Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 24 (всего у книги 27 страниц)

Переконавшись, що тут б╕льше н╕чого ц╕кавого не станеться, павучок в╕д╕слав усе почуте й побачене, п╕сля чого знову в╕дправився в погоню. Спритно маневруючи м╕ж ногами натовпу, активно зм╕нюючи сво╓ забарвлення, в╕н непом╕тно спостер╕гав за сво╖м об'╓ктом зранку до ноч╕, з ноч╕ до св╕танку... ╤ в╕д╕рвати його в╕д виконання поставленого завдання м╕г лише один наказ: Assuming direct control!

***

Ой!

Хм... Ги-ги-ги, класно бахнуло! Так ╕ запишемо: можна використовувати в якост╕ св╕тло-шумових гранат.

Чим я займаюся? Експериментую. З деяких п╕р у мене з'явилося багато в╕льного часу, який я вир╕шив присвятити досл╕дженням зразк╕в, набраних за увесь час свого перебування тут. Але про все по порядку.

Академ╕я гуд╕ла. Буквально. Учасники активно готувалися до Турн╕ру, пост╕йно займаючи ус╕ можлив╕ майданчики, класи, нав╕ть галявини й коридори... Т╕ ж, хто не потрапив у число щасливчик╕в, одразу поб╕гли робити ставки до Лашури – п╕дпри╓млива д╕вчинка уже знала, як з╕грати кап╕тал на струнах азарту натовпу. Турн╕р мав в╕дбуватися у к╕лька етап╕в, але в останн╕й момент адм╕н╕страц╕я все перекрутила, ╕ тепер ус╕ учасники мусять проходити додатков╕ випробування. Ск╕льки мен╕ Ханл╕ не пояснювала, я так ╕ не зрозум╕в, для чого ╖х орган╕зували. Скор╕ш за все це щось схоже на квал╕ф╕кац╕ю, яка визнача╓ порядок старту учасник╕в. До них входили не т╕льки результати ф╕зично╖ п╕дготовки, але й оц╕нки по вс╕х предметах. Ханл╕ увесь св╕й в╕льний час витрачала на ф╕зичн╕ вправи, при чому усю техн╕чну творч╕сть спихнула на мене. Мен╕ ж готуватися не було сенсу – у мене ╕з незданого залишилася лише художня л╕тература, а решту мен╕ вл╕пили фактично автоматом. Напевно для того, щоб я ненароком не вилет╕в з╕ змагання. ╤ ось я сиджу поряд з ╕ншими учасниками, ╕ намагаюся вникнути в суть поставлених завдань. Граматика ╕ правильне складання речень – тут все просто. Але останн╕м було написання невеликого твору про якогось книжного героя. Що ц╕кав╕шим виявиться тв╕р, то б╕льше бал╕в в╕н отрима╓. Я не одразу зрозум╕в, що в╕д мене вимага╓ться, а коли зазирнув у роботи сво╖х однокласник╕в – завис надовго. ╤ не т╕льки я. Анал╕тик майже п╕вгодини розбирався, намагаючись вловити сенс написаного. ╤ це п╕д форсажем! Пот╕м в╕н просто виплюнув мен╕ список знайдених зб╕г╕в м╕ж роботами учн╕в та матер╕алами ╕з б╕бл╕отеки. Подивився я на це, ╕ завис ╕ще на хвилину.

Н╕коли б не подумав, що тут будуть оц╕нювати навики ф╕крайтерства! Принаймн╕ так я для себе ╕нтерпретував карлючки сус╕д╕в. Головним геро╓м твору мав бути фольклорний персонаж, дуже схожий на такого-соб╕ японського Вовочку, т╕льки не шк╕льного в╕ку, а вже десь в часи студентського життя. Не довго думаючи, я врубив форсаж ╕ почав творити... Ну як творити, спочатку л╕пив з усього, що знав ╕ прочитав, а пот╕м поступово втягнувся... В╕двол╕кся лише тод╕, коли т╕н╕ остаточно перекрили мен╕ св╕тло. П╕днявши голову, я побачив у себе за спиною половину учениць класу, як╕ з ц╕кав╕стю заглядали мен╕ в зошит. Схоже м╕сцев╕ не знайом╕ ╕з таким стилем, як 'стеб', ╕накше б не стояли у мене над головою. Ну а я продовжував витворяти! По дзв╕нку здавши роботи, ус╕ в╕дправилися на об╕д. Мене ж на харчування не поставили, ╕ я нав╕ть здогадуюсь – завдяки кому, тому я просто сид╕в на вулиц╕ й займався сво╖ми справами через рад╕оканал ╕з базою. Коли ж ми повернулися за результатами – застали дуже ц╕каву картину: вчителька мови лежала на стол╕, червона як буряк, вчепившись у зошит, плакала ╕ гучно, довол╕ непристойно хрюкала! Втихомирити вдалося лише в╕д╕бравши подразник.

– Ох-хр-хр! Ой! Фух! – в╕ддихувалася ж╕нка. – Ох, все! Чий це зошит? Кейнс╕?! Отако╖! Кейнс╕! Не треба... Не треба б╕льше та-га-га-ха-ха-кого писа-га-ги-ги-хи...

– Це п╕д╕йде твору в якост╕?

– Побачимо. – вчителька з╕терла сльози ╕ полегшено з╕тхнула. – Т╕льки нав╕ть не думай ще раз таке десь написати. Це дуже... Непристойно. Ти не проти, якщо я покажу це сво╖м колегам?

– Не проти. – в╕дпов╕в ╖й ╕з якомога б╕льш байдужим обличчям, а ж╕нка знову зайшлася см╕хом.

П╕зн╕ше виявилося, що сво╓ю писаниною я п╕дклав дуже велику свиню ╕ншим учням, буквально парал╕зувавши роботу наставник╕в. Увесь веч╕р ╕з учительсько╖ було чути рег╕т викладач╕в, а наступного ранку одна половина з них ходила ╕з з╕рваними животами, а ╕нша – червон╕ли п╕сля кожно╖ третьо╖ фрази. Ну зв╕дки я мав знати, що у них тут в книгах записують т╕льки серйозн╕ твори? Я пот╕м спец╕ально передивився ус╕ книги, як╕ т╕льки були в б╕бл╕отец╕ – н╕яко╖ сатири, н╕яких анекдот╕в, н╕яких комед╕й. Хоча н╕, к╕лька анекдот╕в знайти вдалося, але виключно як зразки в п╕дручниках мови. В╕дпов╕дь знайшлася в п╕дручниках з етикету, буквально на перших стор╕нках. Виявля╓ться в м╕сцевих традиц╕ях легка посм╕шка ╓ знаком поваги до опонента, широка посм╕шка – глузуванням, а рег╕т вважа╓ться ознакою божев╕лля. Тому, аби випадково не осоромити читача, в л╕тературу см╕шних момент╕в майже не вставляють. А якщо й вставляють, то читати так╕ книги можна х╕ба що крадькома.

Тв╕р мен╕ все ж зарахували, але б╕льше я свого зошита не бачив – сказали, що загубився. Зв╕сно загубився, ╕ я нав╕ть бачив де, ╕ коли. П╕сля цього по вс╕й Академ╕╖ час в╕д часу можна було почути заливистий см╕х як учн╕в, так ╕ ╖хн╕х наставник╕в, а кожна десята почута фраза викликала стриман╕ посм╕шки оточуючих. Мен╕ ╕ так доводилося навмисне занижувати св╕й р╕вень знань, аби не показати зайвого. А тепер на уроках узагал╕ св╕титися було протипоказано. Хтось може подумати, що це легко. Зв╕сно, от т╕льки той, хто писав дипломну на замовлення розум╕╓, наск╕льки важко п╕длаштовуватися п╕д р╕вень дв╕╓чника. ╤ так уже вийшло, що тепер виконання домашнього завдання у мене займало ст╕льки ж часу, як ╕ в будь-якого ╕ншого учня. Ну то й грець ╕з ним, у мене й без того було чим зайнятися.

Перш за все я включився у роботу свого польового досл╕дницького центру. Часу для роботи тепер було вдосталь, ╕ перш╕ результати не забарилися.

А тепер фанфари! Головна под╕я року – я отримав ресурси! ╤з розгортанням проекту Риф питання сер╕йного виробництва дрон╕в закрилося остаточно. Що це за проект? Все дуже просто: назва в╕добража╓ його суть. На нижн╕й частин╕ острову, якраз б╕ля генератора, було вирощено величезну конструкц╕ю, яка ззовн╕ д╕йсно дуже нагаду╓ кораловий риф, а загальна площа ╖╖ поверхн╕ як к╕лька футбольних пол╕в. ╤ уся ця байда виступа╓ не т╕льки прекрасним теплообм╕нником для генератора, а ще й активно поглина╓ еф╕р, направляючи його на прошивку. Тепер у мене не було н╕яких проблем н╕ з матер╕алами, н╕ з енерг╕╓ю! Це н╕би ввести код GiveAll – н╕яких обмежень! Передати словами цей кайф неможливо. База нарешт╕ вийшла на повну потужн╕сть ╕ тепер виробництво дрон╕в не припиня╓ться н╕ на секунду! Швидк╕сть виробництва обмежувалася продуктивн╕стю репл╕-танк╕в. Питання було лише за необх╕дними об'╓мами орган╕ки, але дрони сам╕ натягували ╖╖ швидше, н╕ж вона перероблялася. Можна було б розширити виробництво, але п╕драхунки показують, що скоро к╕льк╕сть дрон╕в повн╕стю покри╓ мо╖ потреби, а цю всю рад╕сть ╕ще потр╕бно якось утримувати, на що знову ж таки потр╕бна орган╕ка.

Ц╕кавий факт – рослинна б╕омаса при активному використанн╕ витрача╓ться швидше за тваринну, але ма╓ набагато б╕льший терм╕н придатност╕. Ран╕ше я на це уваги не звертав, бо мо╖ дрони б╕льшу частину часу проводили в оч╕куванн╕ на борту Во╖на. А тут, у в╕дрив╕ в╕д системи обслуговування, на маленьких юн╕тах, та ще й в режим╕ ц╕лодобово╖ активност╕ – так╕ детал╕ сутт╓во впливали на бо╓здатн╕сть мо╓╖ маленько╖ арм╕╖. Тому конструкц╕ю довелося зм╕нювати: ставити зм╕нн╕ картридж╕ для б╕омаси, ╕ нав╕ть розробляти ротовий апарат, щоб дрон м╕г бодай трохи поповнювати запаси п╕д час тривалих операц╕й. Зв╕сно п╕сля тако╖ дозаправки картридж╕ стають непридатними для повторного використання, але ╕нод╕ додаткова секунда роботи вир╕шу╓ все. Я нав╕ть подумував орган╕зувати для сво╖х павучк╕в моб╕льну заправочну станц╕ю, але нагально╖ потреби в н╕й ще не виникало.

В чому сила дрон╕в? В тому, що вони добре стр╕ляють? В тому, що вони б╕льш живуч╕ за живих солдат? Чи може в тому, що вони не знають жалю й завжди виконують накази? Н╕, це все лише при╓мн╕ бонуси, як╕ дару╓ правильно п╕д╕брана комплектац╕я. Головна ж сила дрон╕в у тому, що ╖х не шкода. Якщо перед тобою сто╖ть виб╕р, в╕дправити в б╕й одного п╕дготовленого б╕йця, чи сотню ╕грашкових машинок, нафаршированих вибух╕вкою – виб╕р очевидний. Ти н╕коли не будеш ризикувати людьми, якщо ╓ можлив╕сть зам╕нити ╖х бездушним автоматом. Особливо ч╕тко це розум╕ють командири загон╕в, яким уже доводилося втрачати б╕йц╕в. Як╕ ще вчора перев'язували один одному простр╕лен╕ боки ╕ травили анекдоти, щоб заспоко╖ти солдат, а сьогодн╕ уже приймають новобранц╕в на м╕сце свого загиблого товариша, з яким пройшли вогонь, воду ╕ м╕дн╕ труби. Це дуже боляче. Болюч╕шою може бути лише зрада. Людина зрадить завжди, питання лише в ц╕н╕, а дрон – н╕коли. Це саме те, що я Цереса щоноч╕ змушував переживати. Дрони – це гарматне м'ясо, яке можна штампувати тисячами, втрачати – м╕льйонами, яке не шкода кинути на барикади, якому ти н╕коли не будеш симпатизувати, ╕ п╕сля втрати якого ти не будеш намагатися пок╕нчити життя самогубством. Нехай краще Церес зрозум╕╓ це там, у симулятор╕, ан╕ж повторить мою долю в реальност╕. А якщо не зрозум╕╓ – буде проходити симулятор заново, т╕льки вже в компан╕╖ з пом╕чниками. Ось тод╕ я й послухаю, що в╕н мен╕ скаже.

Я не п╕дштовхую його до думки в╕дмовитися в╕д живо╖ сили, я намагаюся показати йому св╕т мо╖ми очима. В╕н повинен розум╕ти мотиви мо╖х вчинк╕в, чому я веду себе саме так, а не ╕накше. Ну ╕ якомога швидше зробити з нього свого дв╕йника, бо дуже вже приск╕пливо та жовтоока дамочка дивилася на мо╓ ╕м'я у списку учасник╕в. Так, я знаю, що я его╖ст, що завжди думаю лише про себе. Та хай би там що я про себе не думав, але в╕д правди не втечеш – в душ╕ я все одно залишаюся людиною, хоча й намагаюся ус╕ма силами це заперечувати. ╤ втрата когось – це тепер ╓дине, що може зробити мен╕ боляче. Дуже боляче. Звичайним людям це важко зрозум╕ти. Коли ти тривалий час сидиш у ц╕лковит╕й темряв╕, то нав╕ть тьмяний пром╕нчик св╕тла може осл╕пити. Я ж вишу у сво╓му в╕ртуальному простор╕, повн╕стю в╕др╕заний в╕д будь-яких орган╕в чуття, ╕ сприймаю св╕т лише у вигляд╕ сигнал╕в на уявному мон╕тор╕. Я вже давно змирився з цим, звик до цього стану, ╕ не збираюся в╕д нього в╕дмовлятися. А в╕д сво╖х маленьких пом╕чник╕в – тим б╕льше!

За минулий час я остаточно в╕дпрацював технолог╕ю щупалець, повернувши труперам ╖хн╕ фантастичн╕ можливост╕, ╕ вже перейшов до в╕дтворення аеромодул╕в. Почаклував я ╕ над спайботами, втуливши в ╖хн╕ маленьк╕ корпуси по дв╕ павутинн╕ залози. ╤ як виявилося – не даремно. Хоч картриджу ледве вистачало на сотню метр╕в волос╕н╕, це значно розширило можливост╕ маленьких робот╕в, в╕дкривши ╖м шлях до недоступних ран╕ше церковних корабл╕в. Я вже давно точив зуби на ╖хн╕ л╕таюч╕ фортец╕, але ж вони ще н╕коли не заходили в порт – як до них добиратися? Пробував завести до них св╕й квадрокоптер, але вдень в╕н дуже пом╕тний, а вноч╕ вони розл╕таються надто далеко в╕д Академ╕╖. Я довго думав, як доправити туди бодай одного спайбота, але в голову н╕чого не приходило. Думав нав╕ть сам в режим╕ сили метнути дрона, наче гранату. Аж поки не побачив, як один ╕з павучк╕в з╕стрибу╓ з височенного даху буд╕вл╕ й зависа╓ на пружн╕й павутинц╕ б╕ля само╖ земл╕. Тод╕ я подумав: а чом би й н╕? Вийде тихо й непом╕тно. ╤ д╕йсно: все ген╕альне – просто! Спос╕б, яким я збирався доправити посилку на борт, в╕домий ус╕м школярам. Для цього нав╕ть не потр╕бна моя особиста присутн╕сть. Величезна рогатка-катапульта, яку дрони сплели хвилин за сорок, метнула тестовий кам╕нець не г╕рше за гармату. З╕ стандартами для павутини я не розбирався, тому обрав найтовст╕ший ╕ найб╕льш пружинистий вар╕ант. Хто ж знав, що вона виявиться наст╕льки тугою?! Дрон – знав. ╤ Анал╕тик знав. А я д╕знався про це лише тод╕, коли вир╕шив особисто перев╕рити натяг. Рукою...

Ну що тут скажеш: Angry birds – в╕дпочива╓! Я взагал╕ не розум╕ю: як т╕ декоративн╕ колони змогли витримати майже двадцять тон натягу павутини? Це вже пот╕м я зрозум╕в, що рогатка кр╕пилася не лише до них, але й до сус╕дн╕х колон, ╕ до учбового корпусу, що стояв трохи дал╕, ╕ нав╕ть до оглядово╖ веж╕... ╤ цей майже стометровий прискорювач, н╕ким не пом╕чений ╕ не почутий, метнув мене майже через половину Академ╕╖! Анал╕тик, зараза така, спроектував цю багатоступ╕нчасту катапульту з розрахунку на враження ц╕л╕ не т╕льки за межами Академ╕╖, а ще й для стр╕льби труперами! Добре, що ц╕лилися в б╕к л╕су, ╕ окр╕м мене та крайн╕х дерев б╕льше н╕хто не постраждав. Сила удару була наст╕льки великою, що нав╕ть режим захисту не впорався – а це вже показник. Довелося в╕дправлятися на остр╕в для терм╕нового ремонту. А поки в╕дновлював свою форму, спайботи в╕дновили катапульту ╕ зд╕йснили запуск першого п╕ддосл╕дного на борт умовно ворожого судна. Поки той лет╕в – охрестив б╕долаху Гагар╕ним. А чому б ╕ н╕? В космос теж спочатку собаки л╕тали. Т╕льки в мене навпаки: спочатку випробування на мен╕, а пот╕м запуски бездушних робот╕в. В результат╕ операц╕╖ я отримав десяток встановлених камер, жучки у вс╕х прим╕щеннях корабля, та ретельно замаскованого дрона у рол╕ ретранслятора та зарядного пристрою для усього цього хазяйства. Решта операц╕й проходили п╕д контролем Анал╕тика ╕ мого нагляду не вимагали. Як ╕ його розв╕дувальна мережа, що росла в геометричн╕й прогрес╕╖.

До реч╕, к╕льк╕сть одних лише стац╕онарних жучк╕в уже перевалила за к╕лька тисяч, а в╕деокамери покривали б╕льше половини загального простору Академ╕╖. Анал╕тик нав╕ть скинув мен╕ запит на розширення процесорних потужностей, аби вчасно обробляти так╕ величезн╕ масиви даних. Але я йому не дозволив. Попри усю свою величезну масу Су-Ван ╕ так уже прос╕в пом╕тно нижче причалу, привертаючи до себе увагу роб╕тник╕в, а подальше розростання бази може взагал╕ розбалансувати ╕ перекинути остр╕в. Або п╕дйомн╕ к╕льця вийдуть з ладу...

Стосовно останн╕х – я ╕д╕от! Нав╕ть Церес пом╕тив, що глайдери цеф╕в мають дуже схож╕ двигуни, а я це зрозум╕в лише тепер! При чому н╕хто ╕з при╖жджих прац╕вник╕в нав╕ть гадки не мав, як вони насправд╕ працюють. В б╕бл╕отец╕ про цю технолог╕ю ╕нформац╕╖ також не знайшлося. Я спершу подумав, що це ще один секрет Церкви, але н╕ – просто таку ╕нформац╕ю треба шукати у тих, хто ц╕╓ю техн╕кою насправд╕ займа╓ться. В Академ╕╖ я про них точно н╕чого не знайду – не годиться благородним особам вивчати ремесла! А д╕стати цю ╕нформац╕ю конче необх╕дно, ╕накше робота над аеромодулями для трупер╕в затягнеться надовго.

З моменту нашо╖ розмови з Цересом минуло багато часу. Схоже я наступив йому на мозоль, бо тепер в╕н кожну в╕льну хвилинку витрачав на тренування. Я нав╕ть став побоюватися, що активац╕я НК в╕дбудеться ран╕ше запланованого. Вт╕м, для мене негативний результат – теж результат. Якщо таке станеться, то на Цереса одразу ж спустять ус╕х собак, а пот╕м я зможу витягнути його з вигодою для себе. Его╖стично? Може й так, але в╕д задуманого не в╕дступлюся. Я довго ходив по лезу ножа, ╕ продовжувати в тому ж дус╕ не збираюся. В╕н хлопець розумний, загартований симулятором, ╕ повинен розум╕ти ус╕ ризики свого становища. Який би сценар╕й не реал╕зувався, я в будь-якому випадку залишуся у виграш╕. Але то справа недалекого майбутнього. Нин╕ ж мене б╕льше хвилювало сьогодення.

На жаль п╕сля в╕дходу Ханл╕ в╕д справ доступу до лицар╕в, нав╕ть таких бракованих, я так ╕ не отримав – Лашура суворо наказала не п╕дпускати мене до майже готових машин, ╕ взагал╕ запечатати майстерню ус╕ма можливими способами. Напевно вона побоювалася, що у св╕й в╕льний час я можу щось утнути ╕з мехами. Ага, дуже вчасно! Н╕би у мене ран╕ше не було можливост╕ це зробити. П╕дозри були не безп╕дставними, я д╕йсно збирався трохи почаклувати над ними, але у мене для цього буде ще купа часу. Зв╕сно ж заборона мене не зупинила, ╕ ще до того, як королева зак╕нчила свою фразу, я з╕гнав до майстерн╕ ус╕х в╕льних дрон╕в. Я розраховував, що мен╕ вдасться орган╕зувати соб╕ доступ зсередини. Але не вийшло – наставники на прохання королеви закрили ус╕ проходи до майстерн╕ якимось замком. ╤ найсумн╕ше тут те, що ця зараза повн╕стю глушила ус╕ канали рад╕озв'язку на к╕лька десятк╕в метр╕в навколо. Контроль над дронами всередин╕ майстерн╕ було втрачено.

Мо╖м же завданням на увесь час в╕дсутност╕ Ханл╕ було вир╕зати з металу й п╕дганяти одну до одно╖ нов╕ шест╕рн╕ для редуктор╕в. Роботу приймали по к╕нцевому результату. Ага, буду я к╕лька годин махати напилком заради одного кол╕щатка! Редактор-проект-репл╕танк, ╕ з цистерни вивалю╓ться вже готовий редуктор, а я можу спок╕йно ╕ти займатися сво╖ми справами. От я й займався ус╕м, про що т╕льки м╕г подумати.

А думав я в першу чергу про захист в╕д того агресивного туману, з яким з╕ткнувся на болот╕. Я вже згадував, що мене н╕як не покида╓ в╕дчуття, н╕би я щось забув. Я намагався згадати все, що колись робив ╕ нав╕ть просто думав – безрезультатно. Тому почав вишукувати все, що так чи ╕накше може становити для мене загрозу. ╤ цей туман стояв другим номером у списку можливих непри╓мностей. Першою був електричний струм, але нова конф╕гурац╕я м╕м╕крилу повинна раз ╕ назавжди вир╕шити цю проблему. Туман же побороти виявилося не так уже й просто. На в╕дм╕ну в╕д еф╕ру, його нан╕ти були ще не до к╕нця затерт╕, ╕ первинна програма у них працювала як сл╕д. Тобто цей туман гриз усе, що до нього потрапляло. Виключення становили лише деяк╕ неорган╕чн╕ сполуки на кшталт кремн╕ю. ╤ нав╕ть сил╕кон не був панаце╓ю – м╕лк╕ паразити швидко уп╕знавали штучний матер╕ал ╕ бралися за д╕ло з подв╕йним завзяттям. Тому мен╕ потр╕бна принципово нова система захисту. Була думка про абляц╕йну броню, як я це вже робив ран╕ше, але вона може порушити д╕електричн╕ властивост╕ м╕м╕крилу. Залишалося лише експериментувати ╕ шукати нов╕ вар╕анти. Заодно вир╕шив ╕ себе прокачати – все одно на ремонт прийшов.

Дрони здерли з мене увесь пошкоджений м╕м╕крил, ╕ я вперше за увесь час перебування тут зум╕в подивитися на свого нос╕я у його первозданному вигляд╕. Точн╕ше нав╕ть не на самого нос╕я, а на те, що в╕д нього залишилося.

Красень, що вже й казати! Шк╕ри як тако╖ на т╕л╕ не залишилося взагал╕. Залишився лише тонкий, абсолютно прозорий шар синтетично╖ сполучно╖ тканини, кр╕зь яку було видно кожен мускул – прекрасний ходячий пос╕бник по анатом╕╖. Св╕й ориг╕нальний вигляд б╕льш-менш зберегло лише обличчя. Ну, окр╕м ледь пом╕тно╖ рамки окуляр╕в навколо очей, сенсорних головок на вилицях та сивого волосся, б╕л╕ корен╕ якого уже стали пом╕тними. Але нав╕ть у такому стан╕ я не м╕г не в╕дзначити, що хлопець мав би бути вельми симпатичним: правильн╕ риси обличчя, т╕ло п╕дтягнуте, жодного натяку на жир, та й нижче поясу ╓ чим гордитися... Серйозно, я м╕г би назвати його красенем! Що ж стосу╓ться мене, то ледь-пом╕тне мереживо чорних м╕омерних волокон у м'язах, як╕ ще не зам╕нили сво╖ природн╕ аналоги, та чужор╕дн╕ включення посеред орган╕ки навряд чи когось зац╕кавить. Окр╕м патологоанатом╕в. Але до такого я доводити не збираюся.

Довгооч╕куваним бонусом йшла ╕ нова верс╕я м╕м╕крилу, якого я, пам'ятаючи ╕стор╕ю у л╕с╕, нал╕пив на себе ╕з подв╕йним запасом. Тепер я м╕г без проблем робити вигляд, що перевдягаюся, а сам 'одяг' можна буде використовувати як окремого дрона. Ну ╕ нарешт╕ – довгооч╕куваний екзоскелет з╕ зм╕нною геометр╕╓ю т╕ла. Щоправда для п╕дгонки ус╕х цих нововведень довелося трошки поб╕гати голяка по ангарах острову. Я маю на уваз╕ абсолютно голяка: нав╕ть без шк╕ри. Але надвор╕ була глуха н╕ч, ╕ ус╕ роб╕тники давно спали, тому н╕хто не бачив, яким безпорадним я був перш╕ к╕лька хвилин. Спершу я нав╕ть на ноги п╕днятися не м╕г – наст╕льки в╕др╕знялася ф╕зична модель нового т╕ла. П╕сля того, як базов╕ рефлекси було напрацьовано, я на пробу зб╕льшив габарити т╕ла до звичних мен╕. Маси м'яз╕в було ще недостатньо, однак тепер ус╕ мо╖ прийоми стали на сво╖ м╕сця ╕ ефективн╕сть ближнього бою виросла в рази! Та й для маскування такий козир був дуже корисним. Нав╕ть парано╖к не подума╓, що двометровий велетень може раптом перетворитися на п╕дл╕тка.

А поки мо╓ оновлення ще готове, я вир╕шив зайнятися тим, що вже дуже давно в╕дкладав – досл╕дженнями. Не просто тупим збором ╕нформац╕╖, а експериментами, творчим пошуком...

╤ розпочати вир╕шив з того ╕ндикатора, яким мене намацали в порту. Попросив дрона принести. Просканував, роз╕брав, роз╕брався... Пот╕м вилаявся, плюнув ╕ розтрощив. Ну хто б м╕г подумати, що мене запеленгували звичайним(!), детекторним(!!), рад╕оприймачем(!!!). Його конструкц╕я була наст╕льки проста, не сказати б прим╕тивна, що склепати ╖╖ м╕г би будь-який рад╕олюбитель-початк╕вець нав╕ть на початку ХХ стол╕ття. Просто коливальний контур, ╕ б╕льше н╕чого. Увесь секрет у тому, що в якост╕ чутливого елемента використовувалися капсули з╕ згущеним еф╕ром. Тобто тими-самими нан╕тами, як╕ реагували на мо╓ випром╕нювання краще за будь-як╕ сенсори, та ще й св╕тилися при цьому. Проблему вдалося вир╕шити поступовим переходом на ╕ншу частоту випром╕нювання, до яко╖ зможуть звикнути лише мо╖ нан╕ти.

Пот╕м взявся за роздобуту на болот╕ шокову м╕ну. Вже здогадуючись про можлив╕ принципи ╖╖ роботи, я без зайвих церемон╕й просто розколов корпус, який до того обережно, буквально по молекулах перетравлювався в одному ╕з репл╕-танк╕в. На жаль в н╕й теж не знайшлося н╕чого нового. Вражаючим фактором був п╕дведений через кабель електричний струм. Пров╕дником же виступав струм╕нь р╕дини, який випускався в напрямку жертви. Другим полюсом була заздалег╕дь зволожена т╕╓ю ж р╕диною поверхня, на яку заходив порушник. Вона ж виступала ╕ ще одним сенсором на подоб╕ конденсатора, будь-яка зм╕на параметр╕в якого призводили до активац╕╖. Як ╕ в попередньому випадку, в конструкц╕╖ нема╓ абсолютно н╕чого нового. Виняток склада╓ лише ориг╕нальна сферична форсунка-корпус, але точн╕сть ╕ дальн╕сть струменя викликають в мене лише см╕х. Близько десяти метр╕в – це несерйозно. ╤ очевидно, що створювалася вона саме для роботи в туман╕, бо ╖╖ оболонка, не зважаючи на сол╕дний в╕к, так ╕ не п╕ддалася руйнац╕╖. Ну х╕ба що ф╕зичн╕й.

Стою я, значить, в ангар╕ нашого острову, поруч крутяться десяток спайбот╕в у р╕зних вар╕ац╕ях, а перед╕ мною в гранично ╕зольован╕й камер╕, вирував з╕браний на болот╕ туман. Як виявилося, в╕н дуже добре реагу╓ на магн╕тне поле. П╕д впливом електромагн╕тного поля уся ця аморфна маса набувала найр╕зноман╕тн╕ших форм, збиралася в концентрован╕ згустки ╕ р╕вном╕рно вкривала увесь об'╓м камери. Це може бути пов'язано ╕з великим вм╕стом метал╕в. Або наявн╕стю власного магн╕тного поля. ╤ щоб дати точну в╕дпов╕дь на це питання, мен╕ потр╕бно було знайти спос╕б в╕дд╕лити бодай к╕лька нан╕т╕в в╕д групи так, щоб вони залишитися активними, ╕ при цьому не зжерли мо╖ ╕нструменти досл╕дження. Як виявилося, кремн╕й був ╓диним матер╕алом, який нан╕т╕в майже не ц╕кавив. Саме з нього був зроблений корпус м╕ни, ╕ сенсорна с╕тка мо╖х трупер╕в. Ну ╕ще була вода, але на роль захисту вона не годилася. Коли випром╕нювання слабшало, туман ос╕дав на дно контейнера, там зм╕шувався ╕з водою ╕ утворював уже знайому мен╕ ╖дку р╕дину, яка й склада╓ основну масу болота. По аналог╕╖ ╕з одним фантастичним опов╕данням вир╕шив назвати ╖╖ 'холодець'.

У ход╕ мо╖х експеримент╕в я виявляв все нов╕ й нов╕ особливост╕ програми цих нан╕т╕в. Взагал╕ в╕н показав себе дуже непоганим ╕нструментом. Особливо тод╕, коли потр╕бно було щось знищити. Якби тут був в╕домий електричний струм – ус╕ б уже давно б╕гали ╕з гранатами, начиненими 'холодцем'. Адже це так просто: набрав у склянку, п╕дкинув ворогу, а пот╕м вмика╓ш електромагн╕тний в╕братор ╕ ворожий таб╕р буквально розчиня╓ться в пов╕тр╕. Для мене це не актуально, власн╕ нан╕ти контролювати прост╕ше, та й виробляти можна самост╕йно, але не дай Матриця хтось ╕ще додума╓ться до такого ╖х застосування... Кожен новий знайдений ефект давав мен╕ над╕ю отримати контроль над ними, але поки що ус╕ мо╖ старання були марними. Я знайшов понад сотню способ╕в використання 'холодця', та жоден ╕з них не м╕г прибрати його агресивн╕сть. Залишалося лише продовжувати досл╕дження ╕ набирати статистику.

Останн╕м знайденим ефектом був св╕тловий спалах. Сам я в╕д нього не постраждав – ст╕нки капсули товст╕ й майже непрозор╕, але випален╕ сенсори всередин╕, до яких я в цей момент був п╕дключений, змусили мене прокл╕патися. Переключившись на оч╕, я побачив на дзеркальн╕й поверхн╕ капсули сво╓ в╕дображення. Був би у мене трохи г╕рший з╕р – неодм╕нно подумав би, що це якийсь чорт сто╖ть. Я вже хот╕в повертатися до досл╕джень, як по ангару розлет╕вся пронизливий крик.

– А-а-а!!! Зн╕м╕ть з мене ЦЕ!!!

Ой, зда╓ться я трошки прорахувався!

З моменту нашого походу до болота Кайя н╕ на мить не спуска╓ з мене очей, пост╕йно за мною б╕га╓ ╕ щось вигляда╓. Я починаю схилятися до думки, що це у не╖ такий фетиш. До цього моменту ╖╖ увагу прекрасно в╕двол╕кав спец╕ально приставлений дрон. Ну що ж, рано чи п╕зно це повинно було статися. Шкода лишень, що в╕н в╕дреагував надто п╕зно, ╕ я д╕знався про незвану гостю лише тод╕, коли ховатися вже не було сенсу. Ось ╕ще один м╕й прорахунок проявився – зробити нарешт╕ нормальну м╕н╕-карту ╕з позначками ус╕х живих ╕стот на н╕й. Коротше, цього вечора я д╕знався про себе багато нового. Кайю хвилин п'ять слухав, поки вона намагалася зняти з себе б╕долашного дрона, який уже вдруге потрапив у ту ж пастку. Пот╕м набридло ╕ повернувся до роботи, ╕гноруючи крики Кай╖ – хай зна╓, чому за мною не варто стежити.

Ох, ну чому я не х╕м╕к, не ф╕зик, чи бодай не б╕олог? У мене нема╓ н╕яких навик╕в, н╕яко╖ системи досл╕джень, взагал╕ н╕яких знань про будову нан╕т╕в. Я нав╕ть не уявляю, за якими принципами вони ╕снують! Мен╕ залиша╓ться тупо перебирати ус╕ можлив╕ вар╕анти, спод╕ваючись вгадати код доступу до ╖хньо╖ програми. Програм╕сти називають такий метод Brute Force – груба сила. От т╕льки я не комп'ютер, щоб за один день перебрати ус╕ можлив╕ комб╕нац╕╖. Тут же ма╓ стояти не просто довжелезний пароль на доступ до системи, а й як╕сь частотн╕ параметри, чи нав╕ть модуляц╕я сигналу... Вар╕ант╕в безл╕ч, ╕ нав╕ть мен╕, з ус╕ма мо╖ми можливостями зламати таку систему фактично неможливо.

Хм, а може п╕д╕йти до задач╕ з ╕ншого боку? Припустимо, що еф╕р, ╕ Холодець – це один ╕ той самий вид нан╕т╕в, просто другий було створено не так давно, ╕ в нього ще збер╕гся алгоритм повед╕нки. Що змушу╓ ╖х з╕терти свою програму? Зовн╕шн╕й вплив? Якщо подумати лог╕чно, то це може бути якесь випром╕нювання. Самост╕йно, не об'╓днуючись у мережу, нан╕ти ╕нформац╕ю передавати не можуть, а властивост╕ еф╕ру однаков╕ по всьому його об'╓му, по вс╕й планет╕. Значить таке випром╕нювання мо╓ бути загальнодоступним, або нав╕ть природн╕м. Сонячне св╕тло? Та н╕, тод╕ б не було н╕якого болота. Хм, а може навпаки – не випром╕нювання, а його в╕дсутн╕сть? Точно! У цих нан╕т╕в може просто не бути довгостроково╖ пам'ят╕, ╕ без джерела енерг╕╖ вони швидко деградують! Н╕, нав╕ть не без енерг╕╖, а без орган╕ки – ось воно! Лог╕чно? Лог╕чно. Значить треба залишити Холодець на добу без п╕дживлення та сонячного...

Не встиг я додумати, як мен╕ в руку щось влет╕ло. Вимикаю живлення лабораторно╖ камери ╕ сп╕шу повернутися до реальност╕, бо к╕льк╕сть м╕лких пошкоджень швидко зроста╓. Т╕льки-но я поворушився, як радар вловив наближення ц╕ло╖ хмари м╕лких металевих предмет╕в. Довелося ухилятися.

Швидкий огляд прим╕щення показав Кайю, що каталася по п╕длоз╕, тримаючись за голову, та двох нев╕домих як╕, сидячи на балках п╕д стелею, намагалися закидати мене ус╕ляким метальним приладдям. Вдягнут╕ у костюми н╕ндзя, ц╕ особи були буквально обв╕шан╕ зал╕зом. А у мене зараз при соб╕ нема╓ н╕ брон╕, н╕ в╕зора, н╕ синтетично╖ мускулатури, н╕ нав╕ть природно╖ шк╕ри яка хоч трохи могла б мене захистити. Хто б це не був, в╕н дуже добре п╕дловив мене, коли я фактично безпорадний.

Ось що бува╓, коли втрача╓ш пильн╕сть! ╤ знав же, що не можна розслаблятися, але ж н╕ – в╕дчув себе нап╕вбогом, пов╕рив у власну непереможн╕сть... Тьху! Ну н╕чому мене життя не навчило! Та що там казати – я нав╕ть охорону соб╕ не виставив! Фактично я зараз м╕г спод╕ватися лише на обб╕ловану тушку, з яко╖ ще й майже третину м'яз╕в вир╕зали. Зв╕сно ж швидк╕сть помахала мен╕ ручкою. ╤ поки пов╕льне орган╕чне т╕ло на сво╖х природних можливостях намагалося ухилятися в╕д небезпеки, синтетичний мозок працював на повну потужн╕сть, швидко п╕дключаючи до роботи ресурси свого орган╕чного колеги. Та без повного комплекту модул╕в ус╕ мо╖ зусилля були марними. ╢диним виходом була втеча, але ж я зараз стирчав п╕д обстр╕лом прямо посеред ангару! А до найближчих ящик╕в добрий десяток метр╕в! З ус╕х доступних вар╕ант╕в я встиг зробити лише дзв╕нок другу, перш н╕ж мен╕ в б╕к влет╕ла ц╕ла пачка сенбон╕в – тонких, змочених отрутою голок. Це п╕зн╕ше я зрозум╕в, що ус╕ вони були отру╓н╕, а в той момент у мене були зовс╕м ╕нш╕ проблеми.

Я нав╕ть не одразу зрозум╕в, що сталося, але коли система заверещала про в╕дмирання кл╕тин т╕ла – довелося терм╕ново п╕рнати у в╕ртуальний прост╕р ╕ братися за порятунок свого нос╕я. ╤ все це в пов╕тр╕, п╕д час стрибка. Розслаблене т╕ло сп╕ймало ще к╕лька подарунк╕в у ногу, ╕ гепнулося прямо м╕ж ящиками. До травм додалися зламан╕ ребра й л╕ва рука, вивихнуте плече, скручена шия та проломлений череп. Як не дивно, ус╕ ц╕ травми для мене були менш небезпечними, н╕ж здоров'я внутр╕шн╕х орган╕в. ╤ нав╕ть пошкодження мозку були не наст╕льки критичними, щоб в╕двол╕катися в╕д л╕кування. Останн╓, що я встиг побачити, це ц╕лу хвилю дрон╕в, як╕ вривалися до ангару ус╕ма можливими шляхами, буквально затопивши собою п╕длогу й п╕дн╕маючись по ст╕нах назустр╕ч ворогу...

***

Цересу було непереливки. Усе, що чув ╕ бачив навколо, тепер виглядало зовс╕м ╕накше. В╕н уже не м╕г зрозум╕ти, де зак╕нчу╓ться марення ╕ почина╓ться реальн╕сть. Головою Церес розум╕в, що саме цей св╕т справжн╕й, та все част╕ше ловив себе на думц╕, що в╕льним себе в╕н почува╓ лише Там. Там усе просто: ╓ вороги ╕ ╓ друз╕, вбивай ворог╕в, або будеш убитий сам, не соромся н╕чого й н╕кого, використовуй будь-як╕ засоби для досягнення мети, ╕ т╕льки в╕д тебе самого залежить твоя доля... Але як же усе це було важко! Тому не дивно, що кожного ранку йдучи в душ, в╕н довго вдивлявся у дзеркало, намагаючись розглед╕ти там не сво╓ скривлене дитяче обличчя, а сувору маску, за якою н╕хто не побачить ╕стинного нос╕я нанокостюма – не морського п╕хотинця, а звичайного школяра, якому не пощастило народитися обдарованим. Бажання було наст╕льки сильним, що в╕н ╕ сам не пом╕тив, як на тренуваннях став вкладати у сво╖ удари б╕льше сили, застосовувати звичн╕ для Того т╕ла прийоми, за що пост╕йно отримував догани в╕д наставниц╕... Одного разу йому нав╕ть привид╕лося, що на обличч╕ проступила шестигранна текстура нанокостюму. Та як би в╕н пот╕м не придивлявся, н╕чого не зм╕нилося. В╕н нав╕ть ходив перев╕ритися в медичне крило, але ц╕литель пом╕тив лише загальну виснажен╕сть та ознаки недосипання.