Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 50 (всего у книги 70 страниц)

Король ставився до сих алярмів Каліновского не дуже довірливо; при побаченню сказав нунцієві, з приводу сих вістей, що вони походять від молдавського господаря, а той умисно піддає королеві й Річипосполитій ріжні підозріння против її неприятелів ⁵).

Дійсно, перед тям ціла серія таких сенсаційних повідомлень провалилася самим скандальним способом. Короля сповіщувано, що Москва збирається і присуває військо на границю. Турецьке військо суне на Молдавію і Валахію. Перехоплено листи козацьких послів висланих до хана, і обіжник Хмельницького, котрим він наказував козакам і селянам бути на поготові для нової війни з Польщею ⁶). Кінець кінцем викрито автора сих усіх сенсацій і всаджено до вязниці; він виправдувався, що дістав сі “документи” з других рук-але на жаль нунцій, що записав у своїй депеші з 4 травня все се, не назвав імен, що при тім мусіли бути названі ⁷). Було б цікаво їх знати.

З другого боку против тих заспокоюючих вістей, що приходили про Хмельницького, підносилися ріжні сумніви й побоювання. “Хмельницький громить своєвільників, вивів против них кілька полків, щоб їх приборкати,-але побоюються, що під сею маскою вони без великої сварки об'єднають свої сили, а до сих схизматиків можуть пристати й схизматики московські” ⁸).

“Пішла чутка, що Хмельницький радо виступить (разом з Татарами) против Москви з козаками виключеними з реєстру, аби дати їм якесь занняттє й забезпечити себе з сеї сторони (від випищиків), коли дістане відси (від короля) відповідні інструкції. Але при тім можна побоюватися, щоб під сим претекстом він не схотів об'єднати навколо себе тих що тепер не з ним, і потім звернутися против Річипосполитої разом з згаданими двома потентатами (царем і ханом)” ⁹).

“Про Хмельницького нема вказівок цілком противних згоді, але се певно, що він має зносини з неприятелями Корони і підтримує з ними приязнь. Тому мають підозріння, що воєнні приготовлення Московитів і Татар се його інтриґа-як то виразно пише воєвода чернигівський (Каліновский)” ¹⁰).

Кінець кінцем, король хоч і не довіряв алярмам Каліновского, але з огляду на повторювані звістки про підозрілі зброєння Москви і Орди і зносини з ними козаків, дав себе переконати в небезпечности того розпорошення польських сил, що він зарядив при кінці попереднього року. Каліновский раз-у-раз вказував на се, добиваючися концентрації, і в квітні задніпрянському війську дано наказ іти до польного гетьмана, до його браславського обозу ¹¹). Через невиплату платні за довгий час, його сили дуже змаліли: замість 25 тис., що значилося в компутах, фактично було всього коронного війська тільки 15 тис. З ним, як оповідали в Варшаві, Каліновский намірявся запобігти сполученню козацького війська з Ордою. Хотів з-початку заступити дорогу Орді, про котру йшли вісти, що вона йде на Молдаву, громити господаря (так очевидно алярмував господар Каліновского), а коли вдасться її прогнати,-звернутися на козаків і погромивши їх привести до послуху, та запевнити на місце тої фіктивної згоди дійсний спокій ¹²). Але задніпрянське військо сунуло поволі, роздумуючи більше над способами, як змусити уряд до розплати, ніж про те як приборкати Козаччину. Як довідуємося від Єрлича, воно тільки в травні покинуло свої задніпрянські становища, тільки 14 червня н. ст. переправилося до Київа-і тут довідалося вже про погром браславського корпусу.

Каліновский не дочекавши їх приходу необережно вийшов на шлях Орді, яка вже за той час встигла сполучитися з частиною козацького війська, що мав під рукою Хмельницький.-Напитав собі смерть, а коронному війську страшенний погром.

Загальна мобілізація козацького війська була переведена тільки при кінці травня н. с. Маємо сим разом цікавий і вповні автентичний мобілізаційний обіжник полковника прилуцького Яска Воронченка:

Яско Воронченко, пулковникъ прилуцкий. ВсЂмъ вобец и кождому з товаришовъ полку нашего Прилуцкого. ВЂдомо чиню вамъ сим писаниєм моимъ от старшого и до меншого и росказую вам именем и владзею пулковництва моєго: Скоро писанє моє дойдет вас, того ж часу абысте бы всЂ як нарыхлеи до полку стягали зо всЂґ”мъ. Кгдыж я тепер с полкомъ стою под Миргородком на ОсницЂ, а вам писаниє моє посылаю через товаришов, меновите Грицка Плаксу, Савку Кущенка, Колона Саченка, абысте бы якъ нарыхлей поспешали, не только реєстровыє, але и не реєстровыє: абы добрыі молодце из добрымъ оружиємъ-рад прииму за товаришовъ. При тым вас Господу Богу поручаю. Писанъ на ОсницЂ року 1652 мая 18 дня. Вам всего добра жичливый выше писаный пулковник рукою власною. (Писано одною рукою на невеликім листку, 25 на 15 ц. м., вздовш, без печатки. На долі приписка:

До Дептавки

до Самбора

до Стричовки

и от города до города абы-сте слали) ¹³.

Збірним пунктом призначено Переяслав: оповідав сівським вістунам в Прилуці сотник Семко, “що збираються в Переяславі козаки чотирьох полковників: полк Переяславський, Прилуцький, Миргородський і Полтавський, а стояти їм до указу Б. Хмельницького ¹⁴).

Пободайло, що зумів щасливо перебути всю сю задніпрянську халепу (відно, що Хмельницький вірив його льояльности супроти себе, тому покрив покровом іґнорування усю його обструкцію реєстрові, білоцерківським пактам і т. д.), був знову призначений наказним гетьманом, не Сіверщини тільки, а всього Задніпровя ¹⁵).

З вихвдом польського війська за Дніпро, в останніх днях травня н. с., Пободайло прийняв командуваннє і почав наново орґанізувати оборону північного фронту: против сподіваного наступу литовського війська Януша Радивила, а людність-міщани, селяни, козаки взялися до нового очищування краю від Поляків та Євреїв, та відновлювання козацького ладу. Слуги Вишневецьких-шляхтичі, що в числі 27 прибігли на путивльську заставу 25 травня (4 червня н. с.), оповіли тут, що з Миргорода приїздили до Красного реєстрові козаки по збіже, яке у них зібралось, і привезли листа незнати від кого, і їх піддані почали збиратися на раду (круги заводить) та по давньому писатися в козаки. І сказали їм їх піддані потайки, аби Поляки з городів виходили, і вони побоявшися втікли до Путивля ¹⁶). Як бачимо, повстанці поводилися тут зовсім милостиво і не виявляли ніякого бажання помститися. Звісний епізод, розповсюджений Самовидцем про чудо, що сталося в Конотопськім замку з сімєю тутешнього урядника Сосновського, що жила тут з ним весь час від першого року повстання, і тільки після батозького погрому, як “тут на Задніпровю богато старост побивано”, сих Сосновських якісь своєвільники побили і покидали до замкової криниці ¹⁷),-очевидно не був і тепер явищем загальним ¹⁸).

Але радість народу з приводу визволення була захмарена вістю, що на місце польських хоругов ідуть Татари, вислані Хмельницьким на північний фронт, для оборони Лівобережжя від литовського наступу. Вище цитовані путивльські вістуни, що були в середині червня ст.ст. в Ніжині, оповідали, що з Соснині та Борзни всякі люде тікають за Десну на сей бік (московський очевидно)-тому що бояться Татар, що йдуть в поміч Пободайлові ¹⁹). Безсумнівно, що ся перспектива нової війни, наступу литовського війська і под., мусіла тут викликати новий ісход людности за московську границю.

Одночасно рухавка на панів, більш крівава місцями, місцями безкровна, пішла й по Правобережжю. Єрлич оповідає в своїх записках: “Мая 29 трівога велика повстала по всім воєводстві Київськім і Браславськім, від безбожних зрадників козаків, що забули страх божий і зверхність королівську і присягу свою, недавно зложену під Білою Церквою”. Те саме записує і Самовидець, в таких же загальних виразах: “И в том року знову по городах много панов пропало, которіє на свои маєтности понаездили били: бо знову оныих посполство позабивало, и козаки, що уступили били з своих дворов, знову ся понаворочали”. Як показує текст, слова сі належать до Правобережжя, але конкретніших відомостей про побиваннє панів тут не маємо, і треба думати, що по попередніх досвідах пани були настільки обережні, що не богато з них наложило головою сим разом.

Сам гетьман після чигринської ради вийшов на схід з Татарами, що з своїх підполтавських становищ вислали частину наЧернигівщину, як ми бачили, а з головними силами пішли на правий бік Дніпра, в напрямі Волощини. Самовидець доволі вірно віддає сей момент: Хмельницький “видячи, же жолніре що далей срозшими на людей становят ся, витягши хана з ордами и усему козацкому войску не ознаймуючи, але тилко тіє полки зостаючиє поблизу Чигрина з собою узявши, пойшол в поля противко орды”. Тут тільки та помилка, що самого хана з ордою не було, а поза тим маємо те саме що ширше оповідає сучасний свідок сього походу, післанець путивльського воєводи кн. Хилкова, що саме привіз листа гетьманові і від нього відповідь Хилкову:

“Приїхали вони до Чигрина мая в 12 день (ст. ст.) і в Чигрині гетьмана Хмельницького не застали: сказав їм городовий отаман, що гетьман з своїм полком пішов з Чигрина в степ на урочище Борок, не доїздячи Чорного Лісу, а чого-того в Чигрині не знають. І давши їм підводи і харчі, того ж дня виправили до гетьмана, і мая 13 вони приїхали до гетьманського табору в урочищі Борок. Писар Виговський взявши у них листа, велів почекати в шатрі для приїзжих (съезжем шатрЂ), а побувавши у гетьмана, сказав обозному Федорові Коробці, щоб узяв до себе поїть і годувать. А гетьман того дня пішов з Борка далі річкою Тясмином, і з обозу їздив до Татар, а вернувся до обозу під городом Тарасівкою, і з ними приїхали мурзи, чоловіка з вісім, а найстарші між мурзами рідні брати Тугай-бея. І там в городі Тарасівці велів гетьман Хмельницький бути у нього ввечері мая 15, і в розмові казав, що Поляки тричі складали з ним згоду і хрест цілували, але згоди не дотримують, і нинішньої весни вирубали їхні козацькі городи Липовець і Ребухи, а тепер збираються на козаків війною, і він, гетьман, видівши сю неправду пішов на Поляків. Прийшло до нього в поміч Кримських і Ногайських Татар 30 тисяч, а над ними начальником солтан-чи сам хан чи царевич, то невідомо. Привели також при них до гетьмана Німця з города Ольшанки, що побор вибирав, і гетьман віддав його в полон Татарам. А до всіх задніпрянських городів писав він, щоб Поляків і урядників по городах ковали. А самі козаки реєстрові і нереєстрові щоб ішли до нього, гетьмана, на схід. І при них прийшли до гетьмана полковники: корсунський, канівський і черкаський з своїми полками. Гетьман відправив (післанців) з Тарасівки 17 мая і пішов на Умань. А сина свого Тимошка виправив з Татарами поперед себе-на Браслав до Плоского. А як зберуться (з усім військом) підуть на Поляків” (Поль. справи). З сими післанцями гетьман вислав такого листа воєводі-захованого в ориґіналі: Писать ваша милость рачилъ ко намъ и Путивлица Максима Плешивого с товаришемъ прислать для проведиваня задержаныхъ в Варшаве пословъ єго царьского величества до сейму пришлого. Который сеймъ отложили на далшый часъ, ажъ до августа мЂсяца Ляхи, и пословъ єго царьского величества ради дЂлъ каковыхъ держатъ и поки задержатъ, не вЂдаємъ. Однакъ Ляхи, неприятели наши, хрестияномъ вЂру великую чинять и на два обозы войска збираютъ, за чимъ и мы рушили-сьмо ся з войскомъ, а просимъ: рачь ваша милость причинити ся до єго царьского величества, жебы єго царьскоє величество насъ отъ милостивое ласки своеи не откидалъ и руку помощи намъ давалъ противко неприятелемъ нашимъ; а мы служить готовы-смо єго царьскому величеству прямо и вЂрне. При семъ буди здравъ и Богомъ хранимъ, а ко намъ друголюбивъ. Вашей милости всего доброго зычливый приятель и слуга Богданъ Хмелницкий, гетьманъ войска Запорозкого. Данъ съ табору от Тарасовъки, 17 дня мЂсяца мая, року 1652 ²⁰).

Устно, відправляючи післанців, гетьман ще раз переказував своє проханнє до царя, щоб він його “від своєї ласки не віддаляв”. Виговський переслав окремого листа, виясняючи причини війни з Поляками-їх лукавство, яке він просив воєводу представити також цареві. Поляки сойм відкладають і зло на царя замишляють, військо литовське шлють під Стародуб, укріплення по городах обзирають і шпигів своїх скрізь тримають, а на наших християн біду чинять і військо на нас збирають ²¹).

Примітки

¹) Жерела XVI с. 142 (депеша 28 травня).

²) Жерела XII с. 139.

³) Жерела XII с. 173, депеша з 11 квітня.

⁴) Жерела XVI с. 142, депеша 25 травня.

⁵) Тамже.

⁶) Мабуть се той “універсал”, надрукований в польськім перекладі у Ґрабовского Ojczyste. Spominki II c. 131, і з повним довірєм повторений Костомаровим с. 489: “Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького, староста чигринський(!). Відомо чиню всім, а зосібна полковникам, осаулам, сотникам і всім молодцям війська Запорозького, по містах, місточках і селах будучим, і Ляхам побратимство з нами тримаючим (!). Уважаючи на певні й великі прикрости й кривди, що нам перед тим Ляхи чинили і тепер чинять– силу молодців військових фальшиво і безвинно катують, мордують і гублять; працювати кажуть не тільки в дні звичайні, але й божі, чого наша віра терпіти не може і не допускає. А до того за так великий час справді кожен чоловік по всій Україні заживав вільности і трудно йому забути, що він паном був над своїм паном, і на війні з собою рівнятися панові казав,-працювати знову всім нам не хочеться. Тому щоб нарід наш міг видертися з тої неволі, при такій добрій оказії, якої ще ніколи не було, і коли гірших не упускано, то тепер поготів найкращої опускати не годиться, бо Ляхи самі не знають, що роблять і своїм безмірним зухвальством самі себе хочуть погубити, а нам життє дарувати,-я наказую, аби не тільки кождий (козак) поготів, але й посполитий чоловік мав всяку готовість потрібну для війни. Особливо аби добре поживою запасся, ще перед Великоднем. А по Великодні коли мої листи оголошені будуть і кождому відомі, котрі я як побачу (догідний час?), так розішлю,-аби на завтра по одержанню відомости про листи мої не загаялися рушитися до обозу і йти на призначене місце. Але без моєї волі рушитися нехай ніхто не важиться, аби не далося причини Ляхам до війни-хоч вони її ґвалтом шукають і покою дати не хотять, хоч і обіцяли. Для кращої віри і певности той лист при печати війська Запорозького і рукою своєю підписую(!) Писано (!) в Чигрині 24 марта 1652 р. Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького.

Не тільки дата сього “документу” не можлива, але й зміст дуже надуманий, інформативний, мотивований, а підчеркнені мною стилістичні недорічности ясно показують, що маємо тут діло з фальсифікатом.

⁷) Жерела XVI с. 140-1.

⁸) Депеша нунція з 20 квітня.

⁹) Депеша з 4 травня.

¹⁰) Депеша з 11 травня-Жерела XVI с. 141.

¹¹) В латинськім тексті дневника Альбр. Радивила: “Ширилася чутка про відновлену змову між Татарами й козаками, і гетьман коронний Каліновский постановив, аби військо як найскорше зібралося до купи. Отже дано наказ, щоб частина яка була за Дніпром перейшла (Дніпро) і прилучилася до нього і до обозу в місці ним визначенім. Але наші як завсіди так і тепер ішли занадто повільно і не прийшли на час”-копія Осол. 117 л. 183 об. В друкованім польськім тексті (II с. 469) се місце трохи змінене і попсоване.

Супроти сеї звістки цілком безпідставною являється увага пок. Кубалі (II с. 315), мовляв Каліновский “настільки був певен, що обійдеться без війни, що не подумав навіть викликати 4000 які стояли за Дніпром”. Ми бачили, що навпаки Каліновский неустанно пророчив війну і нарікав на недостачу війська.

¹²) Жерела XVI с. 142-3, депеші з 25 травня і 1 червня.

¹³) Польські справи 1652 р. ст. 1 а.

¹⁴) Тамже.

¹⁵) “А по сю де сторону гетьман Хмельницкой велЂлъ быть гетманом в своє мЂсто с козаки: с полками с Миргородцким, да с Переяславским да с Прилуцким, да с Полтавским, полковнику-єму, Степану Пободайле. Да с ним же будут Татаровя многиє люди. И онъ де, Пободайло, ждет за собою в НЂжин Козаков и татар вскорЂ, а собрався ему в НЂжине, итить к Чернигову битца с паном Радивилом”. Се вісти привезені до Сівська 14 (24) червня, вістуни були в Ніжині, коли туди-“июня в 9 день пришла вЂсть подлинная, что какъ Радивилъ с Ляхами и з гусары и з жолнЂры и с НЂмцы со многими людми возятца на судах через Днепр под Любичем во многих мЂстах, а в городЂ Любиче и в Чернигове засЂли жолнере Радивилова полку. А идет де пан Радивил для тово чтоб де ему своими людьми засЂсть всЂ украинные городы. И их де, Павлика с товарищами в НЂжине полковник и жилецкия люди из города не хотЂли выпустить, а хотЂли де их засадить с собою в осаде. И тово ж де числа, часа за 3 до вечера, в город НЂжин приЂхал черниговский полковник Степан Пободайло, а с ним де Козаков сот с пять, и ево де, Павлика, с товарищем из НЂжина выпустил”. Польські справи 1652 р.

¹⁶) Тамже.

¹⁷) Наведу се характеристичне оповіданнє для тих читачів що не мають під рукою літописи, сучасним правописом: “Як Калиновского знесено на Батозі, зараз і тут на Задніпру старост, урядников много позабивано. Где і того старосту в томже замку Конотопском тая своєволя убила, а женою і дітьми, особ четверо, і тамже в том замку Конотопском в колодяз всіх вкинено. Котороє то забойство сталося о святой Тройці. А той колодяз бил глибокий сажней коло десяти, єжели не болше. І так тыє тіла побитых зоставали в том колодязі в воді аж до Воздвиженія честного хреста. І в той час незнать откуля узяла ся вода, і тот колодязь виполнила, і усі тіла тыє наверх вынесла. І як оныє з тоєй води побрано, знову вода уступила на своє місце вниз в колодязь, при очах многих людей, а тіє тіла в цілости зоставили. Которіє-то тіла жители конотопскіє тамже неподалеку того ж колодязя викопавши яму поховали” (с. 33). Бувало і навпаки: де були значніші польські залоги, вони розправлялися з козаками, щоб запобігти повстанню; так оповідав в Сівську 30 н. с. травня вістун, побувавши в Новгороді Сіверськім: підстароста Бальцер Меланчиньский більше як 60 козаків “в воду насажав”, ні одного не лишилося (Пол. спр. 1652 ст. 1 а).

¹⁸) Можна ще навести звістку єромон. Гавриїла: “Що був приїхав до Полтави польський урядник Соколовский, то його козаки держать під доглядом, а назад не пустять”. Польські справи 1652 р. от. 1 а.

¹⁹) Тамже.

²⁰) Памятники III с. 159; викропковані слова доповняються з старої московської копії, що переховується в польських справах, в тім же стовбці.

²¹) Польські справи 1652 р., ст. 1 а.

ХМЕЛЬНИДЬКИЙ ОСТЕРІГАЄ КАЛІНОВСКОГО, СТРІЧА ПІД БАТОГОМ, БИТВА ПІД БАТОГОМ, ПОГРОМ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА 2 н. с. ЧЕРВНЯ, ЗНИЩЕННЄ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА

Польські джерела дуже однодушно розповідають, що Хмельницький, висилаючи наперед себе сина з козацьким військом і Татарами, остеріг Каліновского, щоб він не боронив проходу сьому-мовляв своєвільному і від нього незалежному війську, за яке він не бере відповідальности, і не радить з ним зачіпатись, аби не вийшло якоїсь біди. В листі з 12 червня н. с. до звісного нам Міхаловского невідомий на імя кореспондент так оповідає на підставі того що він чув від недобитків з обозу Каліновского: “Останнього дня мая писав Хмельницький до п. гетьмана нашого, оповіщаючи, що його синок Тимошко з своєвільними козаками-випищиками і з Татарською ордою йде до тебе-будь обережний, бо певно завтра матимеш гостей! Не довіряючи тому вислано під'їзд; але реєстрові козаки позаступали всі дороги і нашим під'їздам було трудно пройти за ними, і так вернулися з нічим” ¹). Австрійський аґент пише з Варшави 17 червня н. с. “Всі одностайно оповідають, а особливо двоє Татар– вірних підданих сеї корони, які недавно прийшли з сеї битви, що Хмельницький вислав до гетьмана сього коронного війська листа, повідомляючи, що він висилає сина свого разом з Татарами до Молдави, щоб збройно помститися над володарем сеї країни, за те що він обіцяв віддати доньку за його сина, а потім відмовив: він приятельськи просить у згаданого гетьмана пропустити його (сина) з військом, і радить йому з своїм невеликим військом не противставати великим силам (його сина), щоб не накликати вірної погибели. Але (Каліновский) не повіривши сій звістці, заступив перехід, кудою мав іти той син” ²). Твардовский розвиваючи сей мотив представляє осторогу Хмельницького в такій формі: він запитав Каліновского, нащо той заступає йому дорогу? син його йде на Волощину, Каліновскому і королеві до сього нема діла, чи він дійде справи з володарем волоським чи ні; але він боїться, що коли Каліновский затримає його військо і Татар, то через молодість його сина може вийти яка небудь пригода. Тому радить йому відступити і дати перехід-тим більше що й позиція, ним занята, досить недогідна для його війська ³).

Досить се несподівано-в тодішніх польсько-українських відносинах, що як раз з польської сторони Хмельницький представляється таким лицарем: попереджає Каліновского про похід його сина і навіть робить йому приятельські остороги що до недогідної позиції його табору, сорозмірно малих сил та можливо прикрих наслідків зачіпки з Тимошевим військом. Поясняється се тим, що Каліновский взагалі був непопулярний в війську і поза військом, як ми то вже знаємо, а крім того на нього як на мертвого валили потім всі нещастя, що сталися через сю нещасливу зачіпку з козаками. Оден мемуарист таку його невчасну інтервенцію в волоську експедицію Хмельницького поясняє тим, що бувши вдовцем, Каліновский не вважаючи на свій старий вік сам був претендентом на руку господарівни ⁴). Очевидно, так іронізували сучасники з необережного пориву старого гетьмана.

Инші підносили нерозважну упертість, виявлену ним в виборі позиції-мовляв скритикованої самим Хмельницьким. Він вибирав гладку рівнину недалеко Бугу і Собу-таку велику, що мале польське військо не могло її опанувати: “і сто тисяч ледво б могло її оборонити”, каже участник. Каліновскому, мовляв, вказували на се і радили заняти позицію під Браславом або Райгородом, опираючись на їх укріплення; але він настоював, що мусить бути місце для тих військ, що наспівали до нього: для задніпрянських поляків, відділу воєводи браславського й инших, що так і не встигли поспіти до нього. Позиція лежала на лінії Чигрин-Умань-Могилів і справді загорожувала дорогу на Волощину. Але сили Каліновского були замалі, щоб заступити сю дорогу Татарам, так як він хотів. Хмельницький сим разом маючи під рукою досить велику орду, поспішив заатакувати його, перше ніж надійшли польські задніпрянські й инші контінґенти-не повторив торішньої помилки. А заразом досить зручно, як бачимо, прибрав свій наступ так, що вина конфлікту спала не на нього, а на польську сторону.

Коли показався передовий татарський полк, сорозмірно невеликий, польська кіннота, не зібравши відомостей про неприятельські сили, відважно кинулась на сих передовців і завязала з ними битву, яка зайняла перший день, 1 червня н. с. Спочатку Поляки жвавим натиском збили Татар з поля, і трохи їх порубали. Потім, коли наспіли більші татарські сили, вони збили з поля Поляків і змусили їх відступити до своїх позицій. Але поки йшла ся кавалєрійська битва, наспіли головні сили Хмельницького і через ніч обійшли польський табор так, що Поляки не помітили! Коли на другий день татарська й козацька кіннота відновили кавалєрійську атаку, польська кіннота знову віддалася сій кавалєрійській битві. Даремно, мовляли, досвідчений в Тридцятилітній війні комендант німецької піхоти Пшіємский загодя радив не відновляти битви, тільки окопатися з пішим військом, а Каліновскому з кіннотою як найскорше відступити до Камінця і там зібрати сили для розправи з козаками й Татарами. Каліновский сеї наради не послухав, і за кілька годин побачив себе окруженим в коло козацькими й татарськими силами.

Деякі польські джерела представляють сю діспропорцію сил в гіперболічних розмірах: 12-20 тис. польського війська і кількасот тисяч Татар, козаків і доохрестної української черни. В дійсности того не могло бути. Хмельницький розпоряджав всього чотирма козацькими полками, де могло бути кільканадцять тисяч, і приблизно коло 30 тисяч Татар, судячи з тих московських вістей, що були вище наведені (так далі, як побачимо, оцінює сю армію камінецький очивидець, що мав нагоду їй добре приглядатись). Але Хмельницький видимо оперував своїми силами дуже зручно, а Каліновский по дурному.

Поки точилася кавалєрійська битва, козаки приступили до табору, і не вважаючи на завзяту оборону “Німців”, після кількагодинної стрілянини розірвали безконечну лінію табору,-довшу як на милю, і війшли до середини. Коли стало ясно, в яку халепу вскочилося, в польському війську почалась паніка, непослух, бунт: відзивались мовляв такі голоси, щоб Каліновского, як усьому винного, звязати й видати Татарам та тим купити собі вільний вихід. Каліновский з частиною війська відступив до укріплень, заложених Пшіємским; инша частина, побачивши, що козаки вже рубають піхоту в таборі, пустилися в розсипку, і з яких півтори тисячі їх втікло. Ті ж що зісталися в таборі-заложенім дійсно невдало, на безводному місці, почасти згинули, почасти попали в руки козаків і Татар. Сам Каліновский поліг; оповідали, що йому одрубано голову, прибито на жердку і так понесено на показ. Його обвинувачувано в сім нещастю з обох сторін: і з козацької і з польської; він, мовляли, піячив, по дурному розпоряжався, спровокував козаків і т. д., і був виною загибелі стількох славних лицарів. Поліг також його син, обозний коронний, згаданий Пшіємский, староста красноставський Марек Собєский-довголітній учасник війни з козаками, староста теребовельський Юрий Балабан, староста винницький Одживольский і цілий ряд инших визначних шляхтичів ⁵). Здобич Хмельницький майже всю віддав Татарам, але забрав собі певну скількість бранців, мовляв ратуючи від смерти-се оден варіянт, але поруч нього другий-більш розповсюджений: що Хмельницький викупав у Татар їх бранців умисно щоб їх убивати.

Ми зараз повернемось до сих оповідань, а тут іще спинимось на звідомленнях Хмельницького і Виговського. Маємо їх сих разом; вони короткі, однакового змісту, вислані зараз другого дня з табору під Батогом до того ж путивльського воєводи Хилкова.

(По царськім титулі) “Окольничему і воєводЂ Федору ОндрЂевичу Хилкову Стародубскому Богдан Хмельницкий гетман з войском Запорозкимъ поклонъ свой низкий отдаєт и доброго здоровя зычит. Ижъ Господь Богъ даровалъ намъ обозъ лядский розъгромить 23 дня мЂсяца мая, где и Калиновъского гетмана коронного и сына єго и товариство все побито, теды Ляхи отпустят тепер послов єго царъского величества, иншую раду взявши; однакъ им не вЂрить треба. А ваша милость рачъ причинить ся до єго царъского величества, абы нас ратовалъ. Бо вЂдаєм, же на нас знову наступовать схочуть. При том буди здоровъ и Богом храним. С табору [с] под Батогова 24 дня мЂсяца мая 1652 г. Вашей милости всего доброго зычливый приятель и служити рад Богдан Хмельницький гетман войска Запороз.

Той же титул. “Іоанъ Вытовъский писаръ войска Запорозкого поклонъ свой низкий отдаєтъ и доброго здоровя от Господа Бога зычитъ. По прямой службЂ моєй єго царъскому величеству ознаймую, же панъ гетманъ з войсками Ляховъ погромивъ и Калиновъского забито и сына єго, и все товариство войска кварцяного погинуло. Що дЂлать ся будет далЂй, ознаймовать буду єго царъскому величеству. А тепер войско под Каменецъ тягнет, слышачи там о другом войску лядскомъ. Маєт тыжъ панъ гетманъ писать и до єго царъского величества о всюмъ и посланцовъ слать. При сем буди здоровъ и Богомъ хранимъ. С табору 24 д. мая 1652. Вашей милости во всем зычливый приятель зычливый (!) Іоанъ Выговский писар ⁶).

В польських кругах обертався такий універсал, ніби то випущений Хмельницьким після Батозького погрому-неймовірність його била в очі самим Полякам, але тим не менше його переписували як курйоз-як сатиру на козацьке повстаннє, на політичні аспірації Руси, а заразом-і на свої польські порядки. Мова-лихо під українське підроблена польщена (я дещо з неї затримую в перекладі):

Богдан Хмельницький милостивого Бога король галицький, великий князь руський, сіверський, київський, подільський, браславський, волинський, белзький, великий стражник Отоманської Порти, праводавець Ляхів, гетьман запорозький, заступник свобід миру християнського. Всім взагалі і кождому зокрема з Ляхів, кому то відати належало, а меновите землякам, аби сьте ведлуг оного справовалися і від лихих поступків своїх відвернулися, аби милостивий Бог наш перестав вас карати за такі збитки і пихи війною, голодом, повітрєм і ріжною неміччю. Аби жаден Лях не важився до Німців збіжа посилати і мужиків повозами аби не мучив, але щоб дома сам жив. З перцем, шафраном і калґаном їсти не важився тільки з часником і хріном. Вина, меду аби не пили, тільки простую горілку. В сукманах, кафтанах красних аби не ходили, тільки в каразійових. Також жінки ваші аби голів собі не вязали богато, тільки в сор(очк)ах конопляних. Жиди аби тільки до сьомого року до школи ходили-бо вже дуже перемудріли, і щоб тільки лоєм та шкірами купчили. Лядські владики й священики або нехай женяться, або нехай чужим (жінкам) дадуть спокій. Старші Ляхи аби в скринках з шкляними окнами не їздили, а тільки одним конем, хомутом. Ті артикули винні будуть старші Ляхове тримати під кнутованнєм, а молодці під горлом. А ті артикули аби сказали обволати по городах і містах, в містах короля й. м., пана нашого милостивого і добродія ⁷).

Заднім числом стали пригадувати ріжні зловіщі знаки, пророцтва і ніким перед тим не завважені небезпечні гороскопи, що віщували велике нещастє; їх позбирав в своїй історії Коховский і повторив в своїм “Б. Хмельницькім” наш покійник Костомаров, страшенний аматор всяких таких страшних історій. З-поміж них особливо ефектна історія про таємничий голос, що відзивався в скалі під Ладижиним і велів перед битвою остерігти Каліновского, бо йде сюди той навіжений пяниця, що стригтиме йому бороду-небезпечно, аби не обстриг з бородою й голову. Покійний історик наводить се як оповіданнє “українського літописця”, але воно походить від польського лявреата, що запевняє, мовляв бувши в Ладижині три роки потім, він сам на власні уха чув сей таємничий голос ⁸). Пок. Кубаля з свого боку постарався теж нагнати можливої містики в оповіданнє про се страшне побойовище, цитуючи старого мемуариста, що мовляв “поки Польща Польщею не було для неї страшнішого удару”. “Ніколи не проливалося стільки крови на однім місці, злочин кричав про пімсту до Бога, і коли де злий учинок зрушив народню уяву-коли його сумліннє творить примари на місцях злочину, то найвідповіднішим місцем для того був Батіг”. І він цитує нібито оповідання Єрлича про страшні громи, що вдарили в труну Золотаренка й Тимоша, як доказ того, що головні учасники батогської різні вважалися засудженими Богом.