Текст книги "Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 63 страниц)

– А як ти спіймав стрілу в повітрі? Річард сумно подивився на неї:

– Савідлін і про це тобі розповів? – Келен кивнула. – Це було найдивніше, – сказав Річард, зітхаючи. – Не знаю, як це пояснити, але я просто зробив повітря щільніше.

– Зробив повітря щільніше?

Річард кивнув:

– Треба було сповільнити політ стріли, і все, що я міг придумати, – це ущільнити повітря. Щось схоже іноді відбувається з Мечем Істини – повітря наче застигає і не дає нанести удар. Не питай меня, як я це роблю. Мені просто прийшла в голову така думка, а в наступну мить стріла була вже у мене в руці.

Він замовк. Келен втупилася в підлогу, не знаючи, що на це сказати. Коли вона підняла голову, Річард дивився в простір.

– Я люблю тебе, – прошепотіла вона.

– Я теж тебе люблю. – Він різко повернувся до неї. – Келен, я боюся.

– Чого?

– Скрійлінг. Головний біль. Твоя блискавка. Сьогоднішнє змагання. Все це ознаки наступаючої біди, і всі вони пов'язані з магією. Я думаю, нам треба поспішити в Ейдіндріл і знайти Зедда.

Келен не вважала, що він неодмінно помиляється, але існувало й інше пояснення.

– Блискавка – частина моєї магії. Ти не маєш до неї жодного відношення, за винятком того, що я хотіла тебе захистити. Скрійлінг, мені видається, прийшов з Підземного світу. Навряд чи він якось пов'язаний з нами. Просто злісна тварюка. Ну а сьогоднішні події… Вони швидше за все обумовлені магією меча. Звичайно, з упевненістю сказати не можу, але…

– А головний біль, що зникає?

– Не знаю.

– Келен, цей біль мене вб'є. Не знаю чому, але мені це відомо точно.

Це не просто хвороба. Це щось більше, хоч я не знаю, що.

– Річард, будь ласка, не говори так. Ти лякаєш мене.

– Я і сам боюся. Тому я ще більше розсердився на Чандалена. Я боюся, що він правий, і за мною по п'ятах дійсно йдуть нещастя.

– Що ж, значить, треба подумати про від'їзд в Ейдіндріл.

– А як бути з моєю головою? Велику частину часу я будуне в змозі навіть стояти. Не можна ж кожні п'ять хвилин зупинятися і стріляти з лука.

Келен проковтнула грудку в горлі.

– Може бути, Ніссель щось порадить?

– Вона в змозі лише ненадовго полегшити біль, – похитав головою Річард.

– А скоро, мені здається, вона не зможе навіть цього. Боюся, що я помру, Келен.

Вона тихо заплакала. Річард притулився до стіни, обійняв її і притиснув до себе.

Він хотів ще щось сказати, але вона затиснула йому рота долонею. Їй здавалося, що світ валиться. Річард мовчав, даючи їй виплакатися. Тепер вона розуміла, що він мав рацію. Все, що відбувається, пов'язане з Річардом. Він відчуває біль, він у небезпеці. Келен квапливо шукала спосіб відвернути його, заспокоїти.

– Послухай, Річард Сайфер, якщо ти таким чином хочеш ухилитися від одруження…

– Келен, що ти… Клянуся, я…

Вона посміхнулася і поцілувала його в щоку.

– Я знаю. Річард, нам випали важкі випробування, але ми впоралися з ними.

Справимося і тепер. Повинні впоратися. І до речі, Везелен вже дошиває мою весільну сукню.

– Правда? – Річард поклав у рот ще дрібку цілющого листя. – Не сумніваюся, що в ньому ти будеш ще красивішою.

– А от щоб про це дізнатися, тобі доведеться на мені одружитися.

– Так, пані.

Незабаром повернулися Савідлін і Везелен в супроводі Сіддіна. Сіддін сяяв.

Політ на драконі зробив його маленькою знаменитістю, і він весь день розповідав приятелям про свої пригоди. Тепер він бажав посидіти на колінах у Келен і повідати їй про свою популярність.

Келен з посмішкою вислухала його, а потім вони приступили до вечері, що складалася з овочів і свіжих коржів. Річард, як і Келен, не доторкнувся до сиру і ввічливо відмовився від копченого м'яса, запропонованого Савідліном.

Але перш ніж вони встигли закінчити вечерю, в дверях з'явився Птахолов. Обличчя його було похмуре. За його спиною стояли озброєні мисливці, і Келен не сподобалося вираз їхніх облич.

Вставши з-за столу, Річард ступив їм назустріч:

– В чому справа? Що трапилося?

Птахолов обвів всіх пронизливим поглядом.

– Три жінки, чужинки, приїхали верхом.

Келен не могла зрозуміти, чому три жінки викликали таке занепокоєння.

– Чого вони хочуть?

– Вони погано говорять по-нашому, але, наскільки можна судити, їм потрібен Річард. Річард і його батьки.

– Мої батьки? Ти не помилився?

– По-моєму, вони намагалися сказати саме це. Ще вони говорили, щоб ти не намагався втекти. Тепер, коли вони приїхали за тобою, втікати марно.

Вони попередили мене, щоб я не втручався.

З недоброю посмішкою Річард перевірив, чи легко виймається меч з піхов.

– Де вони?

– У будинку духів.

Келен поправила волосся.

– Вони назвали себе?

Сріблясте волосся Птахолова блиснуло в променях призахідного сонця.

– Так. Вони назвали себе «сестри Світла».

Келен похолола. Вона хотіла перевести ці слова, але не змогла відкрити рота.

9

Річард насупився:

– Ну? Що він сказав? Хто вони такі?

– Сестри Світла, – неслухняними губами промовила Келен.

– І що це значить?

– Не знаю. Ніхто не знає. Річард, прошу тебе, давай поїдемо геть. – Вона благально схопила його за рукав. – Будь ласка. Прямо зараз. Давай просто втечемо.

Річард глянув на збройних мисливців, що стояли за спиною Птахолова.

– Подякуй старійшинам і скажи, що ми самі про все подбаємо.

Птахолов кивнув і пішов зі своїми людьмигеть. Сказавши Савідліну, що вони підуть одні, Річард взяв Келен за руку і вивів на вулицю. Він взяв її за плечі і м'яко штовхнув до стіни.

– Ну що ж, може, ти і не знаєш про них все, але дещо знаєш напевно. Не потрібно великого розуму, щоб зрозуміти, що ти злякалася. Чого?

– Вони якось пов'язані з чарівниками. Вірніше, з тими, хто володіє даром.

– Точніше.

Келен, в свою чергу, поклала руки йому на плечі.

– У свій час мене супроводжував у подорожах чарівник Джіллер. Якось раз ми розговорилися. Про життя, про людські устремління і тому подібні речі. Джіллер був чарівником за покликанням. У нього не було дару, але було всепоглинаюче бажання бути чарівником. Власне, це і є покликання.

Він був учнем Зедда, але оскільки, залишаючи Серединні Землі, Зедд накинув на всіх чарівну мережу, Джіллер не пам'ятав про нього. Та й ніхто не пам'ятав. Ніхто не пам'ятав навіть його імені. Так от, я запитала Джіллера, хотів би він мати щось більше, ніж покликання. Хотів би він мати дар? Він замріяно посміхнувся, але незабаром його усмішка згасла. Він зблід як крейда і сказав: «Ні, я не хотів би мати дар» Я була вражена виразом жаху на його обличчі. Чарівника нелегко налякати яимось там питанням. Я запитала його, чому, і він відповів, що, якби у нього був дар, йому б довелося постати перед сестрами Світла. Я запитала, хто вони такі, і почула у відповідь, що краще про них не згадувати. Він буквально благав мене не розпитувати його про це. Я до сих пір пам'ятаю, як мене вразив вираз його обличчя.

– А ти не знаєш, звідки вони родом?

– Я обійшла всі Серединні Землі, але ніколи не зустрічала того, хто їх бачив.

Річард відпустив її і задумався, вперши руку в бік і покусуючи губи.

– Дар, – буркнув він нарешті. – Все знову повертається до дару. А я-то думав, що ми покінчили з цією нісенітницею. Немає в мене ніякого дару!

Келен в розпачі сплела пальці:

– Річард, давай зараз же поїдемо! Якщо навіть чарівники бояться сестер Світла… Будь ласка, давай поїдемо прямо зараз!

– А якщо вони поженуться за нами? Якщо схоплять нас в той момент, коли біль звалить мене з ніг і я не зможу захищатися?

– Річард, я ж нічого про них не знаю. Але їх злякався чарівник… Може, ми вже зараз беззахисні?

– Я Шукач Істини. Я не беззахисний. Але я боюся спізнитися. Краще зустрітися з ними зараз, коли я можу диктувати їм свої умови. А крім того, мені вже набридло чути про мій дар. У мене його немає, і пора покласти край цій балаканині.

– Будь по-твоєму, – зітхнула вона. – Справді. Шукач Істини і Мати-сповідниця зуміють за себе постояти.

Він кинув на неї підозрілий погляд.

– Ти туди не підеш.

– А у тебе є мотузка?

– Мотузка? Навіщо?

– Щоб зв'язати мене. Навряд чи в тебе знайдеться інший спосіб помішати мені піти з тобою.

– Келен, я не дозволю…

– А я не дозволю тобі дивитися на іншу жінку за моєї відсутності. Якщо вона раптом тобі сподобається, я повинна бути поруч, щоб дати тобі стусана.

Річард сердито подивився на Келен, але потім нахилився і поцілував її.

– Добре. Тільки давай на цей раз спробуємо обійтися без «пригод».

Келен посміхнулася:

– Ми тільки скажемо їм, що в тебе немає дару, і все. А потім я збираюся поцілувати тебе по-справжньому.

Коли вони підійшли до будинку духів, вже стемніло. Неподалік паслися троє міцних коней під незвичайними для тутешніх місць сідлами з високими луками.

Біля самих дверей Річард і Келен призупинилися, щоб посміхнутися один одному і потиснути руки. Річард поклав руку на меч і рішуче штовхнув двері. Обличчя Келен перетворилося на холодну безпристрасну маску сповідниці.

По обидві сторони майже згаслого вогнища горіли два факели. Ковдри лежали там, де Келен їх залишила. Пахло смолою і запашними паличками, які горіли в будинку духів завжди. Черепи предків тьмяно поблискували в нерівному світлі смолоскипів. Посеред кімнати стояли три жінки у довгих, майже до самої землі, вовняних плащах з піднятими капюшонами. Під плащем у кожної була довга роздвоєна спідниця для верхової їзди і проста біла блуза.

Жінки відкинули капюшони. Та, що стояла в центрі, зростом майже не поступалася Келен. У неї були суворі риси обличчя і густе, злегка кучеряве каштанове волосся. Інша, юна і чорнява, стояла зліва. У третьої були розкішні темні кучері, в яких, втім, уже проглядала сивина.

Всі троє, схрестивши руки на грудях, зарозуміло дивилися на увійшлих.

Келен відразу кинулося в очі, з якою невимушеністю і гідністю вони тримаються. Цим вони нагадали їй її домоправительку в Ейдіндрілі.

Руки їх були порожні, але Келен нітрохи не здивувалася б, побачивши у Сестер Світла хлисти. З першого погляду було ясно, що вони готові негайно припинити найменший прояв зневажливого до себе ставлення.

– Ви батьки Річарда? – Запитала та, що в центрі. Голос її, проти очікування, виявився досить м'яким, але при цьому в ньому виразно відчувалася звичка наказувати.

Річард нагородив її спопеляючим поглядом:

– Ні. Я і є Річард. Моя мати померла, коли я був ще дитиною, а батько загинув цієї осені.

Сестри Світла здивовано перезирнулися. В очах Річарда спалахнув небезпечний вогник.

Магія меча вже пробудилась у ньому, хоча Річард навіть не витягнув його з піхов.

– Це неможливо, – сказала та, що стояла в центрі. – Ти просто… старший.

– Молодший тебе, – огризнувся Річард. Жінка почервоніла. Очі її сердито блиснули, але вона тут же взяла себе в руки.

– Я не хочу сказати, що ти старий. Просто ти виявився дорослішим, ніж ми припускали. Мене звуть сестра Верна Совентрін.

– Я – сестра Грейс Рендал, – представилася жінка, що стоїть справа.

– Я – сестра Елізабет Майрік, – додала третя. Тільки зараз сестра Верна звернула увагу на Келен:

– А ти хто така, дитино?

Серце Келен прискорено забилося. Вона зціпила зуби.

– Я не твоє «дитя», – крижаним тоном осмикнула вона сестру. – Я Мати-сповідниця.

Сестри Світла ледь помітно здригнулися і шанобливо схилили голови.

– Прости, Мати-сповідниця.

Атмосфера загострювалася. Келен раптом усвідомила, що її руки стиснуті в кулаки.

Вона відчувала, що Річарду загрожує небезпека, але вирішила вести себе, як і личить Матері-сповідниці.

– Звідки ви родом? – Холодно запитала вона.

– Ми прийшли… ми прийшли здалеку.

– В Серединних Землях, вітаючи Матір-сповідницю, стають на коліно. – Келен рідко наполягала на цьому, але зараз їй здалося, що це необхідно.

Сестри, всі як одна, різко випростались і обурено насупились.

Цього було достатньо. Брязнула сталь. Річард вихопив меч. Він нічого не сказав – просто стояв, стискаючи обома руками меч. М'язи його напружилися. В очах танцював магічний вогонь. Келен зраділа, що його гнів спрямований не на неї, але сестри нічим не висловили переляку. Вони повернулись до неї, і всі троє одночасно опустилися на одне коліно.

– Прости, Мати-сповідниця, – повторила сестра Верна. – Ми знайомі з тутешніми звичаями. Ми нікого не хотіли образити.

Келен виждала належний час, не відмовивши собі в задоволенні додати парочку зайвих секунд.

– Встаньте, діти мої.

Сестри піднялися на ноги і знову схрестили на грудях руки.

– Ми тут не для того, щоб битися, Річард. – Сестра Верна зітхнула.

– Ми тут для того, щоб допомогти тобі. Прибери меч. – В останній фразі виразно пролунав наказ.

Річард не поворухнувся.

– Мені передали, ніби ви прийшли за мною, що б це не означало, і що тікати безглуздо. Я ніколи ні від кого не тікав. Я Шукач Істини. І тільки я вирішую, коли мені діставати або прибирати меч.

– Шукач? – Вигукнула сестра Елізабет. – Ти Шукач?

Сестри Світла знову перезирнулися.

– Кажіть, що вам потрібно! – Гаркнув Річард. – Швидко!

Сестра Грейс нетерпляче зітхнула:

– Річард, ми не завдамо тобі зла. Невже ти боїшся трьох жінок?

– Іноді і однієї жінки достатньо, щоб злякатися. Мені важко дався цей урок, але я його добре засвоїв. І я не поділяю поширеної помилки щодо того, що жінок вбивати не можна. Пропоную в останній раз: говоріть, чого прийшли, або нашу бесіду закінчено!

Сестра Грейс кинула впізнаючий погляд на ейдж на шиї у Річарда:

– Так, я бачу, у тебе були хороші вчителі. – Обличчя її трохи пом'якшало. Ти потребуєш нашої допомоги, Річард. Ми прийшли тому, що в тебе є дар.

– Ви робите серйозну помилку, – сказав Річард, по черзі оглянувши усіх трьох сестер. – У мене немає дару, як і ні найменшого бажання мати справу з магією. – Він прибрав меч у піхви і взяв Келен за руку. – Шкодую, що вам довелося марно виконати такий довгий шлях. Плем'я Тіни не любить незваних гостей. Стріли у них змащені отрутою і завжди потрапляють у ціль. Я попрошу, щоб вони дозволили вам безперешкодно покинути їх володіння. І раджу не випробовувати їх терпіння.

Річард повернувся і попрямував до дверей. Келен фізично відчувала виходячі від нього хвилі гніву. Вона бачила лють у його очах, але було в них і дещо ще: біль.

– Головні болі вб'ють тебе, – спокійно сказала сестра Грейс.

Річард застиг як укопаний, дивлячись в нікуди.

– Голова боліла в мене все життя. Я звик.

– Але не так, як зараз, – наполягала вона. – Я бачу це по твоїх очах.

Ми легко впізнаємо головну біль, викликану даром. Це наша робота.

– Тутешня цілителька добре знає своє ремесло. Вона подбає про мене. Вона вже мені допомогла і, я впевнений, скоро вилікує мене зовсім.

– Цілителька тобі не допоможе. Крім нас, тобі не допоможе ніхто. І якщо ти відмовишся від нашої допомоги, ти помреш. Ми прийшли врятувати тебе.

Річард простягнув руку до клямки дверей:

– Вам зовсім немає чого так про мене турбуватися. Я сам знаю, що мені робити. Доброго вам шляху, милі дами. Келен м'яко, але рішуче відвела його руку.

– Річард, – шепнула вона. – Може, все-таки вислухаємо їх? Принаймні шкоди від цього не буде. А раптом вони наведуть тебе на думку, як позбутися від цього болю?

– У мене немає дару! Я не бажаю зв'язуватися з магією. Вона не принесла мені нічого, крім горя, нічого, крім болю! У мене немає дару, і він мені не потрібен! – Річард знову взявся за клямку.

– Сподіваюся, ти не станеш запевняти нас, що твої смаки по відношенню до їжі не змінилися за останній час? – Поцікавилася сестра Грейс. – Я маю на увазі останні кілька днів.

Річард знову зупинився.

– Кожен може розлюбити одне і полюбити інше, – буркнув він.

– Скажи, хто-небудь бачив, як ти спиш?

– А при чому тут це?

– Той, хто бачив тебе сплячим, повинен був помітити, що тепер ти спиш з відкритими очима.

У Келен мороз пробіг по шкірі. Події останніх днів почали зв'язуватися воєдино.

– Я не сплю з відкритими очима. Ви помиляєтеся.

– Річард, – прошепотіла Келен, – може, все-таки краще вислухати їх?

По-моєму, у них є що сказати.

Він подивився на неї так, наче сподівався, що вона допоможе йому знайти вихід.

– Я не сплю з відкритими очима!

– Спиш. – Вона поклала руку йому на зап'ястя. – Поки ми полювали за Даркеном, я не раз бачила тебе сплячим. Коли я стояла на варті, то дивилася, як ти спиш. З тих пір, як ми покинули Д'хару, ти спиш з відкритими очима, як Зедд.

Річард, як і раніше стояв спиною до сестер.

– Чого ви хочете? – Різко запитав він. – Як ви збираєтеся позбавити мене від болю?

– Перш за все будь добрий повернутися до нас обличчям, – сказала сестра Верна, немов урезонюючи неслухняну дитину. – І звертайся до нас з повагою.

Вона взяла невірний тон. Річард грюкнув дверима з такою силою, що та ледь не злетіла з петель. Келен відчула себе зрадницею. Річард чекав, що вона буде на його боці. Йому потрібна була допомога, а не істина.

І все ж… Річард не з тих, хто уникає правди. Але він чомусь смертельно наляканий. Вона повернулася і подивилася на сестер Світу.

– Це не гра, Мати-сповідниця, – сказала сестра Грейс. – Якщо ми йому не допоможемо, він помре. І дуже скоро.

Келен покірно кивнула. Її злість минула, змінившись гіркою сумом.

– Я піду поговорю з ним, – ледь чутно промовила вона. – Будь ласка, почекайте тут. Я його приведу.

Річард сидів біля тої ж невисокої стіни, якраз там, де вчора вночі його меч роздробив цеглу. Він упер лікті в коліна і, обхопивши руками голову, втупився в землю. Келен присіла поруч.

– Болить ще сильніше, так?

Річард кивнув. Келен підібрала із землі якусь гілочку і почала машинально обривати сухі листочки. Цей жест ніби нагадав йому про щось: він дістав з кишені кілька цілющих листків і сунув їх у рот.

– Річард, скажи-мені, чого ти боїшся? – Він відповів не відразу.

– Пам'ятаєш, коли з'явився скрійлінг, я сказав, що відчув його, а ти заперечила, що я спочатку його почув? Присутність чужака сьогодні я теж відчув. Це було одне і те ж: небезпека. Я відчув загрозу, хоча і не міг сказати, яка вона.

– Але як це пов'язано з сестрами?

– Ще не увійшовши в дім, ще не побачивши їх, я відчув те ж саме – небезпеку. Мені здалося, що ці жінки хочуть розлучити нас.

– Річард, ти цього не знаєш. Вони кажуть, що хочуть лише допомогти тобі.

– Ні, знаю. Точно так само, як знав, що з'явився скрійлінг, так само, як знав, що прийшла людина зі списом. Ці жінки становлять для мене загрозу.

Келен стало важко дихати.

– Але ти сказав, що головні болі тебе вб'ють. Я боюся за тебе, Річард.

– А я боюсь магії, Келен. Я ненавиджу її. Я ненавиджу навіть магію меча і був би радий взагалі її позбавитися. Ти не в змозі уявити, що я творив цим мечем. Ти поняття не маєш, що значило змінити колір клинка на білий. Магія Даркена Рала вбила мого батька і позбавила мене брата. Вона принесла зло безлічі людей. – Він важко зітхнув. – Ненавиджу магію!

– У мене теж є магія, – м'яко сказала вона.

– І вона мало не розлучила нас назавжди.

– Але ж не розлучила ж! Ти знайшов спосіб. А не будь її, ми б не зустрілися. – Вона погладила його по руці. – Магія повернула Еді ногу і допомогла багатьом людям. А Зедд? Він теж чарівник, і у нього є дар. Не станеш же ти стверджувати, що це погано. Він завжди використовував свій дар на благо людям. Ти теж маєш магією, Річард. У тебе є дар. Ти повинен змиритися з цим. За допомогою дару ти відчув скрійлінга і врятував мене. За допомогою дару ти відчув вбивцю і врятував Чандалену життя.

– Мені не потрібна магія!

– Мені видається, що ти зараз думаєш про що завгодно, тільки не про рішення. Чи не ти завжди говорив мені, що треба робити навпаки?

Річард притулився потилицею до стіни і прикрив очі.

– Тобто саме так ти розумієш сімейне життя? До старості вказувати мені на дурниці, які я зробив?

Вона посміхнулася:

– А ти вважав би за краще, щоб я дозволила тобі вдаватися до самообману?

Він торкнувся пальцями її щоки.

– Звичайно, ні. Просто від болю я не можу мислити чітко.

– І все-таки треба щось робити. Принаймні треба хоча б дослухати цих сестер. Вони кажуть, що хочуть тобі допомогти…

– Даркен Рал теж так говорив.

– Від Даркена Рала ти не ховався, Річард.

Він подивився на неї довгим поглядом і нарешті кивнув:

– Добре, я вислухаю їх.

Сестри зустріли Келен прихильними усмішками. Безумовно, вони були задоволені, що вона привела Річарда. Річард і Келен встали ближче один до одного.

– Ми готові вислухати – але тільки вислухати! – Все, що ви можете сказати щодо моєї головної болі.

Сестра Грейс глянула на Келен:

– Дякую тобі, Мати-сповідниця, але ми будемо говорити тільки з Річардом.

Очі його спалахнули, але голос залишився спокійним:

– Ми з Келен збираємося одружитися. – Сестри знову переглянулись, і на цей раз їх погляд був серйозний. – Все, що ви маєте намір сказати мені, стосується і її. Вона залишиться і буде слухати. Або ми обоє, або ніхто.

Вибирайте.

– Ну що ж, нехай буде по-твоєму, – після паузи сказала сестра Грейс.

– Але спочатку вам слід дізнатися, що я не в захваті від магії і аж ніяк не впевнений, що володію даром. Але навіть якщо так, я цьому не радий і найбільше хотів би від нього позбавитися.

– Ми тут не для того, щоб радувати тебе, Річард. Ми тут для того, щоб врятувати твоє життя. Ми повинні навчити тебе користуватися даром. Якщо ти не навчишся керувати ним, він тебе вб'є.

– Я розумію. З Мечем Істини було те ж саме.

– І перше, що тобі слід засвоїти, – додала сестра Верна, – що не тільки Мати-сповідниця, але й ми вимагаємо до себе поваги. Для того, щоб стати сестрою Світу, потрібні роки наполегливої праці, тому будь добрий ставитися до нас з належною повагою. Звертайся до нас: сестра Верна, сестра Грейс, сестра Елізабет.

Очі Річарда блиснули, але він стримався:

– Як побажаєте, сестра Верна. – Він уважно оглянув їх і запитав:

– Хто такі сестри Світу?

– Це ті, що вчать чарівників. Чарівників, які володіють даром.

– Звідки ви родом?

– Ми живемо і працюємо в Палаці пророків. Келен насупилася:

– Де це?

– У місті Танімура.

Келен насупилася ще більше.

– Я знаю всі міста в Серединних Землях, але ні разу не чула про Танімур.

– І тим не менше ми звідти.

– Чому ви так здивувалися, дізнавшись, що я вже дорослий? – Запитав Річард.

– Тому, – відповіла сестра Грейс, – що людина з даром зазвичай привертає нашу увагу в більш ранньому віці.

– В якому ж?

– Найстарші були втричі молодші за тебе.

– І чим ви поясните, що я до сих пір не привертав вашу увагу?

– Очевидно, ти був якимось чином прихований від нас. Келен бачила, що Річард знову відчув себе Шукачем і бажає дізнатися відповіді на свої питання перш, ніж самому відповідати на чужі.

– Ви вчили Зедда?

– Кого?

– Я говорю про Чарівника першого рангу на ім'я Зеддікус З'ул Зорандер.

– Ми такого не знаємо, – відповіли сестри, переглянувшись.

– Мені здавалося, що ваш обов'язок знати про всіх, що мають дар, сестра Верна?

Вона пирхнула:

– А ти сам знайомий з цим чарівником?

– Я-то так. А от чому ви – ні?

– Йому багато років? – Річард кивнув. – Тоді, можливо, він навчався в Палаці ще до нас.

– Можливо, – відповів Річард і, заклавши руки за спину, задумливо пройшовся по кімнаті. – А як ви дізналися про мене? Сестра Елізабет?

– Дійсно, в наші обов'язки входить знати всіх, хто має дар. І хоча, без сумніву, раніше ти був прихований від нас, але, як тільки ти використав дар, ми про це дізналися.

– Що, якщо я не хочу бути чарівником?

– Це твоя справа. Наша – навчити тебе керувати магією. Ми не збираємося змушувати тебе ставати чарівником, а хочемо лише допомогти тобі знайти контроль над магією. Потім можеш поступати як тобі заманеться.

Річард зупинився навпроти сестри Вірні:

– Звідки ви знаєте, що у мене є дар?

– Ми – сестри Світу. Знати такі речі – наш обов'язок.

– Ви думали, що я ще хлопчик. Ви думали, що я живу в батьківському домі.

Ви не знали, що я Шукач. Не знаєте, хто зараз Великий Чарівник.

Схоже, ви погано справляєтеся зі своїми обов'язками. Можливо, ви помилилися і щодо мого дару. Як ви можете вимагати поваги до себе, допускаючи настільки грубі промахи?

Сестри почервоніли. Сестра Верна насилу примусила себе говорити спокійно:

– Наша робота, наше покликання – допомагати тим, хто має дар. Ми присвятили цьому життя. Але ми прийшли здалеку. Чи багато можна дізнатися на великій відстані? Ми не в змозі дати відповідь на всі питання. Втім, те, про що ти говориш, не має значення. Важливо лише те, що дар у тебе є, і якщо ти не приймеш нашої допомоги, то помреш. Одна з причин, по якій ми намагаємося розшукати людину з даром і поговорити з її батьками, полягає саме в тому, щоб уникнути ускладнень. Ми допомагаємо батькам зрозуміти, що для їх же блага дитині краще прийняти нашу пропозицію. Батьки, як правило, більше зацікавлені в майбутньому своїх дітей, ніж люди твого віку – у своєму власному. Крім того, вчити людину твоїх років нелегко. Чим людина молодше, тим легше їй вчитися.

– Тобто тим важче їй приймати самостійні рішення, так? – Вона промовчала. – Я запитую ще раз: як ви дізналися, що у мене є дар?

Сестра Грейс поправила свої пишні чорне волосся.

– Коли народжується майбутній чарівник, дар його прихований і до пори до часу безпечний. Ми намагаємося відшукувати таких дітей якомога раніше. Для цього є багато способів. Але буває, що яким-небудь своїм вчинком людина пробуджує дар. Тоді він опиняється під загрозою. Нам досі не зрозуміло, як тобі вдалося залишитися непоміченим для нас. Так от, якщо дар пробуджений, зупинити його розвиток неможливо. Він повинен підкоритися тобі, або ти помреш. Саме це сталося з тобою. Втім, такі речі трапляються вкрай рідко. Згадки про них є в хроніках, але ми, чесно кажучи, стикаємося з цим вперше. Проте це не змінює головного: у тебе є дар, він пробуджений, і його розвиток почався. Додам, що нам ще не доводилося навчати людини твого віку. Боюся, що попереду нас чекають неприємності. Навчання вимагає дисципліни і слухняності. У твоєму віці цього добитися нелегко.

– Сестра Грейс. – Річард говорив дуже м'яко, але погляд його став жорсткішим.

– Я питаю в останній раз: як ви дізналися, що у мене є дар?

Вона фиркнула і недбало кинула сестрі Берні:

– Скажи йому.

Та кивнула і витягла з-за пояса невелику книжечку в чорній палітурці.

– Ті, хто наділений даром, до деякої міри можуть користуватися ним, навіть коли дар ще спить. – Вона насупилася, гортаючи сторінки. – Ймовірно, ти помічав за собою здатність робити щось, що іншим не під силу. Але щоб дар почав розвиватися, треба використовувати його особливим чином. Ти це зробив, і тепер зупинити його розвиток неможливо.

Вона продовжувала перевертати сторінки, поки не знайшла потрібну.

– Ось воно. – Опустивши книгу, сестра Верна подивилася на Річарда. – Три вчинки, які необхідно здійснити, щоб пробудити свій дар. Ми не знаємо деталей, але принципи нам відомі. По-перше, ти повинен застосувати дар, щоб врятувати когось. По-друге, повинен застосувати його, щоб врятувати себе. І нарешті, повинен використати магію, щоб убити того, хто наділений даром. Як ти розумієш, здійснити їх непросто і не менш складно виявити виконане.

– І що сказано про мене в цій книжці? Сестра Верна знову пробігла поглядом по сторінках, і перш ніж відповісти, переконалася, що Річард уважно слухає:

– По-перше, ти застосував дар, щоб врятувати жінку, яку тягнули до себе духи Підземного світу. Не фізично – я маю на увазі її свідомість. Ти її витягнув, а без тебе вона була б втрачена. – Сестра Верна спідлоба глянула на Річарда. – Ти розумієш, про що я кажу, чи не так?

Річард і Келен переглянулись. Вони обидва розуміли, про що вона говорить.

«Притулок-сосна, – прошепотіла Келен, – перша ніч після нашої зустрічі. Не будь тебе, мене затягнуло б в Підземний світ».

– Я згоден, – кивнув Річард. – Далі.

– Друге. – Сестра Верна знову спрямувала погляд у книгу. – Ти врятував своє життя… де ж це? Тільки що було перед очима. Ага, ось… По-друге, ти застосував дар, щоб врятувати власну особистість. Ти розщепив свідомість.

Сподіваюся, ти пам'ятаєш, як це трапилося?

Річард закрив очі.

– Пам'ятаю. – Голос його був дуже тихим. Келен не зрозуміла нічого, але промовчала. Сестра Верна знову звернулася до книги.

– І нарешті, третє. Ти скористався магією, щоб убити чарівника. Ім'я його – Даркен Рал. Тобі відомо це ім'я?

– Так. – Річард відкрив очі. – Як ви про це дізналися?

– Вчинки, які ти зробив за допомогою магії – особливої магії! залишають сліди, що обумовлено твоєю сутністю і тим, що ти непідготовлений. Будь ти підготовлений, слідів не залишилося б, і ми не змогли б ні про що дізнатися. У Палаці Пророків є люди, які добре відчувають такі сліди.

Річард хмуро глянув на неї:

– Одним словом, ви шпигували за мною. Але що стосується Даркена Рала, я не вбивав його. Фактично я до нього навіть не доторкнувся.

– Мені зрозуміло твоє обурення, – спокійно сказала сестра Грейс. – Але все робиться виключно в твоїх інтересах. Ти можеш скільки завгодно довго міркувати, здійснив ти три вчинки, що будять дар, чи ні, але він пробуджений, і ти почав ставати чарівником. Можеш вірити або не вірити, але це так. І не ми поклали на тебе цей тягар. Ми лише намагаємося допомогти тобі нести його.

– Але…

– Ніяких «але»! Пробуджений дар можна впізнати ще за трьома непрямими ознаками. По-перше, у людини змінюються смаки по відношенню до їжі. Ми вивчали це явище і, хоча так і не зрозуміли його причини, знаємо, що воно пов'язане з пробудженням дару. По-друге, ти починаєш спати з відкритими очима. Це властиво всім чарівникам, навіть тим, які мають лише покликання. У тих хто має дар це ознака того, що він зробив всі три вчинки. У чарівника за покликанням такий сон з'являється з початком навчання. І нарешті, третя ознака – це головні болі. Убиваючі. Від них є тільки один засіб – навчитися керувати даром. Якщо цього не зробити, рано чи пізно біль вб'є тебе.

– Коли? Скільки часу у мене залишиться, якщо я не прийму вашої допомоги?

Келен смикнула його за рукав.

– Річард…

– Скільки?

– Кажуть, що одному з пробуджених вдалося прожити кілька років, – сказала сестра Елізабет. – Інший же протягнув всього лише кілька місяців. Ми вважаємо, що це пов'язано з силою дару: чим сильніший дар, тим страшніша біль і тим швидше настає смерть. Що стосується тебе, то приблизно через місяць ти почнеш втрачати свідомість від болю.

– Уже втрачав, – похмуро сказав Річард. Сестри знову перезирнулися.

– Ми почали шукати тебе, коли ти ще не здійснив жодного з цих трьох вчинків, – сказала сестра Верна. – Але з тих пір, як ми виїхали з Палацу, ти встиг зробити вже всі. Ця книга – чарівна. Точна її копія залишилася у Палаці, і коли щось записується в одній, запис відразу ж з'являється і в іншій. Скажи, скільки часу пройшло з того дня, коли ти вбив цього Даркена Рала?

– Три. І на другу ніч я в перший раз втратив свідомість.

– На другу ніч! – Сестри знову переглянулись, і на цей раз Річард не витримав.

– Чому ви весь час переглядається?