Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 4 (всего у книги 27 страниц)

Вивалившись ╕з капсули, Аура ще довго блювала дихальною р╕диною, ╕ не була спроможна нав╕ть п╕днятися на ноги. В╕дчувала вона себе жахливо, але в душ╕ ╖╖ переповнювала горд╕сть: ╖╖ батько г╕дно оц╕нить таке вдале виконання цього прийому, та ще й з першого разу. Залишалося лише повернутися на Су-Ван живою, ╕з чим у не╖ виникли деяк╕ проблеми.

Привертати до себе увагу вона не могла, адже на сигнали скор╕ш за все одразу прилетять пом╕чники Чорного, але вибору не було: без ц╕╓╖ ╕нформац╕╖ клан ризику╓ бути знищеним. Д╕ставши ╕з залишк╕в каб╕ни лук з╕ стр╕лами та пакет першо╖ допомоги, Аура встановила маяк а сама зас╕ла високо на дерев╕, чекаючи на гостей. Цього разу ╖й пощастило ╕ першою на сигнал прилет╕ла наставниця М╕зайя.

Допомагаючи спуститися знесилен╕й ельф╕йц╕ з дерева, М╕зайя випитувала у не╖ подробиц╕ бою, але та лише в╕дмахувалася.

– Ви знайшли потр╕бн╕ трави?

– Так, але мало. Б╕льш╕сть уже в╕дцв╕ли. Спод╕ваюся цих вистачить, доки ми не прибудемо на Святу землю.

– Ясно. Чорний упав десь поблизу. П╕лота треба...

– Я там вже була: н╕ п╕лота, н╕ лицаря.

– Що?! – Аура в╕д тако╖ зв╕стки нав╕ть р╕вновагу втратила, але М╕зайя ╖╖ п╕дтримала. – Такого не може бути. В╕н точно десь там...

– Заспокойся. Ми поверта╓мося на Су-Ван.

– Але... Так, наставниця М╕зайя.

╤ ось вони разом у т╕сн╕й каб╕н╕ ╖╖ лицаря плелися до корабля. За ╕нших обставин наставниця неодм╕нно стала б жартувати над сво╓ю ученицею, однак зараз обидв╕ були пригн╕чен╕ сво╖ми невдачами. Особливо переживала Аура, як╕й доведеться якось пояснювати сво╓му батьков╕ втрату свого лицаря. Н╕, вона не збиралася в╕дмовлятися в╕д сво╖х сл╕в, але тепер у не╖ не залишилося жодного доказу ╕снування Чорного лицаря, а ╓диний, хто хоча б щось знав про нього, зараз помирав в╕д лихоманки на борту Су-Вана. Остання над╕я залишалася на те, що вони встигнуть д╕статися до Свято╖ земл╕, де хлопчика зможуть вил╕кувати, але коли вони вже п╕дл╕тали до острову – вона зникла безсл╕дно. За час ╖хньо╖ в╕дсутност╕ остр╕в перетворився на ру╖ни. Добра четверть палацу була зруйнована, парк остаточно припинив сво╓ ╕снування, а в╕дсутн╕сть персоналу на поверхн╕ та мертвий лицар Кай╖ наштовхували на дуже непри╓мн╕ думки.

С╕вши б╕ля входу, вони поб╕гли на пошуки королеви. Насправд╕ ситуац╕я була не такою страшною, як д╕вчата подумали спочатку. П╕д час бою н╕хто не загинув, травми були переважно мало╖ та середньо╖ важкост╕, ворож╕ сили у б╕льшост╕ були розгромлен╕ а Син╕й знову в╕дступив, так ╕ не показавши свою суть. Однак п╕д час бою один ╕з лицар╕в напав на лазарет, ╕ ╖хн╕й головний пац╕╓нт опинився п╕д завалами. При чому в╕н перед цим встиг за секунду прийти до тями ╕ викинути лед╕ Майю в коридор. Закривавленого, його вийняли з-п╕д уламк╕в лише перед самим поверненням д╕вчат. ╤ якщо ран╕ше в╕н помирав в╕д лихоманки, то тепер до цього додалися численн╕ рани, переломи к╕нц╕вок та внутр╕шня кровотеча. Не зважаючи на невт╕шн╕ прогнози лорда Улайта, як найб╕льш квал╕ф╕кованого ц╕лителя на остров╕, хлопець вперто ч╕плявся за життя, зовс╕м не збираючись помирати. Щоправда в╕дмити його в╕д кров╕ виявилося надзвичайно складно – будь-який необережний рух викликав у нього захисний рефлекс, за що дво╓ гварц╕йц╕в уже поплатилися вивихнутими кистями. ╢диний, на кого хлопець реагував не так агресивно, був лорд Улайт, який п╕д час ц╕╓╖ процедури пост╕йно щось розказував хворому. Вир╕шивши, що г╕рше уже не буде, Лашура попросила його приготувати ус╕ з╕лля, як╕ т╕льки можуть йому знадобитися, ╕ залишила йому в пом╕ч наставницю М╕зайю. Вт╕м кинутий непритомним парубком на звук медицинський н╕ж одразу ж натякнув, що наближатися до пац╕╓нта ╖й протипоказано – задля збереження власного ж здоров'я. Процес л╕кування об╕цяв затягнутися надовго, але н╕хто не розходився.

Факти вперто твердили, що шанс╕в у ╖хнього знайди нема╓ ╕ його смерть – лише питання часу. ╤ в той же час неймов╕рна низка под╕й, як╕ супроводжували його, давали над╕ю на чудо. Напевно саме ця невизначен╕сть ╕ не давала н╕кому заспоко╖тися. Ус╕ чекали. Чекали всю н╕ч, не в╕дходячи далеко в╕д ширм, п╕дносячи ╖хньому ╓диному ц╕лителю усе необх╕дне. Надвор╕ вже починало св╕тати, втома взяла сво╓ ╕ д╕вчата зараз лежали хто де: Лашура скрутилася на принесеному служницями кр╕сл╕, Кайя продовжувала п╕дпирати собою ширму, М╕зайя нав╕ть ув╕ сн╕ умудрилася обкласти себе з обох бок╕в Аурою та Ханл╕. Т╕льки лорд Улайт все ще залишався на ногах, хоча й сам в╕дверто куняв. ╤ ось, коли надвор╕ вже починало св╕тати, ранкову тишу роз╕рвав нелюдський рик пораненого хлопця та тр╕ск роздертого простирадла...

***

Вагон електрички, черговий продавець пов╕тряних кульок та ╕ншого др╕б'язку заходить в салон, впустивши ╕з прокуреного тамбуру гидкий смор╕д цигарок. Сьогодн╕ мен╕ пощастило, ╕ я зайняв соб╕ м╕сце б╕ля в╕кна. З ╕ншого к╕нця вагону долина╓ драт╕влива мелод╕я чийогось телефону, на який скачали чергову, ще б╕льш гидку вар╕ац╕ю п╕сн╕ 'Б╕л╕ рози'. Поруч сидять мо╖ товариш╕ по навчанню ╕ грають в карти. Я ж д╕став ╕з сумки черговий пригодницький роман ╕ занурився у св╕т фантаз╕й. Цього разу мен╕ трапився справжн╕й шедевр св╕тово╖ фантастики: Рей Олдр╕дж – Визволитель. Ох, як же мен╕ пощастило з ц╕╓ю книжечкою! Я вже наст╕льки д╕став б╕бл╕отекаршу сво╖ми пост╕йними запитами, все одно на по╖зд виходити аж через дв╕ години, що вона тепер просто впуска╓ мене у книгосховище. Я нав╕ть почав складати ус╕ сво╖ прочитан╕ книги на окрему полицю, вибираючи лише найкращу фантастику.

'Станц╕я Селищанське' – пролунав ледь розб╕рливий голос машин╕ста, але за два роки свого навчання я навчився вп╕знавати зупинки нав╕ть по тому, як хита╓ться вагон п╕д час руху. Потискаю руки хлопцям, а сам ╖ду дал╕ – мен╕ на наступн╕й виходити. Раптом я бачу, як через двер╕ тамбуру в салон зазира╓ один ╕з лицар╕в. В╕н чимось схожий на машину Кай╖, але вона б не стала руйнувати власний палац! Наче у швидк╕сн╕й зйомц╕ я бачу, як ворог пов╕льно замаху╓ться сво╓ю сокирою, а я все ще не можу встати з л╕жка. ╢диного клятого л╕жка на увесь вагон, яке ну н╕як не вдасться оминути. Але ж поруч з╕ мною, на сус╕дньому з л╕жком ст╕льц╕ сидить та-сама бабця, що скр╕зь супроводжу╓ свою королеву. Якщо моя доглядальниця загине – мене сов╕сть замучить. Тому п╕дриваюся спочатку в ╖╖ напрямку, хапаю ╖╖ в оберемок ╕ ч╕пляючись за ус╕ доступн╕ поверхн╕ починаю прискорюватися в ╕нший б╕к вагону. Б╕гти важко, ╕нерц╕я не дозволя╓ мен╕ впевнено маневрувати, аби так просто уникати перешкод на шляху, але я продовжую розганятися, долаючи оп╕р пов╕тря. Вже перед самим тамбуром розум╕ю, що не встигаю загальмувати, тому стаю попереду лед╕ Май╖, приймаючи на себе удар дверей. Раптовий б╕ль у хребт╕ спов╕стив мене про першу в цьому св╕т╕ смертельну травму. Але ми продовжу╓мо св╕й рух ╕ вже втрьох (двер╕ також вир╕шили до нас при╓днатися) вилет╕ли в тамбур, де другий удар додав мен╕ переломи ребер. Бачу, як з протилежного боку тамбуру з╕бралися д╕вчата ╕з паралельно╖ групи на чол╕ ╕з Лашурою – дуже пихатим ╕ свав╕льним д╕вчиськом. Я намагаюся крикнути ╖м, щоб не п╕дходили, але голос м╕й мовчить, ╕ я переключаюся на модулятор. Другий удар лицаря виламав ще б╕льшу частину ст╕ни ╕ я розум╕ю, що наступний стане для нас останн╕м. А значить залиша╓ться лише першим нанести удар ╕ в╕двол╕кти увагу ворога на себе. Спод╕ваюся д╕вчата встигнуть забрати оглушену ж╕нку, доки я розбиратимуся ╕з цим крикуном. Ставши перед проломом я чекаю, доки системи CryNet вийдуть на робочий режим, ╕ б╕жу назустр╕ч ворогу, буквально п╕рнаючи у св╕тло потужного прожектора.

***

Шо то було? Я ж н╕би траву не курив, н╕яку гидоту не нюхав. Чого б це мене раптом так перемкнуло? Минуло вже багато рок╕в з того моменту, як я розпочав св╕й шлях у вигляд╕ колон╕╖ нанобот╕в, але нав╕ть ╕з повним сво╖м функц╕оналом я н╕коли не спав, в╕ддаючи увесь св╕й час лише самовдосконаленню та виживанню. Нав╕ть моменти в╕дключення для мене прол╕тали майже митт╓во. Я намагався в╕дмежуватися в╕д ус╕х людських слабкостей, в тому числ╕ й в╕д сну. Що ж зм╕нилося тепер? Невже це результати переносу? Чи може це один ╕з недол╕к╕в програми нанобот╕в? Будемо розбиратися.

Мен╕ щойно наснився кошмар. Кошмар, у якому я зам╕сть в╕дгуку сво╖х систем, сприймав запахи носом, в╕дчуття дотик╕в пальц╕в до р╕зноман╕тних матер╕ал╕в, бажання перекусити... Не було н╕якого ефекту 'гравця-за-мон╕тором'! ╤ це було страшно. Страшно опинитися без звично╖ оболонки, яка захистить тебе в╕д куль та агресивного середовища. Страшно не бачити й не в╕дчувати н╕чого навколо себе. Страшно знову стати Людиною! Стати Смертним! Так, треба заспоко╖тися. Заспоко╖тися, я сказав!

Не маючи можливост╕ якось впливати на самого себе, я вир╕шив зробити прост╕ше ╕ почав прибирати адренал╕н ╕з орган╕зму, поступово зам╕нюючи його ендорф╕нами. Спод╕ваюся ступ╕нь ╕нтеграц╕╖ в т╕ло виявиться достатн╕м, аби моя св╕дом╕сть сприйняла його за власне. Фух, зда╓ться вдалося.

Раз за разом прокручуючи в спогадах цей сон, я посп╕шив його ретельно описати й занотувати. Все ж це була ╓дина ╕нформац╕я про мою базову особист╕сть. ╤ вона зовс╕м не п╕дходила п╕д запропонований Барнсом вар╕ант, що я ╕з майбутнього. Я ж точно бачив, що у мене на телефон╕ стояла дата: 23 березня 2008 року. Значить перше мо╓ перенесення, теж в╕дбулося м╕ж всесв╕тами. От т╕льки в який же св╕т я потрапив цього разу? П╕сля переносу в мо╖й пам'ят╕ не з'явилося жодного спогаду про як╕сь л╕таюч╕ острови та бойових робот╕в. ╢диним б╕льш-менш п╕дходяшим вар╕антом був всесв╕т Mobile Suit Gundam, але то фантастика, а не фентез╕! Зрозум╕ло лише, що треба шукати серед ан╕мешок. Вир╕шити проблему можна двома способами: пробудити свою людську пам'ять, ╕ дочекатися в╕дновлення власних баз даних. Ще раз мучитися кошмарами я не хочу, тому зупинюся на другому вар╕ант╕.

Заспоко╖вши орган╕зм, я вир╕шив усунути головну причину сну – втому нервово╖ системи. Тут я скористався досв╕дом дельф╕н╕в ╕ розд╕лив п╕вкул╕ головного мозку, утворивши фактично дв╕ незалежних нервов╕ системи, як╕ по черз╕ в╕дпочиватимуть. Ран╕ше, коли я це робив, мо╖ нос╕╖ швидко перетворювалися на овоч╕, але в╕н у мене вже ╕ так готовий, тому сов╕сть у мене чиста. Поверта╓мося до теми здоров'я: як, ну от як я м╕г так банально про╜авити звичайну троп╕чну лихоманку? ╤ чув же, що д╕вчата хвилюються... О, уже почав називати ╖х д╕вчатами! Скоро й по ╕менах називати почну, тьху-тьху-тьху, стук-стук-стук – щоб не наврочити. Справа в т╕м, що ця лихоманка уже була в мо╖х базах даних, а я налаштував ф╕льтр на пошук нев╕домих бактер╕й та в╕рус╕в. От ╕ отримав проблему на р╕вному м╕сц╕.

Тепер сл╕д роз╕братися ╕з можливими причинами такого розладу в мо╖й в╕ртуальн╕й голов╕. Шкода, що ╤НК (штучний ╤нтелект Нано-Костюму, скорочено – ╤НК) ще не розгорнувся, доводиться усе робити самотужки:'Провести повну д╕агностику вс╕х систем та орган╕зму нос╕я.'

'Для повно╖ д╕агностики необх╕дне тимчасове в╕дключення ус╕х систем: так/н╕.'

Погоджуючь ╕ знову поринаю у безпам'ятство, яке майже одразу ж зм╕ню╓ться ╕конкою завантаження ╕нтерфейсу. Ось тепер можна спок╕йно працюв... Що?! С...ка!!!

Всього сорок секунд форсажу у неп╕дготовленому т╕л╕ висмоктали з мене 60% ус╕х мо╖х резерв╕в нанокатал╕затор╕в, таких необх╕дних для мого подальшого розростання! ╤ отримати ╖х можна лише ╕з костюм╕в цефалопод╕в, або за допомогою спец╕ального пристрою – нанореактора – теж ╖хнього авторства. ╢диним способом в╕дтягнути к╕нець для мене залиша╓ться ╕нтенсивна зам╕на деф╕цитних ╕нтелектуальних нанобот╕в ╖хн╕ми б╕льш прим╕тивними конструкц╕йними родичами. Але цей спос╕б п╕дходить лише для п╕дтримки функц╕онування вже завершеного костюму, а не для його вирощування.

Ще одн╕╓ю проблемою став припадок агресивност╕ у мого донора. Я вважав, що у раз╕ небезпеки зможу за себе постояти. Але мозок хлопця, уражений ╕нфекц╕╓ю, раптом вийшов ╕з коми, що викликало чергове перезавантаження системи. Отямився я вже тут – у тимчасовому лазарет╕, куди позносили ус╕х постраждалих п╕д час сутички. Переглядаючи логи системи я нагадав соб╕ зробити лоботом╕ю цьому т╕лу. Цей неповнол╕тн╕й псих сприйняв нестачу катал╕затора за голод ╕ тупо зжер ворожу п╕лотесу. Разом з к╕стками та черепом! А зак╕нчивши трапезу, в╕н п╕шов лаштувати соб╕ кубло в печер╕. ╤ його абсолютно не хвилювало, що то була не печера, а щ╕лина м╕ж уламками ст╕ни лазарету. Добре, що система встигла очистити т╕ло в╕д кров╕ ран╕ше, н╕ж його знайшли рятувальники, залишивши лише брудний одяг.

Не зважаючи на неспод╕ваний перекус, нестачу катал╕затора це не компенсувало. Ситуац╕ю рятували лише в╕двари трав, якими мене по╖в мабуть ╓диний мужик на цьому корит╕. Це зн╕мало частину навантаження ╕з бот╕в, ╕ водночас забезпечувало ╖х деякою к╕льк╕стю потр╕бних речовин. Т╕ло зараз було в задов╕льному стан╕, однак п╕сля лихоманки моя шк╕ра перетворилася на суц╕льну виразку. Використовуючи надлишок енерг╕╖, я зм╕г майже повн╕стю покрити ╖╖ м╕м╕крилом – конф╕гурац╕╓ю конструкц╕йних та в╕льних нанобот╕в, яка використову╓ться для камуфляжа самого костюму та прикриття невеликих предмет╕в на кшталт автомата або гранат на пояс╕. Шк╕ру все одно врятувати б не вдалося, а так хоча б виглядатиму як людина. Принаймн╕ в режим╕ шк╕ри в╕н не вимага╓ ╕нтенсивно╖ роботи мо╖х систем. Решту ноч╕ я потратив на те, щоб наростити товщину цього шару. При достатн╕й його к╕лькост╕ я нав╕ть зможу ╕м╕тувати одяг на соб╕, але на це п╕де дуже багато часу, особливо в мо╓му нин╕шньому стан╕. Стандартна прошивка нанобот╕в не розрахована на виконання к╕лькох операц╕й одночасно, тому мен╕ доводиться самост╕йно розставляти пр╕оритети, переганяючи нан╕ти на нове м╕сце, складаючи план роботи ╕ сл╕дкуючи за виконанням. Нудно, але зараз без цього мен╕ не об╕йтися. Добре, що хоч самост╕йно не доводиться усе це робити. 52% розгорнутих з нуля систем за три дн╕ – це просто прекрасний результат. Однак в╕н повн╕стю н╕велювався тим сумним фактом, що без буд╕вельного матер╕алу моя структура скоро почне деградац╕ю. Наноботи не панацея в╕д ус╕х хвороб, вони також мають св╕й ресурс ╕ поступово виходять з ладу. В╕д них ╓ користь лише тод╕, коли ╖х багато, ╕ вони скоординован╕ в ╓диний орган╕зм. ╤ як т╕льки ╖хня к╕льк╕сть впаде нижче певного р╕вня – я припиню сво╓ ╕снування. Аби уникнути цього, я маю впродовж наступних двох д╕б повн╕стю розгорнути сво╖ системи ╕ перейти до нарощування маси. ╤ що швидше я це зроблю, то б╕льше у мене шанс╕в в╕дновити бодай частину втрачено╖ ╕нформац╕╖.

╢диний проблиск у к╕нц╕ тунелю – в мене з'явився ╕нтерфейс! А це значило, що деяк╕ ╕з систем уже доступн╕ для використання!

В╕дкривши оч╕, я ще к╕лька секунд погрався ╕з з╕ницями, налаштовуючи м╕м╕кр╕ю, ╕ лише п╕сля цього повернувся до оточуючих. Як би я до них не в╕дносився, але вони реально врятували життя мого нос╕я. П╕втора десятка ж╕нок р╕зного в╕ку й спец╕альностей докладали зусиль, ризикували сво╖м життям заради того, щоб повернути тушку мого нос╕я до життя. Сумно лише, що ╖хн╕ зусилля пропали даремно – ус╕ мо╖ руки й ноги були роздерт╕ до кров╕, захован╕ у передпл╕ччя леза сид╕ли криво, а в кишечнику плескалася одна червона, дуже корисна для CryNet, ╕ водночас непри╓мна особисто для мене субстанц╕я, яка п╕д впливом бот╕в т╕льки-но починала згортатися. Без мене це т╕ло про╕снувало б секунди три-чотири, а з мо╓ю присутн╕стю – ус╕ ╕нш╕ заходи л╕кування просто не мають сенсу. Вт╕м, судячи по рад╕сних ╕ трохи напружених обличчях навколо вони про це не знають, або ╖х це не хвилю╓. Хм, треба якось спок╕йн╕ше виражати сво╖ емоц╕╖, бо порвав ковдру на клапт╕.

– Отямився! – вигукнула Лашура, одразу ж привернувши до мене увагу оточуючих.

– Дай-но подивитися на тебе. – нахилилася до мене М╕зайя вдаючи, що хоче мене поц╕лувати, т╕╓╖ ж мит╕ отримавши рушником по спин╕ в╕д сестри, але одразу ж роз╕гнулася й оголосила ус╕м: – Жару нема╓!

– Так швидко?! – вигукнула якась темношк╕ра ╕ гостровуха (невже ельдарка?) б╕лявка збоку, яко╖ я ран╕ше не бачив. – Лорд Улайт, ви справжн╕й майстер!

– Це не моя заслуга. – одразу ж в╕дхрестився той, в╕дступаючи назад. – Я лише допом╕г йому протриматися, а усе ╕нше в╕н зробив сам.

Я оглянув цю компан╕ю ╕ побачив ╕ще одне нове обличчя – темношк╕ра ельф╕йка. Вигляда╓ рок╕в на в╕с╕мнадцять, ╕з довгим б╕лосн╕жним волоссям, трима╓ться поважно, але оч╕ видають ╖╖ хвилювання. Але головною ╖╖ прикрасою були симпатичн╕ лопухи, що виглядали з-п╕д зач╕ски... Так, щось мене не туди понесло.

Ну що ж, пора вже й показати себе, бо знову вважатимуть мене ╕д╕отом або ╕мпотентом. Т╕льки цього разу говорити буду як нормальна людина – ротом, а не модулятором.

– Дь... Дяхую. – прохрип╕в я, не одразу вимовивши потр╕бне слово.

– Ну нарешт╕! – полегшено з╕тхнула Кайя, витираючи лоб рукавом. – Я вже думала, що в╕н взагал╕ недоумок. Як себе почува╓ш?

– Холос з╕хвав. – поскаржився я на проблеми ╕з горлом, так ╕ не налаштувавши голосов╕ зв'язки.

– От ╕ добре. Тобто погано, що з╕рвав, але добре, що усе ╕нше вже не хвилю╓. – одразу ж виправився лорд, збираючи ╕нструменти ╕ мензурки у св╕й саквояж. – А тепер ус╕ швидко виходимо. Пац╕╓нту потр╕бен спок╕й та в╕дпочинок. У нього половина к╕сток переламана, тому я забороняю будь-кому сюди заходити.

– Одужуй. – побажала мен╕ королева, останньою покидаючи в╕докремлену ширмами територ╕ю.

Ну що ж, перший контакт в╕дбувся. Тепер залиша╓ться лише не осоромитися перед дамами... Дамами?! Та що ж це з╕ мною таке?! Я м╕кроскоп╕чна колон╕альна ╕стота, без будь-яких орган╕в розмноження, стать яко╖ визнача╓ться лише голосом модулятора, ╕ я просто ф╕зично не повинен так реагувати на присутн╕сть якихось незнайомих самок! Я повинен в╕дноситися до них так, як в╕дносився завжди – як до п╕ксел╕в на екран╕. Д╕дько, знову гормони в голову вдарили! Схоже цього разу прив'язка до т╕ла пройшла набагато глибше. Коли я асим╕лював т╕ло Алькатраса – таких проблем не виникало. Ох! Все хлопче, заспоко╖вся? А тепер шли вс╕х далеко й надовго, ╕ починай уже виконувати св╕й план? Давай! Людина ти, чи Пророк?

Глава 2. Ex vetustis divitias. (Из грязи в князи)

День розпочався для жител╕в Су-Вана майже нормально, якщо не брати до уваги ранков╕ крики ╖хнього гостя. Довелося приставити до нього Кайю, щоб ╕з ним н╕чого не сталося. Головним же ╖╖ завданням було д╕знатися його ╕нтереси та звички, скласти психолог╕чний портрет ╕ ус╕ляко придивлятися до хлопця, доки королева не вир╕шить, що з ним робити дал╕. Залишалося лише дивуватися, як учорашн╕й труп зум╕в за к╕лька годин зростити переломи ╕ позбутися ус╕х виразок на шк╕р╕. Лорд Улайт т╕льки розводив руками, не в змоз╕ пояснити таке блискавичне зц╕лення. Не знайшовши на його т╕л╕ жодного сл╕ду учорашн╕х травм та сл╕д╕в хвороби, лорд дав дозв╕л на нетривалу прогулянку, аби пац╕╓нт трохи подихав св╕жим пов╕трям. Зв╕сно ж супроводжувати його довелося Кай╖. Зрозум╕вши наказ по-сво╓му, д╕вчина всупереч рекомендац╕ям лорда вир╕шила подивитися на стиль бою парубка. Для цього вона повела шибеника у спортзал. Вона нав╕ть продумала, яким чином розкрутити хлопця на к╕лька його прийом╕в. Скинувши мундир, Кайя залишилася лише у сво╓му тренувальному комб╕незон╕. Вона оч╕кувала, що хлопець почне пускати на не╖ слину, як це часто траплялося з ╕ншими чолов╕ками, але той лише з ц╕кав╕стю ╖╖ оглянув ╕ знову п╕шов знайомитися ╕з тренажерами. Особливо його зац╕кавили макети холодно╖ збро╖, один з яких Кайя саме брала в руки. Сприйнявши це як хороший знак, вона вийшла на майданчик ╕ почала розминатися. Спочатку пов╕льно, а пот╕м все швидше д╕вчина вимахувала мечем, прогр╕ваючи м'язи, ╕ щоразу додавала все б╕льше сили до кожного руху, кожного удару. Для не╖ це було вже звичним ритуалом, але для будь-кого ╕з сторонн╕х ╖╖ рухи були б╕льше схож╕ на танець. Королева Лашура сама якось з╕зналася ╖й, що вона й дос╕ не може навчитися танцювати так, як Кайя маха╓ мечем. Саме на це розраховувала д╕вчина, бажаючи привернути увагу п╕дл╕тка. ╤ це ╖й вдалося: кожного разу, як вона озиралася на нього, в╕н стояв на краю майданчика й дивився на не╖. От т╕льки вловити його погляд н╕як не виходило. Знову виникло в╕дчуття, н╕би кожне його око дивиться у св╕й б╕к. Бажаючи у цьому переконатися, вона зупинила розминку ╕ п╕д╕йшла ближче. Парубок одразу ж перев╕в погляд на не╖, але ск╕льки б вона не дивилася йому у в╕ч╕, в╕н нав╕ть не моргнув. Здавалося в╕н г╕пнотизу╓ ╖╖. Потрусивши головою, аби позбутися цього в╕дчуття, Кайя простягнула парубку меч рук╕в'ям вперед.

– Не хочеш спробувати?

– Не вм╕ю. – перекручуючи слова в╕дпов╕в той, нав╕ть не подивившись на меч.

– А позавчора, коли ти напав на нас?

– Не пам'ятаю.

В його словах була лог╕ка. Медсестра казала, що п╕сля сильного удару по голов╕ людина може втратити пам'ять. Але прокручуючи ус╕ останн╕ под╕╖, як╕ сталися з цим хлопчиськом, Кайя все менше в це в╕рила. Так, в якийсь момент його повед╕нка р╕зко зм╕нилася. ╤ хоча вона знала його зовс╕м трохи – було ч╕тко видно, як ╕з фанатика в╕н перетворився на холоднокровного б╕йця. Але це можна списати на д╕ю тих препарат╕в, залишки яких знайшлися в його кров╕. Кр╕м того це пояснювало той ман╕акальний блиск його очей, коли в╕н ув╕рвався в к╕мнату до королеви ╕ щось казав про повернення додому...

– А ти спробуй. – наполягла Кайя, вклавши меч йому в руки.

– Хочеш навчити? – запитав хлопець, зважуючи незвичну зброю в руц╕.

– Хочу побачити, кому я програла. – буркнула Кайя, кидаючи погляд на п╕рам╕ду, де лежав ще один такий же макет.

Кейнс╕ вийшов на край майданчика, ╕ поки Кайя вибирала соб╕ другий меч, почав абсолютно точно повторювати ╖╖ власну розминку. Подивившись на це збоку, д╕вчина ╕ сама переконалася, що такий стиль дуже схожий на танець. Але з кожним наступним повтором малюнок рух╕в трохи зм╕нювався, ╕ ось уже через хвилину хлопець впевнено виконував основн╕ удари, хоча й було видно, що меч йому дуже незвичний. 'В╕н д╕йсно швидко вчиться', – подумала Кайя, заходячи на майданчик.

Спалахнуло к╕льце, ╕ по лезу кожного меча проб╕гла синя смужка. Тепер кожен удар ним викликатиме невеликий б╕ль, ╕ водночас парал╕зу╓ к╕нц╕вку, або усе т╕ло – якщо поранення буде умовно-фатальним.

Щойно прозвучав дзв╕нок, Кайя р╕зко скоротила дистанц╕ю, повторюючи д╕╖ Б╕лого п╕д час ╖хнього бою, але зам╕сть того, щоб зустр╕ти ворога, пацан просто в╕дстрибнув з ╖╖ шляху й знову стояв осторонь. Меч все ще залишався опущений. Здавалося в╕н т╕льки заважа╓ йому рухатися. Але Кайю такий результат не влаштовував ╕ вона раз за разом наскакувала на юнака, змушуючи його в╕дступати або захищатися. П'ята спроба нарешт╕ зак╕нчилася усп╕хом, але д╕вчина ледве не випустила меч, натрапивши на жорсткий блок. Здавалося, вона вдарила кам╕нь. Одразу ж в╕дскочивши назад, Кайя перехопила меч л╕вим хватом, розвантажуючи постраждалу кисть.

Стиль Кейнс╕ не був схожий н╕ на що. В╕н не займав н╕яко╖ ст╕йки, виглядав розслаблено, ╕ в той же час контролював кожен ╖╖ рух. При цьому в╕н завжди тримав меч трохи осторонь, неначе боявся його. Така повед╕нка суперника вже к╕лька раз╕в вводила д╕вчину в оману. Однак коли в╕н з ножем ув╕рвався в к╕мнату королеви, то виглядав б╕льш зосередженим ╕ небезпечним, н╕ж зараз.

– Може в╕зьмеш ножа? Зда╓ться з ним ти вм╕╓ш вправлятися.

– Ти помиля╓шся. – раптом сказав Кейнс╕, виходячи за меж╕ майданчика, ╕ ставлячи макет в п╕рам╕ду.

– Що? – Кайя нав╕ть опустила к╕нчик меча, вт╕м одразу ж виправилася, оч╕куючи яко╖сь каверзи.

– Ти вчилася битися, я – убивати.

╤ чомусь Кайя йому одразу ж пов╕рила. Щось схоже в╕дчувалося ╕ у тих прикордонниках, з якими вона часто тренувалася. Можливо це був погляд, може голос, а може просто впевнен╕сть у сво╖х словах. Зам╕сть того, щоб краще д╕знатися свого суперника ╕ п╕дняти свою самооц╕нку, вона лише показала себе невдахою. Це було непри╓мно ╕ боляче. Поклавши меч у ст╕йку, Кайя почала одягатися. Його останн╕ слова щось зачепили всередин╕ д╕вчини, але вона н╕як не могла зрозум╕ти – що саме. ╤ вже коли вона почепила на пояс меч – до не╖ д╕йшло!

– Кейнс╕? – повернулася вона до нього, але хлопець ╖╖ нав╕ть не почув, тому вона одразу ж гаркнула на увесь зал. – Кейнс╕!!!

– Кей.

– Що?!

– Називай мене Кей. Довг╕ позивн╕ незручн╕.

– Ти не схожий на вояку. – хмикнула Кайя, роздратована його повчаннями.

– Ти теж. – п╕дд╕в ╖╖ пацан, п╕дходячи ближче. – Що хот╕ла?

– Ти ж д╕йсно тод╕ м╕г вбити королеву, ╕ я б тебе не зупинила, так? Чому п╕дставився п╕д удар?

– Не пам'ятаю. – вже майже без акценту в╕дпов╕в хлопець.

Здавши хлопця на поруки лед╕ Май╖, Кайя повернулася до сво╖х прямих обов'язк╕в. Вранц╕ ус╕ з╕бралися проводжати Ауру. В знак подяки за допомогу королева Лашура подарувала ╖й трофейного лицаря. Попри св╕й жахливий вигляд та в╕дсутн╕сть пузиря каб╕ни, машина все ще була на ходу. Не зважаючи на в╕дсутн╕сть емоц╕й на обличч╕ ельф╕йки, Лашура в╕дчувала ╖╖ задоволення в╕д такого подарунку. Кр╕м того це був ще один доказ участ╕ в бою. Ледве п╕днявшись у пов╕тря, Аура п╕рнула вниз, одразу ж розчинившись серед зеленого моря л╕су.

– Ваша Величн╕сть, це кур'╓р з╕ Свято╖ земл╕! – Ханл╕ першою пом╕тила, як з-за чергово╖ скел╕ ╖м назустр╕ч вилет╕в невеликий човен характерного чорно-б╕лого забарвлення.

– Ну нарешт╕. Тепер ми зможемо позбутися свого вантажу. – буркнула королева, кинувши погляд на й дос╕ нев╕дновлен╕ ворота до головно╖ зали, кр╕зь як╕ було видно силует рел╕кту.

– Ваша Величн╕сть, а як щодо ╕ншого нашого вантажу? – нахилилася до королеви Кайя, щоб ╖╖ не почули.

– Я вир╕шила взяти його в Святу землю як свого слугу.

– Нав╕що?! Про нас же одразу п╕дуть чутки...

– Серед яких н╕хто не розп╕зна╓ правду. Ти ж бачиш, що в╕н тут як дикун? Б╕льш╕сть служниць вважають, що в╕н виходець ╕з Коут╕. Ми не будемо переконувати ╖х у зворотному.

Розпустивши слуг, Лашура повела за собою Кайю всередину палацу.

– Кейнс╕ не просто бо╓ць...

– Кей. – автоматично поправила Кайя, але одразу ж сполошилася. – Пробачте, Ваша Величн╕сть.

– Його призвали з ╕ншого св╕ту. Ти сама бачила, наск╕льки в╕н в╕др╕зня╓ться в╕д нас. В╕н нам потр╕бен. Кр╕м того наша головна проблема не в╕н, а та д╕вчинка на Чорному лицар╕. Аура сказала, що н╕коли ран╕ше не бачила тако╖ техн╕ки бою. Ц╕лком можливо, що ╖╖ також призвали.

– Але якщо так п╕де й дал╕...

– Нам не вистояти. – зак╕нчила за не╖ Лашура. – Для цього нам ╕ потр╕бен Кейнс╕.

– В╕н небезпечний.

– В╕н звичайний хлопець. А як би ти себе вела, якби опинилася в ╕ншому св╕т╕, ╕з нев╕домими законами, традиц╕ями? В╕н шукатиме сво╓ м╕сце в цьому св╕т╕. ╤ краще, якщо це м╕сце буде поруч з нами.

– Гада╓те в╕н погодиться?

– А у нього ╓ виб╕р?

***

╤з нашо╖ ранково╖ розминки я зробив для себе лише один висновок: м╕сцев╕ абсолютно не знайом╕ з концепц╕╓ю далекоб╕йно╖ збро╖. Все обмежувалося т╕льки луками та арбалетами. Виняток складали лише багатоствольн╕ системи, як╕ один в один повторювали американський дробовик Liberator або двоствольний п╕столет Derringer. Т╕льки його тутешн╕ аналоги були одноразов╕, ╕ використовували зам╕сть пороху якийсь газ. Це була зброя для одного удару, але нав╕ть ╖х тренувальн╕ верс╕╖ уже давно н╕хто не брав до рук. А от ╕з холодною збро╓ю все було в повному порядку: коротк╕ меч╕, дворучн╕, парн╕, сокири, списи, коси, глефи... Кайя взяла соб╕ звичайний прямий дворучний. Напевно хот╕ла справити на мене враження. Згоден: у сво╓му облягаючому комб╕незон╕, ╕ з довжелезним дрином у руках вона виглядала вражаюче. Нав╕ть не дуже поступалася геро╖ням ком╕кс╕в. ╤ розмахувала вона ним довол╕ ум╕ло, як на мене. Ефектно. Але не ефективно. Нав╕ть мен╕ видно, що цей меч для не╖ важкий: надто затягнутими були ╖╖ удари. Не розум╕ю, чому вона не п╕дбере соб╕ щось б╕льш зручне? Хоча... Ага, на ст╕йц╕ ╓ ще один меч ╕з витертим рук╕в'ям – схожий на японський оф╕церський, т╕льки гарда взята в╕д ╓вропейсько╖ шабл╕. В╕дбитки пальц╕в сходяться. Чому ж тод╕ вона взяла в руки цю шпалу? Якщо подумати, то саме такою шпалою був озбро╓ний ╖╖ лицар. Непорядок! Барнс мен╕ завжди казав, що п╕д кожну руку повинен бути св╕й н╕ж, ╕ св╕й стиль бою. Яким би ум╕лим б╕йцем ти не був, зброя повинна тоб╕ п╕дходити. Може ╖й доводиться п╕длаштовуватися п╕д свого робота? Тод╕ треба полегшити макет, все одно в бою махати буде не вона, а машина.

Н╕би в╕дчувши м╕й скепсис, д╕вчина запросила мене на двоб╕й. Ну я й вийшов. П╕дозри п╕дтвердилися: була б у не╖ нормальна зброя – бути мен╕ битим. А так, нав╕ть без прискорення достатньо було ухилятися в останн╕й момент, коли вона вже не могла зупинити св╕й рух. Трохи помахавши, вир╕шив закруглятися. Тим б╕льше, що д╕вчина явно нечасто тренувалася ╕з суперником. Сп╕лкуватися бажання не було, тому тренування швидко зак╕нчилося.

Дал╕ мене в╕двели в купальню до служниць, як╕ почали приводити мене до ладу. Не сказав би, що мен╕ це сподобалося, але в якийсь момент я пошкодував, що не можу як сл╕д насолодитися тактильними в╕дчуттями. Все ж коли тебе миють к╕лька довол╕ привабливих служанок ти мимовол╕ почина╓ш отримувати деяке задоволення. В мо╓му випадку – лише естетичне. Якби не запущен╕ процеси д╕агностики, ╕з тимчасовою втратою чутливост╕ окремих частин т╕ла, я б м╕г нав╕ть розслабитися. Картину псував лише суворий голос гувернантки Май╖ за спиною, яка й керувала цим д╕йством. Зда╓ться мене хочуть представити вищому начальству. Н╕коли не любив таких момент╕в. В минулому кожна друга така зустр╕ч зак╕нчувалася тотальним геноцидом усього в рад╕ус╕ досяжност╕ мо╓╖ збро╖. ╤ не з мо╓ю вдачею над╕ятися, що в ╕ншому св╕т╕ щось зм╕ниться, радше навпаки. Тим б╕льше, що зараз я перед ними абсолютно беззахисний.

╤ все йшло нормально, доки мен╕ не показали м╕й новий одяг. Уяв╕ть соб╕ придворного слугу 17 стол╕ття, додайте удв╕ч╕ б╕льше мережива, рюш╕в та бантик╕в. Не знаю як там одягаються м╕сцев╕ чолов╕ки, не в╕дмовився б нав╕ть в╕д того вбрання, яке носить лорд Улайт, але в ТАКОМУ я ходити не буду н╕коли! В╕дчуваю себе дитячою цукеркою в яскрав╕й обгортц╕. Чого це вони на мене так дивляться? Н╕, я бути цукеркою не збираюся. ╤ свою цукерку не дам! Забер╕ть зв╕дти сво╖ руки! Не довод╕ть до гр╕ха, я не хочу вас кал╕чити! Халепа! Я зрозум╕в, що без розкриття сво╓╖ особистост╕ утекти не вдасться.

Ох, як же в мирному житт╕ все складно: на в╕йн╕ ти ч╕тко зна╓ш свого ворога ╕ не обмежений у засобах! А тут ти просто не ма╓ш права в╕дбиватися. В цей момент я як н╕хто ╕нший розум╕в тих танк╕ст╕в, у яких на л╕н╕╖ вогню стоять цив╕льн╕, ╕ будь-яка д╕я для них зак╕нчиться трибуналом. Як би я не блокував реакц╕╖ т╕ла, гн╕в всередин╕ наростав. Ще трохи, ╕ я п╕ду зривати зл╕сть на вс╕х, хто буде поблизу. Тому вих╕д для мене був лише один.