Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 55 (всего у книги 70 страниц)

Одного сього, коли ми згодимось уважати його за факт, буде досить, щоб поставитися з серйозною увагою до сього “роману” гетьманича. Романтична сторона здається мині як раз дуже мало фактичною, а політична дуже серйозною! Але не тільки тут, а і в инших сторонах українського життя се реальне скомбінованнє козацької гетьманщини з династичними звязками господарів (а з ними вважала себе повязаною так чи инакше ціла купа аристократичних домів Польщі й Отоманської Порти), з відносинами отаманських васалів і т. д.-не могло минути безслідно. Ми повинні шукати далі відгомонів сього яскравого факту, що так струсонув уявою всіх сусідів. Перспективи заступити дотеперішню Річпосполиту федерацією Польщі, Литви й України, що висувається в пропозиціях Радивила, знайшли кілька літ потім свою конкретизацію в українсько-семигородсько-шведських переговорах, потім в Гадяцькій унії. Поради Радивила Хмельницькому стати приятелем шляхти й спертись на неї, знаходять втіленнє в політиці гетьмана супроти Волинської і Пинської шляхти, в звісній хартії виданій старим Хмельницьким перед смертю і т. д. По смерти Януша він бере в свій протекторат Радивилів. Так, сей рік, що пройшов між шлюбом Тимоша і його смертю відкрив сучасним діячам богато можливостей, яких вони доти не підозрівали.

Не ставлячи своїм завданнєм вичерпати сю тему вповні в рамцях сеї книги– що було б неможливо -я тим не менше вважаю потрібним спинитись досить докладно не тільки на фактичних перипетіях сеї історії, але також і на ріжних відбиттях її в свідомости і уяві сучасників.

Від Грека Іллі, що їздив від гетьмана до господаря підчас Батозько-Камінецької експедиції чули ми, що при відновленню старої угоди про ожененнє гетьманича з господарівною, визначено річенець весілля на день 21 (31) липня 1652 р., а місцем з'їзду– Ямпіль і Сороки, і на забезпечення сеї умови господар дав заставцями свого племінника і кількох визначніших достойників (с. 445). Поруч сього авторитетного свідчення ми, правда, маємо такі звістки, що подають раніший річенець весілля– але свідоцтво Іллі безсумнівно певніше, і воно потверджується иншими відомостями. Так підсудок камінецький Конажевский 2 серпня н. с. доносить свому патронові (не названому по імеии в сій копії): “Весіллє Тимошкове, що припадало минулої неділі (28 липня н. с.) відложено до сеї будучої, і господар й. м. готується до нього. Але я певний, що коли щось перешкодить, так що і в ту другу неділю воно не прийде (до кінця), то воно вже ніколи не здійсниться ³), дай Боже аби той звязок не здійснився ніколи-бо коли б не розійшовся, то в скорім часі наробив би нам клопоту”. Очевидно, пан підсудок виходив з переконання, що Лупул далі шукає всяких способів відкрутитись від сього шлюбу; але його віщуваннє не справдилось. Які б там не були настрої Лупула в сій справі, але він побачив, що далі сю справу тягти і викручуватися з неї неможливо-бо се принесе нове спустошеннє Волощини, гірше від попереднього, і бозна що далі.

Австрійський посол в Варшаві Джірардіні, доносив при кінці липня між тутешніми відомостями, що “молдавський нарід настає на свого господаря, аби він забезпечив згоду з козаками і Татарами, віддав доньку за сина Хмельницького і виповнив свої обіцянки і домагання Хмельницького,-а той можливо протягає сю справу, певний того, що фортуна скоро відвернеться від козаків” ⁴). До розвязки причинився маленький інцідент, зробивши ще більш реальною перспективу козацько-татарської пімсти за недодержаннє умови. Польський аґент Ромашкевич бувши в Криму взявся відправити польських бранців, значних польських шляхтичів, очевидно ґарантуючи ханові, що він за них дістане умовлений викуп; але в дорозі вони втікли і то в таких обставинах, що кримський хан побачив в сім руку Лупула як їх приятеля: мабуть сіли на молдавськім березі на якийсь корабель і на нім утікли до Царгороду. Він страшенно розгнівався на Лупула, грозив його знищити; домагався щоб господар або вернув йому сих бранців або виплатив за них весь умовлений окуп і под. ⁵). Лупул перед тим міг іще сподіватись, що після непорозумінь козаків з Татарами під Камінцем у них не так легко прийде до порозуміння для спільної експедиції на Волощину, тепер навпаки-мусів рахуватися з правдоподібністю, що Татари візьмуть ініціятиву нового нападу на Молдаву і постараються притягти Хмельницького, коли він не буде задоволений в своїх матримоніяльних плянах.

Так власне се й пояснює одна царгородська реляція до угорського палятина Пальфі про шлюб господарівни: “Інтенція Лупула ясна-скріпити своє становище через сей шлюб і за посередництвом козаків помиритися з татарським ханом: бо той з приводу значних польських бранців, що їх (Лупул) через свідомих людей ніби то випрактикував з вязниці і вирядив сюди через Чорне море, відгрожується йому походом на його край, щоб вибити всіх до сьомого року” ⁶).

Так от збувши може навмисно визначений для весілля річенець 31 липня, Лупул далі вже не протягав справи. Весіллє, правда, спізнилось не на тиждень, а на цілий місяць, але все таки відбулося, всупереч камінецьким пророкуванням. А коли воєвода далі старанно підчеркує на польську адресу своє крайнє небажаннє своячення з Хмельницьким, то очевидно робить се вже для того щоб оправдати свою поведінку в польських очах і заховати в повній мірі приязнь польських двірських і маґнатських кругів. Для сього запевняє з одної сторони, що він віддає доньку за гетьманича тільки з примусу, з другого боку-що він се своє посвояченнє сподівається використати в інтересах польської політики. Ми бачили, як підчас козацького посольства в Варшаві в 20-х днях серпня вже було принято урядовими кругами до відома, що молдавський господар виступає посередником між Польщею й козаками ⁷).

Два тижні перед тим єзуїт Щитніцкий привіз секретні пояснення Лупула про причини, які його змушують погодитися на шлюб доньки з гетьманичом, і вони належать якраз до того часу, коли минав визначений річенець: “Він свято запевняє, що віддає доньку за сина Хмельницького, тому що не може поступити инакше. Сей шлюб не має сили, бо він відбувається не з свобідної волі, а під примусом, иншим часом він забере свою доньку назад. Весіллє відбудеться в Ямполі, місточку Замойского. Лупул заявляє і обіцяє, що коли Корона упорається з козаками і захоче пімститись і воювати Татарів, він поможе грошима і людьми, але з козаками зачіпатися не хоче” ⁸).

Ракоцій, хоча з великими побоюваннями дивився на посвоячіннє козацького гетьмана з своїм непевним сусідом, скористав з сеї нагоди для відновлення приязних зносин. “Не мавши вже довший час певних відомостей про стан і здоровлє вашої вельможности, тепер коли загальна поголоска йде, що ваша вельможність або особою своєю або через свого посла має бути присутна в Молдавії з нагоди шлюбу вашего сина з дочкою вельможного господаря молдавського,-вважаємо своїм обовязком, при тій особливій приязни, яка між нами істнує, побажати синові вашому щасливого подружя, а вашу вельможність привитати і запевнити, що наші приятельські почуття до в. вельможности і нині лишаються незмінними, хоч ми такий довгий час не мали змоги засвідчити їх ні листами ні через послів наших”-писав вів гетьманові 25 серпня. А одночасно в листах до Виговського і Тетері, висланих з Тимошем до Яс, висловляв здивованнє, що так довго не мав від них ні листів ні післанців, і так само запевняв у своїй незмінній приязні ⁹).

Господар Матвій, як побачимо далі, также прислав свого посла до Яс-був він на Тимошевім весіллю, і мабуть для того був і присланий.

Поки що ніщо не віщувало тих страшних наслідків, які за собою сей шлюб потягнув.

Примітки

¹) Найбільше посприяв поширенню сього романтичного освітлення польський історик-романтик Кароль Шайноха, своєю студією (Domna Rozanda). Вона оперта на солідній літературній і документальній підставі (використано й не виданий матеріял-головно з рукописів львівської бібліотеки Оссоліньского). Але автор даючи подіям одностороннє-романтичне освітленнє, додав і ріжні досить довільні риси для збільшення того вражіння, яке йому хотілось. За ним пішов і Кубаля в двох своїх студіях, присвячених подіям 1652 і 1653 р.: Krwawe Swaty i Wyprawa Źwaniecka, i Костомаров в своїм Б. Хмельницькім; під його редакцією, з його доповненнями вийшов також переклад студії Шайнохи, зроблений Ф. Неслуховским в Рус. Мысли 1881 кн. VI, і нарешті під сильним впливом Шайнохи-Костомарова (мабуть сього власне перекладу студії Шайнохи) написана стаття Семена Венгрженовского: “Свадьба Тимоша Хмельницкаго. Епизодъ изъ исторіи малорусско-молдавскихъ отношеній” (Кіевская Старина 1887 кн. 3 і 5).

²) Вище с. 465.

³) В сій копії властиво так: iesli co przeskodzi zeł nie doidzie w te przyszłą niedzielę, to pewnie iuz abo nie przyszło albo nigdy do skutku nie przyidzie– зб. Русєцких ркп. 31 с. 183.

⁴) Жерела XII с. 178-9.

⁵) Реляції Конажевского і Щитніцкого, цитовані вище, дальше Реніґера в Жерелах XII с. 182 й ин. Подія сталась очевидно в липні-Реніґер знає про неї 3 серпня вже в Царгороді, Конажевский 2 серпня в Камінці.

⁶) Жерела XII с. 187.

⁷) Пише се нунцій, в депеші з 24 серпня, але в формі дещо неясній: чи се козаки заявили, що волоський господар буде посередником, чи польський уряд одержав самостійне запевненнє-від самого господаря очевидно.

⁸) Реляція Торреса 10 серпня, значить відомости Щитніцкого належать до останніх днів липня.

⁹) Monumenta Hungariae XVIII с. 673-4.

ОСТАННІ ПЕРЕГОВОРИ І ВЕСІЛЛЄ ТИМОША, ВЕСІЛЛЄ ТИМОША 30 н. с. СЕРПНЯ 1652, ПОГОЛОСКИ ПРО ПОЛІТИЧНІ ЗАЯВИ, НА ВЕСІЛЛЮ ТИМОША.

Гетьман вирядив сина десь коло 10 серпня н. с.; сам не поїхав: замісць себе вислав з ним свою праву руку-Виговського. Того саме дня Виговський писав до путивльського воєводи, попереджуючи його на випадок, якби до нього була яка відомість або грамота від царя, щоб воєвода її затримав у себе, до повороту і відомости від Виговського-“бо тепер до Волох отъЂталисмо и не скоро вернемъся; але я дам знати, коли мнЂ тоє ваша милость прислать маєшь, бо забавълюся в Волошех час немалый, и безъ мене нЂкому нехай не будет явлено, што є. цар. вел. мнЂ повилЂвает творити” (переправлено на “служити”) ¹). Про дальші подробиці сеї шлюбної експедиції не маємо нічого з української сторони, і тому мусимо звернутися до тих реляцій, які маємо з польської. При всім неприхильнім настрою до сього інциденту, до молодого гетьманича і його весільної дружини, що змушує вважати польське освітленнє подробиць епізоду за тенденційне, богато в них зістається такого, що дає деяке поняттє про дійсні відносини і факти.

Пічну з польського анонімного оповідання (рукописної збірки 231 бібл. Осоліньских), наведеного з деякими скороченнями і поправками ще Шайнохою; воно нераз повторялось потім за ним, але досі ближче не було аналізоване. Порівняннє з иншими жерелами показує, що воно було дуже свого часу поширене і широко використовувалось, з огляду на масу подробиць, як джерело достовірне, і для панських почувань приємне. Бо представляло ненависну Козачину в світлі некориснім, як грубу і некультурну масу, а небезпечне з становища польских і ріжних заграничних політиків спорідненнє гетьмана з волоським воєводою малювало в вигляді абсурднім, навіть монструальнім. З депеші пруського резідента на польському дворі Адерсбаха, писаної з королівської кватири 19 жовтня, видно, що се оповіданнє переслав королеві сам господар з своїм листом остерігаючи перед ворожими замірами Хмельницького і очевидно представляючи шлюб своєї доньки актом вимушеним, з котрим господар не мириться і миритись не хоче ²). Сим мотивом перейняте й оповіданнє-яке з огляду на сю депешу мусимо вважати не тільки автентичним ³), але й офіціозним так би сказати. Адерсбах зараз же вислав курфірстові його переклад ⁴). Альбр. Радивил використав се оповіданнє в своїм дневнику. Маємо явні його сліди у Твардовского і т. д.

Я наведу його тут в повнім перекладі користаючи з польського тексту Осол. і перекладу Адерсбаха (місцями його варіянти безвартісні, бо походять з непорозуміння ⁵), але деякі мають значіннє, і можуть походити від відмінного ориґінала, так що спростовують польський текст):

Вже сталось те, що Бог від віку для милої дитини господареві й. м. призначив, або що від неминучого фатуму сього дому минути не могло. Він того ніякою мірою не міг обминути по тім як погромлено польське військо під Батогом і обложено Камінець-бо Хмельницький звідти післав зараз послів до господаря й. м. з докорами, аби віддав Тимошеві ⁶) доньку свою згідно з давньою обіцянкою в товаришку життя і ложа, і господар се мусів учинити-не так з охоти як з страху ⁷), і зараз післав свого братанича в застав до Чигрина. Потім, по довгих посольствах з обох сторін що до весільного акту, д. 16 серпня надішов пан Тиміш до Ямполя, а господар й. м., як пан мудрий, виправив на привитання його до Сороки пана Тому, великого дворника, з 6 тис. війська; вислав карету і шість коней, також всяких віктуалів, вин, медів велів наготувати, аби його в Сороці як сина трактовано, а відти до Яс спроваджено.

Тиміш же так учинив. Післав до пана дворника до Сороки, запрошуючи його до себе до Ямполя, а коли п. дворник, не хотячи противитись його волі, переправився на ту сторону Дністра, затримав його при собі, боячися зради. І ще не досить: написав зараз до господаря й. м., аби прислав йому в застав й. м. п. гетьмана, свого брата рідного. Мусів господар й. м. і то вчинити і післав хоч і з захмареним чолом ⁸) свого брата до Ямполя. Скоро той приїхав до Ямполя, п. Тиміш теж почав переправлятися з військом на сей бік-ві-второк 26 серпня ⁹). В середу ночував у Більцях, в четвер за Прутом в Коічанах ¹⁰), а в пятницю перед полуднем виїхав до Яс. Господар й. м. виїхав на привитаннє непожаданого сина з їх м. панами боярами і з 8 тис. війська. Мав при собі господар й. м. 6 хлопців гарно вбраних по турецьки, і кавалькаду в богатих уборах; їхав як монарх-всеї величи я не можу й описати гідно. Зближивсь і Тиміш з 3 тис. Запорозького війська, та хоч і кажуть, що на вибір вибране, але велике було ледащо ¹¹). А коли наблизились до себе на чверть милі в одній долині, військо господаря й м. стало гарно двома шпалєрами, а п. Тиміш гетьманич, весь час побоюючися (зради), велів свому війську йти наче на неприятеля, лавою з гори, і військовій музиці велів грати, а з'їхавшися позсідали з коней і привитались. П. Тиміш обняв батька тільки на половину, але господар й. м. поцілував його по батьківськи. Учинив господар й. м. промову до нього: про утіху з його приїзду, а він на те й півслова не випустив, тільки губи собі гриз стоючи як вкопаний ¹²), а Виговський за нього відповідав. Кавалькади мав п. Тиміш 9 коней, абиякі й худі; два сідла були коштовані: одно шите перлами, друге богато гаптоване золотом. Сам був в кармазиновім отласовім жупані і в оксамитній ферезії на соболях-але не на його крій. Парубок молодий, осповатий, зросту немалого, досить тяжкий і незграбний ¹³). Мав два ридвани по шість коней ¹⁴), скарбовий віз один, візків простих 400-набрано на них соли, мабуть для зиску. Полковники були на добрих конях, всі в польських шатах, убори срібні; але таких небогато, а більше абияк ¹⁵). По сім п. Тиміш обік господаря й. м. виїхав до міста. На в'їзд його бито з гармат. Музика військова і всяка инша галасувала, особливо Турки й Цигани. Господар й. м. запровадив (Тимоша) до своїх покоїв, розкішно прибраних. Презентував йому свого господарчика Стефана і богато з ним розмовляв, висловлюючи радість і утіху з його приїзду. А пан Тиміш як попереду мовчить, тільки Виговський за нього відповідає. В покою у панни-молодої почали танцювати дівчата, Цигани грали на своїх сербах ¹⁶). А господар відійшов до инших покоїв, кажучи панові-молодому аби відпочив по таких трудах і від порохів обмився. Визначив декотрих з своїх покойових, щоб йому услугували. Приступила його асистенція: Виговський, Тетеря й ріжні покойові його-єсть їм осібний реєстр; приступили й декотрі волоські бояре, а він поглянувши на них, як вовк з-під лоба ¹⁷), дістав ножа і обернувшися задом, за позволеннєм ¹⁸), почав собі нігті обтинати при боярах.

Полковникам, осаулам і сотникам визначено господи в місті, кожному дано приставів і все потрібне. Табор же став під Виноградом, і великі шкоди чинив мешканцям яським. Жиди ані показувались, бо котрих заскочили, добрий окуп мусіли давати.

Потім над'їхали козацькі свашки, котрим дано господи і всякий достаток. Потім приготовано до столу; господар й. м. просив свого зятя на обід, той не скоро вбрався, і господар й. м. мусів його довго чекати. Нарешті прийшов перобравшися в инші шати польські, і господар посадив його коло себе. Почали їсти, за здоровє пити, з гармат бити, а Тиміш по давньому ані бе ані ме ¹⁹)-що дуже ображало господаря, й. м. Грала музика волоська й турецька, всякі штуки Турки представляли ²⁰), до самої ночи.

Другого дня в субботу п. Тиміш готовився до шлюбу ²¹), не був при столі. Пані боярки всі й панни волоські, богато прибрані танцювали в замку, а пан Тиміш на виду у всіх курячи в вікні ²²) приглядався волоському танцеві. Також в неділю рано боярки і молодіж волоська танцювала, а потім господар й. м. і господарева її милость домну ²³) Розанду, дорогий скарб свій, незграбному, ледачому, німому хлопові ²⁴) з незносним жалем віддали. До церкви їхав своїм конем турецьким з пером, в дорогих шатах, від господаря й. м. дарованих; при нім двоє хлопців. Провожали його бояре як щось добре; привели їх до ковра, і вони ставши на колінях згідно з звичаєм собі присягли. Повертав пан Тиміш з церкви до замку франтом, весело, обнявши панну ²⁵). Збіг народу був великий; стріляно з гармат, співано. Донька господаря слізами обливалась зза того кого перед тим жадібно виглядала і пісні козацькі співати собі казала ²⁶). Сіли потім до столу, по свашок карету післано– але їх дома не застали, бо в карвасарі були на горілці. Привезено їx до замку– виглядали як якісь страховища, а то все були родички Хмельницького-дуже негарні ²⁷), в (чорних) жидівських капотах ²⁸)-одначе підшитих соболями, з великими ковнірами-мабуть хотіли під волоський стрій приподобитись. Богато про них можна б було писати-але стид не дає. Всіх їх трактувала в инших покоях господарева ї. м. Господар же й. м. раз-по-раз припрошував свого зятя, п.Тимоша, аби їв і пив і веселий був; нарешті той нахиливши голову до п. Кутнарского потиху вимовив сі слова: “Дякую дуже господареві й. м., що всього подостатком; чого ж більше треба?” Дав Біг добре слово почути! Тут зараз турецька музика почала грати за здоровє Хмельницького і сполученнє домів, з гармат на радість бити ²⁹). П. Тиміш післав свою музику: по орґаніста, 3 скрипників, віоліста і позавніста ³⁰). Заграли йому по польськи ³¹), аж тоді розвеселивсь і велів іти в танець козакам-ті як худоба тислися до покоїв ³²). Пили аж до першої години в ночи. Але свашок завчасу відпроваджено до господи-бо боярині їм щось були примовили, а козачка одна, Ганка Каспровська ³³) дуже розгнівавшись і при господаревій ї. м. бояриням сказала: “Чи на кепство ³⁴) ми тут до вас приїхали? коли ви приємніші ³⁵) від нас, то чому дочку вашу за козака ³⁶) даєте?” Сі слова сказала попереду, потім їдучи сходами звалилася-бо була товста і пяна, ледви її запровадили до карети. Инші тримались на ногах, і кожного разу як візники і ленгоші тих свашок відвозили, вони давали їм горіхів “в контентацію”.

Потім п. молодий-зірвавшися від столу, пішов до свого покою, а звідти до ліжниці, де й скінчилась фортуна й дівоцтво панни молодої ³⁷). Другого і третього дня п. Тиміш з покоїв не виходив. В середу виїхав в поле на переїздку. В четвер господар й. м. і господарова ї. м., домна Розанда і п. Тиміш, также бояре і боярині обідали в покою; мало кого туди пускали-бо двірські панни служили при столі господареві й. м. ³⁸). П. Тиміш з своєю жоною пішов у танець, Виговський і Тетеря йому служили; господар за той труд подарував йому штуку золотоглаву, але він прийнявши і уклонитись за неї не потрапив. Того ж дня п. Тиміш обдарував значніших бояр. Господареві й. м. дарував сорок соболів, жоні своїй адамашкову шубку на соболях, боярам по сотні талярів левкових-ті про них мало дбали. На то господар й. м. дарував свому зятеві 4 коней з сідлами і двох волоських румаків. Посол від господара й. м. мультанського, бувши при тім, офірував йому (Лупулові) коня турецького з сідлом, а п. гетьманичові килим ³⁹) і штуку золотоглаву; инших послів не було ⁴⁰). Посагу за донькою дав господар й. м. 2 тисячі талярів, окрім иншої виправи; осібно золотих червоних дві тисячі, карету, скарбові вози й инших річей богато-піклуючися про свою доньку. Виговському дарував господар й. м. 10 ліктів оксамиту, 20 ліктів атласу, блам (міх) на футро з рисів і триста левкових талярів; Тетері 10 ліктів атласу оксамиту, 10 атласу, і півтораста левкових талярів; иншим полковникам сукна і блавату на пару суконь і по 150 левкових, осавулам і сотникам грошима давано-ті їх без сорому як довгу якогось домагались.

В пятницю 6 вересня ⁴¹) (Тиміш) виїхав з Яс; господар й. м. проважав його до того місця, де його витав; господарева ї. м. їхала з бояринями. Зсівши з коней прощались, і як довго ще господар й. м. розмовляв з зятем, весь час Розанда господарівна обіймаючи господареву ї. м. ревно плакала. Потім підійшла до господаря й. м., щоб попрощатись; він її поцілував показуючи веселе лице, але серце мав обтяжене жалєм; ледви вона випустила його ноги. Потім боярині і бояре прощалися з нею. А п. Тиміш, підчас коли господар стояв з відкритою головою, всів на коня і насунувши шапку поїхав. Господар збувши такого гостя поїхав до міста ⁴²).

Се, як бачимо, оповіданнє з становища панського льокая, але недалеко відбігав від нього і коротке оповіданнє, писане з перспективи пізніших подій представника молдавського боярства Мирона Костина: Того року Василь воєвода мусів справити весілля своєї доньки Руксанди з Тимушем сином козацького гетьмана Хміля. Була се дуже не дібрана пара як з походження так і виховання. З нашої сторони 18-літнє панованнє, рівне монархії, велике богатцтво і слава роду, а та сторона-ледви два роки як вийшла з хлопів. Руські жінки підчас весілля літали по всіх кутах з своїм ладканнєм. Зять мав тільки вигляд людини, а характером був чистий звір. Але що повинно було бути на княжім весіллю-нічого не бракувало. За весь час закладом з нашого боку були в Чигрині племінники воєводи-сини начальника війська Гавриїла і Юрий, боярські сини Бугуш і Прежескул. Пробувши в Ясах кілька тижнів Тимуш з осавулами, полковниками й отаманами поїхав до Чигрина з молодою жинкою. А Василь воєвода, завдяки сьому шлюбові, викликав підозріння у Турків і у сусідів, особливо Матвія воєводи, давнього свого ворога, і з сього часу дім Василя воєводи, що зайняв був перед тим таку тверду позицію, швидко почав хилитися до упаду ⁴³).

Сучасне звідомленнє венеціянського посла в Відні Джустініані до сіньорії-властиво варшавська реляція, долучена ним до свого звідомлення, займається виключно політичними моментами події:

І вересня відбулося весілля Тимошка з господарівною. “Він прибув з 4 тисячами людей, а господар стрів його під Цецорою, в трьох милях від Яс. При появі такого множества козак збентежився, підозріваючи в тім якесь лукавство, але потім заспокоєний засміявся і війшов з господарем до Яс тільки з тисячею своїх людей. Між иншими розмовами, що мав господар з новим зятем, доносять, була одна про біжучі справи, і господар ріжними доводами намовляв покоритися королеві, як свому панові, і притримуватися мирного договору. Але той на сі слова витяг до половини свою шаблю і сказав: “Поки ся шабля при моїм боці, не перестану старатися коло знищення польського імени, і доки буде хоч найменша кістка польська і козацька, не буде згоди”. Господар завважив, що його батько, Хмельницький, післав же просити у короля замирення, і виявляв йому належну покору. Але на се молодик відповів, що так треба поступати з Поляками, аби їх заспокоїти і підпустити до себе ближче, а тоді вийняти з-за пазухи камінь і вибити їм зуби. Своїм звичаєм-відповідно своїй брутальній натурі-додав він ще ріжні погрози королеві і Річипосплитій. А потім перейшовши до инших розмов, закінчили постановою напасти на Валахію і вигнати її господаря, щоб передати його володіння молодому Хмельницькому. Сповіщають, що ніби то Татари вже й вийшли з Криму, мовляв у поміч на Валахію ⁴⁴).

Додам, що наш постійний інформатор Ґоліньский спочатку зловив був малу польську качку на тему, як то польські жовніри відомстилися Хмельницькому за смерть Каліновского; потім одержавши новішу відомість, зачеркнув сю байку і вписав певніші вісти:

“В октобрі(!) прийшла відомість, ніби то син Хмельницького Тимошок (Timoszek) їхав на весіллє, женитися, до господаря волоського, з великим достатком. Та йому на певнім місці заступило дорогу литовське військо з Волохами і вдаривши з-заду і спереду, ніби то вбило кілька тисяч козаків що були з ним: вози, карети забрало, немалу здобич військо взяло, а самому синові голову стято, і Хмельницький був тим розжалений, та роздумував, як за те відомстити”. Се зачеркнено, і трохи нижче дописано:

“Таке видумували ті, що хотіли б таке побачити, тільки самі битись не хочуть. Тимошок, син Хмельницького жив і оженився з господарівною з великим достатком, в згоді, великі дари віддавано від ріжних осіб. Приїхав Тимошок Хмельницький з 3 тис. козаків, а батько, старий Хмель, став на поготові з козацьким військом, чекаючи, як то його сина на Волощині приймуть і частувати будуть. Господар виїхав напротив нього у 8 тисячах, і Тимошок з козаками побоялися, що то може якась зрада; тоді господар, помітивши, виїхав до Тимошка в 50 коней, і той до нього також: привітались і господар віншував Тимошкові щастя й здоровля, за сина со(бі взяв); Тимошок до господаря нічого не казав. В неділю (очевидно-було весіллє, кінець фрази відірвано с. 594).

Як їхали молоді до Чигрина і як їх там стрічали, наші українські свідки не записали. У Ракушки-Самовидця заховавсь тільки відгомін нарікань статочних людей, що се весіллє “відправлялося з великим коштом так господаря волоського, яко теж і людей зостаючиx-куди тоє військо з весіллєм ішло, бо не в малій купі йшли, а люде своєвільні” (с. 32). А з Чигрина маємо тільки лист старого Хмельницького до московського сусіди-путивльського воєводи, зі сповіщеннєм про приїзд молодих, і щасливо осягнену мету-посвояченнє з господарем молдавським.

Б. м... кн. Феодору ОндрЂевичу Хилкову Стародубскому Богданъ Хмельницкий гетманъ войска Запорозкого здравия зычит, приятельский поклон оддаєт. По два разы пришло писмо до нас, же мы тебЂ господинови не ознаймуєм ни о чем. Тепер маємо вЂдомость, же короля польского идутъ послы к нам, одножъ єшче не пришли, не знаємъ с чимъ идутъ. А мы уже за ласкою божею зповиноватили-смо ся з Васильєм воеводою земль Молдавских, и уже сын мой з дочкою Василя воеводы єго милости к нам зо въсею утЂхою повернулъ. Притом просимъ тебе господина, абысь в приязни з нами впредь был; а мы готови его царскому величеству во всемъ служить. Притом буди здравъ и Богом храним. З Чигирина дня 21 сентебря року 1652. Вашей милости всего добра зычливый приятель, служить рад, Богданъ Хмельницкий гетманъ войска Запорозкого ⁴⁵).

Мабуть більше виявом неприязних настроїв; ніж реальних відомостей треба вважати поговори в польських столичних кругах, що молоді не добре живуть між собою, Тиміш зле поводиться з жінкою і хоче відіслати її до батька. Венецький посол у Відні мав таку реляцію з Варшави з 15 листопаду: “Кажуть, що син Хмельницького, знеохочений до жінки, хоче відіслати її до батька господаря; а що той не віддавав її, і згодився тільки під страхом грізних сил козацько-татарського війська, що незадовго перед тим знищило польське військо Каліновского, то думають, що там з повороту до дому сеї дами будуть лише тішитись, і батько був би радий, щоб Поляки при першій нагоді помстилися за нього (над козаками)”. Сподівались, що Радивил, як дівер господарівни, певно з свого боку приложить до того всі сили ⁴⁶).

До французьких газет ся відомість пішла ще з більшими прикрасами: Син гетьмана Хмельницького Тимошко уже двічі бив свою жінку, недавно видану за нього доньку молдавського господаря, закидаючи їй відносини до великого візиря, коли вона була закладницею в Сералі, і за протекцією візиря хотіла звідти видістатися; але Хмельницький-батько, дуже заінтересований в приязни (господаря), всякими способами старається прихилити сина, аби краще поводився з жінкою ⁴⁷). Але більше таких вісток ніде потім не виникає ⁴⁸) і тому треба вважати оповіджене вище за сплетню, або чиюсь вигадку.

Примітки

¹) Ориґінал в Польських справах 1652 р., стовб. 1-б. л. 169.

²) Jorga, Acte si fragmente (Actes et fragments relatits a 1'histoire de Roumains, 1895), c. 214-5.

³) Признаюсь, що раніш я мав сумніви на сім пункті-чи не з пізнішим памфлєтом маємо діло.

⁴) Надрукований в тійже збірці Йорґи с. 214 дд.

⁵) Напр вираз “свашки” перекладчик помішав з “швачки”, і відти вийшли ріжні непорозуміння, і под.

⁶) В поль. тексті Tymosz, в нім. Timoszek.

⁷) Non tam libenter quam reverenter.

⁸) Cum fronte non sine nube.

⁹) 26 було в понеділок.

¹⁰) W Prutach w Koyczanach-über Pruty in Skzycani.

¹¹) Ledaco srodze było, sehr kahl anzusehen wahren.

¹²) Wie Gotze und als entrucket stand, як ідол або зачарований.

¹³) Nicht gar klein, sondern zimlich starck, unnd grob, в польськім wzrostu malego, ale wielki duren.

¹⁴) Так в поль., в нiм. zwey Rittwägen von Fichten-Holz.

¹⁵) Нім.: die meisten allerhand Gattung, пол.: wiecey hołoty.

¹⁶) Так звався струнний струмент, вживаний мандрівними сербськими співцями-музикантами.

¹⁷) Так в поль., нім.: wie ein Wolff in Gestrauch.

¹⁸) salva venia.

¹⁹) Так поль., в нім.: Iohaunes in eodem.

²⁰) Йорґа думає, що се мова про Караґез, маріонеткову комедію.

²¹) Нім. zur Copulation.

²²) Piiąc dimną tabakę: одні се поправляли на “курячи”, инші толкували, що мова йде про чорну каву, справу рішає нім.: soff Rauchtaback.

²³) В нім. титул dumna прикладається тут і далі до дружини Василя, в пол. до Розанди.

²⁴) Так в поль., в нім.: dem ungeschickten und unbehöbelten groben lumpenen Kerdel.

²⁵) В нім.: “і поцілував свою молоду”.

²⁶) У Твардовского: “не був він неприємний господарівві, що в вільній хвилі вчорашніх своїх розплетин казала собі співати руських пісеньок про нього” (с. 77). В кількох місцях коротше і бідніше оповіданнє Твардовского збігається дуже близько з наведеною ширшою аномінною повістю.