Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 12 (всего у книги 70 страниц)

До сього Кравченко додав, що військо польське, в числі 10 тисяч “або більше” він застав під Камінцем; стоїть воно в великім страхованню: окопалось і поробило укріпління, й стріло запорозьких послів в бойовій готовности, “в латах і кольчугах”. Потоцкий прийняв і відправив їх “з великою честю”, дав дарунки й грошей на дорогу.

З польської сторони дуже цікаве звідомленнє про козацьке посольства маємо в листі Войцеха Мясковского з обозу 22 вересня 1650 р.:

“Сьогодня в полудне приїхали до й. м. пана краківського посли татарські з козацькими: козацькі від Хмельницького й війська Запорозького, татарські від Адельмурзи білогородського; козаків сто о двукінь, татарів три. Коротке звідомленнє про посольство таке. Впровадив їх стражник військовий з товариством, чекав їх в головнім шатрі й. м. пан краківський з воєводою браславським і з иншими старостами: камінецьким, красноставським, яворівським, новгородським і з усіма ротмистрами. Козаки прийшли з своєю звичайною вовчою покорою. Почав мову Кравченко: в самім кафтані фалендишовім червонім, витертім, з оловяними ґудзиками – инші не краще вбрані. Сказав так: Милостивий пане гетьмане! пан гетьман наш вашій милости кланяється і о здоровю питає. Также і вам всьому рицарству” – на обидві сторони головою кивнув. Відповів їм пан краківський: “Бодай-сьте здорові були”. Далі говорив Кравченко такі слова: “Дивується пан гетьман, добродій наш, чому ваша милость військо зібрав, коли з обома народами вічний мир і достаточний покій постановлений, і з жадної сторони нема нічого небезпечного” ⁷).

“Відповів й. м. п. краківський: “Нема чому дивуватись, бо ви самі добре свідомі того, що обовязок коронного війська – ціле літо в полі стояти, і хочби найбільший спокій був, чи найбільша небезпека – коронне військо повинне стояти обозом. На те пан слугу утримує, аби мав собі вигоду, і хоч й. кор. мил. згоду зложив як з ханом кримським, так і з гетьманом вашим, і він став вірним підданим, але панства короля й. м. окружені такими сусідами, які не дуже то віри дотримують: хоч від вас нема ніякої небезпеки, то є Угри, Волохи, Москва, і ті часто віру ламають. Тут іще згадав, як підчас Хотинської війни неприятель вступив до Інфлянт, – і на тім скінчив. Тоді Кравченко: “Инше було перше, коли нашої сторожі не було! але коли тепер мир – не треба нічого боятись. Горла наші в тім, що нічого ледачого не гадає пан гетьман!” ⁸) І. м. п. краківський: “Що ж то за покій? одна шляхта повтікала, иншу потоплено. Мій підстароста ніжинський від усього втік”. Козак: “Ой, милостивий пане! не казав їм п. гетьман утікати, і як котрого вбито, то певно не козаки – от мужики своєвільні” ⁹). По тім спитав п. краківський, де вони лишили військо? Відповіли: У Пруту. Тоді спитав: “Чому не дав мині знати гетьман ваш, куди він на війну йде? він же гетьман ваш, і рука руку миє – обидві бувають білі, – повинен був знестися ваш гетьман зо мною – котрому повірена безпечність панств коронних!” ¹⁰) Рече хлоп: “Ай, милостивий пане, сповіщав тебе пан гетьман наш через слугу твого, п. Загоровського – він знає, де війна має вестися, абись не трівоживсь, коли військо стягав. Ми просимо скорої відправи – раді б і сьогодні вертати до війська” ¹¹). Й. м. п. краківський: “Не забавлю вас, тільки лист перечитаю – а тепер вас на печеню прошу”.

Тоді Кравченко обернувся до Татар і потім сказав й. м. п. краківському: “Посел воєводи перекопського тебе поздоровляє” ¹²). Татарин почав говорити по татарськи, а Волох (чи Італієць) якийсь став толкувати по латини. Той же зміст і той же дух посольства: той тільки спитав, нащо військо зібране, і ту ж йому дано відповідь що й козакам. Спитав й. м. п. краківський, де тепер має бути воєвода перекопський. Сказав, що з Хмельницьким, бо йому цар прислав 30 тис. орди. Й м. п. краківський засміявся: “Широкі панства королівські, вільно ханові за тою приязню, що він з й. кор. милостю зложив, пасти коні в полях коронних”. Рече хлоп: “Та й тепер, милостивий пане, наша земля – їх земля! Всі вони то коло Чигирина то коло Чорного Лісу кочують” ¹³). Тоді воєвода браславський сказав через товмача, що не може Хмельницький бути кращим приятелем ханові ніж королеві. Татарин відповів: “Так воно і єсть, і тому й ідемо з Хмельницьким, міркуючи, що він іде туди, куди йому велить король”. Потім імп. краківський подався до спального шатра ¹⁴).

Ся реляція, писана зараз, того ж дня, мабуть одним з присутних при авдієнції, або з слів присутних, – дає найбільше докладну і вповні вірогідну відомість про сей момент переговорів, і супроти неї нема потреби ширше спинятись на инших оповіданнях більш загальних, писаних з чужих слів, то що. Напр.: лубенські козаки, що приїхали з Волох від гетьмана оповідали, що ще перед тим гетьман посилав до Потоцкого і Каліновского, аби вони не збирали війська, і тоді йому відповіли, що вони війська не збирають; тепер гетьману стало відомо, що вони стоять двома обозами з великими силами, і він післав їм листа: “Пощо стоїте з військом обозами? коли хочете битись, ми з кримським царем зараз підемо на бій” ¹⁵). Любєнєцкий переказує зміст посольства Хмельницького так, що він загрозив Потоцкому зараз наступом, коли він негайно не вступиться з своїм військом з Руси ¹⁶). Натомість варто згадати иншу звістку з польського обозу – про той трівожний настрій, що настав в нім по відправі козацького посольства. “Зрозуміли ми по тих послах, що та рація (котрою відповів Потоцкий на домагання Хмельницького і Татар що до розпущення польського війська) у них місця мати не буде (їх не переконає), і напевно сподіваємось їх під обозом”. Тим часом – “військо наше як піше так і конне без поживи, а в Камінці дорожня немилосердна (ні з чим витримувати облогу). Але сильний Біг! може ще його відвернути! А коли прийдеться, то знаю, що військо битиметься охоче і сильно – чей Бог його (Хмельницького) скарає нашою рукою” ¹⁷).

Але хмара сим разом пройшла щасливо: Хмельницький з своїм штабом рішили не рискувати оружною розправою, не можучи рахувати на Орду. Прийняли привезений від Потоцкого лист – безумовно писаний в таких же мягких, згідливих тонах – трактування козацького війська як чогось не підвладного, а самостійного і рівнорядного. Після бундючного тону з 3 серпня се справді був серьозний здобуток сеї воєнної демонстрації. Козацький гетьман наказав закінчувати евакуацію Волощини; переїхавши своїм штабом до Ямполя, велів переправити решту свого війська через Дністер на український бік. З великою нарадою відправив той останок орди, що при нім ще для постраху зіставалася з мурзою, чи беєм перекопським. Продемонстрував перед післанцями Потоцкого, що був затримав у себе ¹⁸), ріжні акти льояльности: видав свій суворий універсал на своєвільників, процитований вище – уповноваженнє польським панам самим карати своєвільників, за порозуміннєм з місцевими полковниками козацькими ¹⁹). В присутности послів Потоцкого перевів на місці кілька екзекуцій над присланими до війська своєвільниками, і виправляючи сих послів до Потоцкого порадив на будуче висилати урядниками на Україну людей менше полохливих, не таких страхополохів як сим разом, що повтікали не знати чого. Пострашив, здається уданим маршом на Камінець, мовляв – за проханнєм волоських послів, а потім справив бучну учту на прощаннє: пив здоровлє короля, Потоцкого, всіх сенаторів, “доки трунку стало” ²⁰), і передав до Потоцкого листа повного всяких льояльностей, але і домагань, щоб одночасно з демобілізацією козацького війська польське було також розпущене, аби відпочило перед спільним походом, що стоїть перед ними, відповідно “святій королевській волі” – спільній боротьбі против ворогів Річипосполитої. Дуже коротко і неясно стилізований лист сей ²¹) мали доповнити устні мови гетьмана перед сими післанцями, що вони мали переказати Потоцкому. Реляції з польського обозу вказують такі пункти: військо коронне повинно бути зараз розпущене, воно може стати на лінії, але для певности козацької сторони добре було б дати в застав декого з ротмистрів і полковників; ще згадувалась фактична неможливість обмежити козацьке військо 40-тисячним реєстром, треба, мовляв, що найменче 100 тисяч – як се читаємо в львівських новинах з місяця жовтня ²²), і т. д.

Одночасно з сим прийшли до Потоцкого листи від Кисіля в справі тих “святих намірів” короля, що на них натякав Хмельницький, відкриваючи, мовляв, для їх здійснення нову серію дипльоматичних зносин – з Ракоцієм, волоським господарем і т. д. Кисіль посилав копію королівського листу “перед тим писаного до Хмельницького” в справі походу на Чорне море, і свого листу в тій же справі, де він заохочував гетьмана до боротьби за визволеннє християнських народів – аби вся Европа признала його “Богом даним” на визволеннє християнської крови з поганської неволі ²³).

Все се надавало замиренню запорозького гетьмана з Польщею ідеалістичне освітленнє: пожертвовання дрібними місцевими непорозуміннями інтересам християнського світу. На се потім посилався Хмельницький (в листі на соймики шляхти). Але непримирені козацькі вороги з польського табору повторяли, що все се тільки маскованнє, з боку Хмельницького, неможливости війни під зиму, коли Орда покинула козаків, і хитре протяганнє часу до весни ²⁴). Не бракувало голосів за тим, що треба б якраз скористати з такого моменту слабости противника і ударити на козаків ²⁵). Волоський господар також прислав посольство зондуючи Потоцкого – чи може рахувати на його підтримку на випадок розриву з Хмельницьким ²⁶). Але Потоцкий не рішався йти на конфлікт з козаками, навпаки постарався обминути всяку суперечку й запевнити собі спокій на найближчий час. Він вислав (в відповідь на привезені йому листи) почесний дарунок Хмельницькому: богато оправлену шаблю й листа писаного в дуже приятельських тонах, і уповажнив свого посла ротмистра Загоровського зложити перед гетьманом присягу, що спокій не буде порушений, військо буде роздушене і розложене оподаль від лінії, козаки можуть бути цілком безпечні і не боятися нічого ворожого з польської сторони ²⁷).

В сих миролюбних настроях, очевидно, підтримало його нове спільне посольство від Хмельницького і хана, що прибуло 12 жовтня і повторило ще раз те саме, що попереднє прислане з Волощини. Правдоподібно, Хмельницький скористав з ханського посольства, що їхало до Варшави допевнятися недоплаченої по гадці хана данини і заохочувати до походу на Москву: вислав з ханським послом свого посла до Потоцкого і до короля, щоб ханським авторитетом підтримати свої домагання. Подільський суддя Мясковский, що був присутнім при тій авдієнції ²⁸), і камінецький ректор що дає короткі, але очевидно – дуже точні відомости про біжучі справи ²⁹), зводять домагання до таких пунктів: польське військо мусить бути негайне розпущене і розквартироване в Галичині або в польських провінціях (не при лінії). Ханський посел від себе остеріг – згідно з змістом ханського листу до Потоцкого, згаданого вище – щоб козаків ніяким чином не турбовано: вже Потоцкий розбив раз пляни походу на Московщину, і замість Москви вийшов поход на Волощину, нехай більше щось таке не повторюється, бо за Зборівським трактатом всяка зачіпка з козаками приведе до розриву між ханом і королем і вина буде на Потоцкому ³⁰).

Потоцкий по сім написав нового, ще приязнішого листа до Хмельницького і вислав його на руки Кисіля, як посередника (а властиво – в очах противників спільника козацьких лукавств), і занявся ліквідацією свого обозу. Зробив перегляд війська і розіслав його по воєводствах: Подільському, Руському, Белзькому й Волинському – не зачіпаючи Браславського, щоб не дражнити козаків ³¹) – tempori serviendo, рахуючися з обставинами, як каже Мясковский: забезпечуючи спокій на майбутній час, і заразом де можна – перетинаючи нитки козацької політики – як се особливо яскраво показалося на волоських плянах Хмельницького.

Почуття гніва й роздражнення, що йому прийшлося стиснути в собі супроти видимої небезпеки, Потоцкий вилив в цікавім листі на соймик свого воєводства, писанім власне в сім моменті ліквідації подільського обозу – виймаю з нього дещо, покорочуючи деякі попсовані копіїстом місця й зайву фразеольоґію:

Одержавши в неволі відомість, що за ласкою божою висока фортуна й. к. м. розігнала криваву тучу заїлости поганської і хлопської ребелії і принесла Річипосполитій нашій пожадану погоду милого спокою, – я насамперед подякував найвищому маєстатові за його невимовні добродійства, і тішачися з такого щастя нашої вітчини, сподивався привітати її цілком заспокоєну і спокійно відібрати свій реґімент. Але коли приходячи до вітчини бачу, що та згода має тільки імя згоди, а в дійсности тріває дальша незгода, з великою шкодою для Річи-посполитої й уймою гідности маєстату й. к. м., – моя радість обертається в гіркий смуток і я з жалем мушу бачити, що вітчина наша далека від сповнення своїх бажань, і праці й. к. м. коло заключення миру не мають відповідного наслідку.

Пактами зборівськими застерігла собі Рп-та, що обивателям воєводств Київського, Браславського і Чернигівського забрані у них маєтности мають бути повернені у володіннє. Але й досі сей пункт не сповнений. Як давніше, Хмельницький маєтків не вернув, тримає їх, і хто тільки хотів знову перейняти свою маєтність і туди для того поїхав, всіх знищила злоба хлопська! Дісталося й мені з того вару пива – бо крім того що не отримую 150 тисяч ³²) інтрати, – слуг моїх, туди висланих, щоб перейняти ті маєтности, двадцятьох тирансько вбито! Отже тамошні обивателі побачивши, як там бушує несамовитість хлопська, і не насміляються вертатися до домів своїх. Воліють терпіти тяжке вигнаннє і жебраючи помочи підтримувати своє життє, ніж віддаватися в зрадницькі руки своїх підданих, відзискуючи свою власність, і йти на неминучу загибіль свого життя від їх лютости ³³).

Так панує собі Хмельницький, як пан і спільник Корони, маючи на рік більш як 5 міліонів інтрати ³⁴). Провадить зносини з заграничними володарями без відому й. кор. м. Посольства від них приймає, свої навзаєм до них посилає, розпалюючи їх і підбиваючи на війну з Річп. Післав до Отоманської Порти, оддаючи їй підданство, згодився на харч – що цісар мило прийняв: дуже ласково послів приймав і допустив до поцілування краю шати своєї, обдарував, а самому Хмельницькому післав корогву на адміністрацію завойованих воєводств. З мультянським господарем, що має 30 тисяч війська під зброєю, і з Ракоцієм уложив союз. Волоського господаря наступивши війною примусив на воєнний союз против нас, і на те мусів дати запись, а доньку свою за сина його змушений був приобіцяти.

В якій же небезпеці пробуває наша Республіка, і чи може ся згода зватися згодою, – віддаю глибокому осудові в. м. Я бачучи те все не можу сказати, щоб ми її мали! Навпаки, з сумління і з обовязку уряду свого остерігаю в. м., аби сьтс подумали про забезпеченнє вітчини і вільностей своїх, котрі предки наші здобули не жалуючи крови своєї. Бо той зрадник взяв то собі за завданнє – шляхту викорінити, весь лад Республіки нашої перевернути і на королівськім престолі иншого пана посадити. Тому треба щоб в. м. ухвалили такі сили, які б відповідні були на відпертє такої небезпеки. А далі треба буде приложити старання, щоб розшити ті ліґи. Бо инакше впала б наша Республіка в велику небезпеку, і за нашою байдужістю і безрадністю щоб не попасти нам в останню біду і з великим жалем і сором бачити повний упадок Річипосполитої.

Я скільки можна працюю коло розірвання сих звязків. Післав до хана, доказуючи йому, що Хмельницький не дотримує нам зборівських пактів, поставлених його (хана) заходом, і маєтностей наших не повертає. Веду його до того, щоб відступив від союзу з ними (козаками). Від господаря волоського добився, що він готов підняти зброю против Хмельницького, з'єднатися з Татарами і в усім Рчп. помагати, з тою одначе умовою щоб король його прийняв під свою протекцію і щоб ми йому дали індіґенат ³⁵).

Примітки

¹) Див. зміст його розмов з конфідентом Потоцкого в листі Потоцкого з 22 жовтня – Жерела XII с. 140 = Міхалов. 576.

²) Див. реляцію Любєнєцкого з 17 листопаду – Transsylvania c. 115.

³) Єсть того відгомін у Ґоліньского: “Післали Татари і Хмельницький своїх послів до господаря мультанського і до Ракоція, щоб їм дань післали, коли хочуть мати спокій вони і їх піддані, а коли не дадуть – обіцяють їх в короткім часі навідати”, с. 357.

⁴) Monumenta Hungariae dipl. XXIII с. 39.

⁵) Реляція Петра Протасьева, що пустився з Київа, з Київським полком, шукати гетьмана в Волощині: “сентября 8 дня нинішнього 159 року перейшли ми з Могилева Дністер ріку на Волоську землю, і того ж дня прислано від гетьмана Б. Хм. універсали до київського полковника – велено йому вернутись до Київа, а до себе йти в Волоську землю гетьман йому не велів. І київський полковник з усім своїм полком з-за Дністра перевезлися назад з волоської землі на польську сторону” – Акты Ю.З.Р. III с. 433.

⁶) Збираю хронольоґічні вказівки з сих днів:

8 (18) вересня під Могилевим отриманий наказ гетьмана – спинитися в поході на Молдаву (реляція Протасьева як вище).

Трохи перед тим, 16 або 17 мусіли приїхати післанці Потоцкого Ловчицкий і Трица і було виправлене від гетьмана з над Пруту посольство Кравченка до Потоцкого, що приїхало під Камінець 22 (реляція Мясковского нижче с. 101).

Мабуть другого дня воно виїхало назад і мусіло бути у гетьмана коло 25-26: се час евакуації Волощини.

28 септембра датований лист гетьмана до Потоцкого переданий через Ловчицкого (нижче с: 104).

Того дня авдієнція у гетьмана московським післанцям: Протасьеву і Богданову.

20 (30) – дата універсалу на своєвільників – в Ямполі.

2 жовтня приїхали до польського табору Ловчицкий з товаришами, з листом гетьмана – львівські новини, Ос. 2286 л. 112.

Того дня гетьман, за відомостями Потоцкого, в'їздив до Браслава, – Осол. 225 л. 322 (з реляції Потоцкого, отриманої в Варшаві перед 20 жовтня).

3 жовтня (23 вересня с. с.) гетьман приймав в Браславі обідом московських післанців і їх провідника Єрмолича – посол звідомленнє Протасьева і Богданова – нижче.

Того дня, 3 жовтня, приїхало до Потоцкого посольство волоського господаря – порозумітися що до дальшої політики супроти Хмельницького – львівські новини 22 жовтня, Осол. 2286 л. 112.

Того ж дня Потоцкий ніби то отримав листа від Хмельницького – там-же, але не ясно, чи се справді окремий лист, чи той же що привіз Ловчіцкий (див. нижче).

Десь 4-5 жовтня Потоцкий вислав до Хмельницького Загоровського з дарунком і листом – лист Мясковского з 30 жовтня, нижче.

Правдоподібно тоді ж Хмельницький виправив Васька хорунжого з татарським аґою, що приїхали до Потоцкого 12 жовтня (лист камінецького ректора).

7 жовтня Потоцкий післав Яскульського на звіди до Лупула.

12 посольство Хмельницького і хана у Потоцкого.

18 люстрація і роспуск польського війська (тамже).

Єсть слід в тім часі, в першій половині жовтня н. с., висилки Грека Івана Петровича Тафларія (що повернув з Москви підчас молдавського походу) з вістями до царя: в стовбцях Малор. приказа № 5818/7 єсть брульон грамоти від царя до гетьмана, післаної з Тафларієм, сам собою беззмістовий, але інтересний як вказівка на сю пересилку.

⁷) Наведу в ориґіналі сі українські фрази Кравченка, як їх подає копія листу Мясковского – Осол. 225 л. 320: Miłostiwy pane hetmane! Pan hetman nasz waszey miłosty klaniaet se y o zdrowiu pytaiet. Takze y wam wsiomu rycerstwu. – Dywuiet se pan hetman dobrodij nasz czom wasza miłost woysko zabrał? poniewasz z obiema narodami wieczny mir y dostatoczny pokoy iest postanowiony, y z zadney strony niemasz nic niebespieczneho.

Се інтересно, як тут говориться про трактат Польщі “з обома народами'' – Татарським і Українським, що тепер посилають до Потоцкого своїх послів. Потоцкий також трактує Зборівський договір, як трактат міжнароднього характера.

⁸) Insza było persze, koli naszey storozy ne było. Ale koli teper mir, ne treba se niczoho obawlaty. Horła nasze w tym, ze niczoho ładaczeho ne hadaiet nasz pan hetman.

⁹) Аі, miłostywy раnе, nе kazał іm р. hetman utykaty, у iesli ktoroho vbito, to pewno nе kozaki, ot muzyki swoiwoli”.

¹⁰) Як мягко в порівнянню з листом з серпня!

¹¹) Ся фраза польська.

¹²) Poseł wdy perekopskiego tebe pozdrawlaiet.

¹³) Ta y teper, myłostywe pane, nasza zemla – ich zemla, wsi oni to koło Czehrynia, to koło Czarnoho Lisa koczuiut.

¹⁴) Осол. 225 л. 320. Лист кінчається міркуваннями про число Татар, як їх подавав Федор Литка, полковник чечельницький і посол також; про знищення Волощини і про шляхту в козацькім війську. – Szlachty miedzy kozakami dosc: р. Załeski Mikołay, p. Baybuza młody, р. Komorowski młodszy, р. Iędrzey Dzik, р. Stefan Zaradny y inni.

¹⁵) Акты Ю.З.Р. VIII c. 326.

¹⁶) Transsylvania c. 112.

¹⁷) Лист Каліньского одного з ротмистрів – Осол. 225 л. 321. Коротше в иншім листі (тамже л. 321 об.): “Хмель стоїть далі, чекаючи розпущення польського війська; прислав до й. м. п. краківського, аби військо розпустив, а й. м. п. краківський вимагає від нього, аби звільнив воєводство Браславське й инші для гіберни (зимового прожитку) жовнірам; чи згодиться на се – не знати”. І в тім же листі такі характеристичні ілюстрації тодішньої трівоги: “Господар волоський окупивсь, а до мультанського по такий же (окуп) післав Хмель – і до Москви: Bo iak mi, (kołotyty?) powiada, nic nie dadzą, to budu nimi całoiu zimu iak wilk owcami koło wsi. Omnium horarum homo, słowa w nim prawdziwego niemasz. Tysiąc słow, a kazde inaeze. Zaden pułkownik nic nie wie, co mysli, tylko sam Wyhowski. Dla Boga niech wierzą, co się z nami dzieie, niech Tomaszami (невірними) nie będą. Niemasz dawnych Polakow. Ukraina stracona. Nulla fides pietasque u Chmiela.

Вісти зі Львова з кінця вересня (у Ґолінського с. 356, докінченнє поданого вище, c. 85): “Вертаючи з козаками назад Хмельницький боявся, щоб п. гетьман коронний не привитав його на переправі. Прислав до п. гетьмана – по що він так довго тримає військо, чому не розпустить? Й. м. п. гетьман відписав, що чекає наказу королівського, а йому нічого злого не мислить, може його не боятись, бо хоче мешкати в спокою і згоді. І так Хмельницький переправився з козацьким військом і з 6000 тисячами Татар, що при нім лишилися, і став обозом під Орининим (!), а Нечай осібно стоїть з своїми хлопами, повний день їзди від обозу коронного, має військо – черни 80 тисяч”.

Тамже трохи далі – вісти від Лукаша Мясковского, судії подільського (15 жовтня, мабуть дата одержання в Кракові): “Хмельницький знову, вдруге війшов до Волощини, щоб її спустошити. Почувши, що господар хоче йому відомстити за зневагу і спустошеннє краю його, – випередив його Хмельницький, і господар мусів викупитися кількома сотнями тисяч твердих талярів. Полковник Нечай має в зборі кількадесять тисяч хлопів. Бог зна, чи не буде знову війна з козаками й Татарами, зимою або на весну” (с. 358).

¹⁸) Реляція “войського галицкого” в Ос. 2346 с. 69 називає їх: pan Lowczycki y drugi р. Tryca, инший лист одного Ловчицкого (с. 70), дописка при листі Хмельницького там же, с. 75 – kopia listu od Chmielnickiego do imp krakowskiego – przez р. Lowczyckiego.

¹⁹) Маємо оден такий універсал, адресований до людности Київського воєводства, вписаний до житомирських городских книг; очевидно, були вони розіслані по всіх воєводствах і на ріжні адреси – Арх. ЮЗР III. IV 51-8.

²⁰) Posłowie wołoscy przy naszych posłach prosili go o to, aby był pod Kamieniec do nas poszedł, zeby sie ludzie z nas nie smieli. Ochote dla nich yczyniwszy gdy ich wyprowadzał, kazał był woysku obracac ku Kamiencu. Skoro odiechali, tedy przes zdrowie krola y imp. krakowskiego y wszystkich senatorow piłl, puki inu trunku stawało, y dobrze posłow naszych odprawił, powiadaiąc to, aby рр. wszyscy do swych maiętnosci na Ukrainy ludzi nie trwozliwych przysylali, nie takich iako pierszy: nie wiedząc nic – iako on powiada – povciekali. І до сього вище наведена увага автора, що в Ніжині вибито 40 чоловіка Потоцкого (Ос. 2346 с. 70, лист войського галицького).

²¹) В скороченій і доволі несправній копії знайшовся він в збірнику Ос. 2316 с. 75, наведу його для зрозумілости в перекладі.

“Хоч через положеннє обозу і збір війська коронного військо Запорозьке було занепокоєне (в копії Lubo przes połozenie obozu y sciągnienia woyska i. k. m. koronnego woyska i. k. m. Zaporozkie pokoiem vpewnione zostawało). Одначе король, пан наш милостивий, нераз своїми листами запевняв нас в спокою і наказував нам бути на поготові для сповнення його святого замислу. Про се ж і п. воєвода київський широко нас повідомив і волю королівську викладав. І ми теж сього бажаємо з усієї сили, аби обопільні сили (українські й польські) звернені були на неприятеля нашої вітчини Тому унижено дякуємо вашій мил., що нас запевняєш в безпечности згідно з договором. Військо наше теж затримане в порядку і не буде з нашої сторони ніякої оказії (до конфлікту). А які б знаходили ся в тих краях спеціяльно “опришки”, – в. мил. з своєї, а ми з нашої сторони веліли таких громити. От і в присутности послів в. мил. деяких убійників скарано горлом, а инших веліли ми ловити – їм також нагорода буде.

“Також се в. м. даємо знати, що ми виправили послів до Мунтян і Угорщини в справі взятих намірів й корол. мил. З чим вони, Біг дасть, повернуть, не залишу дати знати в. милости, а в. м. просимо в усім з нами порозуміватись, як нам найкраще послужити й. кор. мил. А тепер зволь в. мил. роспустити коронне військо, хай відпочине, поки прийде оказія. В дальших річах поручили ми вашим послам устно оповісти ширше. В Ямполю 28 септембра (рік 1650 дописано пізнішим чорнилом).

²²) List tez 3 octobr. przyszedł do imci р. krakowskiego, aby nie bronił dо Multan i do Wegier isc na woyne: ztamtąd powrociwszy się z victorią prosi aby iuz kozakow 10.000 (очев. сто тисяч) w regestrze zostawało (Ос. 2286 л. 112). Можливо, що се в дійсности той лист, що привіз Ловчицкий – його приїзд стоїть тут під попереднім днем.

²³) Уривок листу з обозу 6 жовтня в збірці Осол. N 2346 ст. 70. Pod ten czas własnie przyiechał kozak do obozu naszego od р. woiewody kiiowskiego z kopiią lista iednego, ktory przed tym był pisany od k. i. m. do Cumielnickiego. W tym liscie iest wola i. k. m. zeby kozacy chodzili na Czarne Morze, do Wołoch wpadli i tam niemałe poczynili szkody chcąc Turkow irritare. Iest tesz y druga kopiia listu tegosz pana woiewody, pisanego do Chmielnickiego, w ktorym dziwnie pięknie persuaduie woysku Zaporoskiemu do dania okazyi, pisząc międzi inszemi haec formalia: Dopiero wszystka Europa powie, zes od Boga iest dany, kiedy okazyia będziesz do wybawienia krwi krzestianskiey z niewoli poganskiey. Te listy kiedy czytano, iako i. m. р. hetman tak y inszi wszyscy takowym rzeczom dziwowali się. Підчеркнуті слова про волоський похід мабуть треба вважати виразом обозових розмов і здогадів, що й волоський похід належить уважати способом зачіпки Турків, подиктованим королівськими плянами.

²⁴) “Посол волоського господаря 3 октобра приїхав до і. м. п. краківського, ще не знаємо про що, але так міркуємо, що просить помочи на Хмельницького. 3 октобра прийшов також лист (не сказано від кого, але очевидно, що від Хмельницького) – аби не боронив іти війною на Мультанн й Угорщину; вернувшися звідти з побідою просить, щоб козаків в реєстрі було вже 10 тис. (див. вище). Тільки він попросту дуже боїться зими, – щоб йому дали спокій. Бо й між ними колотнеча: Нечай, полковник козацький посварився з Ордою за здобичу, не знати, що далі буде”. (Ос. 2286 л. 112, початок я дав вище, прим. 1).

Невідомий кореспондент: “Хмель тихо запався разом з гадиною – щоб тільки не ожив скоро знову: найдальше – на весну... Був в великім страху, бо тільки з 30 тис. прийшов на Україну. Татари всі розійшлися. Добре було його пострашити під той час, або й на порох стерти; але він ужив стратеґеми, рушився коли був найслабший: вислав до й. м. п. краківського грізне посольство, страшачи наступом на обоз, а сам скоренько тікав на Україну, і так то йому уйшло. Бачив то й. м. п. краківський, але трудно було йому щось робити, маючи звязані руки (очевидно натяк на королівські інструкції). – Міхал. c. 580.

²⁵) В Оссол. 225 л. 321: “з Жовкви, в день св. Михайла (29 вересня): прибіг козак до і. м. пані краківської від сина, старости краківського (що був в обозі): дає знати, що Татари всі пішли від Хмеля, сам тільки з козаками лишився, під Могилевим, нижче Дністром. Рад був би мирові, але військо наше охоче дуже, бажає й просить й. м. п. краківського, аби пробував воєнного щастя.

²⁶) Зміст сього посольства, записаного під 3 жовтнем, переказує Потоцкий в листі до короля 22 жовтня: господар згадував про інтриґи що ведуться против нього, і питав, чи не міг би за свої гроші найняти в Польщі три тисячі вояків (Міхалов. с. 576); в обозі розуміли се так, що се господар ладиться до нової розправи з козаками. Потоцкий післав свого довіреного до господаря, щоб розвідати, в чім діло; про реляцію його мова нижче.

²⁷) Про се посольство Загоровського каже Мясковский в листі з 30 жовтня: що його вислано за півтора тижні до приходу нового татарсько-козацького посольства. Про скорий розпуск війська пише пані Коморовска з Бережан 9 жовтня, за вістями від чоловіка: “Сьогодня прийшла відомість з обозу від мого добродія: пише, щоб я нічого трівожного не боялась. Обоз за кілька днів буде роспущений, й. м. п. краківський їде до Бару, там пробуде кілька тижнів і потім поспішить до Варшави на сойм, що заповідається в скорім часі”. Ос. 2346 л. 69.

Очевидно, щось таке мусів написати тоді Потоцкий і Хмельницькому.

²⁸) З листу Мясковского, писаного на виїзді з обозу, з Залозець 30 жовтня (надруковано в Ojcz. Spominki II с. 67, повніша копія в Оссол. 225 л. 330) виймаю отсе оповіданнє:

“Дня 16 сього місяця оден аґа, посол від хана кримського, самовтор, і Васько з Чигрина, хорунжий Хмельницького з Федором Драгилом (вар. Брагилом), зятем Пархоменковим (Parchymenkowym, Przekumenkowych), писарем Хмельницького, публичне посольство відправляли у й. м. п. краківського. Віддавши лист ханський – при мині його ще не перекладено, за недостачею товмача – аґа заявив претенсію, що таке велике військо зібрано, їм так удавано, мовляв – аж трьома стоїть обозами через свою великість; на козаків наступають, і ні в чім не додержують їм Зборівського трактату: хан тому дуже дивується і обіцяє дотримати братерство Хмельницькому, вважаючи його кривду своєю кривдою. Пан краківський відповів, що такий здавна звичай в вітчині нашій: кожного року жовнірів, які отримують платню, не в домах, а під небом тримати. А сей обоз не тільки що не приносить ніякої кривди козакам, а поставлений в 20 милях від лінії, і ми їм нічого ворожого не мислимо – хоч вони з нами ворожо поступають: ані слова aнi присяги не тримають, не тільки з Браславського, але навіть і з Подільського воєводства не вступаються, маєтностей нам не пускають. Я от з-окрема (слова пана краківського) маю за Дніпром на півтори міліони інтрати, ще ні гроша не взяв; так само і й. м. п. хорунжий коронний (Конєцпольский) і багато инших. Взагалі що хочуть роблять. І слуг наших і шляхти – братів наших – силу нинішнього часу повбивали тирансько. На се грубо відізвався хорунжий Хмельницького і не давши Юриці товмачити впрост відповів: “Не знайдеться того, милостивий пане гетмане! не наше то козацьке діло – розбивати, то мужики, опришки ваші справляють”. Поправив Федір. Відповів пан краківський, доводячи, що воно таки таке – бо за Дніпром його слуг кілька, й инших козаки повбивали: п. Томаша Воляновского і п. Костина вбили – його кіньми тепер Нечай їздить, а инших Хмельницькому подарував. Було суперечки з пів-години, аж нарешті нагадали Юриці, він все те добре перетолкував, і аґа зрозумівши сказав: “Инакше то вони перед ханом удають! я вже то з'умію ханові росповісти. А котра сторона дасть причину другій, і хто не дотримає зборівських постанов, против того повстане хан – так він то мині велів сказати”. “При тім з низьким поклоном віддали лист від Хмельницького, з титулом: “Добродієві”... В нім він виразно просить про розпущеннє війська, додаючи, що поки військо (польське) не розійдеться, він теж мусить тримати Татар, великим коштом, збираючи на них стацію з війська. Потім були на публічнім обіді, трактовані з пошаною, і з таким посольством поїхали до Варшави.