Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 19 (всего у книги 27 страниц)

– Ти не розум... – знову почав-було виправдовуватися Церес, але Кей не дав йому нав╕ть слова вставити.

– Розум╕ю нав╕ть б╕льше я, н╕ж ти можеш соб╕ уявити. Натуру я бачу твою. Непри╓мно мен╕ дивитися, як перетворюють хорошу людину на чужих ╕люз╕й ще одного раба. За обставин ╕нших я б залишив як ╓ усе, але зараз даю я тоб╕ виб╕р: при╓днуйся до мене ╕ розкрий потенц╕ал св╕й, або залишайся ╕ надал╕ п╕д ногами покидьк╕в хробаком. Вир╕шуй тут, ╕ зараз. Шансу другого не буде.

– Я... – зовс╕м розгубився хлопець, не знаючи куди д╕ватися. – Я спробую...

– Не пробуй! Так, або н╕?

– Так! – крикнув Церес, вир╕шивши щось для себе. – Я приймаю тво╓ покровительство.

– В╕таю тод╕ з кроком першим до життя нового.

Кей простягнув руку, ╕ Церес вир╕шив за краще потиснути ╖╖, ан╕ж знову викликати гн╕в цього нав╕женого! Знав би в╕н, до чого це призведе – вт╕к би з класу ще до приходу психопата. Задумавшись, в╕н не одразу зрозум╕в, що ╖хн╓ рукостискання продовжу╓ться надто довго, а долоня уже он╕м╕ла.

– Радий, що правильне ти р╕шення прийняв. А щодо покровительства: не знадобиться воно б╕льше тоб╕.

– Тобто?

– Скоро зрозум╕╓ш. – ╕ додав незрозум╕лу фразу, – Prepare to hard night, my padavan.

***

– Це точно Другий?

– Безсумн╕вно. Наш криптограф зум╕в знайти переклад деяких сл╕в т╕╓╖ п╕сн╕. Слово "we"означа╓ себе, або свою сп╕льноту, а слово "yellow" переклада╓ться як жовтий. Знайшли ще "submarine", але там якась н╕сен╕тниця виходить. Досл╕вно звучить як "п╕дводний човен". Можливо це якийсь терм╕н. Зважаючи на опис нашого знайомого, це звучить як з╕знання.

– ╤ нав╕що йому було це сп╕вати? Може в╕н був п'яний?

– П'яний Древн╕й? Я швидше пов╕рю, що в╕н просто насм╕хався над нами. Але факти св╕дчать, що об'╓кти Перший та Другий – одна ╕ та ж особист╕сть. Або особа ╕з роздво╓нням особистост╕ – тут уже потр╕бн╕ наш╕ штатн╕ психологи, а не оперативники.

– Це все, чи ╓ ще щось?

– Ми отримали в╕д нього попередження.

– Знову хтось ╕з тво╖х проколовся? – дуже недобро поц╕кавився начальник.

– Якби ж... При досл╕дженн╕ його збро╖ було виявлено напис древн╕ми письменами. Тобто в╕н не просто грамотний, а ще й ма╓ вельми специф╕чну п╕дготовку: Ун╕версал або ╤нф╕льтратор. Або ╕ те, ╕ ╕нше разом. В╕н дав нам зрозум╕ти, щоб до нього не л╕зли. Тод╕ я зустр╕вся з ним особисто. Як ╕ оч╕кувалося, техн╕ка Р╕ю-Кай на нього не под╕яла.

– Йолоп! А якби в╕н ╕ тоб╕ м╕зки вивернув?! Мен╕ у вашому в╕домств╕ ще один ╕нвал╕д з ╕нтелектом дитини зовс╕м не потр╕бен!

– У вас ╓ ще хтось, хто волод╕╓ цим мистецтвом на достатньому р╕вн╕? Зате ми д╕зналися, що в╕н не в╕дбивав техн╕ку. Як бачите, я й дос╕ при сво╓му розум╕. ╤мов╕рно в╕н сам волод╕╓ нею, або ╖╖ аналогом. ╤ ма╓ в╕дпов╕дний захист. В будь-якому випадку нам ╕ти на конфл╕кт з таким добре захищеним спец╕ал╕стом не варто.

– Я теж так думаю. От т╕льки якщо ╕з цим дволиким психом ми вже роз╕бралися, то залиша╓ться питання ╕з Трет╕м та Четвертою... Що з тво╓ю п╕длеглою?

– Через два-три дн╕ я поверну ╖╖ до оперативних...

– Об╕йдешся. Нехай залиша╓ться в Академ╕╖ зам╕сть тебе. А ти забирай свою групу ╕ повертайся у Храм. Ваша присутн╕сть терм╕ново потр╕бна тут.

– Щось серйозне?

– Дуже. Тво╖ улюбленц╕ проявили себе.

– Скоро буду.

╤нспектор Тору об╕рвав зв'язок ╕ поклав проектор до саквояжу, збираючись у дорогу. Новини були неспод╕ваними. Хтось почав боротьбу за владу всередин╕ само╖ Церкви. Ус╕ попередн╕ рази вище кер╕вництво лише см╕ялося над здогадками талановитого сл╕дчого. Що могло статися, якщо його розсл╕дуванню дали зелене св╕тло? Та ще й тод╕, коли в╕н на ви╖зд╕? Це все дуже п╕дозр╕ло...

***

«Ось тебе ╕ завербували», – подумав Церес, завалившись увечер╕ до сво╓╖ к╕мнати. Йому казали, що це станеться непом╕тно, плавно, що в╕н сам засуне голову у ярмо. Та куди там – якийсь псих п╕д╕йшов до нього ╕ сказав, що в╕н тепер у його команд╕. ╤ Церес нав╕ть не подумав йому заперечувати. Як ╕ решта його однокласник╕в. Спробуй-но заперечити такому бугаю. ╤ байдуже хто ти, аристократ чи нав╕ть член корол╕вського роду – ╕нстинкт самозбереження не дасть тоб╕ в╕дкрити рота. Це знать може соб╕ дозволити викликати один одного на дуел╕, а так╕ типи вс╕ питання вир╕шують на м╕сц╕. Кулаками.

Кожен хлопець-лицар в Академ╕╖ ма╓ сво╓ власне житло – щоб н╕хто ╕з сус╕д╕в не м╕г впливати на його думку. У знат╕ воно було довол╕ великим, а простакам д╕ставалися звичайн╕ к╕мнати в гуртожитку ╕з необх╕дним м╕н╕мумом речей. Та нав╕ть так його житло було лише тр╕шечки меншим за батьк╕вську хату. Та ще й власна ванна к╕мната! ╤ саме до останньо╖ хлопець зараз ╕ взяв курс. Скинувши верхн╕й одяг ╕ задерши сорочку, Церес зайшов до ванни й став крутитися перед дзеркалом. На хребт╕ м╕ж лопатками, темною плямою розплився здоровенний синяк, в╕д якого здавалося гуд╕ла уся спина. Страшно подумати який у Кея буде удар, якщо нав╕ть п╕сля легкого штурхана залишаються так╕ сл╕ди. Можна було б поскаржитися наставникам, але знову ж таки – який буде результат? Кр╕м того Церес ╕ сам розум╕в, що в компан╕╖ такого страховища його остер╕гатимуться. Та й зац╕кавила його пропозиц╕я цього дивака. Наставники теж казали, що у нього хороший потенц╕ал, от т╕льки йому здалося, що Кей мав на уваз╕ щось зовс╕м ╕нше. ╤ що означала ота його фраза? Якою мовою в╕н говорив?

Було вже п╕зно тому, плюнувши на все, Церес п╕дготував на завтра зошити й виконан╕ домашн╕ завдання, ╕ завалився спати. День був довол╕ напруженим: оч╕ все ще бол╕ли п╕сля довгого сид╕ння над книгами та зошитами у б╕бл╕отец╕, п╕сля вих╕дних одразу навалилося ст╕льки справ ╕ переживань, що хот╕лося просто впасти й не дихати. Та не виходило. Травма бол╕ла, не дозволяючи лежати на спин╕, змушуючи хлопця ворушитися й шукати зручн╕шу позу, в╕д чого синяк раз за разом знову простр╕лював болем. Але поступово втома взяла сво╓ ╕ оч╕ хлопця заплющилися. В╕н не знав, що саме в цей момент кр╕зь прив╕дкриту кватирку до к╕мнати зал╕за╓ здоровенний павук. В╕н не в╕дчув як той стрибнув йому на спину, а тонк╕ лапки прокололи його шк╕ру, д╕ставшись до щойно вживленого нейрошунта. В╕н не бачив, як черево комахи розгорнулося химерною кв╕ткою антени. Йому все це було байдуже, бо в╕н нарешт╕ заснув.

Щоб наступно╖ мит╕ вилет╕ти з перекинутого л╕жка. Повалившись на п╕длогу, Церес хот╕в-було п╕днятися, але б╕ль у т╕л╕ знову дав про себе знати, ╕ хлопець знову повалився на кол╕на. ╤ ця мить слабкост╕ врятувала його в╕д осколк╕в, як╕ прошили ст╕ну прямо у нього над головою. Уся к╕мната прямо на очах перетворювалася на друшляк, а мебл╕ розл╕талися на друзки. Повалившись на п╕длогу, Церес закрив руками обличчя в╕дчуваюся, як гостр╕ осколки дряпають шк╕ру. Пот╕м щось просвист╕ло й обстр╕л припинився. Зачекавши хвилину, хлопець таки наважився п╕дняти голову й шокований застиг ╕ще на к╕лька хвилин. Це була не його к╕мната! Прим╕щення, в якому в╕н опинився, зовс╕м не нагадувало гуртожиток. ╤ хоча вц╕л╕лих предмет╕в навколо майже не залишилося, ╖хн╕й вигляд був йому абсолютно незнайомим. П╕дповзши до в╕кна, хлопець спочатку захот╕в вилаятися, але так ╕ застиг стату╓ю, не в змоз╕ вимовити жодного слова.

А причина для цього була б╕льш н╕ж поважна: в╕н побачив не мальовнич╕ кра╓види Академ╕╖, а велетенське м╕сто, яке розкинулося на обох берегах широко╖ протоки. Його буд╕вл╕ були наст╕льки тонкими й високими, що в думках саме спливло слово 'хмарочос'. Справа видн╕лися два гранд╕озних мости, один з яких уже був зруйнований, а п╕д другим знаходилося щось схоже на плавучий корабель. От т╕льки ТАКИХ корабл╕в Тайто ще н╕ разу не бачив. В╕н був нав╕ть б╕льшим за л╕таюч╕ острови великих корол╕вств. Але головне потряс╕ння викликало видовище зл╕ва: океан, що тягнувся ледь пом╕тними блисками хвиль аж до самого обр╕ю. Багряне сонце с╕дало за горизонт, п╕дсв╕чуючи контури величезно╖ нап╕взруйновано╖ стату╖ ж╕нки з факелом. Церес на з╕р не скаржився, тому зм╕г в деталях роздивитися дивну корону стату╖, п╕сля чого знову застиг в шоц╕ – пов╕тря було кришталево чистим, без жодного натяку на море Ахо. Ще раз глибоко вдихнувши, Церес закашлявся, п╕дтвердивши страшну п╕дозру: тут нема╓ еф╕ру. Натом╕сть на язиц╕ з'явився непри╓мний г╕ркуватий присмак, а в нос╕ р╕зко засверб╕ло так, що захот╕лося чхати. Усе навколо здавалося неймов╕рним, нереальним, н╕би намальованим: надто багато кольор╕в, запах╕в... Все навколо виглядало дивним ╕ дуже диким. Хот╕лося заплющити оч╕ й забути усе, як страшний сон. Сон. Точно! Усе це просто страшний сон! Достатньо лише себе ущипнути ╕...

╤ н╕чого не сталося. Церес знову використав нецензурну лексику, але вже у значно ширшому вар╕ант╕. Це був не сон. Ув╕ сн╕ людина не в╕дчува╓ болю. ╤ ув╕ сн╕ точно не можна пор╕зати соб╕ палець об уламки незвично тонкого скла. Затиснувши палець, аби не текла кров, Церес вже уважн╕ше придивився до свого оточення. Це м╕сце точно колись було оселею. ╤ хоча зовн╕шн╕й вигляд м╕сцевих речей був дуже незвичним, загалом уп╕знати деяк╕ предмети було легко: л╕жко, ст╕лець, залишки столу, лампи... Лампи! Якщо тут ╓ лампи, значить тут ╓ ╕ еф╕р! От т╕льки у в╕дчуттях було абсолютно порожньо. Еф╕ру навколо не в╕дчувалося. ╤ при цьому одна ╕з ламп продовжувала св╕титися!

П╕д╕йшовши ближче, в╕н уважн╕ше роздивився осв╕тлювальний прилад. Це була продовгувата матова колба, що давала р╕вном╕рне б╕ле св╕тло по вс╕й сво╖й довжин╕. Подив викликав не кол╕р св╕тла, в╕д якого уже починали сльозитися оч╕, а в╕дсутн╕сть вихлопних в╕кон у ламп╕ та трубок для подач╕ еф╕ру. Перший страх, що в╕н втратив сво╖ зд╕бност╕, перер╕с у здивування. Як таке взагал╕ може бути? Що це за лампа? Як ╕ куди в╕н взагал╕ потрапив? Питання множилися з величезною швидк╕сть, а в╕дпов╕дей так ╕ не з'являлося.

Вт╕м, довго залишатися на м╕сц╕ йому не дали. ╤з коридору почулися крики людей ╕ част╕ гучн╕ постр╕ли. Звуки бою ставали все ближчими. Спочатку Церес хот╕в заховатися й перечекати небезпеку, але коли вся буд╕вля раптом здригнулася, а за в╕кном почали падати уламки ст╕н – залишатися на м╕сц╕ бажання уже не було.

Визирнувши в коридор, хлопець довго не м╕г звикнути до темряви. Тут майже не було в╕кон, а осв╕тлювальн╕ прилади не працювали. ╢диним джерелом св╕тла були вибит╕ двер╕ квартир та сходовий майданчик в к╕нц╕ коридору, який був ╓диним виходом з цього поверху. На жаль саме зв╕дти ╕ йшов шум. Але будинок продовжував здригатися, ╕ Тайто вир╕шив не гаяти часу. З╕рвавшись з м╕сця в╕н поб╕г вперед, намагаючись встигнути до сход╕в ран╕ше, н╕ж там опиниться одна ╕з воюючих стор╕н. П╕д ногами тр╕щали уламки скла та ╕нших незрозум╕лих матер╕ал╕в, ╕ т╕льки в цей момент Церес згадав, що перед сном в╕н роздягався. Зараз же на ньому була звична учн╕вська форма, т╕льки запилена ╕ дуже сильно потерта. Наче ╖╖ носили к╕лька рок╕в. Здивований хлопець затримався лише на мить, ╕ ця маленька затримка з╕грала свою роль.

Церес майже встиг д╕статися до сход╕в, коли ╕з останнього номера на нього вистрибнув хтось кремезний, вхопив його за пазуху й потягнув за собою назад. В╕н спробував-було опиратися, але сильний удар п╕д ребра вибив з нього дух. Скрутившись на п╕длоз╕ ще одн╕╓╖ розгромлено╖ квартири, Церес намагався вдихнути хоча б трохи пов╕тря. Через деякий час в╕н побачив, як в к╕мнату заб╕гають ╕ще четверо чолов╕к╕в, одразу ж забираючись з проходу, а секунду потому в коридор╕ пролунав вибух. Потужна ударна хвиля п╕дняла в пов╕тря усю можливу пилюку, ╕ оглушила хлопця. А от б╕йц╕ н╕би цього чекали. Попри нульову видим╕сть, Церес пом╕тив, як вони знову поб╕гли в коридор ╕ незабаром зв╕дти пролунали постр╕ли. На деякий час все стихло, п╕сля чого кр╕зь шум у вухах почулися вигуки на незнайом╕й мовою:

– All clear!

– One moment! – постр╕л. – Clear!

– Okay, back to the base.

– Sir, we have a civil!

– What? Who is this idiot?

Попри св╕й стан Церес п╕дсв╕домо зрозум╕в, що мова зайшла про нього. ╤ справд╕, через хвилину ус╕ солдати з╕бралися навколо нього, з ц╕кав╕стю розглядаючи неспод╕ваного гостя. А в тому, що це були солдати, тепер не було н╕яких сумн╕в╕в: на ус╕х були однаков╕ с╕ро-плямист╕ костюми, важк╕ черевики на товст╕й п╕дошв╕, численн╕ щитки по всьому т╕л╕, однакова зброя, однаков╕ маски на обличч╕, кр╕зь скельця яких нав╕ть очей не було видно.

– Perfect! Now we have this with a drag. Maybe just shoot?

– Sir, it seems not infected.

– Lucky.

– It's not for long. Besides, he does not understand us. Some of you know Chinese, or Korean?

– One moment! I have idea! – один ╕з б╕йц╕в щось забурмот╕в у маленьку коробочку, а пот╕м простягнув ╖╖ Цересу.

– Ni mingbaile ma? Dangsin-i naleul ihaehago issneunga? Ви мене розум╕╓те?

– Так-так! Розум╕ю!

– Дуже добре. – тут заговорив один ╕з б╕йц╕в, а з рац╕╖ йому вторив голос перекладача ╕з дуже сильним акцентом. – Зараз ми йдемо в безпечне м╕сце. Ти можеш п╕ти з нами, але робитимеш все, що тоб╕ буде сказано. Запам'ятай три головн╕ команди: go – б╕жиш, stop – завмира╓ш ╕ не шумиш, down – пада╓ш за укриття. Зрозум╕в?

– Так.

– Повтори.

– Гоу – б╕гти, стоп – завмерти, даун – падаю за укриття.

– Добре. В кого ╓ маска? Оу, мен╕ це не перекладати? Зараз тоб╕ дадуть маску. Дихатимеш лише через не╖. Н╕чого руками не ч╕па╓ш. Усе повторю╓ш за солдатами. Дивишся п╕д ноги. Зрозум╕в?

– Так.

– Добре.

– Let's go! Move-move!

╤ тут Тайто зрозум╕в, наск╕льки важливою була ф╕зична п╕дготовка лицар╕в. Н╕, в╕н не вважав себе здохлятиною, але п╕дтримувати темп цих здорован╕в було складно. В пор╕внянн╕ з ними в╕н в╕дчував себе малюком, та й через протигаз дихати було дуже складно, а вони ще й броню та зброю на соб╕ тягли...

Спуск сходами тривав довго. Тайто ще н╕коли не бачив, щоб хтось зум╕в побудувати наст╕льки високу споруду. Та ще й без застосування еф╕ру. На його думку вони знаходилися десь на восьмому поверс╕, а загальна висота буд╕вл╕ взагал╕ залишилася йому нев╕домою. Виб╕гши у внутр╕шн╕й дв╕р м╕ж двома будинками, вони рушили по вузьких вуличках, пост╕йно подивляючись вгору. Тро╓ б╕йц╕в рухалися попереду, Церес в центр╕, ╕ дво╓ замикали. М╕сто вражало ╕ лякало водночас. Видовище гранд╕озних буд╕вель, широких вулиць та безл╕ч покинутого транспорту на них, без жодного натяку на присутн╕сть людей – пригн╕чувало. Але роздивлятися усю цю дивину солдати йому не давали, пост╕йно п╕дганяючи за собою. Особливо далеко його тримали в╕д рожево-коричневих куч яко╖сь гидоти. Час в╕д часу десь високо вгор╕ чулися рипуч╕ звуки, в╕д яких ус╕ одразу ж п╕рнали в укриття. Одного разу л╕таюча машина пролет╕ла прямо у них над головами. Солдати ще довго прислухалися, перш н╕ж вирушити дал╕. Церес не одразу зрозум╕в чому, але трохи згодом йому вперше вдалося побачити ╖хнього ворога.

Пробираючись кр╕зь розграбован╕ магазинчики, вони наткнулися на розбитий л╕тальний апарат, який пробив стелю й частину ст╕ни, ╕ зайняв собою майже увесь прост╕р прим╕щення. Очевидно в╕н тримався в пов╕тр╕ за допомогою двох к╕лець по боках. Ц╕ к╕льця дуже сильно нагадували йому генератори небесного лицаря, т╕льки без рун на об╕дках. Але коли в╕н зайшов трохи дал╕... Спершу Церес нав╕ть не одразу зрозум╕в, що перед ним лежить, але коли солдат приц╕лився в ЦЕ – усе стало на сво╖ м╕сця. Закована в металевий скелет ╕стота абсолютно не нагадувала людину: ноги загнут╕ в обидва боки, зам╕сть рук – гнучк╕ щупальця, зам╕сть голови – безликий вир╕ст ╕з очима. Рожева плоть, багатоока голова, гидк╕, вкрит╕ тягучим слизом щупальця... Воно викликало лише огиду.

Надовго вони тут не затрималися, швидко перейшовши небезпечне м╕сце. Однак коли вони вже виходили на в╕дкриту м╕сцев╕сть, одна ╕з таких л╕таючих штук пом╕тила ╖х, ╕ брук╕вку б╕ля них роздробила справжня злива снаряд╕в. П╕лот понад╕явся на точн╕сть сво╓╖ збро╖, в╕дкривши вогонь з надто велико╖ в╕дстан╕. Врятував команду лише сильний в╕тер з моря, який здув б╕льш╕сть снаряд╕в трохи вб╕к. На щастя, на в╕дм╕ну в╕д людсько╖ збро╖, постр╕ли цих створ╕нь не давали осколк╕в, а лише пропалювали свою ц╕ль, ╕накше б увесь ╖х заг╕н перетворився на фарш. Б╕йц╕ не розгубилися, одразу ж п╕рнувши за укриття, ╕ затягнувши за собою Цереса. Зрозум╕вши, що вразити ц╕ль не вдалося, п╕лот посп╕шив зникнути, аби самому не перетворитися на жертву. Судячи ╕з масивно╖ труби в руках одного ╕з б╕йц╕в, вони ц╕лком могли д╕стати л╕туна. Зача╖вшись, б╕йц╕ деякий час поглядали в небо, ╕ коли знову почувся звук його двигун╕в, один ╕з б╕йц╕в переб╕г на ╕нший б╕к вулиц╕, привертаючи до себе увагу. Червон╕ спалахи постр╕л╕в знову почали псувати покриття дороги, але солдат ╕з трубою т╕льки цього й чекав. На мить визирнувши з укриття, в╕н нав╕в свою химерну зброю на апарат, ╕ т╕╓╖ ж мит╕ Церес оглух в╕д вибуху. Спершу йому здалося, що труба вибухнула прямо у нього в руках, але через секунду той живий ╕ здоровий знову стрибнув п╕д захист ст╕н, а над вулицею розлет╕лося завивання п╕дбито╖ машини. Десь неподал╕к почувся ще один вибух, ноги вловили в╕брац╕ю земл╕, а з╕ стел╕ осипалася штукатурка. Пров╕вши в залишках магазинчика ще трохи часу, ╖хня команда вирушила дал╕. Б╕льше на них до самого к╕нця прогулянки н╕хто не нападав.

М╕сцем базування солдат виявилася п╕дземна дорога по як╕й, наче у шахтах, мали ╖здити велик╕ пасажирськ╕ вагонетки. Напевно колись ця штучна печера мала виглядати вражаюче. Тепер же в╕д колишнього блиску залишилися т╕льки облущен╕ ст╕ни та розбита плитка п╕д ногами. Одразу ж на вход╕ Цереса змусили роздягнутися догола ╕ прямо в масц╕ загнали в як╕сь дивн╕ душов╕ каб╕нки, де по черз╕ обмивали ус╕лякою гидотою, запах яко╖ пробивався нав╕ть кр╕зь ф╕льтри. Пот╕м його б╕льше години мучили м╕сцев╕ ескулапи, збираючи найр╕зноман╕тн╕ш╕ анал╕зи. Нав╕ть брали мазок з ока, в╕д чого в╕н ╕ще довго не м╕г прокл╕патися. Нарешт╕ йому дозволили зняти маску й пройти всередину. Одяг йому так ╕ не повернули, ╕ в╕н мусив обмотатися подарованим рушничком. Надвор╕ в╕н би ще м╕г так ходити, але п╕д землею було досить холодно, ╕ хлопець одразу замерз.

– Ти той японець? – запитав його л╕тн╕й чолов╕к в солдатському одяз╕ одразу п╕сля виходу ╕з карантинно╖ к╕мнати.

– Хто? А! Так, це я. – кивнув у в╕дпов╕дь хлопець ╕з думкою, що в так╕й ситуац╕╖ церемон╕альн╕ поклони будуть недоречними. – Це ж Ви мене тод╕ ╕нструктували?

– Ход╕мо. – про╕гнорував в╕н питання гостя. – З тобою хоче поговорити командир.

Командир, як ╕ ус╕ ╕нш╕ бачен╕ Цересом м╕сцев╕ жител╕, виявився кремезним чолов╕ком ╕з короткою стрижкою та вив╕треним обличчям. Сварячись ╕з кимось через пристр╕й зв'язку, в╕н майже не звертав увагу на сторонн╕х, ╕ лише п╕сля зак╕нчення сво╓╖ гн╕вно╖ тиради перев╕в св╕й погляд на нап╕вголого парубка. Як ╕ ран╕ше, говорили вони через д╕да-перекладача, але цього разу фрази той передавав майже синхронно, тому складалося оманливе враження, що говорить саме командир.

– А тепер поясни мен╕, хто ти такий, ╕ як ти опинився в район╕ бойових д╕й.

– Мене звати Церес Тайто. – з поклоном в╕дпов╕в хлопець, вир╕шивши представитися по форм╕. – Я учень Академ╕╖ Свято╖ Земл╕. Вчився на лицаря...

– Нащо мен╕ тво╖ подробиц╕?! Як ти, не заразившись, зум╕в вижити на вулицях цього проклятого нав╕ть богами м╕ста?! Я втратив половину сво╖х людей через кляту ╕нфекц╕ю, а ти розгулю╓ш прямо посеред м╕ста, в розпал еп╕дем╕╖ та бойових д╕й, без жодно╖ подряпинки та ще й повн╕стю здоровий! Ще раз питаю: як ти сюди потрапив?

– Я не знаю. Я лягав спати у себе в Академ╕╖, а прокинувся тут. ╤ я уявлення не маю, що тут в╕дбува╓ться, ╕ що то за ╕стоти над нами л╕тають.

– Л╕тають, еге ж... – командир перекинувся к╕лькома словами ╕з д╕дом, п╕сля чого на к╕лька секунд задумався. – Зброю тримати вм╕╓ш?

– Волод╕ю мечем ╕ трохи стр╕ляю.

– Вже вбивав?

– Н╕.

– Ясно. – глибоко вдихнувши, начальник кивнув д╕дов╕, й повернувся до сво╖х справ, а Цереса вивели з к╕мнати назад у загальний зал.

Цереса в╕двели в куток до ╕нших цив╕льних. Таких було не багато, всього десять чолов╕к. Майже вс╕, як ╕ в╕н, куталися в рушники. Виняток складала т╕льки одна д╕вчина, вдягнута у щось таке... Чорне, дзеркально-блискуче, облягаюче н╕би друга шк╕ра. Т╕льки придивившись уважн╕ше в╕н зрозум╕в, що це у не╖ такий комб╕незон, схожий на п╕лотський, т╕льки абсолютно глухий. Але виглядала вона в ньому наче богиня! Тайто вважав себе загартованим парубком, якого ж╕ноча присутн╕сть уже не виведе з р╕вноваги. Але тут в╕н пускав слину, наче якийсь ╕д╕от. Коли вона проходила повз нього, поскрипуючи сво╖м вбранням та цокаючи каблучками, в╕д його самоконтролю не залишилося й сл╕ду. Зв╕сно ж його повед╕нка не залишилася непом╕ченою, ╕ д╕вчина вперлася поглядом прямо йому в оч╕, а той не м╕г в╕двести погляд, н╕би кролик перед удавом.

Отямився Тайто лише в╕д штурхана збоку. Там сид╕в якийсь молодий хлопець ╕з перев'язаною рукою ╕ дуже ламаними словами намагався щось пояснити йому.

– Не дивитися на Марк╕зу. Марк╕за злий д╕вчина.

– Чому?

– Вона змовитися ╕з солдат. Жертвувати ╕нш╕ для себе.

– Що? Не розум╕ю.

╤з подальших пояснень Церес зрозум╕в небагато, все ж словарний запас його нового знайомого був дуже обмежений. Суть його розпов╕д╕ зводилася до того, що один ╕з загон╕в п╕д╕брав к╕лькох д╕вчат. Але коли вони вже поверталися на базу, ╖х атакували, ╕ щоб вижити, Марк╕за кинула напризволяще сво╖х супутниць. Як саме вона це зробила, хлопець пояснити так ╕ не зм╕г. Сама ж д╕вчина сид╕ла окремо в╕д решти людей, ╕ недобре поглядала на пл╕ткар╕в, як╕ явно балакали про не╖, хоч ╕ на ╕нш╕й мов╕.

Хлопця звали Артур. В╕н народився ╕ вир╕с в цьому м╕ст╕. Знання мови в╕н пояснював тим, що жив б╕ля якогось Чайна-Тауна. Жив-поживав, навчався, п╕дробляв... Аж поки к╕лька дн╕в тому не розгор╕лася еп╕дем╕я. Хвороба поширювалася блискавично ╕ впродовж одн╕╓╖ доби м╕сто просто вимерло, а на зм╕ну людям прийшли зовс╕м ╕нш╕ ╕стоти. Зараза була прямо у пов╕тр╕, тому вижили лише жител╕ прибережних район╕в та т╕, кому пощастило тривалий час дихати ф╕льтрованим пов╕трям. Марк╕за належала до останн╕х, бо працювала... А от ким вона працювала, Артур не пояснив, т╕льки почервон╕в. Коротше працювала вона у вже знайом╕й масц╕, в н╕й же ╖╖ ╕ знайшли солдати. Цим же пояснювалося ╕ ╖╖ право носити сво╓ вбрання всередин╕ сховища – його вдалося очистити, на в╕дм╕ну в╕д одягу з тканини, ╕ воно було абсолютно герметичним. Та й ходити голяка д╕вчин╕ пом╕ж двома десятками мужик╕в було небажано.

Поки вони розмовляли, на баз╕ виник переполох. Артур пояснив, що ╖х от-от мають евакуювати з м╕ста, тому солдати готуються до прориву на узбережжя. Ус╕х цив╕льних мали вивезти в герметичному бронетранспортер╕, але ╖х виявилося б╕льше, н╕ж вл╕зе в кузов. Тому частин╕ з них доведеться в╕дправитися на брон╕. Вибирали найб╕льш витривал╕ших, тому лог╕чно, що виб╕р впав на Цереса, Марк╕зу та Лок╕ (чи Лак╕, як його назвав один ╕з солдат) – того-самого д╕дугана, який добре шпарив японською. Окр╕м них у пох╕д мали в╕дправити ╕ще к╕лькох людей, але вони ╕ так були зад╕ян╕ в операц╕╖. Тому ус╕х трьох почали активно готувати до переходу.

Цереса в╕двели до м╕сцевого ╕нтенданта, де йому видали смугастий комб╕незон, взуття та нижню б╕лизну. Розм╕ри трохи не зб╕галися, але це було значно краще, н╕ж ходити голяка. Дивна р╕ч: цей св╕т здавався Цересу абсолютно чужим, ╕ водночас в ньому траплялися дуже знайом╕ елементи його р╕дного. Наприклад знайдена буквально п╕д ногами рекламка якогось японського ресторану, на як╕й зображалася д╕вчина у класичному к╕моно, або дещо арха╖чна мова того д╕да, ╕м'я якого Церес так ╕ не д╕знався. А от деяк╕ звичн╕ для нього реч╕ тут були абсолютно ╕ншими. Один т╕льки транспорт чого вартий: б╕льш╕сть вулиць були буквально забит╕ р╕зноман╕тними самох╕дними каретами, в той час як у Хавон╕╖ особистий транспорт могли соб╕ дозволити лише достатньо заможн╕ люди.

За роздумами минуло хвилин десять, коли до нього п╕д╕йшов уже знайомий д╕д-перекладач.

– Ага, то це ти наш новенький? Цероз?

– Мо╓ ╕м'я Церес. – хлопець поклонився сво╓му майбутньому наставнику. – При╓мно познайомитися.

– Тут нема╓ ╕мен, ╓ лише позивний. Н╕чого особистого – просто щоб не писати купу рапорт╕в, якщо здохнеш. А оск╕льки позивний тоб╕ потр╕бен, то будеш Цероз. – чолов╕к оглянув хлопця з голови до н╕г.

– А що це значить? – поц╕кавився Тайто, на що д╕д незадоволено на нього зиркнув.

– Хвороба що, як ╕ ти зараз, ви╖да╓ мен╕ печ╕нку. Звикай, тепер це тв╕й позивний. М╕й – Лок╕.

Спустившись до кол╕╖, де пара солдат╕в щось прилаштовували на спущений з поверхн╕ п╕кап, наставник сказав Цересу якомога швидше б╕гти вздовж тунелю до завалу ╕ назад. П╕сля к╕лькох таких заб╕г╕в наставник натягнув на нього такий самий бронежилет, який носили б╕йц╕. В╕н був обпалений, з д╕рками в пластинах та сл╕дами кров╕, ╕ дуже важкий. Але солдату й цього здалося замало, ╕ в╕н накинув поверх ╕ще один такий же, т╕льки зам╕сть пластин брон╕ набив його землею. Стояти було дуже складно, не кажучи вже про б╕г. А б╕гати в темряв╕ – це взагал╕ б╕льше нагадувало знущання. От т╕льки Церес ще в перший св╕й пох╕д по м╕сту зрозум╕в, що воювати доведеться саме в таких умовах, ╕ метою ц╕╓╖ б╕ганини було не тренування т╕ла, а звикання до солдатсько╖ ек╕п╕ровки. Центр маси тепер знаходився набагато вище, ╕ Тайто мусив заново вчитися ходити, б╕гати, стрибати, аби не впасти посеред бою. Особливо важко було б╕гати з╕ збро╓ю в руках. ╤ ось тут виникли проблеми. Тутешн╕ в╕йни уже багато рок╕в ведуться зовс╕м ╕ншими засобами, ╕ про таку р╕ч як меч тут уже давно забули. Який у ньому сенс, якщо тутешн╕ рушниц╕ д╕стануть тебе за милю, а на перезарядку потр╕бно не чверть хвилини, а секунди? ╢дине, що вдалося роздобути – саморобний тесак, п╕хви для якого довелося майструвати самост╕йно. Зайвих ствол╕в у солдат теж не було, тому йому видали трофейну мисливську рушницю. На в╕дм╕ну в╕д солдатсько╖ збро╖, цей семизарядний дробовик мав дерев'яне ложе, чим сутт╓во вид╕лявся серед м╕сцевого царства металу та пластмаси. Церес ╕ сам був радий, що тримав у руках щось хоча б в╕ддалено схоже на знайому зброю, а коли спробував стр╕ляти – взагал╕ закохався у свою Велику Берту, як жартома об╕звав цей дробовик хтось ╕з солдат. Певно в╕н мав на уваз╕, що рушниця виявилася виглядала б╕льшою за свого власника. Колись його т╕тка, яка служить на кордон╕, давала йому постр╕ляти ╕з власно╖ рушниц╕, але там в╕ддач╕ майже не в╕дчувалося. А Берта гатила так, що в перший раз мало не вивихнула Цересу плече! Патрон╕в йому видали не багато, всього двадцять, та нав╕ть так йому не було де ╖х тримати. Тож йому довелося згадувати досв╕д сво╓╖ т╕тки ╕ майструвати ще й патронташ. Добре, що знайшлися хорош╕ ╕нструменти й матер╕али, ╕ вправитися вдалося в╕дносно швидко.

П╕дготовка просувалася дуже швидко ╕ за к╕лька годин ус╕ були готов╕. Перед виходом командир видав коротку промову, яку для Цереса н╕хто перекладати не збирався. Самого його закр╕пили в одн╕й команд╕ з Марк╕зою. Та, у сво╓му вбранн╕, доповненому таким же блискучим чорним плащем, темною плямою вид╕лялася пом╕ж с╕ро╖ маси б╕йц╕в. Лок╕ ж майже н╕чим не в╕др╕знявся в╕д ╕нших солдат. Все це пройшло якось осторонь, ╕ незабаром вони стояли б╕ля виходу з ╖х тимчасового притулку. Надвор╕ вже стояла темна н╕ч, ╕ холодний в╕тер продував до к╕сток. ╥хати на брон╕ також було незручно, вже за першу хвилину Церес в╕дчував у себе в╕дбивну зам╕сть п'ято╖ точки. Та розслаблятися не було коли. Перекинувши рем╕нь рушниц╕ через плече, в╕н пост╕йно тримав одну руку на рук╕в'╖ б╕ля запоб╕жника, а ╕ншою тримався за корпус транспортера. ╤ це було дуже розумне р╕шення, бо ╖хня колона майже одразу привернула увагу л╕таючих молюск╕в. Точно! Ось на кого були схож╕ ц╕ тварюки! Тепер зрозум╕ло, чому командир п╕д час ╖хньо╖ розмови так висловився стосовно ╖хн╕х польот╕в – це були п╕дводн╕ створ╕ння!

А тим часом л╕тальн╕ апарати з╕бралися у групу й п╕шли в атаку. Б╕йц╕ з трубами на плечах одразу ж зреагували на небезпеку, але ╖х виявилося менше за к╕льк╕сть л╕тальних апарат╕в, ╕ останн╕й ╕з семи зум╕в-таки пройтися вогнем уздовж колони. Церес встиг з╕скочити ╕з броньовика ╕ шмигнути п╕д покинуте авто за мить до того, я червон╕ спалахи пронизали машину. Т╕╓╖ ж мит╕ кр╕зь проплавлен╕ отвори назовн╕ вирвалися язики полум'я – рятувати вже не було. Транспортер ╕з цив╕льними об╕йшовся лише обпаленими боками, тому продовжив св╕й шлях. Церес же мусив дочекатися наступно╖ машини, яка ╖хала за ними, ╕ стрибати на борт до них. В╕н оч╕кував, що зараз л╕тун повернеться ╕ зак╕нчить почате, але б╕йц╕ вже зарядили свою зброю, ╕ цього разу його чекатиме гаряча зустр╕ч. Та зам╕сть цього по сус╕дн╕й вулиц╕ паралельним курсом пролет╕ла трохи ╕нша машина, ╕ попереду почулися як╕сь вибухи.

– Stormtroopers!

– Suppressive fire!

– Enemy at the rate! Fire! Fire!

Вигуки почулися з ус╕х бок╕в ╕ т╕╓╖ ж мит╕ встановлений на брон╕ гранатомет гучно затарахкот╕в, посилаючи подарунки далеко вперед. Туди ж в╕дправилися к╕лька димових шашок, аби прикрити рух колони. Але як би не намагалися солдати уникнути з╕ткнення, тварюки л╕зли зв╕дус╕ль. Вони вистрибували буквально з-п╕д земл╕, з в╕кон будинк╕в, нав╕ть стрибали з дах╕в прямо на броньовики! Здавалося вони абсолютно не ц╕нують власне життя. Тому коли один такий г╕сть приземлився на капот броньовика, Церес на пару ╕з ще одним солдатом швидко нафарширували його свинцем. ╤ поки солдат розправлявся ╕з наступними потенц╕йними безб╕летниками, хлопець намагався скинути т╕ло першого, аби той не закривав огляд вод╕╓в╕. Видряпавшись на капот, в╕н вперся ногами в металевий скелет ╕ не чергов╕й ям╕ зум╕в позбутися молюска. По дороз╕ до узбережжя було ще к╕лька напад╕в, але б╕льше Цересу застосувати свою зброю не довелося. Уже коли вони виходили на причал, Церес згадав, що так ╕ не перезарядив рушницю. Наповнивши магазин, в╕н т╕льки тепер зрозум╕в, що у нього увесь цей час залишався лише один патрон в магазин╕ та один в патроннику.

За╖хавши машинами прямо на борт корабля, б╕йц╕ одразу ж розтягнулися уздовж борт╕в. Церес примостився на корм╕. Лок╕ теж стояв тут в пар╕ ╕з якимось незнайомим солдатом. Обо╓ уже скинули маски з бронежилетами ╕ насолоджувалися чистим морським пов╕трям. Лок╕ виглядав значно спок╕йн╕шим, н╕ж у п╕дземелл╕, ╕ нав╕ть трохи веселим.

– О, новобранець! – вигукнув в╕н, затягуючись якоюсь димною паличкою. – Ну, як пройшло бойове хрещення? Що ти в╕дчував, коли стр╕ляв у живу ╕стоту?

– Н╕чого. – в╕дпов╕в хлопець п╕сля секунди роздум╕в. – Т╕льки в╕ддачу.

– Запам'ятай цей момент назавжди, бо╓ць. Якщо вже ти п╕дняв зброю, то або натиснеш на гачок, або здохнеш. Дуже багато б╕йц╕в згинуло лише тому, що в останн╕й момент почали вагатися. Емоц╕╖ п╕д час бою небезпечн╕. Запам'ятай св╕й перший б╕й, щоб наступний не став для тебе останн╕м. Хочеш? – Лок╕ простягнув йому ще одну димну паличку, але Тайто в╕дмовився.