Текст книги "Перше Правило Чарівника"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 53 (всего у книги 56 страниц)

Сповідниця нерухомо стояла в самому центрі вихору, що вбирав у себе навколишне світло. Там, де знаходився Зедд, було темно, як уночі. Нескінченний, багаторазово повторений і посилений луною крик, здавалося, затопив околиці.

Раптово низькі чорні хмари пронизала сліпуча яскрава блискавка, яка тут же розгалузилася на кінцях. Блискавка розросталася і множилась до тих пір, поки не запалахкотіло все небо. По горбах і долинах прокотився грім, зливаючись воєдино з несамовитим криком Матері-сповідниці.

Земля затремтіла сильніше, розверзлася і покрилася величезними тріщинами, з яких вирвалися до неба тріпочучі язики холодного фіолетового полум'я. Вони потягнулися назустріч один одному, почали розповзатися і незабаром перетворилися на суцільну мерехтливу завісу. Долю секунди завіса стояла нерухомо, потім заколихалося, затанцювала і втягнулася в бурхливу круговерть. Келен увібрала в себе блакитно-пурпурний світ підземного світу. Темнота згустилася ще більше. В безодні мороку, що поглинув, здавалося, все живе, світилася одна лише фігура сповідниці.

Громовий удар знову струсонув повітря. На мить вся поляна освітилося мертвенно-білим світлом. В очах Зедда закарбувався зелений дощ хвоїнок, потужним поривом вітру зірваних з вікових сосен. Голки закрутило, понесло і змішало у величезну хмару. Хвиля піску і пилу накрила Чарівника з головою, обпекла шкіру і помчала далі.

Темнота немов вибухнула, розлетівшись на дрібні осколки. Повернулося світло. Над галявиною нависла тиша.

Магія Приросту злилася з Магією Збитку. Об'єднання відбулося.

Тільки зараз Чарівник помітив Чейза, який весь цей час спокійно стояв поруч і мовчки спостерігав, що відбувається. «О духи, – подумав Зедд. – З якого матеріалу зроблені стражі кордону? Ніхто, жодна людина в світі, не має права бути таким витривалим».

Сповідницю огорнуло блідо-блакитне сяйво. Поступово воно прийняло форму розколотого яйця. Сяйво з кожною секундою ставало все яскравіше, все різкіше, все більш насичене. Келен опустила голову. Покалічена рука безвольно повисла уздовж тіла. Повернувшись до Зедда, сповідниця простягнула до нього здорову руку. Блакитне світло заструмилося вздовж тіла Келен, потекло по плечу, по руці, влилося в стислий кулак і вистрілило променем у Чарівника.

Світло, немов спис, встромилося в Зедда і розсипалося снопом довгих голубуватих іскор. Іскри побігли по сивому волоссі Чарівника, по його худому зморшкуватому особі, по довгому, до п'ят, балахоні. Мерехтлива жива нитка зв'язала його з Келен. Блідо-блакитне сяйво омило Зедда, відносячи біль, сум'яття, втому. Разом зі звичним теплом магії творення і любові Чарівник відчув незнайомий холод магії підземного світу. Зедда відкинуло на крок назад. Чари, які сковували його, розлетілися вщент. Він знову був вільний. Блакитна нитка погасла.

Зедд повернувся до вартового кордону і пробурмотів коротке заклинання, що розриває пута. Чейз тут же взявся, крекчучи, розтирати опухлі кисті.

– Зедд, – прошепотів він, – в ім'я всіх пророцтв, поясни мені, що відбувається? Що вона робить?

Келен провела пальцями по огортаючій її хмарі. Вона гладила й пестила її, всіма порами вбираючи в себе тремтливе світло. Здавалося, вона купається в блакитному сяйві, так само приймаючи життя і смерть, любов і ненависть. Демміні Насс та Другий стежили за нею, не рухаючись з місця. Перший зник. Келен спрямувала погляд кудись удалину. Вона перебувала в іншому Світі і бачила те, чого не дано розгледіти нікому. Чарівник зрозумів, що перед її очима зараз Річард. Келен хотіла назавжди запам'ятати в пам'яті улюблений образ.

– Це називається Кон Дар – кривава лють. – Зедд повільно перевів погляд на стража кордону. – На таке здатні небагато. Лише найсильнішим Сповідницям дозволено закликати на допомогу магію смерті. А Келен взагалі не повинна була знати, що це таке.

На чолі у Чейза зібралися зморшки. Він здивовано подивився на Чарівника.

– Чому?

– Цю таємницю їй не міг відкрити ніхто, крім рідної матері. Тільки матері дана влада навчити доньку того, як закликати Кон Дар – криваву лють, магію, відому з незапам'ятних часів. Давню, як сам рід Сповідниць. Кон Дар – лише частина магії, якою великі чарівники наділили Сповідниць, її тіньова, оборотна сторона. Мало хто наважується вдаватися до Кон Дар. Далеко не всі сповідниці знають про її існування. Але ті, що знають, найсильніші, мають право в належний час передати цю владу дочкам. Я чув від Еді, що Келен рано осиротіла. Коли матері не стало, дівчинка була занадто мала. Ніхто не міг посвятити її в таємницю Кон Дар. І все ж Келен зуміла це зробити. Нічого не знаючи, не пройшовши навчання, вона повністю підпорядкувала собі давню магію завдяки одному лише вродженому дару. Келен не відає, що творить. У книгах пророцтв сказано: «Останній в роду сповідниць буде дана велика сила». Але якщо я правильно витлумачив наступні рядки, які звучать дуже загадково і туманно, то, звернувшись до магії Кон Дар, Келен може накликати на себе велике лихо.

– Ну а чому ж вона так довго терпіла знущання? Чому відразу не викликала цю, як там її, кровну помсту?

– Криваву лють. Сповідницям не дозволено закликати Кон Дар у власних інтересах, навіть якщо мова йде про життя і смерть. Вона зробила це в ім'я Річарда, коли дізналася, що Даркен Рал вбив його. Звернулася до Кон Дар в гніві і розпачі. Друже мій, боюся, ми уникли однієї біди лише для того, щоб потрапити у іншу. Куди більш страшну.

– Чому?

– Кон Дар викликають для того, щоб здійснити відплату. Таке траплялося й раніше. Майже завжди результат був один: сповідниці гинули. З цієї хвилини все її життя присвячене одному – помсті. Келен спробує повернути даровану їй владу проти Даркена Рала.

– Але, Зедд, ти ж сам казав, що проти Рала Келен безсила. – В голосі Чейза прозвучало здивування. – Вона ж не може торкнутися його!

– Так воно і було. До сих пір. Не знаю, що буде тепер. Сумніваюся. Тим не менш вона спробує. Келен у владі Кон Дар, кривавої люті, і відтепер власне життя її не хвилює. Вона все одно торкнеться Даркена Рала, навіть якщо це вб'є її. Вона, не замислюючись, знищить будь-кого, хто встане у неї на шляху. Будь-кого! – Зедд наблизив обличчя до вартового кордону і додав, чітко вимовляючи кожне слово: – У тому числі і нас.

Келен лягла на траву. Вона підтягла коліна до підборіддя, опустила голову і обхопила руками плечі. Сяйво ще щільніше огорнуло Мати-сповідницю. Вона повільно випросталась, зітхнула і підвелася з землі, розколовши блакитне марево, як яєчну шкаралупу. Гола, стояла вона посеред галявини. Кров сочилася з її ран, зламана рука мляво висіла вздовж тіла. Губа розпухла.

Але не тому обличчя її було спотворено болем. Келен страждала від інших, невидимих ран. І коли вона нарешті впоралася з собою, обличчя перетворилося в застиглу маску. Всі людські почуття відступили перед обов'язком Сповідниці.

Келен повернулася до Другого і простягнула до нього руку. Той стояв у дюжині футів від сповідники.

Беззвучний грім струсонув повітря. У Зедда занили кістки.

– Пані! – Вигукнув Другий, падаючи на коліна. – Що накажеш? Що тобі завгодно?

Келен окинула його холодним поглядом.

– Мені завгодно, щоб ти помер. Негайно.

Другий сіпнувся і впав замертво. Келен зробила крок до Демміні Насса. Той стояв, схрестивши руки, і, посміхаючись, дивився на сповідники. Вона з різким рухом приклала долоню до його грудей. Не відводячи руки, Келен підняла очі. Погляди їх зустрілися.

– Дуже вражаюче, сука. Але не тільки ти скористалася своєю владою. Магістр Рал надійно захистив мене заклинаннями. Ти все одно не зможеш торкнутися мене. А зараз я з превеликим задоволенням дам тобі урок. Ти його заслужила. – З цими словами Насс міцно вхопив Келен за волосся. – Повернися. Живо!

На обличчі сповідники не відбилося жодних емоцій. Вона не вважала за потрібне продовжувати розмову.

Над лісом знову прокотився беззвучний грім. Очі Насса широко розкрилися. Нижня щелепа відвисла.

– Пані! – Ледве чутно вимовив він.

– Послухай, Зедд, – злякано зашепотів страж кордону на вухо Чарівникові, – як у неї це виходить?! До того, попереднього, вона навіть не доторкнулася! І потім, сповідниця, після того як скористалася своєю владою, повинна відпочити і відновити сили!

– Тільки не в цьому випадку. Келен – у владі Кон Дар.

– Стій тут і чекай, – наказала сповідниця.

Легко ступаючи по траві, вона попрямувала до друзів і простягнула Зедду скалічену руку.

– Залічи її, будь ласка. Мені дуже потрібно.

Зедд відвів погляд від застиглих зелених очей і обережно взяв Сповідники за руку, тихо бурмочучи слова розради. Він спробував відвернути Келен від болю, міцно стиснув руку і потягнув, ставлячи кістку на місце. Сповідниця не видала жодного стогону. Навіть не здригнулася. Зедд сумнівався в тому, що вона взагалі хоч щось відчула. Його пальці ніжно обхопили місце перелому, і через них в Келен стало вливатися чарівне тепло. Холод болю палючим потоком ринув в жили Зедда. Чарівник зціпив зуби.

На мить біль стала настільки гострою, що в нього перехопило дихання. Страждання Келен захлиснуло Чарівника і з'єдналося з його власним стражданням, завдаючи нестерпної муки, погрожуючи затопити свідомість. Він виніс і це. Нарешті Зедд відчув, що уламки кістки зрослися. Він прошепотів заклинання, покликане захистити і зміцнити ще слабке місце до тих пір, поки все не заживе остаточно. Чарівник прибрав руки. Келен підняла голову. Холодна лють, яка стояла у неї в очах, злякала Зедда.

– Дякую тобі, – м'яко сказала вона. – Зачекайте тут.

Келен повернулася до Демміні Насса, який покірно стояв там, де було велено. По його обличчю текли сльози.

– Наказуй, моя пані, я готовий коритися.

Не звертаючи уваги на прохання Насса, Келен простягнула руку до його ременя і відстебнула ніж. Іншою рукою вона взяла важку булаву з шипами.

– Зніми штани. – Келен почекала, поки Насс виконав вказівку. – На коліна!

Зедд здригнувся, почувши її рівний, позбавлений інтонацій голос. Він мовчки дивився, як недавній мучитель покірно схиляє перед нею навколішки.

Чейз згріб в жменю край балахона Чарівника.

– Зедд, ми повинні зупинити її! З полоненими так не поступають. Вона ж його зараз вб'є! Нам конче потрібна інформація. Спочатку треба його допитати. Нехай цей тип розповість те, що нас цікавить, а потім вона може робити з ним все, що їй заманеться.

Зедд кинув суворий погляд на стража кордону.

– Не можу з тобою не погодитися, але ми безсилі щось змінити. Якщо ми посміємо втрутитися, Келен вб'є нас, не роздумуючи. Два кроки в її сторону ти ще зробиш, але третій виявиться для тебе фатальним. Коли Сповідниця закликає магію кривавої люті, урезонити її неможливо. Це все одно що намагатися приборкати бурю на морі.

Чейз випустив з рук балахон Зедда, відвернувся й похмуро схрестив руки на грудях. Залишалося одне: змиритися з неминучим. Келен простягнула Насс булаву.

– Потримай це для мене.

Той покірно взяв булаву. Келен опустилася на коліна.

– Розсунь ноги! – Вона простягла руку і схопила Насса за мошонку. Той сіпнувся і загрімасничав. – Не рухайся! – Попередила сповідниця. Демміні Насс миттєво затих. – Скількох хлопчиків ти вбив, після того як поглумився над ними?

– Не знаю, пані. Я не вів рахунку. Я займаюся цим, скільки себе пам'ятаю. Але я не всіх убив, більшість живі і понині.

– Точніше!

Насс задумався, пригадуючи.

– Людей вісімдесят, напевно, набереться. Але не більше ста двадцяти.

Зедд побачив, як блиснув ніж, коли Келен опустила руку. Чейз випростався, на щоках його заграли жовна. Страж кордону тільки тепер дізнався, чим займався Насс.

– Зараз я відріжу твої причандали. Я бажаю, щоб при цьому ти не видав жодного звуку, – прошепотіла вона. – Жодного! І навіть не сіпнувся! Ти зрозумів мене?

– Так, пані.

– Дивись мені в очі.

Рука, що тримала ніж, напружилася і зметнулася вгору. Клинок зачервонився кров'ю.

Кісточки пальців, що стискали булаву, побіліли.

Мати-сповідниця піднялася з колін.

– Простягни руку!

Демміні поспішно витягнув тремтячу руку. Келен вклала в долоню закривавлений шматок плоті.

– Їж!

Чейз посміхнувся.

– Непогано! – Зауважив він, ні до кого не звертаючись. – Ця жінка знає толк в правосудді.

Келен мовчки спостерігала, як Насс виконує наказ. Коли він закінчив, сповідниця жбурнула ніж в кущі.

– Дай булаву!

Демміні простягнув булаву.

– Пані, я втрачаю багато крові. Не знаю, чи зможу я триматися прямо.

– Якщо тобі це не вдасться, я дуже турбуватимуся. Постарайся. Залишилося недовго.

– Слухаю, пані.

Голос Келен став лякаюче спокійним.

– Те, що ти сказав мені про Річарда, Шукача, правда?

– Так, пані.

– Все?

Демміні спробував згадати подробиці.

– Так, пані. Кожне слово.

– Ти розповів все, що тобі відомо?

– Ні, пані.

– Я бажаю знати все!

– Слухаю, пані. Я забув сказати тобі, що ця Морд-Сіт, Денна, зробила його своїм чоловіком. Думаю, щоб заподіяти йому більше страждань.

Келен застигла. Зедда пронизав нестерпний біль. Здавалося, невидима рука безжально здавила йому горло. У Чарівника затремтіли коліна.

Коли сповідниця нарешті заговорила, голос її звучав настільки слабо, що Зедд насилу розчув питання:

– Ти впевнений, що він мертвий?

– Я не бачив, як його вбивали, пані. Але я впевнений.

– Чому?

– Мені здалося, що Магістр Рал збирався вбити Шукача. Але навіть якщо Магістр Рал передумав, це зробила б Денна. На то вона і Морд-Сіт. Чоловіки Морд-Сіт довго не живуть. Коли я в останній раз бачив Шукача, мене здивувало, що він ще не відправився в підземний світ. Виглядав він погано. Мені ще не доводилося зустрічати людини, який залишився б у живих після того, як йому стільки раз підносили до потилиці ейдж. Він кликав тебе в безпам'ятстві. Єдина причина, по якій Денна не вбила його – наказ Магістра Рала. Господар хотів спершу поговорити з Шукачем. Денна підпорядкувала собі магію Меча, і у Шукача не залишалося жодної можливості звільнитися. Вона тримала його при собі набагато довше звичайного і мучила набагато сильніше. Шукач дуже довгий час був на межі життя і смерті. Ніколи не бачив людини, яка протягнула би стільки часу, скільки він. Не знаю чому, але Магістр Рал хотів, щоб Шукач страждав як можна довше. Тому-то він і вибрав Денну: жодній Морд-Сіт не доставляє такого задоволення заподіювати людям біль. Вона володіє рідкісними здібностями. Решта Морд-Сіт не знають, як зробити так, щоб їх вихованці прожили довгий час, постійно відчуваючи немислимі страждання. Зрештою він мав загинути хоча б тому, що Денна назвала його своїм чоловіком. У кожному разі, він ніяк не міг дожити до сьогоднішнього дня.

Зедд впав на коліна. Серце його розривалося від болю. Чарівник заридав в голос. Звалилася остання опора. Він нічого більше не міг і не хотів. До чого продовжувати боротьбу? Чи не краще просто померти? Зедд картав себе. Що він накоїв? Як міг допустити, щоб Річарда втягнули в цю шалену гру? Саме Річарда, а не когось іншого! Чарівник зрозумів, чому Даркен Рал не вбив його вчора: він хотів, щоб Зедд спершу помучився. Це було цілком у дусі Рала.

Чейз присів поруч зі старим і обняв його за плечі.

– Мені дуже шкода, Зедд, – прошепотів він, – Річард був і моїм другом. Мені дуже шкода.

– Дивись на мене, – наказала Келен Демміні Нассу і занесла булаву.

Насс підняв очі. Сповідниця з силою обрушила булаву йому на голову. Насс осів на землю, як лялька з тряпок.

Зедд впорався з риданнями, які душили його і, хитаючись, підвівся з колін. Келен попрямувала до Чарівника.

Вона дістала з дорожнього мішка олов'яну миску і простягнула Чейзу.

– Набери отруйних ягід з куща кривавого зіва. Півмиски, більше мені не знадобиться.

Чейз розгублено глянув на сповідницю.

– Зараз?

– Так.

Він вловив попереджуючий погляд Зедда.

– Добре. – Страж кордону зібрався було йти, але на півдорозі повернувся. Він зняв з себе важкий чорний плащ і накинув на плечі Келен, прикриваючи її наготу. – Келен… – Чейз довго дивився на неї, намагаючись підібрати слова, потім важко зітхнув, похнюпив голову і відправився виконувати доручення.

Келен провела відходячого Чейза порожнім поглядом, який нічого не виражав. Зедд підняв з землі шматки її сорочки і змочив в струмку. Опустившись на землю поряд зі сповідницею, він обережно промив їй рани, заговорюючи біль. Потім, порившись в кишенях балахона, дістав флакончик з цілющою маззю і змастив синці та садини. Келен не протестувала. Вона перенесла все без єдиної скарги. Завершивши лікування, старий Чарівник підняв пальцем підборіддя Келен, заглянув їй в очі і тихо заговорив.

– Річард помер не даремно. Він знайшов третю скриньку Одена і врятував всіх живучих. Пам'ятай про нього, мила. Ніхто, крім нього, не зміг би цього зробити.

Лице Келен було мокрим від дощу.

– Я буду пам'ятати тільки те, що любила його. Я вже ніколи не зможу йому цього сказати.

Зедд прикрив очі від болю. До чого ж важка вона, ноша Чарівника!

Повернувся страж кордону. Він простягнув сповідниці миску з отруйними ягодами. Та попросила його знайти палицю, яку можна було б використати як товкачку. Чейз підібрав з землі масивну галузку і кількома помахами ножа надав їй потрібної форми.

Келен взялася за роботу, потім зупинилася, задумавшись, і подивилася на Чарівника. У зелених очах блиснула загроза.

– Даркен Рал мій, – попередила вона.

Зедд кивнув.

– Я знаю, мила.

Келен нічого не відповіла. По її щоках котилися сльози.

– Я поховаю Брофі, – тихо сказав Чейз. – Решта можуть гнити і так.

Келен ретельно розтерла червоні ягоди, додала в миску трохи попелу і попросила Зедда потримати маленьке дзеркальце, поки вона намалює на обличчі червоні блискавки – символ Кон Дар. Сповідниця змочила палець в сік і швидким помахом руки провела три лінії: одну – від скроні над бровою, другу – по віку, третя перетнула щоку навскоси і закінчилася в куточку рота. З тією ж стрімкістю Келен намалювала другу блискавку – дзеркальне відображення першої.

Знаки Кон Дар змінили сповідницю. Тепер вона виглядала лякаюче. Застереження невинним, прокляття – винним.

Келен розчесала злипле, поплутане волосся, скинула плащ і вбралася в біле плаття сповідниці.

Повернувся Чейз. Келен віддала вартовому кордону плащ і ввічливо подякувала йому.

– Залиш собі, – запропонував Чейз, – тепер холодно.

– Я – Мати-сповідниця. Я не одягну ніякого плаща.

Страж кордону не став сперечатися.

– Коні зникли. Всі, – похмуро повідомив він.

– Отже, ми підемо пішки, – байдуже відповіла Келен. – На нічліг зупинятися не будемо. Якщо хочете, можете мене супроводжувати. Але я поспішаю. Вам нелегко буде витримати мою швидкість.

Чейз ображено підняв брову, але змовчав. Келен повернулась і рушила по стежці, залишивши на галявині всі свої речі. Страж кордону скоса глянув на Зедда і, важко зітхнувши, став збирати пожитки.

– Без зброї я не піду! – Заявив він.

– Краще поквапитися, інакше нам її не догнати. А чекати вона не стане.

Зедд взяв дорожній мішок Келен і швидко покидав в нього дрібне начиння.

– Краще захопити хоча б частину припасів. – Він задумливо провів рукою по набитому мішку, розгладжуючи зморшки на тканині. – Чейз, я не думаю, що ми повернемося з Д'хари. Кон Дар – це самогубство. В Вестланді тебе чекає Емма з діточками. Тобі немає ніякої необхідності йти з Келен в Народний Палац.

Чейз вивчав очима свої черевики.

– Що таке Морд-Сіт? – Запитав він.

Чарівник сковтнув. Довгі худі пальці з силою здавили дорожній мішок.

– Морд-Сіт навчають мистецтву тортур з дитинства. Їх вчать користуватися ейджілом – безжальним знаряддям, яке заподіює нестерпний біль. Це та червона штуковина, що висіла на шиї Даркена Рала. Тільки Морд-Сіт здатна зламати того, хто пов'язаний з магією. Вони володіють владою, достатньою, щоб повністю підпорядкувати собі магію, яка була направлена на них. – Голос Чарівника затремтів. – Річард не міг цього знати. У нього не було ні єдиного шансу. Для Морд-Сіт сенс життя – мучити до смерті тих, хто володіє магією.

Чейз запхав ковдру в дорожній мішок.

– Я йду.

Зедд розуміюче кивнув.

– Я буду радий тебе.

– А ці Морд-Сіт, вони небезпечні для нас?

– Не для тебе – ти не володієш магією, і не для Чарівників – у мене є захист.

– А як щодо Келен?

– Магія сповідниці відрізняється від будь-якої іншої. Її дотик – смерть для Морд-Сіт. Страшна смерть. Я вже бачив це одного разу і не зможу забути. – Очі Зедда ковзнули по кривавому місиву і наповнилися сльозами при думці про те, що ці троє збиралися робити з Келен. – Здається, – прошепотів він, – я занадто багато побачив на своєму віку. Не хотів би я побачити це знову.

Чарівник закинув за плече дорожній мішок Келен. В цю мить беззвучний грім знову струсонув повітря. Зедд з Чейзом бігом кинулися до Сповідниці. Вони здолали зовсім невелику відстань і наткнулися на розпростерте поперек стежки тіло Першого. В його грудях стирчав меч. Обидві руки Першого мертвою хваткою стискали руків'я.

Зедд з Чейзом бігли до тих пір, поки не нагнали Келен. Вона стрімко крокувала по дорозі, дивлячись прямо перед собою, нічого не помічаючи навколо. Легке біле вбрання тріпотіло, розвіваючись на вітрі. Біла одежа Матєрі-сповідники здавалося Чарівникові вишуканим бальним нарядом.