Текст книги "Перше Правило Чарівника"

Автор книги: Террі Гудкайнд

сообщить о нарушении

Текущая страница: 5 (всего у книги 56 страниц)

– Спочатку, – почала вона звідкись здалеку, – я йшла через шари холодного вогню. Такі смуги мерехтять морозними ночами на північному небі. – Вона важко дихала. – Всередині – непроглядна темрява… Ні, гірше, ніж тьма. – Її зіниці розширилися. – Там… хтось є, – простогнала Келен.

Вона повернулась до Річарда в повній розгубленості, не розуміючи, де знаходиться. В її очах застигла біль, і біль цю викликав він, Ричард, своїми наполегливими розпитуваннями. Йому стало страшно. Келен піднесла руки до обличчя, не в силах стримати ридань. Вона закрила очі і жалібно скрикнула.

У Річарда мурашки пробігли по шкірі.

– Мама… матуся, – схлипувала вона, – я так давно не бачила її… І… моя люба сестра… Денні!.. Денні!.. Мені так страшно… так самотньо… – Келен почала задихатися.

Річард зрозумів, що втрачає її. Могутні духи підземного світу не хотіли її відпускати, тягнули назад, топили в спогадах. Не тямлячи себе від жаху він обійняв її за плечі і розгорнув обличчям до себе.

– Подивися на мене, Келен! Подивися на мене!

– Денні… – Вона спробувала звільнитися від нього.

– Келен!

– Мені так самотньо… І страшно…

– Келен! Я тут! Я з тобою! Ну подивись же на мене!

Келен всю трясло, дихання ставало все більш переривчастим. Вона відкрила очі, але дивилася крізь Річарда кудись у простір.

– Ти не самотня, Келен! Я з тобою, я не залишу тебе!

– Я така самотня, – злякано повторювала вона.

Річард струснув її в марній спробі повернути до життя. Келен йшла від нього. Шкіра її стала зовсім блідою, руки холоділи. Вона насилу дихала.

– Я поруч! Ти не одна! – Він відчайдушно струснув її ще раз, але марно. Річард відчував, що втрачає її, і його охопила паніка. Залишилося випробувати останній засіб. Ще в дитинстві Ричард навчився управляти собою при зіткненні з небезпекою. Він повинен зробити це зараз. Можливо, йому вдасться передати їй трохи своєї енергії. Річард закрив очі і постарався загнати страх за перегородку, перекрити дорогу паніці і знайти в собі спокій. Він не віддасть Келен духам підземного світу.

– Келен, – рівним голосом покликав він, – дозволь мені допомогти тобі. Ти не самотня. Я тут. Я з тобою. Дозволь мені допомогти тобі. Візьми і прийми мою силу.

Він міцно стиснув її плечі. Келен тряслася в риданнях. Річард подумки направив їй свою силу. Він виразно уявив собі, як ця сила тече по його руках, доходить до плечей Келен, вливається в неї, піднімається до голови і тягне її назад, геть від непроглядної темряви. Він відчував себе іскрою світла в чорній ночі, дороговказною зіркою, що вказує дорогу назад, до світу живих.

– Келен, я тут, я не залишу тебе. Ти не самотня. Я твій друг. Довірся мені, Келен. Вернись до мене. Будь ласка.

Він уявив собі яскраво-білий сніп світла в надії, що це їй допоможе.

– Добрі духи, прошу вас, допоможіть мені, – благав він. – Нехай вона побачить світ. Нехай він їй допоможе. Нехай вона візьме мою силу.

– Річард? – Покликала вона звідкись здалеку.

Він знову стиснув її плечі.

– Я тут. Я не залишу тебе. Вернись, Келен, повернися до мене.

Келен глибоко зітхнула. Погляд її став осмисленим. Вона побачила Річарда і розплакалася. Але це вже були не відчайдушні, судомні схлипування. Самі звичайні сльози, що несли з собою залишки кошмару. Келен міцно стиснула його руку і не відпускала її. Так потопаючий чіпляється за нерухому скелю посеред вируючого потоку. Річард ласкаво притискав її до себе і повторював, що все добре, все в порядку, він тут, поруч, і ніколи її не покине. Він вже не сподівався визволити Келен з царства смерті і тепер не міг натішитися її поверненням.

Річард підняв упалу ковдру і закутав в неї супутницю. Келен почала потроху зігріватися – ще одна ознака того, що небезпека минула. Але Річарда турбувало, наскільки швидко затягнув її підземний світ. Щось тут не так. Він не знав, як йому вдалося повернути Келен до життя, але одне безсумнівно – це відбулося дуже повільно.

Насталу тишу порушувало тільки мирне потріскування полін. Багаття висвітлювало все м'яким червонуватим світлом, і сосновий намет здавався тихою безпечною гаванню. «Ілюзія», – подумав Річард. Він ніжно гладив густе волосся Келен, заспокоював і колисав її як дитину. Келен довірливо пригорнулася до нього, і раптово він зрозумів, що її давно вже ніхто не втішав.

Річард нічого не знав про чарівників і чарівність, але він не сумнівався, що ніхто не ризикнув би відправити Келен в Вестланд через підземний світ, не будь на те дуже вагомої причини. «Що ж це за причина?» – гадав Річард.

Келен витерла сльози і ніяково відсторонилася від нього.

– Пробач, будь ласка. Мені не слід було кидатися тобі на шию. Я…

– Не турбуйся, Келен, все нормально. Друзі на те й існують, щоб підставити плече, на якому можна виплакатися.

Вона кивнула, не піднімаючи очей. Річард повернувся до обов'язків господаря. Він зняв казанок з вогню і відставив убік, остудити. Весь час, поки Річард возився з супом, він відчував на собі її погляд. Він підкинув у вогонь ще одну деревинку, і сніп іскор піднявся в повітря.

– Як ти це робиш? – Тихо запитала вона.

– Що роблю? – Не зрозумів Річард.

– Як тобі вдається ставити питання, які викликають у мозку картинки? Питання, на які я не можу не відповісти, навіть якщо це не входить в мої наміри?

Річард спантеличено стенув плечима.

– От і Зедд мене завжди про те ж запитує. Не знаю. Думаю, це в мене від народження. Часом мені здається, що це прокляття. – Він відірвав погляд від вогню і подивився на Келен. – Вибач, що поставив тебе це питання. Ну про те, що там знаходилося. Це було нерозумно з мого боку. Знаєш, я не завжди можу стримати цікавість. Прости мене, Келен. Я заподіяв тобі біль. Тебе потягнуло назад, в царство мертвих? Але ж цього не повинно було трапитися?

– Ні, не повинно. Дивне враження: мене там ніби хтось чекав, щоб затягнути назад. Якби не ти, я б заблукала і не змогла повернутися у світ живих. Але я побачила світло в темряві. Ти щось зробив і вивів мене з лабіринту.

Річард задумливо потягнувся за ложкою.

– Не знаю, може, я просто був з тобою.

– Може, й так, – знизала плечима Келен.

– Ложка одна. Доведеться нам черпати по черзі. – Річард зачерпнув суп і подув, щоб не обпектися.

– Не найкраще, що я міг приготувати, але краще, ніж нічого. – Келен посміхнулася. Він простягнув їй ложку. – Келен, якщо тобі знадобиться допомога в сутичці з наступним Кводом, я завжди до твоїх послуг. Тільки ось, щоб вижити, мені потрібні відповіді. Боюся, у нас не так багато часу.

– Ти маєш рацію, – погодилася вона. – Все так.

Річард почекав, поки вона вгамує голод, і продовжив:

– Що трапилося після утворення кордонів? Що Великий Чарівник?

Келен підчепила шматок ковбаски і передала йому ложку.

– Перш, ніж з'явилися кордони, нас спіткало ще одне лихо. Паніз Рал вирішив помститися Чарівникові, Він послав з Д'хари Квод… Вони вбили дружину Чарівника і його дочку.

Річард опустив ложку і подивився на Келен.

– А що ж Чарівник? Що він зробив за це з Даркеном?

– Він не випускав Рала з його дому до тих пір, поки не закінчив з кордоном. А потім послав до нього чарівну вогненну кулю, щоб той торкнувся смерті і отримав владу над обома світами.

Річард вперше почув про чарівний вогонь, але не став з'ясовувати подробиці.

– А що сталося з Панізом Даркеном?

– Важко сказати. З'явився кордон, і ніхто нічого точно не знав. Втім, не думаю, щоб знайшовся чоловік, готовий зробити на нього ставку. Навряд чи від Паніза Рала багато залишилося.

Річард передав їй ложку, і вона взялася за їжу, а він тим часом спробував уявити, як повинен був розгніватися Великий Чарівник. Келен повернула йому ложку і продовжила розповідь:

– Спершу все йшло чудово, але через деякий час Рада Серединних Земель допустила кілька невірних кроків. Великий Чарівник назвав дії Ради безчесними. Це мало відношення до магії. Чарівникові стало відомо, що Рада порушувала угоди про контроль над владою магії. Він передбачав, що жадібність членів Ради приведе країну до жахів ще гірших, ніж війна. Але вони вирішили, що самі знають, як поводитися з магією. В Серединних Землях існувала одна дуже висока посада, кандидатів на неї міг називати тільки Чарівник. Члени Ради висунули когось на цю посаду, виходячи виключно з політичних міркувань. Чарівник страшно розгнівався. Він повторював, що ніхто, крім нього, не може підібрати відповідну людину, і що тільки він, Чарівник, має право на неї призначати. У Великого Чарівника були учні, теж чарівники, але з міркувань вигоди вони прийняли сторону Ради. Чарівник прийшов в лють. Він сказав, що його дружина і дочка загинули марно. Він оголосив Раді та своїм учням, що покарає їх найжорстокішим чином – залишить їх самих розсьорбувати ту кашу, яку вони заварили.

Річард посміхнувся. Слова Великого Чарівника дуже нагадували висловлювання Зедда.

– Він сказав, що якщо члени Ради так добре у всьому розбираються і знають, що і як робити, то його допомога більше не потрібна. Він умив руки і зник. Але перед відходом він накинув на всіх мережу Чарівника.

– А що таке мережа Чарівника?

– Чари, які він накладає. Так от, коли він йшов, він накинув на всіх мережу Чарівника, і тепер жодна людина не пам'ятає ні його імені, ні як він виглядає.

Келен підкинула в багаття трохи хмизу і занурилася в свої думки. Річард взявся за суп. Незабаром Келен повернулася до перерваної розповіді:

– Цей рух виник в минулому році, на самому початку зими.

Річард не встиг піднести ложку до рота.

– Який рух? – Запитав він, дивлячись на Келен.

– Рух Даркена Рала. Вони з'явилися раптово. Натовпи казна-звідки прибулих прихильників Рала наповнили площі великих міст. Вони кричали і скандували його ім'я. Називали його не інакше, як «батько Рал» і «геній всіх часів і народів». Самое незрозуміле в цій історії те, що Даркен Рал тоді перебував по інший бік кордону. Звідки вони дізналися про нього? – Келен ненадовго замовкла, даючи Річарду можливість як слід усвідомити всю важливість цього факту.

– Ну а потім через кордон стали проникати гари. Вони повбивали безліч народу, перш ніж жителі Серединних Земель навчилися не виходити з дому після заходу сонця.

– Гари? А як же кордон?

– Кордон став потроху зникати, тільки ніхто цього не знав. Спочатку бар'єр ослаб зверху, і гари змогли безперешкодно перелітати туди і назад. До весни кордон зник остаточно. Тоді Народна армія, армія Рала, вступила на територію Серединних Земель і зайняла всі великі міста. Жителі і не думали ні з ким битися. Навпаки, натовпи фанатиків обсипали солдатів Рала квітами, куди б вони не приходили. Тих, хто не кидав квітів, вішали.

– Армія? – Ошелешено запитав Річард.

– Ні. Їх вішали ті, хто кидав квіти. Вони стверджували, що покінчили з негідниками, які представляли загрозу миру. А Народна армія не мала до цього ніякого відношення. Оскільки армія Рала не вбивала дисидентів, його прихильники вважали це більш ніж достатнім доказом його прихильності ідеям миру та гуманізму. Через деякий час армія втрутилася і припинила вбивства і заворушення. Всіх незадоволених стали направляти в спеціальні школи, де слухачам розповідали про велич батька Рала і його невпинну турботу про справу миру.

– І вони дійсно проникалися величчю Даркена Рала?

– Немає більших фанатиків, ніж новонавернені. Багато хто з них сидять і цілими днями скандують його ім'я.

– Невже Серединні Землі не намагалися битися?

– Даркен Рал постав перед Радою і закликав усіх приєднатися до нього, щоб створити альянс миру. Тих, хто виступив на його підтримку, оголосили поборниками гармонії. Решту затаврували зрадниками і засудили до смерті. Даркен Рал власноруч стратив їх.

– Як…

Вона прикрила очі рукою.

– Даркен Рал завжди носить на поясі кривий ніж і з задоволенням пускає його в хід. Річард, прошу тебе, не наполягай на докладному описі страт. Мені не хочеться згадувати про це.

– Я тільки хотів запитати, як до цього поставилися чарівники?

– О, у них нарешті відкрилися очі. Насамперед Рал оголосив поза законом використання якої б то не було магії. Всякий, хто не підкориться, вважається бунтівником. Зрозумій, Річард, у нас в Серединних Землях магія – невід'ємна частина життя багатьох людей і багатьох створінь. Уяви, що тебе оголошують злочинцем лише за те, що у тебе дві руки і дві ноги, і велять їх відрізати. Потім Даркен Рал заборонив розводити вогонь.

– Вогонь? – Здивувався Річард, відриваючись від супу. – А це чому?

– Не в звичках Рала пояснювати свої накази. Чарівники часто використовують вогонь, але в нього немає причин побоюватися його. Даркен Рал ще більш могутній, ніж його покійний батько. Він сильніший будь-якого чарівника. Прихильники Рала називають багато різних причин, але головна, за їх словами, полягає в тому, що від вогню загинув Паніз Рал. Тому розводити вогонь – все одно що проявляти неповагу до дому Ралів.

– Тепер зрозуміло, чому ти так хотіла посидіти біля вогнища.

Келен кивнула.

– В Серединних Землях розвести вогонь без особливого дозволу Рала або його поплічників значить підписати собі смертний вирок. – Вона встромила в землю паличку. – І в Вестланді, можливо, скоро буде те саме. Схоже, твій брат близький до того, щоб заборонити вогонь. Напевно…

Річард перервав її.

– Наша мати згоріла заживо. – В його голосі прозвучали нотки гнівного застереження. – Ось чому Майкла турбують пожежі. Тільки тому. І взагалі він нічого не говорив про заборону вогню. Просто він хоче зробити все, щоб уберегти інших від такої страшної загибелі. Не бачу нічого поганого в бажанні позбавити людей від болю і страждань.

Келен глянула на одного спідлоба.

– Можливо, але, здається, він не дуже переживав, коли змусив страждати тебе.

Річард глибоко зітхнув. Він погасив у собі гнів.

– Я знаю, все саме так і виглядало. Але ти не зрозуміла його, Келен. Майкл завжди так поводиться. Я знаю, він не хотів зробити мені боляче. – Річард підтягнув коліна до грудей і обхопив їх руками. – Після смерті матері Майкл став приділяти нам з батьком все менше часу. Він шукав друзів серед тих, хто, на його думку, займав впливове становище. Деякі такі його друзі були пихатими і неосвіченими. Наш батько не схвалював його вибір та прямо говорив йому про це. Вони нерідко сперечалися. Якось раз батько приніс вазу, дуже красиву. Зверху її прикрашали ліпні, немов танцюючі на обідку фігурки. Батько страшно пишався своєю знахідкою. Він сказав нам, що за таку антикварну річ цілком можна виручити золотий. Майкл заявив, що міг би виручити й більше. Розгорілася суперечка, і в кінці кінців батько погодився дати вазу Майклу для продажу. Брат взяв вазу і кудись пішов, а коли повернувся, недбало жбурнув на стіл чотири золоті монети. Батько прямо-таки остовпів і довго дивився на гроші. А потім сказав дуже тихо, що ваза не коштує так дорого, і поцікавився, що Майкл наговорив покупцям. Брат відповів: «Сказав їм те, що вони хотіли почути». Батько потягнувся було до монет, але Майкл швидко прикрив їх долонею. Три він забрав собі і заявив, що батькові положена тільки одна, оскільки на більше той і не розраховував. А потім додав: «Ось, Джордж, ціна моїм друзям». Майкл тоді вперше назвав батька Джорджем. З тих пір батько ніколи більше не дозволяв брату продавати ті речі, які привозив зі своїх поїздок. Хочеш знати, як Майкл розпорядився грошима? Коли батько поїхав, він сплатив майже всі наші сімейні борги. Собі не залишив ні гроша. Часом брат буває нетактовний, як, наприклад, сьогодні, коли він з трибуни говорив про смерть матері, але я знаю… я точно знаю, у нього добре серце. Він не хоче, щоб люди страждали від пожеж. От і все. Розумієш, він прагне уберегти інших від трагедії, що випала на нашу долю. Він хоче як краще.

Келен слухала його, не піднімаючи очей. Вона ще трохи пограла з паличкою, потім кинула її в багаття.

– Вибач, Річард. Я, напевно, занадто підозріла. Я знаю, що таке втратити матір. Звичайно ж, ти правий. – Вона нарешті зважилася поглянути йому в очі. – Ну що, пробачиш мене?

Річард посміхнувся.

– Звичайно. Якщо б на мою долю випала хоч частину тих випробувань, які винесла ти, я теж став би підозрювати кожного. Прости, що напустився на тебе. І якщо ти мене не проти, я, мабуть, поступлюся тобі залишком супу.

Келен засміялася і не стала заперечувати. Річард простягнув їй казанок.

Йому не терпілося почути кінець історії, але він мовчки чекав, поки вона доїсть.

– Так, виходить, сили Д'хари захопили всі Серединні Землі? – Нарешті поцікавився він.

– Серединні Землі великі. Народна армія увійшла тільки в самі великі міста. Жителі багатьох областей попросту ігнорують Рала, але його це не дуже хвилює. У Рала є турботи важливіші. Колишнім учням Великого Чарівника вдалося дізнатися, що справжня мета Рала – та сама магія, про яку їх учитель говорив свого часу на Раді. Та сама магія, якою вони, по своїй жадібності, не змогли розумно розпорядитися. За допомогою цієї магії Даркен Рал зможе без всякої боротьби зробитися володарем світу. П'ятеро чарівників усвідомили свою помилку. Вони зрозуміли, наскільки правий був учитель, і стали розшукувати його всюди, сподіваючись заслужити прощення і врятувати Серединні Землі і Вестланд від жахів, які їх очікують, якщо Рал досягне мети. Але й Рал, в свою чергу, розшукує Великого Чарівника.

– Ти сказала: п'ятеро чарівників. А скільки їх було всього?

– Було семеро: Великий Чарівник і шість його учнів. Учитель, як ти знаєш, зник. Один з учнів поступив на службу до якоїсь королеви, що вважається ганьбою для чарівника. – Вона ненадовго замовкла. – П'ятеро інших – мертві. Але перед тим як накласти на себе руки, вони обшукали всі Серединні Землі. Великого Чарівника там немає.

– І вони прийшли до висновку, що він в Вестланді?

– Так, він тут… – Келен опустила ложку в спорожнілий казанок.

– Вони сподівалися, що їх учитель зможе зупинити Рала? Але ж вони самі могли би це зробити! – Щось не сходилося в цій історії, і Річард не був упевнений, що йому хочеться почути продовження.

– Ні, – відповіла вона. – Великий Чарівник теж безсилий проти Даркена Рала. Але він і тільки він може назвати людину, яка покликана врятувати всіх нас від кошмару, що насувається.

Судячи по тому, як ретельно його співрозмовниця підбирала слова, Річард зрозумів, що вона наблизилася до якоїсь забороненої області і намагається не переступити за грань таємниці, яку йому знати не дозволено.

– А чому вони самі не пішли в Вестланд на пошуки вчителя? – запитав Річард, направляючи розмову в іншу сторону.

– Вони боялися, що Великий Чарівник відмовить їм у їх проханні, а змусити його вони не змогли б.

– П'ятеро чарівників не одержали би верх над одним?

Келен сумно посміхнулася й похитала головою.

– Вони тільки вчилися магії у Великого Чарівника, але дар пізнання реальності не було дано їм від народження. Їх наставник народився від батька-Чарівника і матері-Чаклунки. Магічний дар у нього в крові. Його учні ніколи не змогли б зрівнятися з ним. Тому вони і не мали би над ним влади. – Келен замовкла.

– І… – Більше Річард нічого не сказав. Замовкнувши, він дав їй зрозуміти, що чекає відповіді на питання, яке не міг не поставити.

– І вони послали мене, тому що мені така влада дана, – ледве чутно прошепотіла Келен.

Багаття вистрілило і зашипіло. Річард відчув, як напружена Келен, і зрозумів, що вона зайшла занадто далеко зі своєю відповіддю. Тому він замовк, чекаючи, поки вона заспокоїться і знову відчує себе в безпеці. Не піднімаючи очей, Річард поклав долоню їй на руку, і вона накрила її зверху своєю.

– А як ти його впізнаєш?

– Я знаю тільки одне: я п_о_в_и_н_н_а розшукати його, і як можна швидше, інакше ми всі загинемо.

Річард поринув у роздуми.

– Зедд нам допоможе, – сказав він нарешті. – Він знає мову хмар. Йому нічого не варто знайти загублену людину.

– Це скидається на магію, – підозріло помітила Келен. – В Вестланді не повинно бути ніякого чаклунства.

– Зедд стверджує, що ніяке це не чаклунство, і все намагається навчити мене свого мистецтва. Всякий раз, коли я кажу, що не бачу нічого, крім того, що наближається злива, він з мене знущається. Робить великі очі і заявляє: «Чарівник! Ти великий чарівник, хлопчику мій, якщо здатний настільки точно передбачати майбутнє!»

Келен розсміялася. Її сміх порадував Річарда. Йому зовсім не хотілося більше на неї тиснути, хоча в її розповіді і залишилося безліч прогалин. Але все одно, тепер він знав куди більше колишнього. Головне, скоріше розшукати Чарівника, а потім сховатися, поки за нею не послали ще один Квод. Поки Великий Чарівник буде займатися порятунком Вестланда, вони можуть піти кудись на захід і перечекати там важкі часи.

Келен розв'язала приторочений до пояса мішечок і дістала звідти невеликий згорток. У грубому полотні, просякнутому воском, виявилося якесь густе коричневе зілля.

– Поверни голову, – скомандувала вона. – Це допоможе загоїти мушачі укуси.

Мазь відразу заспокоїла біль. Річард впізнав запахи цілющих трав. Зедд вчив його, як готувати подібного роду бальзам з му-трави. Розібравшись з Річардом, Келен змастила садна і місця укусів і у себе. Він простягнув їй червону розпухлу руку.

– Келен, поклади сюди теж трохи мазі.

– О духи! Що це таке?

– Я сьогодні вранці напоровся на шип.

Келен обережно змастила ранку.

– Ніколи не бачила, щоб від шипа було таке запалення.

– Просто мені попався дуже великий шип. Нічого, до ранку все пройде.

Мазь не дуже допомогла, але Келен він запевнив, що все в порядку. Навіщо її турбувати? Все це сущі дрібниці порівняно з її турботами. Річард спостерігав, як вона ретельно перев'язує маленький згорток шнурком і прибирає його назад в мішечок. Келен задумалася, і лоб її прорізала складка.

– Річард, ти не боїшся магії?

Він відповів не відразу:

– Раніше вона завжди вабила мене. Все чарівне здавалося мені дивним і чудовим. А тепер я дізнався, що магія може бути дуже страшною. Це, напевно, як з людьми: від одних слід триматися подалі, познайомитися з іншими – велике щастя.

Келен посміхнулася, цілком задоволена його відповіддю.

– Річард, перш ніж лягти спати, я повинна ще про декого подбати. Це дитя магії. Якщо не боїшся, можеш подивитися на неї. Мало кому з людей доводилося бачити створіння, яке постане зараз перед тобою. Але спочатку ти повинен дати мені слово, що на перше ж моє прохання негайно вийдеш звідси, а коли я тебе покличу, не станеш мене більше ні про що розпитувати. Я дуже втомилася і повинна поспати.

Така довіра полестила його самолюбству.

– Обіцяю, – коротко відповів він.

Келен знову розв'язала дорожній мішечок і витягла звідти маленький круглий флакон, міцно загвинчений пробкою. З флакона лилося загадкове сріблясто-блакитне сяйво. Келен звернула на Річарда погляд смарагдово-зелених очей.

– Це – Мерехтлива в ночі. Вдень її не видно і тільки ночами вона стає доступна людському погляду. Її звуть Ша. Вона допомогла мені перейти кордон. Ша була моїм провідником, не будь її, я б просто заблукала.

В очах Келен блищали сльози, але голос залишався рівним і спокійним:

– Цієї ночі Ша помре. Вона не може довго жити далеко від батьківщини, відірвана від близьких їй створінь, і в неї не залишилося сил, щоб ще раз перетнути кордон. Ша пожертвувала життям, щоб мені допомогти. Якщо Даркен Рал доб'ється успіху, загибель загрожує всьому її роду, як, втім, і багатьом іншим.

Келен відкрутила корок і поклала маленьку пляшечку на розкриту долоню.

Над флаконом піднявся крихітний мерехтливий вогник і поплив вгору, осяваючи все навколо ніжним сріблястим сяйвом. Повільно обертаючись, вогник завис у повітрі між ними. Річард був вражений. Він сидів нерухомо, відкривши рот, і дивився на чудо…

– Добрий вечір, Річард Сайфер, – тоненько проспівало диво.

– Добрий вечір, Ша, – хрипко прошепотів у відповідь Річард.

– Спасибі тобі, Річард Сайфер, що ти допоміг сьогодні Келен. Цим ти допоміг і моєму роду. Якщо тобі коли-небудь доведеться туго, назви тільки моє ім'я, і Мерехтливі в ночі допоможуть тобі.

– Спасибі тобі, Ша. Але я не хотів би опинитися в Серединних Землях. Я тільки допоможу Келен розшукати Великого Чарівника, а потім відведу її на захід. Там ми сховаємося від переслідування тих, хто шукає нашої смерті.

Мерехтлива в ночі безшумно крутилася в димному повітрі. Здавалося, вона розмірковує. На обличчя Річарда падало сріблясте сяйво, і його переливи викликали давно забуте відчуття тепла і безпеки.

– Роби, як рахуєш за потрібне, – проспівала Ша, і Річард відчув величезне полегшення. Світла цятка знову закрутилося в нього перед очима. – Але знай, Даркен Рал переслідує вас обох. Він не дрімає. Він не зупиниться на своєму шляху. Якщо ви спробуєте сховатися, Рал відшукає вас. В цьому можеш не сумніватися. Ти беззахисний перед його могутністю. Він уб'є вас обох. Зовсім скоро.

У Річарда пересохло в роті. Вже краще б його прикінчив гар. По крайній мірі, відразу.

– Скажи мені, Ша, є у нас хоч який-небудь шлях до порятунку?

Вогник знову закрутився, кидаючи сріблясті відблиски на їхні обличчя і на соснові гілки.

Потім Ша зупинилася.

– Якщо ти повернешся до Рала спиною, твої очі не зможуть бачити його, і тоді він схопить тебе. Це доставить йому задоволення.

Задоволення… Річарда пересмикнуло.

– Але… Можемо ми що-небудь зробити?

І знову крихітний вогник закрутився в нього перед очима. Цього разу, перш ніж зупинитися, Ша майже впритул наблизилася до його обличчя.

– Гарне питання, Річард Сайфер. Хороше питання. Відповідь на нього – в тобі. Ти повинен знайти її. Ти повинен знайти відповідь, або вас уб'ють. Скоро.

– Як скоро? – Голос його став хрипким. Йому коштувало великої праці тримати себе в руках.

Вогник трохи відсунувся. Річард боявся упустити шанс хоч щось прояснити в тому, що відбувалося. Він відчував, як грунт вислизає у нього з-під ніг.

Мерехтлива в ночі завмерла.

– Перший день зими, Річард Сайфер. Як тільки зійде сонце. Якщо Даркен Рал до того не вб'є тебе і якщо ніхто його не зупинить, то в перший день зими, як тільки зійде сонце, загине весь мій рід. І ви обидва теж загинете. Даркен Рал отримає насолоду від вашої загибелі.

Річард спробував підійти з іншого кінця.

– Ша, Келен намагається врятувати твій рід, я хочу їй допомогти. Ти пожертвувала життям, щоб допомогти їй. Якщо ми зазнаємо невдачі, всім кінець. Ти сама щойно це сказала. Прошу тебе, Ша, відповідай, чи можеш ти підказати мені, як зупинити Даркена Рала?

Вогник зробив невелике коло всередині куреня, осяваючи все рівним сріблястим сяйвом, і знову нерухомо повис перед Річардом.

– Я вже дала відповідь на твоє питання. Шукай в собі. Шукай відповідь, або загинеш. Жалкую, Річард Сайфер. Хочу допомогти. Не знаю відповіді. Знаю тільки, що відповідь – в тобі. Шкодую. Шкодую.

Річард кивнул Мерехтливій і запустив п'ятірню у волосся. Незрозуміло, хто з них сильніше засмутився: він чи Ша. Глянувши в сторону, він побачив Келен, яка спокійно спостерігала за подіями.

– Добре, Ша. А можеш ти сказати, чому Рал хоче вбити мене? Тому що я допоміг Келен, або у нього є інша причина?

Ша підлетіла ближче.

– Інша причина! Таємниця!

– Що?! – Річард схопився. Мерехтлива в ночі злетіла слідом за ним.

– Не знаю. Шкодую. Знаю тільки, що він намагається вбити тебе.

– Як звуть Чарівника?

– Гарне питання, Річард Сайфер. Шкодую. Не знаю.

Річард опустився з землю і закрив обличчя руками. Ша повільно кружляла навколо його голови, відкидаючи по сторонах срібні відблиски. Річард раптово усвідомив, що Мерехтлива в ночі хоче втішити його і що жити їй залишилося зовсім недовго. Вона вмирала і все ж намагалася його втішити. Річард ковтнув клубок, що підступив до горла.

– Ша, спасибі тобі, що допомогла Келен. Яким би коротким не виявилося моє життя, воно могло перерватися вже сьогодні. Келен врятувала мене, вона не дозволила мені накоїти дурниць. А ще, завдяки зустрічі з нею, моє життя стало кращим. Спасибі тобі, Ша, що ти провела мого друга крізь кордон. – Сльози навернулися йому на очі.

Ша підлетіла зовсім близько і торкнулася його чола. Здавалося, її слова звучать у нього безпосередньо в мозку.

– Жалкую, Річард Сайфер. Я не знаю відповідей, які врятували б тебе. Якщо б знала, повір, дала б їх з великою радістю. Знаю одне: твій порятунок – в тобі. Я вірю в тебе. Я знаю, в тебе закладено те, що повинно привести тебе до перемоги. Коли ти засумніваєшся в собі, не здавайся. Пам'ятай, що я вірила в тебе і знала: ти можеш виконати свій обов'язок. Ти – виняткова особистість, Річард Сайфер. Повір у себе. І захисти Келен.

Річард відчув, як по щоках течуть сльози, а клубок у горлі заважає дихати.

– А тепер дай мені побути наодинці з Келен. Мій час уже настав. Не бійся, тут поблизу немає гарів.

– Прощай, Ша. Зустріч з тобою була для мене великою честю.

Йдучи, він не оглянувся.

Ша підпливла до Келен і звернулася до неї за всіма правилами.

– Мати-сповідниця, мій час підходить до кінця. Чому ти не сказала Річарду, хто ти насправді?

Келен стиснулася. Її руки безвольно опустилися на коліна. Вона невідривно дивилася на вогонь.

– Ша, я не можу. Не тепер, Ша.

– Сповідниця Келен, це нечесно. Річард Сайфер твій друг.

– Невже ти не розумієш? – З відчаєм запитала Келен, ковтаючи сльози. – Саме тому я і не можу йому нічого розповісти. Інакше він більше не буде моїм другом. Він не стане більше піклуватися про мене. Ти навіть уявити собі не можеш, як це – бути сповідницею. Мене всі уникають і всі бояться. А він насмілюється дивитися мені прямо в очі, Ша! Мало хто б на це зважився. І ніхто ніколи не дивився на мене так, як він. Його погляд дарує мені відчуття спокою та безпеки. Він вливає радість мені в душу.

– Тебе можуть випередити і розповісти йому все, сповідниця Келен! Так буде гірше.

Келен підняла на срібний вогник заплакані очі.

– Я встигну все сказати йому сама, перш ніж це відбудеться.

– Ти граєш в небезпечні ігри, сповідниця Келен, – жорстко попередила Ша. – Річард може полюбити тебе, і твоє визнання завдасть йому смертельного удару.

– Я не допущу цього!

– Ти обереш його?

– Ні! – Вигукнула Келен.

Мерехтлива в ночі відкотилася назад, але потім знову повільно підпливла до лиця сповідниці.

– Сповідниця Келен! Пам'ятай, ти остання в роду. Всіх інших убив Даркен Рал. Він не пощадив навіть твою сестричку Денні. Ти – остання Мати-сповідниця. Ти повинна обрати чоловіка.

– Я не в змозі вчинити так з тим, хто мені дорогий. Цього не може жодна сповідниця, – схлипувала Келен.

– Жалкую, Мати-сповідниця. Тобі вирішувати.

Келен обхопила руками коліна і опустила голову. Плечі її стрясалися від ридань. Ша повільно кружляла над нею, відкидаючи срібні відблиски. Вона намагалася втішити подругу. Ша кружляла й кружляла до тих пір, поки Келен не затихла. Тоді Мерехтлива зупинилася і, похитуючись, зависла перед Келен.