Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 7 (всего у книги 27 страниц)

***

– В╕н тут. Королева притягнула цього вилупка в Академ╕ю.

– Тебе вп╕знали?

– Зда╓ться в╕н щось зап╕дозрив.

– Зрозум╕ло. Збирай сво╖х приб╕чник╕в ╕ сл╕дкуй за новинами. Ми повинн╕ бути в курс╕ всього, що в╕дбува╓ться.

– Що робити ╕з прибульцем?

– Н╕чого. Забудь про нього на деякий час. Можеш нав╕ть пожартувати над ним, як ти вм╕╓ш. Пот╕м займемося ним всерйоз.

***

Сн╕данок був незвично тихим. Кейнс╕ з самого ранку кудись зник, королева Лашура замислилася про щось при╓мне, а Кайя ╕ дос╕ не могла в╕д╕йти в╕д учорашнього.

Прокинувшись у сво╓му л╕жку, д╕вчина ще довго не могла дотумкати, як вона там опинилася. Останн╓, що вона пам'ятала – як ляга╓ на кушетку а пот╕м... Зрозум╕вши це, Кайя одразу ж п╕д╕рвалася з л╕жка, накинула на себе халат, що лежав поруч, ╕ з мечем у руц╕ п╕шла влаштовувати прочуханку збочинцю, який посм╕в... Що саме в╕н посм╕в з нею зробити, Кайя ще не знала, але дуже хот╕ла потиснути йому горло. Це вже пот╕м вона д╕зналася, що той з самого ранку чкурнув до адм╕н╕страц╕╖, тому побиття в╕дкладалося на веч╕р. З самого початку, коли в╕н запропонував зробити масаж, було зрозум╕ло, що в╕н щось замислив. Ран╕ше вона б трич╕ подумала, перш н╕ж п╕дпускати когось до свого т╕ла. Але коли в╕н це говорив ╖й здавалося, н╕би вона його не ц╕кавить. З одного боку це давало над╕ю, що в╕н просто проявив свою турботу, а з ╕ншого – в╕н ╖╖ про╕гнорував як д╕вчину! ╤ тепер вона не знала що думати: ображатися, чи зм╕нити гн╕в на мил╕сть?

– Про що задумалася, Кайя?

– Пробачте, Ваша Величн╕сть, просто...

– Сподобалися веч╕рн╕ процедури? – д╕вчинка штурхнула л╕ктем свою охоронницю. – Доведеться тоб╕ сьогодн╕ почекати.

– Чому? – вирвалося в Кай╖, одразу ж видавши ╖╖ з головою.

– За тобою вже зайняли чергу.

– Що?! Тобто... Яка черга?

– У тебе вчора було таке задоволене обличчя, що я теж захот╕ла спробувати цей масаж. – розсм╕ялася д╕вчинка, а пот╕м пояснила: – Я хочу д╕знатися, ск╕льки можуть коштувати його руки. Як гада╓ш, д╕вчата ╕з гуртожитку в╕дмовляться в╕д такого сеансу?

– Ну... Я не знаю.

– Ось ввечер╕ ╕ д╕зна╓мося.

П╕сля сн╕данку д╕вчата у супровод╕ служниць в╕дправилися на церемон╕ю. Сьогодн╕ звання лицар╕в отримають ╕ще сорок д╕вчат, та нав╕ть дво╓ хлопц╕в. Кайя увесь вчорашн╕й веч╕р прим╕ряла церемон╕альне вбрання, тому оч╕кувала важкого ранку. ╤ ранок д╕йсно виявився складним, але вже з ╕ншо╖ причини.

Церемон╕я мала проходити на арен╕, тому трибуни вже були зайнят╕ глядачами, а головн╕ учасниц╕ заходу зараз збиралися перед величезними вор╕тьми, як╕ вели на саму арену. Знайшовши свою групу, Кайя зайняла м╕сце в шеренз╕.

Заграли фанфари, ╕ ворота в╕дчинилися. Розпочалася урочиста хода майбутн╕х во╖н╕в-лицар╕в через усю арену до п'╓десталу. ╤люз╕╖, розв╕шан╕ над ареною по черз╕ показували кожну ╕з д╕вчат. Зв╕сно ж кожна ╕з них намагалася виглядати найгарн╕шою з-пом╕ж ус╕х. ╤ нав╕ть визначен╕ правилами плаття були наст╕льки в╕двертими, наск╕льки це було можливо. ╤ все заради того, щоб майбутн╕ чолов╕ка звернули увагу саме на них. Окремо вис╕ли зображення самих хлопц╕в-лицар╕в, аби кожен зм╕г ╖х роздивитися. Нарешт╕ хода зак╕нчилася ╕ платформа ╕з д╕вчатами п╕днялася на р╕вень трибун.

Кайя гадала, що це буде найкращий день у ╖╖ житт╕. Вона готувалася до цього к╕лька довгих рок╕в з того-самого моменту, як у не╖ виявили дар керувати лицарем. Вона нав╕ть змогла отримати ранг лицаря заочно, ще до початку навчання. Вона привернула до себе увагу само╖ королеви ╕ нав╕ть стала ╖╖ охоронницею! ╤ ось нарешт╕ вона тут, на под╕ум╕ серед ел╕ти вс╕х кра╖н. Куди ж под╕лася ╖╖ впевнен╕сть? Чому вона не в╕дчува╓ гордост╕ за сво╖ досягнення?

А все через те, що якийсь шмаркач зум╕в ╖╖ перевершити! Йому знадобилося всього к╕лька хвилин на те, щоб вона знову в╕дчула себе др╕мучою селянкою-заб╕якою, яка уявила себе справжн╕м во╖ном. ╤ хто в╕н такий? Був би в╕н справжн╕м лицарем, в╕н би стояв зараз тут, на ц╕й арен╕ поруч ╕з хлопцями. Але ж н╕ – в╕н напевно зараз тяга╓ гн╕й на грядки, або зам╕та╓ площу б╕ля корпусу. Звичайний же слуга! Тод╕ яка ж Вона п╕сля усього цього ел╕та?!

Коли назвали ╕м'я Кай╖, вона начепила свою звичну посм╕шку ╕ вийшла на под╕ум. По традиц╕╖ найб╕льш усп╕шних кандидаток приводять до звання лицаря останн╕ми, щоб перерахування ╖хн╕х досягнень не затримувало визнання ╕нших. Тут згадали ╕ захист кордон╕в кра╖ни, ╕ допомогу п╕д час стих╕йного лиха, ╕ нав╕ть зарахували захист корони п╕д час нападу терорист╕в! Згадавши останн╓, директор Академ╕╖ наступила на мозоль д╕вчини, але та н╕чим це не проявила ╕ все з такою ж вв╕чливою посм╕шкою стала на кол╕но, аби на не╖ одягнули кулон лицар╕в. Щойно амулет зайняв сво╖ м╕сце, як т╕ло д╕вчини засяяло в спалахах еф╕ру, змусивши кра╖ мант╕╖ роз╕йтися ╕ показати усю красу ф╕гури новоспечено╖ аристократки.

Повернувшись, Кайя помахала натовпу ╕ при╓дналася до решти учасниць, як╕ вже вишикувалися по обидва боки в╕д под╕уму, на який знову вийшла директор ╕ виголосила заключну промову, суть яко╖ зводилася до того, що на лицар╕в поклада╓ться величезна в╕дпов╕дальн╕сть за сво╖ д╕╖, ╕ вони зобов'язан╕ використовувати свою силу лише для захисту сво╓╖ кра╖ни, ╕ в жодному раз╕ не для нападу. Знову заграли фанфари, ╕ святковий салют прикрасив небо над ареною тисячами р╕знокольорових спалах╕в, як╕ одразу ж згасали, зв╕льняючи м╕сце для наступних. Здавалося, н╕би в пов╕тря хтось п╕дкинув кольорове скло, яке складалося у неймов╕рн╕ в╕зерунки.

П╕сля зак╕нчення церемон╕╖ ус╕ учасники та глядач╕ почали розходитися. Кайя т╕льки тепер звернула увагу на те, що полярне сяйво навколо д╕вчат ма╓ р╕зну силу. Скор╕ш за все воно залежало в╕д сили п╕лота. У Кай╖ воно протрималося аж до самого ма╓тку, залишаючи за сво╓ю хазяйкою р╕знобарвний сл╕д, що поступово зникав через к╕лька метр╕в.

– Що таке, Кайя? – поц╕кавилася Лашура, щойно вони зайшли в будинок. – Щось сталося п╕д час церемон╕╖?

– Та н╕, все було прекрасно.

– Не в╕дмахуйся. Я ж бачу, що ти чимось засмучена.

– Просто згадала сво╖ останн╕ бо╖. – видавила ╕з себе Кайя, скидаючи мант╕ю.

– Не звертай уваги. Тебе просто задавили к╕льк╕стю. П╕д час дуел╕ ти б легко перемогла будь-якого суперника.

– Так, зв╕сно...

– Я знаю, що може п╕дняти тоб╕ настр╕й. Кейнс╕! – а у в╕дпов╕дь тиша. – Кейнс╕!!!

– В╕н в╕д самого ранку кудись зник. – визирнула на звук лед╕ Майя. – Н╕де не можу його знайти.

– П╕ду пошукаю. – з╕тхнула Кайя, п╕дн╕маючись до себе.

Зайшовши в свою к╕мнату, Кайя ще хвилину покрутилася перед дзеркалом, насолоджуючись сво╖м виглядом, п╕сля чого натягнула ун╕форму учениц╕ й вирушила на пошуки вт╕кача – не зважаючи на щойно оф╕ц╕йно отримане звання лицаря, вона залишалася ученицею Академ╕╖ ╕ мусила п╕дкорятися ╖╖ правилам. Нав╕ть зараз, коли уроки ще не розпочалися.

Академ╕я була прекрасним м╕сцем, однак у не╖ ╓ один недол╕к – вона надто велика. Аби перейти з одного ╖╖ к╕нця на ╕нший знадобиться не менше години. Зв╕сно це можна було б виправити, додавши хоча б якийсь транспорт, але дирекц╕я була категорично проти, адже це дозволяло учням залишатися у форм╕ ╕ заздалег╕дь планувати св╕й час, якого в Кай╖ сьогодн╕ було аж надто багато.

Не знаючи що робити, вона в╕дправилася в парк. Було чути звуки музики неподал╕к, к╕лька хлопц╕в-лицар╕в уже з╕бралися в групу ╕ про щось балакали, зграйка д╕вчат б╕ля фонтану знайомилися з новачками... Жодна ╕з цих компан╕й ╖╖ не приваблювала.

– Що робиш? – застав ╖╖ зненацька знайомий голос.

– Я? – Кайя обернулася, наштовхнувшись на уважний погляд одного дуже привабливого хлопця. – Маст Дагмай╓р, я тут...

– Не зна╓ш чим зайняти себе?

– Так. – видихнула д╕вчина, не знайшовши потр╕бн╕ слова.

– Поздоровляю ╕з отриманням звання. Тоб╕ ще не пропонували контракт? Не думала зм╕нити хазя╖на?

– Що? Н╕, я ж уже отримала п╕дданство Шатерей. Кр╕м того я поклялася...

– Дивися сама. Часи зм╕нюються, як ╕ люди.

– Н╕, тепер це м╕й обов'язок.

– Зрозум╕ло. Бажаю усп╕х╕в ╕з тво╖м вибором. – кивнув ╖й блондин ╕ п╕шов до хлопц╕в.

– Дякую. – прошепот╕ла йому всл╕д д╕вчина, соромливо жмакаючи сукню.

Кайя не в╕рила у кохання з першого погляду, принаймн╕ вперто переконувала в цьому ╕ себе ╕ оточуючих, ╕ водночас н╕як не могла в╕двести очей в╕д цього парубка. Дагмай╓р був для не╖ ╕деалом чолов╕ка, ╖╖ рожевою мр╕╓ю. Щоразу, зустр╕чаючись ╕з ним поглядом, вона хот╕ла показати себе г╕дною його присутност╕. На жаль жодна ╕з таких спроб не ув╕нчалася усп╕хом. Одне його слово, ╕ вс╕ ╖╖ плани та заготовки лет╕ли шкереберть. Як ╕ цього разу. Як ╕ завжди.

Йдучи дал╕ по зеленому коридору саду, вона не звернула увагу на одну ╕з учениць, яку супроводжувала д╕вчина-альб╕носка. Ця парочка чула усю ╖хню розмову, проте н╕чим не показала свою зац╕кавлен╕сть. Однак щойно Кайя зникла з поля зору, маленька учениця п╕шла геть, розм╕рковуючи вголос для сво╓╖ супутниц╕:

– Схоже Кайя для нас тепер втрачена. Вм╕╓ ж Лашура прив'язати до себе ц╕нних людей... Залиша╓ться лише решта ╖╖ оточення. – Мар╕я на мить задумалася, п╕сля чого повернулася до охоронниц╕. – Юк╕не, ось тоб╕ нове завдання: роз╕знай усе про того ╖╖ нового слугу. Як там його звати?

– Кейнс╕ Масаке.

***

Ст╕й! Зупинись! Стоп! Та зупинись же! Ось до чого доводить в╕дсутн╕сть нормально╖ САПР. А все так добре починалося...

Н╕ для кого не секрет, що водопров╕д, ст╕чн╕ канали, канал╕зац╕я, та ╕нш╕ г╕дротехн╕чн╕ системи часто заростають ус╕лякою гидотною, яка м╕стить в соб╕ величезну к╕льк╕сть р╕зноман╕тних речовин. ╤ що б╕льш розвинута цив╕л╕зац╕я, то б╕льш складними стають останн╕. Я нац╕лився на дренажну систему Академ╕╖, яка п╕сля швидкого обстеження майже ╕деально п╕д╕йшла для мого задуму: стояча вода, повно водоростей, р╕зноман╕тна живн╕сть та вих╕д до ╜рунтових вод. У такому середовищ╕ конструкц╕йн╕ наноботи не матимуть проблеми ╕з матер╕алами. Я б╕льш н╕ж впевнений, що за тиждень ╖х буде вже достатньо для побудови нано-реактора. Але в мене не було ст╕льки часу, тому доведеться п╕ти небезпечним, але б╕льш ефективним шляхом.

╤ це мен╕ в╕дверто не подобалося. У вс╕ часи мого ╕снування Пророком, ╓диним джерелом нанотехнолог╕й були лише костюми та цефи. ╤ якщо останн╕ сво╖ секрети ревно захищали, то ╕з НК ╖х було витягнути – раз плюнути. Нав╕ть дрони вирощувалися за допомогою матриць – спец╕ал╕зованих синтезатор╕в, як╕ б╕льше н╕ на що не здатн╕. Мо╖ ж нан╕ти були ун╕версальн╕, й з однаковим апетитом пожирали як орган╕ку, так ╕ будь-який ╕нший матер╕ал. Вони могли в╕дтворити абсолютно будь-який предмет, для якого у них ╓ програма. А тому я намагався н╕де не залишати сл╕д╕в, завжди носячи усе необх╕дне з собою. Харгр╕в теж це розум╕в, але н╕чого вд╕яти не м╕г. Кожен НК, це р╕ч в соб╕. Контролювати його надзвичайно складно. А якщо ненароком якась нанокультура вийде з-п╕д контролю? Це буде означати к╕нець для ус╕╓╖ планети! Нав╕ть цефи у сво╖й в╕йн╕ н╕коли не використовували ╖х як зброю, обходячись лише продуктами ╖х д╕яльност╕. ╤ зараз я мав в╕дпустити цю заразу у в╕льне плавання! Чесно, мен╕ було дуже страшно, але вибору як такого у мене вже не залишалося: або зараз ризикнути хоч з якимись шансами на усп╕х, або пот╕м гарантовано зжерти все живе у рад╕ус╕ к╕лькох к╕лометр╕в.

Дренажна система була ╕деальним середовищем для ус╕х вид╕в бактер╕й та в╕рус╕в. ╤ саме ц╕ бактер╕╖ дадуть мен╕ майже вс╕ необх╕дн╕ речовини – треба лише як сл╕д орган╕зувати цей процес! В ╕деал╕ це ма╓ бути система мембран та резервуар╕в, як╕ б змогли вм╕стити велик╕ об'╓ми спец╕ально в╕дф╕льтрованих м╕кроорган╕зм╕в, що вид╕лятимуть необх╕дн╕ речовини, а пот╕м уже передаватимуть ╖х на збиральний пункт ╕з сотень тисяч асемблер╕в – капсулу, де накопичуватиметься вже готовий катал╕затор. Якщо я зможу отримати хоча б грам триста – подальше в╕дновлення буде лише справою часу. Зв╕сно ж конструкц╕йн╕ боти не дуже п╕дходили для тако╖ д╕яльност╕, але заради виживання я готовий був пожертвувати ╖хньою к╕льк╕стю заради якост╕.

П╕зно вноч╕, в черговий раз прокручуючи перед собою схему стартового модуля нано-реактора, я н╕як не м╕г позбутися в╕дчуття, що десь я його уже бачив. ╤ лише виплюнувши вирощений у власному шлунку зародок майбутньо╖ колон╕╖, я сумно посм╕хнувся – зв'язок св╕т╕в знову нагадав про себе. В мо╖й долон╕ лежала маленька коп╕я Чорного Обел╕ску ╕з одн╕╓╖ страшно╖ в╕деогри. Згадавши долю тамтешн╕х людей, я посп╕шив додати в програму колон╕╖ ще к╕лька десятк╕в обмежень та купу ус╕ляких заборон, вив╕вши керування процесом безпосередньо на себе. Тепер у раз╕ будь-якого в╕дхилення в╕д програми, я буду змушений самост╕йно вир╕шувати проблему, а не залишати ╖╖ на в╕дкуп прим╕тивному комп'ютеру. А от подальш╕ под╕╖ стали для мене сюрпризом.

Напевно багато хто з нас в дитинств╕ замислювався над питанням: що буде, якщо в туалет кинути др╕ждж╕? Скажу чесно – коли я активував проект, то теж про це подумав. Запрограмувати нан╕ти на утворення ново╖ колон╕╖ виявилося нав╕ть прост╕ше, н╕ж я думав. Тим б╕льше, що це споконв╕чно було закладено в ╖хню природу. Головне, щоб вона не надто сильно розрослася.

Вноч╕, коли вс╕ вже заснули, я не став далеко в╕дходити в╕д ма╓тку, ╕ закинув модуль в найближчий дренажний колектор. Просл╕дкувавши, щоб в╕н нормально закр╕пився, я дав добро на початок розгортання системи. Чесно кажучи, я нав╕ть не уявляв, що позбавлен╕ обмежень боти виявляться наст╕льки ефективними. Аналог╕я з др╕жджами в туалет╕ стала очевидною, коли пухка с╕ра маса менш н╕ж за хвилину заповнила собою ледь не увесь об'╓м колектора, а м'ясист╕ листки ф╕льтр╕в швидко потягнулися уздовж тунел╕в. Все йшло за планом, окр╕м ╖дкого жовтуватого диму, що почав вириватися з-п╕д кришки люка. Взявши проби, я був при╓мно здивований: боти знайшли внизу усю таблицю Мендел╓╓ва. Значить проблем ╕з буд╕вельним матер╕алом не буде. Треба лише зменшити темпи буд╕вництва, щоб учн╕ не потру╖лися в╕дходами. Поспостер╕гавши ще к╕лька хвилин, я налаштував систему на пост╕йний рад╕оконтакт, ╕ п╕шов назад до ма╓тку. Попереду був початок нового дня.

Сьогодн╕шн╕й день в Академ╕╖ був особливим – день посвяти у лицар╕. Кайя ╕ Ханл╕ увесь ранок чепурилися, служниц╕ ╖м допомагали, а я крутився на кухн╕, допомагаючи готувати лед╕ Май╖. Ну як допомагав: р╕зав овоч╕, п╕дкидав дрова в п╕ч, м╕сив т╕сто. З останн╕м вийшла дуже ц╕кава ╕стор╕я.

Я ран╕ше на кухн╕ н╕чого серйозного не робив, тому лед╕ Майя усе мен╕ докладно пояснювала й показувала. Здавалося б, що тут складного – зам╕стити т╕сто? Я теж так подумав. М╕сив-м╕сив, аж доки не зрозум╕в, що т╕ста ста╓ все менше. Виявля╓ться нан╕ти ╕з кишечнику вже встигли перекинутися ╕нформац╕╓ю з ус╕ма ╕ншими, ╕ тепер м╕м╕крил на долонях з апетитом поглинав поживну масу. А я ще дивуюся, чому це т╕сто так до рук липне?! Довелося скидати налаштування й зам╕шувати ще одну порц╕ю. Так ╕ минув майже ц╕лий день.

Не зважаючи на заборону покидати ма╓ток, я зм╕г насолодитися яскравими спец-ефектами церемон╕╖. З даху нашого будинку було прекрасно видно, як над ареною пускають чудернацьк╕ фе╓рверки. Хоча н╕, на п╕ротехн╕ку це видовище походило мало, та й запускають ╖х в темну пору доби. Напевно тут використову╓ться той-самий принцип, що й в ╕люз╕ях на л╕таючому остров╕. Я нав╕ть захот╕в поб╕гти, подивитися на усе це зблизька.

Виходячи за ворота, я зм╕нив ск╕н на 'лакея', ╕ подумав, що м╕й основний образ теж сл╕д якось позначити. Вир╕шив назвати цей режим Кей-мод, адже саме п╕д цим ╕менем мене знають прац╕вники Академ╕╖. Я вже був на п╕вдороз╕ до Арени, коли над╕йшов сигнал в╕д реактора: 'Тривога! Посилення теч╕╖! Загроза в╕дриву капсули!'

Я нав╕ть не одразу зрозум╕в, що це означа╓, а коли зрозум╕в – чкурнув найкоротшим шляхом до колектора, прямо через парки, газони, та нав╕ть чуж╕ ма╓тки.

Причина для пан╕ки була б╕льш н╕ж серйозною. Справа в т╕м, що зараз, п╕сля к╕лькох годин активного поглинання орган╕ки, нано-реактор б╕льше нагадував якусь г╕рську рослину, н╕ж фабрику. Розтягнут╕ уздовж тунел╕в, ╖╖ листки активно збирали будь-яку орган╕ку, передаючи вже готов╕ елементи на збиральний пункт в колектор╕. Сама ж капсула нагадувала старий футбольний м'яч, з╕браний ╕з маленьких шестикутних сегмент╕в. Саме в н╕й в╕дбувалося створення к╕нцевого продукту – катал╕затора. От т╕льки п╕д час роботи ця зараза вид╕ляла надто багато тепла, тому капсулу довелося закр╕пити в самому центр╕ колектора. На жаль я не встиг роз╕братися ╕з ц╕╓ю технолог╕╓ю, тому зб╕льшити площу або форму капсули не м╕г, а без цього збити температуру з мо╖ми засобами було вельми складно. Я ╕ так п╕дтримував реактор на м╕н╕мальн╕й потужност╕, аби колектор не перетворився на токсичний гейзер. За хорошу теплов╕ддачу довелося заплатити м╕цн╕стю п╕дв╕ски. ╤ тут виявля╓ться, що якась зараза вир╕шила промити канали! Н╕, я не проти, щоб мою техн╕ку помили чистою холодною водичкою, але ж не п╕д таким тиском! ╤ що б╕льше часу минало, то сильн╕шою ставала теч╕я. На жаль пов╕домлення прийшло надто п╕зно, ╕ капсулу в╕д╕рвало ще до того, як я встиг зробити перший крок. ╤ це тод╕, коли у мене в запас╕ залишилося години три-чотири максимум! Реактор я може ╕ встиг би виростити заново, але тод╕ не залишиться часу на синтез катал╕затора. Та й мене просто жаба давить втрачати таке багатство! Прост╕ше виловити капсулу зараз, поки ╖╖ не винесло за рад╕ус чутливост╕ сенсор╕в, чи взагал╕ не змило в р╕чку. Кр╕м того реактор все ще продовжував працювати, хоч ╕ не в такому темп╕, як ран╕ше. Рано чи п╕зно капсула не витрима╓ внутр╕шнього тиску, ╕ нан╕ти вирвуться назовн╕. А що може нако╖ти некерований 'с╕рий слиз'? Правильно – апокал╕псис. Зв╕сно далеко в╕д генератора вони не в╕д╕йдуть, але хорошого все одно мало.

Ось так ╕ розпочався м╕й заб╕г: я рухався по поверхн╕, а м'ячик ╕з катал╕затором – по тунелях. Раз у раз високо п╕дстрибуючи, я спод╕вався знайти наступний люк до того, як туди д╕станеться капсула. Та вс╕ спод╕вання були марними, обраний мною колектор був останн╕м на шляху з Академ╕╖. П╕дземний тунель в╕в кудись глибоко в л╕с ╕ я, не довго думаючи, поб╕г за ним.

Л╕с тут теж був особливий. Б╕ля Академ╕╖ це ще не так пом╕тно, але що дал╕ ти заходиш, то б╕льше сл╕д╕в цив╕л╕зац╕╖ побачиш. ╤ я говорю не про бич сучасно╖ цив╕л╕зац╕╖ – всюдисуще см╕ття. Н╕! Там були Ру╖ни! Саме так, з велико╖ букви, тому що ╕накше назвати ц╕ споруди в мене язик не поверта╓ться. Величезн╕, монументальн╕, за них ч╕плялося кор╕ння всього л╕су. Зда╓ться це було якесь м╕сто. Принаймн╕ тепер зрозум╕ло, зв╕дки п╕д л╕сом взялися канали. Буд╕вельники Академ╕╖ вир╕шили не будувати свою, а просто п╕дключилися до вже ╕снуючо╖.

Спринт. Як багато в цьому слов╕... Одразу ж згадуються мо╖ поб╕геньки по Нью-Йорку. Н╕, я не п╕дривав ногами асфальт, ╕ не в╕дкидав з дороги автомоб╕л╕, як це мав робити ориг╕нальний Зевс. Для мене це був просто ще один р╕зновид маневреного бою. Часто я наздоганяв сво╖х жертв, коли вони намагалися в╕д╕рватися в╕д мене на машинах, або вертольотах. Був нав╕ть один раз, коли я наздоганяв л╕так на зл╕тн╕й смуз╕.

В цьому нема╓ н╕чого захоплюючого, чи складного. Ти просто б╕жиш, ус╕ляко намагаючись скоротити дистанц╕ю. Це чимось нагаду╓ гру в квача. Т╕льки тут не потр╕бно передавати квача руками – можна й кулею.

Тут ситуац╕я була аналог╕чна, з т╕╓ю т╕льки р╕зницею, що д╕статися до сво╓╖ ц╕л╕ мен╕ заважала земна поверхня. ╤ що найг╕рше – ця поверхня була ну дуже нер╕вною. Наст╕льки, що б╕гти доводилося мало не по г╕лках дерев. М╕ж ╕ншим л╕с тут дуже нав╕ть троп╕чний, розбитий на яруси: внизу ростуть чагарники, вище йдуть переплет╕ння лози та м╕лких дерев, а верх╕вку займають крони велетн╕в. Ось по одному з таких ярус╕в я й стрибав. Мен╕ б ╕ще жовтий комб╕незон, намалювати вуса, ╕ можна в╕дправлятися на з'╖зд рольовик╕в. Хм... А це хто ще хто так╕? Невже я тут не ╓диний посл╕довник Наруто?

В╕зор вихопив ╕з зелен╕ попереду ц╕лу команду живих орган╕зм╕в, що збиралися в мо╓му напрямку. Спос╕б пересування у нас був ╕дентичний, але вони рухалися пов╕льн╕ше, ╕ не так гучно. Якби не теплове випром╕нювання, я б ╖х до останнього не пом╕тив – наст╕льки досконало вони маскувалися п╕д дерева. Та мен╕ зараз з ними балакати було н╕коли.

Зосередившись прямо у мене по курсу, ц╕ четверо нев╕домих почали готувати зас╕дку. Я нав╕ть пом╕тив, як вони натягнули м╕ж деревами дуже тонк╕ волос╕н╕, в яких я м╕г заплутатися. Вир╕шивши не псувати таку хорошу пастку, я прямо перед ними р╕зко зм╕нив курс. Стрибок виявився достатньо сильним, щоб товста г╕лка п╕д╕ мною в╕д╕рвалася в╕д дерева. Дал╕ я вже маневрував, опираючись на стовбури, ╕ лише вир╕внявши курс, знову перейшов на горизонтальн╕ опори. Мо╖ нов╕ знайом╕ виявилися ельфами. Ельдарами, якщо точн╕ше: висок╕ мулати з╕ св╕тлим волоссям, прекрасно замаскован╕, озбро╓н╕ луками та загнутими кинджалами. В╕зуальний контакт тривав не б╕льше к╕лькох секунд, однак вони встигли покинути сво╖ позиц╕╖, ╕ тепер намагалися наздогнати неспод╕ваного конкурента. Нав╕ть стр╕ляли навздог╕н. Я ж лише п╕ддав на ноги, ╕ швидко в╕д╕рвався в╕д пересл╕дування. Принаймн╕ я так думав. Спостер╕гаючи за сво╖ми пересл╕дувачами, я буквально на мить втратив пильн╕сть, ╕ влет╕в прямо у розв╕шане м╕ж деревами павутиння. Саме так – павутиння. Схоже це був стац╕онарний вар╕ант ╖хньо╖ попередньо╖ пастки. Влет╕вши в ц╕ майже невидим╕ мотузки, я по ╕нерц╕╖ з╕рвав к╕лька г╕лок, до яких вони були прив'язан╕, та й так ╕ завис. Часу розбиратися ╕з ельфами не було, тому я викинув леза ╕ в к╕лька змах╕в зв╕льнив себе з пастки, звалившись на землю з висоти четвертого поверху. Л╕ани та ╕нш╕ рослини пригальмували мо╓ пад╕ння, однак ельфи були вже поруч ╕ почали засипати мене стр╕лами. Цього разу ╖х було вже семеро, ╕ тро╓ нав╕ть п╕шли у ближн╕й б╕й, коли побачили, що обстр╕л н╕чого не да╓. Ц╕ вже були озбро╓н╕ короткими парними мечами, ╕ носили щитки, як╕ покривали усю фронтальну проекц╕ю б╕йця, роблячи акцент на маневрен╕сть та гнучк╕сть. ╤ головне – вони прекрасно працювали в груп╕.

У ельдар не було швидкост╕, брон╕, чи ╕нших надзвичайних можливостей. Вони брали ум╕ннями! Чесно, я нав╕ть не оч╕кував, що ледве встигатиму за ними. Що таке п'ять квадратних метр╕в? Для одн╕╓╖ людини ╕з будь-якою комплекц╕╓ю цього б╕льш н╕ж достатньо, аби тривалий час працювати ╕ в╕дпочивати. А якщо ╖х дво╓? Тут уже доведеться пот╕снитися ╕ розпод╕ляти час м╕ж собою. Утрьох на так╕й площ╕ завжди буде т╕сно, як би ти не старався. Зараз же на так╕й площ╕ активно махались четверо озбро╓них б╕йц╕в, та ще й з ус╕х бок╕в лет╕ли стр╕ли. Це я, на форсаж╕, м╕г вчасно пом╕тити небезпеку, а мономолекулярн╕ леза дозволяли блокувати ворож╕ атаки. ╤ нав╕ть так мен╕ доводилося шукати соб╕ м╕сце, де мене наступно╖ мит╕ не полосне лезо або стр╕ла. Майже увесь прост╕р навколо мене св╕тився червоними секторами небезпеки. ╤ в той же час, не докладаючи надм╕рних зусиль, я не м╕г уразити жодного б╕йця. ╥хн╕ удари не т╕льки несли загрозу мен╕, а ще й прикривали сус╕д╕в. Не знаю, хто тренував цих ельдар, але я всерйоз зац╕кавився ╖хньою техн╕кою. Якщо у них наст╕льки в╕дпрацьована синхронн╕сть у тр╕йц╕, то що буде, якщо проти мене вийдуть четверо? Хоча н╕, не вийдуть – анал╕з ╖хн╕х рух╕в вказу╓, що вчотирьох вони не зможуть ефективно заповнити прост╕р ударами. Для цього ╖м потр╕бн╕ довш╕ леза, а це одразу полама╓ усю систему, в╕дбере швидк╕сть та гнучк╕сть бою. кр╕м того ус╕ ╖хн╕ рухи були ╕деально синхрон╕зован╕ на р╕вн╕ рефлекс╕в, тобто для ╕мпров╕зац╕╖ тут нема╓ м╕сця...

╤ тут я розум╕ю, що маркер капсули знову в╕ддаля╓ться, а мо╖ танц╕ затягнулися на добрих дв╕ хвилини! Так, пора закруглятися: черговий удар не просто блокую, а заклинюю лезо меча м╕ж к╕гтями, ╕ з п╕дсиленням вириваю його з рук... З руками? А, н╕ – це рукавиця прикле╓на до меча. От ╕ прекрасно! Тепер у навколишньому простор╕ зам╕сть деяких червоних сектор╕в з'явилися жовт╕, а п╕сля другого в╕д╕браного меча – нав╕ть один зелений.

Б╕йц╕ одразу зрозум╕ли, що без збро╖ вони сам╕ стануть жертвами, ╕ одразу ж роз╕рвали дистанц╕ю. А мен╕ т╕льки того й треба було, р╕зко в╕дштовхуюсь в╕д земл╕, ╕ я знову на другому ярус╕. Цього разу я вже знав, чого чекати, ╕ усе павутиння на сво╓му шляху зустр╕чав к╕гтями. Продовживши свою погоню, я не забував озиратися навколо, аби мене ненароком ще якась капость не д╕стала.

Причина атаки ельдар стала зрозум╕ла уже через сотню метр╕в – м╕й шлях пролягав поблизу ╖хнього поселення. ╤ що ц╕каво, воно теж було багатоярусним. Я нав╕ть розминувся по дороз╕ з одн╕╓ю знайомою ельф╕йкою, яка в супровод╕ ще одн╕╓╖ тр╕йки мечник╕в посп╕шала на допомогу патрулю. Атакувати не стали, одразу ж зосередившись на охорон╕. Я теж затримуватися не став, а знову прискорився, зриваючи за собою мости. Чи г╕лки? Хоча н╕, г╕лки так р╕вно рости не можуть. Скор╕ше ╖х навмисне прищеплювали в потр╕бних м╕сцях в якост╕ переход╕в.

Залишивши позаду поселення ельдар, я знову почав розганятися, аж раптом маркер капсули р╕зко помчав кудись в сторону. Рухаючись за ним, я дуже виб╕г до величезного... Нав╕ть не знаю, як це описати. Уяв╕ть соб╕ болото ╕з брудною коричневою, нав╕ть трохи червоною водою. Понатикайте поодинок╕ ру╖ни в готичному стил╕, забер╕ть усю живн╕сть, вимкн╕ть в╕тер та звуки. А тепер залийте усе це густим туманом. ╤ уся ця рад╕сть у якихось двадцяти метрах нижче по схилу. Перех╕д в╕д зелених джунгл╕в до ц╕╓╖ мертво╖ територ╕╖ був наст╕льки р╕зким, що я нав╕ть озирнувся у пошуках невидимого бар'╓ру. Але н╕чого схожого не побачив. Просто там, де починався схил, уже н╕чого не росло.

Я стояв на краю секунди три, ╕ це п╕д прискоренням! Бррр! Моторошне в╕дчуття, нав╕ть для мене. Н╕би потрапив у якийсь пост-апокал╕псис. Т╕льки мутант╕в не вистача╓. В╕дшукавши маркер маяка, я в╕д душ╕ вилаявся – в╕н все ще в╕ддалявся в╕д мене, хоча вже не так швидко. Взявши зразки туману, я ще раз вилаявся. Система не могла провести анал╕з, ╕ пост╕йно видавала помилку. По соб╕ знаю, що вдихати р╕зноман╕тну гидоту бува╓ дуже шк╕дливо. Колись я так втратив Барнса. Втрачати ще й тепер╕шн╓ т╕ло мен╕ зовс╕м не хот╕лося, тому залишалося т╕льки в╕ддати команду '╤золяц╕я' ╕ спод╕ватися, що мо╖ системи не злетять ран╕ше, н╕ж я доберуся до капсули.

Поки м╕м╕крил переповзав мен╕ на обличчя, я почав спускатися в цей орган╕чний басейн. В минулому ус╕ляк╕ професори мен╕ пост╕йно казали, що болота, це нирки ╕ печ╕нка ус╕╓╖ б╕осфери. Зараз я в цьому починаю сумн╕ватися. Скр╕зь, де я був, було хоча б якесь життя. Нав╕ть у цеф╕в. Тут же... Як би я не намагався, я не м╕г знайти жодну живу ╕стоту. Жодно╖ жаби, жодно╖ комахи. Т╕льки поодинок╕ рослинки нездорового жовтуватого кольору. Обережно ступивши на один ╕з остр╕вц╕в посеред цього царства смерт╕, я мало не навернувся у воду. Яким би ст╕йким я не був, потрапляти у цей суп мен╕ зовс╕м не хот╕лося. ╤ що дал╕ я пробирався, то б╕льше у мене виникало в╕дчуття, н╕би я все це вже десь бачив.

Капсула знайшлася не так уже ╕ далеко, всього триста метр╕в в╕д мене. От т╕льки д╕статися до не╖ виявилося дещо складно. Що дал╕ я заходив, то менше земно╖ поверхн╕ траплялося п╕д ногами. Куди б я не глянув, скр╕зь був туман ╕ мутна вода. А чи вода? Н╕, в центр╕ струмк╕в точно була вода, а от ближче до кра╖в уже був якийсь холодець. ╤ головне – я не м╕г провести межу м╕ж цими двома речовинами. Про ╖хн╕й анал╕з узагал╕ мова не йде. В╕дколи я зайшов у цей туман, мо╖ системи просто кричать про помилки, ╕ нав╕ть м╕м╕крил уже почина╓ глючити. Все част╕ше на одяз╕ проступали плями шестигранно╖ текстури. ╤ це точно не могла бути деградац╕я структур – дефекти йшли ззовн╕. ╤ режим повно╖ ╕золяц╕╖ костюму абсолютно не захищав в╕д нев╕домо╖ зарази.

Нарешт╕ я вийшов на останн╕й доступний остр╕вець земл╕. Дал╕ була т╕льки вода. Входити в цю жижу не було жодного бажання, але ж час... Часу не залишалося. Поки я тут блукав, таймер перескочив майже на дв╕ години вперед. У мене в запас╕ залишалося менше сорока хвилин. Пот╕м ус╕ системи в╕дключаться ╕...

Holly shit! Я т╕льки тепер зрозум╕в, що мен╕ усе це нагаду╓! Але такого не бува╓. Fuck! Та такого узагал╕ тут бути не повинно! Це неможливо!

З такими думками я вийшов на останн╕й остр╕вець земл╕. Дал╕ була т╕льки ця незрозум╕ла жижа. Не бажаючи зависнути в н╕й, як муха в кисел╕, я добре роз╕гнався ╕ ласт╕вкою ув╕йшов у воду метрах в п'яти в╕д берега. Плисти доводилося майже всл╕пу, але в╕дстань м╕ж капсулою та мною швидко скорочувалася. Цьому сприяла й теч╕я, до яко╖ я потрапив. Тепер вилов капсули був лише справою техн╕ки. Часто доводилося обминати поодинок╕ кам'ян╕ брили, як╕ стирчали з-п╕д води. ╤ коли я нарешт╕ побачив ╖╖ попереду, то був уже сам не св╕й в╕д радост╕. Ось в╕н – м╕й порятунок. Т╕льки що це в╕н сам на себе не схожий?

А подивитися було на що. Ран╕ше чорна ╕ кругла, капсула перетворилася на безформну амебу, вкрилася таким-же холодцем, як ╕ усе навколо, та ще й за якусь г╕ляку зачепилася. Д╕ставшись до капсули, я спробував торкнутися до ╖╖ поверхн╕. Торкнутися вдалося, от т╕льки стороння субстанц╕я одразу ж почала розбирати мо╖ структури. Таке в╕дчуття, н╕би я вл╕з рукою в клей, ╕ витягнути ╖╖ уже н╕як не виходило, як би я не старався. Ця гидота роз'╖дала усе, до чого торкнеться. ╤ якщо я не позбавлюся ╖╖ за к╕лька хвилин, то вона позбавить мене руки.

Випустивши к╕гт╕, я намагаюся швидко в╕дс╕кати шматки холодцю до того, як в╕н схопиться, добираючись до капсули з катал╕затором. Виходить погано, але для мене це вже не ма╓ н╕якого значення – я нарешт╕ зум╕в в╕дшкребти в╕д субстанц╕╖ одну з╕ стор╕н капсули, ╕ одразу ж приклав до чорно╖, погризено╖ поверхн╕ в╕льну руку. Резервуар був ледве на третину заповнений катал╕затором, але зараз для мене цього буде б╕льш н╕ж достатньо. Щойно пальц╕ торкнулися поверхн╕ капсули, мен╕ прийшов запит на ╕н'╓кц╕ю катал╕затора у т╕ло. Перед тим як погодитися, я встиг в╕ддати команду на самол╕кв╕дац╕ю ус╕х бот╕в, як╕ знаходяться за межами костюму, ╕ як т╕льки п╕дтвердив команду...

Твою ж... див╕з╕ю! Як боляче!!! Щойно часточки катал╕затора д╕сталися до першого бота – мене наче ув╕ткнули в розетку. Боти одразу ж кинулися поповнювати сво╖ запаси ╕ в╕дновлювати втрачен╕ структури, через що система почала збо╖ти. Повн╕стю в╕дсторонений в╕д керування, я був абсолютно безсилий, змушений переживати неймов╕рний б╕ль ф╕зичного т╕ла. Б╕ль, якого не мав в╕дчувати в принцип╕! Б╕ль в голов╕, у венах, в грудях... Здавалося, н╕би якийсь м'ясник розпеченою сокирою вир╕шив витягнути з мого черева ус╕ кишки! Н╕, я не хочу цього! Н╕! Стоп!!!

***

Ст╕кають останн╕ л╕три ф╕з╕олог╕чного розчину, ╕ капсула-╕нкубатор в╕дкрива╓ться, показуючи мен╕ перелякану пику одного ╕з лаборант╕в.