Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 27 (всего у книги 70 страниц)

Посли се розвідали чи зміркували ще перше ніж їх допущено до переговорів. Вони ще в середині березня вступили на московську територію, але тільки місяць пізніше їх допущено до Москви і 19 н. с. квітня їм тут зроблено урочисту зустріч, з участю самого царя, як дорогим союзникам. Але вже перед тим вони повідомили варшавський двір, що з їх місії нічого не буде: Москва взяла сторону Хмеля ⁶).

Дійсно, експозе – пропозиція спільної акції против Криму і козаків в нинішній кампанії, кримські грамоти з закликами до спільного походу на Москву, і пояснення що вже торік Польща тільки своїм війском, зібраним під Львовом і Камінцем відвернула похід Кримців на московські україни, не зробили на московських дипльоматів ніякого вражіння. На пропозицію діверсії від Астрахани (на Ногайську Орду) вони влучно завважали, що Астрахань занадто далеке місто, аби могло служити базою операцій; про Донців промовчали, а на проєкт походу від Путивля на Крим завважали, що так на-спіх такої експедиції зробитя не можна: треба розробити плян, обміркувати потрібний військовий контінґент – контінґент великий, такий щоб можна було вигнати Татар з Криму: треба розложити його по половині на Москву і Польщу, щоб нікому не було кривди.

Коли ж посли поясняли, що се справа пильна: війна з козаками вже почалась, король сам рушив в похід, з 50-тисячами війська, вже були щасливі для Поляків бої, і треба щоб цар зараз зробив діверсію від Путивля: тоді Кримці відстануть від козаків, король упорається з своїми зрадниками і можна буде свобідно обміркувати плян походу на Крим, – бояре пояснили, що якраз супротив козаків і Б. Хмельницького у них нема casus foederis. Покликування на заприсяжений союз і поклики до акції “не словом, а ділом” против “спільного християнського неприятеля” тут ні при чім: запорозькі козаки підняли повстаннє за православну віру, за святі божі церкви і за свої нестерпні обиди, і се дійсно річ недопустима, що по всім світі віра користується певною толєрантністю, і в самій Польщі король і пани-рада не рухають всяких вір противних християнській вірі: кальвинів, люторів, новохрещещів, Вірмен і навіть "богоубийць Жидів, котрих всі християнські люде повинні ненавидіти", а “християнських правовірних людей”, православних – обижають. Цар з братської приязни і любови до короля сильно радить вдоволити козаків і замиритися з ними без кровопролиття, щоб вони вернулися в підданство королеві, відставши від Татар. Коли король замириться з козаками, тоді цар з королем зможуть порозумітися про спільну акцію против кримського хана, “щоб Орду знищити”. Инакше – коли король воюватиметься з козаками, вони справді піддадуться ханові, або турецькому султанові, і тоді доперва утвориться тяжка і небезпечна ситуація, до котрої Москва ніяк не може встрявати: коли утвориться союз козаків, Татар і Турків,-зачіпитися з ними, значило б стягнути небезпеку на обидві держави. За козаків і Татар встане турецький султан, одні війська підуть на Москву, инші на Польщу, і прийдеться одній і другій себе боронити, а не союзникові помагати. Козацьке повстаннє тоді нічим не можна буде загамувати, його треба гамувати наперед. Коли королеві се буде приємно, цар візьме на себе посередництво: він пішле до гетьмана своїх людей з порадою замиритися з королем і вернутися в підданство йому, – але з тим щоб і король та пани-рада з свого боку віри християнської не гнали і козакам непотрібної тісноти не чинили. Тоді можна буде посварити козаків з Кримцями, а посваривши спільно йти на Крим.

Посли на се відповідали, що ніяких утисків православній вірі нема і не було, се Хмельницький видумує цареві. Він розлакомився на здобичу, хоче вирватися з-під власти короля і бунтує: козаки не пускають шляхти і урядників до їх маєтностей, побивають невинно тих, що стали були повертатись до своїх маєтків, а пускають славу і причину задають, що се вони борються за віру; в дійсности ж Хмельницький звязався з ханом, піддався й присягнув йому. Коли цар хоче посередничити в замиренню козаків, се діло спасенне, але їм, послам, в тім не дано ніякої інструкції, тільки в справі спілки против Криму.

На сім пункті одначе вийшла ріжниця між самими послами. Посол в. кн. Литовського до московської пропозиції поставився прихильніш: подякував. Тоді Вітовский з гнівом перервав переговори, але потім видко дав себе переконати свому товаришеві і на засіданні 20 н. с. травня вони оба однодушно привитали царський замір посередництва, заявляючи, що з польської сторони не буде козакам ніякого утиску ні в вірі ні в вільностях: “нехай буде шляхтич шляхтичом, козак козаком, а хлоп хлопом”. Тільки щоб насамперед цар настояв на розриві козаків з Кримцями. Коли Хмельницький розірве з Ордою, він тим покаже, що не має лихих намірів і що до Москви; тоді нехай цар знайде способи, на чім замирити козаків з королем. Але вони, посли, переконані, що трівкого замирення не може бути: вони знають певно, що гетьман Хмельницький чоловік лукавий, а військо його – люде дурні, які своєї гадки не мають, і ні в чім не устоять. “Та й то треба подумати, що гетьман Б. Хмельницький доступився великого щастя, прославившися по всіх доохрестних державах, він в звичайній мірі тримати себе не схоче, а коли тримати його в великій чести і з великим військом, то будуть часті бунти з-за дрібниць”.

На тім і скінчились майже двомісячні переговори – без якого будь конкретного результату ⁷).

Примітки

¹) Жерела XVI с. 111.

²) Также с. 109.

³) с. 449-450.

⁴) Отже договор не був підписаний, помиляються ті історики, що маючи передчасно виготовлений текст з датою місяця січня, твердять, що договір тоді ж і підписано.

⁵) Theiner, Monumenta Poloniae III с. 470.

⁶) В листі до арцибіскупа, очевидно з Варшави, 23 квітня: Moskwa nad spodziewanie nasze odsętpuie nаs: dęklarowali sie przy Chmielu. Owo po prostu nаdzіеjеj w nikim nie mozemy pokładac, tylko w samym Bogu. – Осол. 2286

⁷) Московське офіціяльне звідомленнє, від 2 березня до 9 червня с. с. в Польських справах московського посольського приказу, кн. 80. Зводка головніших тез переговорів, в формі діяльоґу “послів” і “бояр” у Соловйова т. X, стереотип. виданнє ст. 1615-7. В ркп. Осол. 225 л. 375 єсть небезінтересне звідомленнє польських послів, воно досі не звертало на себе уваги і я його наведу ціле, в перекладі:

“Копія листу від пп. послів післаних до московського царя, з дня 27 мая, з московської столиці, 1651.

“Тільки чотири одвіти (otwiedy) мали ми. На трьох наша місія була трактована: заявивши братську любов його кор. милости, дали ми певні остороги думним боярам з самих автентиків, щоб вони з нами поговорили про способи оружної спілки. Дали нам місце, аби ми виложили ті способи, і ми їм подали певні способи, а вони навзаїм освідчивши братерську любов царя до короля, заявили той спосіб, що цар бажає всяко знищити спільними силами поганство в його гнізді, але вимагає, щоб й. корол. м. чи силою чи ласкою козаків грунтовно заспокоїв і ліґу їх з поганами розтяв. Коли ж би до того не прийшло, і бунтівники зіставались при своїх претензіях, то цар хоче бути посередником, бажаючи перед усім, аби зрадники наші були заспокоєні на пункті реліґії. Ми трохи відійшовши потім відповіли, що ми вдячні за таку добру волю царя й. м., унижено дякуємо, але не маючи дозволу про се трактувати, донесемо й кор. мил. сю охоту царя й. м., а хотіли б дістати позитивну відповідь про спілку на поган, так як про се вже зачали умовлятись. Як всі одвіти (otwiedy) так і той взяли вони на доповідь цареві. Цар же 23 мая від'їхав до монастиря Трійці, 12 миль від столиці, поверне за 10 день і має нас з усім відправити, дасть Бог, по Божім тілі (8 червня н. с.).

“Одвіт (odwied) 17 мая: Цар й. м. хоче мати оружну спілку і йти на Крим з рівносильним (з Поляками) військом; але бажає, щоб наперед заспокоїлося домашнє замішаннє з козаками, і обіцяє сам бути посередником між королем й. м. і козаками.

“Ми на се відповіли подякою на пропозицію посередництва, але що час іде, і до того часу настане спокій – або судом божим, або замиреннєм з Хмелем через визначену соймом комісію, то ми той афект царського величества можемо тільки донести до відому й. кор. мил. Бо до сього способу не маєм інструкції від й кор. мил., а просимо докінчення зачатої справи – про змову на Татар, бо до сього ми приїхали з повним уповаженнєм і про се хочемо як найскорше самі повідомити його кор. мил., і просимо скорої відправи”. В Theatrum Europaeum p. 76 небезінтересна кореспондентська качка: перед виїздом короля з Варшави (в квітні) цар пообіцяв йому, через своє посольство, рушити на козацьку границю з 80 тис. війська в інтересах Польщі. Але царгородський патріярх спеціяльним писаннєм відмовив його від сього, вказуючи на реліґійний характер війни.

КОРОЛЬ ВИЇЗЖАЄ ДО ВІЙСЬКА, ОСТАННІ ЗУСИЛЛЯ ВЕНЕЦІЇ ВІДВЕСТИ ВІЙНУ, МАРШ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПОГОЛОСКИ ПРО ВЕЛИКІ УСПІХИ КОЗАЦЬКІ.

Надії на заграничну поміч таким чином розвіялися, і Польща в війні з Козаччиною, що її на себе накликала, мусіла сама собі помагати. На гроші, що збиралися з ухваленого податку, формувалися потроху нові хоругви і полки, але поволі і в не великій скількости. Тому де далі – головним ресурсом ставав загальний шляхетський похід. Першу повістку (“перші віці на посполите рушеннє”) видав король зараз же по соймі, 5 січня, “одну за дві”, так що за наступним покликом, виданим королем, шляхта мала ставитись ¹). Але з ним не спішили, і з тим як розвівався плян превентивної, зимової кампанії, сі “треті віці” відсувалися все далі. Намірялись їx видати за два тижні перед Великоднем, себто на благовіщеннє, 26 березня н. ст. ²), з терміном збору на перше травня: проєктувалося, що зараз по великодні король виїде до Люблина, і в звязку з тим буде визначене збірне місце. Потім сю повістку відложено, з невідомих причин, і визначено тільки збір війська під Володимиром на день 16 квітня. Маємо оден з таких обіжників адресований до королівського дворянина і полковника нового війська з дня 21 березня. Король повідомляючи його, що 13 квітня він виїде до Люблина, і відти поїде на збірний пункт до Володимира, наказує йому не чекати на скомплєктуваннє своїх компаній, а прибувати пунктуально на згаданий день 16 квітня під Володимир з тим що у нього буде готове ³).

13 квітня, в четвер по великодні, король разом з королевою дійсно виїхав до Люблина, з тим щоб там відбути сесію королівського суду і звідти королева мала провести короля до Сокаля, щоб там благати у чудовної ікони успіху війську; на кінець місяця він хотів бути в таборі під Володимиром, аби там зібрати військо ⁴). Перед виїздом були визначені по всій Польщі богослуження за успіх походу. Нунцій з великою парадою передав йому в церкві той посвячений папою меч, підперезав ним короля як оборонця віри на страх безбожним і в славу божу ⁵), і з сим благословенством король виладив другу і останню повістку – призначаючи на день 9 травня наради в справі походу, а на день 5 червня збір всьому війську під Константиновим. Похід мотивувався тим, що надії на комісію розвіялись, перспектив на мирне полагодженнє справи нема: “віроломця” покладає всі надії на Орду та на поміч Порти, що наказала князю семигородському, баші сілістрійському, воєводам мунтянському і молдавському, аби вислали до нього сильні війська. Випущено сю повістку одначе вже в Люблині, з датою 20 квітня ⁶).

Для чого таке протяганнє вийшло з збором посполитою рушення – коли вже від початків квітня з часу на час сподівалися наступу козаків і приходу Орди, зістається неясним. Крім того загального пояснення, що король взагалі явно затягав кампанію ⁷).

Не бракувало навіть підозрінь, що він продовжує політику свого брата і за помічю козаків і Татар хоче здобути абсолютну владу в Польщі, через те навіть видав Хмельницькому політичні секрети ⁸). Се, розуміється, байки, але кунктаторство було явне, і ним мабуть треба пояснити, що знову відновлено переговори з Хмельницьким про комісію і мирне полагодженнє справи. В цитованій уже реляції арцибіскупові з двірських кругів з 23 квітня знаходимо принагідно кинену таку згадку: “До того зрадника Хмеля ніхто не хотів їхати, хоч дорого платилося; одначе оден – котрого вже засуджено було на горло (на смерть) помандрував, присягнувши, що віддасть листи від комісарів, котрим його кличуть на переговори; але що справить? дуже слабі надії” ⁹). Пізніше, в травні побачимо в козацькім таборі стоянівського війта Герича післаного з королівськими листами в тій же справі ¹⁰).

До пояснення може служити оповіданнє шведського посла Майєра, що до королівської кватири під Берестечко їздив Кавацца намовляти короля, щоб він зібране військо звернув на Турка, замість воювати з козаками: “замирився б з ними і сполучивши з своїм військом, післав разом на Турків”, обіцяв в такім разі від Венеції гроші ¹¹). Подібні надії, що Венеція впливатиме на короля, щоб він замирився з козаками, для спільної війни з Туречиною, висловляли й Ракоцієві кореспонденти ¹²). Майєрові оповідали, що в Кракові вже лежать в депозиті 6 міл. червоних венецьких грошей на війну з Турками, і посилка від сілістрійського баші помочи Хмельницькому являється достатнім приводом для війни. Вповні можливо, що під таким венецьким натиском король робив проби – або принаймні удавав, що пробує замиритися з Хмельницьким і якийсь час вичікував результатів своїх листів і посольств.

Хмельницький теж не дуже шпарко наступав на Поляків; досить довго стояв в Животові, потім в другій половині квітня поступив на Погребище і далі на Гончариху ¹³) – можливо зчаста міняючи місце своєї штаб-кватири, судячи з разноголосих відомостей.

Полк. Ясноґурский висланий на звіди від Каліновского під козацький табор, подавав йому такі відомости, з 23 квітня:

В тих днях дістав я язика з полку паволоцького війта і від Кривоносенка, що на місці того війта тепер у Чуднові, а приїхав з універсалом від Хмеля до того полку: обидва вони на тім сходилися з моїм шпигом, що Хмель напевно в Животові. Полки: Криса з Пушка(рем) в Прилуці, Джеджалій з Гладким у Біланівці; Филипця (Philipca) з своїм полком у Котельні білоцерківській. Полк у Вільську, котрому велів іти на Корсунь. Ніженський полк з Переяславським у Ясногородці і в Білогородці. Під Макаровим Черкаський з самим Хмелем. Київський полк буде стерегти Київа, Небаба буде стерегти переправ від Литви; гострий заказ – щоб ніякий Татарин не заїздив лінії з тої сторони. Полк війта паволоцького. Тим всім полкам Хміль наказав, аби всі сили стягнули під Камінець Подільський, сподіваючися застати (там) наше військо, і обложивши щоб чекали дальшого наказу від нього – бо він що години, що хвилі виглядає ще більшої сили від хана ¹⁴).

Судячи з відомостей, головні козацькі сили в другій половині квітня і початках мая пересувались на їх улюбленім пляцдармі на пограниччу Київщини, Волини і Поділля, окремі ж відділи, чати і повстанські купи заходили досить далеко на північний і полудневий захід. Ми бачили вже окремі козацькі відділи під Баром, Хмельником, Літичевим. В середині квітня чуємо бійку під Новоконстантиновим ¹⁵). З кінця квітня чи з початків травня н. с. звістки про якусь потичку під Дубном ¹⁶). Потім, перед 10 травня наступив козацький рейд під Камінець і його облога, що наробили досить розголосу в українських і поза-українських кругах. Пішли навіть чутки про новий козацький похід на Волощину, нове здобуттє Яс, марш турецького війська в поміч козакам, будову мосту через Дунай, воєнний союз козаків з Волощиною і Валахією проти Польщі, і т. и. ¹⁷). Майєр записує в 20-х днях травня, в переїзді через Молдавію, оповідання Татар і Турків, що Хмельницький за помічю Татар погромив Поляків і загнав на Вислу, а польське королівство передає Ракоцієві; полишаючи собі край від Камінця до Львова; все инше нехай бере собі Ракоцій, аби тільки поміг йому винищити Поляків ¹⁸).

Супроти тих перебільшених розмірів, які набрав сей камінецький епізод у тодішніх поголосках я вважаю потрібним на нім спинитись докладніше; се кине нам деяке світло і на обстанову кампанії.

Примітки

¹) Міхалов. с. 604; про публікованнє повістки в Кракові 20 січня Ґоліньский с. 412; відти очевидно ся дата, що стоїть в збірці Міхаловского.

²) Се записує Ґоліньский, в варшавських новинах з 20 березня, с. 449.

³) Теки Нарушевича 145 л. 83.

⁴) В варшавських двірських новинах 13 квітня: Nieprzyiaciel tego iedynie ząda... azeby sie woysko to (Каліновского) nie mogło złączyc z i. krołewską moscią, jako się tam z Litwy y daley grodząc, niebespieczenstwo łaczy się woysko z woyskiem pod Wlodzimierzem, gdzie i. k. mosc ante 28 apryla chce przybyc. Теки Нарушевича 145 с. 123.

⁵) Sermo ill-mi nuncii apostolici ad ser. Ioannen Casimirum regem d. 10 april. in ecclesia collegiata s. Ioannis Varsaviae habitum (sic) Oc. 2286 л. 142.

В збірці Піноччі лист до нього королівського секретаря Ґіжицкого 16 квітня: “Минулого понеділка в костелі св. Яна нунцій іменем св. отця благословив короля і передав йому меч і шолом, а королеві золоту пальму з золотим хрестиком, з мощами ріжних святих; посвятив також корогву”. Коховскнй очевидно через недогляд розповів сю церемонію, описуючи перебуваннє короля в Люблині (І с. 240).

⁶) Міхалов. с. 632.

⁷) В теках Нарушевича 145 с. 117 і 121 два варіянти двірських новин, з 13 і 15 квітня здебільшого буквально подібні: “В четвер по Великодні, д. 13 квітня рушив, к. м. з королевою до Люблина; як довго там зістанеться, ніхто не знає. Хотів би як найскорше до обозу, що має стати під Володимиром, але поки не побачить наоколо себе сили, не рушиться, бо за-скорий порив дав себе знати попереднього разу. Вже підписав останні віці, будуть розіслані з Люблина, так розумів дехто, що в Люблині буде й. кор. мил. чекати скорого збору, не так як попереднього разу: вискочив, а посполите рушеннє поспіло “по гарапі”. Вар.: “Треба б третіх віців, всі так думають, і чути так, що вже наказав був видати, призначивши місце під Константиновим, а час визначивши на свята, потім для якихось причин казав затримати виданнє тих віців до Люблина”.

⁸) Monumenta Hungariae XXIII с. 57.

⁹) Осол. 2286 л. 144.

¹⁰) Конфесати козаків в Теках Нарушевича 145 с. 177.

¹¹) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 38 і 58.

¹²) Transsylvania I с. 175 (квітень), Monumenta Hungariae XXIII с. 57 (травень).

¹³) Про Погребище – назначене Хмельницьким наперед в розмові з Радзивиловим висланцем (вище с. 214) – тільки побіжна згадка. Про Гончариху Освєнцім с. 280 (“Янчарих” – що видавець пояснив як Гончариху, “гору під Каневом недалеко Дніпра”) і відомости московських вістунів: 18 квітня (с. с.) Ів. Масалітінов сказав у Путивлі: “Чув він у Київі від буймистра і богатьох Киян, що Б. Хмельницький послав свого полковника Михайла Крису против Поляків, і з ним Черкасів і Татарів 12 тис., і у Поляків був з Черкасами бій під Баром, і Поляки побили Черкасів і Татарів тисяч 6, і полк. Крису ранили. І гетьман Хмельницький пішов з-під Животова до Нового Константинова, а Поляки: М. Потоцкий і Каліновский і кн. Єремія Вишневецький стоять у зборі в Старім Константанові і в Бару (Бар тут очевидно мішається з Збровим), а між ними 20 верст. А литов. гетьман Радивил прийшов до гор. Могилева, й має йти на Черкас сею стороною Дніпра до Чернигова” (рел. з Путивля 5 травня, Білгор. віст. ст. 1651 р. с. 423).

Путивлець Ос. Шамикин оповідав 8 травня, що від Киян і бурмистрів, “которые к. государю радЂют, и письмо к ним от Б. Хм. о всем приходит” і від козаків приїзжих з обозу він чув: “Гетман Б. Хм. з кримськими царевичами і мурзами стоять в однім обозі в с. Гончарисі, від Константинова в 20 верстах, а загоном ходять в Польщу Татари і Черкаси, і скрізь Поляків побивають; А в дорозі до Київа під Прилукою стрілось йому двоє Татар і 4 товмачі, і вони казали, що післані вони були від гетьмана до кримського царя, і їдуть з відомістю, що кримський цар іде Черкасам у поміч” – Тамже с. 348.

¹⁴) Осол. 2286 л. 144 об. Тамже далі новини приблизно з того ж часу: “Хмель тепер у Чечельнику, чекає Орди. Всі хлопські війська збираються до нього, а він уже з усім військом цілком піддався Турчинові. Послав своїх послів, просячи помочи против нас, і дано наказ, щоб хан і оба господарі йому помогли. Хан за його проханнєм вислав тільки нуреддін-солтана, і буде чекати від нього відомости, чи йому пощастить, коли ні – то не рушиться. Господарі помагати козакам не думають, тільки дивлять ся на нас (na nasze terminy); бажали б щоб ми наступили на неприятеля з усею силою – тоді певно Орда відступить (від козаків).

“Господар волоський (хотів був) затримати того чауша, що їхав з шаблею й булавою до Хмеля, але побоявся Турків – аби Хмель не поскаржився на нього Порті. Дав спокій, але написав баші силістрійському, радячи залишити (козаків). Вказав, що король наступає з великого силою, з усім військом. Коли йому Бог пощастить, як ви виправдаєтесь з того перед ним, коли наступить на вас з військом в такім великім замішанню?

“Візира мають ледаякого, не тільки що не рицарський чоловік, але й по турецьки не вміє”. Тамже л. 145 об.

¹⁵) “Вчора прийшла новина, що під Новим Константиновим – як Хмельницький прислав туда 4 тис. козаків і 2 тис. Татар, забрати пашу конному війську, п. обозний коронний (Каліновский молодший) з 2 тис. чоловіка вдарив відважно в ночи на неприятеля, і знищив їх до решти” – Лист з двору 13 (мб. 15) квітня – Теки Нарушевича 145 с. 118. Пор. вище с. 234.

¹⁶) Греки – післанці Хмельницького без ближчого означення часу оповідають, що полк. Криса, на чолі козацького роз'їзду з 5000 чоловіка ходив під Дубно і побив Поляків, і після того дубенська залога вийшла до королівського обозу під Сокаль, і Дубно тепер стоїть нічиє (Акты ЮЗР III с. 455).

Путивльський вістун Марко Антонів, повернувши з розвідки 9 н. с. червня, розповідав, що їздивши до Білої Церкви і Паволочи, він стрів в дорозі ранених козаків: сотника биківського Онопрія Величка з товаришами. Вони казали, що билися під Дубном: наступали козаки з Татарами, а в Дубні були Поляки з Німцями (Потоцкий з Каліновским ніби то, але се очевидна помилка), їх відгромили і по сім Потоцкий обсадивши Дубно залогою відійшов в напрямі Чортова-городка (очевидно – Чорткова); за ним гонили Татари, але він заложившися в кріпкому місці тих Татар побив: убито одного мурзу, а другого взято в полон. А козаки після того приступали під Камінець, але теж нещасливо. Польські справи 1651 р. ст. 1 б. л. 14-7.

¹⁷) Monumenta Hungariae XXIII с. 38. Архив Ю. З. Р. III. VI с. 21.

¹⁸) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 19.

КАЛІНОВСКИЙ УСТУПАЄТЬСЯ З КАМІНЦЯ, КОЗАКИ ПІД КАМІНЦЕМ, ОБЛОГА КАМІНЦЯ ПОДІЛЬСЬКОГО В ТРАВНІ 1651 р., ПОГОНЯ КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА ЗА КАЛІНОВСКИМ

В двадцятих числах н. с. квітня Каліновский з своїм військом, розложеним в околицях Камінця, почув себе настільки небезпечно перед лицем козацького війська, яке де далі врізувалося все глибше між його квартирами і збірним пунктом визначеним для нового війська – Володимиром, що далі вважав неможливим лишатися в Камінці з своїм переполовиненим, знищеним, здеморалізованим корпусом. У нього зіставалось, як він рахував, несповна пять тисяч вояків, після того як пахолики збунтувавшися і наброївши при відступі з-під Винниці, повтікали в великому числі з війська. Правда, під Константиновом мало зібратися посполите рушеннє – се було недалеко, воно було б звязком між Камінцем і Володимиром, але коли? За півтора місяця! Чи можна було протриматися до того часу? Тим більше що ходили уперті чутки, що козаки власне мають ударити на Камінець, щоб забезпечити собі звязок з Туреччиною й її васалями (говорилося, що Хмельницький обіцяв Туркам Камінець, власне для такого звязку) ¹).

В такій ситуації зібрав Каліновский на 22 квітня н. с. свої полки під Камінець, протримав тут їх в зборі тиждень раду радячи – чи чекати неприятеля тут, чи йти на сполученнє до Потоцкого під Володимир, і кінець кінцем рішили не так і не сяк, а йти до короля під Сокаль. Не встиг рушити, як дійсно від короля настиг післанець з таким власне наказом – щоб військо йшло до нього ²). Вибралося справді в сам час, бо слідком наспіло під Камінець значне козацьке військо, вислане Хмельницьким, справедливо толкували Поляки – власне для того, щоб затримати се старе польське військо під Камінцем і не дати йому сполучитися з новим військом, що збиралося в північній Волини. Але козаки спізнилися. В козацькім таборі оповідали, що се знов воєвода Лупул остеріг Поляків, і вони в останній хвилі утікли з Камінця ³). Оповіданнє цікаве як причинок до лєґенди про Лупулові інтриґи, але очевидно, Каліновский мав досить можливости і без нього зорієнтуватися в ситуації.

З козацької сторони про сей похід найбільш ніби то докладно оповідають Греки з табору Хмельницького в своїх відомостях з Зборова з кінця травня н. ст. Були вони при джерелі, але як люде чужі богато плутають в своїх оповіданнях. Відкидаючи очевидні помилки, і доповнюючи иншими відомостями – польськими і московськими, маємо, перед собою дуже поважну експедицію, вислану при кінці квітня н. ст., коли головна кватира гетьмана могла бути ще “на Гончарисі”, де небудь в районі Н. Константинова або Хмельника. Вислало що найменше три полки, під проводом осаула Демка Лисовця – “гетьман осавулу свому Демку дав корогву і булаву щоб буть йому другим гетьманом, і послав з ним 60 тис. козаків і 30 тис. Ногайських Татар”, таж пише митрополит Йоасаф. Йоасафові післанці крім Демка участниками походу називають ще полковників Богуна і Ілляша Богача, полковника чигиринського, а їх армію підіймають до 100 тис. козаків (натомісць старець Павел зменшує число Татар до 10 тис.) ⁴).

З польських Освєнцім даючи взагалі найбільш докладні і вірогідні відомости про армію Каліновского і її марш на північ, про операції козацького війська на Поділлю говорить доволі скупо і очевидно – не надає їм великих розмірів. Каже, що Хмельницький з вище вказаною метою – затримати армію Каліновского – вислав “несподівано” сей наїзд: кілька полків вибраної кінноти й кілька тисяч Татар, і вони сповняючи волю Хмельницького, “так добре бігли, що за оден день допали Камінця з Межибожа, зробивши 12 миль”, а не заставши Каліновского, на швидку руку погромили, що застали в околиці й спішно пустилися наздогін за військом, котре й догонили під Пробіжною, приблизно 10 миль від Камінця, 9 травня н. с. вівторок ⁵). Все се очевидно зовсім не говорить про якусь велику, тяжку, богатотисячну армію, а тільки про більший кавалєрійський роз'їзд. Правда, можна б се вважати за передовий полк, за котрим, мовляв, помарширувала тяжша армія, і сам Хмельницький: у Коховского він власне собі персонально полишає славу здобуття Камінця, і слідом за передовим полком Джеджалія сам рушає під Камінець. В оповіданнях московських вістунів з місяця квітня ст. ст. также стрічаються фрази, які в звязку з оповіданнями Коховского можуть піддати гадку, що Хмельницький був під Камінцем, здобував його і т. д. ⁶). У митр. Йоасафа є теж така фраза що гетьман пішов з усім військом на Потоцкого і Каліновского, коли вони “побігли до Камінця”, “и тот Каменец осадил за 4 мили”; але прийшла вість, що Потоцкий з Каліновским з Камінця “побігли до короля”, Демко пустився за ними на здогін, “а гетьман з царевичом і всім військом пішов під Львів” ⁷). Але на перевірку виходить, що скільки небудь конкретної відомости про Хмельницького під Камінцем, про облогу Камінця ним таки нема – крім Коховского, а його оповіданнє – на перший погляд ніби то дуже конкретне – при ближчім розгляді, коли взяти під увагу всю ситуацію, стає дуже мало, або й зовсім таки неправдоподібним.

Коховский оповідає, що з огляду на весняне бездоріжжє і в інтересах безпечности свого війська і Камінця на випадок ворожого нападу, Каліновский рішив завчасу звести своє втомлене військо, і з Винниці відійшов на Бар, а з Бару на Камінець, а далі король почав йому посилати накази, щоб скоро уступивсь і звідти, з огляду на нерівні сили неприятеля і вичерпані запаси поживи. Коли військо відійшло з Камінця, Хмельницький задумав скористати з сього і захопити Камінець, щоб віддати Туркам сей полудневий барієр Корони, і тим забезпечити собі їх протекцію. Наперед вислав Джеджалія. Не встигаючи через бездоріжжє догонити військо Каліновского той з 40 тис. козаків, що їх назбирав під Баром, приступив під Камінець і обложив його 6 н. с. травня. Хотів використати, що річка Смотрич підмулила міські мури в однім місці, коло “Польської Брами”, і попробував розбити їх з гармат; але через віддаль гарматні кулі не робили ніякої шкоди, а проби приступу були відбиті облогою – на чолі котрої стояв син коронного гетьмана П. Потоцкий, а крім звичайної залоги і місцевої шляхти замкнулося в місті, на її запросини, кілька хоругов під проводом випробованого вояка Зацвіліховского. Тоді приступив сам Хмельницький з головними силами – виправивши за Каліновским на здогін 10 тис. козаків і 14 тис. Татар. З звичайним своїм запалом повів величезний наступ, але се стало бойнею для сеї маси народу: Потоцкий з иншими ротмистрами відповіли сміливою вилазкою (автор величає незвичайну відвагу Потоцкого); камінецькі пушкарі стріляли незвичайно влучно, і так козацький наступ не повівся, і Камінець уратувався від тої турецької неволі, що йому готовив Хмельницький ⁸).

Ся пізніша повість має против себе далеко докладніше сучасне оповіданнє камінецького дневника, списаного очевидно одним з місцевих єзуїтів і захованого в кількох копіях ⁹). З сим дневником згоджується й другий, короткий в формі листу з Камінця з описом облоги ¹⁰), дуже близьким, так що місцями він виглядає як скороченнє першого, але подекуди має і такі подробиці, яких не знаходимо в ширшім дневнику. Хоч безперечно, і сей дневник не свобідний від перебільшень: в рахунку козацького війська, числі полковників, скількости побитих і под., але він без сумніву далеко ближчий правді ніж історія Коховского. З нього ясно видно, що Хмельницького не було під Камінцем – хоч він і надписаний в збірці Ґолінського так: “Дневник як Хмельницький штурмував до Камінця”. Як доволі живу й яскраву сторінку життя, я наведу його з деякими невеликими скороченнями:

Дня 7 травня, після ґенерального кола, почасти на жаданнє військових, почасти з огляду на інформації язиків і допитів, що Хмель рушає з своїми силами на короля, а друге військо посилає на Камінець, щоб обложити наш обоз, аби не міг зійтися з королівським військом, гетьман Каліновский рушив з-під Камінця кіннотою, облекшивши військо з возів: велів кождій гусарській хоругви взяти тільки 12 возів, а козацьким по 10, а инші тут зістались.