Текст книги "Brute force (СИ)"

Автор книги: Вячеслав Ковриженко

сообщить о нарушении

Текущая страница: 16 (всего у книги 27 страниц)

– П╕дтверджую.

– Добре. Сьогодн╕ ми на Су-Ван уже не потрапимо, тому знайди йому ╕нше м╕сце для росту. Т╕льки таке, щоб його пот╕м можна було перенести на остр╕в. Зрозум╕в завдання?

– Завдання виконано. Рухайтеся за вказ╕вником.

От уже, цей кап╕тан Очевидн╕сть... Як же ╕нод╕ дратують оц╕ його фрази!

П╕дведемо п╕дсумки мо╓╖ сьогодн╕шньо╖ вилазки. Тепер я точно знаю, що тут ╓ НК. Те, що сам засв╕тився – нехай думають на сво╖х ворог╕в. Хе-хе-хе! А пан╕ М╕зайя... Ну що тут скажеш – не щастить ╖й!

***

– А може навпаки – пощастило?

– Це Ви до чого?

– Це я до того, що Ви як завжди опинилися у самому центр╕ под╕й, ╕ отримали масу ╕нформац╕╖ в╕д першоджерел. – ╕нспектор вказав на ц╕лу кипу запис╕в, зроблених з ╖╖ сл╕в.

Наставниця лежала на кушетц╕, не в змоз╕ зайвий раз вдихнути. Удар виявився наст╕льки сильним, що ╖╖ одразу ж госп╕тал╕зували ╕з п╕дозрою на тр╕щину ребер. На щастя все об╕йшлося т╕льки синцями та подряпинами, але ц╕лители нав╕др╕з в╕дмовилися в найближч╕ три дн╕ випускати ╖╖ з лазарету.

– Не треба мен╕ такого щастя.

– А якщо воно буде в╕дпов╕дно оплачено?

– Це п╕дкуп? – нахмурилася ж╕нка.

– Виплата на оздоровлення. Або прем╕я, якщо повернетеся з ╕нформац╕╓ю, ╕ без травм. Все залежить т╕льки в╕д Вас.

– Мен╕ треба подумати.

– Думайте. – ╕нспектор без зайвих сл╕в повернувся, ╕ вийшов з палати. – Тепер у Вас для цього достатньо часу.

Глава 5. Scientia est potentia (Знання це сила)

– Значить ще дво╓... А це не можуть бути наш╕ знайом╕?

– Виключено. Надто р╕зн╕ комплекц╕╖: здоровань ╕ ж╕нка. Моторика також в╕др╕зня╓ться. Хоча за св╕дченнями очевидця номери два ╕ три поводилися однаково стримано. М╕ж ними можливий зв'язок. ╤з продемонстрованих техн╕к можна п╕дтвердити т╕льки невидим╕сть: номер чотири зникла майже митт╓во, трет╕й переходив довго ╕ з ефектами – можливо не осво╖в техн╕ку як сл╕д. Стрибки ╕ б╕ганину можна списати на п╕дготовку. Стиль бою уп╕знати не вдалося, вони т╕льки перекидалися меблями. З впевнен╕стю можна стверджувати лише те, що ран╕ше вони не зустр╕чалися – надто багато промах╕в з обох стор╕н. Четверта працю╓ ╕з р╕зноман╕тними шашками, в тому числ╕ й вибуховими. Трет╕й же озбро╓ний кистьовими лезами, пристосований для ближнього бою.

– Причину б╕йки з'ясували?

– Ретельна перев╕рка виявила сл╕ди проникнення в майстерню, яка належить учениц╕ Ханл╕ Вах – т╕╓╖ само╖.

– Котрий ╕з них проникав туди?

– Жоден. Це був хтось трет╕й.

– Ще один Древн╕й?

– Н╕, просто сп╕льник. Навики на р╕вн╕ хорошого зломщика, але деяк╕ сл╕ди п╕сля себе залишив. Скор╕ше ун╕версал. Обладнання теж на високому р╕вн╕: знайдено три закладки на замках, дв╕ сигнальн╕ печатки та багаторазове зняття в╕дбитк╕в з робочого столу.

– Значить у нашо╖ маленько╖ винах╕дниц╕ з'явився захисник... Б╕льше н╕чого? – не дочекавшись в╕д п╕длеглого в╕дпов╕д╕, начальство на деякий час замовкло, обдумуючи почуте. – Зрозум╕ло. З цього моменту увесь шостий в╕дд╕л переходить п╕д тво╓ кер╕вництво. Усю територ╕ю Академ╕╖ обстежити й взяти п╕д щ╕льний контроль. Т╕льки без фанатизму. Паралельно придивляйся до Другого номера. Розворуш╕ть його, нехай себе проявить. Розум╕╓ш, що я маю на уваз╕? До роботи!

– Хай!

***

Тах-тах-тах! Бух!

– Кйя!!!

– Не в╕двол╕кайся.

Втомлена нашими учорашн╕ми 'танцями', Кайя ледве трималася на ногах. М╕й розрахунок виявився в╕рним, ╕ вона одразу ж погодилася на вогневу п╕дготовку. Вона ж не знала, що мо╖ заняття, це не ╖хня спортивна стр╕льба. Поки стр╕ляли по нерухомих м╕шенях, все було прекрасно. Коли т╕ почали ╖здити м╕ж укриттями – ще нормально. Але коли ╓дина м╕шень почала стр╕ляти у в╕дпов╕дь... Тут уже ╕ ╖й довелося активно б╕гати й ухилятися. Наша б╕ганина мало нагадувало тренування. Скор╕ше це була звичайна страйкбольна дуель: я з╕ сво╖м Глоком, та Кайя ╕з вже знайомими мен╕ двохствольними п╕столями. Вона нав╕ть притягнула оту чотириствольну рушницю, але з такою бандурою результати були ще г╕рш╕. ╥╖ результати. Я ж стаб╕льно садив ╖й по дв╕ кул╕ в жив╕т.

До реч╕ цей п╕столет був уже ╕ншим, призначеним виключно для тренувань. Я виростив його за решту ноч╕ як прикриття для вже засв╕ченого справжнього п╕столета. На вигляд, дотик ╕ масу обидва були ╕дентичними, але другий був звичайною ╕грашкою: к╕лька електромагн╕тних котушок по черз╕ розганяють металевий бойок, який ╕ штовха╓ поперед себе заряд. На в╕дм╕ну в╕д першого, цей макет ма╓ одну дуже сутт╓ву перевагу – в╕н може стр╕ляти абсолютно ус╕м, що вл╕за╓ в ствол. В мо╓му випадку це був звичайний горох. А враховуючи, що тут про електричний струм н╕хто н╕чого не зна╓, роз╕братися у принцип╕ роботи п╕столета н╕хто не зможе. Тим б╕льше, що в якост╕ джерела струму ╕ контроллера виступаю я сам. В тому, що п╕столет рано чи п╕зно спробують викрасти, я не сумн╕вався. Але перешкоджати не буду – не даремно ж я туди жучок запхав!

Ще один ц╕кавий факт: про техн╕ку безпеки п╕д час стр╕льби тут нав╕ть не чули – да╓ться взнаки в╕дсутн╕сть нормально╖ стр╕лецько╖ збро╖. Довелося провести ╕нструктаж ╕ трохи поб╕гати в пошуках засоб╕в захисту. Зробивши висновки з попереднього заняття, Кайя сьогодн╕ прийшла у зовс╕м ╕ншому одяз╕: в╕льн╕ штани, заправлен╕ у висок╕ черевики з м'якою п╕дошвою, щ╕льна куртка, а голову частково захищала пов'язка, на кшталт боксерського шолома-бампера. Я ж в╕д себе додав щитки на л╕кт╕ та кол╕на, ╕ нав╕ть випросив у Ханл╕ ╖╖ окуляри-консерви. Взагал╕ то треба було взяти нормальну маску, але оск╕льки Кайя не сприймала ц╕ приготування всерйоз, я не став наполягати, а просто почав тренування. ╤ д╕йсно – перший же рикошет прилет╕в ╖й в обличчя. Травма не серйозна, але над мо╖ми словами д╕вчина задумалася, ╕ вже без понукань сама прикрила обличчя якоюсь пов'язкою.

Бух!

╤ знову розтяжка! Ц╕каво, коли вона вже почне дивитися п╕д ноги? Так, я використовую гранати. Не бойов╕, ╕ нав╕ть не страйкбольн╕. Просто водяна бомбочка: пакетик з водою ╕ детонатор всередин╕. Рад╕ус покриття метр╕в три максимум, але цього достатньо, щоб залишити сл╕ди на одяз╕. За н╕ч я встиг ╖х виростити штук двадцять – розм╕ри дозволяли, а вранц╕ наповнив ╖х водою ╕ заховав у р╕зних частинах ма╓тку. С╕м ╕з них уже використав.

Бух!

Та що ж це таке?!

– Кайя! Досить ледачкувати! Ти мертва! Вже п'ятий раз!

– То що я зроблю, як ти увесь ма╓ток позакладав сво╖ми хлопавками?!

– П╕д ноги дивись! – Бух! – ╤ вгору.

Н╕, схоже вона це тренування не сприйма╓ всерйоз. Доведеться застосувати б╕льш радикальн╕ методи.

Бух!

– А-а-а!!! – долинув дитячий крик з в╕кна ма╓тку. – Хто це зробив?! Хто?! Кайя! Я тоб╕ казала, що потерплю, але м╕й терпець скоро урветься!

– Ой! Пробачте Ваша величн╕сть!

– Не пробачу, доки ти не покажеш нормальн╕ результати! Кейнс╕! Я знала, що у тебе нема╓ н╕ сорому, н╕ сов╕ст╕, н╕ здорового ╜лузду, але хто тоб╕ дозволив п╕дривати сво╖ бомби в мо╓му каб╕нет╕?!

– Я попереджав. Кайя, завмри.

– Що?

Бух!

Так ми й б╕гали години чотири, доки запас тренувальних набо╖в не ск╕нчився. На в╕дм╕ну в╕д мого, п╕стол╕ Кай╖ використовували для стр╕льби не порох, а наповнен╕ еф╕ром пакетики. Сила постр╕лу була як у слабенького пневматичного п╕столета. Тобто така зброя по вс╕х параметрах програвала звичайному луку. А от якщо зб╕льшити цю зброю до масштаб╕в лицаря, то ситуац╕я буде прямо протилежною: за рахунок сво╓╖ компактност╕ п╕стол╕ матимуть перевагу над луком при однаков╕й сил╕ постр╕лу. Зв╕сно скоростр╕льн╕сть в╕д цього не зм╕нювалася, але поки ти в лицар╕ д╕станеш другу стр╕лу – ворог буде вже на дистанц╕╖ удару. Тому й не дивно, що так╕ тренувальн╕ екземпляри мали дуже обмежений бо╓запас. Ми й так довго тренувалися, використовуючи не так╕ уже й дешев╕ заряди ручно╖ роботи. Зазвичай зам╕сть таких п╕стол╕в на тренуваннях застосовували ручн╕ арбалети, як╕ були дешевшими, але не в╕дпов╕дали форм╕. Це королева могла соб╕ дозволити автентичн╕ зал╕зн╕ стрельки для тренування.

– ╤ що тепер? – сумно поц╕кавилася Кайя, розглядаючи пуст╕ заряди до свого п╕столя. – Знову будемо тренуватися у ближньому бою?

– Вони одноразов╕? – запитав я, беручи один ╕з заряд╕в в руки.

– ╥х можна знову запечатати, якщо спуститися в море Ахо. Але на це п╕де ц╕лий день.

– Я швидко вправлюсь.

– Нав╕ть не сумн╕валася. Ст╕й! – спохватилася Кайя. – Тоб╕ ж не можна виходити за меж╕ ма╓тку, пам'ята╓ш?

– Доведеться ризикнути. ╤накше – нема╓ сенсу. Ти все забудеш. Т╕ло забуде. Лише втомишся даремно.

– Можеш ╕ти. – сказала Лашура, визирнувши у в╕кно. – Т╕льки одягнись у форму, ╕ йди пов╕льно, спок╕йно, як ╕ належить корол╕вськ╕й прислуз╕. А то вже соромно людям в оч╕ дивитися.

– Я зрозум╕в.

– ╤ не см╕й н╕ з ким розмовляти по дороз╕! Якщо будуть ч╕плятися – одразу ж т╕кай. – додала Кайя, поки я ще не п╕шов.

– Ясно.

– Йди до головних портових вор╕т. Там скажеш, що тебе послала королева Лашура. Я п╕дтверджу, ╕ тод╕...

Так продовжувалося к╕лька хвилин. Вислухавши ус╕ ╖хн╕ поради, я прихопив коробку ╕з зарядами ╕ вирушив у порт, щоб наповнити ╖х еф╕ром. Ну ╕ ще для чогось, хе-хе-хе... Замр╕явшись, я зовс╕м перестав сл╕дкувати за навколишн╕м простором. А даремно, тому що к╕льком учням явно було нудно, ╕ вони вир╕шили розважитися за м╕й рахунок. Даремно. Отямився я, коли ╤НК в╕драпортував про усп╕шно в╕дбиту атаку. Озирнувшись довкола я побачив лише розкидан╕ т╕ла.

– Що тут в╕дбува╓ться?! – почувся голос яко╖сь наставниц╕.

– Не знаю. – ╕м╕ту╓мо розгублен╕сть ╕ трохи розтягу╓мо слова, ╕накше не пов╕рять. – Йшов. Задумався. Вдарили. Отямився – вже лежать.

– Це неправда! Ми до нього не л╕зли! В╕н сам... – пискнула одна ╕з особливо нахабних учениць.

– Сам? Напав? – якось дуже п╕дозр╕ло покосилася на мене наставниця, явно не дов╕ряючи верс╕╖ учениць. – Вас двох (пан╕ Сеф╕ до уваги не беру) в╕дгамселив якийсь слуга? Та ще й молодший за вас? Не в╕рю.

– Але це правда! Ми...

– Так, це правда. – перебив я ученицю, вдаючи селюка. – Я просто йшов. Н╕кого не ч╕пав.

– Тихо! – гаркнула на нас наставниця, заплутавшись у показаннях. – Слуга, допоможи ╖м д╕статися до лазарету! Д╕знаюся, що по дороз╕ знову поцапалися – вс╕х в╕дправлю до ╕золятора.

А все сталося наступним чином: тро╓ д╕вчат з╕ старших клас╕в захот╕ли 'примкнути' мене до сво╓╖ компан╕╖. Одна з них ╓ дочкою яко╖сь високо╖ чиновниц╕, а дво╓ ╕нших нещодавно отримали статуси лицар╕в (перекачан╕ д╕вки – це страшно). ╤ вони вир╕шили скористатися сво╖м статусом. А коли я в ╕гнор╕ пройшов кр╕зь ╖хн╕й стр╕й, не в╕дпов╕даючи на запитання, вони вир╕шили мене провчити ╕... ╤НК, як ╕ вчора, прийняв перший удар на себе. Сприйнявши щойно видан╕ ╕нструкц╕╖ на св╕й рахунок, в╕н спочатку спробував перейти у камуфляж – не вийшло. Спробував втекти, але вступив у якийсь клей, розлитий по брук╕вц╕. ╤ сталося те, що сталося: ╤НК перейшов у бойовий режим. Одну нападницю приголубив долонею по потилиц╕ так, що та поц╕лувала клумбу, а ╕нша полет╕ла через мою спину кудись вб╕к. Аристократка постраждала найменше, вона лише зловила свою л╕таючу подругу. Я ж встиг повернутися на курс ╕ нав╕ть зробити к╕лька крок╕в перш, н╕ж щось збагнув. ╤ поки я усв╕домлював щойно ско╓не, на шум приб╕г викладач. Зрозум╕ло, що прикле╓н╕ до взуття кам╕нц╕ не дуже п╕дходять образу агресора, але й побиття учн╕в залишити без уваги наставниця не могла. Ц╕каво, що мен╕ тепер за це буде?

Закинувши на плече любительку клумб, я п╕дхопив п╕д руки ╕ншу й, гепаючи кам╕нцями на ногах, рушив у напрямку лазарету.

Цив╕льна на плеч╕ заворушилася ╕ спробувала мене вкусити за руку. Довелося легенько дати ╖й в голову, щоб не буянила. Друга натяк зрозум╕ла, ╕ не опиралася конвою. Третя щось намагалася погрожувати мен╕... Даремно. Я ж незграбний. Обернувся на звук, а вона уже лежить ╕з в╕дбитком д╕вочого черевика на обличч╕ – певно зачепив непритомним т╕лом, коли розвертався. Ледве п╕днялася ╕ спробувала повторити, як я випадково сп╕ткнувся ╕ ми втрьох, м╕цно скр╕пленою докупи компан╕╓ю повалилися на нашу аристократку. П╕сля такого важкого натяку пан╕ рот уже не роззявляла до самого госп╕талю, а там уже й сан╕тари... Точн╕ше ц╕лител╕ приб╕гли й забрали поранених. На мене уваги не звернули, а просто почали п╕дн╕мати решту персоналу. Певно згадали м╕й минулий в╕зит, коли злягла половина Академ╕╖. Щось я надто часто став сюди нав╕дуватися. Мен╕ самому вже пора л╕куватися, а я й дос╕ цив╕льних на горбу тягаю.

До реч╕ про здоров'я: якого д╕дька у мене не спрацював камуфляж? Р╕вень розгортання систем уже 99,6%, а значить в╕дхилень в╕д норми бути не повинно. Н╕, з цим т╕лом явно щось не в порядку. Я пом╕няв к╕лька нос╕╖в, ╕ на жодному з них костюм так не глючило, як тут. Дилема. Якщо я ╕ дал╕ так пригн╕чуватиму т╕ло, то перетворюся на живий труп, ╕ в якийсь момент боти просто в╕дмовляться виконувати свою роботу ╕ непридатному середовищ╕. А якщо я цього робити не буду, то знову втрачу контроль над системами. Мен╕ так скоро доведеться лягати в реан╕мац╕ю. Та що там скоро – вже треба! А у мене ще й ресурси не заготовлен╕, тобто я знову буду мучитися в╕д нестач╕ катал╕затора. Значить перед л╕куванням мен╕ в будь-якому випадку доведеться виростити базу.

Та що ж це таке?! У мене склада╓ться таке враження, н╕би щось не пуска╓ мене до корабля – пост╕йно виникають р╕зноман╕тн╕ обставини, мене в╕двол╕кають, змушують займатися чужими проблемами... Н╕, так д╕ло не п╕де! Начхати на насл╕дки, але я туди доберуся! Прямо зараз, поки ще начальство не приперлося.

Камуфляж активувався вмить, без зайвих спецефект╕в. Ус╕ системи працюють нормально. Т╕ло також функц╕ону╓, наск╕льки це ще можливо. Скидаю простий жучок, аби бути в курс╕ под╕й. Швиденько вислизаю ╕з лазарету, скидаю баласт у вигляд╕ кам╕нц╕в й мчу до вже знайомого св╕тлового колодязя. Це найближчий шлях до пристан╕, хоча я впевнений, що на ньому сто╖ть сигнал╕зац╕я – начхати! Наче на крилах прол╕таю увесь зворотн╕й шлях ╕ опиняюся на стоянц╕ корабл╕в. У зв'язку з ╕нцидентом б╕льш╕сть корабл╕в з╕гнали ближче один до одного, аби ╖х було зручн╕ше охороняти. Через секунду по велетенському прим╕щенн╕ порту розл╕та╓ться звук сирени – моя здогадка про сигнал╕зац╕ю виявилася в╕рною. Стрибаю по вантажних контейнерах. Ось уже видно носову частину мо╓╖ майбутньо╖ моб╕льно╖ бази. Все навколо заповнено людьми в рясах – напевно тутешня служба безпеки. Прослизнути повз них легко, от т╕льки тепер будь-як╕ зм╕ни ландшафту на остров╕ одразу пом╕тять. Доведеться розгортати базу п╕д поверхнею, а терм╕нал вивести назовн╕ т╕льки п╕сля початку ремонтних роб╕т. Б╕льше н╕чого не забув?

Стоп! Що я роблю? Зда╓ться мене знову перемкнуло. Якщо в╕рити результатам д╕агностики, то з кожним днем орган╕чний мозок все б╕льше переважа╓ над синтетичним. Мене це не влаштову╓, а самост╕йно виправити ситуац╕ю я не можу. К╕лька хвилин тому я роз╕злився ╕ без роздум╕в рвонув виконувати сво╓ одномоментне бажання. Це дуже погано. А якби я роз╕злився на когось – п╕шов би влаштовувати р╕зню? Н╕, треба зл╕зати з цього примхливого т╕ла якомога швидше. Покласти його в капсулу, провести повне обстеження, зробити нарешт╕ лоботом╕ю ╕ стимулювати р╕ст – д╕стало вже б╕гати коротуном. А щоб отримати капсулу, потр╕бна база. А щоб отримати базу, треба нарешт╕ посадити ╖╖ зародок, що поверта╓ мене до нин╕шньо╖ ситуац╕╖. Хех, в╕дчуваю себе божев╕льним. Якщо подумати, то так воно ╕ ╓: роздво╓ння особистост╕, шизофрен╕я, яскраво виражен╕ риси ман╕яка... Хоча останн╓ у мене було ╕ ран╕ше.

Отже, я на позиц╕╖. Повн╕стю глушимо роботу вид╕льно╖ системи ╕ переходимо у бойовий режим. Тепер у мене ╓ п╕втори хвилини чисто╖ св╕домост╕ без почутт╕в, поки т╕ло не почне руйнуватися. Ось ╕ ще одна причина зм╕нити нос╕я – надто мала витривал╕сть орган╕зму. Камуфляж працю╓ прекрасно, але для зниження ризику сл╕д рухатися в т╕н╕. Т╕ло напружене, ╕ готове д╕яти. Чую кваплив╕ кроки одного ╕з охоронц╕в. Проходить в метр╕ в╕д мене, н╕чого не пом╕тивши. Важлива деталь – в╕н пост╕йно озирався ╕ поглядав на якийсь амулет. Можливо це ╕ндикатор. Потр╕бно взяти для анал╕зу. Р╕зкий удар ребром долон╕ в шию, ╕ оглушений кл╕рик ос╕да╓ на землю. Ловлю його ╕ в╕дтягую в т╕нь. Амулет у форм╕ хрестика поверх кола, важкий, на дотик нагаду╓ металокерам╕ку. На к╕нчиках хреста жовт╕ капельки, одна з яких св╕титься. Повернув амулет ╕ншим боком, не зн╕маючи його з непритомного т╕ла. Так ╕ ╓ – капельки з мого боку завжди св╕тяться. Св╕тяться слабо, майже непом╕тно. На секунду зн╕маю камуфляж ╕ ╕ндикатор спалаху╓ сяйвом. Значить амулет сприйма╓ один ╕з вид╕в мого випром╕нювання. Можливо в╕н працю╓ саме в тому д╕апазон╕, в якому в╕дбува╓ться живлення нанобот╕в. Треба роз╕братися. П╕зн╕ше. Зн╕маю амулет. Н╕чого не сталося. Випром╕нювання в╕д артефакту теж нема╓, але з собою на вилазку брати нев╕домий предмет не ризикну – хто його зна╓, що ще туди могли запхати? Ховаю його в брук╕вц╕, в щ╕лин╕ м╕ж кам╕нням ╕ присипаю землею. М╕сце запам'ятав, сл╕д╕в не залишив. Можна вирушати. Дочекавшись, доки в рад╕ус╕ десяти метр╕в н╕кого не буде, долаю в╕дстань до острову.

З моменту мого в╕дбуття тут майже н╕чого не зм╕нилося. Велик╕ уламки так ╕ залишилися лежати на поверхн╕. Визначаю м╕сце для виводу майбутнього терм╕налу. Зародок бази вже розконсервовано ╕ переведено у автономний режим. В╕дкриваю маску й випльовую в руку сп╕ралепод╕бну капсулу довжиною в десять сантиметр╕в. Через неправильну ор╕╓нтац╕ю капсули в процес╕ виведення з орган╕зму було пошкоджено стравох╕д та гортань. Рани несерйозн╕, роботи по в╕дновленню тканин розпочат╕. П╕дходжу до м╕сця майбутнього розташування терм╕налу. Знаходиться в центр╕ клумби. П╕дходить. Обережно проштовхую зародок в грунт. На п╕вметров╕й глибин╕ наштовхуюсь на пористий матер╕ал. Схожий на вулкан╕чний шлак. Ймов╕рно саме з нього ╕ склада╓ться б╕льша частина острову. Вкручую в нього зародок ╕ присипаю д╕рку землею. Сл╕д╕в не залишив. Тепер сл╕д забиратися зв╕дси. Через к╕лька хвилин капсула в╕дкри╓ться ╕ наноботи почнуть розмножуватися й зам╕няти матер╕ал острову на сво╖ структури. Яко╖сь певно╖ форми я ╖м не надавав, тому на стартовому етап╕ база матиме павутинопод╕бну будову.

Над островом ╓ к╕лька св╕тлових колодяз╕в. Хороший спос╕б для в╕дходу, але у мене зараз нема╓ для цього обладнання, тому повертаюся вже в╕домим шляхом. Зупиняюсь, бо на причал уже виб╕гають служител╕ церкви. Так╕ ж кл╕рики, як ╕ оглушений мною, т╕льки ╕з дивними кулями в руках. Невже шоков╕ м╕ни? ╤ вони все ближче. Об╕йти не вдасться, просто м╕сця не вистачить. Значить стрибаю вниз. Лет╕ти далеко, корабель виситить мало не п╕д самим куполом порту. Поруч прол╕тають корабл╕ та яхти вс╕х можливих форм та розм╕р╕в. Бачив нав╕ть одну у вигляд╕ метелика – безглузда форма, особливо п╕д час сильного в╕тру.

За десять метр╕в до земл╕ переходжу в режим захисту. Приземлення б╕льше нагаду╓ вибух, що одразу приверта╓ увагу присутн╕х тут прац╕вник╕в. Вс╕ одразу повернулися в м╕й б╕к. Шанс╕в залишитися пом╕ченим – нема╓. Притримуючись концепц╕╖ 'крутого супергероя', п╕дн╕маюся з пози прибуття Терм╕натора, спок╕йним кроком виходжу з хмари пилу й, ╕гноруючи шокованих людей, зникаю п╕д камуфляжем. Тепер сл╕д швидко зникнути зв╕дси, поки не приб╕гли церковники. Випускаю к╕гт╕ на руках ╕ ногах (альп╕н╕стськ╕, а не бойов╕), ╕ швиденько п╕дн╕маюся по кам'ян╕й ст╕н╕. Поки трива╓ п╕дйом, трохи послаблюю контроль над вид╕льною системою, бо може не вистачити часу. Орган╕зм ╕ так отримав численн╕ переломи п╕сля пад╕ння, а тут ще й я його пригн╕чую. А все ж класно вийшло ╕з цим приземленням! Шкода камери нема╓, аби записати вирази на обличчях тих людей. Ось заради таких момент╕в ╕ варто жити!

Нарешт╕ д╕стаюся люку й мчу до лазарету. На все про все в мене п╕шло п'ять хвилин ╕ сорок секунд. Бачу, як до лазарету наближа╓ться компан╕я наставник╕в на чол╕ з М╕зай╓ю. Прискорююся ще б╕льше, п╕рнаючи у в╕кно, ╕ встигаю в останн╕й момент зайняти м╕сце в коридор╕.

– Ну ╕ що в╕н знову нако╖в?

– 'Побився' об учениць. – особливо вид╕лила перше слово та наставниця, що знайшла нас. – Схоже так╕ 'побиття' у них ув╕йшли в моду.

– А в╕н, значить, просто випадково проходив повз них?

– А ви як гада╓те? – наставниця вказала на мене.

– Хороший клей. Не в╕ддира╓ться зовс╕м. – процитував я одного персонажа, намагаючись в╕дд╕лити "туфл╕" в╕д кам╕нц╕в.

А клей д╕йсно хороший. Орган╕чний, майже без запаху, трима╓ не г╕рше за епоксидну смолу. Та ще й залиша╓ться р╕дким, доки до нього щось не прикладеш. Ц╕каво, де вони його д╕стали? Мен╕ б такий рецепт для травматичних заряд╕в згодився. Або ще краще – нелетальн╕ пастки. Треба буде допитати цих горе-нападниць.

– Йшов у порт. Н╕кого не ч╕пав.

– Нав╕що йшов?

– Поповнити запас. – д╕став я з-за пазухи коробку ╕з пустими зарядами. – Королева наказала. Зустр╕в ╖х. – кивнув у б╕к палати. – Мене затримали. В╕дреагував на рефлексах. Як вм╕ю. Пот╕м прийшла наставниця. Все.

– Зна╓ш, що з тобою за це буде?

– Подяка за п╕дтримання порядку?

– Н╕, ви чули? Ви чули це нахабство?! – обурилася одна ╕з наставниць. – Ми тут вир╕шу╓мо його долю, а в╕н...

– Зачекайте. – зупинила свою колегу ╕нша ж╕нка. – Наставниця М╕зайя, це ж ваш╕ учениц╕?

– Натяка╓те на погане виховання? – дуже люб'язним голосом поц╕кавилася та.

– Натякаю на ╖хн╕ навики. Вам не зда╓ться, що у них р╕зна вагова категор╕я. ╤ при цьому хлопець спок╕йно займа╓ться сво╖ми справами, а ваш╕ учениц╕ в╕длежуються ╕з... ╤з чим?

– Травми легко╖ та середньо╖ важкост╕. – п╕дказав ц╕литель. – Н╕чого серйозного.

– А мало бути навпаки. Що на це скажете?

Дал╕ я уже не слухав. Ж╕нки сварилися м╕ж собою, як на базар╕. В х╕д йшли будь-як╕ аргументи. Зда╓ться ще трохи, ╕ вони почнуть з'ясовувати стосунки мануально. Ситуац╕ю врятував один знайомий мужичок ╕з пишною шевелюрою ╕ дуже прив╕тним обличчям. Всього к╕лька сл╕в, ╕ наставниц╕ розтанули, наше школярки перед старшокласником. Хоча на м╕й погляд в╕н був нав╕ть молодний за них.

– В╕таю пане Улайт. – обов'язково вклонитися цьому майстру психолог╕чних ман╕пуляц╕й.

– Прив╕т, Кейнс╕. Ти у нас як завжди, у центр╕ уваги?

– Так, знову.

– Радий за тебе.

Ну ти й мудак! Ти знуща╓шся?! По очах бачу – знуща╓шся! Хм, а чи не тво╖х це рук справа? Бо дуже вже настр╕й у тебе хороший. Може тоб╕ його з╕псувати? Мен╕ не складно, ти т╕льки дай прив╕д. Схоже щось таке в╕добразилося у мене на обличч╕ – ще одна ознака втрати контролю – бо Улайт одразу ж перев╕в розмову на ╕ншу тему. Але я просто так з нього злазити не збирався. Щойно ми достатньо в╕ддалилися в╕д представниць прекрасно╖ стат╕, як я в лоб у нього запитав:

– У мене питання. Д╕вчата. Ц╕ та позавчорашн╕. Чого вони хочуть?

– Чого хочуть ж╕нки? – прикинувся дурником Улайт. – Оу, це дуже ф╕лософське питання...

– Конкретно в╕д мене. Я тут до чого? Чому вони причепилися?

– Розум╕╓ш, у них таке виховання. – одразу ж перейшов в╕н на повчальний тон. – Таким як вони важко знайти соб╕ пару. Партнер╕в у лицар╕в може бути багато, але не в╕д кожного будуть обдарован╕ д╕ти. А ти якось зум╕в потрапити у прислугу до само╖ королеви, значить у тоб╕ щось ╓. От вони й кидаються на тебе. ╤ все заради того, щоб...

– Затягнути мене в л╕жко. – зак╕нчив я за нього, згадавши в╕ковий ценз для одруження в Япон╕╖. – Я зрозум╕в. ╥х реально в╕дмовити?

– Сумн╕ваюся. Якщо твоя дитина не буде обдарованою, то вони сам╕ в╕дмовляться. Та поки вони носять печатку лицаря – про ваг╕тн╕сть можна забути. Пот╕м вона сама спаде, але до того моменту кожна з них намагатиметься знайти соб╕ якомога б╕льше партнер╕в.

– Що за печатка?

– ... – Улайт сказав якусь тарабарщину.

– Що?

– Не дозволя╓ заваг╕тн╕ти. Ставиться внизу живота, або на копчику. Хех, якби ти не вт╕к в╕д наставниц╕ М╕зай╖, то пом╕тив би так╕ печатки на ус╕х наших ученицях.

– Не знав.

– Тепер знатимеш. Але в╕д мисливиць за чолов╕ками тебе це не вряту╓. Вони свого не полишать.

– А ╕нш╕ чолов╕ки? Т╕, що учн╕ – так само?

– Н╕, там зовс╕м ╕нш╕ правила. Вони до певного моменту недоторкан╕. Але тоб╕ таке точно не св╕тить. Нав╕ть якби ти став учнем, в╕дношення до тебе вже не зм╕ниться. Вони все одно тебе ганятимуть. – а це дуже важливе зауваження.

– Дякую, що попередили.

Значить статус учня мене в╕д таких погонь не вряту╓. Це дуже погано. У мо╓му нин╕шньому стан╕ з'явля╓ться реальний ризик з╕рватися. Хм, а якщо я не сам п╕ду вчитися, а пересяду на когось ╕з учн╕в? В принцип╕ це нав╕ть прост╕ше, н╕ж вис╕ти в капсул╕ окремо в╕д тушки. Та й у в╕дключц╕ лежати не доведеться. А так просто пересяду на ╕ншу тачку, можна нав╕ть пасажиром, а стару в╕дправлю на ремонт! Таким чином я вбиваю двох зайц╕в: ╕ осв╕ту здобуваю, ╕ т╕ло приводжу до норми. От т╕льки де б знайти соб╕ донора? Та ще й такого, щоб характерами з ним з╕йтися? Навряд чи ╖х тут багато. Особливо у пор╕внянн╕ з д╕вчатами. Поправка – де ╖х узагал╕ шукати?! Я ж за увесь час свого перебування тут хлопц╕в так ╕ не побачив. Х╕ба що в перший день.

– Пане Улайт, а як╕ вони?

– Хто?

– Хлопц╕. Ще не бачив. Жодного.

– Ну, в них нема╓ окремих груп, вони вчаться разом з ус╕ма. Х╕ба що деяк╕ предмети викладаються спец╕ально для них. Ну ╕ ф╕зична п╕дготовка. Але туди тебе н╕хто не пропустить. Що? Пробач, Кейнс╕, договоримо пот╕м.

╤ вт╕к. Нав╕ть не попрощався! Ага, це один ╕з кл╕рик╕в його позвав. Ну що ж, не будемо в╕двол╕кати людей в╕д роботи. А поки вони ус╕ зайнят╕, можна нарешт╕ сходити в порт ╕ наклепати заряд╕в для Кай╖. Виходимо з лазарету... Н╕куди не виходимо! Б╕ля входу стоять тро╓ служител╕в ╕ заганяють ус╕х назад. Ц╕каво, це якось пов'язано ╕з мо╖ми вит╕вками, хе-хе?

***

– Як результати? – поц╕кавився Тору, заглянувши у польову лаборатор╕ю. – Вдалося щось витягнути з ц╕╓╖ штуки?

– Майже н╕чого. – потиснув плечима ╖хн╕й штатний експерт. – Сам механ╕зм надзвичайно простий, але що саме приводить його в д╕ю – нев╕домо. Можу лише сказати, що еф╕ром тут нав╕ть не пахне. Буквально.

На стол╕ перед служителями церкви, закр╕плений в потужних лещатах, прикритий товстим склом, знаходився дивний пристр╕й. Не зважаючи на незнайом╕ форми й конструкц╕ю, будь-яка людина, вперше побачивши його, з впевнен╕стю уп╕знала б в ньому зброю. От т╕льки не було на св╕т╕ майстра, який м╕г би зробити ТАКУ зброю.

– А це що? – Тору вказав на ╕╓рогл╕фи, зроблен╕ на внутр╕шньому боц╕ кришки.

– Не знаю. Наш криптограф ще не роз╕брався, хоча й каже, що то не шифр.

– Просто старе письмо. – в╕дгукнувся той. – Я таке вже бачив. Скоро зак╕нчу.

– Навряд чи з цього п╕столя ми взагал╕ зможемо щось д╕знатися. – знову продовжив мову зброяр. – Ось ц╕ ср╕бн╕ дротики могли б бути трубками для еф╕ру. Але я нав╕ть не уявляю як ╖х узагал╕ можна зробити наст╕льки маленькими.

– Йому вдалося.

– Сумн╕ваюсь, що це, – майстер кивнув на ст╕л, – зробив в╕н. Ви ж сам╕ казали, що в╕н во╖н. А хто ╕з во╖н╕в зна╓, як робився ╖хн╕й меч?

Дуже слушне зауваження. Але результати спостережень вказують, що до недавнього часу тако╖ збро╖ у нього не було. Зв╕дки ж в╕н ╖╖ взяв? Прин╕с ╕з собою? Х╕ба що так, але це означатиме ц╕лу купу нових проблем: десь ма╓ бути майстер, який створив цю зброю. Такий майстер не може бути одинаком – його неодм╕нно прибере до рук якась г╕льд╕я, або правитель. ╤ озброюватиме такими механ╕змами сво╖х людей. А оск╕льки один ╕з них уже прописався у прислуз╕ королеви...

– Пане ╤нспектор! – перебив його роздуми рядовий служитель. – Допов╕даю! Десять хвилин тому в порту було пом╕чено присутн╕сть Третього. П╕сля переклички один з╕ служител╕в не в╕дгукнувся. По тривоз╕ п╕дняли ус╕х ╕з глушилками й почали проч╕сувати територ╕ю. Об'╓кт на контакт не п╕шов, просто з╕стрибнувши униз. Сл╕ди приземлення зараз вивчають спец╕ал╕сти. Також у оглушеного служителя зник ╕ндикатор.

– Що з Другим? – повернувся Тору до свого пом╕чника.

– Без зм╕н. – коротко в╕дпов╕в той, зв'язавшись ╕з п╕длеглими. – Об'╓кт все ще в лазарет╕. Спроб вирватися не пом╕чено. Схоже його дуже зац╕кавила наша мастика.

– Продовжуйте за планом. Все, з чим контактував Трет╕й – вивезти з порту. Постраждалого – на допит. Ус╕х оперативник╕в зажен╕ть назад, пан╕ку не п╕дн╕мати, на оч╕ не показуватися.

– Хай!

Тору любив свою роботу. Будь-яка загадка для нього була викликом власному ╕нтелекту. Саме в так╕ моменти, як зараз, коли доля п╕дкидала чергову деталь моза╖ки, в╕н в╕дчував... Не прикр╕сть. Скор╕ше незадоволення до самого себе, що не зм╕г вир╕шити головоломку сам, без п╕дказки. ╤ це ще б╕льше п╕дганяло його в робот╕, не даючи в╕двол╕катися на щось ╕нше. Тому не було н╕чого дивного в тому, що н╕хто ╕з церковник╕в у здоровому ╜лузд╕ до нього зараз би не п╕д╕йшов. Тору був не т╕╓ю людиною, яка дозволить комусь стати на завад╕ м╕ж ним та його пристрастю.

Номер Два зац╕кавив ╕нспектора з першого погляду. В цьому парубку було щось таке, потойб╕чне, незрозум╕ле звичайним людям. Стикаючись по робот╕ ╕з р╕зноман╕тним контингентом, Тору бачив щось схоже на обличчях ветеран╕в, як╕ багато чого пережили. Т╕льки тут це все було значно сильн╕шим. Мимовол╕ складалося враження, н╕би насправд╕ йому рок╕в п╕д сорок. Так╕ люди закам'ян╕ли душею. Розтопити ╖хн╕ серця надзвичайно складно, якщо узагал╕ можливо. ╥х не проймеш тортурами або психолог╕чним тиском – для них це вже пройдений етап. Так╕ люди вигорають зсередини. Мало хто з них залишаються особист╕стю. Б╕льш╕сть на решту життя перетворюються на прост╕ ляльки, яких уже н╕що не ц╕кавить, як╕ замкнулися на якомусь одному момент╕, й переживають його знову й знову. Доки не пок╕нчать з життям самогубством, або не п╕дуть 'виправляти гр╕хи'. Живими залишаються лише одиниц╕, яким довелося зм╕нитися всередин╕. Пристосуватися до нових умов, аби не просто вижити, а жити. ╤ ось так╕ люди уже були д╕йсно страшним суперником. ╥м уже н╕чого втрачати, вони багато вм╕ють, ╕ здатн╕ на все. З такими сл╕д поводитися дуже обережно. Вони можуть бути при╓мними сп╕врозмовниками, спок╕йно займатися сво╖ми справами, ╕ майже н╕чим не в╕др╕знятися в╕д ╕нших людей. Т╕льки легке божев╕лля п╕дтриму╓ ╖хн╕й вогонь життя. Але одного необережного слова, вчинка, нав╕ть просто випадково побачено╖ картинки може бути достатньо, аби вони перетворилися на бездушного ката, чи ман╕яка. ╤ бачити такий вираз на обличч╕ дитини було д╕йсно страшно. Нав╕ть самому Тору, якого теж в╕дносили до ветеран╕в.

Операц╕ю ╕з розшевелювання парубка розробляли не довго – потр╕бний досв╕д у ╖хньо╖ команди вже був. Трохи складн╕ше було п╕дготувати усе задумане. Вт╕м, тут об'╓кт сам допом╕г сво╖м спостер╕гачам, влаштувавши тренування напоказ. Тору нав╕ть подумав, що той пом╕тив ╖хн╕й ╕нтерес, але б╕льше н╕яких натяк╕в хлопець ╖м не давав, тому вони продовжили. Одночасно з цим до спостереження п╕дключилися анал╕тики, збираючи ╕нформац╕ю про стиль його роботи.