Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 37 (всего у книги 70 страниц)

Се вражіннє підтримують і спостереження, що правда припадкові, частинні й поверховні, які могли зробити польські круги-ті розвідчики і всякого роду кореспонденти, що на підставі ріжних відомостей-язиків, під'їздчиків, перебіжчиків і т. д., старались виробити собі суд про ситуацію. Освєнцім, на підставі вістей, які приходили з ріжних кінців Української землі, так характеризував стан річей при кінці липня н. с.: “Хлопство українне, вислизнувши з небезпеки, в котрій було після розпорошення, повернувши додому було так збентежене, що цілком забувши бунт і своєволю, з охотою приймало підстаростів і урядників і почало їм віддавати своє підданство. Але почувши, що шляхта (посполите рушеннє) пішла до дому, а король повернув до Варшави, і його при війську немає-бо його імя було для них страшне, а військо йде так ліниво як на раку,-стало знову вертати до своїх злих прикмет і бунтів: реґіментарів і військо без короля легковажити, наступати на панів і підстаростів, дерти їх універсали, змушувати до утечі, наново вирікшися підданства, та почало громадитися до куп, заохочене універсалами Хмельницького” ¹⁸).

В середині липня в польськім штабі з приємністю оповідалося ріжні анекдоти на тему крайньої депресії козацтва, зачерпнені з тих облав і нагінок, що робилися над берестецькими недобитками, які безрадно блукали по лісах, не знаючи куди звернутись. “Вчора п. гетьман казав постинати кількох, а шляхтича Залєского, разом з ними зловленого-розстріляти; кажуть так: “Воліємо аби нас пани наші стинали, аніж хлопи, побратими наші, що від нас відступають”. Бо се правда, що хлопи козаків самі бють, бачучи свою біду” ¹⁹).

В иншій реляції з театру війни: “Паволочане прислали до п. старости кальницького-просять милосердя і хочуть видати бунтівників і війта, що був фактором Хмельницького, та і всі инші піддаються й самі бють козаків, де тільки покажуться” ²⁰)

Ведучи нетрудні облави на сих недобитків, вважали, що з селянством і міщанством справа буде полагоджена самою амнистією. “Черни розіслано універсали, що король пробачає всякі вини, аби лише по містах живність для війська готовили та попсовані переправи поправляли” ²¹). Припускали, що з боку сеї черни більш ніяких жадань і не буде, як тільки даровання їм життя ²²). Політична роля Хмельницького вважалася скінченою. “Шість тисяч козаків замкнулося в Чигрині, і як прийшов до них Хмельницький з 5 тис. Орди-заплативши викуп ханові, і хотів, щоб вони його прийняли, ті не схотіли його пустити. Так сказали йому: “Якого пива наварив, сам його і випий”, і не пустили-далі вартують його Татари. Взагалі сподіваємося в скорім часі, що хлопи повидають усіх бунтівників і принціпалів” ²³). Серед козацьких дезертирів, що поперебігали до королівського війська, висувалася знову кандидатура на булаву Забуського: “Козаки домагаються мати гетьманом Забуського, і він ним буде. Бунтівників сама чернь видає і бє”. На переді коронного війська проєктувалося вислати Забуського з другим таким перекінчиком-Яськом, на чолі трьохтисячного полку, і се мало бути-так думали-атракційним моментом для тамошнього козацтва ²⁴).

Але не пройшов іще кінець місяця, як иншим вітром повіяло по Україні, разом з вістями про нові універсали Хмельницького.

“Ціоншковский і Ястшембский приїхали до Прилуки”, пише служебник Вишневецького з Шаргороду 30 липня -“з пошаною прийняті: (люде) раді були універсалам королівським, і реєстрові козаки показували їм ((Цьоншк. й Ястш.) свою охоту, а потім в ночи на замок напали, так що вони ледво втікли: ранену челядь і коней (повстанці) забрали і відпровадили до липовецького сотника, якогось Виторина, що стоїть в кількасот коней в Липовцю ²⁵), а Богун в Жи(во)тові ґрунтується. Козаки почали були на голову тікати за Дніпро, але тепер вертають з-за Дніпра на сю сторону. Кажуть, що найняли сорок тисяч Орди, обіцявши їм по 10 талярів, і вже казали хлопам ті гроші складати; здається та Орда стоїть над Синєю Водою, 6 миль. від Умани” ²⁶).

“На Подніпровю хлопи дуже бунтуються”, пише каміненький староста, Потоцкий молодший. “Кажуть: “Волимо на голову погинути ніж панам звикле послушенство. віддавати ²⁷). Хоч Хміль програв, ми можемо виграти, і иншого гетьмана мати зараз (можемо)”. Піддані як тільки збіже зберуть і змолотять, зараз на Україну уходять. Причина непослушенства того хлопства-вони так говорять: “І ви не раз від нас тікали, а одначе збиралися (знову), то і нам за перше нещастє має з лихвою нагородитись” ²⁸).

“Недостежа (?) й Іванчул полковник браславський універсали розіслали по Подніпровю (очев. Подністровю) і коло Богу-аби поспільство збиралося на Деребчин. І не думають бути панам своїм послушні. Післали до баші сілістрійського, аби їх прийняв, якби їм тісно було, і видав пропускні листи; всі готові на возах” ²⁹).

“Прийшов хлоп з України і розповів, що Хмель в 400 коней стоїть під Корсунем, і туди велів збиратися всім; але козаки по домах своїх хліб готують. Почавши від Хвастова всі хлопи табором стоять з козаками з усіми своїми достатками” ³⁰).

“Дають знати, що двох Тишів, братів рідних, хлопи з козаками, набігши в 200 коней, живими взяли; челядь побили, а котрі боронилися, з домом спалили. Було се в Ходоркові. По тім хлопи пішли табором. По инших місцях теж хлопи таборами тягаються, чекаючи більшої громади хлопів, і повно того хлопства всюди” ³¹).

“Виговський з Хмельницьким, зрадники, бігають, бунтуючи Україну, аби до нього збирались; тому дурна і завзята чернь таборами йде під Корсунь. Богун під Прилукою збирає військо, а від хлопів по таляру витягає на Татар: каже, що йому 40 тис. обіцялось, і кожному по 10 талярів платні мається дати на місці, і живність. Два полковники подністрянські збираються під Деребчином (коло Шаргороду) на старосту камінецького-що стоїть у Барі, несповна 4 милі. Взагалі війна війною, і як бачу, тяжко нам буде-аж до зими: хіба зимою їх за ласкою божою (можна буде) поконати: бо вони або на Запоріжжє уступляться, або до дому мусять рушити і розійтись. А хлопи не вірять, що військо йде на Україну, кажуть: “Вони мусять вернутись під Краків, боронитись від Ракоція і від тих, що їх наш гетьман на бунтованнє людей розіслав” ³²).

Знову вставала Україна!

Примітки

¹) Малорос. приказу ст. 5814/3 л. 1-4.

²) Вище с. 286.

³) Акты Ю. З. Р. III с. 461-5.

⁴) Акты Ю. З. Р. III с. 474-6.

⁵) Тамже с. 470-1.

⁶) Акти помістного столу – вказав В. Д. Юркевич в своїй доповіди про заселеннє Слобідщини за Хмельницького.

⁷) Акты Ю. З. Р. III. с. 470, переклади листів хана, його візира (?) і скарбника тамже с. 458-9.

В збірці Міхаловского (с. 644) є ще ніби пізніший лист; хан повідомляє про висилку нуреддіна-султана, Сефер-казі аґи, Субан-газі аґи й инших аґів і беїв і всього війська, скільки його знайшлося, сам тільки оден зістався в Криму, і радить давати тверду відсіч неприятелеві, “взявши в поміч Бога без жадної пихи”, – не бавитися піянством, як перед тим, а молитися Богові про побіду”. Копії в ркп. 1056 краківської академії, в Теках Нарушевича 145 с. 352 – з ріжними відмінами; копія Академії має поясненнє: oddany 3 octobra w Bohusławiu. Але мині сей лист здається сильно підозрілим: докір в пянстві в такім листі не на місці, скорше він мині здається польським фабрикатом – див. далі, с. 377.

⁸) Небезінтересно, як про сей похід оповідали в Криму:

“Іслам-гірей цар і нуреддін царевич прийшли до Криму з війни, з Польської й Литовської землі, а полону польського й литовського ніхто з Татар з собою до Криму не привів, бо польських людей зібралося богато, і в бою під Сокалем (!) вони перемогли царя і нуреддіна: побили у них богато Татар, забрали шатри цареві і коней забрали богато з саквами і з усім, а цар і нуреддін з останком людей ледво втікли, і після того більше у козаків не стояли: тікали до Криму в день і в ночи. А декотрі мурзи і Татари прийшли до Криму після приходу царя піші. А гетьман Хмельницький з козаками тепер у своїх козацьких городах, а в Сокалі сидить козаків небогато, обложив їх польський король, і тим козакам ледви чи можно сподіватися помочи від Хмельницького. А чи сподіватися згоди чи війни у Хмельницького з польським королем – того ніхто з Татар добре не знає”. – Крим. справи кн. 30, 1650-1 р. л. 218-9.

⁹) Тамже л. 219-20.

¹⁰) Збірка Піноччі, рк. 310 ненум.

¹¹) акти Ю. З. Р. III с. 473.

¹²) Тамже с. 474.

¹³) Збірка Піноччі ркп. 310, теж саме Осол. 225 л. 412, дата 17 липня. В иншім листі з Бродів 18 липня: “Прийшли листи від господаря волоського, дає знати, що 4000 Турків, що були переправилися з другою ордою за ханом, дуже спішно і шпетно завернулися, довідавшися про ханову утечу. Додав і се в своїх листах, що до Порти дав знати про сю побіду короля й. м., для того аби затримав хоругов, кафтан і шаблю, що мали післати Хмелеві, і козацьких послів аби там затримано; сподівається, що в малім пошанованню буде там се хлопство, коли з його писання довідаються про його погром” Staroż. 332, Осол. 2286 л. 171 об.

¹⁴) Осол. 225 л. 420. В польських кругах богато ходило відомостей про посольства до Хмельницького, що не дійшли до нього через Берестецьку катастрофу. “Князь воєвода руський зловив якогось посла, що йшов до Хмельницького-чи від Греків чи від Турків, і шаблю дуже добру зараз відбив, а самого (посла) ще ні-при людях зіставив по тій стороні”, реляція з-під Берестечка Осол. 2286 л. 171.

¹⁵) Польські справи 1651 р. столб. 1 б. с. 370-1.

¹⁶) Акты Ю. З. Р. III с. 459 і 470.

¹⁷) Справозданнє Василя Бурого в Путивлі 28 серпня с. с.: “Були вони в обозі у гетьмана черкаського Б. Хмельницького на річці на Русаві коло Маслового Ставу; гетьман зараз же закликав їx до свого шатра і взявши листа і прочитавши, говорив йому, Василеві, що він, гетьман, і все черкаське військо хочуть бути під государевою високою рукою в вічнім холопстві, а з Ляхами у них миру не буде: на тім він, гетьман, і полковники і все військо Черкаське цілували хрест між собою, щоб їм против Ляхів стояти всім за одно. А до тебе він, гетьман, послав своїх послів: Семена Савича, Лукіяна Мазура, Івана Нечипоренка з товаришами перед його, Василевим, приїздом за два дні. І був він, Василь, у гетьмана 2 дні, і гетьман дав йому, Василю з товаришами грошима 50 єфимків, і відправив їх з честю. А гетьманом Хмельницьким черкаського війська зібрано богато, в чотирьох обозах: сам гетьман з Черкасами і обозом стоїть на Ресаві, і з ним Татар тисяч з шість; а другий черкаський обоз коло Білої-Церкви; а третій обоз в Ставищі; четвертий обоз стоїть під Київом, і гетьмана Радивила в Київі обложили; а инший ще черкаський обоз стоїть під Черниговом. Та ще гетьман Хмельницький жде до себе мурз і Татар: Бей-мурзу з товаришами й хоче незадовго йти на Потоцкого з товаришами. А Потоцкий з Поляками стоїть табором в Хвастові, від обозу Хмельницького 60 верст. А як він, Василь, їхав до Путивля, в дорозі з Лубень писав до нього гетьманський післанець Семен Савич з товаришами, щоб він, Василь, підождав їх в Ромні, аби їхати до Путивля разом”.-Білгор. вісти ч. 349 ст. 12-15.

¹⁸) С. 364-5.

¹⁹) Реляція королевичеві з Бродів 18 липня-Ос. 2286 л. 176 об. (в скороченню сей лист в Staroż. І с. 330, але тут сього нема).

²⁰) “Новини з-під Ямполя” 27 (липня)-бібл. ординації Красіньских 4032.

²¹) Рел. з Бродів 18 липня.

²²) Вище с. 310.

²³) Новини з Ямполя.

²⁴) Львівські новини з. 23 липня-тамже л. 177

²⁵) Liponi.

²⁶) Осол. 2286 л. 178.

²⁷) Zwykle posłuszenstwo oddawać.

²⁸) Oc. 2286 л. 178 об.

²⁹) Тамже л. 178: відомости з 25 і 27 липня.

³⁰) Также, вісти з 29 лилия.

³¹) Тамже, вісти з 30 липня.

³²) Лист Мясковского з 4 серпня-Ос. 2286 л. 180 об.

НАСТУП ЛИТОВСЬКОГО ВІЙСЬКА, ПОГРОМ НЕБАБИ, РАДИВИЛ ПІД ЧЕРНИГОВОМ, ПОГРОМ КОЗАКІВ ПІД ДИМЕРОМ 16 H. CT. ЛИПНЯ 1651, ПЛЯНИ РАДИВИЛА.

Тим не менше ситуація була більш ніж серіозна. Не було заслонів ні від Польщі ні від Литви. Польське військо, правда, “лізло на раку”, але литовське заганялося уже в саму середину козацької території, сміливо і дуже енерґійно, і почуттє безпомічности і безборонности деморалізувало людність. Малодушне поводженнє київського духовенства і маґістрату супроти литовського наступу-було дуже небезпечним симптомом. Поки гетьманові й старшині вдалось наново піднести настрій-що було для них завданнєм моменту, сей період депресії в середніх тижнях місяця липня був дуже грізний і небезпечний, і особливо нервував наступ Радивила: коли б він був випав скорше на два тижні, він міг би дійсно підрізати всю енерґію сопротивлення ¹).

Проголосивши війну козаччині ще 14 червня, Радивил витратив ще майже три тижні, щоб рушити своє військо фактично. Передовий полк під проводом Мірского, що демонстрував перед козацким посольством свій похід під Смоленськ, він вислав 1 липня н. с. за Дніпро-щоб він переправившись під Гомелем заслонив йому перехід під Лоєвим, а сам три дні пізніш рушив в долину Дніпром,-посадивши тяжку артілєрію і частину пішого війська на байдаки, а тяжчий обоз лишивши під Речицею ²).

Мірский без труду розгромив козацьку чату, що стояла на переправі і та, прибігши, дала знати Небабі, що польський відділ, не дуже великий перейшов Дніпро. Небаба, не підозріваючи, що Радивил сам буде там-бо ж іще не вернули посли від нього, і можна було думати, що він далі займає становище нейтральне: веде переговори,-без ніякої обережности рушив з Чернигова і напав на полк Мірского. Непомічений ним Радивил тим часом переправлявся через Дніпро і обійшовши його підчас битви вдарив з боку з своєю кіннотою. Небаба “неуважний полковник”, як його зве Самовидець, попав в таку сутичку, що з неї не вийшов. Оправдав своє призвище: бився в-руч, затятий в праву руку боронився лівою і не піддавшись живим зарубаний був на місці ³). “Мужно з нами стрівся, але подібно як Кричевський, сам поліг убитий і людей всіх стратив”-писав Радивил з поля битви своїй жінці, 6 липня,-в день коли в берестецькім обозі приймано козацьке посольство. Богато лягло на місці, кільканадцять попало в неволю-“між ними братанич Небаби, писарі військові, хтось з сотників, і козаки Чернигівського і Ніжинського полку, бубни і корогов 14”,-як вичисляє реляція. Сих бранців, вислухавши їх зізнання, зараз же постріляно і порубано тут же. Чимало “черни” пішло в розсипку, але чоловіка чотириста заложилося в таборах окопавшись, і поки стомлене литовське військо забралось другого дня до наступу, виявилося, що комонник з старшиною в порядку відступив до Чернигова ⁴).

Натомість прийшло посольство від міщанської Чернигівської громади з заявами покірности і благаннями не нищити міста і людей. Міщане обіцяли видати всіх причетних до війська, що знаходилися в місті, і Радивилові видко скортіло взяти в руки се огнище бунту: не вдоволившися міщанською капітуляцією, він 9 липня всім військом наступив на Чернигів.

Але тут його чекало повне розчарованнє:

“В неділю, себто 9 сього місяця, ранесенько став під містом і полишивши за собою військо, сам з кількома хоругвами вчинив під'їзд. Зараз вийшла конна сторожа-але ніякими фортелями не дала себе заманити. Князь поміркував положеннє місця, оборонність і сили; взявши все під увагу: сильні вали, в котрих вони стали обозом, за ними новий міський паркан (за весь час війни вони неустанно сипали й будували)-одно і друге густо обсаджене людьми, а сам він приступив тільки з комонником.

“Отже не маючи ніякого фортелю прийшлося б не без великих утрат вести людей до штурму цілком відкрито через просторі оболони. Порадившися з старшиною і не хотівши рискувати цвітом війська-хоч у кінноти була така охота, що з коней готові були зсідати,-він тільки ,запрезентував шик' (казав поставитися лавою) і вислав трубача з напоминаннєм. А сам зараз відступив і в милі став на становище, маючи надію, що може неприятель або за ним піде, або принаймні вилазку вчинить. Але ні одного ні другого: так замкнулися, що ані живого духу не випустили з окопів” ⁵).

Так виправляв новий чернигівський полковник Пободайло-“котрого здається против його волі поставили собі головою”-помилки свого “неуважного” попередника. Але рана нанесена була глибока, погром такого сильного козацького війська й утрата одного з визначніших полковників зробила сильне вражіннє по Україні. Ми бачили, як сею сумною вістю привитали Хмельницького по приїзді його з-під Берестечка. Подніпровє було збентежене. Козаки що досі трималися, не вважаючи на обходні операції Павші ⁶), на вість про погром Небаби кинули свої позиції над Припетю під Бабичами і відступили на Овруч. Чорнобильська залога вступилась так само як і любецька ⁷).

Смоленський рейд козацький, полишений без підтримки, теж був ліквідований висланим туди відділом драґонів кн. Сапіги, разом з місцевим посполитим рушеннєм. В крівавій битві під Кричевим, обложеним козацьким військом, погинуло немало литовської шляхти, але козацьке військо було розгромлено, Кричів визволений, і після сього литовське військо пішло виганяти козаків з Рославля: що з ними сталось, я не знайшов безпосередньої вказівки; можна думати, що вони відступили назад тою ж дорогою, якою прийшли, через московську територію.

Стольник литовський Ґонсєвский, висланий з більшими силами для того щоб збити припетське крило козацьке, не мав після того богато роботи: Антін полковник київський, полишивши свої припетські позиції, сам відступив до Київа. А коли Ґонсєвский вислав свої під'їзди під Овруч, против розложених там сил Горкуші, той також став спішно відступати під Київ. Ґонсєвский тоді спішно рушив і собі за ними. Козацьку залогу поставлено над Ірпенем під Димером (15 клм. від Київа) і тут в середині липня сталася битва, що рішила долю Київа. Коли Ґонсєвский, ставши в Димері 16 липня н. ст., вислав свої під'їзди під козацькі позиції, козацьке військо жваво кинулось на них; але коли на те наспів з головними силами Ґонсєвский, їм прийшлось спішно тікати на позиції, і “полковники”, як їх глухо згадує Ґонсєвский (Жданович з Горкушею) не важились їх боронити, і спішно звели своє військо до Київа. Ґонсєвский взагалі представляє сю битву як блискучу побіду – кріваву для козаків, майже безкровну для литовського війська ⁸). Навпаки, козаки казали, що литовське військо в сій битві було побите і від Київа відбите, тільки київське міщанство і духовенство піднявши паніку, змусило козаків щоб вони очистили місто. До сеї київської паніки ми вернемось, поки що зістаємось при факті, що після сеї битви на Ірпеню козацьке військо вступилося під Київ, і дорога литовському війську була відкрита.

Відомість про се, 20 липня принесена до головного литовського табору що стояв під Любечем, змусила штабову верхівку переглянути й змінити свої пляни. Досі, вважаючи київську заслону досить сильною, Радивил не вважав можливим добувати собі дорогу до Київа, маючи зліва сильний козацький корпус, що опиравсь о Чернигів. Він був вислав до Київа (можливо що зараз же після погрому Небаби) заклик до піддання – маємо таку звістку перед ірпенською битвою ⁹), Радивил міг тоді пробувати добути добровільну капітуляцію – під вражіннями погрому Небаби. Але вести наступ на київську заслону, маючи по лівій руці непоконаний Чернигів, він не рішався. Не здобувши Чернигова своїм наїздом 9 липня, він рішив повести з ним боротьбу більш витрівалу. Розіслав кінні роз'їзди в тил Чернигова, щоб розірвати його звязки з періферією і запобігти громадженню нових сил, а сам очікував артілєрії, щоб з нею рушити на Пободайла ¹⁰). Допіро потім мав наступити марш на Київ, або ще далі – марш за Дніпро, в напрямі Вишнівеччини (на Лубні й Прилуки): глибокий обхід Київа, плян менш ефектовний, ніж негайне опанованнє, але з стратеґічного становища-зламання українського повстання, безсумнівно далеко серйозніший і в наслідках важніший ¹¹).

День походу на Чернигів був визначений на 20 липня ¹²)-коли саме наспіла від Ґонсєвского відомість про битву під Димером і уступленнє київського війська. Сю новину взято під серйозну розвагу, і в результаті кількаденних міркувань і обговорювань сеї справи, 25 липня ¹³) рішено до дальних розпоряджень короля лишити під Черниговом обсерваційний відділ ¹⁴), а самим як можна спішно йти під Київ. Армату і угорську піхоту виправлено водою, байдаками; решта пішого війська пішла з кіннотою берегом; зійтися мали під Сорокошицями (Сорокоцицями). Йшлося тяжко. “Литовське військо з-під Чернигова до Київа комонником ішло, тяжких переправ мали без кінця (gwałt): одного дня пять мостів самі собі побудували, другого дня сім разів пливали”, переказує реляцію Радивила Млоцкий. Байдаки также спізнилися, так що се викликало деяку затримку. Під Межигорським манастирем коло Вишгорода по сім визначено схід головного походу з відділом Ґонсєвского. Радивил спішив використати київську паніку і безпомічність, щоб опанувати Київ і його околицю, поки Хмельницький зможе прийти їм в поміч.

Примітки

¹) Операції на північнім фронті, кінчаючи білоцерківською угодою оповідає Rerum in m. d. Lithvaniae per tempus rubellionis russicae gestarum commentarius-згаданий в літературі Хмельниччини (VIII. II с. 202). Як зазначив Смирнов в своїй моноґрафії (с. 228), “коментарій” сей стоїть дуже близько до Реляції Януша Радивила про його операції 1651 р., що на неї покликається Пасторій, і очевидно-він вийшов від самого Радивила чи від котрогось з його двірських літератів. Инша реляція, такогож очевидно походження заховалася серед матеріялів, що привіз того року до Москви гонець Старий-Польські справи 1651 р., столб. 7: “Роспись из обозу в. кн. Литовского испод Киева, августа месяца 1651”; на жаль вона тут подана в такім лихім перекладі, що місцями цілком затрачує зміст. Документальний матеріял не зібраний разом, найбільше листів żв збірці Starożytnosci Historyczne І с. 314 дд. Доповняю її невиданими документами Осол. 225 і 2286. З старої літератури найважніше Kotłubaj, Źywot Janusza Radziwiłła, Вильно, 1859. Новіша студія: Я. И. Смирновъ, Рисунки Кіева 1651 г. по копіямъ ихъ конца XVIII в., в Трудах XIII археол. съЂзда въ ЕкатеринославЂ, 1905, т. (1908), тут м ин. ґрунтовна розвідка, що приносить і деякий невиданий матеріял: Князь Янушъ Радзивилъ в его кіевскій походъ 1651 г. (ст. 213-374, кварто). Між ин. пок. автор дошукувався згаданої реляції, привезеної Старим, за вказівкою Бантиш-Каменского на портфелі Мілєра Cosacica, але не міг знайти тих портфелів (с. 283); правдоподібно, сі портфелі містили копію з актів Старого.

²) Сей плян подав він 30 червня до відома королеві, – Сапіга повідомляє королевича: “Князь гетьман польний литовський повідомляє з-під Речиці, що 6 день має мати забаву з козаками під Лоєвим: хоче пустити частину війська в тил їx табору, а з частиною наступити в чоло і замішати неприятеля, що стоїть там в великій силі”-Збірка Піноччі і теж саме Осол. 225. л. 411-2.

³) “Небаба бачучи такий тягар на собі, почав відступати пішо, але тут його товариш з-під хоругви п. старости мозирського добре заїхав: довго він від того товариша боронивсь і вруч з собою ширмували, бо й той товариш зіскочив з коня, не можучи його взяти з коня; другий товариш поспів йому в поміч, і тут його приборкали вдвох, бо ніяким чином не хотів себе дати живцем узяти, і коли йому затяли праву руку, став лівою боронитись, так що його вбили на місці”. Освєнцім с. 349.

Його костюм: “На Небабі жупан отласовий зелений, коштовний панцир, поверху лосина шкіра з золотими ґудзями й таким же шнурком: шабля в оправі, перстень на пальцю і хрест золотий. Товариш, що його вбив, узяв каптан, в котрім було 7000 злотих золотом-то йому князь й. м. дарував, а Небабу велів поховати і висипати велику могилу”.-Теки Наруш. 145 с. 400.

⁴) Докладна реляція в двох варіянтах, з 13 і 16 липня з несвижського архиву в теках Нарушевича 145 с. 213 і 241; коротша, але з деякими подробицями про Небабу, наведеними вище, з того ж архиву, тамже с. 399. Друга писана зараз по битві 7 липня, в двох копіях-у Освєнціма с. 348 і в Staroż. с. 317 (також Краків, академії ркп. 342 с. 115). Лист Радивила до жінки у Освєнціма с. 348.

⁵) Реляція 13 липня-Теки Нарушевича с. 216-7. В “Коментарію” про невдалу екскурсію під Чернигів замовчано. Натомість до польського штабу, видко, були післані реляції дуже оптимістичні-їх переказує Мясковский в листах з Любару з 4 серпня (лист до короля виданий в Памятн. II ч. 12, инший до стольника вєлюньского, невиданий, в Осол. 2286). “Литві ведеться добре: кн. Радивил Чернигів вирубав, пішов під Остер і Ніжин; п. Ґонсєвский, стольник литовський, ставши під (Ди)мером, двох полковників погромив”. Сі відомости привіз до коронного табору післанець Ґонсєвского і відти сі передчасні тріумфи пішли до Польщі. Кореспондент Сопіги Млоцкий пише йому з Варшави 19 серпня, разом з вістями про побіду Ґонсєвского над козаками під Димером і підданнє Київа: “Чернигів (Радивил) взяв штурмом, (з Київа козаки) повтікали, скоро тільки довідалися, що Чернигів взято”. Автоґр. 221 л. 294.

“Самовидець” пише, що решта чернигівського війська, стративши свого полковника, вернулась до Чернигова і дала тут Радивилові-“за которими притягнул под Чернигов”, таку відправу, що він “там нЂчого не вскуравши, назад повернул на Любеч” (с. 27).

⁶) Маємо реляцію Павші Радивилові про сі його операції; в Staroż. І 314 вона датована “д. 24 червня з обозу литовського під Речицею”, означеннє місця хибне, часу не можу провірити, бо копія в ркп. Краків. Академії 342 с. 113 не має дати. Павша доносить, що він заглубившися в Овруччину (се могло бути виконаннєм інструкцій даних Радивилом при кінці червня), мав щасливу потичку на ріці Норини під Народичами з тамошніми козаками (їх начальником сі копії називають Натульчича чи може Натальчича, Зозуленка і Сагайдачного). Він погромив їх в битві, приступом здобув містечко, випаливши і вирубавши людей, що поховалися в церквах; навіть узяту в Полон старшину жовніри не хотіли лишати живими: всіх вязнів порубано, і тільки з самою здобичею уходили назад на Припеть. На переправі через Словечну приготовились їх погромити козаки Ждановича і Горкуші, але головному полкові вдалося відступити, обійшовши сю заставу, і мало що вона урвала.

За відомостями, одержаними від бранців, Жданович стояв тоді під самим Чорнобилем, а Горкуша в чверть милі від нього; між ними вийшла, мовляли, суперечка за худобу забрану в сім краю: приведено було більше як 8 тисяч штук до табору, більшу частину відправлено до Київа, а меншу полишено в таборі; походила вона мабуть з маєтків литовських панів, котрих до останнього розриву Хмельницький держав у своїй опіці. Так знищено Чорнобильську волость Сапіги, за котру він півроку тому так унижено дякував гетьманові, що тримає її в своїм протектораті (вище с. 221).

⁷) “З обозу литовського, з-під Любеча 18 липня: від п. стольника литовського, що тепер старшує над полком Бабичським, сьогодня прийшла відомість, що Оркуша на вість про побіду над Небабою рушив з місця і пішов до Київа, і по сім Чорнобильці ворота нашим відкрили і видали решту козаків Смольському, що туди був післаний. Він полишив там задню сторожу, а сам знищив сторожу козацьку (заслону полишену військом що відступило на Київ), кількасот побив і значних вязнів узяв”-Теки Нарушевича 145 с. 218.

⁸) Сю небезінтересну реляцію Ґонсєвского записав Ґоліньский, с. 512 під таким заголовком: “Копія листу до й. м. кс. референдара в. кн. Литовського від й. м. Ґонсєвского, стольника в. кн. Литовського з обозу з-під Овруча 18 серпня 1651 р.” Сей заголовок невірний: лист писаний не з-під Овруча, а з-під Київа, і не в серпні, а при кінці липня, мабуть зараз по одержанню “субмісії” київського духовенства і маґістрату з 24 липня, долученої до сеї реляції. Я наведу з неї дещо.

“Висланий від князя на те щоб стоячи над Припетю боронити границь в. кн. Литовського від неприятельських наступів, мав я в однаковій дістанції двох козацьких полковників, кождого з кільканадцятьма тисячами війська: Антона Ждановича, київського полковника, під Чорнобилем, а Горкушу (Orkusa), поліського (polskiego) полковника під Овручом. Бажав я наперед спробувати київської сили, але коли я вже був на виході, під'їзди дали мині знати, що на вість про щасливу побіду кн. Радивила, що він погромив задніпрське військо і самого його реґіментаря Небабу на місці положив, Антін злякавшися втік з-під Чорнобиля під Київ. Прийшлось мині рушитися з лекшим військом на Овруч-полишивши всі вози в обозі, аби того другого полковника заскочити. Але й той не додержав пляцу-поспішив до Київа на вість про ту ж побіду.

“Пішовши за ним в погоню, не вдалося мині його догонити, бо кидаючи тягарі утік до Антонового табору. Дійшов я його вже сполученого, під Х...м (щось зіпсоване), в пяти милях від Київа, і 16 дня с. м. під Димером, в милі від них став. Другого дня кинув частину охотника на під'їзд, і як тільки їx побачила козацька сторожа й дала знати до табору, так густо висипали за міст через Ірпень ріку до шанцу, споруженого з тої сторони від нас. Повідомлений про се, вискочив я на поміч, щасливо вдарив на шанці-так що і шанці, і міст той, дуже довгий, і болота просторі вкрилися трупом, а полковники, уратувавши себе і недобитків спаленнєм мосту, втікли тої ночи до Київа. (Відомости про сей погром, і про князя-тут дещо вирізано при оправі) так їx настрашили, що і з Київа обидва полки почали тікати, забираючи хто що міг А митрополит київський з духовенством своїм і все місто прислали субмісію такого змісту, що віддають в руки (наші) місто й армату і благають з плачем життя собі й черни київській, а містові оборони-посилаю копію їx супліки, принесеної мині їх послами, а скоро будуть і самі у ніг маєстату королівського з належним підданством...

“На закінченнє листу подаю до відому, що Виговський, писар Хмельницького, біг через Київ за Дніпро, бунтуючи поспільство і потішаючи його, що хан, обдарований Хмельницьким, вернеться з Ордою в поміч йому, а полковникам (очевидно Ждановичеві й Горкуші) велів збиратися на раду до Корсуня”. (Далі відомости про Хмельницького, подані вище с. 308).

Зміст реляції Ґонсєвского Радивилові переказує отся невидана реляція з литовського обозу 25 липня:

“На саме рушеннє звідси під Чернигів прийшла від й. м. п. стольника в. кн. Л., поставленого над Бабичським полком, така відомість, що він пустився в погоню за київським полковником Антоном і його намісником Оркушею, коли вони уступалися з-під Чорнобиля, і догонив їх над рікою Ірпенем, під Димером, тільки в 6 милях від Київа. Неприятель, переправившися з табором, виставив на тім березі сильні шанці, щоб зборонити нашим переправи, але не витримав відважного наступу спішеної кінноти і пішого війська: викурений з шанців, мусів тікати: одні мостом побігли до табору, инші на болота. Наші сильно на них ударили: рубали і з мосту скидали, гонивши до половини мосту, що йде майже на півмилі; і ті що втікли на болото, не відсиділися, бо наші жваво кинувшися на них, частину вистріляли, а частину випекли (!). Остаточну перемогу то тільки стримало, що половину мосту запалили за собою, і тим дальшу погоню за собою утруднили. Густо ліг труп: наповнилися ним окопи, болото, міст, і сама ріка. Між иншим поліг Воропай (Worpay), великий осавул, которого головою оба сі полковники вели справи. У наших, з ласки божої, шкоди не було (вичислено втрати). Міцна надія на Бога, що військо при своїй охоті ледви в Київі опреться. Відти-як оповідають язики, і шпиги що повертають,-козаки йдуть в глибину України. Коли б тільки Бог пощастив тому замислові під Черниговом: там замкнулося немало недобитків Чернигівського полку, также з Ніжина, Борзни, Батурина, Мени, просто-з усеї Сіверщини, більше як 40 тисяч козаків”.