Текст книги "Божі воїни"
Автор книги: Анджей Сапковський
сообщить о нарушении
Текущая страница: 36 (всего у книги 36 страниц)
“…Якубек з Вржешовіц, гейтман Біліни” – “гейтман” навмисне пишеться так, щоб відрізнити від гетьмана, який у нас означає воєначальника дуже високого рівня, часом навіть головнокомандувача. У гуситів “hejtman” (лат. capitaneus) був просто командиром, до нього ближчий за значенням козацький отаман, який також, зрештою, походить безпосередньо від німецького Hauptmann’а. У гуситів “hejtman” був уже командир бойового возу та його екіпажу, що налічував 16–21 чоловік. “Гейтман” також міг означати не тільки військового командира, а й адміністративного управляючого – наприклад, титул “hejtman zemsky” слід перекладати “староста”. Саме так є в конкретному випадку Яку-бека з Вржешовіц – титул “гейтмана Біліни” робив його старостою (управляючим) міста та міського округу, а також військовим командиром збройного контингенту, який виставляла Біліна, – так званої “міської готовності”.
“…Das Fechtbuch” пера Ганса Талхоффера” – анахронізм. Славетний підручник бою холодною зброєю був написаний і виданий дещо пізніше, його датують 1443 роком. З “Flos duellatorum” Фіоре да Чівідале анахронізму нема, твір був відомий уже в 1410 році.
“Паноші Яна Местецького…” – слово “паноша” у чеській та середньовічній польській традиції та мові мало кілька значень, я вживаю найпопулярніше: молодий, ще не пасований шляхтич на службі в лицаря, тобто просто зброєносець (армігер). У польській мові від XVII ст. слово змінило значення і почало означати чванливого багача, що дійшло до наших днів у слові “паношитися”.
“Cave, ne cadas…” – “стережися, щоб не впасти”. Коли в римській державі сенат влаштовував переможному воєначальникові тріумф, раб, який стояв за спиною тріумфатора, повинен був час від часу повторювати: “Respice post te, hominem memento te; cave, ne cadas” (Озирайся назад, пам’ятай, що ти людина, стережися, щоб не впасти). Іншими словами: “Не пишайся виявленими тобі почестями, не звертай з дороги заслуг, бо народ, який уміє винагороджувати, зуміє скинути самовпевненого в ніщо”.
“Nescis, mi fili, diem neque horam” – “Не знаєш, мій сину, ні дня, ні години”, Матвій, 25; 13. У подальшій частині промови Самсон безпомилково передбачає майбутнє. Ян Сміржицький зі Сміржиць пережив гуситські лихоліття, вийшов із них з великим маєтком і великими земельними наділами в Північній Чехії. Однак він почав змову проти Їржі з Подебрад – звинувачений у державній зраді та засуджений, у 1453 році поклав голову під катівський меч.
“…літери V.І.Т.R.І.О.L., що означало…” – V.І.Т.R.І.О.L. – це таємна, загадкова та багатозначна формула алхіміків, яку часто вживають на позначення процесу трансмутації, тобто перетворення нешляхетних металів на шляхетні. Цю абревіатуру найчастіше інтерпретували як початкові літери формули Visita Inferiora Terrae Rectificando Invenies Occultum Lapidem, тобто “Досліджуй нижчі сфери Землі, вдоскональ їх, і знайдеш схований камінь”. Йдеться, природно, про філософський камінь, славетний lapis philosophorum.
“Ego vos invoco…” і далі – ритуал кон’юрації і заклинання спираються – досить вільно – на “Гептамерон” П’єро ді Абано, один із небагатьох автентичних повністю збережених чарівницьких гримуарів.
“Verum, sine mendacio, crtum et verissimus…” – “Правдою є, без обману, вірно й найправдивіше: те, що знизу, таке саме, як те, що вгорі; а те, що вгорі, таке саме, як те, що внизу, а чудо здійснюється силою Єдності” (“Смарагдова таблиця”, переклад автора).
“Completum est…” – “Те, що я мав сказати про сонячні речі, я сказав” (там само).
“…головнокомандувачем Табора і верховним Справцею” – введений для колориту богемізм, чеськ. “spravce” – це управитель, керівник.
“…з п’яти озброєних бургманів…” – убогу безземельну шляхту, змушену найматися на службу в заможних феодалів, називали клієнтами або манами. Клієнтів, служба яких полягала головним чином у дозорі та обороні замку феодала, називали бургманами.
“На біскупів не дивитись…”:
Nie patrzając na biscupy,
Ktyrzy majno ziotych kupy,
Boz nam ci wiarno zeljyli,
Boje daj, by sik polepszyli…
Dwyr nam pokazii kapiany,
Kanoniki i dziekany;
Wszystko w konciele zdworzaio,
Nabojecstwa bardzo maio… —
Бернат з Любліна. Текст з’явився аж у 1522 році. Але що там.
“Pictoribus atque poetis…” – “Художники та поети мають право посягати на все” (Горацій).
“Non enim est aliquid absconditum…” – “Бо немає нічого захованого, що не виявиться, і немає таємного, що не вийде на яв” (Марк, 4; 22).
“Maior sum quam cui posit Fortuna nocere” – “Я на такій висоті, куди й Доля сягнути не може” (Овідій, “Метаморфози”, 6, 195; переклад Андрія Содомори).
“Quem dies vidit veniens superbum…” – “Кого ранок бачить піднесеним, вечір бачить скинутим” (Сенека).
“Мені дали шість бочівок як хабар…” – хабарництво єпископа Конрада в надаванні пребенд і церковних посад у вроцлавській дієцезії підтверджує (за Длугошем) Єва Малечинська (Ewa Maleczyńska, Ruch husycki w Czechach i w Polsce, KiW, 1959).
“Aurea prima sata est aetas…” – Овідій, “Метаморфози”, 1, 89. Переклад Андрія Содомори.
Вік золотий було вперше посіяно. Чесність і Правду
Всюди без примусу, з власної волі в той час шанували.
Люд ще ні кари, ні страху не знав, бо тоді не читав ще
Грізних законів, карбованих в мідь; ще юрба не тремтіла
Перед обличчям судді – проживала й без нього в безпеці:
“…жейдлік вина коштує три гроші, а півпінти пива – п’ять пеняжів…” – жейдлік вміщав близько півлітра. Чотири жейдліки становили пінту, вісім пінт ішло на скопик, чотири скопики містили відро, чотири відра давали бочку, яка мала близько два з половиною гектолітра ємності. Якщо йдеться про монетарні одиниці, то основною на той час у Чехії (і не тільки!) був празький гріш, який ще називали “білим” або “широким”. Гріш поділявся на 7 пеняжів = 14 гелерам = 28 оболам. Під час гуситських війн гріш не карбували взагалі, що не заважало йому бути найпопулярні-шою монетою, як у платежах, так і в розрахунках.
“…хто не пошкодує флорина або угорського дуката…” – флорин, або гульден, або злотий ринський завжди мав нижчий курс, ніж угорський дукат. У 1419 році, році дефенестрації, за угорський дукат платили 23 празькі гроші, а за флорин – тільки 19. Буремний час гуситських вій не міг не викликати спекулятивного зростання вартості золотої монети, тому в мене Гунцледер встановлює курс на рівні тридцяти грошів.
“Керетяни і пелетяни” – біблійне: збиранина, набрід (II книга Самуїла, 8; 18 і 15; 18).
“…моя сім’я вже багато років є манами Бергових…” – чеська й моравська шляхта, на відміну від польської, де кожний сірома був “рівним воєводі”, поділялася на стани. Найвищий ранг мав панський стан, що складався з найдавнішої та найбагатшої шляхти. Маєтки чеських панів часто були настільки величезними та розлогими, що їх називали “панствами” (panstvi; це слово перейшло в польську мову, де стало назвою політичної організації). Нижча шляхта охоплювала дрібнопомісних шляхтичів і лицарів. Найнижче в ієрархії стояли клієнти (clientes), яких ще називали манами, – убога й позбавлена земельних наділів шляхта, змушена залишатися на службі в багатої шляхти. Або в кліру – єпископам та архієпископам служили цілі армії манів.
“E lo spirito mio, che gia cotanto…” – “Божественна комедія”, “Чистилище”, пісня XXX. Переклад Євгена Дроб’язка.
Моєму духу, що не трепетав
Уже давно у неї на прикові,
Бо вже давно її не зустрічав,
Не очі – сили потайні, чудові,
Йдучи од неї, й почуття міцне —
Дали впізнать колишній чар любові.
“Par montaignes et par valees…” – Кретьєн де Труа, “Івен”. У перекладі автора.
Через гори і долини
Через пущ розлогих хащі
Через дивний, дикий край,
Багато місць, повних жаху
І смертельних небезпек.
“Памбу їден знає” – Памбу (або Памбічек) – від “Pan Buh” (Господь Бог), чеський народний колоквіалізм.
“…вертель пива” – 23,25 літра.
“Gruonet der walt allenthalben…” – “Carmina Burana”, переклад мій.
Зеленню весь ліс зелениться
Ах, чому ж усе ще далеко мій любий?
Поїхав на коні, поїхав.
Ах, хто ж мене кохатиме?
“…ти, синку мерсебурзьких єпископських міністеріалів…” – міністеріали були лицарями-слугами, обтяженими особистою залежністю від своїх панів. Як справжніх рабів, їх могли, наприклад, продавати або обмінювати, їм не можна було одружуватися без згоди хазяїна, а їхні діти ставали його власністю. У XIII столітті інститут міністеріалів практично зник, поклавши підвалини під верству нижчої шляхти, убогого – але вже вільного – лицарства.
“Die Ketzer und in dem christlichen…” – “Єретиків та людей, що у християнській вірі блудять, карати й винищувати…”, історичний фрагмент тексту присяги, яку в рамках боротьби з гуситською єрессю повинен був у 1422 році під загрозою кари скласти кожен мешканець Лужиці, якому виповнилося чотирнадцять років. Поширюючи обов’язок складання цієї присяги на мешканців Шльонська, я роблю так зване “обґрунтоване історичне припущення”. Інакше кажучи: вигадую.
“…упійманому гуситові пан Швіговський наказав напхати в пельку й в горлянку пороху…” – історичний факт. Його подають “Stare letipisy czeskie”.
“Quibus viventibus non communicavimus…” – “З ким ми не мали спільноти за життя, з тими не будемо у спільноті й після смерті”; слова, які приписують папі Левові Великому.
“…Не більше ніж одну унцію і тридцять атомів” – калькуляція була така: 1 hora = 4 puncta = 40 moneta = 480 uncie = 21600 atomi.
“Правда – річ Христова…” – кантилена Анджея Галки, див. відповідну примітку у “Вежі блазнів”.
“Una sola voglio vedere…” – інвокацію я сконструював, досить вільно спираючись на “Aradia, or the Gosoel of the Withes” Чарльза Дж. Леланда. І сам себе переклав. Ось результат:
Одну річ бачити прагну,
Річ, що любові стосується,
У вітрі, у воді, у квітах
Змія сичить, жаба кумкає.
Не покидай мене, благаю, прошу
“Slyste rytirei bozi…” – пісня “з тієї епохи”, з так званого “Їстебницького канціоналу” (перша половина XV ст.).
“…у тому числі зо триста списів кінноти…” – тактичний підрозділ кінноти, який називали списом, складався зазвичай лицаря, зброєносця, озброєного пахолка та кінного стрільця з арбалетом. Бували списи силою в три чоловіки, бували й такі, що налічували шістьох.
“…армією, що налічувала понад сім тисяч…” – мені трапилися джерела, які оцінювали сили гуситів під Нисою на 25 тисяч чоловік. Авторів, певно, переконала пропаганда Фогельзангу. Або ж вони спиралися на німецькі джерела, які пояснювали й виправдовували розгромні поразки від гуситів “величезною перевагою ворога”. Насправді в сукупності Табор і Сирітки (а під Нисою, зважмо, б’ється тільки Табор, без Сиріток) ніколи не були в стані виставити на рейд сильнішу армію, ніж 15–18 тисяч чоловік, а зазвичай це було 7–9 тисяч. У звичайній для гуситів пропорції кінноти і піхоти як один до десяти. Плюс бойові вози, зазвичай один на 20–25 піхотинців.
“…пісню, що підвищувала результат до трьох тисяч” – деякі джерела (навіть чеські!) спираються, мабуть, саме на вояцькі пісні, бо оцінюють втрати сілезців під Нисою на чотири й навіть (sic!) дев’ять тисяч убитих. Це перебільшення, якщо не просто нісенітниця. У визнаних найбільшими та найкривавішими битвах гуситських часів втрати з боку переможених становили, згідно з найновішими дослідженнями: під Вишеградом – між 300 і 500 убитих, під братовбивчим Малешовим – близько 1500, під Усті-над-Лабем – 4000, під Гільтерсрідом у Верхньому Палатинаті – 1200 (гуситів!), під австрійським Вайдгофеном – 900 (теж гуситів!), під трагічними Ліпанами – 1300. Під Нисою втрати переможених не могли бути вищими. Я прийняв, що це було близько тисячі вбитих, і не вважаю, що сильно помиляюся.
“Корець жита…” – корець або стрих = 93 літри.
“Один у світі…” – мікс автентичної проповіді Яна Желівського та автентичних хіліастських маніфестів (у моїй редакції).
“Inmedio quadragesime Anno Domini МССССХХVIII”… – “У середині Великого Посту Року Божого 1428 пішли воєначальники секти Сиріток, Ян Краковець, Прокоп Малий, званий Прокупеком, і Ян Колда з Жампаха на Шльонськ з 200 кінних і 4000 піших та зі 150 бойовими возами до міста Клодзька. Міста Мендзилесє й Льондек спалили, та численні села й поселення навколо понищили і ненаситним вогнем великої завдали шкоди”.
“Фрагмент хроніки” (як цей, так і наступні) є моєю вигадкою та компіляцією, однак шаблоном послужила мені автентична хроніка Бартошека з Драгоніц, свідка тієї епохи. Я старався також копіювати Бартошекову латину, яку деякі дослідники називають “варварською”. Тож якби що, прошу насміхатися з Бартошека, а не з мене.
“Necessitas in loco, spes in virtute, salut in victoria” – “Необхідність бою, задана місцем, надія в мужності, порятунок у перемозі”. Насправді це слова гетьмана Жулкевського перед битвою під Клушином[330].
“Anno Domini МССССХХVIII feria IV ante palmarum…” – “Року Божого 1428 в середу перед Пальмовою Неділею обложили вікліфісти із секти Сиріток з гарматами та обложними махінами град Клодзько, в якому були воєначальники пан Пута з Частоловиць і пан Миколай фон Мошен, і за допомогою сих гармат і катапульт, а також штурмом та різними іншими способами замок хотіли здобути й опанувати; однак залога оборонялася воістину мужньо”.
“Et sic Orphani…” – “І так Сирітки у понеділок перед Великоднем з-під Клодзька відступили”.
“Rustica gens optima flens” – “Селянське поріддя найкраще, коли плаче (а найгірше, коли веселе)”. Прислів’я тієї епохи. Понадчасове. Завжди актуальне.
“Ах, мій смутку…” – твір, відомий як “Скарга помираючого”, з 1461 року, але правдоподібно є перекладом значно старшої чеської пісні.
Ach, mój smętku, ma żalości!
Nie mogę się dowiedzieci,
Gdzie nam pirwy nocleg mieci,
Gdy dusza z ciala wyleci…
Falszywy mi świat powiedal,
Buch ja dlugo źyw byci mial,
Wczora mi tego nie powiedal,
Bych ja dlugo źyw byci mial…
“Adsum favens… Sit satis laborum…” – Апулей, “Метаморфози”, книга 11. Там, де Ютта перестає говорити латиною (“…годі плакати й нарікати…”), – переклад Йосипа Кобіва та Юрія Цимбалюка.
“Auf Johanni bluht der Holler…”:
На Святого Йвана бузина зацвітає,
Буде кохання ще солодше!
Бузина (Holunder, Holder, Holler, Sambucus nigra) – кущ, присвячений Великій Богині, що цвіте в період купальської ночі, літнього сонцестояння, – був сильно пов’язаний з еротичною магією.
“Petersilie, Suppenkrauf wachst in uns’ren Garten…”:
Ростуть у нашому саду петрушка, капуста,
Нареченою є прекрасна Ютта, далі чекати вже не повинна,
За кущиком бузини поцілувала Рейневана.
Червоне вино, біле вино, завтра буде весілля!
Еротична народна (перероблена мною) німецька співанка, що звертається до магічних та афродизіякальних властивостей петрушки та бузини. Згадка про “червоне та біле вино” – це алегорія втрат дівоцтва.
Текст – як і попередній – за “Hexenmedizin”, Claudia Muller-Ebeling, Christian Ratsch, Wolf Dieter Storl, АТ Verlag, Aarau 1999.
“…говорить натхненний Майстер Екхарт…” – те, що в цьому абзаці говорить Майстер, я почерпнув переважно з книги “Часи соборів” (Le temps des cathedrales) Жоржа Дюбі, в перекладі Кристини Долятовської (Cuyklady, Warszawa 2002).
“Найвища серед божеств, володарка тіней…” – знову Апулей.
“…vocatus sum Hermes Trismegistus…” – “Звати мене Гермес Трісмегіст, бо я володію трьома частинами філософії всього світу” (“Смарагдова таблиця”, переклад автора).
“Палець і одне ячмінне ячменю – це був типовий калібр…” – палець (prst) становив 1,992 см, ячмінне зерно (jecne zrno) – 0,498 см.
“Heran ihr Sterblicken…”:
Ну ж бо, смертні,
Марно плачете:
Так, як я вам заграю,
Танцювати будете.
“Sum sponsa formosa, mundo et speciosa…” – Діва з танцю Смерті говорить: “Я наречена вродлива, перед світом красна”. Смерть відповідає: “Ти вже змінена, уже своєї барви позбавлена”.
“Veritatem dicam, quam nemo…” – “Правду кажу, яку ніхто не зможе заперечити” (Gesta Francorum).
