Текст книги "Літа зрілості короля Генріха IV"

Автор книги: Генрих Манн

сообщить о нарушении

Текущая страница: 44 (всего у книги 60 страниц)

Чужинка

Марія Медічі зійшла на берег зі своєї галери, де стіни в покоях іскрилися самоцвітами. На якір стало не тільки це судно, його супроводили три флоти – тосканський, папський і мальтійський. Королева привезла з собою сім тисяч італійців – вони мали зостатись тут, живитись коштом французького народу й повсюди голосно говорити мовою королеви-чужинки.

Майже всьому її почтові не терпілося швидше попасти до французького двору. Французькі дворяни, що прибули з королевою, їхали повільніше, а найповільніш з усіх – перший стайничий герцог де Бельгард. Король послав свого Бляклого Листа до Флоренції з приватним дорученням і тепер, мабуть, нетерпляче дожидав, що він повідомить. Але Бельгард не поспішав у гори: він вважав, що встигне саме вчасно відповісти на всі запитання, коли король прибуде до міста Ліона й на власні очі побачить Марію Медічі.

А вона поїхала насамперед до папської області, до Авіньйона, де єзуїти влаштували їй зустріч у своєму новому стилі: з надміру пишними тріумфальними арками та барвистими промовами. Авіньйон лежав у королівстві, та водночас і за його межами. Там можна було – принаймні вдавано – палити на вогнищах єретиків, і королеві показали таку сцену в театрі, дуже приємно нажахавши її – і не тільки цим. Ось іще, наприклад, число сім: учені отці розгадали його таємницю. Сімка, зокрема, визначає життєвий шлях короля, якай, на жаль, не визнає нічого надприродного й хотів би надміру обмежити сферу незглибимого. Єретиків у нього в королівстві не палять, їх навіть цінують вище, ніж християн. Аж віри не йметься, що в нас тепер тисяча шестисотий рік.

Королівство відстало від своєї доби – по суті, з вини однієї людини, коли вже казати по правді. Патер Суарес у папському місті Авіньйоні[88]88
  …у папському місті Авіньйоні…– В цьому місті від 1309-го до 1377 р. перебував папський престол. І тоді, коли папський престол знов повернувся до Рима, Авіньйон лишався володінням пап аж до Великої французької революції (1791).


[Закрыть] поборов свій природний острах перед королівською величністю – священною, безперечно. Тим суворіше треба судити державця, коли він не розуміє власної величності, як і духу сторіччя. Ми – поступ, ми – нова доба, ми засвоїли її стиль і смаки, в яких божественне милостиво спускається до земного, – так повчав єзуїт королеву, що стояла навколішки в сповідальні.

Перше, чого вона повинна домогтися від його величності,– це дозвіл товариству Ісусовому повернутись до королівства. Це необхідне для спасіння її власної душі. І ще раз патер порадив їй триматися спасенної суворості, бо вже побачив, що ця чужинка й сама владолюбна і обмежена, й розпізнав у ній підхоже знаряддя. Ним малося зломити поборника свободи совісті, оскільки він іще сам пам'ятав, хто він. Жінки висотують розум із старого чоловіка, а ця, треба сподіватися, доконає його.

Коли ця жінка виїздила з міста, вона вже сама наполовину позбулася розуму. Досить було отцям па прощання побажати їй дитини, як вона запала в містичний екстаз, – чого ж їм іще бажати?

Її власний ескорт із двох тисяч вершників супроводив її до Ліона, і там вона цілий тиждень дожидала короля. Тепер його затримувала в Савойї вже не коханка – цю роль перебрав на себе папський легат. Тільки-но звіялась одна, як вигулькнув із-за гір другий. Перше розчарування: Альдобрандіні[89]89
  Альдобрандіні П'єтро (1571–1621) – кардинал, посланник (легат) папи Климента VIII, його небіж.


[Закрыть], родич Марії Медічі, сподівався виручити герцога Савойського, але не домігся нічого.

Король Франції виявив просто-таки молодечу непохитність. Без зайвих балачок він наказав, вітаючи янгола миру в червоних шатах, стріляти з гармат. Священики перехрестилися. А король під той гуркіт прокричав, що таких самих він має чотири десятки, і вони рознесуть фортецю Монмельян, а тоді герцогові вже не буде за що й торгуватись.

Війна розгорілась би знову, та випало невидано багато снігу. Довкола повиростали нові гори, і обложники обернулись на в'язнів. Кардинал сказав, що за них вирішило небо; король з пошани до віри не заперечив, а поїхав, випередивши кардинальську карету, до Ліона. Йому враз закортіло побачити королеву.

Він узяв із собою тисячу вояків, бо вже чув, який пишний ескорт у чужинки, й не захотів пасти задніх. Але його військо після тримісячних боїв у горах було брудне й пошарпане. Сам король теж був у всьому старому, в забризканих по коліна чоботях. Він вважав, що треба показатись їй у подобі переможців, бо пам'ятав: перемога завжди була найкращим козирем коханця. Він мало не ввійшов до її кімнати, не скинувши навіть острог.

Перед палацом він зустрів кількох вишуканих кавалерів у новісіньких убраннях; у їхньому вигляді крізь привабливість прозирало й щось грізне. Таке поєднання нелегко відтворити. Бо звичайно люди бувають або тверді, або м'які. Анрі рантом бачить: «Ці мені знайомі! Колись у Луврському палаці таких шастало досхочу – за тих часів, коли я був бранцем старої Катерини Медічі. І от знову з'являється королева з того самого роду і тягне за собою те саме поріддя». І він угамував свою нетерплячку.

Він послав до неї ла Варенна, випробуваного вісника кохання, якому вже ніщо не було цікаве. Проте вигляд королеви здивував навіть його. За вечерею вона сиділа в хутрах і накидках, навіть голова була закутана. Їй здавалося, що в цьому архієпископському палаці, першій її оселі в новій країні, панує страшенна холоднеча; дожидаючи переміни страв, вона перекладала з руки в руку кулю з гарячою водою. Аби зігрітись, вона випила вже забагато вина, і коли ла Варенн розтлумачив їй, що прибув король, – розтлумачив насилу, бо ні він не знав італійської, ні вона французької,– їй шугнула в обличчя кров. Спочатку вона хотіла доїсти м'ясо, що лежало купою на її тарілці, а служники підносили ще й ще. Але щось схоже на переляк скувало її. Ла Варенн вирішив, що це через холод або через те, що їй перебили вечерю. Щоб така росла й дебела жінка, вже під тридцять років, злякалась чоловіка – такого він зі свого багатого досвіду не пригадував і не міг у це повірити.

Королева спробувала скинути з себе свої числені накидки – марно, бо запакували її туго. Вона дуже розгнівалась і почала лаяти придворних, що покинули її саму, їхні імена були незнайомі ла Вареннові – за винятком двох літніх кавалерів, що, видно, вже лягли спати. Була дев'ята година вечора. Щоб низькородні слуги не торкались королеви, ла Варенн сам узявся її підводити й обняв її за стан; так само він обнімав і по змозі підтримував іншу, поки ще не було ясно, зійде вона на трон чи в могилу. На трон тепер сходила нова, але ла Варенн знову був напохваті. Та цього разу його винагородили добрячим ляпасом. Він запобігливо подякував і подумав, що з'явилася таки справжня королева.

Анрі, сховавшись за спинами своїх дворян, чекав у галереї, якою вона мала надійти. Там він кинув на Марію Медічі перший погляд – роздивитись добре, звичайно, не встиг. Хода її здалась йому величною, хоч і важкою; щоки, ледь обвислі, здригалися за кожним кроком. Обличчя вже запливло жиром, ніс довгий, але приплесканий, безбарвні очі дивляться перед себе, як неживі. А все ж повз нього проходила до своєї спальні нова жінка, з іще не знайомим йому тілом. Він спитав свого першого стайничого:

– Як скажеш, старий Бляклий Листе? Розкішний шматок, правда?

В голосі короля вчувався сумнів. Бельгард не квапився його розвіяти. Він заявив, що бойового коня, який носить на собі лицаря в повному обладунку, слід оцінювати не так, «як ваших улюблених струнких кобилиць, що аж пританцьовують, лоскочучи вам серце, величносте», – так дослівно сказав він.

Анрі спитав сумно:

– В неї, мабуть, дуже великі ноги? Чого ти не відповідаєш? Ти ж їхав з нею аж із Флоренції, то невже не бачив, які вони?

– Такі, як і все у неї,– викрутився Бельгард.

Анрі швидко відійшов, але, перемірявши галерею один тільки раз, повернувся до нього.

– Друже мій, я ж посилав тебе до Італії, щоб ти побачив там чимбільше, а твоїми очима – і я. А ти, відколи повернувся, такий маломовний, як іще ніколи не був. Звичайно після подорожі люди бувають балакучі. Що ти замовчуєш?

– Величносте, королева має молочну сестру[90]90
  …королева має молочну сестру. – Леонора Дорі, на прізвисько Галігай (1571–1617), була молочною сестрою Марії Медічі. Разом зі своїм чоловіком Кончіні супроводила Марію Медічі у Францію. Подружжя мало великий вплив на королеву і використовувало його у власних інтересах.


[Закрыть].

– Я чув про неї. Мої посли повідомляли. Королева тримає при собі кавалерів для послуг, так заведено в неї на батьківщині. Це нібито невинний звичай, королевин духівник його не ганить. А тебе він непокоїть? – спитав Анрі, засміявся був, тоді урвав сміх і пильно подивився на Бельгарда. Той збентежено відвів очі.

– Що ще? – спитав Анрі. Бельгард мусив відповісти, але тільки повторив:

– Величносте, королева має молочну сестру.

Анрі лайнувся своєю давньою лайкою.

– Оце й усе, про що ти довідавсь у Флоренції? Жінка, що стоїть на варті коло іншої, або віднаджує від неї коханців, або приводить їх. Котрий з цих двох обов'язків виконує та молочна сестра?

– Третій, величносте, і вкрай дивний. Ваші посли повідомляють те, що їм до вподоби. – І Бельгард знову змовк. Цього одруження прагнули всі, і його вже не скасуєш.

Анрі знизав плечима.

– Може, в тієї молочної сестри якісь незвичайні принади? Не турбуйся, з мене вистачить королевиних. Ну, постукайся вже до неї!

Герцог скорився, постукав у двері й гукнув:

– Хай живе король!

Решта дворян підхопили його: хай чужинка зрозуміє, що година настала. Двері справді відчинились, і король із придворними хотіли ввійти. Проте королева, оточена своїми дамами, зустріла їх на порозі, підібрала сукню й низько-низько присіла, вітаючи його.

Вона була вища за нього, та коли присіла, він зміг з гідністю обняти її й поцілувати в уста. Для нього самого це було щонайприродніше діло, але для неї такий звичай був новий, і з ляку вона підвелась без його допомоги, а підібгану сукню забула пустити з руки, і він довше, ніж годилось би, затримав погляд на її ногах. Тоді похопився, звів очі й повів її до каміну. Її рука, яку він тримав у своїй, була безживна. Він говорив про всяку всячину: про жорстокі морози, про важку дорогу. А вона все мовчала, потім нарешті заторохтіла мов школярка, безглуздими для нього словами, і він подумав, що вона так само не зрозуміла його.

Оскільки розмовляти їм, не мавши спільної мови, було важко, він вирішив виголосити промову. Їй не треба було ні розуміти, ні відповідати: промову їй можуть розтлумачити потім. А він тим часом дістане змогу оцінити її принади. Насамперед він вибачився, що примусив її чекати цілий тиждень. На жаль, усього тиждень, подумав він, бо друге його враження підтвердило перше: принади її розвинулись більше, ніж хотілось би. Так, на портретах вона на десять років молодша, і тоді вираз у неї не був такий тупий і безживний.

Він примусив її чекати, говорив король, бо потребував часу, щоб упоратися з одним розбійником. Адже визволення французьких земель, певне, до мислі французькій королеві. А подумки відзначив, що дебелість і огрядність вона, очевидно, завдячує матері, Йоганні Австрійській, тупість і жорстокість, якими позначено її обличчя, – іспанському вихованню, а те прекрасне місто, звідки вона приїхала, не дало їй у посаг нічого, крім звуків мови. Він вирішив, що не житиме з цією жінкою довго. Тільки ніч може її врятувати – коли промине дуже вдало. А це малося з'ясувати невдовзі.

Говорив він, може, з півхвилини; відколи він увійшов, не минуло ще й двох, а йому враз захотілось їсти. Він познайомив її зі своїм почтом, вона його – зі своїм. Аж ба – ті самі чепурні паничики, що він бачив па вулиці: зовні обидва вилощені, всередині – як бритви. Кинджал може мати карбоване з золота руків'я і оксамитові піхви. Ті двоє були двоюрідні брати королеви – Вірджініо Орсіні та його брат Паоло. Побачивши їх, Анрі зрозумів той чужоземний звичай тримати кавалерів для послуг, у якому сповідник не вбачав нічого гідного догани. Він приїхав сюди запізно, він спізнився не на тиждень, не на сім днів, а на сім років, і їх уже не надолужити.

Подумки Анрі лайнувся, але назовні показав обличчя, сповнене іронії; обидва Орсіні позирнули один на одного: що смішного побачив у них цей король? А він заприсягся сам собі, що покарає тих, хто не повідомив його вчасно про всі оці дражливі обставини, надто Бельгарда, що їздив до Флоренції й мав би його остерегти. В ту ж хвилину він розгледів найвродливішого, що ніби ховався за спинами в дам.

– Як його звуть? – спитав король і кивнув чоловікові, що був вродливіший за обох кузенів, але поки що тримався ззаду. «Цей здатен був би помститись за мене, якби я сам, сивобородий, у заляпаних чоботях, не надавався для цього найкраще».

Молочна сестра

Звали його Кончіні. Коли він підійшов, вишукано вклонився й сподобився від короля потиску руки, Марія Медічі вперше усміхнулася. З її обличчя зникла благочестива поважність, на ньому проступив дурнуватий захват. Вона навіть заговорила, у неї знайшлося що сказати, крім недавньої безглуздої белькотні. Ці слова не повинні були пропасти марно, герцогиня де Немур переклала їх, бо знала обидві мови, а крім того, була обізнана із взаєминами цих осіб. Королева має молочну сестру, і шляхетний Кончіні – чоловік шляхетної дами Елеонори Галігай. Королева заговорила знову, вона вихваляла цю даму довго і з запалом, крізь який просвічував страх. Дурнуватий захват мов водою змило з білих щік, що трусились, мов холодець.

Дивно, але самої молочної сестри чомусь там не було, тільки її красень чоловік пиндючився, мов павич. Королева видимо намагалася не дивитись у його бік.

Перекладаючи слова королеви, пані де Немур уставляла між ними свої, призначені тільки для короля:

– Двоє пройдисвітів із фальшивими титулами. Стережіться!

Далі – переклад королевиної хвали доброчесності та побожності шляхетної дами Галігай, і знову власні слова герцогині:

– Тільки карлиця небезпечна, бо вона розумна. Чоловік – просто дурний павич. Вам, величносте, слід із самого початку знати, що вашу дружину обплутали… – говорила пані де Немур, бажаючи остерегти короля.

Але не доказала. Бо королева чомусь дедалі дужче непокоїлась. Вона була вже ніби не сама у своєму широченному криноліні, якась стороння сила смикала його сюди й туди, і Анрі злякався, що з нею зараз бозна-що станеться. Раптом і королева, й кринолін шарпнулись убік – то був не крок, а скоріш переляканий стрибок.

– Моя Леоноро! – вереснула Марія Медічі голосом папуги або театральної машини, що зображує людину. Вдруге вона вже не проверещала, а шепнула ті самі слова й показала рукою вниз.

На тому місці, звідки щойно зійшла королева, щось лишилося; щоб його розгледіти, всі нахилились.

Анрі побачив невеличку зграбненьку жіночку, так пропорційно збудовану, що її важко було назвати карлицею, їй видимо не подобалося стояти отак на очах у всіх. Мабуть, усе її життя минало за спідницею в королеви, коли не під тією спідницею. В неї був нездоровий колір обличчя, як у жінок, що все життя проводять у спальні іншої жінки. Такі загадки природи звичайно перебувають під владою невтримних жадань та бурхливих пристрастей. Наявний взірець прикривав очі вуаллю, та дві жарини зловісно світили й крізь серпанок.

Анрі ступнув назад. «То ось яка ця молочна сестра! Ще її мені бракувало», – думав він, звівши брови й широко розплющивши очі. Це злякало молочну сестру, і вона теж сахнулась, ніби хотіла тікати. Тут міг зарадити тільки якийсь надзвичайний крок. Анрі хотів був поцілувати це створіння в губи, але воно відверталось і пручалось. А як тільки він відпустив шляхетну даму, та кинулась навтікача.

Кімната була переповнена людьми з обох таборів – і з оточення королеви, і з почту короля. Тендітна жіночка пробилася крізь тисняву самою лише силою волі. Придворні короля й королеви квапливо розступались перед нею. Один підставив їй йогу, але вона не перечепилась і не впала, а зіп'ялась навшпиньки і дотяглась до його обличчя. Тоді він сам відчинив їй двері. То був хоробрий Крійон.

Анрі – до Марії Медічі:

– Пані, я хотів би привітати вашу молочну сестру.

Вона не зрозуміла слів, але вгадала його намір і замахала обома руками, благаючи не робити цього.

Цій чужинці марно щось пояснювати. Анрі доторкнувся до плеча пані де Немур і сказав їй: треба ж йому побачити що за цим таїться.

– Можливо, й ніж, величносте, – відповіла герцогиня.

Пройшовши в глибину кімнати, Анрі помічає, що за ним не йде ніхто. Тільки чоловік молочної сестри, пан Кончіні, знов вишукано вклоняється й запрошує короля переступити поріг. Двері за ним лишаються відчинені.

Анрі опинився в коротенькому, тьмяно освітленому проході. Світло пробивалось між завісами в кінці його. Згадавши остереження щодо ножа, король прикрив груди рукою, швидко ступив до завіси й шарпнув її. Важкі бганки не піддавались, і не диво: шляхетна дама вкуталась у них. У її очах, прикритих вуаллю, горів тріумф: вона чекала його тут. Карлиця відхилила завісу перед спальнею, показала йому королевине ліжко й небагатьма виразними жестами пояснила, чого вона хоче від нього і що забороняє. Вона не говорила й від того здавалася ще загадковішою. Взявши на себе таку сміливу роль, це створіння перемогло свій острах і забуло всякий упин.

Анрі дивився на неї твердо, і їй нелегко було стерпіти це: вона злісно зиркала спідлоба. Ось і він показав їй на ліжко, а замість цілої зв'язної фрази, що тільки утруднила б порозуміння, вимовив роздільно троє імен. Перші двоє викликали в молочної сестри всі ознаки ревнощів – дуже прикрого почуття; бідолаха вже хотіла була знов укутатися з головою в завісу. Та коли він вимовив третє ім'я, вона отямилась і позадкувала аж до ліжка. Учепилась руками в цей важливий предмет умеблювання й усім своїм виглядом демонструвала несамовиту готовність захищати його від усіх і кожного.

Анрі швидше, ніж його чекали, повернувся до королеви та її товариства – там ніхто не міг бачити того, що відбулось, хоча двері були відчинені. А відбулася вся сценка тим швидше, бо була безмовна. І королю, коли він повернувся, здавалось, ніби це сон. Тепер він перевів дух і засміявся, і королева засміялась услід за ним. Вона виразила свою полегкість від того, що він так ласкаво поставимся до її молочної сестри. Пані де Немур переклала, і він підтвердив це.

Тепер він уже справді відбув тут належне й без церемоній подався вечеряти. Відвів пані де Немур до порога, де їх ніхто не міг почути, і сказав їй, що збирається пробути в королеви цю ж таки ніч; хай герцогиня її підготує.

Тим часом його апетит перейшов у вовчий голод.

– Мабуть, я дуже довго пробув у спальні? – спитав він своїх придворних. Бассомп'єр, що ніколи не гаявся з відповіддю, заперечив:

– Менше, як десять хвилин, величносте.

А втім, незвичайні події, хоч би як швидко вони розгорталися, завжди здаються нескінченними.

Поглинаючи вечерю, він сказав своїм, що вони з усією своєю вояцькою славою не справили на королеву ніякісінького враження.

– Чом ви не прийшли викупані й напахчені! Що це за переможці, що приходять прямо з бойовища, та ще й не чепурні й не молоді.

Вони зрозуміли, що він говорить про себе самого й побоюється своєї королеви-чужинки та її молочної сестри. А тому засміялись і пообіцяли йому, що найвідважніший вояк сю ніч спатиме з карлицею. Анрі відповів несподівано поважно:

– Коли та карлиця отак зненацька вигулькнула, мені здалось, наче вона виповзла з-під спідниці в королеви.

А потім поринув у глибоку задуму, і його дворяни важилися тільки перешіптуватись між собою. А він згадував і уявляв товариство, між яке попав і яке відтепер мало жити під його дахом: зловісну молочну сестру, її непристойно вродливого чоловіка, обох двоюрідних братів і кавалерів для послуг, – усі вони були в найтіснішій спілці з чужинкою, яку він зашлюбив – поки що тільки через посередника. Під час другого вінчання він мав підвести її до вівтаря власною рукою, і відтак його трон стане її троном. А вона ж просто купа м'яса, якою замість доброї волі правлять упередження. Французької мови вона не вивчила навмисне, як йому сказали, через те, що назива її мовою єретиків. Це сказав пан Бассомп'єр, гордий своєю обізнаністю.

Це не віщує нічого доброго: звичайно ж, ота тепленька компанія шахраїв смикатиме її туди й сюди, як ляльку. Інакше не може бути, поки в неї є ота молочна сестра. Ця сестра в тій компанії найсильніша – завдяки своїй збоченій натурі. Анрі мав дуже багатий досвід щодо божевілля – серед людства зразки його вельми рясні. Анрі натрапляє на нього всюди, і врешті-решт божевілля, сховавшись під спідницею в королеви, зійде з нею на трон. Карлиця його ненавидить, її виказує те, що вона боїться глянути йому в очі. Адже Анрі може зламати її владу. своїми жаринами, що горять від пекельного вогню в її душі, вона боїться глянути в будь-чиї очі, щоб вони не побачили її наскрізь. Зурочливий погляд, від якого вона закривається вуаллю, – це просто той погляд, який може побачити її наскрізь.

Зала єпископського палацу в Ліоні, де Анрі обмірковував своє становище, була освітлена тьмяно. Його бойові сподвижники не посідали обабіч нього; вони шепотілися коло своєї свічки поодаль, аж у кінці столу, а скоро й зовсім замовкли. Тільки Бельгард сидів близько від Анрі, але й він полишив королю дивитись собі в душу й навіть відсунув свічника далі.

«Владу над королевою дає молочній сестрі її красунчик-чоловік, – міркував Анрі.– Інакше навіщо б він їй здався. Сам він не сміє й доторкнутись до неї, а якби спробував зазіхнути на ту, другу, лихо йому: карлиця б його отруїла. Марія Медічі має весь час мліти в своєму дурнуватому захваті, як я й помітив. Кончіні використовують, щоб засліплювати її, на більше він і не здатен, цей марнолюбний жевжик із фальшивим ім'ям. Власне, коли вже ступити на цей хисткий грунт, владу молочній сестрі дає не її красунчик чоловік, а її власна збочена натура. Королева боїться її. Хіба ж я не чую й досі, як тремтів її голос, коли вона згадувала молочну сестру й вимовляла її фальшиве ім'я. Королева – нещасна людина».

Анрі багато розгадав там, при тьмяному світлі, за порожнім келихом, – слушно розгадав чи хибно, про це він дізнається потім. Скінчились його прозріння співчуттям до королеви, бо становище її непевне через оту темну компанію масок, що обплутала її своїми тенетами. Гнів? – ні, гніву Анрі вже не відчуває: недарма ж у нього сива борода й очі, що бачили аж забагато. Одначе темну спілку й непевне становище слід би усунути. От тільки чи вдасться? Треба якось приборкати карлицю.

Бельгард уже гадав, що король забув про нього. Несподівано Анрі нахилив до нього обличчя й заговорив таємниче:

– Бляклий Листе, наші друзі мали рацію: найвідважніший вояк повинен сю ніч переспати з карлицею.

– То вони вихвалялися, величносте, – відказав перший стайничий. – Аж такого відважного серед них нема.

Анрі спробував заговорити суворіше:

– А ти знаєш, що я оце допіру збирався покарати тебе, коли побачив, у яке товариство я попав і як тепер муситиму жити через твоє недбальство?

– Величносте! – благально сказав Бельгард. – Я свідомий своєї провини, хоч остерігати вас було б запізно, та й зовсім марно. У Флоренції я й не бачив тієї молочної сестри, бо вона ховається по альковах і боїться світла.

– Ти брешеш, Бляклий Листе, тобі відомо було, що королева тремтить перед нею. Пані де Немур сьогодні призналась мені в цьому, а ти – ні. На спокуту за всі свої гріхи ти повинен сю ніч переспати з карлицею і приборкати її, ти якраз підхожий чоловік для цього.

Так сказав Анрі, і Бляклий Лист умить розгадав його намір. Він би й схвалив той намір, якби йшлося не про нього самого. Вкрай занепокоєно озирнувся він, шукаючи, як би врятуватись, – і справді, ззаду хтось їх підслухував, а тепер хотів утекти.

– Величносте! – шепнув Бельгард. – Он якийсь цікавий. Це саме той, кого треба, кращого ви не знайдете.

– Агей! – гукнув Анрі в сутінь. – Вийди-но!

Заскочений не квапився виходити. І все ж він був саме той, кого треба, завдяки своїй цікавості, а ще більше тому, що хотів устигнути всюди.

– Бассомп'єр, – сказав Бельгард, – король для здійснення свого наміру, що його ви завдяки доброму слухові вже знаєте, потребує саме такого чоловіка, як ви: молодого, гарного з себе, честолюбного й спритного.

– Ви зрозуміли? – спитав Анрі.

Нещасливець почав проситися:

– Величносте, я з жінками несміливий.

Замість короля відповів Бельгард, найдужче зацікавлений у тому, щоб королівське бажання хтось виконав:

– Можете бути несміливий скільки вам завгодно: темрява на арені вашої пригоди сховає вас від очей красуні. Ви сховаєтесь у тій самій залі, де сьогодні нас приймала королева. Світла там не буде, про це подбають. Молочна сестра врешті-решт вийде з королевиної спальні. А ви тільки прислухайтеся – ви ж до цього звичні.

– Не треба й прислухатися, – докинув сам Анрі.– Перед дверима спальні, в кінці темного переходу, висить завіса. Вгорніться в неї. Як тільки двері відчиняться, підставте ногу, і вона сама впаде вам у обійми.

– Вона ж налякала навіть хороброго Крійона, – заперечила нещасна жертва.

– Ви не несміливий, озвався Бельгард, змінивши Анрі – Ви просто боїтесь. І за страхом забуваєте про незрівнянну честь, що припала вам.

– Я усвідомлюю, яка це честь, і розумію, що не гідний її,– запевнив Бассомп'єр швидко й збуджено. – Адже це дозвіл бути присутнім під дверима при королівській шлюбній ночі.

– Ви любите маленьких жінок? – спитав Анрі.

– Так це ж молочна сестра королеви, – зауважив честолюбець. Видно було, що він гарячково вираховує, чи багато слави можна здобути на всьому цьому.