Текст книги "Літа зрілості короля Генріха IV"

Автор книги: Генрих Манн

сообщить о нарушении

Текущая страница: 60 (всего у книги 60 страниц)

Промова Генріха Четвертого, короля Франції й Наварри,

виголошена з хмари, що розступилась, відкривши його, а тоді знову зступилася перед ним

Мене закликали, щоб надихнутися прикладом мого життя, коли вже неможливо повернути мене до нього. Я сам не зовсім певен, чи хочу до нього повернутися, а ще менше певен, чи справді розумію, чому мені судилась саме така доля. По суті, наш шлях на цій землі позначений стражданнями й радощами, незбагненними для нашого розуму, а часом і не гідними нас. Ми чинили б краще, якби могли бачити себе збоку. Що ж до інших, то вони напевне складали мені присуд, навіть не бачивши мене. Якось, іще змолоду, хтось підійшов до мене ззаду й затулив мені долонями очі, а я на те сказав: щоб зважитись на таке, треба бути або великим, або вкрай нахабним.

Гляньте мені у вічі. Я така сама людина, як і ви; смерть нічого в цьому не змінила, як і всі сторіччя, що розділяють нас. Ви вважаєте себе дорослими людьми, бо ваше покоління на триста років старше за моїх сучасників. Але для мерців – байдуже, померли вони дуже давно чи тільки вчора, – ця різниця зовсім невелика. Не кажучи вже про те, що сьогоднішні живі – це завтрашні мерці. Так, справді, мій менший брате на одну мить, ти напрочуд схожий на мене. Хіба ж ти, скуштувавши воєнного талану, не зазнав потім і злигоднів війни? Ну, а кохання, його задихані бої, за якими йде квапливе щастя й нескінченна розпука? Я не загинув би від кинджала, якби жива була моя люба владарка.

Так ми кажемо, але звідки знати? Я зважився на свій смертельний стрибок, вартий не одного удару кинджалом. Моя доля вирішилась у ту мить, коли я зрікся своєї віри. Але цим я на свій лад послужив Франції. Отак наше відступництво часом буває рівнозначне подвигові, а наші слабості можуть замінити твердість. Франція багато завдячує мені, бо я багато трудився для неї. В мене були й хвилини величі. Але що це означає – бути великим? Це означає мати досить скромності, щоб служити своїм ближнім, будучи вищим за них. Я був принцом крові й вихідцем з народу. Ventre saint gris! Треба бути і одним, і другим, коли не хочеш лишитись нікчемним грошоловом.

Я, здається, заношусь надто високо, бо врешті-решт мій Великий план зродивсь уже в дні мого занепаду. Але ж занепад – це, можливо, і є найвища, найболісніша дозрілість. Король, якого називали «великим» – напевне, й не здогадуючись, наскільки влучно, – під кінець життя прозирає в майбутті Вічний мир і Союз християнських держав. І цим самим переступає межі своєї могутності й навіть свого життя. Велич? Але ж вона не від світу сього; для неї треба прожити життя й померти.

Людина, що стоїть перед кінцем свого життя й передчуває той кінець, намагається вивести на шлях далеких нащадків і заповідає свій недокінчений твір ласці божій, неодмінній і незаперечній, і генієві сторіч – непевному й недосконалому. Адже такий був і мій геній. Я не маю чим докорити вам, рідні мої сучасники, що відстали від мене на три сторіччя. Одне з тих сторіч я побачив; воно було вже не моє. Я стояв вище за нього, хоч це й не перешкоджало мені вже й тоді бути уламком минулих часів. Може, й тепер я такий серед вас? Мабуть, ні; ви б визнали мене, я очолив би вас, і все б можна було почати спочатку. Можливо, цього разу я й не загинув би. Правда, я сказав, що не хочу воскресати. Але ж я й не вмирав. Я живу, так, живу, і то не в якомусь містичному розумінні. Моє життя триває в вашому.

Не втрачайте ні крихти мужності серед жахливої колотнечі, в якій вам загрожує стільки могутніх ворогів. Гнобителі народу, ненависні мені, були і є; вони навіть не змінили свого обличчя, хіба що одіж. Я ненавидів короля Іспанії – ви його знаєте під іншим ім'ям… Він і не думав зрікатися свого наміру звести з пуття Європу, а насамперед – моє королівство. Але оця Франція, що колись була моєю, пам'ятає про те; вона й досі стоїть на варті людських свобод: свободи совісті і свободи їсти досита. Тільки цей народ має від природи хист і добре говорити, й добре битися. Одне слово, це країна, де найбільше доброти. Світ можна врятувати тільки любов'ю. В часи безсилля жорстокість вважають твердістю. Тільки сильні можуть дозволити собі любити вас, бо, правду кажучи, любити вас таки нелегко.

Я багато любив. Я бився й знаходив слова, що хапають за душу. З усіх мов я найдужче люблю французьку; але й чужинцям я хочу нагадати: людству нема потреби зрікатися своїх мрій, бо мрії – це тільки ще не пізнана дійсність. Щастя існує. Вдоволеність і достаток – ось-ось, тільки рукою сягнути. А кинджалом цілого народу не вб'єш. Не бійтеся тих убивць, що їх підсилають до вас. Я марно жахався їх. А ви будьте розумніші. Я вичікував надто довго. Революції не приходять на замовлення, і тому їх треба доводити до кінця, хай навіть силою. А я вагався – як із людської слабості, так і через те, що бачив вас уже з височини, люди, друзі мої.

Нічого мені не шкода, тільки перших моїх кроків, коли я бився, не відаючи, що чекає мене попереду: велич і розкіш, а потім пекуча зрада, – і коріння мого серця всохло раніш за мене, воно вже не пустить паростей. Якби я дав собі волю, то розповідав би вам тільки про брязкіт зброї, про оглушливе калатання дзвонів, про неугавний крик: «Бий! Бий! Ріж! Ріж!» Тридцять разів мене ледь не вбили в тому содомі. Але бог мене вберіг.

Гляньте ж на старого чоловіка, що явився вам зразу, тільки-но ви мене покликали.

Замість завіси золотава хмара зступається перед королем.