Текст книги "Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 25 (всего у книги 63 страниц)

– Все не так, моя мила. Зовсім не так. Уткнувшись йому в балахон, вона затрясла головою.

– По-твоєму, ти бути дуже розумним, чарівник? Ти не бути таким розумним, як тобі здається. Саме в цьому-то ти і не правий.

Зедд опустився поруч з нею на коліна, взяв її руки в свої і подивився в її заплакане обличчя.

– Я досить розумний, щоб зрозуміти: ні Володар, ні його слуги не хочуть залишити тебе в спокої.

– Але я…

– Ти просто захищалася. Ти відповіла ударом на удар не тому, що це тобі подобалося. І не тому, що хотіла допомогти Володареві.

Еді зрушила брови в спробі зупинити сльози.

– Ти бути впевнений? Настільки впевнений, що зміг би довіряти такій людині, як я?

Зедд посміхнувся:

– Більш ніж. Може, я знаю не все в цьому світі, але впевнений в одному: ти не проклята. Ти жертва, а не злочинець.

Еді похитала головою:

– А от я сумніваюся.

– Після смерті Матріна ти продовжувала вбивати? Намагалася мстити всім підряд?

– Ні, звичайно.

– Якби ти була посередником, то чинила б саме так. Ви не прокляті, пані. Моє серце розривається при думці про те, що зробив з тобою Володар, але душі твоєї він не торкнувся. Вона як і раніше належить тобі.

Забудь свої страхи.

Він ласкаво погладив її по руці. Еді змахнула сльози зі щік.

– Налий мені ще чаю, – попросила вона, – тільки без морошки, а то я засну, не встигнувши розповісти все.

Зедд здивовано підняв брову. Виявляється, вона знала про його витівки. Він поплескав її по плечу і піднявся на ноги. Налив Еді чаю, він присунув стілець ближче і став дивитися, як вона п'є.

Випивши півчашки, Еді знову відновила контроль над собою.

– Війна з Д'харою ще бути запеклою, але вже підходити до кінця. Я відчула, що виникли кордони. Відчула, що вони з'явилися в нашому світі.

– Значить, ти оселилася тут відразу після того, як вони виникли?

– Ні. Спочатку я зустрілася ще з кількома чаклунками. Від них я дізналася дещо про кістках. – Еді вийняла з-під сукні невелике намисто і показала Зедду маленьку круглу кісточку між червоною і жовтою намистинами. Точно таке ж намисто було в Зедда на шиї. – Ця кістка з основи такого ж черепа, що стоїть у мене на полиці. Пам'ятаєш, він впав? Ця істота називається скрін. Подібно гончим серця, скріни охороняють Підземний світ, але на відміну від них скріни охороняють обидва напрямки. В якомусь сенсі вони частина завіси, хоча це і не зовсім точне пояснення. У нашому світі вони мають форму і тілесні, а в підземному представляють собою чисту силу.

– Силу? – Нахмурився Зедд.

Еді підняла ложку і впустила її на стіл.

– Ось тобі приклад сили. Ми її не бачимо, але вона є. Вона змушує ложку впасти, а не повиснути в повітрі. Приблизно те ж саме бути скрін. Вони живуть в місці зіткнення обох світів і відштовхують все, що наближається до них з тієї чи іншої сторони. Іноді при цьому їх самих виштовхує в наш світ. Але це трапляється дуже рідко, і тому про скрінів відомо небагатьом. – Зедд нахмурився ще більше. – Це бути дуже складно.

Як-небудь іншим разом я постараюся пояснити трохи краще. Найголовніше, що ця кісточка в намисто робить тебе невидимим для них.

Зедд дістав з-за пазухи своє намисто і подивився на нього уважніше.

– І для інших тварюк теж, коли ти минеш прохід? – Еді кивнула. – А як ти взагалі дізналася про існування проходу? Я сам спорудив ці кордони, але навіть не підозрював, що він є.

Вона задумливо покрутила в руках чашку.

– Розлучившись з бабусею, я поставила перед собою завдання дізнатися якомога більше про Підземний світ. Після смерті Матріна я подвоїла зусилля. Чаклунки, з якими я зустрічалася, знали небагато, але, як правило, кожна чула про таку, хто знає більше. Я мандрувала від однієї до іншої, збираючи знання по частинах. Я намагалася скласти з шматочків цілу картинку. Зрештою мені вдалося до певної міри зрозуміти, як взаємодіють обидва світи.

Спорудити кордони – це все одно що заткнути у чайника носик і поставити його на вогонь. Якщо клапана ні, чайник обов'язково лусне. Я знала, що у того, хто створював кордони, вистачило мудрості передбачити клапан. Зедд задумливо почухав підборіддя.

– Ну так. В цьому є сенс. Рівновагу. Всі сили повинні бути врівноважені.

– Він подивився на Еді. – Споруджуючи кордони, я використовував магію, яку сам не розумів до кінця. Я керувався стародавньою книгою, яку написав чарівник, чию могутність я не в змозі навіть уявити. З мого боку це був тоді просто акт відчаю.

– Не можу уявити, щоб ти був у розпачі.

– Часом наше життя – лише низка відчайдушних вчинків.

Еді кивнула:

– Може, ти і правий. Я бути в розпачі, коли вирішила переховуватися від Володаря. Я не забула, як Матрін Гален сказав, що Володар весь час був у мене під носом. Ось я і подумала, що найбезпечніше буде і мені сховатися під носом у нього. Тому я оселилася біля проходу. Він не належить ні нашому світу, ні світу смерті. Це бути їх переплетінням.

Місце, де обидва світи частково проникають один в інший. За допомогою кісток я в стані сховатися від Володаря. Ні він, ні його підручні не могли мене побачити.

– Сховатися? – Зедд добре знав Еді. У ній було заліза більше, ніж в чайнику. Він недовірливо подивився на неї. – Ти прийшла сюди, просто щоб тут сховатися?

Еді відвела погляд і прибрала намисто під сукню.

– Є й інша причина. Я дала клятву. Самій собі. Я присягнулася, що знайду спосіб повідомити моєму Пелу, що я не зраджувала його. – Еді залпом допила чай. – Майже все життя я провела тут, біля проходу, намагаючись знайти спосіб. Адже прохід – частина Підземного світу. Світу мертвих.

Зедд задумливо рухав по столу свою чашку.

– Прохід зник разом з кордонами, Еді. Мені потрібна твоя допомога тут, в цьому світі.

Еді вперлася долонями в кришку стола.

– Коли ти ростив мені ногу, це змусило мене заново пережити всю ту біль, про яку я, здавалося, вже забула. Адже минуло багато років. Але, виявляється, вона ще свіжа.

– Прости, Еді, – тихо сказав Зедд. – Я повинен був взяти до уваги твоє минуле, але я й уявити собі не міг, що тобі довелося стільки пережити. Прости мене.

– Ти не повинен просити прощення. Повернувши мені ногу, ти зробив мені справді чарівний подарунок. Ти не міг знати про те, що мені довелося пережити.

Твоєї провини в цьому немає. Ти не міг знати, що я проклята.

Зедд сердито подивився на неї.

– По-твоєму, той, хто виступає проти зла, сам стає злодієм?

– Я гірше, ніж ти в змозі зрозуміти.

Зедд повільно покивав:

– Ну так. Дозволь мені розповісти невелику історію. У мене було кохання, як і в тебе. Її звали Ерілін. Ми були щасливі з нею так само, як і ви з Пелом. – Зедд злегка посміхнувся, згадуючи ті прекрасні дні. Потім усмішка згасла. – Поки Паніз Рал не послав за нею Квод.

– Послухай, Зедд, – Еді взяла його за руку, – тобі зовсім не обов'язково…

Він стукнув кулаком по столу з такою силою, що чашки підстрибнули.

– Ти й уявити собі не можеш, що вони з нею зробили. – Він нахилився вперед, і обличчя його почервоніло. – Я вистежив всіх, – процідив він крізь зціплені зуби. – Всіх чотирьох. У порівнянні з ними твій Матрін Гален може вважати себе щасливчиком. До Паніза Рала я дістатися не зміг і зайнявся його армією. Там, де ти вбивала одного, Еді, я вбивав тисячу. Навіть мої прихильники боялися мене. Я був диханням смерті. Я зробив все, щоб зупинити Паніза Рала. І навіть, може бути, більше. – Він знову відкинувся на спинку стільця. – Якщо на світі є добродійні люди, то я не з їх числа.

– Ти робив лише те, до чого був змушений. Це не применшує твоєї честі.

Зедд зігнув брову.

– Мудрі слова. І сказані мудрою жінкою. Можливо, тобі самій варто до них прислухатися. – Еді промовчала. Зедд взяв зі столу чашку і покатав її в долонях. – Втім, мені пощастило більше. У нас з Ерілін було трохи більше часу. І я не втратив свою дочку.

– Паніз Рал не намагався вбити і її?

– Намагався. Більше того, вважав, що це йому вдалося. Я… я наклав на неї чари уявної смерті. Паніз Рал був упевнений, що бачив, як вона померла.

Це був єдиний спосіб захистити її і уникнути повторної спроби, яка могла б стати успішною.

– Чари уявної смерті… – Еді тихенько прошепотіла благословення на рідній мові. – Це дуже небезпечні чари. Не хочу дорікати тобі, бо у тебе бути причина, але такі речі не проходять непоміченими. Для духів, я маю на увазі. Тобі пощастило, що це спрацювало. Бути щастя, що в той день з тобою були добрі духи.

– Часом мені важко зрозуміти, що таке везіння, Еді. Я ростив доньку без матері. Вона виросла і стала красивою жінкою. І ось тоді все це сталося. Даркен Рал стояв поруч зі своїм батьком, коли я послав через кордон Вогонь Чарівника. Він стояв поруч, коли Вогонь вразив Паніза Рала.

Даркен Рал був опалі. Він ріс і вчився магії, щоб закінчити те, що почав батько, і помститися. Він знайшов спосіб подолати кордон. Він міг приходити в Серединні Землі, і я нічого про це не знав. Він згвалтував мою дочку. Він не знав, хто вона – всі думали, що моя дочка померла, – інакше він убив би її, будь впевнена. Але він поглумився над нею. – Зедд з силою стиснув долоні. Чашка розкололася. Зедд оглянув свої руки і дуже здивувався, не побачивши на них ні подряпини. Еді нічого не сказала. – Після цього я забрав її в Вестланд. Там я міг її заховати і захистити. Не знаю, чи був це нещасний випадок, або виною тому чийсь злий умисел, але вона померла. Згоріла у власному будинку. Хоча я завжди вважав, що для випадковості там було занадто багато збігів. Я так і не зміг нічого довести. Мабуть, добрі духи все ж не були зі мною в той день, коли я наклав на неї чари уявної смерті.

– Мені дуже шкода, – м'яко сказала Еді, але Зедд тільки відмахнувся.

– У мене залишився її син. – Він клацанням відправив чашку в самий центр столу.

– Син Даркена Рала. Кодло слуги володаря. Але все ж і син моєї дочки і до того ж мій онук. Невинний у тому злочині, завдяки якому з'явився на світ. Чудовий хлопчик. – Він глянув на неї з-під брів. – Мені здається, ти його знаєш. Його звуть Річард.

Еді ледь не звалилася зі стільця.

– Річард! Річард твій… – Вона очманіло похитала головою. – Ох вже мені ці чарівники зі своїми секретами! – Вона насупилася, але обличчя її швидко розгладилося. – Втім, у тебе були причини тримати це в таємниці. А у Річарда є дар?

Зедд підняв голову і кивнув:

– Безумовно. Зокрема, саме тому я сховав його в Вестланді. Я з самого початку підозрював, що у нього є дар, і розумів, чим це йому загрожує. Варто тільки почати вчити хлопчика, і він відразу приверне до себе увагу Володаря. Я вирішив почекати, поки він не виросте, а потім випробувати його і, якщо виявиться, що дар у нього є, розпочати навчання.

Іноді я сподівався, що Річард позбавлений дару, хоча в глибині душі завжди знав, що це не так. А тепер переконався: Річард застосував дар, щоб зупинити Даркена Рала. І я думаю, що він успадкував дар як від мене, так і від свого батька. Від двох, так би мовити, ліній.

– Зрозуміло. – Це було все, що сказала Еді.

– Втім, є більш важливі речі, про які варто потурбуватися. Даркен Рал ввів у гру шкатулки Одена. Він відкрив одну – на свою біду, але, можливо, і на нашу… У Сховищі є книги, де йдеться про це. Там сказано, що коли шкатулки в грі, то навіть якщо той, хто ввів їх в гру, допустить помилку і буде убитий, магія Одена може розірвати завісу. Еді, про Підземний світ тобі більше відомо, ніж мені. Ти присвятила вивченню цього все своє життя. Мені потрібна твоя допомога. Мені потрібно, щоб ти вирушила зі мною в Ейдіндріл і спробувала відшукати в книгах хоч якусь зачіпку. Я прочитав багато книг, але так і не зміг розібратися. Сподіваюся, тобі це вдасться. Навіть якщо ти всього лише вкажеш мені на те, що я пропустив, це вже важливо.

– Я бути старою, – гірко сказала Еді, втупившись у стіл. – Я бути відьмою, яка впустила Володаря в своє серце.

Зедд спробував зловити її погляд, але вона відводила очі. Він встав, відкинувши ногою стілець.

– Стара? Ні. Дурна? Можливо.

Еді не відповіла. Вона як і раніше дивилася в стіл.

Зедд перетнув кімнату і, заклавши руки за спину, почав роздивлятися висячі на стіні талісмани.

– Може, я теж вже старий? А? Просто вижилий з розуму старий. Мабуть, треба підшукати для цієї справи когось молодшого. – Він кинув погляд через плече. Еді дивилася на нього. – І чим молодшого, тим краще. Дитину. Років Десь десяти. Вже він-то напевно не допустить, щоб смерть поглинула наш світ. У нього вистачить розуму щось придумати. – Чарівник в серцях махнув рукою. – Послухати тебе, досвід не має ніякого значення. Тільки молодість.

– Зараз ти дійсно поводишся безглуздо, старий. Ти ж знаєш, що я мала на увазі.

Знизавши плечима, Зедд повернувся до столу.

– Тобі не приходило в голову, що сидіти у своїй будці означає саме те, чого ти боїшся: бути посередником Володаря? – Він уперся в стіл кісточками пальців і нахилився впритул до Еді. – Якщо не борешся з ним, значить, йому допомагаєш. Ось у чому полягав його план. Щоб не перетягнути тебе на свій бік, а просто нейтралізувати. Посіяти в твоєму серці страх перед боротьбою.

В очах Еді промайнув сумнів.

– Що ти хотіти сказати?

– Ти вже зробила все, що йому було потрібно, Еді. Ти боїшся сама себе.

Володар терплячий. У нього в запасі вічність. Йому не потрібно було, щоб ти виконувала доручення. Перетягнути на свою сторону людину з даром йому нелегко. Ти не вартуєш таких зусиль. Він хотів усього лише прибрати тебе з дороги. Більше йому нічого не було потрібно. І він свого домігся. У якомусь сенсі Володар так же сліпий в нашому світі, як і ми – в його. Просто у нього там побільше впливу. Але він змушений з обережністю ставити перед собою завдання. І він намагається не витрачати сил даремно.

Сумнів на обличчі Еді поступилося місцем розумінню.

– Можливо, ти не так вже й дурний, старий.

Зедд посміхнувся і підняв перекинутий стілець.

– Мені теж завжди так здавалося.

Поклавши руки на коліна, Еді дивилася на стіл так, немов сподівалася, що він дасть їй раду. Чути було, як потріскує вогонь у вогнищі.

– Усі ці роки істина бути в мене перед очима. – Вона підняла голову. Як тобі вдалося досягти такої мудрості?

Зедд знизав плечима:

– Це одна з переваг довгого життя. Ти бачиш в собі лише стару. А я бачу вражаючу жінку, яка багато пізнала і витягла мудрість з побаченого за довгі роки. – Він вийняв з її волосся жовту троянду і підніс до самого її лиця. – Твоя краса – не маска, що приховує внутрішнє каліцтво. Вона – відображення краси глибинної.

Еді взяла у нього квітку і поклала на стіл.

– Твій улесливий язик не може змінити того факту, що я загубила своє життя…

– Ні, – обірвав її Зедд. – Ти помиляєшся. Просто ти не хочеш поглянути на речі з іншого боку. У магії, як і у всьому, існує рівновага.

Треба лише вміти його розгледіти. Володарю вдалося відсторонити тебе від боротьби та посіяти в твоїй душі сумнів. Ти боялася, що в один прекрасний день зможеш віддатися злу. Але є речі, які врівноважують те, що він зробив. Ти оселилася тут, щоб дізнатися все можливе про світ смерті і передати послання своєму Пелу. Не розумієш, про що я? Тобою маніпулювали, щоб ти не втручалася в справи Володаря, але, з іншого боку, ти тим часом стала досвідченою в речах, здатних зупинити його.

Ти повинна не віддаватися скорботи, а, навпаки, скористатися тим, що тобі було дано натомість.

Очі Еді блиснули. Вона обвела поглядом своє житло: купу кісток у кутку, стіни, обвішані талісманами, полиці, заставлені черепами… Все це вона збирала довгі роки.

– Але моя клятва… Мій Пела… Я повинна достукатися до нього, повинна йому пояснити. Він помер, впевнений, що я зрадила його. Якщо я не виправдаюся перед ним, я бути втрачена. Моє серце бути втрачено. А якщо я бути втрачена, Володар знайде мене.

– Пела помер, Еді. Його більше немає. Кордонів і проходу теж більше не існує. Ти краще за мене розумієш, що якщо не домоглася успіху, поки вони були, то тепер це взагалі неможливо. Якщо ти хочеш виконати обітницю, тут залишатися безглуздо. Можливо, в Ейдіндрілі тобі пощастить більше.

Якщо ти допоможеш мені зупинити Володаря, це не означає, що ти порушиш свою клятву. Якщо мої знання зможуть допомогти тобі у досягненні твоєї мети, я з радістю пропоную їх тобі. Ти знаєш речі, яких не знаю я, але і мені відомо багато чого, що невідомо тобі. Все-таки я, що не кажи, Чарівник першого рангу. Можливо, мої знання тобі знадобляться. Крім того, Пела навряд чи зрадіє, дізнавшись, що заради того, щоб повідомити йому, що ти не зраджувала його, ти зрадила всіх інших.

Еді покрутила в руках троянду і знову поклала її на стіл. Вона встала і, обійшовши стіл, підійшла до Зедда. Її руки лягли йому на плечі. Раптово Еді нахилилася і поцілувала його в голову, а потім пригладила йому волосся. На мить Зедд подумав, що вона зараз вчепиться йому в горло. Після всього, що він їй наговорив, таке цілком могло трапитися.

– Дякую тобі, мій друг, за те, що ти вислухав мене і допоміг розібратися в тому, що сталося. Моєму Пелу ти б припав до душі. Ви обоє – люди честі. Я згодна допомогти тобі, якщо і ти обіцяєш, що допоможеш мені стримати клятву.

Зедд повернувся до неї. Еді ласкаво посміхнулася йому.

– Я зроблю все, що в моїх силах. Даю слово.

Еді заусміхалася ще ширше і знову погладила його по сивим волоссям.

– Ну а тепер розкажи мені про Камінь Сліз. У першу чергу потрібно вирішити, що робити з ним.

23

– Камінь Сліз? Ну… Загалом, я його сховав.

– Відмінно, – кивнула Еді. – За ним потрібно слідкувати гарненько. Ця річ не повинна загубитися в нашому світі. – Раптово вона насупилась. – А він бути добре захований?

– Ну… – Знову зам'явся Зедд. Він знав, що Еді на це скаже, але обіцянка є обіцянка. – Він висить на ланцюжку. А ланцюжок висить на шиї у однієї маленької дівчинки. Я… боюсь, я не знаю, де зараз ця дівчинка.

– Ти торкався його?! – Витріщила очі Еді. – Торкався Каменя Сліз? Та ще віддав його якийсь дівчині? – Вона згребла Зедда за комір і притягнула до себе. – Камінь Сліз? Той самий, який Творець власними руками повісив на шию Володаря, щоб навічно замкнути його в підземному світі? А ти начепив його на шию маленькій дівчинці? І тепер вона невідомо де?

– Ну… повинен же я був кудись його подіти! – Розсердився Зедд. – Не міг же я залишити його там, де знайшов!

– І я тільки що повірила, що ця людина бути мудрим! – Сплеснула руками Еді. – Хай оберігають мене добрі духи від таких мудреців!

Зедд схопився на ноги.

– А що б ти робила на моєму місці?!

– Та вже дала б принаймні собі роботу подумати! І, ясна річ, ні за що б до нього не доторкнулася. Це річ з іншого світу!

Зедд сердито обсмикнув балахон.

– Такої розкоші, як час на роздуми, у мене не було. На нас напав скрійлінг. І якщо б я залишив Камінь там…

– Скрійлінг! – Еді різко повернулася до нього. – Так ти просто мішок з хорошими новинами, старий! – Вона ткнула його пальцем в груди. – Це не виправдання! Тобі не можна було…

– Чого не можна? Не можна брати Камінь? Краще б його взяв скрійлінг, це ти хочеш сказати?

– Скрійлінги бути просто вбивці. Їм не бути діла до Каменя.

– Ти в цьому настільки впевнена, що погодилася б ризикнути? Ризикнути всім?

А якби ти помилилася? Нехай Володар забирає Камінь і робить з ним все, що вважатиме за потрібне? Ти настільки в цьому впевнена?

Еді насупилася і опустила руку.

– Ні… Напевно, ні. Все може бути так, як ти кажеш. Бути така можливість, що скрійлінг забрати Камінь. Не виключено, що ти зробив єдино можливу річ. Але віддати Камінь маленькій дівчинці!..

– А куди мені ще було його подіти? До себе в кишеню? У кишеню чарівникові, де Володар знайде його моментально? А, напевно, ти вважаєш, що я повинен був заховати його в затишному і тільки мені одному відомому місці?

Щоб слуги Володаря добралися б до мене, розв'язали мені язика, а потім пішли і спокійнісінько забрали його?

Еді, пробурмотівши прокляття, схрестила руки на грудях, але потім злегка заспокоїлася.

– Ну… можливо…

– Ніяких «можливо»! У мене не було вибору. Це був жест відчаю. Я зробив єдине, що було можливо в таких обставинах.

– Ти правий, чарівник, – втомлено зітхнула Еді. – Ти зробив усе, що міг. Вона мерзлякувато повела плечима. – Все одно це бути нерозумно, – додала вона, зітхнувши. – Сядь. – Вона м'яко штовхнула його на стілець. – Я хочу тобі дещо показати.

Зедд сів, а Еді, накульгуючи, підійшла до полиці.

– Я б з радістю зробив щось інше, – винувато сказав він їй у спину, але нічого іншого не залишалося.

– Я знаю, – кивнула на ходу Еді. – Кажеш, скрійлінг? – Зедд підтвердив.

– Ти впевнений? – Зедд зігнув брову. – Ну так, звичайно ж, ти впевнений. – Вона насупилася, розмірковуючи. – Скрійлінги бути вбивцями на службі у Володаря.

Вони служать вірно і дуже небезпечні, але не дуже розумні. Їм потрібно ткнути пальцем в того, кого треба знайти. Вони погано орієнтуються в нашому світі.

Звідки Володар знав, де ти бути? Звідки скрійлінг знав, де тебе шукати? І знав, що саме ти бути той, за ким він посланий?

– Поняття не маю, – знизав плечима Зедд. – Я був у тому місці, де Даркен Рал намагався відкрити скриньки. Але вже пройшов деякий час. Ніхто не міг знати, що я все ще там.

– І ти вбив скрійлінга?

– Так.

– Це бути добре. Володар не стане посилати іншого після того, як ти довів, що здатний з ними справлятися.

– Теж мені, розрада! Матрін Гален був посланий, щоб прибрати з дороги тебе, а скрійлінг – мене. Ти права: Володар не стане нацьковувати на мене ще одного скрійлінга. Він нацькує когось посерйозніше.

– Якщо він дійсно бути посланим за тобою. – Еді відтягнула нижню губу і пробурчала щось собі під ніс. – То де ти знайшов Камінь?

– Поряд зі скринькою, яка була відкрита.

– А де з'явився скрійлінг?

– У тому ж приміщенні.

Еді скрушно похитала головою.

– Схоже, скрійлінг і справді був посланий за Каменем, як не безглуздо це звучить. І я не зрозумію, як він тебе знайшов, – додала вона, риючись на полиці. Щось повинно було його направляти.

Нарешті вона знайшла те, що шукала, і поклала на стіл невелику – розміром з куряче яйце – круглу кісточку, покриту коричневим нальотом. Це була майстерно вирізана морда якоїсь тварини, чий жахливий погляд, здавалося, завжди був звернений на тебе, як не поверни талісман. Кістка, безсумнівно, була дуже давньою.

Зедд зважив талісман на долоні і виявив, що він важчий, ніж можна було подумати.

– Що це?

– Його дала мені одна чаклунка. Коли я прийшла до неї, вона бути при смерті.

Вона запитала, чи знаю я, що таке скрін. Я відповіла – так. Вона полегшено зітхнула і сказала таке, від чого у мене по шкірі пробігли мурашки. Вона сказала, що чекала мене, оскільки так їй було велено в пророцтві. Вона вклала цей талісман мені в руку і додала, що він зроблений з кістки скріна. – Еді показала на купу кісток у кутку. – Скрін зустрівся мені в проході, і я з ним воювала. Всі його кістки тут. А череп стоїть на полиці.

Той, що впав, я вже говорила. – Еді знизила голос. – Чаклунка сказала, що володіти цією річчю можуть лише посвячені. За допомогою стародавньої магії її зробив в далекому минулому один могутній чарівник. Зробив тому, що так було велено пророцтвами, і, можливо, сам Творець направляв його руку. Чаклунка говорила, що це наймогутніший талісман, якого коли-небудь торкалася моя рука. Силу, вкладену в ньому, не в змозі осягнути людський розум. Він зроблений з кістки скріна і з сили скріна.

Вона говорила, що він знадобиться людям, коли завіса бути порвана. Я запитала, як він потрапив до неї і як пробудити його магію, але радість, викликана моїм приходом, відняла у старої останні сили, і вона сказала, що потребує відпочинку. Вона звеліла мені прийти на наступний день, і тоді вона розповість мені все, що знає. Але коли я прийшла на ранок, вона вже померла. – Еді багатозначно подивилася на Зедда. – Надто вчасно, подумалося мені ще тоді. Зедд подумав про те ж.

– І в тебе немає ні найменшої зачіпки щодо того, як ним скористатися?

– Ні.

За допомогою магії Зедд змусив талісман піднятися в повітря і почав повільно обертати його. Але як би він його ні повернув, злобні очі весь час дивилися на чарівника.

– Ти не пробувала промацати його магією?

– Я боялася.

Зедд накрив кульку своїми кістлявими долонями і почав обережно торкатися його різними видами сили, застосовуючи всі відомі йому типи магічного впливу, в надії намацати броню, що захищає талісман, розколоти її і пробудити приховану в талісмані магію. Марно.

Вся магія Зедда відбивалася від талісмана, немов чарівник намагався торкнутися порожнечі. З таким щитом Зедду ще не доводилося стикатися. Він збільшив силу впливу. З тим же успіхом він міг би спробувати вчепитися за гладкий лід.

Еді смикнула його за рукав.

– По-моєму, тобі не варто…

Раптово лампа яскраво спалахнула і згасла. Від гноту потягнулася тонка цівка диму. Вогонь у вогнищі кинув на стіни величезні тіні. Зедд, насупившись, подивився на згаслу лампу.

Пролунав важкий удар, і Зедд з Еді переглянулись. Череп скріна, знову впавши з полки, покотився по підлозі до столу, але на півдорозі зупинився, похитуючись з боку в бік. Порожні очниці втупилися в людей.

Довгі ікла вп'ялися в дощату підлогу.

Зедд з Еді разом схопилися на ноги. Талісман, звільнившись, зі стуком застрибав по столу.

– Що ти знову накоїв, дурний старий?

– Абсолютно нічого.

Раптово і інші кістки посипалися на підлогу. Кістяна піраміда в кутку звалилася. Кістки, немов живі, заковзали по підлозі прямо до черепа. Одне ребро заплуталося в ніжках стільця, але швидко вивернулася і поспішило далі.

Зедд здивовано повернувся до Еді, але та вже квапливо відсмикувала біло-блакитну фіранку над кухонною полицею.

– Еді, що відбувається? Що ти там робиш? Кістки збиралися навколо черепа, і в їхніх рухах явно вгадувалася закономірність.

Еді так поспішала, що поспіхом зірвала фіранку.

– Іди! Забирайся, поки не пізно!

– Але що сталося?

Еді люто почала розшпурювати банки і склянки. Вона запустила руку в саму глибину, намацуючи те, що шукала. Чашки полетіли на підлогу. Величезний глечик розлетівся на друзки. По столу і по спинці стільця потекла якась густа, в'язка рідина, в якій стирчали осколки скла.

– Роби, що я сказала, чарівник! Іди! Негайно!

Розколюючичи скло ногами, Зедд кинувся до неї, але, глянувши через плече на череп скріна, завмер як укопаний.

На очах у нього кістки з'єднувалися, і незрозуміла конструкція росла як на дріжджах. Вишикувалися в ряд ребра, хребці з клацанням сіли один на одного, і стало ясно, що це – скелет. Утворилися ноги, скелет піднявся, і череп, підскочивши під саму стелю, з хрускотом сів на своє місце.

Зедд схопив Еді за руку і смикнув до себе. Вона обернулася, тримаючи в руках якусь бляшанку, щільно закриту кришкою.

– Еді, що відбувається?!

Вона кивнула на скелет, який вже упирався головою в стелю.

– Ти що, не бачиш?

– Побий мене грім, жінка, що я повинен бачити? Я бачу, що ці кістки ні з того ні з сього ожили!

Скрін скарлючився, бо йому вже не вистачало місця, а кістки все продовжували і продовжували прибувати.

– Там немає кісток! – Крикнула Еді. – Я бачу плоть!

– Плоть! Прокляття! Ти ж сказала, що вбила його!

– Я говорила, що я з ним воювали. Не знаю, чи можна взагалі вбити скріна, він же і так неживий. Але в одному ти бути правим, чарівник: раз ти здатний розправитися зі скрійлінгом. Владетель послав по тебе декого посерйозніше.

– Звідки він знає, де ми? Твої кістки повинні були приховати нас!

– Не знаю. Я нічого не можу зрозуміти… До них простяглася пазуриста лапа.

Зедд відскочив під прикриття столу, тягнучи за собою Еді, яка гарячково відкручувала кришку бляшанки. Кістки, які запізнились, зі стуком займали свої місця. Нарешті Еді впоралася з кришкою, і та, брязкаючи, відлетіла в сторону.

Скрін змахнув рукою, і стіл з тріском розвалився на шматки. Талісман майнув серед уламків і покотився по підлозі. Зедд зробив спробу підхопити його магією. З таким же успіхом він міг спробувати утримати на кінчику ножа крапельку ртуті. Він хотів поставити на його шляху повітряну перешкоду, але не розрахував, і кістяний кулька зникла в кутку.

Скелет ступив до них. Зедд метнувся в сторону, але впав. Разом з ним впала і Еді. На щастя, скрін не міг рухатися швидко: він уже занадто виріс, і йому було затісно. Піднімаючись на ноги, Зедд побачив, що Еді сунула руку в бляшанку.

Щелепи скріна розкрилися, немов у гарчанні. Зедд не почув ані звуку, але відчув порив гарячого повітря. Балахон його заколивався, немов від вітру.

Еді вийняла руку з бляшанки і жбурнула в скріна жменю білого піску.

«Чаклунський пісок! – Здивувався Зедд. – У цієї відьми є чаклунський пісок!»

Скрін відступив на крок, трясучи головою, але швидко оговтався і знову рушив вперед. Зедд метнув в нього вогненну кулю, але полум'я не завдало скріну ніякої шкоди. Відмовившись від вогню, Зедд вдарив скріна повітряним згустком. Ніякого ефекту.

Скрін наступав, а Зедд з Еді задкували через кімнату. Зедд випробував на скріні всі відомі йому види магії, але нічого не добився. Еді висипала на долоню залишки піску і, коли скрін знову беззвучно загарчав, жбурнула їх йому в пащу, вигукнувши заклинання на своїй мові. Щелепи зі стуком зійшлись, скрін позадкував.

– Це все, що в мене було, – сказала Еді. – Сподіваюся, вистачить.

Не вистачило. Скрін похитав головою і, виплюнувши пісок, знову рушив на людей. Поки Еді намагалася зайти до нього в тил, Зедд жбурляв в скріна поліна, стільці, уламки столу, але вони тільки відскакували від ходячої купи кісток.

Зедд сунув руку в кишеню і, взявши звідти жменю магічного піску з власних запасів, кинув пісок туди, де у скріна повинен був знаходитися шлунок. Безрезультатно. Втім, Зедду вдалося хоча б відвернути увагу скріна від Еді. Скориставшись цим, вона зірвала зі стіни якусь давню кістку. З одного кінця в неї звисали пір'я, а з іншого – червоні і жовті намистинки.

Зедд спробував схопити скріна за якусь кістку, але був відкинутий в сторону. Скрін повернувся до Еді. Вигукнувши заклинання, вона ткнула його кісткою. Скрін метнувся вперед, його ікла клацнули. Еді відскочила, встигнувши врятувати руку, але талісман пропав. Скрін перекусив його навпіл.

От і все. Вони зробили все, що могли. Перекрутившись через голову, Зедд опинився поряд з Еді.

– Пішли! Пора забиратися звідси!

– Я не можу! Тут бути дуже важливі речі!

– Хапай, що можеш, і йдемо.

– Де та кругла кістка, що я тобі показувала? Зедд зробив спробу проскочити в кут, але скрін ледь не схопив його. Зедд відступив, відбиваючись всіма відомими видами магії.

– Еді, йдемо!

– Не можна залишати талісман! Він бути занадто важливий для завіси!

Вона кинулася в кут. Зедд спробував схопити її, але промахнувся. На щастя, скрін теж. І все ж він зачепив її руку. Еді з криком відлетіла до стіни і впала обличчям вниз. Зверху на неї посипалися кістки.