Текст книги "Історія України-Руси. Том 9. Книга 1"

Автор книги: Михайло Грушевський

сообщить о нарушении

Текущая страница: 61 (всего у книги 70 страниц)

Ясновельможний мости-господару земель Молдавських, мій великомилостивий пане і брате! Несподіваний напад ворогів на в. м., м.м.п., а ще більше-нерозлучний звязок приязни побудив мене вдоволити моє бажаннє забезпечити у всім цілість життя в. м.м.м.п., і хоч вороги окружають мене з стількох сторін, але я висилаю в поміч сина мого і вашої милости, м.м.п., по спромозі, з кількома тисячами. Сам я теж з тим військом Запорожським і чужоземним, яке маю на поготові, рушаю зараз на неприятелів, беручи в поміч всемогучого Бога-чей він послухає молитов наших! А коли б там не досить тих було, то хоч би й мині самому прийшлось іти з військом своїм і татарським, я того не залишу. А коли б Господь, що всім володіє, ще протягнув війну на тім місці ²¹), я в скорім часі пришлю більше військо в поміч в. м.м.м.п. Коли б я давніш був повідомлений про се від в.м., м.м.п., я запобіг би тому за божою помічю. Але що ж коли так невчас відкрилися таємні наміри! Одначе не трать надії в.м.м.м.п., і цілком будь певен, що і до останньої небезпеки його життя я готов стояти-як до того мене змушує моя братерська приязнь до в. мил., м.м.п. Як там рішитель справ керуватиме, будь ласкав про все мене сповіщати!, а я ще раз заявляю мою готовість супроти вашої мил., м.м.пана. Затим поручаю звичайні братерські послуги ласці в. мил., м. м. п. З Чигрина, 18 квітня 1653.

Лист Тимоша (єдиний який від нього взагалі маємо):

Ясновельможний мости-господару землі Молдавської, мій велико-милостивий отче і добродію! Як уже через перших післанців моїх дав я знати в. госп. милости, так і тепер через пана Міхалєцкого, посла в. госп. мил. (сповіщаю), що я з місця рушив в велику суботу. Зволь в. госп. мил. вислати против мене послів своїх-де маю сходитися з в. госп. м. А затим ласці в. госп. м. себе віддаю. З Вязовка, вечером великої суботи. В. госп. мил. цілком жичливий син і слуга Тимош Хмельницький гетьман(ич) вій(ська) Запо(розького) рукою своєю.

Про се московський піддячий Фомин записав потім таке оповіданнє гетьмана на авдієнції 17 (27) серпня:

“Сього року вигнав з города Яс волоського господаря князя Василя його підданий, лоґофет Стефан Ґеорґіца ²²), змовившися з Волохами, Мунтянами і Уграми, і став господарем на його місце. Князь Василь з жінкою й дітьми втік до Камінця, і великої суботи прийшла від нього вість до мого сина Тимофія, щоб він ішов до нього з військом в поміч. Тимофій зібрав військо і пішов походом на Волоську землю. Зійшовшися з своїм тестем кн. Василем землю Волоську повоювали, людей побили; той Ґеорґіца втік, і Тимофій посадив свого тестя знову господарем у Ясах. Після того Тимофій пішов війною на Угрів; але Волохи, що були з ним, йому зрадили, і Угри Тимофія побили.

“Після того Тимофій пішов до дому, а князь Василь лишився в Ясах. Але Волохи згодом зрадили й князеві Василеві та взяли собі на господарство того Стефана Ґеорґіцу, а князь Василь утік з Волоської землі до Чигрина, до мене. Жив у мене в Суботові, а жінка князя Василя з дітьми втікла з Яс до місточка Сочави, сім день дорога від Яс. Василь же прийшовши до мене став просити, щоб я дав йому козаків на його кошт-іти війною на Ґеорґіцу і на Волохів. Два тижні тому (себто 13 серпня н. с.) вирядив я сина свого Тимофія з князем Василем на Волоську землю, і з ними козацького війська, пішого і кінного, 20 тисяч. Та ще в дорозі під Калниболотом за Корсунем зійшовся з ними ногайський мурза Оксакал з 2 тис. Ногайських Татар, і господар Василь наняв їx, і так пішли всі на Волоську землю.

“Перейшовши Дністер, через пустий городок Сороку прийшли до села Цинилова, милю за Дністром-тут стояла застава волоська: Волохи, Мутяни і Ляхи, зо 2 тисячи. Волоський господар і Тимофій Хмельницький з козаками і Татарами напали на них і заставши сонних, богато побили, а декотрих в полон забрали,-мало котрі втікли; забраних живцем послали мині язиками. А Тимофій з військом і Татарами пішов до Сучави-визволяти тещу свою з дітьми, та на Ґеорґіцу, а тестя свого лишив в моїй землі ²³), в городі Рашкові. Сподіваюся в скорім часі вісти від сина, що він там зробить з Волохами” ²⁴).

Примітки

¹) Кубаля II с. 342, Гаммер III с. 409, Наіма II с. 386. Сей текст Наіми ближче аналізував пок. Смирнов в своїй історії Криму с. 549.

²) Він загально, без показання сторін, цитує тут Ґрондского, Шерера і Квятковского.

³) Geschichte der Moldau c. 270.

⁴) Кубаля II с. 343.

⁵) Transsylwania І с. 247. З посольства 14 лютого маємо тільки листа до Виговського. Ракоцій повідомляє його, що для підтримки приязни посилає до гетьмана, в відповідь на його посольство, Georgium Racz de Teovis aulae nostrae familiarem et Stephanum Lucs de Kolosvar cancellariae notarium i просить представити їх гетьманові і всьому війську-Monum. Hung. XXIII 119.

⁶) Monumenta Hungariae XXIII с. 678-9.

⁷) Сіляді датує його виступ 23 березнем (Transsylv. с. 248-9), так що лист до гетьмана й инші писались антидатою (писані заднім числом).

⁸) Monumenta Hungariae XXIV с. 450.

⁹) Жерела XII ч. 233.

¹⁰) Йорґа Acte c. 219.

¹¹) В теках Нарушевича (147 с. 119) є коротка реляція сього Шеліґовского гетьманові, що він не мігши з Яс приїхати до Дунаю, мусів разом з Лупулом виїхати до Хотина, і відти до Камінця: відсилав звідси цитований лист Лупула до гетьмана, а сам буде старатися переїхати через Волощину вже під опікою нового господаря.

¹²) Hurmuzakl Dokumente IX. І с. 19-20.

¹³) Теки Нарушевича 147 с. 113.

¹⁴) Жерела XII ч. 232.

¹⁵) Тамже ч. 235.

¹⁶) Про се оповідає недрукований лист в тихже теках Нарушевича с. 115, від камінецького урядника Конажевского до “воєводи подільського”, себто гетьмана С. Потоцкого з Камінця 19 квітня. Я наведу се місце: “Волоський господар не тільки з столиці своєї вступився під наступом одного (мб.: нового) господаря, але і з Хотина-не можучи там відсидітись, вчорашнього дня переправився до нас. Не без великої шкоди-бо всі стада і вози боярські пограбовано під ґвалтовним наступом військ семигородських і мультанських. Через ніч простояв табором під Камінцем, а сьогодня ми його, за великою інстанцією, прийняли до міста з тими, без котрих послуги він не може обійтися. Людям же його-котрих єсть кілька сот, веліли ми стояти табором під містом до дальшої деклярації вашої мил. Але які заходи у нас з приводу господаря роблять старші військ семигородських і мультанських,-посилаю копії тих листів в. м.: побачиш які там обіцянки непорушного союзу з ними; зволь зважити і нас поінформувати, як нам дальше поступати, коли б вони далі хотіли вести з нами зносини”.

Инакшими словами: видати їм Лупула, чи ні? В сій справі ні гетьман, ні двір не встигли дати директиви-бо самі не прийшли до певного рішення, коли тим часом Тиміш покликав уже тестя назад до Яс.

¹⁷) Жерела XII ч. 238, Йорґа Acte c. 217.

¹⁸) Вони заховалися в збірці Піноччі, ркп. 310 (непаґін.) і в перекладах в пруськім держ. архиві (витяги у Йорґи, Acte с. 216-7). Лист старого гетьмана в нім. перекладі був опублікований в Theatrum Europaeum c. 413-4.

¹⁹) Лист гетьмана, писаний 18 н. с. квітня, 25-го був пересланий від Кеменя до Камінця; стільки ж можна покласти на дорогу листу від Лупула до Хмельницьких. Костин каже, що перший посол Лупула до Хмельницького, що міг поїхати ще перед 10 квітня, вернувся а дороги-вище с. 513.

²⁰) Як побачимо зараз далі, гетьман в розмові з Фоминим сказав, що Тиміш дістав вісти від Лупула великої суботи. В дійсности на велику суботу він мабуть уже рушив в похід, але в кождім разі. в вел. пятницю вже знав про катастрофу.

²¹) A iezeliby tesz Pan Bog... tego placu iszcze do woyny iaki czas przedłuzy вираз неясний-чи се гетьман говорить про молдавський театр війни, чи свій власний. В нiм. перекладі ся фраза упущена-мабуть через її незрозумілість.

²²) В ориґ. помилково: Гегорица, Георица.

²³) “в его, гетмано†землЂ”-цікавий вираз!

²⁴) Акты ЮЗР III с. 502-3, я перевожу се оповіданє з третьої особи на першу. Небезінтересне оповіданнє якогось Могилівця, що був за торговими справами в Сороці в момент Тимошевого наступу: “В Волоській землі Волохи вибрали нового господаря, а попереднього, Василя, з господарства прогнали, тому що він з Хмельницьким посвоячився (“в сватовст—). Хотіли відвести до турецького царя, але він утік до Польщі. Тоді гетьмана Хмельницького син Тиміш обстав за свого тестя, з козаками й Ногайськими Татарами. Здобув город Сороку і людей всіх витято. Тиміш став обозом в Сороці і хоче наоколо Сороки робити окопи”. Вістуна разом з иншими Могилівцями при тім пограбовано, і він, очевидно, від сеї біди з Сороки втік, і про дальше міг сказати тільки, що Тиміш з Сороки хоче йти на Яси. Акты Моск. гос. II с. 320.

Козаки, що прийшли на Тор варити сіль, оповідали в травні валуйським станичникам: Сього року після великоднього тижня ходив Тимофій, син Богдана Хмельницького з своїм військом, з Запорозькими козаками за ріку Дунай (!) против угорського короля, за тестя свого, волоського князя. Ходили з Тимофієм два полковники з козаками, та два кримські царевичі з кримськими й ногайськими людьми, і за городом Молдавою (!) вони побили богато угорських людей. А був у них бій з угорським королем тому, що угорський король хотів людей волоського князя привести в свою віру і йти в поміч польському королеві й Ляхам (против козаків, очевидно).-Там же с. 322. Ріжні недокладности сього оповідання треба покласти мабуть на рахунок не стільки козаків-солянників, скільки валуйських станичників, що були післані до них на розвіди і потім переповідали сю історію перед воєводою в Яблонові; оден з них був звісний уже нам отаман Сидір Забабурин.

ТИМІШ В ЯСАХ, ВРАЖІННЯ ВІД ТИМОШЕВОГО ПОХОДУ

Перехоплені листи Хмельницьких послужили осторогою для нових хазяїв Волощини, і зараз по тім, 26 квітня ¹) ми маємо лист воєводи Стефана до Стан. Лянцкороньского, одного з пограничних маґнатів (тепер воєводи руського), з запевненнєм, що він візьме свої способи против заповідженого наступу Тимошка-за котрим, мовляв, треба сподіватись і наступу гетьмана, по тім як він упорається з Поляками-як то заповідає в своїм листі до Лупула. “Ми теж не спимо, і виправивши тепер на берег своє військо, приготовимо з п. Кеменем, Бог дасть, за тиждень більшу силу, а кільканадцять тисяч доброго війська сподіваємься від й. м. господаря мультанського”. Висловлює побажаннє, щоб і Поляки взяли участь в сій боротьбі з спільним ворогом, та добре пильнували замислів “лукавого невтраліста”, себто Лупула,-“бо як він якоюсь штукою вислизне з Камінця, то неминучо приведе Корону Польську до всякого змішання-як показують листи Хмельницького до нього” ²).

Але Тиміш “не дав противникам часу приготовитися до відпору! Слідом за своїми листами, спішно висланими наперед, він поспів з своїм військом в яких небудь 6-7 днів на молдавську границю. Кутнарский каже, що з ними був Богун і Глух, полковник уманський ³),-коли так, то богато в орґанізації сього ефектного походу можна покласти на долю Богуна; але очевидно і Тиміш не був у нім лялькою. Навпаки, се інтересно, що в усіх реляціях не полковники, а він являється властивою фіґурою. Молодий гетьманич показав себе. Могла Лупулова двірня закидати йому немовність і незнаннє чи легковаженнє панських манєр, але де-що він умів. Його похід на поміч тестеві пройшов з швидкістю цікльону. За оден день він з Чигрина опинився за 100 кілометрів у Вязовку, як бачимо з дати його листу. Потім переїзжі Греки стріли його під Корсунем-се вказує його дорогу. Оповіданнє Могилівців ілюструє перехід через Дністер на Молдаву: Тиміш війшов до Сороки, побив Стефанову залогу і став обозом. Відси рушив на Яси і розбивши висланий против нього відділ військ, 30 квітня став над Прутом, в милі від Стефанового обозу ⁴). Другого дня вдосвіта наступив на неприятеля. Стефан і Кемень виступили против-але не могли витримати козацького наступу і почали спішно відступати. Козаки напирали далі, на переправі через річку Жіжію сильно погромили їх військо, і побачивши таке Кемень не рішився боронити Яс, щоб цілком не стратити свого війська, а взявши з собою Стефана, став тікати за Карпати. Волоське ж військо Стефана побачивши се пустилось і собі навтіки, кому куди було ближче. “Не по вояцки, а по жидівськи тримались, і хоч не ставилися против козаків, а як жиди утікали, але до дому не всі вернулись, лишивши на місці 20 тис.” (!)-пише П. Потоцкий на підставі звідомлення сього післанця, що був очевидцем сеї битви ⁵). 2 травня Тиміш був в Ясах, і вислав Лупулового конюшого, що був при нім, до свого тестя з оповіщеннєм про “очищеннє” Молдави, закликаючи його прибувати до Яс і приймати владу наново. Так оповідає в своїй реляції королеві про таку блискучу зміну обставин секретар Лупула Кутнарский ⁶).

Протягом одного місяця марш на Молдаву Кеменя і контрмарш Тимоша з Чигрина се дійсно операція не абияка. За два тижні поспіти з Чигрина до Яс, і вигнати семигородського посаженця-tour de force високої марки, що мусіла зробити сильне вражіннє. Незвичайно заімпонувало всім, що козацький гетьман, сам загрожений польським військом, не побоявся вирвати з своїх рядів і кинути в таку далеку і рисковну експедицію значний корпус, і сей корпус під носом ворожого польського війська пройшов на Молдаву і так блискучо погромив семигородсько-волосько-молдавську коаліцію. Престиж Козацтва піднісся знов незвичайно високо. Після сього від ного можна було всього сподіватись-бо все йому було можливе.

Підканцлєр Тшебіцкий в своїй записці поданій німецькому соймові місяць пізніш так підчеркує се вражіннє:

“Нераз уже поясняв й. кор. вел., що війна з козаками і Татарами не тільки загрожує загибіллю Польщі, але стягає величезну небезпеку і на провінції імперії, і на них упаде вся буря, коли виснажені вже сили Польщі не зможуть відбивати таку силу ворогів. Бо й справді не можуть-з огляду на несчислиме множество сих варварів й бунтівників, що переходить за 300 тисяч (!). Коли буде побите і те військо, що ще лишилося-не буде ніякої надії на ратунок. Бо в Польщі нема гір, ніяких твердинь і передових укріплень, які могли б затримати неприятеля, тому ясно, що вся та небезпека і подібні ж нещастя, які тепер терпить Корона Польська, впадуть на провінції цісарські і всю імперію. Тепер небезпека ся ще збільшилася з перемогою бунтівників (козаків) на Волощині, коли 10 тисяч козаків побило легко, з першого ж наступу 30 тисячне військо Ракоція, воєводи Валахії і нового господаря Волощини. Треба по-перше, міркувати, яка то величезна козацька сила-наскільки більша від попередніх років, коли вони відважилися свої сили розділити на двоє-чого иншими роками не робили. По друге-що сей неприятель буде ще безоглядніший, підбадьорений новою побідою. По третє-переможений Ракоцій і воєвода Валахії, бачучи слабосилість Польщі, безсумніву, ратуючи себе війдуть в порозуміннє з Хмельницьким против короля і Корони.

Ніколи козаки і Татари не вдоволяться, завоювавши Польщу, але впадуть у сі провінції, які їм найближчі. На початку війни козаки говорили, що вони воювали тільки за своє визволеннє, і тоді самі воєводи Семигорода, Валахії і Волощини тішилися, що Польща нищиться такою війною. І от тепер ті ж козаки напали на Волощину, цілком не оглядаючися на цісаря турецького... Так вони покладаються на свої сили! Вже і на Семигород грозять походом-і тепер уже, хоч і запізно, ті князі жалують, що не прилучили своїх сил до королівських від початку, щоб запобігти такому лиху. І як тут можна сподіватись, щоб сі татарські й козацькі народи-хижі і сміливі одні й другі-не напади й на Німеччину, а перед усім на дідичні володіння цісарські: Моравію, Шлезк, Богемію, а особливо Угорщину, найближчу до Руси й инших провінцій Польщі, а також на Мархію (Бранденбург) і Поморє. Не буду нагадувати старі приклади Гуннів, Готів, Вандалів, що так страшенно знищили й опанували Германію, Італію, Гіспанію. Татари й козаки до них подібні, і з огляду на їх величезне множество нема чого сподіватись від них ліпшого-коли не дасть ся їм швидка одсіч. З Польщі такий легкий приступ до Шлезку і Богемії, що не тільки до Одри, але й до самої Лаби можна дійти легко і без труду. Так само від Кракова до Відня-ні гори, ні твердині не боронять Шлезк і Моравію від Польщі. А який легкий приступ з Руси й инших частин Польщі до Угорщини-показав 1594 рік, коли Татари легковажачи собі малу скількість Поляків, що боронили їм перехід, пройшли через Русь в поміч Туркам, і два літа там пробули ⁷).

Примітки

¹) Ян Кемень відіслав перехоплені листи до Камінця 25 квітня, воєвода писав другого дня.

²) Жерела XII ч. 239, з ориґіналу польського коронного архиву, що був тоді в моск. архиві загр. справ.

³) Як побачимо далі (с. 538), Хмельницький казав, що з Тимошем на Волощині були два полковники. Кутнарский в своїй реляції королеві каже, що гетьман вислав з Тимошем “Богуна, Глуха з полком уманським, Носача з полком браславським і четвертого полковника корсунського” (Жерела XII с. 204). Може бути так, що Хмельницький розумів двох мобілізованих полковників, що мав при собі: прилуцького. Носача і корсунського, а Богунові і Глухові дав наказ прилучитись до експедиції як пограничним полковникам.

⁴) Ся дата в листуванню Ракоціїв, XXIV стр. 453, Trans, c. 249. В реляції Лупула з 3 травня (Acte c. 220) Тиміш 1 травня переходить Прут і дає битву, 2 травня Стефан тікає з Яс.

⁵) Theatrum Europaeum c. 414.

⁶) Жерела XII ч. 247. Ракоцій так інформував палятина угорського про се фіяско, 21 травня: “Лупул діставши від козаків деяку поміч, з нею пішов на Молдаву, щоб вернути собі владу, і насамперед став табором під Ясами. Януш Кемень, не сподіваючись більше ніякої небезпеки, відіслав більшу частину свого війська з Молдавії до Семигороду, і лишився в Молдавії тільки з 600 кінноти. Довідавши ся про наступ неприятеля, він хотів йому по можности противстати, і взявши з собою нововибраного господаря і молдавське військо, пішов на ворогів. Але неприятель, довідавшися про невеликі їx сили, сміливо напав на них, і хоч не прийшло до загального бою, але молдавське військо-в котрім було богато бунтів і зради, спішно відступило, і коли б не обстало те невеличке військо Я. Кеменя, все молдавське військо і сам той нововибраний воєвода попав би в велику небезпеку. Але з огляду на своє мале число воно не могло мірятися з сильнішим неприятелем і мусіло відступити рятуючи себе і нового воєводу. Від неприятельської зброї в семигородськім війську і десятьох не згинуло, але таких що потонули в водах-які були незвичайно розлилися, і від голоду погинули, або подекуди селянами позабивані,-таких до сотні рахувалось”.-Жерела XII ч. 251.

⁷) Маємо два друковані варіянти сеї записки, але обидва мабуть скорочені: старий текст Рудавского, с. 134, що поясняє при тім: summam legationis refero, quam ipsemet (Тшебіцкий) Ratisbona tum vulgaverat, vel ab ipso conceptam, і новий витяг д-ра Кордуби з ориґіналу віденського державного архиву (Жерела XII с. 227-8); я збираю з обох.

ПОЛЬСЬКІ АЛЯРМИ В ЕВРОПІ, ВАГАННЯ ПОЛЬСЬКОЇ ПОЛІТИКИ, ВОЄННИЙ СОЮЗ З РУМУНСЬКОЮ КОНФЕДЕРАЦІЄЮ.

Одержавши від Тимоша вісти про побіду над військом воєводи Стефана і евакуацію Яс, Лупул заспішив вертати до своєї столиці. Польській адміністрації було неясно та раз пустивши його на польську територію, годиться його пускати назад за границю? Але що твердих інструкцій від уряду в сій справі не було, а Лупул, очевидно, арґументував на кождім кроці золотом, тож кінець кінцем робив, що хотів. До того ж він був нобілітований шляхтич Корони Польської, і при високих поняттях шляхетської свободи ніяково було братам шляхтичам обмежувати його свободу рухів. Маємо з 3 червня його лист з Жванця-він повідомляє Петра Потоцкого, камінецького старосту, що отримав лист від зятя про побіду і утечу Стефана, і виберається завтра до Хотина, а жінку просить вислати з Камінця за ним. Другого дня він дійсно пише королеві вже з Хотина, дякує за прислану амуніцію і прихильні поради, і почувши свій ґрунт під ногами вертається до справ перерваних його утечею з Волощини: до даного йому доручення посередничати у Хмельницького. Обіцяє переслати Хмельницькому королівські пропозиції, а зараз-побачивши Тимоша в Ясах, говорити з ним в справах замирення з Польщею. Те ж саме писав Кутнарский додаючи згадані вже вище свої скептичні міркування про можливість договоритися до чогось з козаками. Він і господар підчеркували свою незмінну, ніскільки не порушену останніми подіями вірність Польщі й її інтересам, бажання використати свої звязки з козаками в інтересах Польщі,-тим часом як Ракоцій з Басарабою не хочуть польсько-українського замирення: бояться, що тоді козацькі сили звернуться против них, і Лупул з козаками здобуватиме Валахію і т. д. ¹).

Але маємо й таке оповіданнє, ніби то зі слів козацьких бранців: Лупул впросився до Камінця за порозуміннєм з Хмельницьким, щоб потім впустити туди козаків, помогти заволодіти Камінцем (“Мешкай в Камінці, аж поки ми прийдемо-тоді нас туди впусти”) ²).

Польські політики не поспівали за кінофільмовими змінами в волоських подіях. Дозвіл на в'їзд до Польщі, котрого Лупул даремно чекав стоючи під мурами Камінця, він одержав уже після повороту до Яс, і дякує звідти за королівські запросини загостити до Польщі з своїм двором-коли йому вдалося щасливо видостатися з польської гостинности ³). Тепер коли йому пощастило вернутися до Волощини, з ріжних боків лунали жалі, що його випущено з Камінця. Не кажучи про Ракоція який гірко дорікав за се королеві, і грозив, що коли Польща далі буде підтримувати таким чином Лупула. то се дуже прохолодить відносини до неї у нього, Ракоція ⁴),-ріжні сенатори і достойники також виставляли запізнені жалі, що Лупула з його скарбами пустили свобідно за кордон ⁵). Серед таких балачок, польська політика не могла знайти твердої лінії-чи вважати Лупула далі за союзника Польщі, яким він був досі і справді хотів бути далі, та використовувати в інтересах Річипосполитої його звязки з Хмельницькими-як то він пропонував? чи трактувати його надалі як козацького спільника, і скористати з помочи Ракоція та його союзників против козаків, як то їм пропонував Ракоцій?

Радивили цілою силою відстоювали першу лінію. Гетьман С. Потоцкий на прохання господаря дати йому військову поміч, відіслав його по поміч до Хмельницького як свояка, а королеві радив триматися нового господаря і його союзників ⁶). Король рішучо схилявся до союзу з Ракоцієм, і пок. Кубаля, як я вже сказав, вважав непростимою помилкою сей союз, і всю політику короля в Молдавськім епизоді-не розважною і незвичайною шкідливою для Польщі ⁷). Але в оправданнє короля треба сказати не тільки те, що він мав всякі причини завзятися на Хмельницького за його останні вчинки і хотів його за всяку ціну зломити і під ноги взяти,-а міг мати й доволі оправдані надії знейтралізувати сим союзом небезпечні для Польщі і цілої католицької ліґи замисли Ракоція на польську корону, на польські провінції, на протестантсько-православний союз і т. д.

В сій справі він звертався з запитаннями до коронних сенаторів, що не приїхали були до Берестя, особливо до біскупів, котрих не було майже нікого. Посилаючи копії листів Ракоція, Кеменя, Ґеорґіци-Стефана і відповіди на них-те що сам король відписав Ракоцієві, і що з його доручення мав відписати Стефанові воєвода Лянцкороньский, а Кемевеві П. Потоцкий, король викладав свою гадку-що належить в повній мірі використати сі пропозиції помочи і спільної акції против козаків і Татар. Бо він сподівався, що союз з Ракоцієм змусить обох господарів: Басарабу і Стефана взяти діяльну участь в боротьбі з Хмельницьким, прислати свої контінґенти до проєктованого посполитого рушення і т.д. Питав гадки в сій справі, і зокрема ставив питання: Чи не годилось би зараз післати послів до Ракоція і зложити з ним союз, ґарантувавши йому безпечність з боку цісаря, щоб він міг всі свої сили обернути против козаків і Татар? Чи не відновити лєнних відносин з господарями Молдавії й Валахії, що істнували колись?

До королівської анкети подано супровідний лист канцлєра-той ставив питаннє про способи забезпечити оборону Річипосполитої і висував можливість-на сю мету скористати з військ союзників: Ракоція, Басараби і нового господаря Стефана. Вказував на підозрілу поведінку Лупула, що очевидно не може рішитися, котрої йому сторони триматися: польської чи козацької? Вважаючи на його давнішу зичливість і на надане йому польське горожанство (“індіґенат”) належало б його підтримувати,– але не так, щоб задля сього відкидати союз з Ракоцієм. Отже як поступати з ними?

Маємо сей лист адресований до біскупа куявського, і його відповідь на питаннє про пропозицію союзу, conjunctio аrmоrum з Ракоцієм і його союзниками. Біскуп ставиться дуже скептично до всяких звязків з чужими державами: на його погляд, історичні факти доводять, що Польща не виходила добре на таких звязках. Він вказує на небезпеку війни з Турками, що може накликати на Польщу союз з Ракоцієм: але признає, що Лупул таки поводився останніми часами нельояльно і підозріло: не просив у короля вступу до Польщі і до Камінця. Признає користи від спільного наступу з Ракоцієм і його союзниками против козаків,-радить тільки всякі обережности при договорі: забезпечити його з обох сторін солідними заставцями, і добре порозумітись з цісарем, як зверхником Ракоція, щоб се не нарушило добрих відносин з ним ⁸).

Такі обережні і повні застережень були мабуть гадки богатьох сенаторів, і супроти того король не рішився йти на якісь формальні союзи, трактати, протекторати і т. д. На кінець травня він скликав до Варшави сенаторську нараду, яка очевидно так само висловилася против яких небудь далеко ідучих з'обовязань. Крім усього иншого належало далі ходити обережно коло Радивила, хотячи витягнути литовське військо на український театр війни ⁹),-а він далі твердо стояв при своїм тесті, вислав своїх людей до Ракоція, щоб помирити його з Лупулом ¹⁰), і очевидно так само вживав усіх своїх впливів на королівськім дворі, щоб настроїти його можливо прихильно для нього. Тому замісць формальних трактатів з Ракоцієм і його союзниками ухвалено тільки фактичну воєнну кооперацію. Висланий від гетьмана Потоцкого до Ракоція стражник коронний Яскульский мав повідомити про се Ракоція і уставити моменти сеї обопільної помочи, відкладаючи формальний союз пізнішим посольствам. Гетьман обіцяв поставити частину свого війська над Дністром, під Могилевим і Сороками, щоб загородити дорогу козакам, тим часом як Ракоцій мав їх атакувати від себе ¹¹).

Примітки

¹) Жерела т. XII ч. 242, 244-7; і цитована реляція П. Потоцкого С. Потоцкому (гетьману) з 7 травня в Theatrum Еurораеum с. 414. Виникає питаннє: подоріж Кутнарского до Берестя, що згадується в сих листах, і переказане через нього дорученнє трактовання з Хмельницьким-се те що дане було ще на соймі, чи Кутнарский після волоської катастрофи їздив ще вдруге, і про сю другу подорож тут мова? Я думаю, що на другу подоріж тут нема місця; Кутнарский забавившися в Берестю, застав Лупула в Камінці, а пише про все, що сталось, сумарично тепер, коли справи обернулися знов на його користь.

²) Theatrum Europaeum c. 414.

³) Жерела XII ч. 243, на жаль тільки витяг з ориґінала Кор. Архиву. Дата 3-го травня для Яс не годиться, одно з двох-або се помилка замісць 7 або 8, або Лупул згадав про Яси для більшої поваги, хоч іще не вернувся туди.

⁴) Тамже с. 215.

⁵) Воєвода руський Лянцкороньский згадував в листі 16 червня: “Я лишаюсь при давній моїй гадці-що не треба було пускати господаря з Камінця”-зб. Піноччі 310.

⁶) "Господаря волоського... вчора посол дуже мене просив, щоб я поратував його пятьма тисячами людей; відповів я йому, що поміч від Річипосполитої не може бути йому дана, поки в ній не загаситься внутрішній огонь, і раджу йому вдатися до Хмельницького, аби його ратував з огляду на свояцтво” (Далі про перехоплені листи Хмельницьких до господаря і відозви Кеменя й його товаришів). "В сім стані річей пишу до й к. м., аби побажання бувшого господаря відложив до кращих часів, а з новим і з тими провінціями, що мають готове військо, аби війшов в союз”. Лист до примаса з-під Буська 2 травня. Збірка Піноччі 310, нім. переклад з пруського державного архиву у Йорґи, Acte c. 219.

⁷) Szkice II c. 388.

⁸) Обіжники короля і канцлєра і відповідь біскупа куявського в додатках у Кубалі II с. 402-1.

⁹) Про сей пункт варшавських нарад в реляції нунція з 1 червня, Жерела XVI с. 176.

¹⁰) Жерела XII с. 128.

¹¹) Повідомленнє Ракоція Потоцкому про приїзд Яскульского, 10 червня, в Жерелах ч. 262. Під ч. 263 його писана відповідь на пропозиції Потоцкого з того ж дня, з ориґіналу Кор. Архиву (теж саме з копії в Transsylvania І с. 262); під ч. 255, без дати переказано зміст переговорів; під ч. 271 відповідь Ракоція на відповідь Потоцкого про сі пропозиції, з 24 червня, переклад,– латинський ориґінал в Transsylv. с. 265 (тут дата, котрої бракує при ч. 271).

РОБЛЕННЄ ОПІНІЇ, ОПОВІДАННЯ ПРО ТИМОШЕВІ ТИРАНСТВА, КОЗАЦЬКІ ПОСОЛЬСТВА ДО ПОРТИ, БАЛАЧКИ НА УКРАЇНІ, ТУРЕЦЬКІ ПОСЛИ У ГЕТЬМАНА, УМОВИ ПІДДАНСТВА, ДОГАНА СУЛТАНА ЗА ТИМОШІВ ПОХІД.

Для відповідного оброблення політичної опінії старанно ширились і мабуть таки сильно перебільшувались поголоски про “тиранський режім” Тимоша і його розправи з волоською опозицією. Нунцій найповніш вичисляє сі історії і лєґенди в своїй депеші з 14 червня: Тиміш з власної руки вбив Лупулового секретаря Кутнарского, за те що той про все доносив Полякам. Самого господаря з його скарбами він тримав під пильним доглядом і сторожею, так що той став вязнем в його руках, і не раз він грозить йому смертю. Велів стяти військового писаря козацького, за те тільки що той радив не приятелювати з Татарами,-бо вони бажають тільки з року на рік пустошити край, не журячися ні тим щоб довести до кінця війну ані забезпечити інтереси козацтва. Потім велів стяти одного старшину і кількох своїх близьких, за те що вони не стримали його, коли він велів стяти Кутнарского, а коли ті оправдувалися, що не заслужили сеї кари, він сказав: “Я був тоді пяний, а ви повинні були мене стримати, і за те будете покарані” ¹).

Ся історія, як Тиміш порубав когось з старшини, має мабуть щось реальне під собою, і широко популяризувалася як акт оскарження не тільки против нього, але й против родини Хмельницьких і їх камаріллі, против старшинського засилля і пихи– в такім аспекті мусимо розуміти оповідання про сю пригоду Д. Виговського й ин. (нижче с. 539 дд). Найширше спиняється на нім Мирон Костин, ілюструючи ним безглузду поведінку Тимоша, що загубила похід на Мунтенію і привела таким чином до останнього упадку Лупула. Я наведу се тут: