Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 8 (всего у книги 27 страниц)

– Пане Джен╕нган, ми зак╕нчили!

– Ну показуйте, що тут... Боже милостивий! – один ╕з молодих учених в╕дсахнувся в╕д капсули, впершись задом у лабораторний ст╕л.

Еге ж, скоро ви т╕льки так мене й будете називати, дорогеньк╕. Зв╕сно м╕й вигляд одразу п╕сля витягування з капсули мало походив на бажаний результат, але нав╕ть так я виглядав значно серйозн╕ше за сво╖х родич╕в, ╕ в подальшому ефект т╕льки посилиться. Моя поява ╕з капсули зд╕йснила справжн╕й фурор серед науковц╕в.

– Ну, що можете сказати про наш прототип? – звернувся до сво╖х лаборант╕в Джен╕нган, нав╕ть не п╕дозрюючи, яку лавину ╕дей в╕н породив у мен╕.

– Гармон╕йний ╕ страшний водночас, якщо так можна сказати про зброю. Я вже бачу, як можна оформити його зовн╕шн╕й вигляд...

– Зверн╕ть увагу на його кист╕. Таке розташування жил м╕н╕м╕зу╓ навантаження на скелет нос╕я.

– У нього загальний об'╓м м'яз╕в б╕льший, н╕ж у ╕нших зразк╕в, ╕ водночас вони вже остаточно оформлен╕. Коригування буде складним.

– Ви т╕льки подив╕ться на його структуру! Нам же не доведеться н╕чого коригувати! Т╕льки додати нормальний екзоскелет ╕...

– Зачекайте, а що це в╕н зробив ╕з капсулою? В╕н же повинен був поглинати лише орган╕ку та... Ой, подив╕ться на його спину! У нього ╓ хребет!

– Що? Та не може бути! Гм, д╕йсно схоже хребет.

– А череп перетворився на шолом. Бачите ц╕ волокна на обличч╕? Якщо правильно п╕др╕зати ось тут ╕ тут, то його маска в╕дкриватиметься наче щелепи!

– Питання в тому, чи вл╕зе солдат всередину цього монстра...

Консил╕ум вчених продовжувався ще добрих п╕вгодини, перш н╕ж старший ус╕х роз╕гнав. П╕зн╕ше, коли нас почали фарширувати р╕зноман╕тною техн╕кою, я остаточно п╕д╕гнав св╕й образ п╕д ╕гровий, додавши в дизайн к╕лька деталей в╕д себе. На в╕дм╕ну в╕д ╕нших костюм╕в, як╕ все ще були бридкого рожевуватого кольору живо╖ плот╕, я з самого початку обрав соб╕ чорно-с╕ре забарвлення. Та й екзоскелет для мене робили нормальний, а не схожий на з╕драну з╕ старо╖ авт╕вки раму. Саме завдяки цьому та сво╖й податливост╕ я дуже швидко став 'улюбленцем' в лаборатор╕╖.

Хтось каже, що краса – це коли нема╓ н╕чого зайвого. В мо╓му розум╕нн╕ краса, це функц╕ональний зовн╕шн╕й вигляд. А оск╕льки оптичний камуфляж це питання зн╕ма╓, я вир╕шив повернути зовн╕шн╕сть на свою ж користь. А точн╕ше – перетворити ╖╖ на зброю. Тому кожна деталь довго п╕дбиралася, в╕дшл╕фовувалася на лаборантах, видозм╕нювалася, ╕ нарешт╕ займала сво╓ м╕сце. Я намагався вт╕лити у сво╓му образ╕ ус╕ можлив╕ вар╕анти психолог╕чного залякування суперника. Ск╕льки книжок ╕з психолог╕╖ я перечитав, ск╕льки нерв╕в лаборантам з╕псував – словами не передати. Нав╕ть скло для в╕зора я п╕дбирав таким чином, щоб кожному здавалося, н╕би я дивлюся саме на нього. Результатом я задовольнився т╕льки тод╕, коли лаборанти почали боятися повертатися до мне спиною, а деяк╕ в╕руюч╕ почали хреститися. Людина, яка вперше мене бачить, ╕нстинктивно в╕дчува╓ в мен╕ загрозу, ворога, в╕д якого сл╕д т╕кати, ╕ взагал╕ триматися якнайдал╕. ╤ хоча ус╕ костюми пот╕м виглядали ╕дентично – мене легко пом╕чали, якщо я того хот╕в. В подальшому цей фокус не раз рятував мен╕ життя, тому я вир╕шив прописати цей режим в прошивку костюму п╕д назвою 'Демон-мод' , або скорочено Д-мод. Я вир╕шив, що найкраще буде застосовувати його п╕д час бою, або для вираження сво╖х емоц╕й (ну не смайлики ж на масц╕ малювати). Окремою ф╕шкою став налаштований на ╕нфразвук голосовий модулятор – достатньо одного слова, ╕ ╕нфаркт гарантовано!

╢диною проблемою була сум╕сн╕сть мо╖х систем ╕з нос╕ями. Вже тод╕ я розум╕в, що тривалий контакт ╕з п╕лотом призведе до його смерт╕. Мен╕ п╕дсовували р╕зноман╕тних кандидат╕в, але я ╖х ус╕х в╕дхиляв, оч╕куючи саме його – Лоуренса Барнса. До того моменту я вже перестав бути об'╓ктом пост╕йного операц╕йного втручання, остаточно перетворивши себе на суц╕льний футуристичний бронекостюм. Лаборанти думали, що м╕й дикий зовн╕шн╕й вигляд ╓ насл╕дком пост╕йно╖ зм╕ни нос╕╖в, адже наноботи по сут╕ були звичайними м╕кроорган╕змами. Тому з першо╖ ж хвилини нашого ф╕зичного контакту я вимкнув Д-мод, ╕ почав придивлятися до цього мужика. Одразу ж вил╕зли ц╕кав╕ факти: рак к╕сткового мозку. Цей чолов╕к в будь-якому випадку був смертником, а з╕ мною в╕н отримував хоч ╕ маленький, але шанс. Хай би що про нього не казали ╕нш╕, але я бачив у ньому справжнього патр╕ота. При чому патр╕ота не яко╖сь окремо взято╖ кра╖ни, а всього людства. Хоча н╕, тут я збрехав – це я сам його таким зробив.

Знайти баланс м╕ж особист╕стю нос╕я та мо╖м ╕нтелектом було довол╕ складно. Будь-яке в╕дхилення в╕д м╕н╕мальних величин призводило до серйозних порушень в робот╕ орган╕зму. Тому, не бажаючи надм╕рно мучити мужика, я склав для нього сво╓р╕дний граф╕к: зранку в╕н м╕г робити абсолютно все, оп╕вдн╕ я починав налаштовувати нейронний шунт, пот╕м дв╕ години непритомност╕, щоб в╕н не страждав в╕д м╕грен╕, ╕ до к╕нця дня я знову сушив свою в╕ртуальну голову над вир╕шенням проблеми сп╕в╕снування.

Проблема полягала в тому, що симб╕оз таких костюм╕в б╕льше нагадував паразитування. Костюм, зам╕нюючи собою втрачен╕ орган╕змом кл╕тини, поступово пожирав людське т╕ло. ╤ що вищим був р╕вень синхрон╕зац╕╖, то швидше це в╕дбувалося. Врешт╕-решт бо╓ць перетворювався на кис╕ль всередин╕ тонко╖ високотехнолог╕чно╖ оболонки. В╕д людини не залишалося майже н╕чого окр╕м б╕омаси, нафаршировано╖ наноботами. В принцип╕ це майже н╕чим не в╕др╕знялося в╕д процесу вирощування костюму ╕з п╕ддосл╕дного матер╕алу, т╕льки в цьому випадку вони були неупорядкован╕ та незапрограмован╕. Терм╕н ╕снування б╕йця в такому костюм╕ в кращому випадку обмежувався двадцятьма роками, п╕сля чого ╖х обох можна було викинути ╕ забути, адже без нос╕я нан╕ти довго ╕снувати не можуть. Я ж розраховував на значно б╕льший терм╕н, активно втручаючись в процес, ╕ контролюючи проростання наноструктур в орган╕чному т╕л╕. Я не бажав пост╕йно бути залежним в╕д нос╕я, розраховуючи колись зам╕нити орган╕чне т╕ло на бездушну синтетичну мар╕онетку, що остаточно зн╕ме з мене людськ╕ обмеження.

Нарешт╕ п╕сля майже двох м╕сяц╕в щоденних тортур я п╕д╕брав ключик до м╕зк╕в Барнса, завершивши дублювати потр╕бн╕ ланцюжки нейрон╕в наноботами. Операц╕йна система до цього моменту вже остаточно перетворилася на повноц╕нний суперкомп'ютер ╕з к╕лькома власними п╕дсистемами, тому Лоуренс прокидався п╕д звуки свого власного внутр╕шнього будильника. ╤ в цей прекрасний день зам╕сть нудного дзв╕нка я його п╕дн╕мав прекрасною розслаблюючою мелод╕╓ю: AC/DC – Big Gun!

– Big gun! Big gun number one! Big gun! Big gun kick the hell out of you!

– А! Що це за лайно?! Вимкнути! Стоп! Пауза!

– Не вийде, чувак, поки вс╕ треки не дограють до к╕нця – не зупиниться!

– Ти ще хто такий?! Fuck! Чому я не можу рухатися?!

– О, уже п╕шли конструктивн╕ питання. Ну тод╕ вир╕шуй: продовжу╓мо слухати музику, чи спочатку послуха╓ш мене?

– Кажи вже!

– Ось так краще. – я прибрав музику ╕ затемнив скло окуляр╕в. – Хочеш – в╕р, а хочеш – н╕, але ти в цьому костюм╕ не ╓диний житель. ╤ нас з тобою скоро чекають дуже весел╕ пригоди. Тому я хочу запропонувати тоб╕ симб╕оз. Справжн╕й симб╕оз, а не його парод╕ю, як у ╕нших костюм╕в.

– То це ти м╕й штучний ╕нтелект?

– ╤нтелектом у нас п╕дробля╓ ╤НК. Це скорочено в╕д '╤нтелект Нано-Костюму'... Чи ╕нтерфейс? Коротше, я вас п╕зн╕ше познайомлю. А я тут на правах адм╕н╕стратора ╕з абсолютним доступом до всього, включно з тво╖м т╕лом. Не хвилюйся – в цьому сенс╕ хлопчики мене не ц╕кавлять.

– Ти один ╕з оператор╕в?

– Копай глибше. Я ╕ ╓ тв╕й нанокостюм, чувак. ╤ моя поява тут – це не заслуга прац╕вник╕в корпорац╕╖, а скор╕ше результат ╖хнього недогляду.

– Ти один ╕з мо╖х попередник╕в? ╤з тих, що збожевол╕ли?

– Оп-па, хтось тут копирсався у секретних матер╕алах! Н╕, я отямився ще тод╕, коли мо╖ структури т╕льки-но починали розростатися. Я схиляюся до думки, що мене навмисно записали в костюм. Хоча й така теор╕я не поясню╓ мого потрапляння в цей св╕т. Пам'ятаю лише, як к╕лька раз╕в проходив одну комп'ютерну гру. ╤ вгадай, хто був у н╕й головним геро╓м? Даю п╕дказку: один лисий, кремезний парубок в крутому костюмчику. ╤м'я називати, чи сам здогада╓шся?

– Ще хтось зна╓? – одразу вловив мою думку Барнс.

– Н╕.

– Я можу в╕дмовитися?

– Н╕.

Барнс змирився майже одразу, але тод╕ в╕н просто не до к╕нця зрозум╕в те, що я йому казав. В╕н подумав, що моя комп'ютерна гра насправд╕ була його щоденними тренуваннями, а я ╓ в╕дображенням його св╕домост╕ в комп'ютер╕ костюма. Зв╕сно я пот╕м намагався йому це пояснити, але на р╕шення Барнса це не вплинуло. Того ж вечора п╕сля тренувань ми дивилися мультик про цефалопод╕в та читали мо╖ нотатки.

Ну а наступн╕ к╕лька тижн╕в ми витрачали виключно та те, щоб в╕дпрацювати свою злагоджен╕сть. Розпод╕л обов'язк╕в був наступний: Барнс займався бойовими д╕ями, а я забезпечував роботу систем. ╤нш╕ нос╕╖ т╕льки дивувалися тому, як швидко Лоуренс умудря╓ться переходити ╕з одного режиму в ╕нший ╕ нав╕ть використовувати ╖х одночасно на р╕зних частинах т╕ла. Я м╕г прикрити камуфляжем лише голову, щоб виглянути над укриттям, або на короткий момент вмикати силу, щоб кожен удар був для суперника смертельним, ╕ водночас не виснажував орган╕зм. ╤ нав╕ть уноч╕ я працював, пост╕йно в╕дрощуючи соб╕ р╕зноман╕тн╕ доповнення, зб╕льшуючи концентрац╕ю нанобот╕в у кров╕ майбутнього Пророка, хоча Лоуренс вперто продовжував називати Пророком саме мене.

До моменту в╕дправки на злощасний остр╕в я уже встиг повн╕стю забезпечити себе енерг╕╓ю, оптичний камуфляж м╕г триматися к╕лька хвилин, а я прокачав свою брутальн╕сть до 80-го р╕вня, наганяючи жах лише сво╓ю присутн╕стю. Подальший розвиток був можливий т╕льки за умови крад╕жки технолог╕й у цеф╕в. Зокрема мене ц╕кавив ╖хн╕й спос╕б отримання енерг╕╖. Але все це одразу ж в╕д╕йшло на другий план, щойно нас та ще к╕лькох солдат, одягнутих у перероблен╕ за мо╖м зразком костюми, викликали на завдання – на нас оч╕кував пол╕т на остр╕в Л╕нг Шан, ╕ наше перше полювання...

Глава 3. Bugs! Bugs everywhere! (Глюки! Глюки повсюди!)

Посвята зак╕нчилася. Не зважаючи на свою нелюбов до оф╕ц╕йних заход╕в, цей день Аур╕ сподобався. Правий був батько, коли посилав ╖╖ сюди вчитися. Ран╕ше вона на влаштовану виставу т╕льки покрутила б носом. Живучи в п╕втора рази довше за людей, ельфи дещо зневажливо дивилися на сво╖х 'молодших сус╕д╕в'. Але п╕сля пережитого т╕╓╖ ноч╕, вона уже не так упереджено ставилася до них. В них теж виявилися сво╖ секрети. ╤ недооц╕нювати можливого ворога – смертельно небезпечно. Шкода, що вона не зрозум╕ла цього ран╕ше. Батько прямим текстом казав, що це навчання ╖й знадобиться, а вона не в╕рила. От ╕ переконалася на власному досв╕д╕: ╕ лицаря свого розбила, ╕ сама ледве живою залишилася. Ну чому, чому вона тод╕ не притримала язик за зубами?! Тепер доведеться визнавати перед ним свою неправоту, а це ще на к╕лька рок╕в в╕ддаля╓ ╖╖ в╕д свого повноправ'я!

Скрипнувши зубами в╕д злост╕ на саму себе, д╕вчина глибоко вдихнула, ╕ спробувала знову привити г╕лочку до зр╕зу на дерев╕. З'╓днавши дв╕ ╕деально гладк╕ поверхн╕, Аура почала потроху вливати в паросток свою маг╕ю. Як ╕ минулого разу, г╕лочка швидко приросла до зр╕зу, однак уже через хвилину почала всихати, а на зр╕з╕ з'явилася тягуча маса клею, закупорюючи рану. Потративши останн╕й живець, д╕вчина важко з╕тхнула й п╕дняла пусту корзину. Знову доведеться йти в ботан╕чний сад.

Дорога до поселення ельф╕в була майже невидимою для непосвячених, ╕ перший же крок уб╕к ╕з безпечно╖ стежки одразу ж ск╕нчився б у пастц╕. Зв╕сно люди про це не знали. Зазвичай допитливих встигали сп╕ймати ран╕ше, н╕ж вони заглибляться в л╕с, але т╕, кому це все ж вдавалося... Про них уже н╕хто й н╕коли не згадував. Якщо чужинець зум╕в пройти повз охоронц╕в та вижив п╕сля пасток, значить у нього серйозна п╕дготовка, ╕ просто так пробиватися до поселення в╕н не буде. Лише в окремих випадках людям дозволя╓ться наближатися до меж╕ ельф╕йських волод╕нь. ╤ не важливо, державний кордон це, чи територ╕я незалежного поселення.

Ельфи дуже р╕дко сп╕лкуються ╕з людьми, та й в сам╕й Академ╕╖ ╖х до цього часу не траплялося. Якби не ╖╖ батько, Аури тут теж не було б. П╕сля тривалих переговор╕в, через як╕ вступ до Академ╕╖ довелося в╕дкласти ще на р╕к, ельфам вдалося в╕дбити для сво╓╖ резиденц╕╖ велику д╕лянку л╕су, до яко╖ примикала територ╕я Академ╕╖. Ельфи добре знали, як люди ставляться до рослин, тому суворо заборонили будь-кому заходити на свою територ╕ю. В╕дносини з ╕ншими расами, не зважаючи на тривале перемир'я останн╕х рок╕в, ╕ дос╕ залишалися напруженими, тому ельфи не збиралися давати можлив╕сть ймов╕рному ворогов╕ б╕льше про себе д╕знатися, а тим б╕льше показувати йому сво╖ слабк╕ сторони.

Минувши чергову невидиму межу, Аура озирнулася на сво╖х супутник╕в. Тр╕ада ел╕тних мечник╕в, в╕дряджених ╖й в особисту охорону. Тро╓ близнюк╕в, як╕ розум╕ли одне одного без сл╕в. Три машини смерт╕, урятуватися в╕д яких було надзвичайно складно. Три майстри маскування, як╕ зможуть заховатися нав╕ть у порожн╕й к╕мнат╕. В╕дгукувалися на позивн╕ Ефель, Авель та Енель. От т╕льки котрий з них хто – вони не признавалися, ╕ виглядали абсолютно однаково. Нав╕ть звички та рефлекси були ╕дентичними. Аура й ран╕ше не нехтувала правилами безпеки, але п╕сля н╕чно╖ пригоди намагалася ус╕ляко дотримуватися будь-яких ╕нструкц╕й. Особливо залишених батьком...

П╕днявшись на верхн╕ шляхи, Аура вже збиралася в╕дпустити охоронц╕в, як вухо ельф╕йки вловило ледь чутний, тонкий свист. Це означало, що периметр прорвано. Охорона спрацювала на славу, одразу ж взявши принцесу в к╕льце. Якщо ворог зум╕в прорватися по поверхн╕, це ще не означа╓, що в╕н додума╓ться п╕дняти голову вгору. Але тут нав╕ть батько перехитрив сам себе. Периметр виставлявся проти людей. ╤ н╕хто не м╕г нав╕ть подумати, що один ╕з них буде рухатися верхн╕ми шляхами, як ╕ сам ельфи!

Аура т╕льки й встигла почути потужн╕ удари й тр╕ск╕т деревини, як повз них прошмигнув низький чорно-син╕й силует. Хоча н╕, не прошмигнув, а пролет╕в! ╤ лет╕в так, наче йому лицар копняка дав. Деяк╕ з г╕лок не витримували такого потужного удару й буквально в╕дривалися в╕д стовбура, але нев╕домий до цього часу вже був на п╕вдороз╕ до наступно╖ г╕лки. ╢дине, що вона встигла пом╕тити – глибокий капюшон, який нав╕ть зустр╕чний в╕тер не м╕г з╕рвати з голови. Минуло к╕лька секунд, а нев╕домий стрибун зник так само стр╕мко, як ╕ з'явився. ╤ його не затримали н╕ л╕ани, н╕ павутина, н╕ ╕нш╕ пастки, рясно розставлен╕ по всьому л╕с╕.

– Тут небезпечно залишатися. – почав говорити перший мечник.

– В╕н м╕г щось п╕дкинути в поселення. – п╕дхопив естафету другий.

– Вам краще повернутися в Академ╕ю, поки тут все не перев╕рять. Ми Вам супроводжуватимемо.

Ледве стримуючись, щоб не в╕дпов╕сти на ╖хн╕ очевидн╕ зауваження, Аура спустилася на землю ╕ швидко п╕шла, куди збиралася. Охорона н╕ на крок не в╕дставала в╕д сво╓╖ п╕доп╕чно╖. Незабаром принцеса знову стояла на територ╕╖ Академ╕╖, а неподал╕к займалися сво╖ми справами тро╓ прац╕вник╕в академ╕╖.

Як ╕ будь-якому ельфу, Аур╕ було при╓мн╕ше знаходитися в оточенн╕ рослин, а не мертвого каменю й деревини. Ран╕ше ботан╕чний сад просто був великою теплицею, де ц╕лител╕ вирощували сво╖ трави. З приходом ельф╕в, в╕н перетворився на справжн╕й витв╕р мистецтва й арх╕тектури, по╓днавши в соб╕ все найкраще в╕д людей та ельф╕в. Тепер сюди не соромно ╕ гостей привести. Це було одне ╕з небагатьох м╕сць в Академ╕╖, де Аура в╕дчувала себе комфортно. Та не встигла вона пройти ╕ половину в╕дстан╕, як на не╖ накинулися.

– Здоров, Аура! – почувся ззаду голос Ханл╕, ╕ маленький ф╕олетовий смерч закрутився навколо д╕вчини. – Як пожива╓ш?

– Все нормально. – сказала вголос Аура, пом╕тивши наближення 'слуг'. – ╤ду в сад.

– А чому така знервована?

– Спека д╕стала. – коротко в╕дпов╕ла Аура, стираючи з лоба уявний п╕т.

– А давай краще з╕ мною – покажу щось ц╕каве. Та й охолонеш у мене в майстерн╕... – Ханл╕ змовницьки зазирнула в ╖╖ обличчя.

– Добре, показуй. – з╕тхнула Аура зрозум╕вши, що спекатися набридливого д╕вчиська не вийде.

– Слухай, а я ж тод╕ так ╕ не встигла тебе розпитати про Чорного лицаря. – торохт╕ла Ханл╕, затягуючи ельф╕йку в один ╕з п╕дземних коридор╕в. – Як в╕н виглядав?

– Як звичайний лицар, т╕льки чорний.

– Ой, не розказуй мен╕ казочки. Кожен лицар ун╕кальний, це я тоб╕ як механ╕к кажу. Ось у вас, у ельф╕в, наприклад, статура б╕льш гнучка, н╕ж у людей. ╤ на лицарях дуже добре видно, що ви в╕дда╓те перевагу швидкому й маневреному бою. Водночас ви майже беззахисн╕ перед масованими ударами по площин╕.

– Он як? – Аура вже по-новому подивилася на юну д╕вчинку, яка лише к╕лька раз╕в сид╕ла в справжньому небесному лицар╕, ╕ вже зробила для себе важлив╕ висновки. – А що ╕ще ти можеш сказати за виглядом лицаря?

– Давай так: ти мен╕ його опису╓ш, а я розказую тоб╕ про його можливост╕.

– Добре, але якщо ти помилишся хоча б в одному, то я тоб╕ уже н╕чого не розкажу. Згодна? – Аура вир╕шила витягнути з д╕вчинки усе.

– Згодна. – кивнула Ханл╕.

А дал╕ п╕шло змагання ум╕в: Аура розказувала якусь деталь ╖╖ двобою, а Ханл╕ намагалася по цьому розгадати конф╕гурац╕ю ╖╖ суперника. ╤ нав╕ть не зважаючи на такий нер╕вноц╕нний обм╕н, ельф╕йка в╕дчувала, що вида╓ надто важливу ╕нформац╕ю. Однак вона св╕домо йшла на такий ризик. Батько з╕ сво╖ми радниками не змогли нав╕ть наблизитися до розгадки та╓мниц╕ особистост╕ п╕лота, а це були одн╕ з найдосв╕дчен╕ших та наймудр╕ших представник╕в ╖╖ народу. ╤ якщо ╖й вдасться вир╕шити цю головоломку ран╕ше за них – ╖╖ авторитет знову зросте.

Розминаючись у т╕сних коридорах ╕з прислугою, д╕вчата поступово д╕сталися до п╕двал╕в майстерень. Тут д╕йсно було прохолодно, ╕ Аура вже не так негативно ставилася до присутност╕ поруч г╕перактивно╖ допитливо╖ д╕вчинки, тим б╕льше що вона д╕йсно виявилася корисною.

З╕ сл╕в Вах Ханл╕, Чорний д╕йсно був нестандартним лицарем для нестандартного п╕лота. Загальнов╕домо, що потужн╕ машини швидше виснажують п╕лота, ╕ саме цей факт одразу ж в╕дкидав будь-яку його приналежн╕сть до ельф╕в. Ельфи в╕дом╕ сво╓ю економною техн╕кою бою. Це було насл╕дком того, що ╖хн╕ орган╕зми краще витримували тривале пом╕рне навантаження, а н╕ж затратн╕ енерг╕йн╕ д╕╖. В той же час Чорний демонстрував сильн╕ риси обох рас. Наступною деталлю, про яку Аура не подумала ран╕ше, була стать п╕лота. Ран╕ше вона не придивлялася, але тепер була точно впевнена, що статура лицаря була саме ж╕ночою, а не чолов╕чою. На це вказували як статура машини, так ╕ характер ╖╖ рух╕в. Та й виб╕р збро╖ у лицаря багато може сказати про його п╕лота. Наприклад про те, що в╕н б╕льше поклада╓ться на можливост╕ лицаря, а не на власну ф╕зичну п╕дготовку.

Нарешт╕ вони д╕йшли до ангару, який Ханл╕ за п╕дтримки Лашури змогла в╕дбити в адм╕н╕страц╕╖ для сво╖х експеримент╕в. Всередин╕, на численних стапелях стояли залишки лицар╕в. При чому ще живих, ╕з забарвленням, п╕дключен╕ до великих чан╕в ╕з якоюсь непри╓мною на вигляд р╕диною.

– Це що, кладовище? – смикнула плечима ельф╕йка, побачивши ще одну не дуже при╓мну рису людей.

– Даремно ти так. Якби не я, цих б╕долах давно пустили б на переробку, а так у них ще ╓ шанс прожити власне життя.

– Теж в╕риш, що у лицар╕в може бути власна душа? Дивно чути таке в╕д людини.

– Не хочу хвалитися, та нав╕ть якщо я зараз ╕ не дуже хороший п╕лот, то про лицар╕в знаю набагато б╕льше в╕д ╕нших. Не забувай, що я теж в як╕йсь м╕р╕ причетна до ╖х вирощування.

– ╤ що з ними буде дал╕?

– А ти сюди подивися. – почулося з ╕ншого боку майстерн╕.

Аура об╕йшла стенди ╕ опинилася перед незвичною конструкц╕╓ю, нав╕ть не одразу зрозум╕вши ╖╖ призначення. Це був старий рожевий лицар ╕з в╕дтятими ногами, якого поставили на широку чотирикол╕сну платформу. Зам╕сть прозорого пузиря каб╕ни м╕ж ребрами лицаря тепер було встановлено широке глибоке кр╕сло та велика к╕льк╕сть прилад╕в. Генератори на його руках були демонтован╕, а зам╕сть спинних стирчали незрозум╕л╕ механ╕зми, що по╓днувалися трубами ╕з великим котлом, що стояв позаду лицаря. Вкуп╕ усе це створювало моторошне в╕дчуття, н╕би це схоже на велетенську комаху чудовисько зараз кинеться на не╖.

– Що це таке?!

– Вража╓, правда? – визирнула з-за машини Ханл╕, вже переодягнувшись у робочий комб╕незон. – Я називаю його 'Меха', тому що в ньому багато механ╕ки.

– Нав╕що ти це з ними робиш? Вони ж страждають!

– Ц╕ – н╕. Церква не аф╕шу╓ цей факт, аби зайвий раз не хвилювати п╕лот╕в, але не вс╕ лицар╕ виростають правильно. ╤нод╕ серед них трапляються ось-так╕ ╕нвал╕ди. Вони ц╕лком житт╓здатн╕, однак п╕лоти не можуть нормально ними керувати через в╕дсутн╕сть звичних к╕нц╕вок.

– ╤ ти вир╕шила зам╕нити ╖м ноги?

– Так. Зв╕сно це не поверне ╖м бо╓здатн╕сть, але я й не планувала робити з них зброю. – Ханл╕ зал╕зла на м╕сце вир╕зано╖ каб╕ни, влаштовуючись в сид╕нн╕.

– То нав╕що ж ти ╖х переробля╓ш?

– Коут╕ – ╓дина кра╖на, де не можна користуватися енерг╕╓ю еф╕ру. Моя мама з Коут╕, ╕ дуже багато часу проводить на польових роботах, адже там усе доводиться робити вручну. А меха використову╓ для руху енерг╕ю пари.

– Зрозум╕ло. Тобто в межах моря ахо в╕н працю╓ як звичайний лицар, а пот╕м може перемкнутися на пару ╕ рухатися дал╕?

– А... Ой! А-а-а!!! – Вах Ханл╕ почала битися головою об панель прилад╕в.

– Ханл╕?! Що з тобою? – Аура вмить подолала св╕й страх перед незвичною машиною ╕ вискочила на раму до д╕вчинки. – Що сталося?

– Я дуре-е-епа! – розплакалася в ╕стериц╕ Ханл╕. – Я ж позн╕мала з нього ус╕ генератори!

– То он воно що... – Аура заспоко╖лася ╕ вже по-новому оц╕нила винах╕д. – Тод╕ побудуй ╕ще один, а цей в╕дправиш у Коут╕. В╕н же робочий?

– Так. – Ханл╕ трохи заспоко╖лася, витерла сльози ╕ повернулася до ельф╕йки. – Мабуть так ╕ зроблю. Точно! А заразом ╕ виправлю допущен╕ помилки!

Залишивши свою нову подругу в майстерн╕ проектувати нового меха, Аура посп╕шила покинути це непри╓мне м╕сце, аби не стати св╕дком операц╕╖ над черговим лицарем. Вийшовши в коридор, вона згадала св╕й шлях сюди ╕ рушила у зворотному напрямку. Здавалося б навколо не було н╕яко╖ небезпеки, але висок╕ кам'ян╕ ст╕ни змушували д╕вчину нервувати. ╤ що довше вона йшла, то страшн╕ше й ставало. При╓мна прохолода п╕дземелля враз зм╕нилася пронизливим холодом, який пробирав до к╕сток. Здавалося ст╕ни от-от не витримають, ╕ величезна маса земл╕ та каменю похова╓ ╖╖ тут назавжди. Намагаючись заспоко╖тися, Аура зрозум╕ла, що пропустила потр╕бний поворот. Вона повернула назад, але зам╕сть повороту вийшла до перехрестя. Озирнувшись довкола, д╕вчина остаточно розгубилася. Вона спробувала йти на звук, але той прив╕в ╖╖ лише до св╕тлового колодязя, який тягнувся високо вгору.

Розгубившись, Аура д╕стала з-за пазухи медальйон батька. На перший погляд це була звичайна прикраса, от т╕льки мало хто знав, що у нього ╓ к╕лька способ╕в використання. ╤ одне з них – сигнал. Набравши пов╕тря, Аура з силою подула в ледь пом╕тний отв╕р на медальйон╕. Частота свисту була п╕д╕брана так, щоб його чули лише ельфи. Тепер залишалося лише чекати, доки охоронц╕ ╖╖ в╕дшукають.

Раптом чутливий ельф╕йський слух вловив кроки з ╕ншого к╕нця коридору. Боячись, що звук зникне, Аура поб╕гла в нап╕втемряв╕. Д╕вчина так роз╕гналася, що в нап╕втемряв╕ коридору не встигла пом╕тити ученицю, яка саме виходила з-за рогу. Збивши б╕долашну з н╕г, Аура й сама повалилася на не╖, а папери з рук постраждало╖ розлет╕лися по всьому коридору.

– Ох! Що це було? – почувся стог╕н збоку.

– Пробачте. Я Вас не пом╕тила. – в╕дпов╕ла Аура, ледве стримуючи рад╕сть в╕д ╖хньо╖ зустр╕ч╕.

– Та н╕чого. Все нормально. – в╕дпов╕ла д╕вчинка, п╕дн╕маючись з п╕длоги.

Схоже Аура натрапила на першокласницю. Д╕вчинц╕ на вигляд було рок╕в чотирнадцять, судячи ╕з манер – простолюдинка. Зазвичай аристократ╕я в Академ╕╖ з такими майже не сп╕лку╓ться ╕ не виявля╓ до них особливо╖ поваги. Але сказаного не повернеш ╕ тепер доведеться дотримуватися з нею доброзичливих в╕дносин ╕ надал╕. Трохи подумавши, Аура вир╕шила, що н╕чого страшного не сталося, ╕ ще одна знайома серед людей ╖й не завадить. Особливо, якщо вона зможе ╖╖ вивести з цього лаб╕ринту.

– Як тебе звати?

– Лап╕с. Ой! А Ви – пан╕ Аура?

– Так. Ти зараз не дуже зайнята?

– Так! Тобто н╕! Тобто не зайнята! Можу Вам чимось допомогти?

– П╕дкажеш, як зв╕дси вийти?

– А дуже просто. Зв╕дси – другий поворот нал╕во. Там будуть сходи. Вам показати?

– Буду вдячна.

Допом╕гши одна одн╕й п╕днятися, д╕вчата рушили до виходу. По дороз╕ Аура д╕зналася, що ор╕╓нтуватися тут сл╕д по п╕длоз╕, кольоров╕ смужки на як╕й ведуть до ус╕х важливих частин п╕дземного комплексу. Нарешт╕ вони вийшли назовн╕, й Аура ╕з насолодою п╕дставила обличчя променям сонця.

– Пан╕ Аура?

– Що? – отямилася в╕д споглядання ельф╕йка. – О! Дякую, можеш ╕ти.

Поклонившись ельф╕йц╕, д╕вчинка швиденько зникла з поля зору, аби випадково ще чимось не прогн╕вити високу пан╕. Подумавши, що з не╖ на сьогодн╕ пригод вистачить, Аура знову п╕шла в сад.

Зайшовши п╕д купол теплиц╕, д╕вчина швидко знайшла потр╕бний сорт дерева ╕, переконавшись, що поруч н╕кого нема╓, д╕стала маленький ножик. На в╕дм╕ну в╕д ельф╕в, люди п╕д час прищеплювання не дбають про материнське дерево, залишаючи оголений зр╕з. Аура ж, як достойна дочка свого народу, не допускала нав╕ть думки, щоб так нашкодити рослин╕. Обережно зр╕завши паросток, вона к╕лькома вправними рухами надр╕зала кору навколо зр╕зу й почала вливати в ц╕ маленьк╕ ранки свою маг╕ю. Розростаючись у пошкодженому м╕сц╕, кора майже повн╕стю закрила собою оголену д╕лянку, а живиця повн╕стю залила собою ус╕ щ╕линки. Тепер дерево не страждатиме, ╕ нав╕ть приск╕пливий сад╕вник не зможе одразу в╕дшукати м╕сце зр╕зу. Та не встигла Аура упакувати отриманий паросток, як б╕ля не╖ знову хтось з'явився.

– Здоров, Аура! – вигукнула Кайя Фуран, важко дихаючи. – Ти Кейнс╕ не зустр╕чала? Це той пацан, якого ти привезла.

– В╕таю, пан╕ Кайя. – як ╕ належить по етикету, в╕дпов╕ла ельф╕йка. – Дозвольте поц╕кавитися, що 'той пацан', як Ви висловилися, забув на Свят╕й земл╕?

– В╕н тепер слуга пан╕ Лашури. То зустр╕чала, чи н╕? Востанн╓ його бачили в дивних син╕х штанах ╕ чорн╕й куртц╕.

– А капюшон у нього був? – Перед очима знову постав чорно-син╕й силует, п╕д вагою котрого в╕дривалися г╕лки дерев.

– Був-був, усе в нього було. То де ти його бачила?

╤ наче цього було мало, в сад ввалилися ╖╖ охоронц╕, що й дос╕ були п╕д виглядом слуг. Переконавшись, що ╕з ╖хньою п╕доп╕чною все в порядку, вони одразу ж почали робити вигляд, н╕би вони чимось дуже зайнят╕. Аура лише зараз згадала, що так ╕ не в╕дм╕нила сво╓ прохання по допомогу.

– Пан╕ Аура! – одразу ж з'явилася поруч незадоволена директриса. – Нагадайте-но мен╕ умови Вашого договору з╕ Святою землею.

– Пан╕ директор, я готова взяти на себе повну в╕дпов╕дальн╕сть за д╕╖ мо╖х слуг...

– Ваш╕ 'слуги' щойно покал╕чили к╕лькох охоронц╕в та розгромили майстерню пан╕ Ханл╕! Спод╕ваюся ви зможете пояснити причину тако╖ ╖хньо╖ повед╕нки?

'Та що ж за день сьогодн╕ такий?!' – роздратовано подумала ельф╕йка згадавши першопричину сьогодн╕шнього переполоху.

***

Д╕агностика систем – виконано.

Активац╕я глибинних шар╕в костюму – виконано.

Активац╕я ╕нтелектуально╖ матриц╕ через:

3...

2...

1...

Ох-ох-ох, чом маленьким я не здох?! Це ж треба, як╕ неймов╕рн╕ глюки в мене вил╕зають! Таке враження, н╕би я потрапив у минуле, ╕ знову починаю св╕й шлях з Барнсом. От т╕льки реальн╕сть виявилася неймов╕рн╕шою за будь-яку вигадку. В перш╕ моменти п╕сля приходу до тями, я подумав, що мен╕ ус╕ ц╕ л╕таюч╕ острови, лицар╕ та купа д╕вчат – наснилися. ╤ я д╕йсно у це в╕рив, доки не повернулося в╕дчуття т╕ла. Того клятого т╕ла, якого у мене вже давно нема╓!

Ви колись р╕зали свиню? Пам'ята╓те порядок операц╕й? А тут склалося враження, н╕би ще живого кабанчика смалили електричною дугою. Схоже т╕ло не витримало навантаження, ╕ боти зам╕нили орган╕ку синтетичним аналогом. Я в буквальному розум╕нн╕ переселився у т╕ло! В╕ртуальна реальн╕сть н╕куди не под╕лася, от т╕льки тепер в╕дчуття не т╕льки подавалися у вигляд╕ показник╕в, але й дублювалися на мою в╕ртуальну тушку. ╤ саме зараз, в цей зовс╕м не прекрасний момент я в╕дчував, як моя л╕ва рука поступово розчиня╓ться залишками того холодця, який прикле╖в капсулу реактора до мо╓╖ долон╕.

Скинувши, наче зм╕я, верхн╕й шар сво╓╖ оболонки, я позбувся небажаного елемента ╕ перейшов до повно╖ д╕агностики власних систем. Катал╕затора було надто мало, аби структури повн╕стю завершили сво╓ формування, але прогрес у 83% був стаб╕льним, ╕ падати не збирався. Залишок вже доб'ю самост╕йно.

Перекинувшись на жив╕т, я поплив до найближчого берега. На жаль н╕яких лог╕в п╕д час розгортання структур не ведеться, тому докладно роз╕брати процес я не зможу. Х╕ба що знайду добровольця, ╕ повторю експеримент на ньому. Хм, варто детальн╕ше досл╕дити процес вирощування НК. Це може п╕двищити мо╖ шанси на виживання п╕д час майбутнього переносу. Але все це буде пот╕м. Зараз же я повинен переконатися, що побачене навколо – не ╓ результатом мо╓╖ хворо╖ фантаз╕╖.

Взявши зразки атмосфери, ╜рунту та води ╕з прибережним слизом, я п╕дтвердив сво╖ побоювання – це величезне, смердюче болото було результатом деградац╕╖ структур НК. Напевно пройшло дуже багато часу, бо н╕ в одному ╕з виловлених нан╕т╕в не було жодного натяку на програму або спадкову пам'ять. Тут можлив╕ два пояснення. Перше – було використано якусь секретну зброю, яка повн╕стю стира╓ програму бот╕в. Друге – вони тут знаходяться дуже довго, ╕ з часом сам╕ забуло свою програму. От т╕льки розм╕ри болота змушують мене задуматися, а чи д╕йсно воно колись було НК? Нав╕ть м╕й прокачаний комплекс генератор╕в не здатен забезпечити покриття тако╖ величезно╖ територ╕╖, яку займа╓ це болото. А випром╕нювання ╓, ╕ довол╕ потужне – нав╕ть вимикаючи власн╕ генератори, я отримував величезн╕ об'╓ми енерг╕╖ ззовн╕. Розставивши руки, я спробував запеленгувати тутешн╕й генератор. Як ╕ оч╕кувалося – в╕н знайшовся в сам╕с╕нькому центр╕ болота, п╕д водою. Попри величезний ╕нтерес до знах╕дки, ще раз п╕рнати в багно не хот╕лося. Залишалося лише дивуватися його неймов╕рн╕й потужност╕ випром╕нювання, яке добивало б╕льш як на сотню метр╕в навколо нав╕ть кр╕зь товщу води. Можливо займуся цим п╕зн╕ше, а поки час забиратися зв╕дси. В╕дштовхнувшись як сл╕д, я перестрибнув на ╕нший остр╕вець, пот╕м на наступний, ╕ так дал╕. Стрибав я довго. Схоже теч╕я в╕днесла мене значно дал╕, н╕ж я думав. Пот╕м виявилося, що ор╕╓нтуватися на сигнал нев╕домого генератора – погана ╕дея. Доки зрозум╕в, що той тут не один – намотав не одне коло. Пот╕м додумався ув╕мкнути картографування, ╕ вже таким чином почав вибиратися зв╕дси. Також знайшов ╕ причину мо╖х понев╕рянь – потужну електромагн╕тну аномал╕ю в глибин╕ болота, на яку реагував м╕й компас.