Текст книги "Червоногрудка"

Автор книги: Ю Несбьо

сообщить о нарушении

Текущая страница: 29 (всего у книги 29 страниц)

ЧАСТИНА ДЕСЯТА
І ВОСКРЕСНУТЬ

ЕПІЗОД 116

Уллевольська лікарня, 19 травня 2000 року

Бярне Мьоллер знайшов Харрі в приймальні онкологічного відділення.

Начальник сів поряд з Харрі і підморгнув маленькій дівчинці, яка відразу насупилася й відвернулася.

– Мені сказали, що все вже скінчено, – мовив Мьоллер.

Харрі кивнув:

– Ще вночі. О четвертій. Ракель весь цей час була тут. А Олег і зараз тут. А ви навіщо прийшли?

Так, хотів з тобою про дещо поговорити.

– Курити хочеться, – сказав Харрі. – Ходімо на вулицю.

Вони знайшли лавку під деревом. У небі пролітали легкі хмари. День, здається, буде жарким.

– То, виходить, Ракель нічого про це не знає? – запитав Мьоллер.

– Нічого.

– І все відомо лише мені, Мейрику, начальнику поліції, міністру юстиції та главі уряду. Ну й, звичайно, тобі.

– Шефе, ви краще за мене знаєте, що кому відомо.

– Так. Звичайно. Просто думки вголос.

– То що ви хотіли мені сказати?

– Знаєш, Харрі, іноді мені хочеться працювати де-небудь в іншому місці. Подалі від політики й організованої злочинності. Наприклад, у Бергені. Але іноді – в такі дні, як цей, – коли дивишся у вікно в спальні і бачиш фіорд, острови й затоки, і чуєш, як співають птахи, і… І тоді раптом розумієш, що не можеш проміняти це ні на що. – Мьоллер поглянув на сонечко, що повзло по холоші його штанів. – Я хочу сказати, Харрі, що краще хай усе лишається так, як воно є.

– Що означає «усе»?

– Ти знаєш, за останні двадцять років на кожного американського президента було здійснено не менше десяти замахів. І жодний арешт злочинця не було висвітлено в пресі. Харрі, якщо всі дізнаються, що на главу держави готувався замах, від цього не виграє ніхто. Особливо з урахуванням того, що це замах теоретично міг удатися.

– Теоретично, шефе?

– Це не мої слова. Суть у тому, що все це треба замкнути до сейфу. На замок. Щоб не порушувати секретності. І не демонструвати діри в нашій системі безпеки. Це теж не я придумав. Замахи майже так само заразливі, як…

– Я розумію. – Харрі випустив дим через ніздрі. – Але головне, секретності хочуть ті, що за все це безпосередньо відповідають. Ті, що повинні були вчасно бити тривогу. Чи не так?

– Т-а-а-к, – сказав Мьоллер. – А іноді мені здається, що Берген – це дуже хороший варіант.

Деякий час обидва сиділи мовчки. Повз них з поважним виглядом пройшла якась пташка, помахала хвостом, пошукала щось у траві і насторожено роззирнулася довкола.

– Плиска, – сказав Харрі. – Або трясихвістка, Motacilla alba. Дуже обережна пташка.

– Що?

– «Довідник юного орнітолога». А що нам робити з тими вбивствами, які вчинив Гюдбранн Юхансен?

– Ну, ми ж уже розкрили ці вбивства?

– Що ви маєте на увазі?

Мьоллер засовався на лаві:

– Якщо ми зараз почнемо у всьому цьому копирсатися і ятрити старі рани, то врешті-решт хто-небудь цікавий докопається до решти. Адже ми вже закрили ці справи.

– Закрили. Справу Евена Юля. І Сверре Ульсена. А як бути з Халлґрімом Дале?

– Про це можеш не турбуватися. Адже Дале був…

– Усього лише старим алкоголіком, на якого всім було начхати?

– Харрі, благаю, не треба роздувати справу на порожньому місці. Ти ж знаєш, я цього не люблю.

Харрі загасив сигарету об бильце лавки й поклав недопалок назад у пачку.

– Шефе, мені час йти. Я мушу бути там.

– То як, можна вважати, що ми з тобою домовилися?

Харрі лише всміхнувся:

– До речі, мені тут сказали, кому перейде моя посада в СБП. Це правда?

– Так, звичайно, – відповів Мьоллер. – Том Волер уже подав заяву. Мейрик хоче створити цілу групу по боротьбі з неонацизмом. Отож твоя посада може перетворитися на справжній кар’єрний трамплін. Але я все одно порекомендую Волера. Ти, гадаю, будеш тільки радий, якщо він забереться з відділу вбивств? У нас з’явиться нова інспекторська вакансія.

– В нагороду за моє мовчання?

– Харрі! Ну чому ти так усе вивертаєш? Ні, просто ти найбільш потрібен у відділі вбивств. І ти ще раз це довів. Гадаю, ми можемо розраховувати на тебе?

– Знаєте, якою справою мені хотілося б зайнятися?

Мьоллер знизав плечима:

– Харрі, вбивство Елен розкрите.

– Не зовсім. Дещо нам і досі невідомо. Зокрема: куди поділися двісті тисяч крон, отриманих під час купівлі зброї? Може, посередників було декілька?

Мьоллер кивнув.

– Гаразд. Даю вам з Халворсеном на все два місяці. Якщо за цей час ви нічого не знайдете, справа закривається.

– Вельми справедливо.

Мьоллер уже збирався йти, а тоді раптом спитав:

– До речі, Харрі, як ти вгадав, що пароль: «Олег»?

– Ну… Елен завжди говорила: перше, що навертається їй на думку, завжди найправильніше.

– Непогано, – кивнув Мьоллер. – І перше, що спало тобі на думку, було ім’я його онука?

– Ні.

– Ні?

– Я ж не Елен. Мені треба було подумати трохи краще.

Мьоллер пильно подивився на нього:

– Смієшся?

Харрі всміхнувся. Потім кивнув на пташку:

– Я читав в енциклопедії, що досі невідомо, чому трясихвістка трясе хвостом, навіть стоячи на місці. Це таємниця. Єдине, що можна сказати напевно, це те, що вона не може ним не трясти…

ЕПІЗОД 117

Поліцейська дільниця, 19 травня 2000 року

Тільки-но Харрі поклав ноги на стіл, як задзвонив телефон. Харрі так довго вмощувався в новому кріслі, що тепер, нарешті зручно в ньому розташувавшись, не захотів з нього вилазити і ривком під’їхав до столу, мало не впавши, і кінчиками пальців дотягся до слухавки.

– Холе слухає.

– Harry? Esaias Вите speaking. How are you?[57]57
  Харрі? Це Есаяс Берн. Як справи? (Англ.)


[Закрыть]

– Esaias? This is a surprise[58]58
  Есаясе? Оце так несподіванка! (Англ.)


[Закрыть].

– Правда? Я телефоную, лише щоб подякувати тобі, Харрі.

– Подякувати? За що?

– За те, що ти погодився цього всього не робити.

– Не робити? А що я мав робити?

– Ти мене чудово розумієш, Харрі. Дякую, що ваші дипломати не просили про помилування і все таке інше.

Харрі не відповідав. Цього дзвінка він не чекав. Крісло більше не здавалося йому зручним. Харрі пригадав благальний погляд Андреаса Хохнера. І тремтячий голос Констанції Хохнер: «Ви обіцяєте, що зробите все можливе, пане Холе?»

– Харрі?

– Так, я слухаю.

– Вирок оголосили вчора.

Харрі поглянув на фотографію Сеструнчика на стіні. Здається, того року літо видалося надзвичайно спекотне? Вони купалися навіть у дощ. Харрі раптом стало нестерпно сумно.

– Смертна кара? – почув він власний голос.

– Без права апеляції.

ЕПІЗОД 118

Ресторан «Скрьодер», 1 червня 2000 року

– Які плани на літо, Харрі?

Майя стояла поряд і рахувала дрібні гроші.

– Не знаю. Ми домовилися винайняти дачний будиночок де-небудь тут, у Норвегії. Хлопчикові треба вчитися плавати і таке інше.

– У тебе є діти? Я й не знала.

– Та ні. Це довга історія.

– Он як? Сподіваюся, колись ти її мені розповіси.

– Подивимося, Майя. Решту можеш залишити собі.

Майя зробила кніксен і, посміхнувшись, відійшла. Відвідувачів у ресторані було небагато – навіть не вірилося, що сьогодні п’ятниця. Такого теплого вечора більшість вважала за краще посидіти на Санктхансхьоуґен у ресторані просто неба.

– Ну? – сказав Харрі.

Старий сидів, втупившись у склянку, і мовчав.

– Він помер. Ти маєш радіти, Оснесе.

Могіканин підвів голову і подивився на Харрі.

– Хто помер? – запитав він. – Ніхто не помер. Лише я. Я останній з мерців.

Харрі зітхнув і з газетою під пахвою вийшов на вулицю. Спека стояла нестерпна.