Текст книги "Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 13 (всего у книги 63 страниц)

13

Отже, причина смерті… Вона задумалася, приклавши до вуст кінчик простої дерев'яної ручки. Маленька скромна кімнатка тонула в напівтемряві: свічки, яким насилу знайшлося місце серед численних паперів, ледь розсіювали темряву. На столі громадилися стоси товстих фоліантів, а між ними лежали пожовклі звитки. Вільним залишався лише невеликий п'ятачок, і на цьому п'ятачку зараз розміщувався листок паперу, куди записувався звіт.

За її спиною припадали пилом на полицях різноманітні магічні предмети.

Всюдисущим служницям заборонялося торкатися їх, стирати з них пил входило в її обов'язки, але в неї вічно не було для цього ні часу, ні бажання.

Крім того, покриті пилом, ці предмети привертали до себе менше цікавих поглядів.

На вікнах висіли важкі щільні штори. Єдиною світлою плямою в кімнаті був жовто-блакитний килимок перед столом. Відвідувачі, як правило, воліли дивитися саме на нього.

Причина смерті… Ці звіти – суцільна мука. Вона скривилася. Але мука необхідна. Принаймні поки що. У Палаці пророків обожнювали звіти. Деякі сестри все своє життя не вилазили з архівів, реєструючи звіти, перекладаючи їх з місця на місце, оберігаючи ці папірці, які, можливо, коли-небудь кому-небудь знадобляться.

Ну що ж, поки часи не змінилися, доведеться придумувати відповідну причину смерті. Істина нікого не цікавить, але задовільне пояснення знайти необхідно. Ці сестри трясуться над кожним, у кого є дар. Яка дурість!

Нещасний випадок в процесі навчання? Вона посміхнулася. Цим формулюванням вона не користувалася вже багато років. Вона вмочила перо в чорнильницю і, склавши губи трубочкою, почала писати: Причиною смерті став нещасний випадок, пов'язаний з Рада-Хань. Навіть самий молодий і гнучкий пагін, як я неодноразово попереджала сестер, ламається, якщо зігнути його занадто сильно.

От і все. А хто стане задавати питання? Нехай поламають голову, хто саме допустив помилку. Це позбавить їх від надмірної цікавості. Вона потягнулася за пісочницею, і в цей момент пролунав стук у двері.

– Одну секундочку! – Взявши двома пальцями лист цього хлопчиська, вона піднесла його до свічки, а потім, коли воно розгорілося, кинула в остиглий камін. Більше він листів писати не буде. – Заходьте!

Важка склепінчаста двері прочинилися, і в щілину просунулась голова.

– Це я, сестра, – шепнула голова.

– Не стій на порозі, як послушниця. Заходь і закрий двері.

Жінка увійшла, обережно зачинила за собою двері і озирнулась. На килим вона навіть не глянула.

– Сестра…

Сердитий погляд і палець, притиснутий до губ, змусив її замовчати.

– Ніяких імен, навіть коли ми одні! Я ж тобі казала!

Гостя глянула на стіну так, наче боялася, що звідти зараз хтось вискочить.

– Я думала, ваша кімната захищена…

– Звичайно, захищена. Але завжди залишається можливість, що вітерець донесе наші слова до чужих вух. Якщо це станеться, не хотілося б, щоб разом зі словами він доніс і імена. Чи тобі, навпаки, хочеться саме цього?

– Звичайно, ні! Звичайно, ви маєте рацію! – Дівчина нервово зціпила пальці. Коли-небудь це стане не потрібно. Ненавиджу, що ми повинні ховатися.

Коли-небудь ми…

– Що ти дізналася?

Гостя поправила сукню і, поклавши руки на стіл, злегка нахилилася вперед. Її очі блищали. Це були незвичайні очі – блідо-блакитні з темно-фіолетовими цяточками. Господині кабінету доводилося прикладати деяке зусилля, щоб не дивитися в них.

Дівчина нахилилася до неї ближче й прошепотіла:

– Вони знайшли його.

– Ти бачила книгу?

– Так, бачила. Під час обіду. Я чекала, поки всі не пішли. – Вона глянула на співрозмовницю. – Він відкинув першу пропозицію.

– Що? – Вона грюкнула долонею по столу. – Ти впевнена?

– Це сказано в книзі. І не тільки це. Він вже виріс. Виріс і став чоловіком.

– Дорослим! – Сидяча за столом жінка важко зітхнула.

– Як звали цю сестру?

– Яка різниця? Адже всі вони наші.

– Ні, не всі. Я не змогла послати трьох наших сестер. Тільки двох. Одна сестра Світла.

У блакитних очах спалахнуло здивування.

– Як це? Як же ви допустили це? В такій важливій справі…

Долоня знову грюкнула по столу:

– Мовчати!

Гостя здригнулась і випросталась, почервонівши.

– Це була сестра Грейс.

Господиня кабінету, прикривши очі, відкинулася в кріслі.

– Сестра Грейс була одна з наших.

– Отже, з двох, що залишилися наша тільки одна. Але хто? Сестра Елізабет чи сестра Верна?

– Це не те, що тобі слід знати.

– Але чому? Ненавиджу залишатися в невіданні. Ненавиджу, коли говориш з сестрами і не знаєш, хто з них сестра Світла, а хто – сестра Темряви.

Господиня кабінету в гніві вдарила кулаком об стіл.

– Не смій більше вимовляти цього вголос! – Прошипіла вона. – Або я відправлю тебе до Безіменного по шматочках!

Цього разу гостя опустила погляд на килим. Обличчя її зблідло.

– Вибачте мені, – прошепотіла вона.

– Тих сестер Світла, які вірили в наше існування, вже немає в живих. Але якщо твої слова торкнуться чужих вух, підозри прокинуться знову. І ти ніколи, чуєш, ніколи не повинна їх вимовляти! Якщо сестри зрозуміють, хто ти і кому ти служиш, ти й писнути не встигнеш, як у тебе на шиї з'явиться Рада-Хань.

Гостя мимоволі підняла руки до горла.

– Але я…

– Ти видряпаєш собі очі зі страху знову побачити тих, хто щодня буде тебе допитувати. Ось чому тобі не можна знати ніяких імен. Тоді ти нікого не зможеш видати. До речі, інші теж не знають твого імені і не можуть видати тебе. Вам дозволено знати тільки одне ім'я – моє.

– Але, сестра… Я швидше відкушу власного язика, ніж назву комусь ваше ім'я!

– Це ти зараз так кажеш. Але коли у тебе на шиї буде Рада-Хань, ти скажеш все що завгодно, лише б його прибрали… Я, звичайно ж, все зрозумію, але це не рахується… А ось Безіменний тебе не помилує. І коли він загляне тобі в очі, тортури і Рада-Хань здадуться тобі приємним чаюванням.

– Але я служу… Я дала обітницю… Я присягнулася…

– Кожен, хто віддано служить йому, буде винагороджений, коли Безіменний прорветься через завіси. Але кожен, хто зрадив його, кожен, хто проти нього боровся, буде приречений вічно розплачуватися за свою помилку.

– Звичайно, сестра. – В блідо-блакитних очах загорівся фанатичний вогонь. Я живу, тільки щоб служити. Я не зраджу нашого Пана. Я принесла йому обітницю.

– Скажи краще – віддала душу.

Блакитні очі блиснули.

– Я присягнулася.

Господиня кабінету кивнула:

– Як і всі ми, сестра. Як і всі ми. – Вона сіла зручніше. – У книзі було сказано ще що-небудь?

– У мене було мало часу, але дещо я запам'ятала. Його супроводжує Мати-сповідниця. Він – її майбутній чоловік.

– Мати-сповідниця? – Вона насупилася, але потім зневажливо махнула рукою. – Нічого страшного. Що ще?

– Він Шукач.

– Будь прокляте Світло! – Пальма знову грюкнули об стіл. – Шукач… Нічого, впораємося. Це все?

Співрозмовниця повільно похитала головою і, нахилившись над столом, сказала:

– Він дорослий, сильний чоловік. І все ж він втратив свідомість від болю через два дні після того, як пробудив свій дар.

Настала черга господині кабінету широко відкрити очі.

– Два дні, – прошепотіла вона, підвівшись в кріслі, – ти впевнена? Два дні?

Її співрозмовниця знизала плечима:

– Я тільки повторюю те, що появилося в книзі. Там сказано саме так, але я не знаю, чи правда це. Я взагалі не розумію, як таке могло трапитися.

Господиня кабінету важко опустилася в крісло.

– Два дні, – повторила вона, втупившись на стіл. – Чим швидше ми одягнемо на нього Рада-Хань, тим краще.

– Навіть сестри Світла вважають так само. У книзі ще було відповідне послання. Від самої ігумені.

– Абатиса сама розіслала наказ? – Не повірила господиня кабінету.

– Так, – кивнула гостя і, зітхнувши додала:

– Як би мені хотілося знати, за нас вона чи ні?

Останню фразу господиня кабінету проігнорувала:

– І що там написано?

– Що, якщо він відкине третю підставу, сестра Верна повинна вбити його власноруч. Яка нісенітниця! Якщо дар його і справді такий сильний, то, відкинувши третю підставу, він проживе від сили пару тижнів. Навіщо абатисі знадобилося віддавати цей безглуздий наказ?

– А ти коли-небудь чула, щоб хтось відхилив першу пропозицію?

– Н-ні, ніколи.

– Такі правила. Якщо хтось, що має дар, відкинув всі три пропозиції, його слід убити, щоб позбавити від безумства і страждань. Ти не чула про це, тому що на нашій пам'яті ніхто ще не відкидав першу підставу, але я працювала в архівах і вивчала пророцтва. Там я натрапила на цей пункт. Абатиса дуже досвідчена в древніх законах. Крім того, вона боїться, бо теж читала пророцтва.

– Боїться? – Блакитні очі широко розкрилися. – Абатиса? Вона ніколи нічого не боялася.

Господиня кабінету кивнула:

– А зараз боїться. Втім, тут є лише два варіанти, і обидва нам на руку. Або він візьме Рада-Хань, або помре. Якщо він його прийме, ми будемо вчити його по-своєму. Якщо помре – ми позбудемося зайвого клопоту. Мабуть, краще б навіть було, щоб він помер. Помер до того, як сестри Світла зрозуміють, хто він такий, – якщо вони ще цього не зрозуміли.

Жінка з блакитними очима знизила голос:

– Якщо навіть вони вже зрозуміли, серед них знайдуться такі, хто радий буде вбити його.

Господиня кабінету відповіла не відразу:

– Так, такі знайдуться. – Легка посмішка торкнула її губи. – Вони стоять перед небезпечною дилемою. А ми – перед новими можливостями. – Її усмішка згасла.

– А як щодо решти?

Гостя випросталась і схрестила на грудях руки.

– Ренсон і Вебер чекають там, де ви наказали. Вони пройшли всі випробування і, дізнавшись, що завтра їх звільнять, розперезались. – Вона хижо вишкірився. Але поки на них Рада-Хань, я дам їм хороший урок. Коли я поведу їх сюди, ви почуєте, як стукають від страху їх зуби.

Господиня кабінету пропустила ці слова повз вуха.

– За розкладом у мене зараз починаються заняття. Ти проведеш їх замість мене. Скажи, що я працюю над звітом. А я піду відвідаю наших приятелів.

Може, вони й пройшли всі випробування абатиси, але мої – ще ні. Один з них повинен принести клятву. А інший…

Гостя в нетерпінні перехилилася через стіл:

– Але хто? Кого ви збираєтеся… О, як би я хотіла поглянути на це… І взяти участь… Обіцяйте, що ви мені все-все розкажете.

Таке завзяття викликало у господині кабінету посмішку.

– Обіцяю. У всіх подробицях. З початку і до кінця. Кожен його крик. А тепер іди й проведи за мене уроки.

Гостя, пританцьовуючи, попрямувала до дверей. У неї був вигляд легковажної школярки. Надмірна старанність часто буває небезпечною. Вона присипляє обережність. Дістаючи з шухляди столу скальпель, господиня кабінету подумки дала собі вказівку в майбутньому рідше використовувати цю дівчину і не спускати з неї очей.

Вона перевірила пальцем гостроту леза і залишилася задоволена. Сховавши скальпель в складках одягу, вона зняла з полиці курну статуетку і сунула її в кишеню. Вже на шляху до дверей вона згадала ще про дещо і повернулася до столу, щоб взяти лежачий біля крісла хлист.

У цю пізню годину коридори Палацу були тихі і безлюдні. Незважаючи на спеку, вона накинула на плечі короткий блакитний плащ з тонкої матерії. При думці про майбутнього новачка, що має потужний дар, її починала бити дрож. Виріс і став чоловіком!

Похитуючи головою, вона мовчки йшла по довгим килимових доріжках уздовж стін, оброблених панелями з вишневого дерева. Вона проходила повз вікна, закриті важкими шторами, повз столики, на яких стояли вази з засохлими квітами, мимо витончених світильників. Деякі вікна були відкриті. Вогні міста на такій відстані здавалися сріблястим розсипом зірок. Легкий вітерець приніс з собою запах твані. Ймовірно, скоро відлив, подумала вона.

Служниці і прибиральниці, побачивши її, схилялися в поклонах, але вона їх ледве помічала. І природно, не знала в обличчя. Це було нижче її гідності.

Виріс. Виріс і став чоловіком.

Обличчя її було темним від гніву. Як це могло статися? Хтось припустився серйозної помилки. Помилку. Недогляд. Помилка. Іншого пояснення немає.

Служниця, яка, ставши на коліна, посилено чистила килим, ледве встигла відскочити.

– Вибачте, сестра!

Виріс. Навіть у дитини непросто змінити сформований образ мислення. А в чоловіка? Вона знову похитала головою. Виріс. Вона в злості клацнула хлистом по нозі. Від цього звуку дві служниці, що стояли неподалік, здригнулися і поспішно бухнувся на коліна, прикриваючи голову руками.

Ну що ж, виріс він чи ні, а нашийник надіти йому доведеться. А потім буде повний Палац сестер, які не спустять з нього очей. Але, навіть одягнувши Рада-Хань, він все одно залишиться дорослим чоловіком. І до того ж Шукачем. Його буде важко контролювати. Важко і небезпечно.

Зрештою, подумала вона, з ним завжди може статися «нещасний випадок в процесі навчання». Та й без цього маючого дар підстерігає безліч небезпек. Але якщо його вдасться пертягнути на свій бік або принаймні використовувати, всі занепокоєння окупляться сторицею.

Вона вийшла в хол. Спочатку він здався їй порожнім, але потім вона помітила біля вікна дівочу постать. Дівчина стояла в тіні і дивилася у вікно. Одна з послушниць. Вона встала за спиною у дівчини і схрестила на грудях руки.

Послушниця не чула, як вона підійшла: дівчина захоплено розглядала ворота.

Сестра кашлянула. Дівчина обернулася, ойкнула і низько вклонилася.

– Прошу вибачення, сестра. Я не чула, як ви увійшли. Доброго вам вечора.

Вона опустила голову, але сестра, уперши кінчик хлиста їй у підборіддя, змусила її підняти погляд. У дівчини були великі карі очі.

– Тебе звуть Паша, чи не так?

– Так, сестра. Паша Маєс. Послушниця, третя ступінь. Скоро моє посвячення.

Я перша в списку.

– Перша в списку! – Фиркнула сестра. – Самовпевненість, мила, не пристала і сестрам, не кажучи вже про послушниць. Навіть третього ступеня.

Паша опустила очі і вклонилася, наскільки дозволяв їй хлист біля підборіддя.

– Так, сестра. Прошу вибачення, сестра.

– Що ти тут робиш?

– Просто дивлюся, сестра. Дивлюся на зорі.

– Дивишся на зірки! А мені здалося, що на ворота. Чи я помиляюся?

Паша зробила чергову спробу втупитися в підлогу, але хлист рішуче повернув її голову в попереднє положення.

– Ні, сестра, – промимрила вона. – Не помиляєтеся. Я дивилася на ворота. Вона облизала пересохлі губи. Губи в неї були повні і дуже чуттєві.

Помовчавши, вона швидко заговорила:

– Я чула, як дівчата говорили… Ну, що три сестри Світла покинули Палац, вже дуже давно, і це значить, говорили вони, що скоро сюди привезуть новачка. Когось з даром. Я тут уже багато років, але жодного разу не бачила, як привозять новачка. – Вона знову облизала губи. – І я… Мені здавалося… Я сподівалася… Оскільки я перша в списку… Я думала, мені довірять його виховувати. Так само завжди буває перед посвятою. – Вона благально склала руки. – А я дуже хочу стати сестрою. Я багато вчилася і багато працювала. І чекала, весь час чекала. А новачків не привозили. Я винна, сестра, але я просто не могла всидіти на місці. І я… так, я дивилася на ворота, бо сподівалася побачити, як його привезуть.

– І ти думаєш, що здатна впоратися з такою роботою? Справитися з новачком?

– Так, сестра. Я вправлялася щодня.

Вона оцінююче подивилася на послушницю.

– Ось як? Ану, покажи мені своє вміння. Вони втупилися одна в одну.

Раптово сестра відчула, як її ноги відриваються від землі. Повітряний прошарок був дуже щільним. Непогано. А якщо виникне опір?

Підкоряючись уявному наказу сестри, в обох кінцях холу спалахнули згустки вогню і кинулися до жінок. Паша не здригнулася. На шляху вогню встала щільна стіна повітря. Не найкраща захист, але Паша швидко виправила свою помилку. Перш ніж вогонь пробив захист, в повітрі блиснули краплі води. Полум'я згасло.

Сестра нерухомо висіла над підлогою, навіть не пробуючи поворухнутися. Вона відчувала, що чарівна мережа тримає її досить міцно. Вона зробила мережу холодною та крихкою, як лід, а потім розбила. Звільнившись, вона, в свою чергу, підняла послушницю над підлогою. Захисні заклинання дівчини не змогли розірвати мережу, але частково проникли крізь неї. Сестра відчула, що знову піднімається в повітря. Паша навіть побіліла від напруги.

Почалася беззвучна битва. Заклинання стикалися і розходилися, спліталися в клубок і шукали проломи в захисті супротивника. Протягом всієї сутички обидві жінки провисіли в кількох дюймах від підлоги.

Нарешті сестрі набридло тривале змагання. Зв'язавши воєдино свої і чужі закляття, вона обрушила їх на дівчину, а сама м'яко опустилася на землю. На Пашу навалилася подвійна тяжкість. Просто, але ефективно: змусити противника боротися не тільки з атакуючими закляттями, але і з його власними, захисними заклинаннями. Проти такого прийому Паша виявилася безсила: в курс навчання подібні речі не входили.

Обличчя послушниці спотворилося, на лобі виступив піт. Вона докладала відчайдушних зусиль, щоб звільнитися. Килим в дальньому кінці холу обвуглився і задимився. Лампи розгойдувалися з боку в бік, загрожуючи зірватися. Паша не здавалася. З оглушливим звуком тріснуло велике дзеркало на стіні, і одночасно з дзеркалом Паша розбила сковуючі її заклинання. Важко дихаючи, вона опустилася на землю.

– Я ще не зустрічалася з такими прийомами, сестра, – задихаючись, сказала Паша. – Це… це не по правилах. Батіг знову вперся їй в підборіддя.

– Правила гарні тільки в дитячих іграх, а ти вже не дитина. Сестри часто стикаються з ситуаціями, які не передбачені ніякими правилами. Ти повинна бути готова до цього. Якщо ти будеш наполегливо слідувати чиїмось «правилами», то дуже скоро виявиш, що висиш на найгострішому лезі. А тримати це лезо буде той, хто і знати не бажає про твої «правила».

На обличчі Паші не здригнувся жоден мускул.

– Так, сестра. Спасибі, що ви мені його показали. Сестра посміхнулася про себе. У цієї дівчини є характер. Незвична якість для послушниці навіть третього ступеня. Вона придивилася до неї Уважніше: м'які каштанове волосся, великі очі, повні губи. Чоловікам такі подобаються.

Горда постава, пишні плечі і стегна, які не здатне приховати навіть плаття послушниці.

Батіг опустився нижче, уздовж шиї Паші, до розстебнутого коміра її сукні.

«Виріс і став чоловіком».

– З яких це пір, Паша, – по рівному голосу сестри неможливо було зрозуміти, сердиться вона чи ні, – послушниці отримали право, надягаючи сукню, застібати його так, як ти?

Паша почервоніла.

– Вибачте, сестра. Але ніч така тепла… Я була тут одна… Тобто думала, що нікого поруч немає… Я просто хотіла, щоб вітерець трохи остудив мою шкіру. – Обличчя її стало червоним. – Я вся спітніла. Я нікого не хотіла образити. Мені дуже соромно. Пробачте мені.

Руки Паші почала квапливо намацувати гудзики, але сестра рухом хлиста зупинила її.

– Такою створив тебе Творець. Не треба соромитися того, чим Він, в нескінченній мудрості Своїй, нагородив тебе. Тільки той, хто не дуже відданий Йому, здатний дорікнути тобі в тому, що ти з гордістю демонструєш роботу Творця у всій її пишноті.

– Чому… Дякую вам, сестра. Я ніколи не дивилася на це з такого боку. – Вона насупилася, – А що значить «не дуже відданий»?

Сестра прибрала хлист. Здавалося, вона здивована питанням.

– Ті, хто служать Безіменному, дорога, аж ніяк не сидять по кутках. Вони можуть бути всюди. Навіть ти можеш виявитися однією з них. Або я.

Паша звалилася на коліна і простягла перед собою руки.

– Прошу вас, сестра, – благала вона, – не кажіть такого про себе, навіть жартома. Ви сестра Світла і тут, в Палаці пророків, ми в безпеці.

Сюди не проникне шепіт Безіменного!

– В безпеці? – Кінчик хлиста змусив Пашу піднятися з колін. Тільки дурень може вважати себе у безпеці, навіть тут. Але сестри Світла зовсім не дурні. Вони знають, що шепіт пітьми чути всюди.

– Так, сестра. Я буду пам'ятати.

– Згадай про це, якщо хто-небудь стане докоряти тим, що Творець створив тебе такою, яка ти є. Запитай себе, чому він ненавидить те, що створено Його рукою. Ненавидить так само, як ненавидить Його творіння Безіменний.

– Так, сестра. Дякую вам… – Паша запнулася. – Ви направили мої думки в нове русло. Я ніколи раніше не думала про Творця таким чином.

– Він нічого не робить без причини. Хіба не так?

– Що ви хочете сказати?

– Ну, наприклад, він створив чоловіка сильним і міцним. Як, по-твоєму, для чого?

– Це всі знають. Сила дана чоловіку для того, щоб працювати. Трудитися, щоб його сім'я не голодувала. Трудитися, щоб домогтися успіхів. Трудитися, щоб Творець пишався своїм творінням. А той, хто ледачий, нехтує даром Творця.

– А як ти думаєш, навіщо Творець дав тобі твоє тіло?

– Я… я не знаю… не знаю точно… Тобто я повинна щось робити, щоб Він пишався своїм творінням, але я не знаю, що…

Сестра кивнула:

– Подумай про це. Подумай про те, чому ти тут. Чому ти тут і зараз. У кожного з нас своє призначення. І у сестер Світла теж, чи не так?

– О так, сестра. Ми тут для того, щоб вчити тих, хто має дар. Вчити їх користуватися ним і відрізняти шепіт Безіменного від ласкавих слів Творця.

– І яким же чином ми це робимо?

– Творець наділив нас чаклунським даром, який допомагає нам наставляти тих, хто має чарівний дар.

– Але якщо Творець був настільки мудрий, що наділив тебе здатністю до чаклунства, чи не здається тобі, що він з певною метою дав тобі і твою зовнішність? Не частина Чи це твого покликання? Чи не хотів Він, щоб твоя краса теж служила Йому?

Паша розгублено дивилася на неї.

– Я ніколи не замислювалася про це… Але чим мені може допомогти моя зовнішність?

Сестра знизала плечима:

– Хто може осягнути задуми Творця? Але якщо Він побажає, вони стануть зрозумілі.

– Так, сестра, – невпевнено сказала Паша.

– Скажи, Паша, коли ти бачиш чоловіка, якого Творець наділив приємною зовнішністю і красивим тілом, про що ти думаєш? Що ти відчуваєш?

Паша знову залилася рум'янцем.

– Я… Іноді… Моє серце починає битися частіше. І мені… мені це приємно. Я відчуваю… бажання.

Сестра дозволила собі злегка посміхнутися:

– Цього не треба соромитися, моя дорога. Це бажання торкнутися того, що створено рукою Творця. Чи не здається тобі, що Він буде радий, що ти захоплюєшся Його роботою? Чи не бажає Він, щоб ти насолодилася плодами Його праці? Точно так само і чоловіки хочуть насолодитися твоєю красою і торкнутися того, що створив Творець. Злочином було б не скористатися тим, що Ним створено.

Паша похнюпилась.

– Я не дивилася на це з такої точки зору. Ви відкрили мені очі, сестра.

Чим більше я дізнаюся, тим більше залишається незвіданого. Я сподіваюся коли-небудь знайти хоча б половину вашої мудрості, сестра.

– Знання приходять до нас в різний час, Паша. Уроки, які дає нам життя, як правило, несподівані. Сьогодні вночі ти дивилася у вікно, сподіваючись дізнатися одне, а дізналася зовсім інше – і набагато більш важливе.

Паша вдячно торкнулася її руки.

– Спасибі, сестро, що знайшли для мене час. Ніхто з сестер ніколи не розмовляв зі мною настільки відверто.

– Те, про що я тобі казала, Паша, не входить в курс навчання, прийнятий в Палаці. Почувши мої слова. Безіменний був би розгніваний, тому не забувай їх. Обдумай їх гарненько, і рука Творця проявить себе. Ти зрозумієш, що повинна робити, щоб краще служити Йому. Якщо знадобиться, ти завжди можеш звернутися до мене за роз'ясненнями, але збережи нашу бесіду в таємниці. Ті, хто слухає шепіт Безіменного, можуть виявитися всюди.

Паша зробила кніксен:

– Так, сестра. Дякую вам.

– Послушниці належить пройти багато випробувань. Всі вони розроблені в Палаці і проводяться за певними правилами. Але останнє випробування, те, яке зробить тебе сестрою Світла, – воно особливого роду. Для нього правил не існує. Новачків дуже важко спрямовувати. Хоча це аж ніяк не означає, що вони погані люди.

– Важко спрямовувати?

– Зрозуміло. Вони приходять сюди, відірвані від звичного способу життя, і потрапляють туди, де все їм незнайоме. Вони можуть виявляти непокору, і тоді з ними дуже нелегко справлятися. Це відбувається тому, що вони бояться. І ми повинні поставитися до цього з розумінням і бути терплячими.

– Бояться? Бояться сестер? І Палацу?

– А хіба тобі не було страшно, коли ти вперше потрапила сюди? Хоча б трохи?

– Так – але зовсім небагато. Адже я мріяла про те, щоб жити в Палаці. Це було найбільшим моїм бажанням.

– А новачки – вони ніколи не мріяли про це. Їх дар представляється їм прокляттям. Твій дар ріс разом з тобою, він – частина тебе, ти відчувала його з народження. Але дар чарівника проявляється несподівано, незалежно від бажання того, хто ним володіє. А Рада-Хань здатний буквально запалити дар, і це почуття для них незвично. Воно їх лякає. А страх змушує їх чинити опір. Чинити опір нам. Твоя робота, робота послушниці третього ступеня, полягає в тому, щоб домогтися від них слухняності перш, ніж сестри візьмуться за їхнє навчання. Це необхідно для блага самих майбутніх чарівників. І ось тут-то правила найчастіше виявляються безсилі. Адже новачки не підозрюють ще ні про які правила. Слідуючи звичним стереотипам, ти ризикуєш не впоратися. Іноді буває недостатньо навіть нашийника. Ти повинна вміти скористатися всім, чим наділив тебе Творець. Ти повинна вміти робити найнесподіваніші кроки, щоб утримати майбутнього чарівника в покорі. В цьому полягає останнє, справжнє випробування. Ті послушниці, які не витримають його, будуть вигнані з Палацу.

Паша широко розкрила очі:

– Я ніколи про це не чула! Сестра знизала плечима:

– Отже, наша розмова тобі знадобилася. Я рада, що Творець обрав саме мене, щоб тобі допомогти. Можливо, інші не були достатньо зацікавлені в твоїх успіхах і дещо втратили. Якщо тебе дійсно приставлять до нового учня, тобі краще з усіма питаннями звертатися до мене.

– О, так! Дякую вам, сестра. Зізнаюся, мене турбує думка про те, що навчання новачка може виявитися нелегким. Мені завжди здавалося, що це – приємний обов'язок, тому що я вважала, що вони жадають знань…

– Всі люди різні. Деякі слухняні, як дитя в колисці. Іншим потрібно доводити право керувати ними. У стародавніх хроніках я читала, що іноді дар пробуджується ще до того, як ми знайдемо чарівника і одягнемо йому на шию рятівний Рада-Хань.

– Ні! Адже це жахливі муки! Раптово пробуджений дар повинен лякати їх, особливо коли поруч немає сестер Світу.

– Без сумніву. І страх робить їх некерованими, як я вже говорила. В хроніках я прочитала навіть про випадок, коли маючий дар відмовився від першої підстави.

Паша в жаху піднесла долоню до рота:

– Але… адже це означає, що… Одна з сестер… Сестра урочисто кивнула:

– Така ціна, яку всі ми повинні бути готові заплатити. На нас лежить велика відповідальність.

– Але чому батьки не переконали його прийняти пропозицію?

Сестра нахилилася до неї і знизила голос:

– В хроніках сказано, що він вже був дорослим чоловіком.

– Дорослим? – Паша недовірливо глянула на співрозмовницю. – Якщо навіть дитину важко наставляти… То що вже сказати про дорослого чоловіка?

Сестра відповіла їй багатозначним поглядом:

– Ми тут для того, щоб служити Творцеві. Все, чим Він наділив нас, дано нам саме з цією метою, хоча не завжди можна сказати заздалегідь, що і коли знадобиться. Послушниця, яка працює з новачком, повинна скористатися всім, чим Він наділив її. Адже нашийника, як я вже говорила, часом недостатньо, а правила частенько бувають марні. – Вона помовчала. – Так ти як і раніше бажаєш стати сестрою Світу? Навіть знаючи, що тобі може дістатися новачок, працювати з яким буде незмірно важче, ніж з будь-яким звичайним вихованцем?

– О так! Звичайно, сестра! Це випробування буде послано мені самим Творцем, але я доведу, що гідна свого покликання. Я зроблю все, що в моїх силах. Я використаю все, чого мене вчили, і все, чим наділив мене Творець. Я готова до того, що мій підопічний буде родом з дивних земель, де існують дивні звичаї, до того, що він буде наляканий, до того, що з ним буде нелегко. І я готова придумати свої власні правила, щоб домогтися успіху. – Вона соромливо глянула на сестру. – А якщо ви дійсно будете мені допомагати, то, спираючись на вашу мудрість, я подолаю будь-які труднощі.

Сестра з посмішкою кивнула:

– Я дала слово і допоможу тобі, з чим би ти не зіткнулася. – Вона задумливо насупилася. – Можливо, побачивши твою красу, наш новий учень побачить за нею красу самого Творця. Не виключено, що саме таким способом ти зумієш вказати йому шлях до Світла.

– Це була б для мене велика честь, сестра.

– В цьому, моя люба, ти абсолютно права. А тепер іди до своєї наставниці і скажи їй, що в тебе занадто багато вільного часу. Нехай з завтрашнього дня підшукає тобі якусь роботу. Скажи їй, що останнім часом ти надто часто дивишся у вікно.

Паша схилила голову і зробила кніксен.

– Так, сестра, – покірно сказала вона. Сестра посміхнулася, піймавши її погляд:

– Я теж чула про те, що три сестри вирушили на пошуки людини з даром. Правда, повернуться вони не скоро, але, коли повернуться, я нагадаю абатисі, що ти перша в списку і готова до відповідального завдання.

Звичайно, якщо сестри дійсно когось привезуть.

– О, дякую, сестра! Спасибі!

– Ти красива дівчина, Паша. В тобі втілилася велика майстерність Творця.

– Дякую вам. – Цього разу Паша не почервоніла.

– Дякуй Творцеві.

– Я буду дякувати Йому в своїх молитвах. Сестра, а до того, як сестри повернуться, не могли б ви знайти час ще раз поговорити зі мною? Допомогти краще зрозуміти, для чого призначив мене Творець.

– Якщо хочеш.

– Звичайно, хочу. Дуже хочу!

Вона поплескала Пашу по щоці:

– Зрозуміло, моя дорога, зрозуміло! А тепер – марш до своєї наставниці.

Я не люблю, коли майбутні сестри не можуть знайти собі кращого заняття, аніж дивитися у вікно.

– Так, сестра. – Паша з посмішкою вклонилася і пішла до дверей, але раптово зупинилася і обернулася до сестри. – Сестра… Боюся, я не знаю вашого імені…

– Іди!

Паша здригнулася.

– Так, сестра.

Паша квапливо вийшла, поправивши по дорозі збитий килим. Сестра дивилася їй услід, із задоволенням відзначивши про себе, які стрункі у дівчини ніжки і як плавно погойдуються при ходьбі її стегна.

«Виріс і став чоловіком».

Зібравшись з думками, вона продовжила свій шлях по Палацу, спускаючись все нижче і нижче з поверху на поверх. Незабаром дерев'яні панелі на стінах змінилися голим каменем, а затишні світильники поступилися місцем чадячим смолоскипам, а коли сестра минула поверхи, відведені під кімнати для прислуги і майстерні, зникли і смолоскипи. Вона запалила на долоні вогненну кульку і, освітлюючи нею дорогу, продовжувала спускатися далі.

Тут, на нижньому рівні Палацу, було холодно і повно пилу. Дійшовши до потрібного приміщення, вона запалила факел, що висів біля входу, і відчинила важкі двері. У маленькій кімнаті не було нічого, за винятком ще одного факела, купи соломи та двох чарівників на ній. В повітрі стояв неприємний запах цвілі.