Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 9 (всего у книги 27 страниц)

Нарешт╕, п╕д час чергового стрибка, я на мить побачив над собою чисте небо, а менш н╕ж в к╕лометр╕ попереду – довгооч╕куваний л╕с. Знову набравши швидк╕сть, я помчав кр╕зь все менш густий туман, залишаючи за ногами т╕льки роздроблене кам╕ння. Я так захопився рухом, що не звернув увагу на озон в пов╕тр╕, а наступно╖ мит╕, прямо назустр╕ч мен╕ з берега полет╕ла блис-кав-ка-а-а-а!!!

***

Пронизливий звук сирени в центр╕ безпеки Академ╕╖ п╕дняв на ноги увесь персонал. При чому тривога п╕днялася лише в п╕дземн╕й частин╕ комплексу, а ус╕ системи продовжували працювати, н╕би н╕чого й не сталося. Нав╕ть ╕люз╕я комплексу в центр╕ залу залишалася спок╕йного зеленого кольору. Оператори в пан╕ц╕ перев╕ряли пости й охорону, розсилали техн╕к╕в ╕ приймали рапорти, але знайти причину переполоху н╕як не вдавалося. Саме в такий хаос завалилася директриса, яку терм╕ново викликали в центр прямо п╕д час виховно╖ роботи ╕з одн╕╓ю дуже проблемною ельф╕йкою. Приймаючи рапорти в╕д сво╖х п╕длеглих, вона не пом╕тила, як зам╕сть персоналу до не╖ п╕д╕йшла зовс╕м ╕нша особа.

– Рей? Коли ти при╖хала?

П╕дтягнута, ╕з пофарбованим по мод╕ вогняно-рудим волоссям, ця молода ж╕ночка майже н╕чим не вир╕знялася з-пом╕ж ╕нших прац╕вник╕в Свято╖ земл╕. Але була одна деталь, яка змушувала пост╕йно в╕дводити в╕д не╖ погляд – оч╕. Мало того, що сам╕ оч╕ були наче в к╕шки, жовт╕ ╕з вертикальними з╕ницями, так вона ще й ум╕ло цим користувалася, н╕би зазираючи в душу сп╕врозмовника. Додайте абсолютно байдужий вираз на обличч╕ ╕ гострий розум, ╕ отрима╓те ось таку ориг╕нальну особу, яка одн╕╓ю сво╓ю присутн╕стю змушувала присутн╕х опускати голови. Н╕хто не м╕г точно сказати, хто вона, зв╕дки з'явилася й чим займа╓ться. Ус╕ запити на ╖╖ дось╓ в Церкву залишалися без в╕дпов╕д╕. Вона вм╕ла п╕дкорити сп╕вбес╕дника одним поглядом. Було в╕доме лише ╖╖ ╕м'я – Рей. Сьогодн╕ був саме той р╕дк╕сний випадок, коли Рей виходила в люди. Схоже, причини для цього довол╕ серйозн╕.

– В╕таю Вас, пан╕ Директор!

– Тоб╕ в╕домо, що тут сталося?! – не дочекавшись в╕дпов╕д╕, директриса повернулася до сво╖х п╕длеглих. – А тепер ус╕ замовкн╕ть ╕ скаж╕ть, що тут в╕дбува╓ться!

– Ми не зна╓мо! Тривогу н╕хто не вмикав! Периметр н╕хто не порушував! Сенсори теж в норм╕!

– Оператори, вимкн╕ть сирену!

– Хай!

Отримавши нарешт╕ добро в╕д начальства, оператор з полегшенням потягнулася до вимикача ╕... Н╕чого не сталося. Як би вона не старалася, ревуни в коридорах не замовкали. Оператор пол╕зла кудись п╕д ст╕йку, ╕ за секунду вил╕зла ╕з квадратними очима.

– Ус╕ наш╕ сирени вимкнен╕!

– Гада╓ш це Бункер?! – знову повернулася до Рей директриса.

– Можливо! Спробуйте Ключем!

Оператор повернулася до сво╓╖ ст╕йки, в╕дновлюючи налаштування системи безпеки, ╕ вже через секунду пронизливе завивання стихло.

– Дякую, пан╕ директор. – вже нормальним голосом сказала Рей.

– Я н╕чого не робила.

Вс╕ присутн╕ обернулися до директриси, яка так ╕ завмерла б╕ля центрального постаменту ╕з занесеним над замком Ключем. Системи Академ╕╖ на ус╕х схемах продовжували гор╕ти зеленим. Перекинувшись схвильованими поглядами, Рей ╕з директрисою покинули Центр.

– Д╕йсно – Бункер. – задумалася директриса, розглядаючи Ключ в сво╖х руках.

– Вам в╕домо, що могло його пробудити?

– Може поломка?

– Н╕, тод╕ в╕н би сам не вимкнувся. В╕н на щось в╕дреагував. Треба нав╕датися туди. Якщо Бункер прокинувся, то причина ма╓ бути д╕йсно серйозною. Предки не розм╕нювалися на др╕бнички.

Н╕чого не в╕дпов╕вши, директриса швидко покрокувала коридором. Через майже п╕вгодини блукань вони опинилися в якомусь зовс╕м забутому техн╕чному прим╕щенн╕. На перший погляд тут не було н╕чого особливого: ряди обладнання, вентиляц╕йн╕ шахти, гул насос╕в, еф╕ропроводи... ╥хн╕й шлях пролягав до велико╖ запилено╖ п╕дсобки. П╕дсв╕чуючи соб╕ завбачливо прихопленою лампою, директриса зайшла в середину й знову замкнула за собою двер╕.

П╕д╕йшовши до ц╕лого ряду маленьких шаф, директриса почала рахувати дверцята й незабаром зупинилася перед одн╕╓ю. Вона н╕чим не в╕др╕знялася в╕д ╕нших, окр╕м одн╕╓╖ маленько╖ детал╕ – замкова шпарина була трохи ╕ншо╖ форми. ╤ ув╕йти в не╖ м╕г т╕льки Ключ. Саме так, з велико╖ букви. ╤накше цей складний пристр╕й назвати було складно. Древн╕й артефакт, що дарував сво╓му власнику можлив╕сть на власн╕ оч╕ побачити велич Предк╕в. Мало хто знав, що Ключ сам обира╓ соб╕ наступного власника, який пот╕м ╕ займа╓ посаду Директора Академ╕╖. ╤ параметри в╕дбору й дос╕ залишаються та╓мницею.

За дверима виявилися сп╕ральн╕ сходи вниз. П╕дкрутивши лампу, Рей спробувала посв╕тити вниз, але шахта була надто глибокою. Поки спускалися знову зазвучала тривога. В╕д неспод╕ванки ж╕нки мало не покотилися вниз. Через к╕лька хвилин сигнал╕зац╕я знову самост╕йно вимкнулася. Нарешт╕ сходи привели мандр╕вниць до масивних дверей. На вигляд вгадати матер╕ал було складно, але простукавши ╖х, можна було зробити висновок, що це якийсь кам╕нь або керам╕ка. Зрушити цю товсту плиту, товщиною в л╕коть, без ╕нструмент╕в виявилося непросто, але вдвох ж╕нкам вдалося в╕дкрити соб╕ шлях всередину. Там на них чекав короткий коридор ╕з аналог╕чними дверима на ╕ншому к╕нц╕. Натягнувши завбачливо залишен╕ кимось маски, ж╕нки закрили за собою вх╕д, ╕ т╕╓╖ ж мит╕ в прим╕щенн╕ почулося шип╕ння газу. З кожною секундою лампа в руках Рей св╕тила все тьмян╕ше, ╕ в якийсь момент згасла остаточно. Ж╕нка вже подумала, що наступн╕ двер╕ ╖м доведеться в╕дкривати у темряв╕, але неспод╕вано пролунав р╕зкий писк, ╕ вих╕д в╕дкрився сам, осл╕пивши гостей р╕зким б╕лим св╕тлом з ╕ншого боку. Трохи звикнувши до неспод╕вано яскравого осв╕тлення, вони пройшли дал╕.

Арх╕тектура цього п╕дземного цього комплексу була дуже незвичною. Низьк╕ й широк╕ проходи здавалися щ╕линою в скел╕, але почуття замкнутого простору не виникало. Усе навколо здавалося наст╕льки чистим, що виникало бажання зняти маску й глибоко вдихнути св╕жого пов╕тря. Пройшовши кр╕зь ряд рамок, ж╕нки вийшли з прох╕дного пункту на справжню п╕дземну вулицю. Св╕тло вмикалося прямо над ╖хн╕ми головами, ╕ гасло незабаром п╕сля ╖хнього проходу. Сво╖м власним життям жили маленьк╕ жовтуват╕ св╕тильники, що спалахували над ус╕ма зустр╕чними дверима задовго до наближення людей. Але ось вони п╕д╕йшли до дверей, св╕тильник над якими був б╕лим. Приклавши Ключ, директриса дочекалася, доки св╕тильник загориться зеленим, ╕ лише п╕сля того зайшла всередину.

Прим╕щення виявилося не дуже великим. Нав╕ть меншим за центр безпеки Академ╕╖, але ус╕ його ст╕ни були заставлен╕ широкими пласкими панелями, як╕ по черз╕ оживали, показуючи гостям нев╕дом╕ граф╕ки та схеми.

В цей момент з коридору долинув уже знайомий рев сирени, ╕ ус╕ панел╕ враз засв╕тилися. Зображення на деяких ╕з них було окреслене червоною рамкою, але з ус╕х директрису ц╕кавило лише одне.

– Дивись. – вона тицьнула в схему, один ╕з сектор╕в яко╖ був зафарбований червоним.

– Карта м╕сцевост╕? – поц╕кавилася Рей, не знаходячи знайомих ор╕╓нтир╕в. – Тут нема╓ Академ╕╖.

– Цю карту складали ще до появи Свято╖ земл╕. Наш порт знаходиться десь тут. – вузлуватий палець торкнувся потерто╖ д╕лянки на екран╕, а пот╕м перем╕стився до червоного сектору. – Зможеш сказати, де це?

– Хм... – Рей мала прекрасну пам'ять на образи, ╕ пор╕вняти дв╕ карти для не╖ було нескладно. – Це в район╕ Болота, збоку в╕д ельф╕йського поселення. Точно сказати важко.

– У тебе ╓ хвил...

Раптом усе згасло, а сирена замовкла. К╕лька секунд ж╕нки простояли у абсолютн╕й темряв╕, п╕сля чого екрани знову по-одному почали прокидатися.

– Запам'ятала?

– Так.

– Зможеш показати на карт╕?

– Це зайве. Я сама все зроблю.

– Знову? – директриса на мить скинула з себе маску, незадоволено глянувши на свою супутницю. – Рей, що в╕дбува╓ться? Ти н╕коли просто так не з'явля╓шся. Поки я не почую пояснень, ти н╕куди не полетиш.

– Це шантаж.

– Це пол╕тика. Я хочу знати, що в╕дбува╓ться у св╕т╕. – на обличч╕ директриси знову з'явився звичний вираз добро╖ бабус╕. – Тоб╕ ж не буде складно под╕литися новинами?

– Поговоримо п╕сля зак╕нчення операц╕╖.

– Я в тоб╕ не сумн╕валася.

Незабаром в ангарах Академ╕╖ кип╕ла робота. Ус╕ лицар╕ Свято╖ земл╕ були готов╕ до вильоту. Частину п╕дземних прим╕щень було ╕зольовано п╕д приводом авар╕╖, а увесь флот приведено в бойову готовн╕сть. Ус╕, не зайнят╕ в патрулювання судна, вишикувалися ланцюжком уздовж невидимого периметру Академ╕╖. П╕днят╕ по тривоз╕ лицар╕ клану Шур╕фон також не залишилися осторонь, але з моменту початку операц╕╖ жодна з╕ стор╕н так ╕ не вийшла на зв'язок ╕з сус╕дом. Ельфи п╕дтримували видим╕сть нейтрал╕тету, а Свята земля не сп╕шила аф╕шувати причину переполоху. Зам╕сть цього один ╕з корабл╕в був в╕дправлений уздовж каньйон╕в до точки ╕мов╕рного розташування нев╕домо╖ загрози. Рей рвалася особисто взяти участь в операц╕╖, однак директриса заборонила п╕дпускати ╖╖ до лицаря. ╥й залишалося лише стежити за ходом операц╕╖ з борту корабля.

Зайнявши позиц╕ю на безпечн╕й в╕дстан╕ в╕д Болота, судно Свято╖ земл╕ випустило розв╕дника. Набравши максимально можливу висоту, лицар обережно рушив уздовж меж╕ л╕су. Все, що в╕н бачив, одразу ж пересилалося на корабель, а вже зв╕дти – на базу. Техн╕кам довелося помучитися, аби розтягнути зображення на увесь центр керування Академ╕╖. Ц╕лих двадцять хвилин, поки корабель добирався до м╕сця призначення, вони налаштовували апаратуру. ╤ нав╕ть зараз, спроектоване на ╕люзорний екран зображення пост╕йно стрибало. Розбита на сорок вертикальних смужок чорно-б╕ла картинка могла передати лише загальн╕ риси, ╕ п╕лоту доводилося додатково коментувати усе, що в╕н бачить. Для одночасно╖ передач╕ звуку та зображення довелося пожертвувати прийомним каналом корабля-розв╕дника, залишаючи того без зворотного зв'язку. Але це було значно краще, а н╕ж тривожне оч╕кування.

Болото за увесь час свого ╕снування, здавалося, а н╕ трохи не зм╕нилося. Та й побачити щось у густих випарах не м╕г нав╕ть лицар з╕ сво╖м гострим зором. П╕лот гадала, що пошуки будуть тривалими, але майже одразу ж п╕сля вильоту ╖╖ увагу привернув спалах на протилежному берез╕ Болота. Не наважившись лет╕ти над проклятою землею, лицар пов╕домила на корабель про побачене й почала по краю обл╕тати небезпечну територ╕ю. На це знадобилося добрих двадцять хвилин, впродовж яких спалахи неодноразово повторювалися. Вже здалеку стало зрозум╕ло, що на берез╕ Болота хтось бушував – наст╕льки перекопаною був схил. Подекуди видн╕лися рештки дерев та тварин, ╕нод╕ довол╕ великих. Знищившись до десятка метр╕в, п╕лот уже хот╕ла продовжити пол╕т, коли черговий спалах стався зовс╕м поруч, майже п╕д ногами! Потужна блискавка на мить перетворила день на н╕ч, вихопивши окресливши на узл╕сс╕ два силуети, ╕ черкнувши самим кра╓чком лицаря. Осл╕плена спалахом, п╕лот посп╕шила п╕днятися на якомога б╕льшу висоту, що ╕з п╕дсмаленою дупою лицаря виявилося вельми непростою задачею. П╕сля такого шоку машина майже не слухалася команд, а усе нижче поясу було фактично парал╕зованим. Око, закр╕плене прямо п╕д пузирем каб╕ни, такого знущання над собою не витримало. Нав╕ть пристосован╕ до величезних навантажень глайдери – ╕ т╕ залишилися вис╕ти мертвим вантажем. Ледве вир╕внявшись, п╕лот одразу ж почала кликати на допомогу.

– Око, в╕дгукн╕ться! – почувся голос Рей ╕з корабля, де вже в╕дновили нормальний звуковий зв'язок. – Що сталося? Куди зникло зображення?

– Це Око! Мене осл╕пили! Я не бо╓здатна. Лицар теж постраждав! Прошу негайно╖ евакуац╕╖!

– Допомога вже в дороз╕. Ви встигли щось побачити?

– Тут на берез╕ розгард╕яш. Це не лицар. Силует людський. Б╕льше н╕чого сказати не можу.

– Добре. Залишайтеся на м╕сц╕ й уважно слухайте вказ╕вки.

Чекати довелося не так довго: уже через к╕лька хвилин до не╖ п╕длет╕ли два лицар╕. Схоже ц╕ ненормальн╕ ризикнули перелет╕ти над Болотом, ╕накше б так швидко до не╖ не д╕сталися. ╥╖ п╕дсмаленого лицаря обережно взяли п╕д руки, допомагаючи набрати висоту. Другий же рят╕вник в цей час ╕з безпечно╖ висоти уважно спостер╕гав за берегом, намагаючись в╕дшукати нещодавнього порушника.

– Це Дубль-Два. Бачу об'╓кт. Це хлопець. Поводиться як божев╕льн... От демони! В╕н кида╓ться блискавками! На нас уваги не зверта╓.

– Поговор╕ть з ним. – почувся на тому боц╕ неприродно спок╕йний голос Рей. – В раз╕ необх╕дност╕ можете спробувати захопити його.

– Це буде складно. – буркнула п╕лот, простеживши за черговою блискавкою.

Хлопець б╕гав уздовж л╕су, голими руками виловлюючи р╕зноман╕тних тварин, як великих, так ╕ малих, щось робив з ними, а п╕сля чергового удару на мить падав, ╕ все починалося спочатку. Серед постраждалих був нав╕ть великий бурий ведм╕дь. Б╕льш╕сть тварин, щойно з'являлася можлив╕сть, одразу ж т╕кали до л╕су. Деяк╕ ловили блискавку на себе, ╕ псих в╕дправлявся на пошуки наступно╖ жертви. К╕лька невдах узагал╕ не пережили знайомства, залишившись лежати на сам╕с╕ньк╕й меж╕ Болота. ╥хн╕ животи роздулися, а т╕ла потроху розчинялися в густ╕й прозор╕й субстанц╕╖. Намагаючись позбутися жахливого видовища перед очима, п╕лот-контактор спробувала покликати божев╕льного з пов╕тря, але той лише помахав ╖м рукою, крикнув у в╕дпов╕дь щось незрозум╕ле, а п╕сля чергово╖ блискавки знову забув про гостей.

Придивившись уважн╕ше до берега, п╕лот пом╕тила маленьк╕ ямки, в як╕ пост╕йно поц╕ляли блискавки. Максимально затемнивши пузир каб╕ни, п╕лот дочекалася чергового удару, ╕ нарешт╕ побачила причину ╖хнього переполоху: в ямках п╕д землею знаходилися як╕сь пристро╖. Саме вони щоразу випускали блискавку в ус╕х, хто знаходився поруч. Схоже саме ц╕ блискавки ╕ були причиною тако╖ дивно╖ повед╕нки хлопця. Вловивши момент, коли черговий удар знайде свою жертву, п╕лот р╕зко спустилася вниз ╕, обережно вхопивши хлопця рукою лицаря, вже збиралася злет╕ти, як раптом ус╕ найближч╕ пастки спрацювали одночасно, випустивши в лицаря ц╕лу г╕рлянду блискавок. Вмить втративши керування, лицар скрючився в пов╕тр╕, повалився на землю ╕ поламаною лялькою скотився крутим схилом прямо в Болото. Агресивне середовище вмить накинулося на нову жертву, ╕ коли п╕лот таки зум╕ла в╕дновити контроль, врятувати машину було вже неможливо – водяниста капость вмить зжерла глайдери, ╕ уже почала роз'╖дати пузир каб╕ни. Хлопець же, випавши з руки лицаря й отримавши хвилинку перепочинку, трохи заспоко╖вся ╕ почав озиратися довкола. Побачивши свого горе-рятувальника, в╕н швидко п╕дскочив до каб╕ни, й одним невловимим рухом розпоров прозору пл╕вку пузиря. П╕лот була готова покинути св╕й притулок, ч╕пляючи на пояс авар╕йний комплект, як раптом ╖╖ за шк╕рку, наче кошеня, витягнули з каб╕ни. Закинувши п╕лота на плече, хлопець помчав до л╕су, тримаючись якнайдал╕ в╕д пасток. Вони вже майже досягнули л╕су, коли пристро╖ знову спрацювали. Цього разу основний удар прийняв на себе уже наполовину з'╖дений лицар, наче тварина, смикаючись у передсмертних конвульс╕ях. Вт╕кач╕в наздогнав лише один розряд. Вкотре сп╕ймавши блискавку на себе, хлопець не встиг п╕дняти ногу ╕, зачепившись за щось, з розмаху гепнувся головою об товсте кор╕ння дерева. Почувся мокрий хруст. Якби не рефлекси – п╕лот теж зак╕нчила б сво╓ життя аналог╕чним чином, а так вона лише перекотилася по земл╕, хоча й п╕двернула ногу, невдало приземлившись. Кра╓м ока д╕вчина пом╕тила, як в╕д них в ус╕ боки рвонула велика й мала л╕сова живн╕сть. Схоже за час свого перебування тут, хлопець встиг добряче налякати нав╕ть хижак╕в – он як чкурнули, т╕льки лапи мелькають.

Обережно наблизившись до хлопця, д╕вчина перевернула того на спину. Склян╕, засипан╕ землею оч╕ тупо дивилися в небо, а н╕с був неприродно втоплений в обличчя й залитий кров'ю. В╕двернувшись в╕д неб╕жчика, д╕вчина довго в╕ддихувалася, ╕ т╕льки пот╕м вийняла з-за поясу сигнальну шашку й кинула ╖╖ трохи дал╕ в╕д себе. Через хвилину в небо тягнувся стовп густого рожевуватого диму. Десь поруч свист╕ли глайдерами лицар╕ але, пам'ятаючи долю свого попередника, спускатися в др╕муч╕ джунгл╕ не наважувалися. До м╕сця катастрофи прибув корабель-розв╕дник, випустивши рятувальну команду на безпечн╕й в╕дстан╕ в╕д берега. Т╕ швидко в╕дшукали потерп╕лих ╕ вже за десять хвилин судно взяло курс на пов╕тряний порт Академ╕╖.

– Ну ╕ як в╕н туди потрапив? – поц╕кавилася директриса, вислухавши допов╕дь Рей з борту корабля. – Невже п╕шки йшов?

– Мене б╕льше хвилю╓, що в╕н там робив?

– Може це чорний археолог?

– Можливо. Особистих речей при ньому не було. Сл╕д╕в табору поблизу не видно. Документ╕в нема╓, т╕льки татуювання у вигляд╕ смужок на обличч╕. Та й вдягнутий в╕н дивно – не по погод╕, ╕ надто яскраво.

– Ясно. Що з пастками?

– Там увесь берег зас╕яний ними. Рятувальники притягнути одну, щоправда вона трохи побита.

– Як вона вигляда╓?

– Правильна куля, д╕аметром в л╕коть, розд╕лена по екватору чорним пояском, а сам╕ п╕вкул╕ зроблен╕ з...

– Того ж матер╕алу, що й двер╕ Бункеру. – зак╕нчила директриса, уже знаючи в╕дпов╕дь. – Зрозум╕ло. Чекаю в╕д тебе повний рапорт. Занесеш мен╕ особисто. Нам ╓ про що поговорити.

– Хай!

Махнувши зв'язк╕вцю, щоб вимикав зв'язок, директриса потягнулася у кр╕сл╕. Предки вкотре п╕дкинули сюрприз сво╖м нащадкам. Коли зак╕нчиться навчання, треба буде послати в той район команду археолог╕в, нехай в╕дкопають з десяток пасток. Якщо вдасться ╖х в╕дтворити, це дозволить захистити ус╕ кордони Свято╖ земл╕ в╕д атаки Лицарями. Т╕льки треба заздалег╕дь подбати про секретн╕сть. За пост╕йний персонал можна не переживати, а от найман╕ прац╕вники... Директриса вже збиралася покинути центр керування, як раптом зв'язк╕вець знову заворушився.

– Терм╕нове пов╕домлення з борту розв╕дника!

– Що знову сталося?

– ╥хн╕й неб╕жчик воскрес!

***

Виплюнути щойно вирощений патрон, вставити в магазин, загнати той на м╕сце, обережно просканувати навколишн╕й прост╕р, ╕ знову злитися з деревом. Не думав, що мен╕ так швидко доведеться знову братися за зброю. ╤ все через те, що я втратив пильн╕сть! Знову, трясця ╖╖ в душу, втратив пильн╕сть!!! Схоже цей св╕т, ╕ нове т╕ло зокрема, впливають на мене значно сильн╕ше, н╕ж я можу соб╕ уявити. До чого я зараз готуюся? До одн╕╓╖ серйозно╖ розмови. Але розкажу про все по порядку...

Д╕агностика систем – виконано.

Активац╕я глибинних шар╕в костюму – виконано.

Активац╕я ╕нтелектуально╖ матриц╕ через:

3...

2...

1...

В╕дкриваю оч╕ й пильно вдивляюся в незнайому стелю. Що це було? Я добре пам'ятаю, що вже був на шляху з болота, коли... Коли на мене хтось напав. ╤накше пояснити так╕ численн╕ внутр╕шн╕ пошкодження я не можу. Хто це м╕г зробити – д╕ло десяте. Зараз мене б╕льше хвилю╓ питання – як в╕н це зробив?!

Проанал╕зувавши список пошкоджень, я пом╕тив одну важливу законом╕рн╕сть – найб╕льше постраждала орган╕чна нервова система та електронн╕ елементи. Не вс╕, а лише т╕, як╕ я пост╕йно тримаю активними. Такий ефект м╕г би дати електромагн╕тний ╕мпульс. Але тод╕ були б помилки у програм╕ бот╕в. Що тут ще: оп╕ки шк╕ри? Значить не ЕМ╤, а щось ╕нше. Електрошок? Скор╕ш за все. От т╕льки м╕сцев╕ до такого навряд чи д╕йшли. Що ж тод╕ сталося?

Як би я не намагався, пригадати останн╕... Дв╕ години?! Я дв╕ години валявся без тями?! Щось слабо в╕риться. Короткочасна пам'ять затерта начисто, але вона включа╓ в себе не б╕льше п'яти хвилин. Значить мен╕ увесь цей час хтось пост╕йно залазив у м╕зки! При чому робив це дуже грубо, ╕накше б перед╕ мною не вискакував такий довжелезний список пошкоджень. Схоже у мо╖х нев╕домих ворог╕в щось п╕шло не так, якщо я отямився.

Варто було т╕льки подумати про це, як поруч почувся зойк. Схоже зараз п╕дн╕муть тривогу. Ор╕╓нтуючись лише на ультразвуков╕ сенсори, якими я зазвичай не користуюся, п╕дриваюся з на ноги й прислухаюся до в╕длуння. Багато кушеток, к╕лька шаф, ст╕л ╕з нерозб╕рливим приладдям та купою папер╕в, та високий суб'╓кт поруч з╕ мною. За к╕лька секунд мо╓╖ активност╕ ця особа вже ув╕мкнула тривогу й тепер намагалася в╕ддалитися в╕д мене. От т╕льки ст╕на позаду ╖й трошки заважала. Не знаю, як я виглядаю зараз, але судячи ╕з ╖╖ пульсу, перелякалася ж╕ночка сильно. А якщо ще й принюхатися – то дуже сильно! Водночас запахи принесли ще один ц╕кавий факт: я опинився у л╕карнян╕й палат╕. Або у морз╕. Зараз тут не було ╕нших т╕л, але характерний запашок трохи в╕дчувався. Мо╓ нап╕всинтетичне т╕ло за такий короткий час протухнути не могло, значить цим прим╕щенням ╕нод╕ користуються за призначенням.

Пасивно╖ звуково╖ локац╕╖ достатньо, аби не наткнутися на ст╕лець або не перечепитися на сходах. Але зараз цього недостатньо. Ховатися мен╕ уже нема╓ сенсу тому, видавши потужний свист, в╕д якого задзвен╕ло скло, я вив╕в для себе картинку прим╕щення, в якому опинився. В╕кон тут не було, товщину ст╕н визначити також не вдалося. В мене нав╕ть виникло враження, н╕би за ними взагал╕ н╕чого нема╓, наст╕льки хороша була звуко╕золяц╕я.

Поки я освоював навколишн╕й прост╕р, до м╕сця тривоги почав зб╕гатися персонал. Судячи по брязкоту металу та тупоту п╕дбитих чобо╕т, це була охорона, яка зб╕галася на м╕сце тривоги. ╤ швидше за вс╕х рухалося особливо сильне джерело звуку: важке й сильне. Я нав╕ть не м╕г визначити матер╕ал взуття на ньому – наст╕льки суперечлив╕ дан╕ видавали сенсори. Хай там як, а зустр╕чатися з м╕сцевими жителями мен╕ ну зовс╕м не хот╕лося. Рвонувшись до дверей, я вже звично вибив ╖х, створюючи якомога б╕льше шуму. В╕длуння показало трьох б╕йц╕в попереду та того-самого нев╕домого за ╖хн╕ми спинами, який швидко наближався до мене. Не розбираючи дороги, я рвонув у протилежному напрямку. На велик╕й швидкост╕ ор╕╓нтуватися було дуже складно, але сенсори в╕дростали надто пов╕льно. В кращому раз╕ я отримаю картинку хвилини через дв╕-три, а доти доводиться ор╕╓нтуватися виключно на звук. А н╕, ще лазерний далеком╕р в╕дновився! Це вже значно краще! Принаймн╕ тепер я точно знаю, який прост╕р для маневру в мене ще ╓.

Проб╕гши ще трохи, я д╕стався до сход╕в. Лог╕чно припустивши, що нагор╕ завжди ╓ вих╕д назовн╕, я в два стрибки опинився на наступному р╕вн╕. Ось тут уже було чутно свист в╕тру! Зрад╕вши, що порятунок близько, я рвонув на звук, ╕ неспод╕вано почув скрип металу. Через секунду я на повн╕й швидкост╕ гепнувся в металев╕ двер╕. Зв╕сно ж я м╕г ╖х легко виламати, тим б╕льше, що п╕сля мого удару вони вже трохи прогнулися. Але ж на це потр╕бен час, а нев╕домий пересл╕дувач уже в╕др╕зав мен╕ зворотн╕й шлях ╕ от-от д╕станеться до мене. Подумавши, що я н╕чого не втрачаю, я в╕дштовхнувся в╕д дверей назустр╕ч ворогу. За планом я мав би збити його з н╕г, ╕ водночас прорватися до ╕ншо╖ половини коридору. ╤ тут вил╕зла перша неспод╕ванка: в╕н встиг зреагувати! Кр╕м того, в нього вистачило сили, аби вхопити мене за руку! Добре, що в╕н теж мене недооц╕нив, точн╕ше недооц╕нив мою масу, тому зам╕сть больового захвату ми обо╓ перекрутилися в пов╕тр╕, вчепившись один в одного.

Двоб╕й розпочався стр╕мко й неспод╕вано для обох нас. На мо╓му боц╕ було повне ╕гнорування болю, на ворога ж працював досв╕д ближнього бою, якого у мене в цьому т╕л╕ було не так уже й багато. Застосовувати силов╕ прийоми в такому обмеженому простор╕ не м╕г н╕ в╕н, н╕ я. Нам залишалося лише боротися, викручуючи один одному руки.

Тут п╕досп╕ли й решта охоронц╕в, спробувавши накинути на нас с╕тку. Ц╕каво, зв╕дки вони ╖╖ взяли? Аби ухилитися в╕д загрози, мен╕ нав╕ть довелося вивернути л╕кт╕ в ╕нший б╕к, п╕дставивши п╕д с╕тку мого суперника. Точн╕ше, як виявилося п╕д час нашого неспод╕ваного сеансу обмацування – суперницю. Отримавши необх╕дну затримку, я кинувся в ╕нший б╕к. П╕д час боротьби я встиг скласти б╕льш-менш докладну карту навколишнього простору, ╕ на протилежному к╕нц╕ коридору ч╕тко вид╕лялися контури в╕кна. Начхавши на в╕дсутн╕сть зору, я проскочив повз охоронц╕в, набираючи швидк╕сть, ╕ вибив товсте скло, кулею вилет╕вши ╕з... Корабля?! Щось мен╕ останн╕м часом надто щастить приходити до тями в пов╕тр╕, в багн╕, будь-де, т╕льки не на тверд╕й земл╕!

Готуючись до твердо╖ посадки, я все роздумував над тим, що мен╕ робити з урахуванням нових даних. Феномен болота сл╕д вивчити б╕льш детально, але самост╕йно це робити надто довго. ╤ небезпечно. Краще скористатися чужим досв╕дом. Судячи з того, що мене зловили на самому берез╕ – мо╖м новим знайомим дещо в╕домо про його небезпеку. Як тепер ╕ про мене. Значить розпочну саме з них! Треба лишень дочекатися, доки з╕р в╕дновиться.

Приземлення було дуже жорстким. Якби не випущена заздалег╕дь волос╕нь, мене б закрутило ще п╕сля першого удару об дерева. А так я увесь шлях пролет╕в ногами вперед, ╕ основн╕ пошкодження прийшлися на нижню частину т╕ла. Та й стаб╕л╕зац╕я за допомогою гарпуна допомогла погасити швидк╕сть. Загнавши себе майже по пояс у пухкий л╕совий ╜рунт, я ц╕лу хвилину потратив лише на те, щоб в╕дкопати себе. На жаль таку прос╕ку в зелен╕ прекрасно видно з пов╕тря, а тому мен╕ варто у буквальному сенс╕ брати ноги в руки й вибиратися зв╕дси. К╕стки й таз у мене все одно розтрощен╕, тому закидаю ноги соб╕ на плеч╕, й швидко перебираю руками якнайдал╕ в╕д м╕сця пад╕ння.

Так╕ важк╕ ф╕зичн╕ травми ще б╕льше упов╕льнили в╕дновлення систем, ╕ повернення зору розтягнулося ще на к╕лька хвилин. Як би мо╖ пересл╕дувач╕ не старалися, та нав╕ть ╕з технолог╕ями ХХ╤ стол╕ття та готовими б╕йцями, ран╕ше за хвилину вони тут точно не з'являться. ╤з тутешн╕м же п╕дходом цей терм╕н може перевищити п'ять, ╕ нав╕ть д╕йти до десяти. Я ж за цей час уже встиг дв╕ч╕ провалитися в як╕сь катакомби й зал╕зти в чиюсь нору. Останню я вир╕шив проповзти наскр╕зь, ор╕╓нтуючись на рух пов╕тря. Нора виявилася не такою вже й довгою, але збити пересл╕дувач╕в з╕ сл╕ду допоможе. К╕лька мах╕в лезами, ╕ пухка л╕сова земля завалю╓ за мною прох╕д. Тепер можна дочекатися, доки т╕ло б╕льш-менш в╕дновиться, ╕ я зможу...

Хм... Схоже вони копирсалися в мо╖х м╕зках значно б╕льше, н╕ж я думав ран╕ше. Т╕льки цим можна пояснити м╕й ненормальний зовн╕шн╕й вигляд: кучерявий блондин у жовтому комб╕незон╕ з татуюванням на морд╕ у форм╕ вус. Н╕кого не нагаду╓? Якщо вже вони умудрилися витягнути з мене ТАКУ ╕нформац╕ю, та ще й паралельно зламали мо╖ власн╕ системи, то залишати живими ╖х не можна! Fuck! Знову на корабель пертися! Спод╕ваюся вони спустять за мною десант.

Вил╕зши з╕ сво╓╖ схованки, я п╕дняв голову, й ╕з розчаруванням подивився всл╕д пов╕тряному кораблю. Кораблю Свято╖ земл╕. Який зовс╕м не збирався в╕дхилятися в╕д свого курсу. Герб на бортах вказував його приналежн╕сть до Академ╕╖, але це т╕льки ускладнювало ситуац╕ю. Якщо в╕н д╕станеться до порту, знищити результати мого зламу буде вже неможливо.

Повернувши соб╕ нормальний вигляд, я поб╕г за кораблем. Але цього разу вдача в╕д мене в╕двернулася, ╕ усього мого технолог╕чного арсеналу виявилося замало, аби наздогнати швидк╕сне судно. Розрив м╕ж нами пост╕йно зростав, а незабаром з-за дерев я зум╕в розглед╕ти ц╕лий пов╕тряний кордон ╕з таких же кораблик╕в. Схоже мене тут дуже сильно чекають в гост╕. Не будемо ╖х розчаровувати. Т╕льки зайдемо не з парадного входу, ╕ не через службову хв╕ртку, а як справжн╕й Санта Клаус – через комин! Так би мовити – ╕з сюрпризом в гост╕! Але спочатку... Щойно з'явилися ор╕╓нтири у вигляд╕ башт Академ╕╖, я скоригував св╕й маршрут, збираючись попередньо нав╕датися до одн╕╓╖ знайомо╖ королеви. Адже перед штурмом добре оснащеного ворога варто як сл╕д п╕дготуватися. Спочатку витягну ╕з Лашури все, що вона зна╓, а вже пот╕м буду розбиратися з ус╕ма ╕ншими.

Виплюнути патрон, вставити в магазин, загнати на м╕сце, злитися з деревом. Ось в таку халепу я потрапив. Зараз, сидячи в густ╕й крон╕ дерева на узл╕сс╕, я пильно стежив за дорогою ╕ глибоко вдихав чисте, не загазоване пов╕тря. Хоча краще воно було б загазованим, все одно мен╕ для ╕снування дихати не треба. Для мо╖х план╕в важке пов╕тря було б╕льш привабливим. Справа в т╕м, що я обожнюю вуглець. На протяз╕ всього мого ╕снування ця речовина не раз рятувала життя ╕ мен╕, ╕ мо╖м союзникам. Був час, коли я нав╕ть меч╕ з нього клепав. Ось ╕ зараз, за в╕дсутност╕ нормальних матер╕ал╕в, мен╕ доводиться пригадувати стар╕ навики й вирощувати соб╕ зброю ╕з себе самого.

Ц╕каво, що останн╕м часом в мене все б╕льше часу, пробачте за тавтолог╕ю, йде на модиф╕кац╕ю власного т╕ла. Б╕льше, н╕ж за вс╕ роки мого ╕снування Пророком. Я не терм╕натор Т-1000, щоб зм╕нювати форму на ходу. Може це й зда╓ться дивним, але нан╕ти – не панацея в╕д ус╕х проблем. Та й називати ц╕ м╕кроорган╕зми нан╕тами буде неправильно. Вони дуже схож╕ на бактер╕╖, мають приблизно так╕ ж розм╕ри, т╕льки для ╕снування ╖м потр╕бна не ╖жа, а електромагн╕тне випром╕нювання. ╥х можна пор╕вняти ╕з великим троп╕чним мурашником: кожен мураха п╕дн╕ма╓ втрич╕ б╕льший за себе вантаж, але нав╕ть при величезн╕й сво╖й к╕лькост╕ свою оселю вони будуватимуть дуже довго. В той же час звичайний кр╕т при т╕й же жив╕й мас╕ перетягу╓ аналог╕чний об'╓м земл╕ за к╕лька годин. З точки зору витрат часу та ресурс╕в костюму – я забиваю цвяхи нав╕ть не електронним м╕кроскопом, а ц╕лою МКС (просто уяв╕ть соб╕ це видовище, ╕ ви одразу зрозум╕╓те сп╕вв╕дношення потенц╕йних можливостей до потр╕бного результату). Та й катал╕затора я останн╕м часом витратив надто багато. Мимовол╕ напрошу╓ться думка про вузькоспец╕ал╕зован╕ зовн╕шн╕ модул╕. Наприклад ╕ще один ╕нкубатор, бо старий, виконуючи дан╕ йому вказ╕вки, давно само знищився. Краще це вже буде повноц╕нна нанокапсула...

Виплюнути, вставити в магазин, загнати... Щось я в╕дхилився в╕д теми.

Зараз я тримаю в руках K-VOLT – високотехнолог╕чну нелетальну зброю, головним призначенням яко╖ було затримання демонстрант╕в та нейтрал╕зац╕я електрон╕ки. В тому числ╕ й НК. Мр╕я вуличного пол╕цейського. От т╕льки кошту╓ така ╕грашка б╕льше за патрульний автомоб╕ль. ╤ головна проблема тут нав╕ть не у сам╕й збро╖, ╖╖ конструкц╕я майже н╕чим не в╕др╕зня╓ться в╕д звичайного великокал╕берного п╕столета, чи нав╕ть дробовика. Найдорожчий елемент – сам╕ патрони, кожен з яких був складним одноразовим шокером. Складн╕сть конструкц╕╖ полягала лише у попередньому налаштуванн╕ кожного постр╕лу, аби не вбити жертву. Вперше взявши його в руки я був дуже розчарований: зам╕сть п'ятдесяти канон╕чних постр╕л╕в у магазин вл╕зало лише с╕м, плюс один в патроннику. Та нав╕ть з такими обмеженнями ВОЛЬТ прекрасно глушив не лише рибу, але й ╕нших жител╕в океану. Я вже тод╕ задумувався над способом в╕дтворення таких ц╕нних бо╓припас╕в, ╕ нав╕ть досягнув у цьому певних усп╕х╕в. ╤дею я п╕дглед╕в у збро╖ цефалопод╕в. Вони робили акцент на створенн╕ високо╖ температури, а в мо╓му виконанн╕ ╖хн╕й патрон перетворився на потужний МГД, який не лише видавав розряд, але й залишав сильн╕ оп╕ки на т╕л╕. Ну ╕ при╓мний бонус нового п╕дходу – втрич╕ б╕льша потужн╕сть, та вдесятеро довший терм╕н розряду. Зв╕сно ж досягти тако╖ ефективност╕ можна було лише поатомним збиранням кожного виробу, що в╕дпов╕дно дозволило зменшити розм╕ри патрон╕в ╕з стандартних для дробовик╕в 12 мм до п╕столетного – 9 мм. Недол╕к у мо╖х розробок був лише один – часу на ╖х вирощування йшло ну дуже багато. Це зараз мен╕ сп╕шити н╕куди, а в бою кожна секунда на вагу золота. Прост╕ше було знайти солдата ╕з повним магазином. Зараз же ця технолог╕я стала для мене справжн╕м порятунком.