Текст книги "Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 63 страниц)

– Для мене Чейз і тато – одне й те саме.

Чейз похитав головою. На його обличчі була написана сама смиренність. Зедд встав і акуратно розправив свій балахон.

– Чейз, якщо тобі щось знадобиться, звертайся до капітана Трімака.

Візьми з собою стільки солдатів, скільки вважаєш за потрібне. Хоч цілу армію.

– От ще! Я буду поспішати, і зайвий вантаж мені зовсім ні до чого. Крім того, бідний подорожній зі своєю донькою привернуть до себе менше уваги. А нам, схоже, саме це й потрібно. – Чейз подивився на камінь на грудях у Рейчел.

Зедд посміхнувся. Що й казати, страж кордону знає свою справу до тонкощів. Ця парочка цілком під стать один одному.

– Частина шляху я проїду разом з вами, а потім поверну до кордону. Вранці у мене є деякі справи, але як тільки я звільнюся, ми рушимо в дорогу.

– Добре. – Чейз уважно подивився на чарівника. – Схоже, перед дорогою тобі не завадило б гарненько відпочити.

– Так, напевно, ти правий. – Зедд раптово відчув, як на нього свинцевим тягарем навалюється втома. Раніше йому здавалося, що винні безсонні ночі, але тепер він зрозумів, що справа в іншому: кілька місяців вони вели боротьбу проти Дарка Рала, і в результаті виявилось, що з таким трудом здобута перемога – це тільки початок. І тепер їм протистоїть не якийсь зарваний чарівник, а можливо сам Володар тьми.

Боротися з Чарівниками було для Зедда справою звичною. Принаймні відомо, що представляли собою скриньки Одена, і можна було передбачати дії противника. Тепер же він не знав нічого – або майже нічого.

Цілком може бути, що битва вже програна або буде програна через п'ять хвилин, а він навіть не дізнається про це. Зедд намагався не піддаватися сумнівам, але на душі в нього було важко. Втім, вибору немає, і доведеться грунтуватися на тому, що йому відомо.

– До речі, – сказав Чейз, закріпивши, як годиться, піхви з кинджалом у Рейчел на руці, – цілителька – не та, що мене катувала, а інша, Келлі, здається, так вона себе називала – просила передати тобі записку.

Він порився в кишені і, двома пальцями вивудивши звідти маленький клаптик папірця, простягнув його Зедду.

– Що це? – Здивувався чарівник. У записці було сказано: Західна околиця, третій ярус уздовж дороги на Північне плоскогір'я.

– Це адреса, за якою можна її знайти, – пояснив Чейз. – Вона теж помітила, що ти потребуєш відпочинку, і, якщо прийдеш, заварить тобі стенадіновий чай, причому не міцний, щоб ти спокійно заснув. Тобі це про щось говорить?

– Начебто так, – хмикнув Зедд і, зім'явши записку, задумливо погладив підборіддя. – Гарненько відпочиньте перед дорогою. Якщо рани не дозволять тобі заснути, Чейз, я велю цілительці принести трохи…

– Не треба! Я прекрасно висплюся.

– Дуже добре. – Він поплескав Рейчел по руці, ляснув Чейза по плечу і рушив до виходу. Але, згадавши про видіння Джебр, зупинився.

– Чейз, ти коли-небудь бачив у Річарда червоний плащ? Дорогий червоний плащ з золотими гудзиками і парчевою облямівкою?

– У Річарда? – Чейз розсміявся. – Але ж він виріс у тебе на руках, Зедд.

Ти краще за мене знаєш, що ніякого червоного плаща у нього немає. Для урочистих випадків у нього є плащ коричневого кольору. Річард – лісовий провідник і не любить яскравих фарб. Скільки я його пам'ятаю, він навіть сорочки червоної ніколи не носив. Але чому ти про це питаєш?

Не відповідаючи на запитання прямо, чарівник сказав:

– Коли побачиш його, передай від мене, щоб ні в якому разі не надягав червоного плаща. Ніколи. – Він погрозив Чейзу пальцем. – Це дуже важливо.

Дивись не забудь. Не надягати червоний плащ.

– Добре, передам, – коротко відповів Чейз. Він знав, коли не слід проявляти надмірної цікавості.

Зедд ще раз посміхнувся Рейчел і, міцно обнявши її на прощання, відійшов від друзів, пригадуючи, де тут поблизу зал їдальні. Крім того, він навіть ще не знав, де ляже спати. Треба б розшукати одну з численних кімнат для гостей.

Зедд розгорнув записку й перечитав її. Повз нього якраз проходив ставний чоловік у лівреї – володар красивої, акуратно підстриженої сивої бороди.

– Вибачте. – Зедд загородив йому дорогу. – Не могли б ви підказати, де тут знаходиться, – він глянув на папірець, – Західна околиця, третій ярус уздовж дороги на Північне плоскогір'я?

– Звичайно, пане. – Бородань чемно вклонився. – Там живуть цілительки. Це недалеко. Дозвольте мені провести вас до того місця, звідки ви, користуючись моїми вказівками, легко доберетеся самостійно.

Зедд широко посміхнувся. Нездоланна втома раптом кудись зникла.

– Величезне спасибі. Дуже люб'язно з вашого боку.

5

Сестра Маргарита піднялася широкими кам'яними сходами і повернула за кут. Побачивши її, старенька служниця, крекчучи, опустилася на коліна. Сестра на мить зупинилася і торкнулася долонею схиленою голови.

– Хай благословить тебе Творець.

Служниця підняла очі, і обличчя її розпливлося в широкій беззубій усмішці:

– Спасибі тобі, сестро. Хай буде благословенне твоє служіння Йому.

Маргарита посміхнулася у відповідь і проводила поглядом стару, яка насилу тягла відро вниз по сходах. Бідна жінка, подумала Маргарита, їй доводиться працювати ночами. Але що поробиш?

Ось і сестру Маргариту теж підняли сьогодні посеред ночі. Сукня чомусь незвично тиснула в плечах. Нахиливши голову, Маргарита побачила, що в поспіху неправильно застебнула верхній гудзик. Привівши одяг в порядок, вона штовхнула важкі дубові двері і вийшла в темряву.

Походжаючий по двору стражник побачив сестру і кинувся до неї. Вона позіхнула, прикривши рот книгою. Стражник, похитнувшись, зупинився.

– Сестра! Де абатиса? Він кличе її! У мене мурашки по спині біжать, так він кричить. Де абатиса?

Сестра Маргарита пильно подивилася на стражника. Коли він відступив на крок, сестра повільно продовжила свій шлях.

– Абатиса не приходить просто тому, що пророк щось кричить, – кинула вона через плече.

– Але ж він кличе її, саме її!

Вона зупинилася, міцно стискаючи книгу в руках.

– Може, ти бажаєш сам порушити нічний спокій абатиси просто тому, що пророк цього захотів?

У місячному світлі обличчя стражника стало мертвеннно-блідим.

– Ні, сестра!

– Досить і того, що через нього підняли з ліжка сестру.

– Але, сестра… Ви ж не знаєте… Він кричав, що…

– Досить! – Вона підвищила голос. – Чи я повинна нагадати тобі, що, якщо хоч одне слово пророка зірветься з твоїх губ, ти втратиш голову?

– Ні-ні, сестра. – Рука його мимоволі метнулася до горла. – Я б ніколи нікому не повторив його слів. Нікому, крім сестер.

– Нікому, навіть сестрам. Його слова ніколи не повинні торкатися твого язика.

– Вибач мене, сестра. – В голосі стражника почулася благання. – Просто я ще ніколи не чув, щоб він так кричав. Він взагалі ніколи нічого не говорив, тільки іноді просив покликати сестру. Те, що він сказав, стривожило мене. Він ніколи ще не говорив таких речей.

– Він прорвався крізь щит. Таке вже траплялося. Іноді йому це вдається.

Ось тому-то його правоохоронці пов'язані обітницею ніколи нікому не говорити про те, що їм трапиться почути. Що б ти не почув, краще б тобі забути про це назавжди. Якщо ти не хочеш, щоб тобі допомогли забути.

Він тільки похитав головою, від страху не в силах вимовити ні слова. Сестрі не хотілося його залякувати, але що їй залишалося робити? А якщо він бовкне зайве за кухлем пива? Пророцтва небезпечні для непосвячених.

Маргарита м'яко поклала руку на плече стражникові.

– Як тебе звуть?

– Мечоносець Кевін Андельмер, сестра.

– Якщо ти даси мені слово, мечоносець Андельмер, що зумієш утримати язик за зубами заради свого ж блага, я подумаю, що можна для тебе зробити. Для цієї служби ти безумовно не годишся.

Він впав на коліна.

– Будь благословенна, сестра! Та я швидше погоджуся зустрітися з сотнею варварів з Диких земель, аніж ще раз почути голос пророка! Я нічого не скажу, клянусь життям.

– Ну що ж, добре. Повертайся на свій пост. А коли змінишся, знайдеш капітана і скажеш йому, що сестра Маргарита веліла перевести тебе на інший пост. – Вона поклала руку йому на голову. – Хай благословить тебе Творець.

– Спасибі, сестро. Ви були дуже добрі до мене. Вона пішла далі, через арку, мимо невеликої колонади, вниз по гвинтових сходах, в освітлений смолоскипами зал, до дверей в покої пророка. Два стражника, озброєні списами, стерегли вхід. Вони схилилися перед сестрою.

– Мені передали, що пророк говорив крізь щит.

– Хіба? – Холодні темні очі здивовано подивилися на неї. – Я нічого не чув. А ти? – Колега повернувся до товариша, який стояв, спершись на спис, підпираючи рукою підборіддя.

– Ні слова. Тут тихо як в могилі.

– Це той, що нагорі, він що, розпустив язика? – Запитав перший стражник.

– Довгий час пророк нічого не говорив, тільки просив покликати сестру.

Хлопчик ніколи ще не чув слів пророцтва.

– Ми повинні зробити так, щоб він взагалі більше нічого не чув? І не говорив?

– В цьому немає необхідності. Він поклявся мовчати, а завтра його переведуть в інше місце.

– Поклявся! – З кислою міною повторив стражник. – Клятви – не більше ніж порожні слова. Кров – вірніше.

– Ось як? Чи повинна я розуміти це так, що і твоя обітниця мовчання не більше ніж порожні слова? Кров – вірніше? – Сестра Маргарита суворо подивилася на нього.

Стражник опустив очі:

– Ні, сестра. Моя обітниця – справжня. Вона кивнула:

– Хто-небудь ще чув слова пророка?

– Ні, сестра, ніхто. Як тільки він почав кликати абатису, ми тут же перевірили приміщення. Ніде не було ні душі. Тоді я підсилив пости і послав за вами. Раніше пророк ніколи не кликав абатису, тільки сестер. Я подумав, нехай краще сестра вирішить, чи варто будити абатису серед ночі.

– Правильно подумав.

– Тепер, сестра, коли ви тут, ми, мабуть, ще раз перевіримо пости. Його голос знову став суворим. – На всякий випадок.

Вона кивнула:

– І до речі, вам би краще надіятися, що з Андельмером нічого не станеться і що він не звалиться зі стіни і не зверне собі шию. Але якщо ви почуєте, що він повторив хоча б одно слово пророка, ви негайно скажете про це сестрі.

Увійшовши у двері, вона майже одразу ж відчула щит. Вона міцно притиснула книгу до грудей і спробувала виявити щілину. Знайшовши її, вона посміхнулася: крихітний отвір в мережі. Очевидно, пророк трудився над цим довгі роки. Вона прикрила очі, поєднала мережу і пов'язала її заклинанням. Наступного разу, коли пророк підійде сюди, він відчує магічний удар.

Знову, вже вкотре, сестра захопилася його геніальністю і наполегливістю. Але, зітхнула вона, що ще йому залишається?

Величезні покої пророка були залиті світлом. На стінах висіли гобелени, а підлоги встеляли різнокольорові, блакитні з жовтим, килими. Всюди – на стільцях, на дивані, на підлозі – лежали розкриті книги, а найбільший стос пошарпаних фоліантів височів біля каміна поруч з улюбленим кріслом пророка.

Сестра Маргарита підійшла до витонченого палісандрового столика, опустилася в крісло і, відкривши книгу, перегорнула її майже до самого кінця в пошуках наступної чистої сторінки. Пророка ніде не було видно: напевно, вийшов прогулятися в садок. Виходячі туди двостулкові двері були відчинені, і в кімнату вливалося напоєне ароматами повітря. З шухляди вона дістала чорнильницю, перо і коробочку з дрібним піском і розклала все це поряд з відкритою книгою пророцтв.

Коли вона озирнулася, пророк стояв у напівтемряві дверного отвору і мовчки дивився на неї. Він був у чорному балахоні з капюшоном, накинутим на голову. Він стояв нерухомо, схрестивши руки на грудях, немов заповнивши весь дверний проріз.

– Добрий вечір, Натан, – сказала сестра, знімаючи кришку з чорнильниці.

Він повільно, впевнено ступив вперед, з мороку – в світло світильників, і відкинув капюшон. Довге, густе, пряме, біле як сніг волосся впало йому на плечі. Металевий ошийник, напівсхований чорним балахоном, блиснув в яскравому світлі. Шкіра, що обтягувала рішуче, гладко поголене підборіддя, нервово смикалася. З-під густих сивих брів на Маргариту уважно дивилися темні, проникливі очі. Він був дійсно красивий, незважаючи на вік. Також він був найстарішою людиною з усіх, кого вона коли-небудь бачила.

І він був абсолютно божевільний. Або ж досить розумний, щоб змусити всіх повірити в своє божевілля. Вона не знала, де правда. Цього не знав ніхто.

Але як би там не було, він був, можливо, найнебезпечнішим з усіх живих.

– Де абатиса? – Запитав пророк, і в голосі його прозвучала загроза.

– Зараз північ, Натан. – Маргарита потягнулася до пера. – Ми не збираємося будити абатису просто тому, що ти не спиш і захотів поговорити з нею. Записати пророцтво здатна будь-яка сестра. Може, ти сядеш, і ми почнемо роботу?

Він підійшов до столика і став навпроти, підносячись над сестрою, як башта.

– Не випробовуй мого терпіння, сестра Маргарита. Це – важливо.

– А ти не випробовуй мого, Натан. – Вона блиснула очима. – Чи варто нагадувати тобі те, про що ти забув? Ти змусив мене встати серед ночі, так що давай швидше перейдемо до справи. Я б хотіла сьогодні ще трохи поспати.

– Я кликав абатису. Це – важливо.

– Натан, ми до сих пір ще не витлумачили пророцтва, які ти дав нам багато років тому. Яка різниця, хто запише твоє нинішнє видіння – я або абатиса? А вона прочитає все сьогодні вранці. Або через тиждень. Або через рік.

– У мене не було видіння.

– Так ти, – обурилася сестра, – розбудив мене тільки заради того, щоб я склала тобі компанію?

– А чому б і ні? – Натан променисто посміхнувся. – Сьогодні чудова ніч, а ти гарна, особливо коли злишся. – Він схилив голову набік. – А?.. Гаразд, якщо вже ти прийшла і повинна отримати пророцтво, то як знаєш. Хочеш, я скажу тобі, як ти помреш?

– Творець візьме мене тоді, коли Він вважатиме за потрібне. Я залишаю вибір йому.

Пророк кивнув, дивлячись кудись поверх її голови.

– Сестра Маргарита, ти не могла б прислати мені жінку? Останнім часом мені дуже самотньо.

– В обов'язки сестер не входить підшукувати тобі дівок.

– Але ж вони раніше приводили мені жінок, коли я давав пророцтва.

Сестра підкреслено спокійно поклала перо на стіл.

– І остання втекла звідси, напівгола і напівбожевільна. Ми навіть не встигли перехопити її. До сих пір не можу зрозуміти, як їй вдалося прослизнути повз варту. Ти обіцяв не говорити їй пророцтв, Натан. Ти обіцяв.

Перш ніж ми встигли зупинити її, вона переказала людям твої слова. Чутки розійшлись, поширюючись, як пожежа. Вони спровокували громадянську війну. Майже шість тисяч людей загинули через ті кілька слів, які ти сказав тій дівчині.

Він здригнувся. Сиві брови зійшлися на переніссі.

– Це правда? Я не знав…

Вона глибоко зітхнула і, взявши себе в руки, заговорила:

– Натан, я говорила це тобі вже три рази. Сама.

Він скорботно опустив очі.

– Жалкую, Маргарита.

– Сестра Маргарита.

– Сестра? Ти? Ти занадто молода і приваблива, щоб бути сестрою. Упевнений, ти всього лише послушниця. – Вона встала.

– Доброї ночі, Натан. – Маргарита закрила книгу і зібралася йти.

– Сядь, сестра Маргарита. – В голосі пророка знову прозвучала погроза.

– Тобі немає чого сказати мені. Я пішла спати.

– Я не говорив, що мені нема чого сказати. Я сказав, що в мене немає пророцтва.

– Якщо в тебе немає пророцтва, що ж ти можеш мені повідомити?

Він витягнув руки з рукавів, сперся об стіл кісточками кулаків і схилився до її обличчя.

– Сядь, або я нічого тобі не скажу.

Маргарита хотіла було застосувати силу, але передумала. Вона вирішила, що легше і спокійніше просто виконати його прохання.

– Добре, я сяду. Так що це було?

Він нахилився ще ближче, зіниці його розширилися.

– Пророцтва минули розвилку, – прошепотів він.

– Коли? – Маргарита мимоволі схопилася з крісла.

– Тільки що. Сьогодні. У цей самий день.

– Так ось чому ти розбудив мене серед ночі?

– Я покликав вас, як тільки мені відкрилося це.

– А чому ти не дочекався ранку? Зрештою, розвилки траплялися і раніше!

Посміхнувшись, він повільно похитав головою:

– Не такі.

Вона не хотіла слухати, що буде далі, – це нікого б не обрадувало.

Нікого, крім Уоррена. Він-то буде щасливий отримати новий елемент для своєї мозаїки. А для всіх інших це означає роки важкої роботи.

Деякі пророцтва будувалися за принципом «якщо… то» та розгалужувалися на кілька можливих ліній. Для кожної гілки існувало своє пророцтво, існували і спеціальні пророцтва для «точки розгалуження».

Але навіть самі пророки не знали, по якій «лінії» підуть подальші події.

А потім, коли ставало очевидним, яка гілка справжня, а яка помилкова, для дослідників манускриптів починалися важкі часи. Адже кожна нереалізована гілка, в свою чергу, розгалужувалася, породжуючи безліч протиріч, неузгодженостей і помилок. Їх треба було виявити і відсікти.

А пророцтва не завжди розташовувалися в суворій хронологічній послідовності, і чим далі відстояло пророцтво від розвилки, тим складніше було визначити, до якої саме гілки воно належить.

Сестра Маргарита відкинулася в кріслі.

– Наскільки важливим є те пророцтво, яке розгалузилось?

– Це – основне пророцтво. Немає жодного, більш важливого, ніж це.

Десятиліття. Не роки, десятиліття. Основні пророцтва зачіпали абсолютно все. Сестра мерзлякувато зіщулилась. Це – як миттєва сліпота. До тих пір, поки не будуть відсічені всі помилкові гілки, ні на що не можна покладатися.

Вона подивилася Натану в очі:

– Ти твердо знаєш, яке пророцтво розгалузилось?

– Так. – Він гордо посміхнувся. – І я знаю, яка гілка помилкова, а яка істинна. Я знаю, що нас чекає.

Ну, принаймні – хоч щось. Сестра дещо пожвавилася. Якщо Натан скаже, яка гілка справжня, а яка – помилкова, це вже досить цінна інформація. Оскільки пророцтва не розташовувалися в хронологічному порядку, простежити кожну гілку буде не так-то просто, але головне знати, з чого почати.

– Ти молодець, Натан. – Він посміхнувся, немов дитина, якій вдалося порадувати маму. – Посунь-но своє крісло ближче і розкажи мені про розвилку.

Натан тут же присунув крісло до столу. У цей момент він був схожий на цуценя, що грає з палицею, і сестра дуже сподівалася, що їй не доведеться заподіяти йому біль, щоб відібрати іграшку.

– Натан, ти можеш сказати мені, яке пророцтво розгалузилось?

– Ти впевнена, що хочеш це знати, сестра? – Він грайливо примружився. Пророцтва небезпечні. В останній раз, коли я переказав одне якійсь гарненькій особі, загинули тисячі людей. Ти сама говорила.

– Будь ласка, Натан. Вже пізно. Це дуже важливо.

Усмішка зійшла з його обличчя.

– Я не пам'ятаю слів, але це правда.

Маргарита все ж сумнівалася, що він говорить правду. Слова пророцтв віддруковувалися у свідомості Натана, як на кам'яних скрижалях. Сестра заспокійливо накрила долонею його руку.

– Це можна зрозуміти. Я сама знаю, як важко буває пригадати все до останнього слова. Просто перекажи мені, як можеш. Але, будь ласка, постарайся.

– Ну… Добре. – Він подивився в стелю і задумливо почухав пальцем підборіддя. – Це пророцтво, в якому щось говориться про чарівника з Д'хари, який зміг би занурити в морок весь світ, якщо б порахував тіні.

– Дуже добре, Натан. Чи не можеш ти згадати ще щось? Мені дуже потрібна твоя допомога.

Швидше за все Натан пам'ятав кожне слово, але сестра знала, як він любить, коли його вмовляють. Він кинув на неї швидкий погляд і кивнув.

– «З диханням зими піднімуться Зниклі Тіні. Якщо той, хто несе в собі помсту Д'хари, порахує їх вірно, тьма накриє весь світ. Якщо ж він помилиться, то ціною буде його життя».

Дійсно, пророцтво з розгалуженням. І сьогодні спливала перша доба зими. Маргарита ніколи не знала, що означає це пророцтво, але знала про його існування. Скільки разів вона чула, як про це сперечаються внизу, в скрипторіумі, як обговорюють кожне слово і кожен раз бояться, що саме зараз воно збудеться.

– І яка ж гілка реалізувалася?

– Гірша. – Обличчя Натана спотворила крива посмішка. Маргарита почала нервово перебирати гудзики.

– Ми загинемо у темряві?

– Тобі варто трохи краще ознайомитися з пророцтвами, сестра. Далі там говориться ось що: «Але слідом за силою, що забере в нього життя, ще більш чорне зло прийде в світ через прорив. І тоді надія на порятунок буде тонка, як білий клинок в руці народженого Істиною». – Натан ще ближче схилився до сестри і прошепотів:

– Є тільки одне ще більш чорне зло, сестра Маргарита, – це Повелитель Хаосу.

– Хай врятує нас Творець, та вкриє нас у своєму світі, – прошепотіла сестра.

Тепер на обличчі Натана з'явилася насмішка.

– У пророцтві нічого не говориться про Творця, який прийде спасти нас, сестра. Краще простеж справжню гілку. Саме так Вона дасть тобі проблиск надії.

– Натан, я не знаю, що означає це пророцтво. Ми не в змозі простежити істинну і помилкову гілки, якщо не знатимемо, що це означає. Ти сказав, що знаєш про це розгалуження. Ти не міг би розповісти мені? Ти не міг би розповісти мені пророцтва кожної гілки, щоб я могла простежити і порівняти подальший хід подій?

– «Помста Магістра наздожене всіх незгодних. Жах, відчай і безнадія будуть царювати всюди». – Пророк глянув на неї. – Це початок помилкової гілки.

Сестра мимоволі здригнулася від думки про те, яка ж тоді справжня, якщо вона ще гірше.

– А пророцтво з істинної гілки?

– «Не допоможе ніхто, крім єдиного, народженого з даром нести Істину, того, хто залишиться в живих, коли нависне загроза тіней. А потім прийде темрява велика, тьма смерті. І заради надії врятувати Життя та, що в білому, повинна бути віддана народу своєму, щоб звеселився і зрадів народ».

Маргарита задумалась. Цих пророцтв вона не пам'ятала, але перше здавалося досить простим. Як би там не було, помилкову гілку простежити можна.

Друге – більш туманне, але, мабуть, і його вдасться зрозуміти після деяких пошуків. Судячи з усього, тут мова йшла про сповідницю. Слова «та, що в білому» означали Мати-сповідницю.

– Спасибі, Натан. Помилкову гілку дійсно простежити неважко. З істинною дещо складніше, але, знаючи початок лінії, простіше виявити подальший її шлях. Нам просто доведеться простежити, з якими пророцтвами пов'язана це подія.

Цікаво, як вона звеселить свій народ? – На губах Маргарити заграла легка посмішка. – Звучить так, наче вона вийде заміж, так?

Пророк примружився, відкинув голову і застогнав. Він встав на ноги, заходячись істеричним реготом. Він реготав і реготав, поки сміх не перейшов в сухий кашель. А потім він повернувся до Маргарити, весь червоний.

– Дурепи пихаті! Ви, сестри, метушитеся навколо нас так, ніби те, що ви робите, має якесь значення, немов ви знаєте, що робите! Ви нагадуєте мені квочок в курнику, які кудахкають з таким виглядом, ніби обговорюють проблеми вищої математики! Я кидаю вам зерна пророцтв, ви намагаєтеся підібрати їх, але тицяєтеся дзьобами в бруд.

Вперше з тих пір, як вона стала сестрою, Маргарита відчула себе маленькою і жалюгідною.

– Натан, будь ласка, не треба.

– Ідіотки, – прошипів пророк.

Він рвонувся до неї так стрімко, що Маргарита злякалася. Чисто рефлекторно вона вивільнила силу нашийника. Натана жбурнуло на коліна. Він схопився за груди, судорожно ковтаючи повітря. В ту ж мить Маргарита, опанувавши себе, зупинила магічний потік. Вона вже шкодувала про скоєне.

– Вибач, Натан. Ти налякав мене. Як ти? – Він вчепився в підлокітник, насилу підвівся, важко дихаючи опустився в крісло і кивнув. Маргарита зніяковіло мовчала, чекаючи, поки він прийде в себе. Натан криво посміхнувся.

– Злякав я тебе, так? А хочеш злякатися по-справжньому? Хочеш, я покажу тобі пророцтво? Не розповім, а саме покажу? Покажу все, як воно буде насправді. Я ніколи ще не показував цього жодній сестрі. Ви всі вивчаєте пророцтва і думаєте, що здатні зрозуміти, що стоїть за словами, але ви не розумієте нічого. Не так потрібно працювати з ними.

Маргарита нахилилася до пророка.

– «Не так потрібно працювати?» Що ти хочеш сказати? У пророцтвах говориться про майбутнє, і ми намагаємося зрозуміти це.

Він похитав головою:

– Це далеко не так. Пророцтва даються тими, хто наділений даром, такими, як я, пророками. І розуміння їх теж дається тим, хто наділений даром, таким, як я. А ті, хто мають лише силу, як ти, не здатні зрозуміти прочитане або почуте.

Він випростався, і знову Маргарита шкірою відчула його ауру, його могутність.

Вона ніколи не чула про такі речі. Вона не знала, чи говорить пророк правду, чи всі його слова викликані гнівом.

– Натан, все, що ти можеш розповісти або показати мені, принесе нам неоціненну допомогу. Ми разом боремося на стороні Творця. Його воля головна в нашому житті. Сили Безіменного вічно борються з нами. Так, я хотіла б, щоб ти показав мені пророцтво так, як воно здійсниться.

Лице пророка стало таким серйозним, що в неї перехопило подих.

– Добре, сестра Маргарита. – Він схилився до неї. – Дивись мені в очі, прошепотів він. – Загубися в моїх очах.

Його пильний погляд заворожував, глибокі, темні очі, здавалося, стають все більше і більше… більше і більше… Не було нічого, крім його бездонних очей. А потім Маргарита побачила безмежне чисте небо.

– Я знову скажу тобі справжнє пророцтво, але на цей раз ти побачиш, що стоїть за словами. – Маргарита слухала його і ніби пливла в небі, як хмара. – Не допоможе ніхто, крім єдиного, народженого з даром нести силу Істини, того, хто…

Слова розтанули і зникли, і вона побачила. Картини, запахи, звуки нахлинули на неї.

Вона побачила прекрасну жінку з довгим волоссям, одягнену в сукню з білого атласу, – Мати-сповідницю. Маргарита побачила, як Квод з Д'хари вбивають інших сповідниць, і її охопив жах. Вона побачила найближчу подругу, зведену сестру жінки в білому, побачила, як та вмирає у неї на руках. Вона відчула відчай Матері-сповідниці.

Потім Маргарита побачила Матір-сповідницю поруч з тією людиною з Д'хари, яка посилала кводи вбивати інших сповідниць. Стрункий, гарний чоловік у білому одязі стояв перед постаментом з трьома скриньками. Маргарита здивувалася, помітивши, що шкатулки відкидають різну кількість тіней.

Чоловік у білому одязі здійснював дивний обряд. Він накладав чари, чари зла, чари Підземного світу. Весь вечір, всю ніч, до самого світанку. А потім виглянуло сонце, і почався день, і Маргарита зрозуміла, що це сьогоднішній день. Вона бачила те, що сталося в цей самий день.

Чоловік в білому завершив приготування. Він підійшов до скриньок. Посміхаючись, він простягнув руку і відкрив ту, що посередині. Ту, що відкидала дві тіні.

З шкатулки вирвався сніп світла і немов омив людини в білому. Обличчя його засяяло. Але потім спалах магічної сили, магії шкатулки, закрутився навколо нього і погасив його життя. Він зробив неправильний вибір; за помилку він заплатив життям – таку ціну призначила магія.

Маргарита побачила Матір-сповідницю поруч з чоловіком. Чоловіком, якого вона любила. Маргарита відчула її щастя. Такої радості вона ще не відчувала ніколи. У Маргарити перехопило подих. Те, що вона бачила, відбувалося саме зараз.

А потім вихор закрутив її свідомість. Вона побачила війну і смерть, що панували всюди. Вона побачила смерть, яку приніс Володар тьми, і її охопив нездоланний жах.

І знову імла захлеснула її, закрутила і жбурнула у величезну юрбу. Посеред натовпу, на високому помості, стояла Матір-сповідниця. Збуджена юрба раділа. Це була саме та радісна подія, передбачена пророцтвом, подія тієї гілки, яка повинна реалізуватися, щоб врятувати світ від наступаючої темряви. Радість натовпу передалося Маргариті.

Вона вся затремтіла в радісній надії побачити поряд з Матір'ю-сповідницею того, кого вона так любила, того, за кого Сповідниця повинна вийти заміж, щоб наповнити радістю серця людей.

Але щось тут було не так. Немов чиясь холодна рука стиснула їй серце, і мурашки пробігли по шкірі.

Нічого не розуміючи, Маргарита дивилася на зв'язані за спиною руки Матері-сповідниці, дивилася на стоячого поруч з нею чоловіка, не того, якого вона любила, – а чоловіка в чорному каптурі, який стискав в руках величезну сокиру. Здивування змінилося жахом.

Сильна рука ката жбурнула Матір-сповідницю на коліна, схопила її за волосся і притиснула голову до грубих дощок. Тепер її волосся було зовсім коротке, не те що раніше, але це була саме вона, та сама жінка, Мати-сповідниця. З-під її щільно зімкнутих вік текли сльози. Біле плаття виблискувало в яскравих сонячних променях. У Маргарити зупинилося дихання.

Величезний серп сокири зметнувся вгору, блиснув на сонці і різко опустився на поміст.

Маргарита відчайдушно ловила ротом повітря.

Голова сповідниці впала в кошик. З натовпу почулися радісні вигуки. Фонтаном хлинула кров. Обезголовлене тіло впало на дерев'яний настил, і плаття з білого стало червоним. Так багато крові!

Натовп захоплено ревів.

У Маргарити вирвався крик жаху. Нудота підступила до горла. Натан підхопив її і притиснув до себе, схлипуючу і тремтячу. Він втішав її, як батько втішає перелякану дитину.

– Ах, Натан, і це – саме та подія, яка розвеселить і порадує народ? Невже вона обов'язково повинна померти, щоб врятувати світ?

– Так, – тихо сказав Натан. – Майже всі пророцтва ведуть до цієї події тепер істинної гілки. Щоб світ живих був врятований від Володаря тьми, всі події істинної гілки повинні відбутися в нашій реальності. Згідно пророцтва, народ повинен радіти при вигляді смерті Матері-сповідниці, інакше здійсниться інша гілка, і нас поглине вічна тьма Підземного світу. Не знаю чому, але це так.

Пророк ласкаво гладив її по спині, а Маргарита все схлипувала, опустивши голову йому на плече.

– О всеблагий Творець, – вигукнула вона, – змилуйся над своєю нещасною донькою. Ниспошли їй сили!

– У битві з Володарем тьми немає місця милосердю.

– Ах, Натан, я читала пророцтва про загибель людей, але то були слова. Я ніколи не бачила так, як воно є насправді. Це видіння поранило мою душу.

– Я знаю. Ах, як добре я це знаю! Маргарита відсторонилася від нього і витерла сльози.

– Це справжнє пророцтво, яке послідувало за сьогоднішнім розгалуженням?

– Так.

– І ти завжди так бачиш всі пророцтва?

– І так теж. Так вони приходять до мене. Я показав тобі, як я їх бачу.

Слова теж приходять разом з видінням, і ці слова повинні бути записані.

Ті, кому не дано бачити пророцтва, прочитавши ці слова, не побачать, що за ними стоїть. Але ті, кому дозволено бачити, побачать все, як воно повинно бути насправді, прочитавши ці слова. Я ще нікому не показував пророцтв.

– Тоді чому показав мені?

Кілька секунд він мовчки дивився на неї своїми сумними очима.

– Маргарита, ми боремося з Володарем тьми. Тобі призначено знати, що ми в небезпеці.

– Ми постійно боремося з тьмою.

– Мені здається, що, можливо, зараз все по-іншому.

– Я повинна розповісти іншим. Я повинна розповісти їм, що ти можеш показувати пророцтва. Нам потрібна твоя допомога, щоб розуміти їх.

– Ні. Те, що я показав тобі, я не покажу нікому. І ніяка біль, яку ви мені заподієте, не змусить мене це зробити. Я більше ніколи не покажу нічого ні тобі, ні іншим сестрам.