозумом, а ти тепер пішов його] виручати, а нас решту потратити і голодом поморити! Взяв собі хана за брата, а те брацтво його таке, що він весь Крим нами наповнив! Ходім до царя християнського, з жінками і дітьми і всім добром; коли не схоче нас прийняти, краще нам у християн померти, ніж у поган у неволі!”

“Коли б гетьман сказав проти них мале слово, була б велика біда, але гетьман побачивши їx раду, вийшов з карети і почав їм так говорити:

“Знаєте, браття, скільки я біди прийняв від Ляхів за православну віру і за вас православних, але за ласкою божою не дав вас їм окаянним під ноги, а богатьох обогатив і вільними вчинив. А що ви мині докоряєте, що хан мині брат, так ви самі знаєте, що ми тим брацтвом від лядської шаблі звільнилися! А що вони набрали полону йдучи до нас у поміч, так ми ж весь той полон у них відбили! А що ви говорите, щоб іти нам до цар. величества,-так я вам кажу, та й самі ви знаєте, що я безнастанно посилаю до нього-прошу нас прийняти, тільки досі нема від нього відомости; тільки те чую, що йдуть від нього посли. А до нього не тільки ви хочете, але й я крім нього нікуди не хочу”. І після того говорив козакам: “Далі нам під Бедриховим Городком стояти нема чого, підем під Білу Церкву і будемо чекати Ляхів під Білою Церквою”. І як з тим гетьман козаків відправив, так той голос і затих” ²).

До того Мужилівський розповів, що стало йому відомо: гетьман хотів Виговського втяти. А коли посли тому здивувалися, сказав: “Богато ріжних дурниць діялося через свояків і через челядь (писареву), а сам писар за справами своїми того не знав. А потім сталася сварка у полковника Тетері з писаревим братом Данилом. Данило його порубав і на раді ухвалено, щоб брат його скарав на смерть, а писар став випрошувати у гетьмана брата від смерти ³), і той його самого хотів стяти, тільки всі полковники і “ратні люде” його випросили”. Матвеев і Фомин спитали як же було потім: чи гетьман після того гніву знову став до писаря по давньому добрий, чи відібрав від нього справи й віддав иншому писареві? Мужилівський відповів, що справ у писаря гетьман не відібрав і він у нього “по прежнему”.

Кілька день пізніш Виговський на запитання Матвеева і Фомина, “чи не було чогось у війська, у гетьмана і у тебе з Татарами і казаками?” дав такі пояснення:

“Писав до гетьмана хан, щоб позволив йому поставити город на Дніпрі з руського боку против городів Іслама і Шама. Гетьман був дозволив, але я став говорити, щоб не позволяв, бо нам і так чиниться велика тіснота, а як поставлять город, буде ще тісніш, і гетьман відмовив: не позволив їм ставити города. Після того як ішли Татари в поміч гетьманові, вони в богатьох місцях забрали в полон православних християн, силу! Я тоді від усього війська став говорити гетьманові, щоб він сказав мурзам віддати той полон. Гетьман післав до мурзів, але як вони приїхали, почав крутити. Я довідавшися почав говорити (руба): “Називаєте ви нас своєю братією, а чи то ваше братство, що ви весь Крим нами наповнили?”. За се що я так говорив, і довідавшися, що то я відмовив гетьмана, аби того города на Дніпрі не ставили, мурзи хотіли мене вбити-коли б не відібрали козаки; а коня з-під мене таки й забрали. Козаки ж, побачивши, що гетьман крутить і нічого Татарам не говорить, хотіли гетьмана вбити, тому що Татари роблять такі шкоди, та ще й син його чинить великі дурниці, як напється. Я довідавшися про такий їх намір декого відмовив, а декого гетьман велів вночи подушити тихенько, щоб того в війську не знали. А з Татарами після того сталася згода-як вони пустили полоненників; але декого таки до Криму забрали. А гетьман після того пішов з-під Бедрихового Городка” ⁴).

До того Виговський в секреті додав: “Була у гетьмана рада з усіма полковниками, щоб піддатися турецькому султанові, і всі полковники висловилися за те, щоб піддатися-окрім тільки київського полковника Антона Ждановича. А я гетьманові й полковникам сказав: “нехай хто хоче, піддається Туркові, а ми поїдемо служити государеві християнському, і всім козакам вашу раду скажемо, як ви забули Бога, що таке робите. Гетьман за те мене хотів скарати на смерть. А я побачивши, що мені загрожує, повідомив своїх приятелів, щоб вони все військо про се оповістили, а військо довідавшися почало говорити: “Всі помремо за Виговського! окрім нього ніхто не смів нічого сказати Татарам”. Тоді гетьман, довідавшися про се, прислав до мене і почав говорити: “Чому не піддатися Турку?” А я сказав: “Ти мене ось що спитай: як бісурмени запанували над Греками, вони їм дали всяку волю, і в їх богацтві ніяких насильств не чинили, поки вони наповнилися бісурменами; а як наповнилися-бачиш яке гоненіє християнам?” ⁵). І гетьман, вислухавши мене, став знову до мене добрий, а київського полковника Антона Ждановича післав до короля і панів-рад” ⁶).

В польськім таборі про сю бурхливу раду описану Долговським і Виговським були такі відомости на початку липня: “Хмельницкий в порозумінню з найбільш довіреними полковниками зробив турецькому султанові пропозицію, що він піддається йому з усім, всі зложать йому присягу і даватимуть дань. Не скликавши за весь час повстання генеральної ради, а правлячи своєю головою або за радою тісного гуртка,-а масі козацькій представляючи справи так щоб утримати її в розпочатім повстанню,-в сій справі був він змушений оповістити про свої переговори з Отоманською Портою загальним зборам (властиво: загал нації, всенародні збори). Але тут стрів таку опозицію (властиво: труднощі в здійсненню), що був змушений з своєю партією покоритися більшості і замість піддатися в послух і волю султана, післати свого посла до й. вел. (короля)– просити пробачення” ⁷).

Примітки

¹) л. 48: “А какъ де онъ был у гетмана в войску под Каменцомъ Подольскимъ, и учинилось в войску голод, хлЂба и живности не стало. И к гетману де ихъ Богдану приходили начальные люди, атаманы и есаулы и редовые казаки, оприч полковников, з большимъ шумом: “Сколько де нам такъ жить и живот свой мучить? безпрестанно зимою и лЂтомъ в войску бываем, а никакова себЂ покою не имЂемъ, а в домЂхъ нашихъ жены и дЂти помирають голодною смертью, да і впредь не вЂдаем что будет, гдЂ свои головы приклонить. А с королем де у тебя посямЂстъ згоды нЂтъ. Пойдем де всЂ своими головами з женами і з детьми к великому государю, къ его царскому величеству, чтоб онъ государь велЂл нас принять под свою государеву высокую руку в вЂчное холопъство!” И гетьманъ де их Богданъ Хмельницкой, вышед ис корЂты, учел им говорить: “Послал де я к великому государю, къ его царскому величеству, посланников своихъ бить челом, чтоб государь изволил меня, гетмана, и со всЂм войскомъ Запорожским принять под свою государеву высокую руку в вЂчное холопство; а будетъ государь принять нас не изволитъ, и онъ бы государь через своих государевых великихъ послов велЂл нас с королем и с паны радою помирить. И тЂ де мои посланники от царского величества посямЂстъ не бывали; а есть де мнЂ вЂсть, что с моими посланники царское величество шлетъ послов своих”.

²) “Какъ учинилась трата у гетманского сына ТимофЂя, побито на рекЂ Яловице четыре тысечи Черкасъ, и Черкасы де, видя свои упадки, а после де того пришол голод, и стали приходить к отаманом и к сотником, чтоб они с ними шли к гетману Богдану Хмельницкому. И пришед с невЂжствомъ большим, а говорили: Видимъ де мы последнею свою беду, что бЂгаешъ от смерти своей и даешъ волю сыну своему ТимофЂю; ходил сынъ твой тестя своего, волоского господаря, оборонять, а повинныхъ нашихъ к смерти привел, с пять тисеч людей потерял своими пьянствомъ и дуростью, а ты пошол ево выручать, нас хочешь и достальныхъ ростерять, и поморить голодом. Говорим тебе: братъ твой ханъ крымской, и братство ево тебЂ то, что Крым весь наполнилъ нами. Идем к християнскому государю, его царскому величеству, з женами и з детьми и со всЂмъ скарбомъ, будетъ християнской государь, его царское величество, не велит нас принять под свою государеву высокую руку, лутче нам умрети у християн, чЂмъ умереть у поганцев в неволе.

“И только б де гетманъ молыл хотя малое слово жестоко им,-чаю б де было большое дурно. И гетманъ де Богданъ, узнав ихъ раду, и вышел ис корЂты, и сталъ имъ говорить:

“ВЂдаете, братья, что я за вЂру православную и за церкви восточные, и за вас православныхъ християн, братью, свою, много всяких бЂд от Ляхов принял!

“И милостию божиею, вас православных християнъ имъ, окаяннымъ, в попраніе не дал, и многих обогатил и вольными учинил. А что вы говорите, что мне крымской ханъ братъ, и вы то сами вЂдаете, что мы их братством от сабли лацкой свободились; а что они побрали в полон, идучи к нам на помочь, и мы тот весь полон у нихъ отбили. А говорите вы, что намъ итти к великому государю християнскому, къ его царскому величеству, и я вамъ говорю, и вы то вЂдаете, что безпрестани я посылаю милости просить у великого государя християнского, его царского величества, чтоб нас пожаловал, велЂл принять под свою царского величества высокую руку; и нам по нашему прошенью по се число от великого государа, его царского величества, нет ведомости. А слышу то, что идут от него, великого государя, послы. И будет от его царского величества не будет какие милости,-не токмо вы хочите к нему, государю, и я кроме его государя, его царского величества, никуды не мышлю.” Да после того гетман говорил Черкасом, что де намъ тепере стоять под городом Бедриком нЂчево; пойдем до Белой Церкви, и станем дожидатця Ляхов под БЂлою Церквою. И какъ де их Гетман отпустил, и от тове де тотъ шумъ унялся”.-л. 50-3.

³) “брат его писарь И. Выговской упросил у гетмана, и он де ево захотел стинать”-л. 54; з контексту я розумію так як переклав се в тексті.

⁴) “И я-де гетману о томъ говорил ото всего войска, чтоб онъ крымским мурзамъ говорил, чтоб онЂ тотъ полон отдали. И гетманъ-де до мурзъ посылал; и какъ-де мурзы приЂхали и гетманъ-де почел имъ манить. И я-де узнавъ то что манить, сталъ говорить: Называете насъ братьею своею, то-ли ваше братство что вы весь Крымъ наполнили нами?-И меня-де за то, что я такъ говорил и свЂдая то мурзы, что я отговорилъ гетману ставить имъ на Днепре город,-хотели убить, еслиб не отняли Черкасы, и лошедь испод меня совсемъ отнели. И видя то Черкасы, что гетманъ имъ манит и ничего имъ не говорит, хотЂли убить гетмана, за то что многие налоги чинят Татаровя, да и сынъ ево многую дурость чинит напився пьян; и я де узнавъ ихъ совЂтъ, иныхъ уговорил, а иныхъ гетманъ ночью велЂлъ тайно подовить, чтоб про то в войнЂ (мб. войскЂ) было невЂдома. А после де того с Татары учинилась згода, какъ отпустили полон, а иной і в Крымъ увезли; и после того гетманъ пошол испод Бедрика”-л. 84.

⁵) “Была рада у гетмана со всЂми полковники, чтоб поддатца к турскому салтану; і всЂ полковники приговорили на то, что поддатца, оприч киевского полковника Онтона Ждановича. И я гетману и полковникомъ говорилъ: Хто хочетъ тотъ поддавайся Турку, а мы Ђдемъ служить великому государю християнскому, и всЂмъ Черкасом вашу раду скажем, какъ вы забыли Бога такъ и дЂлаете. И гетманъ де меня за то хотЂл казнить. И я де увидя над собою такое дЂло, почел давать приятелем своимъ вЂдомость, чтоб они до всего войска доносили тую вЂдомость; и войско-де сЂвдав про то почели говорить: всЂ помремъ за Выговского, кромЂ ево нихто Татаром не смЂетъ молыть. И свЂдав про то, гетман прислал по меня и почел говорить: Для чево не поддатца Турку? И я-де говорил: Спроси меня: какъ Грекъ обовладЂли бусурмани, дали имъ волі всякие, і в богатст†имъ обидъ никакихъ не чинилі до тЂхъ мЂстъ покамЂста всЂ наполнились бусурманы, и какъ наполнились,-видишъ какое гонение христианомъ”-л. 73.

⁶) Наступає запитаннє Матвеева і Фомина, з чим гетьман післав до короля Ждановича-я далі подаю се поясненнє Виговського.

⁷) Депеша Доні з 7 липня-с. 536-7.

КРИМСЬКІ ВІСТИ, ХАН ГРОЗИТЬ РОЗРИВОМ.

Про Татар, які були в сім поході, Виговський дав такі пояснення:

“Хана з гетьманом не було, тільки Маєк-султан, другий-Кучюк, малий султан, та багатир Шабей перекопський, і з ними 30 тис. Татар; а всіх Татар казали мурзи 50 тис. Ногайські мурзи були такі: Калебет-мурза, Салтан-мурза, Нагнат-мурза, Салтан-Мурат мурза, Урак-мурза, Оказ-мурза, Татар з ними було 8 тис., прийшли вони до війська недавно. А як я відправляв з Умани турецьких послів, приїхав кримський Татарин з листом з відомістю до гетьмана, що йде до гетьмана в поміч хан-перевозиться на річці Чакові, і з ним кримських Татар, Кабарди, Азовців, Очаківців, Білгородців 150 тисяч. Про се хан писав гетьманові з своїм гінцем, і я того гінця відправив до хана з Умани з тим що гетьман з усім військом з-під Бедрихового Городка пішов (до дому), бо настав у війську голод, хліба й поживи не стало. А ханові написав, щоб він прийшов до гетьмана, як що наступатиме король. А гетьман лишив при собі кримських Татар 30 тисяч– з ними Сартлан-мурза, Арелак-мурза, Тайман-мурза, та всіх ногайських мурз-з ними Татар 8 тисяч, вони стоять в ріжних місцях по сій стороні Дніпра, 6 миль від Чигрина на полі над Саксаганню, на Інгульці, на Інгулі, на Жовтих водах, на Сурських байраках коло Дніпра” (л. 73-4).

До інформацій Виговського про українсько-татарське напруженнє знаходимо в реляціях з Криму московських послів такі доповнення.

5 (15) липня приїхав до послів князь Маметша і розповів, що муйнацький царевич вернувся з походу з військом, перестрівши на Перекопі хана (що вийшов на війну в Литву 3 н. с. липня, виславши наперед себе, 1 липня нуреддін-царевича). Царевич стояв з військом за півдня дороги не доходячи Камінця Подільського, а гетьман з козаками поблизу від нього. Чи наступатиме на гетьмана король справді, чи ні, се невідомо. Татари ж приходили до царевича з великими наріканнями, що вони так довго стоять, чекаючи королівського наступу, і просили дозволити їм повоювати гетьманські маєтки (розумій-його володіння) ¹). Царевич їм заборонив-щоб ханської присяги не нарушали і гетьманських маєтків не воювали. Ті не послухали, повоювали і забрали в полон богато козаків з жінками і дітьми,-перекопський князь Батирша їх не стримав. Гетьман про се написав царевичеві-що так він нарушив ханську присягу. Царевич послав йому сказати, що то Татари зробили йому ту шкоду самовільно, без його згоди; а полон, який відшукав, відіслав йому, тільки богато полону Татари завезли до Криму і Ногайських улусів. І до хана гетьман писав про се: щоб царевич своєї присяги не порушив, відібрав той полон від Татар, що до Криму пішли, і йому, гетьманові, відіслав. За тим листом відібрано полон у тих Татар, що прийшли з походу до Перекопу, а в Криму і по Ногайських улусах цар велів своїм копичеям відшукати і в Перекоп прислати. Князя Батиршу перемінив і на його місце призначив Караш-аґу-за те що той не стримав Татар і хана з гетьманом посварив. А гетьманові написав, що він полон поверне-аби гетьман за се йому не мстив, і на будуче він того Татарам заборонив. А за його, гетьманським, листом, хан з Криму вже вийшов і стоїть на Перекопі-але нехай гетьман йому напише, як що той королівський прихід непевний-то він вернеться з Перекопу до Бахчисараю, щоб йому даремного “конобою” не робити ²).

Далі довідуємось, що хан відшукав 600 чоловіка полоняників і відіслав їх зараз гетьманові копичайським аґою, а на будуче обіцяв заборонити того своїм Татарам ³). Але відомости привезені муйнацьким царевичем розхолодили його охоту до походу. Про се докладніш іще сказав послам візир Сефер-казі 31 с. с. липня: цар бувши в союзі з гетьманом, пішов був в похід і дійшов до Перекопу, але почувши від муйнацького царевича, що той бувши у гетьмана довгий час, своїх людей голодом поморив, а приходу королівського сим літом напевно сподіватись не можна було,-цар через те вернувся від Перекопу назад ⁴).

Тому коли 21 с. с. липня приїхав від гетьмана з Чигрина отаман Федір Шелонський, з новим, ще пильнішим проханнєм-тому що король уже відійшов зі Львова з великим військом, а наперед себе вислав 40 тисяч, і треба їх скоро сподіватися-таку, мовляв, вість привіз оден Лях, що був у короля близьким чоловіком, але впав у смертну провину і тому мусів утікати,-то хан на сю вість не пішов. Відправив тих послів з таким листом, щоб гетьман йому написав про королівський прихід вість певну, а не так щоб робити йому непотрібний конобій і великі шкоди, як муйнацькому царевичеві з його людьми. Одержавши певну вість, цар з військом до гетьмана прийде. І в Бахчісараю сподіваються нової присилки від гетьмана в скорому часі, а коли цар і після другої посилки не поспішить, то гетьманові з козаками против короля не устояти ⁵).

А поруч того були серйозніші, принціпіяльніші причини незадоволення-відзначені вже в вище наведених московських реляціях. До хана приходили відомости про переговори гетьмана з московським царем про протекторат; се рішучо розминалося з давнішими плянами спільного походу з козаками на московські україни, і хан уважав потрібним рішучо остерігти гетьмана від такої політики-щоб вона не розірвала союзу Криму з козаками. Про се розповів 20 (30) липня московському товмачеві його знайомий, що чув від того ж князя Маметші в Бахчисараю: “Відомо стало цареві, що гетьман Б. Хмельницький просить великого государя, щоб прийняв його під свою високу руку в вічне підданство (“холопство”), і вел. государ його під свою руку прийняв і велів йому поставити городи на Осколі, Донці і князь-Івановому лугу. Цар посилав до гетьмана Татарина Сефер-атали(ка), докладно про се провідать, і написав гетьманові, щоб він стояв при договорі і при присязі. Тоді коли король до нього прийде, нехай напише, і цар з військом до нього прийде в поміч на короля; коли ж гетьманові і козакам захочеться спокою, нехай гетьман з козаками переходять на життє за Дніпро на кримський беріг, і поставлять собі городи на вічне мешканнє. Коли ж гетьман не дотримує присяги, і се правда, що він просився в вічне підданство (холопство) великому государеві, то хан порозуміється з королем і піде з ним на козаків війною, з великими силами” ⁶).